От і зу­стрі­ли­ся двоє са­мо­тніх…

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Дво­ден­ний са­міт G20 у Гам­бур­зі впер­ше за істо­рію сво­го існу­ва­н­ня був ці­ка­вий тим, що ді­я­ло­ся не в рам­ках офі­цій­ної про­гра­ми, а по­за нею. Най­більш пред­став­ни­цький фо­рум, три де­ся­тки лі­де­рів, і все-та­ки він ціл­ком мо­же вва­жа­ти­ся зу­стріч­чю двох — Трам­па і Пу­ті­на. Для обох зу­стріч бу­ла дов­го­о­чі­ку­ва­ною, але ви­кли­ка­ла й по­бо­ю­ва­н­ня. Пра­кти­чно всі най­ва­жли­ві­ші між­на­ро­дні пи­та­н­ня ни­ні за­ле­жать від ста­ну діа­ло­гу між ни­ми. І во­дно­час пе­ре­біг пе­ре­го­во­рів мо­же ґрун­тов­но впли­ну­ти на рі­вень вну­трі­шньо­по­лі­ти­чної під­трим­ки цих лі­де­рів.

І для Трам­па і для Пу­ті­на ця зу­стріч — шанс ви­йти з ізо­ля­ції: між­на­ро­дної, що три­ває з 2014 р., — для Пу­ті­на; вну­трі­шньо­по­лі­ти­чної, що по­ча­ла­ся від­ра­зу пі­сля пе­ре­мо­ги на ви­бо­рах, — для Трам­па. Два лі­де­ри за­йшли до кім­на­ти пе­ре­го­во­рів, щоб скла­сти пер­ше вра­же­н­ня одне про одно­го. Від ньо­го за­ле­жа­ла від­по­відь на го­лов­не за­пи­та­н­ня: чи змо­жуть во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти дво­сто­рон­ній діа­лог для розв’яза­н­ня сво­їх по­лі­ти­чних про­блем? І з огля­ду на те, що зу­стріч три­ва­ла зна­чно дов­ше за за­пла­но­ва­ну, і за­ли­ша­ли во­ни її по­мі­тно на­тхне­ни­ми, Трамп і Пу­тін змо­гли про щось до­мо­ви­ти­ся.

Ба­га­то в чо­му цьо­му спри­я­ло са­ме мі­сце зу­стрі­чі. Ба­га­то­бі­чний фор­мат є зру­чним фа­са­дом, за яким мо­жна обго­во­ри­ти про­блем­ні пи­та­н­ня якнай­ком­фор­тні­ше. Адже не зав­жди з та­ко­го обго­во­ре­н­ня вда­є­ться ви­не­сти бо­дай якийсь ре­зуль­тат. Але якщо без­ре­зуль­та­тно за­вер­ши­ла­ся спе­ці­аль­но ор­га­ні­зо­ва­на дво­сто­ро­н­ня зу­стріч, ре­зуль­тат спри­йма­ти­ме­ться як ди­пло­ма­ти­чний про­вал. У ра­зі зу­стрі­чі на по­лях са­мі­ту брак ре­зуль­та­ту не ма­ти­ме та­ких ре­пу­та­цій­них ри­зи­ків. Зре­штою, і са­ма зу­стріч, «спе­ці­аль­но не пла­но­ва­на», на­чеб­то й не ма­ла осо­бли­во­го зна­че­н­ня: так, про­сто зу­стрі­ли­ся лі­де­ри двох ядер­них кра­їн, від­но­си­ни між яки­ми — гір­ше ні­ку­ди. Гам­бурзь­кий фор­мат В остан­ні ро­ки са­міт «Ве­ли­кої двад­ця­тки» — най­більш зна­чу­щі збо­ри сві­то­вих лі­де­рів. Ор­га­ні­за­цію ство­ре­но ще в 1990-ті для бо­роть­би з фі­нан­со­ви­ми кри­за­ми, і то­му при­ро­дно, що на аван­сце­ну сві­то­вої по­лі­ти­ки во­на ви­йшла під час гло­баль­ної кри­зи 2008— 2009 рр. Але й пі­сля то­го, як кри­за пі­шла на спад, G20 не за­бу­ли.

