Вій­на в ру­ї­нах

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Олег ПОКАЛЬЧУК

Па­ра­до­ксаль­но, але факт: що­да­лі від лі­нії фрон­ту, то мен­ше ци­віль­ні го­во­рять про по­тре­бу ма­ти осо­би­сту зброю і член­ство Укра­ї­ни в НАТО як про клю­чо­ві чин­ни­ки без­пе­ки.

Ні, во­ни ціл­ком за. Але це в них на яко­мусь там над­ця­то­му мі­сці. Гро­ма­дя­ни менш ро­ман­ти­чні й більш пра­гма­ти­чні в пи­та­н­нях ви­жи­ва­н­ня. Адже зброю від­би­ра­ють за до­по­мо­гою ін­шої зброї, а ці­ну вро­чи­стим іно­зем­ним га­ран­ті­ям без­пе­ки в нас пі­сля 2014 р. зна­ють на­віть шко­ля­рі мо­лод­ших кла­сів.

Та й вла­сне вій­на для них — те, що ба­чи­ли і пе­ре­жи­ва­ли осо­би­сто. Га­ря­ча фа­за, яку су­про­во­джу­ють ха­ос, па­ні­ка, не­ви­зна­че­ність, — оце Справ­жня Вій­на. А те, що від­бу­ва­є­ться те­пер, — агре­сія Ро­сії, оку­по­ва­ні те­ри­то­рії, бо­йо­ві дії, зброй­ний кон­флікт низь­кої ін­тен­сив­но­сті. Але не вій­на.

Нав­па­ки, чим­да­лі на за­хід, тим оцін­ки си­ту­а­ції мас­шта­бні­ші й па­сіо­нар­ні­ші. І зна­чно три­во­жні­ші.

Пер­ший, най­про­сті­ший ви­сно­вок — на схо­ді лю­ди жи­т­тя не з чу­ток зна­ють, а тут, у за­ти­шку й ком­фор­ті, не­ля­ка­ні й не­бі­дні оби­ва­те­лі, від­да­ють пе­ре­ва­гу ко­ксу пе­ред по­ро­хом, же­нуть зра­ду з ран­ку до ве­чо­ра у сво­їх фейс­бу­ках. Пі­дви­щу­ють са­мо­оцін­ку, ка­на­лі­зу­ють нев­ро­зи й де­мон­стру­ють над­ком­пе­тен­тність на рів­но­му мі­сці.

Дру­гий теж ори­гі­наль­ні­стю не про­ме­ніє. Лю­ди зви­ка­ють до всьо­го, вій­на — це про­дов­же­н­ня по­лі­ти­ки ін­ши­ми за­со­ба­ми. Тер­пі­ли чверть сто­лі­т­тя по­лі­ти­ку, по­тер­плять і вій­ну, до­бре, що ши­те все це ти­ми са­ми­ми ни­тка­ми.

Лю­ди на за­хо­ді чу­ють при­мир­ли­во-уго­дов­ську ри­то­ри­ку від ді­я­чів, яким би й чи­та­н­ня та­бли­ці мно­же­н­ня вго­лос не до­ві­ри­ли: збре­шуть за зви­чкою! Ви­хо­дить, га­да­ють лю­ди, на­справ­ді все на­ба­га­то гір­ше.

Лю­ди на схо­ді, які про­сто одне одно­го зна­ють де­ся­тки ро­ків, ба­чать, що роз­мі­ри за­но­сів і від­ко­тів за­га­лом істо­тно не змі­ни­ли­ся, по­мі­ня­ли­ся стей­кхол­де­ри кри­мі­наль­ної еко­но­мі­ки, а бю­дже­тний пи­ло­сос за­хі­дних гро­шей тіль­ки на­би­рає по­ту­жно­сті.

Та це зно­ву ж ви­хо­дять та­кі фейс­бу­чні оцін­ки, щоб хльос­тко і щоб чи­тач у ко­жнім ра­зі від­чув би, що йо­го по­хва­ли­ли.

Як же так, оцін­ки шту­чні, а на­пру­га — справ­жня?

Ав­жеж, так бу­ває. Ко­ли сві­до­мість не ба­жає фор­му­лю­ва­ти ре­а­лі­сти­чний умо­ви­від, оскіль­ки він не впи­су­є­ться в ге­ро­ї­чну кар­ти­ну осо­би­сто­го сві­ту.

