«Гер­ме­ти­за­то­рам» Кри­му,

Або Плю­ра­лізм по-ні­ме­цьки

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Ця ста­т­тя бу­ла під­го­тов­ле­на у ви­гля­ді від­кри­то­го ли­ста лі­де­ро­ві ні­ме­цьких віль­них де­мо­кра­тів як від­по­відь на йо­го про­по­зи­цію «за­гер­ме­ти­зу­ва­ти» про­бле­му Кри­му.

Але опу­блі­ку­ва­ти йо­го в ні­ме­цьких ЗМІ не вда­ло­ся. Під тим чи ін­шим при­во­дом над­хо­ди­ла від­мо­ва. Най­ві­до­мі­ший ні­ме­цький сайт по­ві­до­мив: їхня ре­да­кцій­на по­лі­ти­ка по­ля­гає в то­му, що во­ни са­мі за­мов­ля­ють пу­блі­ка­ції і «не роз­мі­щу­ють іні­ці­а­тив­них ма­те­рі­а­лів». Ін­ше ви­да­н­ня від­по­ві­ло, що пу­блі­ка­ція пер­со­наль­них звер­нень — не їхня ре­да­кцій­на по­лі­ти­ка. Час ми­нав, Крі­сті­ан Лін­днер про­дов­жу­вав (і про­дов­жує) гну­ти свою лі­нію, то­му шу­ка­ти да­лі в Ні­меч­чи­ні ви­да­н­ня, в яко­го мо­гла б ви­яви­ти­ся ін­ша ре­да­кцій­на по­лі­ти­ка, сен­су не бу­ло. Від­чув, що плю­ра­лізм по-ні­ме­цьки — ба­га­то в чо­му яви­ще вір­ту­аль­не, при­бли­зно та­ке ж, як і «віль­ні де­мо­кра­ти», ко­трі, за­ли­ша­ю­чись лі­бе­ра­ла­ми, хо­чуть ма­ти спра­ву з пу­тін­ською ди­кта­ту­рою, що зне­ва­жає і сво­бо­ду, і де­мо­кра­тію.

Про­по­зи­ція Лін­дне­ра «за­гер­ме­ти­зу­ва­ти про­бле­му Кри­му на не­ви­зна­че­ний час» пра­кти­чно то­то­жна офі­цій­но­му ба­чен­ню Крем­ля. По­при те, що лі­дер «віль­ної де­мо­кра­тії» ви­слов­лює свою не­зго­ду з ане­ксі­єю Кри­му, «не­ви­зна­че­ний час», та ще й без на­тя­ку на «роз­гер­ме­ти­за­цію» в май­бу­тньо­му, для крем­лів­сько­го ре­жи­му то­то­жне пу­тін­сько­му «пи­та­н­ня Кри­му за­кри­те». Про це за­яви­ли в Мо­скві ще 2014-го, пі­сля оку­па­ції та ане­ксії укра­їн­сько­го пів­остро­ва.

Про­бле­му Кри­му не за­кри­то, і за­гер­ме­ти­зу­ва­ти її не вда­сться, бо йде­ться не тіль­ки про по­ру­ше­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни й агре­сію одні­єї кра­ї­ни — чле­на ООН про­ти ін­шої кра­ї­ни — чле­на і за­снов­ни­ка ООН. Іде­ться про без­пре­це­ден­тне не­хту­ва­н­ня між­на­ро­дно­го пра­ва і по­ру­ше­н­ня між­на­ро­дних га­ран­тій без­пе­ки. За­клю­чний Акт НБСЄ 1975 р. і Па­ризь­ка хар­тія 1990 р. бу­ли опор­ною кон­стру­кці­єю ми­ру, ста­біль­но­сті та роз­ви­тку в Єв­ро­пі пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни й пі­сля за­кін­че­н­ня хо­ло­дної вій­ни. Усе це зруй­ну­ва­ла пу­тін­ська Ро­сія. Як і га­ран­тії без­пе­ки Укра­ї­ні з бо­ку ядер­них дер­жав у рам­ках Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му 1994 р., на­да­ні в обмін на її до­бро­віль­ну від­мо­ву від тре­тьо­го у сві­ті ра­ке­тно-ядер­но­го ар­се­на­лу. Що­до остан­ньо­го при­кме­тна на­яв­ність ам­не­зії в Лін­дне­ра. Він на­віть не зга­дує про це. По­га­но для ймо­вір­но­го мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ні­меч­чи­ни.