Упер­ше зру­ше­н­ня в бік ви­рі­ше­н­ня по­лі­ти­чних пи­тань на­мі­ти­ло­ся ще на Санкт-пе­тер­бурзь­ко­му са­мі­ті 2013 р., де одним із цен­траль­них сю­же­тів ста­ла гро­ма­дян­ська вій­на в Си­рії. У Гам­бур­зі пре­дме­том за­галь­них дис­ку­сій ста­ли про­бле­ми те­ро­ри­зму, енер­ге­ти­чної без­пе­ки, між­на­ро­дной мі­гра­ції, зокре­ма — єв­ро­пей­ська кри­за з бі­жен­ця­ми. Без­пе­ре­чно, по­лі­ти­чним ста­ло рі­ше­н­ня уча­сни­ків «Двад­ця­тки» по­ру­ши­ти тра­ди­цію і вклю­чи­ти до під­сум­ко­вої де­кла­ра­ції са­мі­ту пункт, що­до яко­го кон­сен­су­су до­сяг­ти не вда­ло­ся. Вір­ність Па­ризь­кій уго­ді про змі­ну клі­ма­ту в цьо­му до­ку­мен­ті під­твер­ди­ли 19 уча­сни­ків, то­ді як окре­му по­зи­цію США з цьо­го пи­та­н­ня бу­ло від­би­то осо­бли­во.

У «Двад­ця­тки» ду­же вда­лий фор­мат: у ньо­му зі­бра­но не про­сто най­біль­ші еко­но­мі­ки сві­ту, а май­же всі най­впли­во­ві­ші дер­жа­ви з рі­зних ре­гіо­нів. Крім то­го, се­ред уча­сни­ків — усі клю­чо­ві кра­ї­ни, що роз­ви­ва­ю­ться, без яких не ви­хо­дить розв’язу­ва­ти ані еко­но­мі­чні, ані по­лі­ти­чні про­бле­ми су­ча­сно­сті. То­му не див­но, що са­міт G20 успі­шно впи­сав­ся в роз­по­ря­док най­впли­во­ві­ших по­лі­ти­ків сві­ту.

Ні­меч­чи­на в не­про­стий для Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу мо­мент прийня­ла в се­бе зу­стріч і зро­би­ла цей за­хід уда­лою ін­ве­сти­ці­єю у своє між­на­ро­дне лі­дер­ство — при­найм­ні, у єв­ро­пей­сько­му мас­шта­бі. Най­біль­ші сві­то­ві еко­но­мі­ки під­твер­ди­ли свій вплив на сві­то­ву фі­нан­со­ву си­сте­му. Ан­ти­гло­ба­лі­сти та­кож го­ло­сно на­га­да­ли про се­бе, по­ка­зав­ши, що са­міт «Двад­ця­тки» і для них — го­лов­на по­дія ро­ку.

І все-та­ки най­ці­ка­ві­ша ча­сти­на — зу­стрі­чі лі­де­рів «на по­лях». Са­ме в та­ко­му спіл­ку­ван­ні під час від­но­сно ко­ро­тко­го са­мі­ту всти­га­ють тор­кну­ти­ся пра­кти­чно всіх го­стрих по­лі­ти­чних про­блем сьо­го­де­н­ня.

Під час ко­ро­тких роз­мов із Трам­пом фран­цузь­кий пре­зи­дент Ем­ма­ну­ель Ма­крон і ка­над­ський прем’єр Джа­стін Трю­до спро­бу­ва­ли пе­ре­ко­на­ти аме­ри­кан­сько­го лі­де­ра пе­ре­гля­ну­ти свою по­зи­цію що­до про­бле­ми змі­ни клі­ма­ту. Як уже го­во­ри­ло­ся ви­ще, їхні зу­си­л­ля не да­ли ре­зуль­та­ту.

Зу­стрі­ли­ся між со­бою ін­дій­ський прем’єр-мі­ністр На­рен­дра Мо­ді й гла­ва КНР Сі Цзі­ньпін. На­пру­же­ність між обо­ма кра­ї­на­ми, що пі­ді­грі­ва­є­ться кон­флі­ктом у Сік­кі­мі, — за­гро­за гло­баль­но­го мас­шта­бу, і то­му ця зу­стріч ви­яви­ла­ся в зо­ні за­галь­ної ува­ги.

