Ком­мод. Ар­хі­те­ктор кра­ху Рим­ської ім­пе­рії

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Сер­гій МАХУН

«Він був ні­кчем­ною і по­га­но ви­хо­ва­ною лю­ди­ною, не за­ймав­ся спра­ва­ми й до­ру­чав управ­лі­н­ня дер­жа­вою сво­їм улю­блен­цям і віль­но­від­пу­ще­ни­кам, яких, утім, при­но­сив як жер­тву на­ро­дно­му гні­ву, ко­ли ви­пад­ко­ві ли­ха — по­шесть або ж не­по­мір­на до­ро­жне­ча —збу­рю­ва­ли на­род. За­мах на йо­го жи­т­тя 182 ро­ку, яко­го він ле­две уни­кнув, зму­сив бу­ти не­до­вір­ли­вим і жор­сто­ким. На­ре­шті, йо­го при­страсть ви­сту­па­ти в ам­фі­те­а­трі на очах на­ро­дно­го на­тов­пу як фе­хту­валь­ник і від­мін­ний стрі­лець з лу­ка (при­страсть, що до­хо­ди­ла май­же до бо­же­ві­л­ля) ста­ла при­ни­жу­ва­ти гі­дність усіх бла­го­ми­сля­чих лю­дей… Ве­ли­ким не­ща­стям бу­ло те, що пі­сля усу­не­н­ня від вла­ди та­ко­го не­до­стой­но­го і не­спро­мо­жно­го пра­ви­те­ля, як Ком­мод, був зруй­но­ва­ний той спо­кій­ний пе­ре­хід вла­ди з рук одно­го, спо­чи­ло­го пра­ви­те­ля, до рук ін­шо­го, всі­ма ви­зна­но­го пред­став­ни­ка вла­ди», — пи­сав ви­да­тний ні­ме­цький істо­рик і пе­да­гог Оскар Єгер у фун­да­мен­таль­ній «За­галь­ній істо­рії».

Ком­мод за­вер­шив — і, від­вер­то ка­жу­чи, га­не­бно — чи не най­ці­ка­ві­шу сто­рін­ку дав­ньо­рим­ської істо­рії, а са­ме — прав­лі­н­ня ди­на­стії Ан­то­ні­нів, яке на­зи­ва­ли «Зо­ло­тою до­бою» мо­гу­тньої дер­жа­ви. Пі­сля за­ги­бе­лі Ком­мо­да по­сту­по­во, але не­у­хиль­но роз­по­чав­ся пе­рі­од за­не­па­ду й роз­па­ду ім­пе­рії.

Лу­цій Елій Ав­ре­лій Ком­мод (лат. Lucius Aelius Aurelius Commodus) — остан­ній рим­ський ім­пе­ра­тор з ди­на­стії Ан­то­ні­нів. Він на­ро­див­ся 31 сер­пня 161 ро­ку пі­сля Рі­здва Хри­сто­во­го в Ла­ну­вії по­бли­зу Ри­ма. Офі­цій­но Ком­мод був на­щад­ком ім­пе­ра­то­ра Мар­ка Ав­ре­лія і Фа­у­сті­ни-мо­лод­шої. «Син Мар­ка Ав­ре­лія був єди­ним з ди­на­стії Ан­то­ні­нів, ко­му вла­да ді­ста­ла­ся не че­рез уси­нов­ле­н­ня, а зав­дя­ки крев­ній спо­рі­дне­но­сті. Але спо­рі­дне­ність ця, су­дя­чи з йо­го те­ля­чих міз­ків і зов­ні­шньо­го ви­гля­ду (би­ча­ча шия, ма­лень­кі, па­ла­ю­чі зло­бою очі), вва­жа­є­ться вель­ми сум­нів­ною. Це був справ­жній син Фа­у­сті­ни, ско­рі­ше, від одно­го з її ко­хан­ців, сол­да­та або гла­ді­а­то­ра», — пи­сав ро­сій­ський істо­рик Оле­ксандр Не­ми­ров­ський.

