До­ми­сли та ре­а­лії ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ва­н­ня

Dzerkalo Tizhnya - - ТИ­ТУЛЬ­НЫЙ ЛИСТ -

Якщо при­пу­сти­ти, що ми пов­ні­стю до­ві­ря­є­мо на­шим кер­ма­ни­чам у НБУ як у не­упе­ре­дже­но­сті, так і в ро­зум­но­сті та ква­лі­фі­ко­ва­но­сті, то, на пер­ший по­гляд, бу­де ма­ло ар­гу­мен­тів про­ти то­го, щоб при здій­снен­ні мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки во­ни ді­я­ли «по си­ту­а­ції». І та­кий під­хід, на пер­ший по­гляд, ви­да­є­ться більш гну­чким та ефе­ктив­ним, ніж той, що має спи­ра­ти­ся на пев­ні пра­ви­ла.

Са­ме так си­ту­а­тив­но і ді­я­ли цен­тро­бан­ки сві­ту до 90-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Але про­бле­ма ча­со­вої не­узго­дже­но­сті (time inconsistency), яка при­та­ман­на дис­кре­цій­ній (си­ту­а­тив­ній) по­лі­ти­ці і яку впер­ше бу­ло під­ня­то но­бе­лів­ськи­ми ла­у­ре­а­та­ми Кі­длан­дом і Пре­скот­том (Kydland and Prescott), зво­дить на­ні­вець пе­ре­ва­ги дис­кре­цій­но­го під­хо­ду у гну­чко­сті. А в Укра­ї­ні, тим біль­ше, про­тя­гом остан­ніх ро­ків ко­ман­да ке­рів­ни­ків НБУ змі­ню­є­ться із за­ви­дною ре­гу­ляр­ні­стю. То­му є пев­ні сум­ні­ви в їхньо­му до­ста­тньо­му до­сві­ді при прийнят­ті рі­шень у не­стан­дар­тних си­ту­а­ці­ях. Ча­со­ва не­узго­дже­ність у дис­кре­цій­ній по­лі­ти­ці з’яв­ля­є­ться у ба­га­тьох ін­ших ви­пад­ках, а не тіль­ки в мо­не­тар­ній сфе­рі.

Ви­снов­ки що­до дис­кре­цій­ної по­лі­ти­ки мо­жна по­ши­рю­ва­ти не ли­ше на сфе­ру мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки, а вза­га­лі на ма­кро­еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку у ши­ро­ко­му сен­сі. На­при­клад, уряд з ме­тою сти­му­лю­ва­ти ін­ве­сти­ції у пев­ну га­лузь про­го­ло­сив, що звіль­няє від по­да­тку на при­бу­ток ін­ве­сто­рів у цю га­лузь. Але пі­сля то­го, як ін­ве­сто­ри по­бу­ду­ва­ли фа­бри­ки, уряд по­нов­лює по­да­ток, то­му що, при­мі­ром, фі­скаль­на си­ту­а­ція по­гір­ши­ла­ся, і він хо­че зби­ра­ти біль­ше по­да­тків. Ана­ло­гі­чно, якщо цен­траль­ний банк мо­же змі­ню­ва­ти вла­сні ці­лі, ска­жі­мо по ін­фля­ції, за­ле­жно від тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня або ін­ших фа­кто­рів, це під­ви­щу­ва­ти­ме не­ви­зна­че­ність і не­га­тив­но впли­ва­ти­ме на по­ве­дін­ку еко­но­мі­чних аген­тів. Бі­знес мен­ше ін­ве­сту­ва­ти­ме в еко­но­мі­ку та за­зда­ле­гідь під­ви­щу­ва­ти­ме ці­ни на вла­сну про­ду­кцію, не ма­ю­чи орі­єн­ти­ру що­до вла­сних ви­трат на по­да­тки або за­галь­но­го зро­ста­н­ня цін у май­бу­тньо­му.

По-пер­ше, є від­мін­ність, ко­ли кро­ки по­лі­ти­ки є пе­ред­ба­чу­ва­ни­ми або не­пе­ре­дба­чу­ва­ни­ми для всіх уча­сни­ків еко­но­мі­чних від­но­син.