Утім, Лін­днер не по­мі­чає ба­га­то чо­го з то­го, що ро­би­ла й ро­бить Ро­сія. Він не пам’ятає, що 2008-го во­на втор­глась у Гру­зію, се­па­ру­ва­ла Цхін­валь­ський ре­гіон і ство­ри­ла ма­ріо­не­тко­ву ква­зі­дер­жа­ву «Ре­спу­блі­ка Пів­ден­на Осе­тія», ви­зна­ла ство­ре­ну нею ж у 1990-х се­па­ра­тист­ську псев­до­дер­жа­ву на те­ри­то­рії Гру­зії — Аб­ха­зію. Він не пам’ятає, що РФ не ви­ко­на­ла рі­ше­н­ня Стам­буль­сько­го са­мі­ту ОБСЄ 1999 р., який ве­лів ви­ве­сти ро­сій­ські вій­ська з те­ри­то­рії при­дні­стров­ської ча­сти­ни Мол­до­ви, і від­мов­ля­є­ться це ро­би­ти й те­пер. Зві­сно, це бу­ло дав­но, ще на­при­кін­ці 1990-х, але вар­вар­ські бом­бар­ду­ва­н­ня Алеп­по ро­сій­ською авіа­ці­єю бу­ли зов­сім не­дав­но, во­се­ни 2016-го. Під уда­ра­ми за­бо­ро­не­них ка­се­тних і фо­сфор­них авіа­бомб ги­ну­ли ти­ся­чі мир­них жи­те­лів цьо­го мі­ста. А ті, хто хо­вав­ся в під­ва­лах (вва­жа­ло­ся, що во­ни пе­ре­бу­ва­ють у без­пе­чно­му схо­ви­щі), по­ми­ра­ли від про­ни­ка­ю­чих гли­бо­ко під зем­лю бе­то­но­бій­них бун­кер­них бомб. Про це він теж не пам’ятає!

На­вряд чи Лін­днер чи­тає що­ден­ні по­ві­дом­ле­н­ня про за­ги­бель укра­їн­ців у Дон­ба­сі, де Ро­сія про­дов­жує агре­сію про­ти Укра­ї­ни, при­кри­ва­ю­чись так зва­ни­ми Мін­ськи­ми до­мов­ле­но­стя­ми й «ре­жи­мом при­пи­не­н­ня во­гню». Він не звер­тає ува­ги на те, як еше­ло­ни з тан­ка­ми й вій­сько­вою те­хні­кою з по­ча­тку сер­пня по­ча­ли ру­ха­ти­ся з гли­би­ни Ро­сії до кор­до­нів Укра­ї­ни та кра­їн Бал­тії.

Не знаю, чи ві­до­мо лі­де­ро­ві віль­них де­мо­кра­тів, що на те­ри­то­рії Крим­сько­го пів­остро­ва жи­ве ко­рін­ний на­род — крим­ські та­та­ри, які ста­нов­лять 14% на­се­ле­н­ня пів­остро­ва. Крим — це їхня зем­ля, ін­шої в них не­має. Крим­ські та­та­ри пе­ре­жи­ли ста­лін­ську де­пор­та­цію 1944-го, те­пер во­ни зно­ву бо­я­ться за свою до­лю, бо ни­ні­шній крем­лів­ський ре­жим про­слав­ляє Ста­лі­на й ста­лі­нізм. Це рів­но­силь­не то­му, як­би в Ні­меч­чи­ні по­ча­ли про­слав­ля­ти Гі­тле­ра і на­цизм.

На­вряд чи він знає, що Ро­сія розв’яза­ла ре­пре­сії в оку­по­ва­но­му Кри­му. Пі­во­стрів був у скла­ді Укра­ї­ни з 1954 р. Ав­то­ном­на Ре­спу­блі­ка Крим — та­кий ста­тус пі­во­стрів отри­мав у скла­ді не­за­ле­жної Укра­ї­ни, з 1999го він мав свою кон­сти­ту­цію з ду­же ши­ро­ки­ми пра­ва­ми. Усе це по­то­пта­но й зруй­но­ва­но оку­пан­та­ми. Крим во­ни зро­би­ли ря­до­вим ре­гіо­ном Ро­сії, по­зба­вив­ши йо­го прав і мо­жли­во­стей роз­ви­ва­ти­ся, ство­ре­них Укра­ї­ною, пе­ре­тво­рю­ю­чи йо­го на вій­сько­ву ба­зу для бо­роть­би з НАТО. Всу­пе­реч нор­мам між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва, Ро­сія про­во­дить у Кри­му не­за­кон­ний при­зов гро­ма­дян Укра­ї­ни в ро­сій­ську ар­мію, а вій­сько­ва про­па­ган­да й про­па­ган­да не­на­ви­сті та во­ро­жне­чі до де­мо­кра­ти­чних кра­їн ве­де­ться на­віть се­ред ді­тей.