Фа­хів­ці ка­жуть, що во­гне­вий кон­такт у за­бу­до­ві — скла­дна річ, яка по­тре­бує спе­ці­аль­ної під­го­тов­ки. Якщо у від­но­сно ці­ло­му бу­дин­ку або бу­дів­лі при­бли­зно мо­жна уяви­ти її вну­трі­шню гео­ме­трію і ло­гі­ку ко­му­ні­ка­цій, то руй­ну­ва­н­ня утво­рює зов­сім ін­ші хо­ди, ла­зи, про­ва­ли і бій­ни­ці. В тих, хто обо­ро­ня­є­ться, пе­ре­ва­га: руй­ну­ва­н­ня і пе­ре­тво­ре­н­ня про­сто­ру від­бу­ва­ло­ся на їхніх очах, а от для про­тив­ни­ка, на­віть якщо він уві­рвав­ся в той же бу­ди­нок, це зав­жди пас­тка.

По­вер­та­ю­чись до фор­му­лю­вань то­го, що від­бу­ва­є­ться, на­сам­пе­ред кон­ста­ту­є­мо оче­ви­дне: бу­ди­нок «дер­жа­ва Укра­ї­на» на ру­ї­ни не пе­ре­тво­рив­ся. Але де­які йо­го скла­до­ві — ко­ри­до­ри і ка­бі­не­ти вла­ди — уже ста­ли на­ко­пи­че­н­ням ям, за­ва­лів, ді­рок і кі­стя­ків, що ви­па­да­ють із роз­би­тих шаф і сей­фів..

І най­більш актив­ні бо­йо­ві дії ве­ду­ться са­ме там. Ви­зна­чи­ти во­ро­га до­во­лі скла­дно, бо це вій­на всіх з усі­ма. Ви­кли­ка­на ці­єю са­мою Справ­жньою Вій­ною, дух якої ні­ку­ди не по­ді­яв­ся, а пе­ре­мі­стив­ся на Пе­чер­ські па­гор­би.

Пи­та­н­ня без від­по­віді, що ви­ни­кли за остан­ні ро­ки, ні­ку­ди не по­ді­ли­ся. Брак ви­ра­зних від­по­від­ей на них на­пру­ги не зни­жує. Са­мо­дис­кре­ди­та­ція по­лі­ти­ків іде се­ми­миль­ни­ми кро­ка­ми, і на­віть там, де її за­га­лом-то й не­має (атож, зрід­ка й так бу­ває!), її одна­ко­во по­мі­тять і ви­смі­ють. Гро­шей, які мо­жна без­бо­лі­сно укра­сти, де­да­лі мен­ше. Со­ю­зни­ки не про­сто став­лять ри­то­ри­чні за­пи­та­н­ня про ко­ру­пцію, а, ну­дьгу­ю­чи, по­ка­зу­ють гар­но ілю­стро­ва­ні об’єм­ні кри­мі­наль­ні до­сьє. На всіх.

Тоб­то в су­хо­му за­ли­шку ма­є­мо гру­пу — ме­га­кар­тель (не­хай вас не бен­те­жить по­діл на ні­би вла­ду й ні­би опо­зи­цію), що хо­ті­ла ке­ру­ва­ти кра­ї­ною за до­по­мо­гою ко­ли­шніх, тро­хи по­лі­пше­них схем бю­дже­тно­го кон­тро­лю над ті­ньо­вою еко­но­мі­кою, яка й є еко­но­мі­ка справ­жня; при­бли­зно два де­ся­тки ду­же ма­жо­ри­тар­них акціо­не­рів і та­бун риб­при­ли­пал тро­хи дрі­бні­ших.

Ре­во­лю­ція і Ве­ли­ка Вій­на не мо­гли ла­ма­ти цю схе­му ні­як, бо со­ці­аль­ні по­тря­сі­н­ня, якщо не по­збав­ля­ють жи­т­тя ко­ли­шніх стей­кхол­де­рів, і на­віть здо­ров’ю не шко­дять, то зде­біль­шо­го по­кли­ка­ні ли­ше ка­му­флю­ва­ти і сти­му­лю­ва­ти ста­рі схе­ми: «АТО Пу­тін на­па­де».

Та у сві­ті від­бу­ва­ю­ться не­о­бо­ро­тні по­лі­ти­чні змі­ни. Це як та­не­н­ня льо­до­ви­ка — він на­чеб­то ще й ве­ли­кий, але в один мо­мент трі­щи­на від­ко­лює від ньо­го бри­лу роз­мі­ром із ме­га­по­ліс. А по­тім ще. Пін­гві­ни жа­ха­ю­ться, бі­лі ве­дме­ді обу­рю­ю­ться, га­га­ри й бу­ре­ві­сни­ки ре­во­лю­ції шви­день­ко ви­ши­ко­ву­ю­ться в не­бі в гар­ну чер­гу за біо­ме­три­кою.