По-дру­ге, ті ке­рів­ни­ки, що при­йма­ють рі­ше­н­ня, не мо­жуть на­пе­ред зна­ти їхніх ре­зуль­та­тів, якщо ці рі­ше­н­ня є не­пе­ре­дба­чу­ва­ни­ми для ре­шти еко­но­мі­чних суб’єктів. В еко­но­мі­ці цей по­сту­лат ві­до­мий як «кри­ти­ка Лу­ка­са», що йо­го упер­ше опи­сав у сво­їй пра­ці но­бе­лів­ський ла­у­ре­ат Ро­берт Лу­кас (Robert Luсas).

Основ­ним ви­снов­ком є те, що по­лі­ти­ка, яка не ке­ру­є­ться на­пе­ред про­го­ло­ше­ни­ми пра­ви­ла­ми на три­ва­лий пе­рі­од (а на­при­клад, роз­ро­бля­є­ться та за­твер­джу­є­ться що­рі­чно, ча­сто­гу­сто змі­ню­ю­чи пра­ви­ла гри), не мо­же бу­ти ефе­ктив­ною. І суб’єкти го­спо­да­рю­ва­н­ня в Укра­ї­ні ко­жен рік му­сять га­да­ти, чи бу­дуть якісь сут­тє­ві змі­ни в основ­них за­са­дах, тоб­то в стра­те­гії НБУ, або ж ні. Тоб­то їх очі­ку­ва­н­ня не є «за­я­ко­ре­ни­ми». На­ма­га­н­ня про­во­ди­ти по­лі­ти­ку за­ле­жно від си­ту­а­ції три­ма­ти­ме всю еко­но­мі­ку у ста­ні не­ви­зна­че­но­сті. Це при­зво­ди­ти­ме до втрат еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та під­ви­ще­н­ня ін­фля­цій­них очі­ку­вань і, як на­слі­док, до ви­щої, за ін­ших рів­них, ін­фля­ції. На­то­мість по­лі­ти­ка за пра­ви­ла­ми не має цих вад, і в ра­зі ви­ко­на­н­ня по­лі­ти­ка­ми всіх пра­вил це на­дає сер­йо­зні пе­ре­ва­ги грі за пра­ви­ла­ми та під­ви­щує до­ві­ру до мо­не­тар­ної вла­ди.

Гну­чко­сті по­лі­ти­ці на­да­ють пев­ні ви­ня­тки при ви­ни­кнен­ні над­зви­чай­них си­ту­а­цій в еко­но­мі­ці. Во­ни теж є ча­сти­ною гри за пра­ви­ла­ми. Ці ви­ня­тки ма­ють бу­ти про­го­ло­ше­ні в рам­ках стра­те­гії мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки ex ante і то­му бу­дуть ві­до­мі за­зда­ле­гідь еко­но­мі­чним суб’єктам. На­при­клад, у ра­зі над­зви­чай­но­го зро­ста­н­ня сві­то­вих цін на про­ду­кцію ім­пор­ту і, від­по­від­но, стриб­ка ін­фля­ції ви­ще пев­ної ме­жі цен­тро­банк мо­же зни­жу­ва­ти ін­фля­цію до ці­льо­вих рів­нів у три­ва­лі­шій пер­спе­кти­ві, щоб мі­ні­мі­зу­ва­ти втра­ти для зро­ста­н­ня. Як за­без­пе­чу­ва­ти ці­но­ву ста­біль­ність? У свою чер­гу, для за­без­пе­че­н­ня низь­ко­ін­фля­цій­но­го се­ре­до­ви­ща, у дов­го­стро­ко­во­му пе­рі­о­ді цен­траль­ні бан­ки при здій­снен­ні мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки за пра­ви­ла­ми мо­жуть ви­би­ра­ти як но­мі­наль­ний якір: 1) прив’яз­ку кур­су вла­сної ва­лю­ти до одні­єї або кіль­кох сві­то­вих ва­лют (кур­со­ве тар­ге­ту­ва­н­ня, від ан­глій­сько­го target — ціль); 2) кіль­кі­сні про­мі­жні ці­лі що­до зро­ста­н­ня гро­шо­вої ма­си (мо­не­тар­не тар­ге­ту­ва­н­ня) або 3) пря­мі кіль­кі­сні ці­лі що­до рів­ня ін­фля­ції у дов­го­стро­ко­во­му пе­рі­о­ді (ін­фля­цій­не тар­ге­ту­ва­н­ня).