Там від­пра­цьо­ву­ють те­хно­ло­гії бо­роть­би з іна­ко­дум­ця­ми і про­во­дять ши­ро­ко­мас­шта­бні ре­пре­сії. Май­же пів­со­тні крим­чан, гро­ма­дян Укра­ї­ни, по­збав­ле­ні сво­бо­ди за гру­бо сфа­бри­ко­ва­ни­ми спра­ва­ми за їхню гро­ма­дян­ську по­зи­цію й не­зго­ду з оку­па­ці­єю Кри­му. Во­ло­ди­мир Ба­лух, етні­чний укра­ї­нець, крим­ський фер­мер, на да­ху сво­го бу­дин­ку на знак про­те­сту про­ти оку­па­ції під­няв укра­їн­ський пра­пор. Три­чі йо­го бу­ди­нок не­за­кон­но об­шу­ку­ва­ли, зри­ва­ю­чи пра­пор. Але так і не змо­гли при­му­си­ти йо­го зня­ти. То­ді йо­му під­ки­ну­ли па­тро­ни, що до­ве­ли йо­го адво­ка­ти, і за­су­ди­ли на три ро­ки та сім мі­ся­ців по­збав­ле­н­ня во­лі. Ві­до­мо­го укра­їн­сько­го жур­на­лі­ста, крим­ча­ни­на Ми­ко­лу Се­ме­ну оку­пан­ти пе­ре­слі­ду­ють за «се­па­ра­тизм» — за те, що у сво­їх ста­т­тях він на­зи­вав Крим укра­їн­ською те­ри­то­рі­єю. Двох чле­нів ре­да­кцій­ної ко­ле­гії се­ва­сто­поль­сько­го жур­на­лу «Чор­но­мор­ська без­пе­ка», Дми­тра Шти­блі­ко­ва і Оле­ксія Бес­са­ра­бо­ва, ФСБ Ро­сії за­а­ре­шту­ва­ло в ли­сто­па­ді 2016 р. за фаль­си­фі­ко­ва­ним обви­ну­ва­че­н­ням у під­го­тов­ці ди­вер­сій ні­би­то на зав­да­н­ня укра­їн­ської вій­сько­вої роз­від­ки. Ще один «ди­вер­сант», Оле­ксій Сто­гній, вла­сник не­ве­ли­ко­го ма­га­зи­ну кан­цто­ва­рів і ди­тя­чих ігра­шок у Се­ва­сто­по­лі, отри­мав 3,5 ро­ку в’язни­ці, але не за «під­го­тов­ку ди­вер­сій», у чо­му йо­го спо­ча­тку обви­ну­ва­чу­ва­ли, а за «не­за­кон­не збе­рі­га­н­ня зброї», яку йо­му й під­ки­ну­ли пі­сля за­три­ма­н­ня. Укра­їн­ця Єв­ге­на Па­но­ва теж за­три­ма­ли як «укра­їн­сько­го ди­вер­сан­та», але жо­дних до­ка­зів «ди­вер­сій» слід­ство так і не на­да­ло.

Ба­га­то за­три­ма­них пе­ре­бу­ва­ють у не­люд­ських умо­вах СІЗО вже по­над рік. 12 сер­пня 2017 р. у Кри­му ФСБ Ро­сії зна­йшло ще одно­го «укра­їн­сько­го ди­вер­сан­та», який на­ма­гав­ся чи то зру­ба­ти, чи то спи­ля­ти, чи то пі­ді­рва­ти де­рев’яний стовп яко­їсь лі­нії еле­ктро­пе­ре­дач. Ця вер­сія ФСБ ви­гля­да­ла б смі­шно й ко­мі­чно, як­би не стра­жда­ла за це кон­кре­тна лю­ди­на, ви­му­ше­на під тор­ту­ра­ми ви­зна­ти «свою ви­ну».