Час та­єм­них угод із га­ран­ті­єю їх та­єм­но­сті ми­нув без­по­во­ро­тно. Пу­тін, як вождь бі­лих ве­дме­дів, зму­ше­ний ди­ви­ти­ся, як від ньо­го спли­ва­ють ці­лі кри­жи­ни кра­їн, які ко­лись зда­ва­ли­ся та­кою на­дій­ною твер­ди­нею для йо­го ла­бе­тів.

Що ро­бить гру­па, в якої ви­му­ше­но обме­жу­є­ться ре­сурс і роз­ви­ва­є­ться кри­за? Ро­зум­на — ево­лю­ціо­нує і змен­шує апе­ти­ти. Якщо цьо­го не­до­ста­тньо, ді­ли­ться на дві й пе­ре­роз­по­ді­ляє по­то­ки згі­дно з ком­пе­тен­ці­я­ми. Так, і, зви­чай­но ж, зна­хо­дить, ко­го при­не­сти в жер­тву. Ни­ні­шні по­ка­зо­ві роз­бір­ки не бе­ру­ться до ува­ги — це на­га­дує, як злі­сні сіль­ські ді­ти го­ду­ва­ли сви­ней ´удзи­ка­ми на мо­туз­ці, щоб по­тім по­ка­зо­во ви­сми­кну­ти їх на­зад. Ни­ні теж не ду­же зро­зумі­ло, чиє свин­ство в ре­зуль­та­ті більш свин­ське — при­зна­че­них ко­ру­пціо­не­рів на мо­ту­зо­чці чи мо­туз­ко­сми­каль­ни­ків.

Обме­же­н­ня ре­сур­су для по­лі­ти­чної гру­пи рів­но­цін­не обме­жен­ню жит­тє­во­го про­сто­ру. На ми­шах і па­цю­ках, а та­кож на мор­ських свин­ках у за­кри­то­му про­сто­рі по­ста­ви­ли бе­зліч екс­пе­ри­мен­тів. Усі во­ни за­кін­чу­ва­ли­ся акти­ві­за­ці­єю між­усо­биць.

Укра­ї­на дов­гий час бу­ла бру­стве­ром «ім­пе­рії зла», тіль­ки за­мість мі­шків із пі­ском ля­га­ли укра­їн­ські гро­шо­ві мі­шки, хи­трі, че­рез які хи­трі мо­ска­лі грай­ли­во по­стрі­лю­ва­ли по За­хо­ду і йо­го цін­но­стях, з кри­ка­ми «цур, не я!». Як уже бу­ло ска­за­но, мі­шки прор­ва­ли­ся, мо­ска­лів ста­ло ви­дно на пов­ний зріст, За­хо­ду все це не­аби­як на­бри­дло, і він ви­рі­шив спо­ча­тку рі­шу­че роз­чи­сти­ти під­сту­пи до Мо­ско­вії, з буль­до­зер­ною гра­ці­о­зні­стю зру­шу­ю­чи вбік на­шу хи­тро... тоб­то ба­га­то­ве­ктор­ність та її ви­тій. То­му що са­бо­таж він і є са­бо­таж, і ні­хто сам се­бе, дру­зів чи ро­ди­чів до в’язни­ці не по­са­дить. По­тім за це мо­жуть су­ди­ти? Та не­хай лі­пше троє су­дять, ніж ше­сте­ро не­суть.

Вій­на в за­ва­лах по­лі­ти­чних ка­бі­не­тів роз­па­лю­є­ться тим яскра­ві­ше, що го­ло­сні­ше лу­на­ють за­кли­ки що­до «мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня» вій­ни на Схо­ді. У по­лі­ти­чно­му ви­мі­рі це бо­роть­ба не з бо­же­віль­ною Ро­сі­єю, а бій­ка за віджа­тий не за по­ня­т­тя­ми ре­сурс. У якій мо­жна зро­би­ти па­у­зу і спро­бу­ва­ти по­рі­ша­ти.

Та роль смо­тря­що­го, на яку вже май­же по­го­ди­ла­ся Цен­траль­на Єв­ро­па, ра­птом різ­ко по­ру­шив сва­віль­ний Трамп. Ви­яви­ло­ся, що ка­та­лам і шу­ле­рам, на­віть із єв­ро­зо­ни, у Ва­шинг­то­ні біль­ше не ра­ді. Осо­бли­во якщо во­ни ша­хра­ю­ють у них за спи­ною. І осо­бли­во, якщо це за ра­ху­нок аме­ри­кан­ських ін­те­ре­сів.