Тут мо­жна ви­окре­ми­ти мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку Фе­де­раль­ної ре­зерв­ної си­сте­ми (цен­траль­но­го бан­ку США), яка ба­лан­сує рі­вень ін­фля­ції та рі­вень без­ро­бі­т­тя з до­по­мо­гою від­со­тко­вої став­ки, але при то­му, що до­лар є сві­то­вою ре­зерв­ною ва­лю­тою.

Пер­ший під­хід, тоб­то кур­со­ва прив’яз­ка, є най­більш ефе­ктив­ним для швид­ко­го при­бор­ка­н­ня ви­со­кої ін­фля­ції че­рез те, що вну­трі­шні ці­ни «прив’язу­ю­ться» до сві­то­вих че­рез курс. При цьо­му фі­скаль­на по­лі­ти­ка по­вин­на бу­ти ду­же жорс­ткою, пра­кти­чно без­де­фі­ци­тною, щоб не допу­сти­ти по­гір­ше­н­ня ці­но­вої кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті еко­но­мі­ки че­рез пе­ре­оці­ню­ва­н­ня ре­аль­но­го обмін­но­го кур­су. Тоб­то ін­фля­ція в кра­ї­ні «прив’яз­ки» має бу­ти на рів­ні з ін­фля­ці­єю в кра­ї­ні, до ва­лю­ти якої за­фі­ксо­ва­ний курс. Зде­біль­шо­го кур­со­ве тар­ге­ту­ва­н­ня ви­ко­ри­сто­ву­ють цен­тро­бан­ки із ма­ли­ми від­кри­ти­ми еко­но­мі­ка­ми. В Укра­ї­ні про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла­ся де-фа­кто прив’яз­ка до до­ла­ра США, хо­ча де­ю­ре курс офі­цій­но про­го­ло­шу­вав­ся як ке­ро­ва­но-пла­ва­ю­чий, а та­ке «пла­ва­н­ня» пе­ре­бу­ва­ло у ме­жах со­тих від ко­пій­ки від­но­сно до­ла­ра США. І при цьо­му тем­пи ін­фля­ції бу­ли на­ба­га­то ви­щи­ми за сві­то­ві і, зокре­ма, в США. То­му че­рез пев­ний час, ко­ли ре­аль­ний курс грив­ні сут­тє­во пе­ре­оці­ню­вав­ся і, від­по­від­но, стан пла­ті­жно­го ба­лан­су по­гір­шу­вав­ся, від­бу­ва­ла­ся зна­чна де­валь­ва­ція но­мі­наль­но­го кур­су грив­ні. В цих си­ту­а­ці­ях НБУ вже не міг три­ма­ти прив’яз­ку грив­ні до до­ла­ра без зна­чних втрат у ва­лю­тних ре­зер­вах, і це при­зво­ди­ло до пов­но­мас­шта­бних еко­но­мі­чних і фі­нан­со­вих криз в Укра­ї­ні. Так бу­ло у 1998–1999, 2008–2009, 2014–2015 рр. Са­ме у ці по­пе­ре­дні кри­зо­ві пе­рі­о­ди укра­їн­ська вла­да звер­та­ла­ся по фі­нан­со­ву до­по­мо­гу до МВФ. Але пі­сля пев­но­го по­кра­ще­н­ня си­ту­а­ції во­на «успі­шно» згор­та­ла про­гра­ми ре­фор­му­ва­н­ня еко­но­мі­ки, які на­по­ле­гли­во ре­ко­мен­ду­вав Фонд. То­му є спо­ді­ва­н­ня, що цьо­го ра­зу ро­зум і зов­ні­шня си­ту­а­ція не да­дуть офі­цій­но­му Ки­є­ву звер­ну­ти з пра­виль­но­го шля­ху ре­форм.

Дру­гий під­хід — мо­не­тар­не тар­ге­ту­ва­н­ня, який не є ефе­ктив­ним че­рез слаб­ку та не­ста­біль­ну за­ле­жність між про­по­зи­ці­єю гро­шей та ін­фля­ці­єю. То­му за­раз у чи­сто­му ви­гля­ді він цен­тро­бан­ка­ми сві­ту пра­кти­чно не ви­ко­ри­сто­ву­є­ться.

На­то­мість тре­тій най­су­ча­сні­ший під­хід — ін­фля­цій­не тар­ге­ту­ва­н­ня — за­ре­ко­мен­ду­вав се­бе як ефе­ктив­на стра­те­гія мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки у ба­га­тьох як роз­ви­не­них кра­ї­нах, так і тих, що роз­ви­ва­ю­ться.