Ба­га­тьох укра­їн­ських по­літв’язнів у Кри­му жор­сто­ко ка­ту­ва­ли, щоб при­му­си­ти їх пі­ти на спів­пра­цю з ФСБ. Ре­жи­сер Олег Сен­цов і укра­їн­ський акти­віст Оле­ксандр Коль­чен­ко не пі­шли на уго­ду з оку­пан­та­ми й отри­ма­ли 20 та 10 ро­ків ув’язне­н­ня, від­по­від­но. Ро­сій­ська вла­да в Кри­му ре­а­ні­му­ва­ла ме­то­ди ка­раль­ної пси­хі­а­трії то­та­лі­тар­но­го ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду. Іль­мі Уме­ров, один із лі­де­рів крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду, пе­рі­о­ди­чно під­да­є­ться «пси­хі­а­три­чним екс­пер­ти­зам». Одним із не­дав­ніх при­кла­дів ци­ні­чних і ан­ти­гу­ман­них дій Ро­сії в Кри­му ста­ло за­три­ма­н­ня 76-рі­чно­го крим­сько­та­тар­сько­го акти­ві­ста Сер­ве­ра Ка­ра­ме­то­ва. Він ви­йшов на оди­но­чний про­тест про­ти по­лі­ти­чно­го пе­ре­слі­ду­ва­н­ня сво­го на­ро­ду. Чо­ло­ві­ка за­су­ди­ли на 10 діб по­збав­ле­н­ня во­лі, ігно­ру­ю­чи йо­го по­хи­лий вік та хво­ро­бу Пар­кін­со­на.

Лін­днер фа­кти­чно про­по­нує це пра­во­ве сва­ві­л­ля в Кри­му теж «за­гер­ме­ти­зу­ва­ти на не­ви­зна­че­ний час». Ти­ся­чі крим­чан му­си­ли ви­їха­ти з пів­остро­ва. Ба­га­то їх не мо­жуть по­вер­ну­ти­ся на­зад, бо їх ре­пре­сує оку­па­цій­на вла­да за про­укра­їн­ську по­зи­цію.

На­справ­ді Лін­дне­ра тур­бує не про­бле­ма Кри­му, не про­бле­ма по­ру­ше­н­ня Ро­сі­єю прав лю­ди­ни, не вій­на, яку Ро­сія ве­де яв­но й та­єм­но на Близь­ко­му Схо­ді і в Єв­ро­пі. «Без­пе­ка і бла­го­по­луч­чя в Єв­ро­пі за­ле­жать, у то­му чи­слі, від від­но­син із Мо­сквою», — ствер­джує Лін­днер в одно­му зі сво­їх ін­терв’ю. Оче­ви­дно, йо­го хви­лює від­нов­ле­н­ня «бі­зне­су як зви­чай­но» з пу­тін­ською ка­ма­ри­льєю, що кра­де у вла­сно­го на­ро­ду. Ці гро­ші, вкра­де­ні в міль­йо­нів ро­сі­ян і ви­ве­де­ні з РФ че­рез за­кор­дон­ні бан­ки, зокре­ма й ні­ме­цькі, в Ні­меч­чи­ні на­зи­ва­ють «ін­ве­сти­ці­я­ми». Ду­же жаль, що віль­ні де­мо­кра­ти за­кін­чу­ю­ться там, де по­чи­на­ю­ться гро­ші крем­лів­ської кле­пто­кра­тії.

«Гер­ме­ти­зу­ю­чи про­бле­му Кри­му на не­ви­зна­че­ний час», Лін­днер і йо­му по­ді­бні тим са­мим ство­рю­ють до­да­тко­вий сти­мул для про­дов­же­н­ня ро­сій­ської екс­пан­сії, по­си­ла­ють за­охо­чу­валь­ний си­гнал Крем­лю. Він йо­го про­чи­тає зов­сім не так, як це ба­чать у Бер­лі­ні. Цю по­зи­цію Кремль роз­ці­нить як слаб­кість Ні­меч­чи­ни, слаб­кість Єв­ро­пи і свою си­лу та впев­не­ність у то­му, що й да­лі мо­жна без­кар­но про­дов­жу­ва­ти екс­пан­сіо­ніст­ську по­лі­ти­ку, по­ру­шу­ва­ти пра­ва лю­ди­ни. Мов­ляв, на За­хо­ді тро­хи по­обу­рю­ю­ться, але на­да­лі за­про­по­ну­ють про­бле­му «за­гер­ме­ти­зу­ва­ти» і про­дов­жи­ти nur geschaft, бо гро­ші не па­хнуть кров’ю жертв, ка­ту­ва­н­ня­ми аре­што­ва­них, му­ка­ми їхніх рі­дних, при­ни­же­н­ня­ми й стра­хом крим­ських та­тар втра­ти­ти свою ба­тьків­щи­ну зно­ву.