На окре­му згад­ку за­слу­го­вує ди­пло­ма­ти­чна актив­ність на са­мі­ті бри­тан­сько­го прем’єра. Те­ре­за Мей зу­стрі­ча­ла­ся з лі­де­ра­ми США, Япо­нії, Ки­таю, Ін­дії, і цен­траль­ним пи­та­н­ням цих роз­мов бу­ло роз­ши­ре­н­ня тор­гів­лі й фі­нан­со­во­го спів­ро­бі­тни­цтва. Бри­тан­ський прем’єр на­ма­га­є­ться по­си­ли­ти пе­ре­го­вор­ні по­зи­ції, які до­зво­лять їй до­мог­ти­ся ре­а­лі­за­ції спри­я­тли­во­го сце­на­рію Brexit’у.

Та най­більш по­мі­тною і най­більш очі­ку­ва­ною по­ді­єю на по­лях са­мі­ту бу­ла зу­стріч Трам­па з Пу­ті­ним. Ба біль­ше, якщо су­ди­ти з ре­а­кції сві­то­вих ЗМІ й фі­нан­со­вих рин­ків, ця зу­стріч — без­сум­нів­но, цен­траль­на по­дія всьо­го са­мі­ту. Двоє, що зро­би­ли все шоу До зу­стрі­чі два лі­де­ри йшли дав­но. Про ба­жа­н­ня яко­мо­га швид­ше зу­стрі­ти­ся з ро­сій­ським лі­де­ром Трамп за­яв­ляв від­ра­зу пі­сля сво­єї пе­ре­мо­ги на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах. Але «ро­сій­ський слід» у втру­чан­ні в аме­ри­кан­ські ви­бо­ри, пі­до­зри у зв’яз­ках із Крем­лем сто­сов­но ото­че­н­ня Трам­па, та й сто­сов­но йо­го са­мо­го, офі­цій­ні роз­слі­ду­ва­н­ня, роз­по­ча­ті Кон­гре­сом і спец­слу­жба­ми США, — все це ро­би­ло зу­стріч із Пу­ті­ним не­ба­жа­ною і на­віть, як зда­ва­ло­ся в пев­ний мо­мент, не­мо­жли­вою.

Не­ви­зна­че­ність до остан­ньо­го мо­мен­ту су­про­во­джу­ва­ла пла­ни зна­йом­ства двох лі­де­рів. Осо­би­ста зу­стріч у Гам­бур­зі бу­ла не­ми­ну­чою: пе­ре­бу­ва­ти в одно­му за­лі їм бу­ло ви­зна­че­но за про­то­ко­лом. Але во­ни мо­гли по­спіл­ку­ва­ти­ся ли­ше кіль­ка хви­лин, як ни­ні за­ве­де­но го­во­ри­ти, «на но­гах». Са­ме так про­хо­ди­ло в ро­ки пі­сля ане­ксії Кри­му спіл­ку­ва­н­ня Пу­ті­на з по­пе­ре­дни­ком Трам­па Ба­ра­ком Оба­мою. Не­ви­зна­че­ність не зни­кла, на­віть ко­ли за три дні до са­мі­ту оби­дві сто­ро­ни під­твер­ди­ли про­ве­де­н­ня офі­цій­ної зу­стрі­чі пре­зи­ден­тів. Адже ро­сій­ська сто­ро­на за­яв­ля­ла про ре­гла­мент в одну го­ди­ну, а аме­ри­кан­ська від­во­ди­ла для ро­змо­ви ли­ше трид­цять хви­лин. У ре­зуль­та­ті зу­стріч роз­тя­гла­ся май­же на дві з по­ло­ви­ною го­ди­ни.

До остан­ньо­го мо­мен­ту за­ли­ша­ло­ся не­зро­зумі­лим, у якій атмо­сфе­рі во­на прой­де. Кри­ти­ки Трам­па ви­слов­лю­ва­ли впев­не­ність у не­зда­тно­сті пре­зи­ден­та про­ти­сто­я­ти ро­сій­сько­му ві­за­ві — якщо не че­рез злий на­мір, то вже то­чно че­рез не­до­ста­тню під­го­тов­ку. То­му від ньо­го по­ча­ли ви­ма­га­ти по­си­ли­ти свою ко­ман­ду силь­ни­ми про­фе­сіо­на­ла­ми, ба­жа­но — ві­до­ми­ми сво­єю ан­ти­ро­сій­ською по­зи­ці­єю. Пе­ред­усім го­во­ри­ли про Гер­бер­та Ма­кма­сте­ра, ра­дни­ка Трам­па з на­ціо­наль­ної без­пе­ки, адже він ува­жає Ро­сію одним із го­лов­них дже­рел за­гроз для США і не під­три­мує дум­ки пре­зи­ден­та про по­тре­бу ті­сно спів­ро­бі­тни­ча­ти з Мо­сквою в бо­роть­бі з між­на­ро­дним те­ро­ри­змом.