На­ціо­наль­ний банк з по­ча­тком про­гра­ми ре­форм, яку під­три­мав МВФ у рам­ках спо­ча­тку про­гра­ми Stand-by у 2014 р., а пі­зні­ше — EFF (роз­ши­ре­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня) у 2015-му, на­ре­шті про­го­ло­сив і по­чав здій­сню­ва­ти пе­ре­хід до по­лі­ти­ки ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ва­н­ня (ІТ).

Те­хні­чна ба­за в НБУ для цьо­го вже ство­рю­ва­ла­ся по­чи­на­ю­чи з 2006 р. Зокре­ма, бу­ла ство­ре­на су­ча­сна ана­лі­ти­чно­про­гно­зна си­сте­ма, бу­ли роз­ро­бле­ні та здій­сню­ва­ли­ся си­сте­ми опи­ту­вань бі­зне­су та бан­ків, ре­гу­ляр­но пу­блі­ку­вав­ся ін­фля­цій­ний звіт і бу­ли за­кла­де­ні під­ва­ли­ни ана­лі­зу та те­сту­ва­н­ня фі­нан­со­вої ста­біль­но­сті. Пі­сля по­ча­тку ре­фор­ми На­ціо­наль­но­го бан­ку в рам­ках про­гра­ми Stand-by з МВФ у 2014 р. бу­ло по­си­ле­но роль ана­лі­ти­чних під­роз­ді­лів у стру­кту­рі НБУ, що роз­ро­бля­ють еко­но­мі­чні про­гно­зи. Був здій­сне­ний пе­ре­хід до пла­ва­ю­чо­го кур­су і по­ча­ла зро­ста­ти роль від­со­тко­вої став­ки по­лі­ти­ки. З до­по­мо­гою ці­єї став­ки ре­гу­ля­тор став ви­зна­ча­ти вну­трі­шню вар­тість гро­шей для суб’єктів еко­но­мі­ки. По­чав фун­кціо­ну­ва­ти мо­не­тар­ний ко­мі­тет, який при­ймає рі­ше­н­ня що­до змі­ни ці­єї став­ки по­лі­ти­ки, та по­си­ли­ла­ся ко­му­ні­ка­ція із су­спіль­ством, зокре­ма че­рез офі­цій­ну пре­зен­та­цію ін­фля­цій­но­го зві­ту. В цьо­му зві­ті НБУ опри­лю­днює про­гноз і по­яснює вла­сні рі­ше­н­ня що­до мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки. Бу­ли та­кож прийня­ті по­прав­ки до за­ко­ну про НБУ, які по­си­ли­ли йо­го опе­ра­цій­ну не­за­ле­жність.

Однак і за­раз існує ба­га­то кри­ти­ків ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ва­н­ня та, від­по­від­но, «мі­фів» що­до йо­го не­прийня­тно­сті для Укра­ї­ни, або ар­гу­мен­тів про­ти до­ціль­но­сті йо­го за­про­ва­дже­н­ня.

Міф пер­ший: цен­траль­ний банк при пе­ре­хо­ді до ІТ опі­ку­є­ться тіль­ки ін­фля­ці­єю, то­му зму­ше­ний три­ма­ти ви­со­ку став­ку, що стри­мує кре­ди­ту­ва­н­ня еко­но­мі­ки бан­ка­ми та, від­по­від­но, еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня.