Ба­тько, справ­жній фі­ло­соф на тро­ні, лю­ди­на уні­каль­них зді­бно­стей і че­снот, на­ма­гав­ся при­ще­пи­ти Ком­мо­ду свої жит­тє­ві прин­ци­пи й пра­ви­ла по­ве­дін­ки ін­ших ве­ли­ких пра­ви­те­лів. У хло­пця бу­ли най­кра­щі вчи­те­лі гре­цької й ла­тин­ської гра­мо­ти, ора­тор­сько­го ми­сте­цтва, ма­те­ма­ти­ки... Але все да­рем­но. «Із са­мо­го ран­ньо­го ди­тин­ства Ком­мод ви­рі­зняв­ся га­не­бною по­ве­дін­кою, був без­че­сний, жор­сто­кий, роз­пу­сний, і уста йо­го бу­ли спо­га­не­ні й осо­ром­ле­ні. Він за­ймав­ся тим, що не ли­чи­ло ім­пе­ра­то­ро­ві, — на­при­клад, лі­пив ча­ші, тан­цю­вав, спів­ав, сви­стів, зре­штою, ви­яв­ляв зді­бно­сті чу­до­во­го бла­зня й гла­ді­а­то­ра. Озна­ки жор­сто­ко­сті про­я­ви­ли­ся вже на два­над­ця­то­му ро­ці жи­т­тя в Цен­тум­цел­лах. Якось, ко­ли йо­го ми­ли в за­над­то те­плій во­ді, він зве­лів ки­ну­ти бан­ни­ка в піч. То­ді чо­ло­вік, яко­му на­ка­за­но бу­ло це зро­би­ти, спа­лив у пе­чі ба­ра­ня­чу шку­ру, щоб смер­дю­чим за­па­хом до­ве­сти — на­каз ви­ко­на­но», — пи­сав один з ав­то­рів «Жит­тє­пи­сів Ав­гу­стів» Елій Лам­при­дій.

Ще 166 ро­ку Ком­мод і йо­го мо­лод­ший брат Марк Ан­ній Вер бу­ли на­зва­ні Це­за­ря­ми. Вер 169 ро­ку пі­сля ви­да­ле­н­ня пу­хли­ни по­мер, і Ком­мод за­ли­шив­ся єди­ним на­щад­ком Мар­ка Ав­ре­лія.

Ра­зом із ба­тьком Ком­мод 175 ро­ку отри­мав ти­ту­ли Ім­пе­ра­тор, Гер­ма­нік і Сар­мат­ський, а та­кож пов­но­ва­же­н­ня три­бу­на, а 177-го — зва­н­ня Ав­гу­ста. На­пис на брон­зо­во­му ме­даль­йо­ні про­го­ло­шу­вав ба­тька і си­на за­снов­ни­ка­ми ди­на­стії (Propagatoribvs Imperii). Влі­тку 178 ро­ку Марк Ав­ре­лій уклав шлюб між Ком­мо­дом і Бру­ті­єю Кри­спі­ною. Це бу­ло ча­сти­ною да­ле­к­ося­жно­го пла­ну, спря­мо­ва­но­го на те, щоб пов’яза­ти най­ви­да­тні­ших рим­ських воє­на­чаль­ни­ків із сім’єю ім­пе­ра­то­ра.

Всту­пив­ши на пре­стол 17 бе­ре­зня 180 ро­ку, від­ра­зу пі­сля смер­ті Мар­ка Ав­ре­лія, Ком­мод ви­рі­шив від­мо­ви­ти­ся від за­вер­ше­н­ня во­єн­них кам­па­ній із за­хо­пле­н­ня но­вих те­ри­то­рій, які успі­шно роз­по­чав Марк Ав­ре­лій. «Він роз­су­див, що по­тре­би цих опе­ра­цій пе­ре­вер­шу­ють мо­жли­во­сті Ім­пе­рії, і, ймо­вір­но, мав ра­цію. До то­го ж він під­пи­сав уго­ду з мар­ко­ма­на­ми, вклю­чив до неї низ­ку умов що­до їхньої мир­ної по­ве­дін­ки, і це більш ніж за­до­воль­ня­ло ви­мо­ги кон­сер­ва­то­рів», — пи­сав ві­до­мий бри­тан­ський істо­рик і ну­мі­змат Майкл Грант. По­пу­ліст­ські за­хо­ди най­пер­ших ро­ків прав­лі­н­ня при­не­сли Ком­мо­ду по­ша­ну і лю­бов на­ро­ду, але не­за­ба­ром усім ста­ло ясно, що йо­го прав­лі­н­ня по­кла­де край епо­сі «п’яти хо­ро­ших ім­пе­ра­то­рів» — від Нер­ви до Мар­ка Ав­ре­лія...