В аме­ри­кан­ській пре­сі та­кож хо­ди­ли чу­тки, що чле­ни адмі­ні­стра­ції про­по­ну­ва­ли Трам­пу вклю­чи­ти до скла­ду уча­сни­ків пе­ре­го­во­рів із Пу­ті­ним Фі­йо­ну Хілл, го­ло­ву єв­ро­пей­сько­го і ро­сій­сько­го від­ді­лу в Ра­ді на­ціо­наль­ної без­пе­ки. Во­на ві­до­ма як най­більш по­слі­дов­ний і жорс­ткий кри­тик Пу­ті­на в ни­ні­шній адмі­ні­стра­ції, і її участь ото­че­н­ням Трам­па вва­жа­ла­ся як своє­рі­дне алі­бі пе­ред Кон­гре­сом. Справ­ді, склад, у яко­му аме­ри­кан­ська сто­ро­на ве­ла пе­ре­го­во­ри (сам пре­зи­дент і Тіл­лер­сон) опо­нен­ти Трам­па від­ра­зу ого­ло­си­ли най­слаб­шим із усіх мо­жли­вих і «не­зда­тним про­ти­сто­я­ти та­ким жорс­тким пе­ре­го­вор­ни­кам, як Пу­тін і Лав­ров».

Не зняв не­ви­зна­че­но­сті й ви­ступ Трам­па у Вар­ша­ві на мі­тин­гу пам’яті Вар­шав­сько­го пов­ста­н­ня 1944 р. Аме­ри­кан­ський пре­зи­дент обру­шив­ся на Мо­скву з кри­ти­кою, най­жорс­ткі­шою з мо­мен­ту йо­го всту­пу на по­са­ду. Ри­то­ри­ка Трам­па, який обви­ну­ва­чу­вав Ро­сію у втру­чан­ні в спра­ви су­сі­дів і де­ста­бі­лі­за­ції об­ста­нов­ки в Схі­дній Єв­ро­пі, на­га­ду­ва­ла за­яви низ­ки кон­се­рва­тив­них ре­спу­блі­кан­ців або ча­сти­ни де­мо­кра­тів, які актив­но кри­ти­ку­ють пре­зи­ден­та за спро­би нор­ма­лі­зу­ва­ти від­но­си­ни з Мо­сквою. Пі­сля вар­шав­ської про­мо­ви мо­жна бу­ло очі­ку­ва­ти кри­ти­чної по­зи­ції Трам­па й під час пе­ре­го­во­рів. Але, ма­буть, ні­чо­го та­ко­го не ста­ло­ся — ре­а­кція обох лі­де­рів пі­сля ро­змо­ви про­де­мон­стру­ва­ла, що обоє за­ли­ши­ли­ся за­до­во­ле­ни­ми ре­зуль­та­та­ми зу­стрі­чі.