Про­по­ну­ю­чи ідею «гер­ме­ти­за­ції про­бле­ми Кри­му» за­для спів­пра­ці з Ро­сі­єю, яка від­кри­то ве­де по­лі­ти­ку руй­ну­ва­н­ня Єв­ро­пи зсе­ре­ди­ни, Лін­днер про­дає ду­шу ні­ме­цької віль­ної де­мо­кра­тії Ме­фі­сто­фе­лю су­ча­сно­го то­та­лі­та­ри­зму в осо­бі пу­тін­ської кле­пто­кра­тії, що ста­ла на шлях агре­сії та ане­ксіо­ні­зму. До­зво­ли­ти Пу­ті­ну збе­рег­ти облич­чя, «за­гер­ме­ти­зу­вав­ши» про­бле­му Кри­му, і тим са­мим при­ни­зи­ти укра­їн­ців, які від­сто­ю­ють свою не­за­ле­жність у бо­роть­бі з агре­со­ром, озна­чає, що по­ня­т­тя «сво­бо­ди» і «де­мо­кра­тії» біль­ше не є цін­ні­стю для тих, хто на­зи­ває се­бе «віль­ни­ми де­мо­кра­та­ми» у шрьо­де­ри­зо­ва­ній су­ча­сній Ні­меч­чи­ні.

Укра­їн­ці не від­сту­па­ю­ться від цін­но­стей, які за­ве­де­но на­зи­ва­ти єв­ро­пей­ськи­ми. Ми не тор­гу­є­мо сво­бо­дою, де­мо­кра­ті­єю і пра­ва­ми лю­ди­ни. Дві ре­во­лю­ції — По­ма­ран­че­ва 2004-го та Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті 2014-го — під­твер­джу­ють це.

Не знаю, чи чи­тав Лін­днер ні­ме­цько­го «пу­ті­но­знав­ця» Бо­ри­са Рай­тшу­сте­ра, книж­ку пи­сьмен­ни­ка Кар­ла Шле­ге­ля про Укра­ї­ну, пу­блі­ка­цію Ан­дре­а­са Ум­лан­да про Ро­сію і ро­сій­ську агре­сію про­ти Укра­ї­ни чи бо­дай не­дав­ню ста­т­тю ві­до­мо­го жур­на­лі­ста Гер­хар­да Гна­у­ка про «ро­сій­ський ком­плекс» ні­ме­цьких еліт. Лін­дне­ра ці­ка­вить, зва­жа­ю­чи на все, зов­сім ін­ше. Якщо він ста­не но­вим мі­ні­стром за­кор­дон­них справ Ні­меч­чи­ни, у Крем­лі від­кор­ку­ють пля­шку шам­пан­сько­го, а мо­жли­во — й го­ріл­ки.

Р.S. Про­ни­кли­ва пре­зи­дент­ська про­мо­ва на вій­сько­во­му па­ра­ді з на­го­ди 26-ї рі­чни­ці не­за­ле­жно­сті мі­сти­ла ли­ше одну згад­ку про Крим. І ні сло­ва про ре­пре­сії Ро­сії на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, про крим­ських в’язнів Крем­ля. Ні то­рік, ні за 8 мі­ся­ців 2017-го пре­зи­дент не зна­йшов ча­су зу­стрі­ти­ся з їхні­ми ро­ди­ча­ми. На від­мі­ну від по­сла ЄС в Укра­ї­ні, який упро­довж мі­ся­ця зна­йшов час у сво­є­му гра­фі­ку. Та­кий під­хід Бан­ко­вої до Кри­му — одна з при­чин то­го, чо­му ге­не­ру­ю­ться ідеї йо­го «гер­ме­ти­за­ції» і з’яв­ля­ю­ться їх по­слі­дов­ни­ки. Во­ни не ба­чать на­ле­жної ди­пло­ма­ти­чної актив­но­сті Ки­є­ва, за­те ба­чать «крим­ську ам­не­зію» вла­ди.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.