Ро­з­гля­не­мо цей ар­гу­мент на при­кла­ді по­то­чної си­ту­а­ції. Став­ка НБУ вста­нов­лю­є­ться від­по­від­но до про­гно­зу май­бу­тньої ін­фля­ції і на сьо­го­дні ста­но­вить 12,5%, то­ді як ін­фля­ція у рі­чно­му ви­мі­рі пе­ре­ви­щує 15% ста­ном на кі­нець черв­ня. Про­гно­зна ін­фля­ція до кін­ця ро­ку та­кож пе­ре­бу­ває у дво­зна­чно­му ді­а­па­зо­ні (близь­ко 10–12%). Тоб­то ре­аль­на став­ка, яка і ви­зна­чає вар­тість кре­ди­ту з ура­ху­ва­н­ням ін­фля­ції, є по­зи­тив­ною, але близь­кою до ну­льо­вої по­зна­чки, якщо вра­хо­ву­ва­ти про­гно­зне зна­че­н­ня май­бу­тньої ін­фля­ції. Та­ким чи­ном, по­зи­чко­ві гро­ші у ре­аль­но­му ви­мі­рі не є до­ро­ги­ми для по­зи­чаль­ни­ків. При цьо­му бан­ки ма­ють до­ста­тньо віль­ної лі­кві­дно­сті для кре­ди­ту­ва­н­ня. Так, у ко­ро­тко­стро­ко­вих де­по­зи­тних сер­ти­фі­ка­тах НБУ тер­мі­ном до двох ти­жнів на да­ний час бан­ки три­ма­ють май­же 65 млрд грн, що ста­но­вить близь­ко 18% від су­ми пра­цю­ю­чих кре­ди­тів, ви­да­них кор­по­ра­тив­но­му се­кто­ру. Во­дно­час час­тка не­пра­цю­ю­чих кре­ди­тів від за­галь­но­го об­ся­гу бан­ків­ських по­зик кор­по­ра­тив­но­му се­кто­ру ся­гає 56%! Тоб­то про­бле­ма по­ля­гає не в не­ста­чі лі­кві­дно­сті бан­ків­ської си­сте­ми, а у ве­ли­ких ри­зи­ках кре­ди­ту­ва­н­ня бі­зне­су і ле­жить у пло­щи­ні за­хи­сту прав кре­ди­то­ра, спра­ве­дли­вої су­до­вої си­сте­ми, яко­сті за­ста­ви та від­су­тно­сті на­дій­них по­зи­чаль­ни­ків. Якщо усу­ну­ти ці пе­ре­по­ни, бан­ки за­люб­ки на­да­ва­ли б кре­ди­ти бі­зне­су.

Міф дру­гий: ін­фля­цій­не тар­ге­ту­ва­н­ня мо­же бу­ти успі­шним тіль­ки для роз­ви­не­них еко­но­мік. Для та­ких кра­їн, як Укра­ї­на, тре­ба спо­ча­тку ство­ри­ти умо­ви, а по­тім за­про­ва­джу­ва­ти ІТ.

Біль­шість еко­но­мік, які за­про­ва­ди­ли ІТ, є та­ки­ми, що роз­ви­ва­ю­ться, та з рі­зним сту­пе­нем еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку. І ще жо­дна кра­ї­на не від­мо­ви­ла­ся від ІТ за 27 ро­ків йо­го існу­ва­н­ня у сві­ті (за ви­ня­тком Іспа­нії та Фін­лян­дії, які у 1999 р. уві­йшли до єв­ро­зо­ни), а кіль­кість та­ких кра­їн нев­пин­но зро­стає. Мі­жна­ро­дна ста­ти­сти­ка по­ка­зує, що кра­ї­ни із ІТ у се­ре­дньо­му ма­ють ниж­чу ін­фля­цію та ви­щі тем­пи зро­ста­н­ня, ніж кра­ї­ни із ін­ши­ми мо­не­тар­ни­ми ре­жи­ма­ми. Го­лов­ни­ми умо­ва­ми успі­шно­го фун­кціо­ну­ва­н­ня ІТ є від­су­тність фі­скаль­но­го до­мі­ну­ва­н­ня, тоб­то ви­ва­же­на фі­скаль­на по­лі­ти­ка та по­гли­бле­н­ня фі­нан­со­вих рин­ків. Ці умо­ви не­об­хі­дні для успі­шно­сті за­без­пе­че­н­ня ці­но­вої ста­біль­но­сті при будь-яко­му мо­не­тар­но­му ре­жи­мі, то­му їх тре­ба за­про­ва­джу­ва­ти одно­ча­сно із пе­ре­хо­дом до ІТ у рам­ках ши­ро­ко­го па­ке­та ре­форм. Се­ред кра­їн, які роз­ви­ва­ю­ться та які успі­шно зро­ста­ють при ре­жи­мі ІТ, мо­жна за­зна­чи­ти Бра­зи­лію, Пе­ру, Чи­лі та Ме­кси­ку в Ла­тин­ській Аме­ри­ці, Поль­щу, Че­хію, Ру­му­нію та Гру­зію у Єв­ро­пі, Ін­до­не­зію, Ту­реч­чи­ну, Та­ї­ланд та Фі­ліп­пі­ни в Азії й ін­ші.