Сі­мей­не жи­т­тя но­во­спе­че­но­го ім­пе­ра­то­ра спо­ча­тку не ви­кли­ка­ло на­рі­кань у рим­лян. Бру­тія Кри­спі­на отри­ма­ла зва­н­ня Ав­гу­сти. Але її ста­но­ви­ще по­хи­тну­ло­ся пі­сля не­вда­ло­го за­ма­ху на жи­т­тя Ком­мо­да, ор­га­ні­зо­ва­но­го 182 ро­ку ко­ли­шнім кон­су­лом Мар­ком Ан­ні­а­ном. Се­ред за­ко­ло­тни­ків го­лов­ну роль ві­ді­гра­вав Ти­бе­рій Клав­дій Пом­пе­ян, який був дру­гим чо­ло­ві­ком рі­дної се­стри ім­пе­ра­то­ра — Ан­нії Лу­ціл­ли. Де­я­кі істо­ри­ки вва­жа­ють, що про за­ко­лот зна­ла й дру­жи­на Ком­мо­да. Втім, ім­пе­ра­то­ро­ві вда­ло­ся вці­лі­ти. В ре­зуль­та­ті він стра­тив Мар­ка Ан­ні­а­на і за­брав до сво­го дво­ру йо­го ко­хан­ку Мар­цію. Во­на фа­кти­чно ста­ла дру­жи­ною ім­пе­ра­то­ра, по­су­нув­ши Бру­тію Кри­спі­ну. За кіль­ка мі­ся­ців Ав­гу­сту ви­сла­ли на острів Ка­прі, а 188 ро­ку вби­ли, зви­ну­ва­тив­ши у по­дру­жній зра­ді.

Пі­сля за­ма­ху Ком­мод па­ні­чно бо­яв­ся змов і на що­най­мен­шу пі­до­зру від­по­від­ав кри­ва­ви­ми стра­та­ми. Він убив, іно­ді сво­ї­ми ру­ка­ми, кіль­ка де­ся­тків се­на­то­рів та ві­до­мих гро­ма­дян, і се­ред них про­від­но­го вій­сько­во­го юри­ста, спів­пре­фе­кта пре­то­рі­ан­ської гвар­дії Тар­ру­те­нія Па­тер­на, зви­ну­ва­че­но­го у при­че­тно­сті до за­ко­ло­ту.

З се­ре­ди­ни 180-х ро­ків ім­пе­ра­тор мав уже пра­кти­чно не­о­бме­же­ну вла­ду. Спів­пре­фект гвар­дії на ім’я Ти­гі­дій Пе­ренн став єди­ним на­чаль­ни­ком пре­то­рі­ан­ців і най­впли­во­ві­шою лю­ди­ною в дер­жа­ві. Зі­псо­ва­ний за­галь­ним по­кло­ні­н­ням ще з мо­ло­дих ро­ків, Ком­мод геть по­ли­шив дер­жав­ні спра­ви й по­ри­нув у се­ксу­аль­ні ор­гії й гла­ді­а­тор­ські бої; він та­кож ви­тра­чав ве­ли­че­зні су­ми на свя­та й ви­ста­ви, що ду­же по­до­ба­ло­ся плеб­су. Усіх, хто бо­дай по­ше­пки чи по­гля­дом ви­ка­зу­вав своє не­схва­ле­н­ня йо­го вчин­ків і по­ве­дін­ки, Ком­мод на­ка­зу­вав ки­да­ти на по­та­лу ди­ким зві­рям.