При­літ держ­се­кре­та­ря США Тіл­лер­со­на, який при­віз спец­пред­став­ни­ка Кур­та Вол­ке­ра, — це остан­ній дзві­нок для тих, хто за­сів у ру­ї­нах вла­сно­го мар­но­слав­ства й жа­ді­бно­сті. Але річ у тім, що ті, хто во­ю­ють одне з одним, не ду­же в кур­сі за­ко­нів дра­ма­тур­гії і пра­вил те­а­тру вза­га­лі. Во­ни біль­ше зна­ю­ться на тій ча­сти­ні цир­ку, де фо­ку­си по­ка­зу­ють.

Яких фо­ку­сів слід очі­ку­ва­ти най­ближ­чим ча­сом?

По­лі­ти­чна ри­то­ри­ка ста­ва­ти­ме де­да­лі ра­ди­каль­ні­шою, від чо­го де­да­лі менш ви­мо­гли­ва па­трі­о­ти­чна пу­блі­ка бу­де якщо не в за­хва­ті, то вже схваль­но ки­ва­ти­ме — на­пев­но.

Одно­ча­сно зро­ста­ти­муть ко­ру­пція й кон­тра­бан­да в «сі­рій зо­ні», оскіль­ки: а) це до­брий спо­сіб мі­ні­мі­зу­ва­ти стрі­ля­ни­ну і про­де­мон­стру­ва­ти успі­хи мир­них іні­ці­а­тив, б) жо­дні за­кор­дон­ні пе­ре­ві­ряль­ни­ки ту­ди не до­їдуть — стра­шно і не­зро­зумі­ло, в) до­го­во­ро­зда­тність вла­ди до­зво­лить їй за­ру­чи­ти­ся до­го­вор­ня­ка­ми на май­бу­тніх ви­бо­рах, г) ну, і все-та­ки Ки­їв, хоч і до­ро­го, а ку­пує в та­кий спо­сіб ло­яль­ність мі­сце­вих ва­тни­ків і ка­зно­кра­дів, ке­ру­ва­ти ж у ра­йо­нах ко­мусь одна­ко­во тре­ба?

Цен­траль­на ко­ру­пція змен­шу­ва­ти­ме­ться за су­мою вка­за­них ви­ще при­чин, але, по су­ті ка­жу­чи, во­на пе­ре­те­че в зо­ну бо­йо­вих дій. А на­пру­га вій­ни, нав­па­ки, пе­ре­те­че звід­ти сю­ди.

За ча­сом це бу­де роз­би­то на два ета­пи. Пер­ший — до осе­ні, ко­ли під час від­су­тно­сті де­пу­та­тів пре­зи­дент і прем’єр-мі­ністр по­ка­зу­ва­ти­муть Вол­ке­ру ду­же хо­ро­ші пла­ни й ду­же гі­дних лю­дей, го­то­вих їх здій­сни­ти.

Дру­гий — від осе­ні до Но­во­го ро­ку, ко­ли Вол­кер або ви­їде у Ва­шинг­тон із ре­аль­ни­ми по­лі­ти­чни­ми скаль­па­ми і ре­ко­мен­да­ці­я­ми на­ді­сла­ти за­мість ньо­го не ди­пло­ма­та, а сан­те­хні­ка, або все-та­ки ви­ни­кне укра­їн­ське ФБР, бай­ду­же під чи­єю ви­ві­скою. Тут уже хто пер­ший уста­не, то­го й ка­пчи­ки. Та й бу­ла­ва, від­по­від­но, теж.

Та­кож ціл­ком оче­ви­дно, що гро­ма­дян ма­кси­маль­но мо­бі­лі­зу­ва­ти­муть на ці вій­ни в ка­бі­не­тних ру­ї­нах. Під най­рі­зно­ма­ні­тні­ши­ми га­сла­ми. По­ка­зу­ю­чи всі­ля­кі фо­ку­си.

Гро­ма­дя­нам слід пам’ята­ти, що пер­ший цирк ви­ник в ан­ти­чні ча­си, і го­лов­ною ви­ста­вою в ньо­му бу­ли не фо­ку­си, а гла­ді­а­тор­ські бої. То­му всі­дай­те­ся зру­чні­ше, збе­рі­гай­те спо­кій і чи­стіть зброю, на­віть якщо во­на вам зов­сім ні до чо­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.