Міф тре­тій: за­про­ва­див­ши ІТ, НБУ не бу­де опі­ку­ва­ти­ся обмін­ним кур­сом.

Будь-який цен­траль­ний банк зав­жди опі­ку­є­ться обмін­ним кур­сом, то­му що це є одним із основ­них ка­на­лів впли­ву на ін­фля­цію. Цен­траль­ні бан­ки при ІТ впли­ва­ють на кур­со­утво­ре­н­ня, але в основ­но­му опо­се­ред­ко­ва­но че­рез від­со­тко­ву став­ку, а ін­тер­вен­ції на ва­лю­тно­му рин­ку є до­по­мі­жним ін­стру­мен­том з ме­тою згла­джу­ва­н­ня спе­ку­ля­тив­них ко­ли­вань або по­пов­не­н­ня ва­лю­тних ре­зер­вів. При цьо­му цен­тро­банк не бу­де утри­му­ва­ти но­мі­наль­ний курс за бу­дья­ку ці­ну, якщо змі­ни­ли­ся фун­да­мен­таль­ні умо­ви в еко­но­мі­ці та зов­ні­шній тор­гів­лі. Цим прин­ци­пом по­ви­нен ке­ру­ва­ти­ся і НБУ. Вплив на ста­бі­лі­за­цію кур­со­вих ко­ли­вань має здій­сню­ва­ти­ся та­кож уря­дом з до­по­мо­гою ви­ва­же­ної фі­скаль­ної по­лі­ти­ки та про­ве­де­н­ня стру­ктур­них ре­форм у кра­ї­ні.

Міф че­твер­тий: На­ціо­наль­ний банк не в змо­зі за­без­пе­чи­ти ці­но­ву ста­біль­ність та до­ся­га­ти ці­лей по ін­фля­ції у той пе­рі­од, ко­ли під­ви­щу­ю­ться ці­ни і та­ри­фи, йде лі­бе­ра­лі­за­ція цін на то­ва­ри та по­слу­ги, що ре­гу­лю­ва­ли­ся адмі­ні­стра­тив­но. То­му за­про­ва­дже­н­ня ІТ пе­ред­ча­сне, і тре­ба до­че­ка­ти­ся за­вер­ше­н­ня лі­бе­ра­лі­за­ції цін.

Оби­два про­це­си мо­жуть від­бу­ва­ти­ся одно­ча­сно, але на пер­шо­му ета­пі ва­жли­во вста­но­ви­ти еко­но­мі­чно об´рун­то­ва­ні рів­ні ін­фля­ції на на­сту­пний се­ре­дньо­стро­ко­вий пе­рі­од і до­ся­га­ти їх, а пе­ре­хід до низь­ких її рів­нів здій­сню­ва­ти­ме­ться по­сту­по­во. Зі сво­го бо­ку, уряд по­ви­нен про­го­ло­си­ти та до­три­му­ва­ти­ся об´рун­то­ва­ної та про­зо­рої змі­ни цін, що ре­гу­лю­ю­ться адмі­ні­стра­тив­но.

Міф п’ятий: цен­траль­ний банк «за­ци­кле­ний» ви­клю­чно на під­три­ман­ні низь­кої ін­фля­ції, і йо­го ма­ло тур­бує еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня.

Цен­траль­ний банк під­три­мує еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня че­рез низь­ку ін­фля­цію та за­без­пе­че­н­ня фі­нан­со­вої ста­біль­но­сті. Еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня є та­кож до­да­тко­вою ме­тою мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки, якщо це не шко­дить ці­но­вій і фі­нан­со­вій ста­біль­но­сті. До ре­чі, са­ме це і за­фі­ксо­ва­но в ст. 6 за­ко­ну про НБУ.

Міф шо­стий: низь­ка ін­фля­ція у 4–5% для еко­но­мі­ки Укра­ї­ни є стри­му­ю­чим фа­кто­ром для еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня.