…Ні­ко­ли ра­ні­ше пре­фект пре­то­рі­ан­ської гвар­дії не отри­му­вав та­кої ве­ли­че­зної вла­ди. А от Ти­гі­дію вда­ло­ся утри­му­ва­ти її у сво­їх мі­цних ру­ках про­тя­гом трьох ро­ків. Але мар­но­трат­ство, екс­цен­три­чна по­ве­дін­ка ім­пе­ра­то­ра, ко­ру­пція се­ред чи­нов­ни­ків зре­штою при­зве­ли до по­лі­ти­чної та еко­но­мі­чної кри­зи в дер­жа­ві. По­си­ли­ла­ся не­ста­біль­ність не тіль­ки в про­він­ці­ях, де вла­да бу­ла фа­кти­чно в ру­ках банд гра­бі­жни­ків і ма­ро­де­рів, а й у ме­тро­по­лії — Іта­лії. Так, на­при­кін­ці 189 ро­ку в Ри­мі спа­ла­хує го­ло­дний бунт. За­кор­дон­ні ле­гіо­ни вже го­ту­ва­ли по­хід, щоб на­ве­сти лад у «сто­ли­ці роз­пу­сти». У га­ре­мі Ком­мо­да одно­ча­сно пе­ре­бу­ва­ли со­тні жі­нок і чо­ло­ві­ків. За свід­че­н­ня­ми су­ча­сни­ків, він у ньо­му ви­про­бо­ву­вав но­ві й но­ві ви­ди не­стрим­ної роз­пу­сти. По­при те, що ви­ступ віль­них гро­ма­дян на аре­ні гла­ді­а­то­рів ува­жав­ся без­че­стям, Ком­мод, який про­вів 735 бо­їв, не со­ро­мив­ся ви­став­ля­ти на по­та­лу плеб­су свої та­лан­ти.

«У ньо­го бу­ли ко­хан­ці, іме­на­ми яких слу­гу­ва­ли на­зви со­ро­мі­цьких ча­стин чо­ло­ві­чо­го і жі­но­чо­го ті­ла; їм він осо­бли­во охо­че роз­да­вав свої по­ці­лун­ки. Він три­мав бі­ля се­бе одно­го чо­ло­ві­ка, в яко­го був не­зви­чай­них роз­мі­рів ор­ган; Ком­мод на­зи­вав йо­го сво­їм ослом і ду­же до­ро­жив ним. Ком­мод зро­бив йо­го ба­га­тим і по­ста­вив на чо­лі жер­ців сіль­сько­го Гер­ку­ле­са», — пи­сав Елій Лам­при­дій. Су­ча­сній лю­ди­ні важ­ко на­віть уяви­ти рі­вень роз­бе­ще­но­сті, яка за­па­ну­ва­ла се­ред усіх верств на­се­ле­н­ня ве­ли­кої ім­пе­рії.

Ко­ру­пція, все­вла­дність чи­нов­ни­цтва і, ще біль­шою мі­рою, ко­хан­ців і ко­ха­нок ім­пе­ра­то­ра, по­сту­по­во під­то­чу­ва­ли йо­го вла­ду. Але по­ки що гро­ми й бли­скав­ки ле­ті­ли у бік йо­го кре­а­тур. «Пред­став­ни­ки бри­тан­ських ар­мій до­не­сли Ком­мо­ду про за­зі­ха­н­ня пре­фе­кта на трон, і гвар­дій­цям бу­ло на­ка­за­но за­ру­ба­ти сво­го на­чаль­ни­ка й уби­ти йо­го дру­жи­ну, се­стру і си­нів. На честь та­ко­го «по­збав­ле­н­ня» Ком­мод прийняв ти­тул «Фе­лікс». Віль­но­від­пу­ще­ник Марк Ав­ре­лій Кле­андр (спаль­ник ім­пе­ра­то­ра, ко­ли­шній раб. — С.М.), яко­му при­пи­су­ва­ли «честь уда­ру», за два ро­ки до­ко­рін­но змі­нив си­ту­а­цію у Пре­то­рії і став най­впли­во­ві­шим ра­дни­ком ім­пе­ра­то­ра. Два спів­пре­фе­кти гвар­дії пе­ре­бу­ва­ли в під­ле­гло­му ста­но­ви­щі, а йо­му ім­пе­ра­тор по­да­ру­вав без­пре­це­ден­тний ти­тул «Кин­джал» (a pugione) — це одна­ко­во що отри­ма­ти по­са­ду мі­ні­стра без­пе­ки», — пи­сав Майкл Грант. Ця по­дія від­бу­ла­ся 190 ро­ку. Плебс апло­ду­вав, але за­ко­лот був не за го­ра­ми…