Ізо­ля­ція Трам­па — йо­го «по­лі­ти­чна са­мо­тність» — це по­тре­ба весь час ла­ві­ру­ва­ти між ти­ском опо­нен­тів, які пі­до­зрі­ло став­ля­ться до будь-яко­го кро­ку в ро­сій­сько­му на­пря­мі, і йо­го впев­не­ні­стю в зда­тно­сті пе­ре­гра­ти будь-яко­го су­про­тив­ни­ка, зокре­ма й Пу­ті­на, об­сто­ю­ю­чи вла­сний курс. У Пу­ті­на «са­мо­тність» зов­сім ін­шо­го пла­ну — за по­ту­жної під­трим­ки все­ре­ди­ні кра­ї­ни йо­го спри­йма­ють як по­ру­шни­ка й ау­тсай­де­ра між­на­ро­дно­го по­ряд­ку. На­віть якщо при­пу­сти­ти, що в обох є по­ле для ком­про­мі­су, йо­го до­сяг­ти бу­ло б украй скла­дно. Про­сто то­му, що без по­сту­пок ком­про­міс не­мо­жли­вий, а будь-яка по­сту­пка США Ро­сії ма­ти­ме ви­гляд по­раз­ки і мо­же при­зве­сти до зов­сім не­ба­жа­них на­слід­ків для адмі­ні­стра­ції Трам­па. Обго­во­ри­ли за ма­кси­му­мом Ко­ло обго­во­ре­них пи­тань (озву­че­не Лав­ро­вим і Тіл­лер­со­ном пі­сля за­вер­ше­н­ня пе­ре­го­во­рів) ви­яви­ло­ся до­сить ши­ро­ким. До ньо­го по­тра­пи­ли як мі­ні­мум чо­ти­ри ве­ли­кі те­ми: Си­рія, Укра­ї­на, втру­ча­н­ня в пре­зи­дент­ські ви­бо­ри 2016 р. в США і пи­та­н­ня кі­бер­без­пе­ки, а та­кож уре­гу­лю­ва­н­ня кон­флі­кту з ро­сій­ською ди­пло­ма­ти­чною вла­сні­стю у Ва­шинг­то­ні. Остан­нє пи­та­н­ня, зви­чай­но, не до­тя­гає за ва­жли­ві­стю до рів­ня зу­стрі­чі пре­зи­ден­тів — йо­го обго­во­рю­ва­ли й про­дов­жу­ють обго­во­рю­ва­ти Тіл­лер­сон і Лав­ров. Але, оче­ви­дно, ро­сій­ська сто­ро­на нав­ми­сне тор­кну­ла­ся ці­єї про­бле­ми, щоб від­зна­чи­ти її ва­жли­вість як своє­рі­дно­го ін­ди­ка­то­ра ста­ну дво­сто­рон­ніх від­но­син. Мов­ляв, якщо аме­ри­кан­ська адмі­ні­стра­ція не го­то­ва (або че­рез дум­ку опо­зи­ції не в змо­зі) зро­би­ти на­віть та­ку де­щи­цю, як мо­жна спо­ді­ва­ти­ся на на­дій­ні до­мов­ле­но­сті з пи­тань на­ба­га­то скла­дні­ших і го­стрих?

Най­більш ва­го­мою ви­да­є­ться уго­да, до­ся­гну­та сто­ро­на­ми що­до Си­рії. Бу­ло ого­ло­ше­но про до­мов­ле­ність між Ро­сі­єю, США і Йор­да­ні­єю про ре­жим пе­ре­мир’я на пів­ден­но­му за­хо­ді кра­ї­ни. Ва­жли­во, що ча­сти­ною до­мов­ле­но­сті ста­ла зго­да на тим­ча­со­ве роз­гор­та­н­ня в цьо­му ра­йо­ні ро­сій­ської вій­сько­вої по­лі­ції, чиї дії «на зем­лі» ко­ор­ди­ну­ва­ти­му­ться не тіль­ки з йор­дан­ця­ми, а й з аме­ри­кан­ця­ми. Та­ким чи­ном США йдуть на низ­ку сер­йо­зних по­сту­пок. Во­ни по­го­джу­ю­ться зі змі­ною ба­лан­су сил у ра­йо­ні пе­ре­мир’я: оче­ви­дно, що в зо­ні роз­гор­та­н­ня ро­сій­ських сил си­рій­ські уря­до­ві си­ли здо­бу­дуть сер­йо­зну пе­ре­ва­гу. У цьо­му кро­ці аме­ри­кан­ців про­чи­ту­є­ться зго­да адмі­ні­стра­ції збе­рег­ти Аса­да при вла­ді до за­вер­ше­н­ня бо­йо­вих дій про­ти ІДІЛ.