Як по­ка­зує сві­то­вий до­свід, низь­ка та пе­ред­ба­чу­ва­на ін­фля­ція є не­об­хі­дною пе­ред­умо­вою для стій­ко­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Це дає ви­зна­че­ність для бі­зне­су, за­охо­чує ін­ве­сти­ції та під­три­мує ці­но­ву кон­ку­рен­то­спро­мо­жність еко­но­мі­ки. Згі­дно з ма­кро­еко­но­мі­чним ана­лі­зом опти­маль­ним для Укра­ї­ни є зна­че­н­ня ін­фля­ції у 4–5% на се­ре­дньо­стро­ко­ву пер­спе­кти­ву, що і по­го­дже­но в про­гра­мі спів­ро­бі­тни­цтва з МВФ. Ви­щий ці­льо­вий рі­вень ін­фля­ції при­зво­ди­ти­ме до її зна­чної во­ла­тиль­но­сті та шко­ди­ти­ме зро­стан­ню.

Ва­жли­вим чин­ни­ком успі­шно­сті за­про­ва­дже­н­ня ІТ є вза­є­мо­дія мо­не­тар­ної, фі­скаль­ної та бор­го­вої по­лі­ти­ки уря­ду. Якщо лі­кві­дність бан­ків­ської си­сте­ми зна­чною мі­рою спря­мо­ву­є­ться на фі­нан­су­ва­н­ня дер­жбор­гу, то в еко­но­мі­ці пра­цює так зва­ний ефект ви­ті­сне­н­ня, і бан­ки за­мість кре­ди­ту­ва­н­ня бі­зне­су кре­ди­ту­ють дер­жа­ву, що при ін­ших рів­них змен­шує ін­ве­сти­ції в ре­аль­ний се­ктор еко­но­мі­ки та галь­мує еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня. Так, за остан­ні­ми да­ни­ми, в порт­фе­лі бан­ків пе­ре­бу­ває 270 млрд грн ОВДП, то­ді як су­ма пра­цю­ю­чих кре­ди­тів в еко­но­мі­ку ста­но­вить ли­ше 366 млрд грн із за­галь­ної су­ми бан­ків­сько­го кре­ди­ту у 843 млрд кор­по­ра­тив­но­му се­кто­ру.

У порт­фе­лі НБУ та­кож пе­ре­бу­ва­ють ОВДП на су­му 371 млрд грн, що зна­чно обме­жує мо­жли­во­сті ре­гу­ля­то­ра у здій­снен­ні мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки.

Пе­ре­хід до пов­но­цін­но­го ре­жи­му ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ва­н­ня є та­кож одним із основ­них ма­я­ків про­гра­ми роз­ши­ре­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня EFF. То­му ар­гу­мен­ти на ко­ристь не­до­ре­чно­сті но­во­го ре­жи­му став­лять під удар про­гра­му спів­ро­бі­тни­цтва з Фон­дом, а зна­чить, і фі­нан­су­ва­н­ня та під­трим­ку тих ре­форм з бо­ку між­на­ро­дних фі­нан­со­вих ін­сти­ту­тів і кра­їн­спон­со­рів, які так не­об­хі­дні на­шій кра­ї­ні.

Пі­дби­ва­ю­чи під­сум­ки, мо­жна зро­би­ти та­кі ви­снов­ки що­до за­про­ва­дже­н­ня ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ва­н­ня як стра­те­гії мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки НБУ:

— пе­ре­хід до ІТ є спра­вою не тіль­ки НБУ, а всі­єї си­сте­ми вла­ди, вклю­ча­ю­чи бан­ків­ську си­сте­му, уряд і пар­ла­мент;

— під­го­тов­чі та су­про­во­джу­ю­чі за­хо­ди ма­ють не обме­жу­ва­ти­ся ли­ше мо­не­тар­ною сфе­рою, а вклю­ча­ти ши­ро­кий па­кет стру­ктур­них, фі­скаль­них та ін­сти­ту­ціо­наль­них ре­форм;

— ре­жим ІТ не є «ма­гі­чною па­ли­чкою», що ви­рі­шить усі пи­та­н­ня, а ско­рі­ше, ка­та­лі­за­то­ром для біль­шої ди­сци­плі­ни, про­зо­ро­сті та да­ле­ко­гля­дної мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки, яка не ста­вить дов­го­стро­ко­ві ін­те­ре­си су­спіль­ства в за­ле­жність від по­то­чної кон’юн­кту­ри;

— основ­не зав­да­н­ня ІТ — це по­бу­до­ва ефе­ктив­ної си­сте­ми управ­лі­н­ня ін­фля­цій­ни­ми очі­ку­ва­н­ня­ми еко­но­мі­чних суб’єктів, а не те­хні­чне ке­ру­ва­н­ня по­пи­том.

Оле­ксандр Пе­трик

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.