Но­вим пре­фе­ктом пре­то­рі­ан­ської гвар­дії ім­пе­ра­тор не­вдов­зі при­зна­чив Квін­та Емі­лія Ле­та. Цей пер­ший уро­дже­нець Пів­ні­чної Афри­ки на ва­жли­вій по­са­ді, ко­хан­ка ім­пе­ра­то­ра Мар­ція і роз­по­ря­дник у па­ла­ці Еклект з 191 ро­ку по­ча­ли ре­тель­но го­ту­ва­ти но­вий за­ко­лот. Во­ни за­ру­чи­ли­ся під­трим­кою в адмі­ні­стра­ці­ях най­ва­жли­ві­ших про­він­цій на ви­па­док, якщо ар­мія бу­де про­ти по­ва­ле­н­ня ди­на­стії Ан­то­ні­нів (яка бу­ла ду­же по­пу­ляр­на се­ред вій­сько­ви­ків, осо­бли­во ле­гіо­не­рів). Се­пти­мій Се­вер і Кло­дій Аль­бін обі­йма­ли по­са­ди на­мі­сни­ків у Вер­хній Гер­ма­нії та Бри­та­нії від­по­від­но; Пе­сцен­ній Ні­гер отри­мав по­са­ду на­мі­сни­ка в Си­рії. Пре­фект пре­то­рі­ан­ців Гель­вій Пер­ти­накс ви­су­нув, як ви­яви­ло­ся тро­хи зго­дом, не­да­ле­ко­гля­дну умо­ву — від­да­ти йо­му трон ім­пе­ра­то­ра.

За­ко­ло­тни­ки бу­ли ви­му­ше­ні при­ско­ри­ти по­дії, бо з’явив­ся не­спо­ді­ва­ний при­від. Зран­ку 1 сі­чня 193 ро­ку Ком­мод зби­рав­ся пом­пе­зно від­свя­тку­ва­ти свій вступ на по­са­ду кон­су­ла. Він хо­тів з’яви­ти­ся на це­ре­мо­нію на аре­ні у вбран­ні гла­ді­а­то­ра. В остан­ню ніч 192 ро­ку Мар­ція на­по­ї­ла Ком­мо­да отру­є­ним ви­ном. Але отру­та не по­ді­я­ла, і то­ді атлет Нар­цис, який був по­стій­ним пар­тне­ром ім­пе­ра­то­ра під час тре­ну­валь­них по­єдин­ків з бо­роть­би, за­ду­шив йо­го. Квінт Емі­лій Лет — хоч і був се­ред го­лов­них ор­га­ні­за­то­рів за­ма­ху — вря­ту­вав ті­ло ім­пе­ра­то­ра від на­ру­ги на­тов­пу і та­єм­но по­хо­вав.