Цен­траль­ним пун­ктом обго­во­ре­н­ня кон­флі­кту в Укра­ї­ні ви­да­є­ться при­зна­че­н­ня Кур­та Вол­ке­ра спе­ці­аль­ним пред­став­ни­ком США з уре­гу­лю­ва­н­ня. Пі­сля за­вер­ше­н­ня гам­бурзь­ко­го са­мі­ту Ті­ил­лер­сон у су­про­во­ді Вол­ке­ра ви­ру­шив до Ки­є­ва — фа­кти­чно в Укра­ї­ні аме­ри­кан­ський спец­пред­став­ник ста­не до ви­ко­на­н­ня сво­їх обов’яз­ків. Це мо­же бу­ти кро­ком до роз­ши­ре­н­ня уча­сті США в пе­ре­го­вор­но­му про­це­сі. Під час са­мі­ту Тіл­лер­сон уко­тре під­твер­див при­хиль­ність США ці­лям Мін­ських угод, от­же, про пе­ре­гляд су­ті Мін­ська не йде­ться (при­найм­ні, по­ки що) і «ве­ли­кої уго­ди» не пе­ре­дба­ча­є­ться. Це не­по­га­но для Ки­є­ва, оскіль­ки за ра­ху­нок уча­сті США в пе­ре­го­во­рах по­тен­цій­но ство­рю­є­ться біль­ший тиск на Кремль.

З ін­шо­го бо­ку, ро­сій­ський мі­ністр за­кор­дон­них справ Сер­гій Лав­ров за­явив, що Вол­ке­ра не­вдов­зі очі­ку­ють у Мо­скві. Спро­сту­ва­н­ня ці­єї за­яви з аме­ри­кан­ської сто­ро­ни не бу­ло, а, зва­жа­ю­чи на ман­дат Вол­ке­ра — під­три­му­ва­ти кон­такт з усі­ма сто­ро­на­ми Мін­сько­го про­це­су, та­ка по­їзд­ка вба­ча­є­ться ціл­ком ймо­вір­ною. У ру­слі аме­ри­кан­сько­ро­сій­ських до­мов­ле­но­стей у Гам­бур­зі при­зна­че­н­ня Вол­ке­ра мо­же ви­яви­ти­ся на­сам­пе­ред кро­ком до ство­ре­н­ня по­стій­но­го ка­на­лу зв’яз­ку аме­ри­кан­ської адмі­ні­стра­ції з Крем­лем. Ка­на­лом, який бу­де фор­маль­но пов’яза­ний з ба­га­то­бі­чним фор­ма­том, от­же, мен­шою мі­рою йо­го кри­ти­ку­ва­ти­муть опо­нен­ти Трам­па, які зви­ну­ва­чу­ють йо­го в зай­вій сим­па­тії до Пу­ті­на. Але в ре­аль­но­сті ка­нал мо­же пра­цю­ва­ти на осо­бли­вий діа­лог між Ва­шинг­то­ном і Мо­сквою. Адже зміст роз­мов Вол­ке­ра з ро­сій­ськи­ми пред­став­ни­ка­ми ви­зна­ча­ти­ме і кон­тро­лю­ва­ти­ме адмі­ні­стра­ція Трам­па.

Ба­жа­н­ням ки­ну­ти кіс­тку вну­трі­шньо­по­лі­ти­чним опо­нен­там мо­жна по­ясни­ти спро­би Трам­па обго­во­ри­ти пи­та­н­ня про втру­ча­н­ня Ро­сії в аме­ри­кан­ські ви­бо­ри. Але, ма­буть, опо­нен­ти не ви­ба­чать йо­му, що він був не­до­сить жорс­тким із Пу­ті­ним. Кри­ти­ки Трам­па то­чно не ви­зна­ють і до­мов­ле­но­сті про спів­ро­бі­тни­цтво в га­лу­зі кі­бер­без­пе­ки, і ство­ре­н­ня від­по­від­ної ро­бо­чої гру­пи як прийня­тно­го ре­зуль­та­ту.

Ма­буть, го­лов­ний ре­зуль­тат зу­стрі­чі двох лі­де­рів — пер­спе­кти­ви їхньо­го подаль­шо­го спіл­ку­ва­н­ня. Як ви­яви­ло­ся, спіл­ку­ва­ти­ся во­ни мо­жуть, і мо­жуть це ро­би­ти ре­зуль­та­тив­но, по­при не­спри­я­тли­ві об­ста­ви­ни. Тем для обго­во­ре­н­ня їм теж ви­ста­чає. От­же, вар­то очі­ку­ва­ти швид­ко­го про­дов­же­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.