Так са­мо, як Але­ксандр Ма­ке­дон­ський, пер­ські й пар­фян­ські ца­рі, Ком­мод уяв­ляв се­бе справ­жнім ца­рем-ми­слив­цем. На мо­не­тах йо­го зо­бра­жу­ва­ли пе­ре­мож­цем над по­вер­же­ним ле­вом. Во­ни бу­ли при­свя­че­ні «Хо­ро­бро­сті Ім­пе­ра­то­ра» (Virtvti Avgvsti), бо без­стра­шність ім­пе­ра­то­ра на по­лю­ван­ні сим­во­лі­зу­ва­ла во­єн­ні зви­тя­ги, а пе­ре­мо­же­ний звір — злі си­ли або во­ро­гів ім­пе­рії… Ком­мод ото­то­жню­вав се­бе з Ге­ра­клом. Крім то­го, як пи­ше істо­рик Ге­ро­ді­ан, «він ви­дав указ, щоб йо­го іме­ну­ва­ли не Ком­мо­дом, си­ном Мар­ка, а Гер­ку­ле­сом, си­ном Юпі­те­ра. За­мість зви­чних шат рим­ських ім­пе­ра­то­рів, він вби­рав­ся в ле­во­ву шку­ру і по­ді­бно до Гер­ку­ле­са но­сив па­ли­цю... і до­дав ім’я Гер­ку­ле­са до сво­їх звань і ти­ту­лів, ви­ма­га­ю­чи про­слав­ля­ти йо­го як най­му­жні­шо­го з лю­дей». Ці ві­до­мо­сті під­твер­джу­ють на­пи­си на мо­не­тах, на яких бу­ло зо­бра­же­но по­пу­ляр­но­го ге­роя й ім­пе­ра­то­ра (Hercvles Romanvs Avgvstvs, Hercvles Commodianvs), а Ге­ра­кла про­го­ло­ше­но за­снов­ни­ком «Ко­ло­нії Ком­мо­ді­а­ни», як те­пер мав на­зи­ва­ти­ся Рим», — пи­сав Майкл Грант. Але вті­ли­ти цю бо­же­віль­ну ідею в жи­т­тя Ком­мо­ду про­сто за­бра­кло ча­су…

Кіль­ка слів про роль су­ча­сно­го кі­не­ма­то­гра­фа у тра­кту­ван­ні істо­рії. 2000 ро­ку на екра­ни сві­ту ви­йшов за­га­лом ці­ка­вий і ди­на­мі­чний фільм «Гла­ді­а­тор», який роз­по­від­ає істо­рію, ті­сно пов’яза­ну з ча­сом прав­лі­н­ня ім­пе­ра­то­ра Ком­мо­да. Не бу­де­мо за­три­му­ва­ти­ся на ба­га­тьох по­мил­ках і пе­ре­кру­че­н­нях у ви­сві­тлен­ні ці­єї епо­хи, які впа­да­ють в око всім, хто зна­є­ться на істо­рії Ста­ро­дав­ньо­го Ри­му. За­зна­чи­мо тіль­ки, що го­лов­ний ге­рой Ма­кси­мус, у ви­ко­нан­ні бли­ску­чо­го акто­ра Рас­се­ла Кроу, не міг бу­ти ге­не­ра­лом (це зва­н­ня впер­ше ви­ко­ри­ста­но у Фран­ції в XVI сто­літ­ті), а гла­ді­а­то­ри (ре­ті­а­рії) не но­си­ли шо­ло­мів… Го­лов­ні ля­пи сце­на­ри­стів: ба­тько Ком­мо­да, слав­но­зві­сний му­дрець на тро­ні Марк Ав­ре­лій (див. до­кла­дні­ше «Марк Ав­ре­лій Ан­то­нін. Му­дрець на тро­ні», DT.UA, №20, 27.05.2017) не за­ги­нув від рук си­на, а по­мер у Він­до­бо­ні (су­ча­сний Ві­день) від чу­ми під час Дру­гої Мар­ко­ман­ської вій­ни з гер­ман­ця­ми. А ім­пе­ра­тор Ком­мод за­ги­нув на аре­ні не від ру­ки «ге­не­ра­ла» і гла­ді­а­то­ра Ма­кси­му­са, а був за­ду­ше­ний Нар­ци­сом…

«Одра­зу пі­сля за­ги­бе­лі Ком­мо­да за­ко­ло­тни­ки про­го­ло­си­ли ім­пе­ра­то­ром зді­бну й по­ва­жну лю­ди­ну — Гель­вія Пер­ти­на­кса, рим­сько­го пре­фе­кта гвар­дії; але він не зміг на­ла­го­ди­ти сто­сун­ки з пре­то­рі­ан­ця­ми і за кіль­ка мі­ся­ців по то­му став жер­твою їхньої не­на­ви­сті», — чи­та­є­мо в Оска­ра Єге­ра. Але це ін­ша, не менш ці­ка­ва істо­рія…

Ком­мод в обра­зі Гер­ку­ле­са

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.