Ми­ро­твор­чість і ми­ро­і­гри­ща

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Ні ген­сек ООН, ні кан­цлер ФРН, ні пре­зи­дент США про яки­хось ми­ро­твор­ців і чу­ти не хо­ті­ли. А об­ста­нов­ка на фрон­ті так-сяк ста­бі­лі­зу­ва­ла­ся. І трек «Ми­ро­твор­ці» по­ста­ви­ли на па­у­зу. Змі­на пла­тів­ки З’явив­ся но­вий трек. Уже в сі­чні 2016-го Пе­тро По­ро­шен­ко за­яв­ляє, що без­пе­ку май­бу­тніх ви­бо­рів на тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях Дон­ба­су ма­ють за­без­пе­чи­ти або ми­ро­твор­ці під егі­дою ЄС, або по­лі­цей­ський кон­тин­гент ОБСЄ.

Ню­анс по­ля­гав у то­му, що ЄС не про­во­дить ми­ро­твор­чих опе­ра­цій, а ОБСЄ — по­лі­цей­ських.

Єв­ро­пей­ський Со­юз пе­рі­о­ди­чно бе­ре участь у по­лі­цей­ських мі­сі­ях, опе­ра­ці­ях зі спри­я­н­ня вста­нов­лен­ню або за­без­пе­чен­ню пра­во­по­ряд­ку в рі­зних то­чках зем­ної ку­лі (Бо­снія, Ма­ке­до­нія, Ко­со­во, Кон­го, Чад, ЦАР, Па­ле­сти­на), ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи, у то­му чи­слі, спе­ці­аль­ну вій­сько­ву стру­кту­ру — EUFOR. Але ЄС ні­ко­ли не за­ймав­ся ми­ро­твор­чі­стю. На­скіль­ки ві­до­мо, не пла­нує за­йма­ти­ся цим у дося­жно­му май­бу­тньо­му. І не го­рів ба­жа­н­ням без­по­се­ре­дньо втру­ча­ти­ся в кон­флікт в Укра­ї­ні.

До­ре­чно за­зна­чи­ти, що в лю­то­му 2015-го (як ви­пли­ває зі зга­ду­ва­но­го ви­ще пре­зи­дент­сько­го ука­зу №116/2015) Ра­дбез прийняв рі­ше­н­ня — ре­ко­мен­ду­ва­ти пре­зи­ден­то­ві звер­ну­ти­ся з про­ха­н­ням про роз­гор­та­н­ня на те­ри­то­рії Укра­ї­ни між­на­ро­дної опе­ра­ції з під­три­ма­н­ня ми­ру не тіль­ки в Ра­дбез ООН, а й у Ра­ду ЄС.

Чи був на­ді­сла­ний від­по­від­ний офі­цій­ний лист у Брюс­сель, не­зро­зумі­ло. Або ту­ди справ­ді звер­ну­ли­ся, але йо­го там «не по­мі­ти­ли». Або ви­рі­ши­ли не три­во­жи­ти, на­пе­ред зна­ю­чи від­по­відь.

З ОБСЄ — теж не­про­сто. Ор­га­ні­за­ція так са­мо не за­йма­є­ться ми­ро­твор­чі­стю й не бе­ре уча­сті в між­на­ро­дних по­лі­цей­ських акці­ях. Во­на ство­рю­ва­ла­ся для ін­ших по­треб і роз­ши­ре­н­ня фун­кцій не пра­гне. Той-та­ки Єль­чен­ко за­зна­чав: «ОБСЄ ні­ко­ли та­ко­го не по­тя­гне — ні фі­нан­со­во, ні ор­га­ні­за­цій­но…» ОБСЄ не має ні до­сві­ду, ні стру­ктур, ні ба­жа­н­ня вплу­ту­ва­ти­ся в по­лі­цей­ські за­хо­ди.

Але на по­ча­тку 2016-го ОБСЄ, стур­бо­ва­на від­су­тні­стю на­ле­жних за­хо­дів без­пе­ки сво­їх спів­ро­бі­тни­ків в Укра­ї­ні, зго­ло­си­ла­ся обго­во­рю­ва­ти пи­та­н­ня про мо­жли­ве озбро­є­н­ня уча­сни­ків мі­сії. На­ве­сні то­го са­мо­го ро­ку Укра­ї­на іні­ці­ю­ва­ла роз­ши­ре­н­ня ра­мок дис­ку­сії, за­про­по­ну­вав­ши обго­во­ри­ти фор­мат озбро­є­ної мі­сії під егі­дою ОБСЄ, на яку бу­де по­кла­де­но фун­кції за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки мо­жли­вих ви­бо­рів в ОРДЛО. По­чув­ши сло­во «ви­бо­ри», Ро­сія збу­ди­ла­ся й озна­чи­ла го­тов­ність до­мов­ля­ти­ся. На­при­кін­ці трав­ня 2016-го у ЗМІ бу­ло офі­цій­но ого­ло­ше­но, що лі­де­ри «нор­манд­ської че­твір­ки» ма­ють на­мір про­ве­сти кон­суль­та­ції з цьо­го пи­та­н­ня.

До­мо­ви­ти­ся не вда­ло­ся. Ки­їв вва­жав, що чи­сель­ність кон­тин­ген­ту має ста­но­ви­ти 7—11 тис. спів­ро­бі­тни­ків, Мо­сква — не біль­ше пів­то­ри. Сто­ро­ни по­го­джу­ва­ли­ся, що мі­сію слід осна­сти­ти лег­ким озбро­є­н­ням і за­без­пе­чи­ти бро­ньо­ва­ною те­хні­кою, але в де­та­лях роз­хо­ди­ли­ся. Ки­їв го­во­рив про ав­то­ма­ти й БТР, Мо­сква — про пі­сто­ле­ти і бро­ньо­ва­ний транс­порт без озбро­є­н­ня. Ки­їв на­по­ля­гав на ма­кси­маль­но ши­ро­ко­му ман­да­ті мі­сії і ви­ма­гав, щоб її спів­ро­бі­тни­ки ма­ли пра­во до­пу­ску в будь-яку то­чку оку­по­ва­ної те­ри­то­рії, отри­ма­ли мо­жли­вість ко­ли й не кон­тро­лю­ва­ти, то бо­дай мо­ні­то­ри­ти держ­кор­дон. Мо­сква про це й чу­ти не хо­ті­ла, на­по­ля­га­ю­чи на то­му, що кон­тин­гент має роз­мі­щу­ва­ти­ся тіль­ки на лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, в ін­ших мі­сцях мо­же з’яв­ля­ти­ся ли­ше з до­зво­лу «вла­ди» «ДНР»— «ЛНР». Ро­сія на­по­ля­га­ла: чи­сель­ність, фор­мат і ман­дат мі­сії має обго­во­рю­ва­ти­ся з уча­стю пред­став­ни­ків са­мо­про­го­ло­ше­них ре­спу­блік. Пи­та­н­ня при­су­тно­сті пред­став­ни­ків озбро­є­ної мі­сії в мі­сцях про­ве­де­н­ня го­ло­су­ва­н­ня на май­бу­тніх ви­бо­рах в ОРДЛО РФ по­го­ди­ла­ся обго­во­рю­ва­ти тіль­ки пі­сля то­го, як Ки­їв ці ви­бо­ри ого­ло­сить. Але Ки­їв ого­ло­шу­ва­ти їх не по­спі­шав, і пе­ре­го­во­ри за­йшли в глу­хий кут.

По су­ті, не­дав­ня за­ява Пу­ті­на про «го­тов­ність» спри­я­ти вве­ден­ню ми­ро­твор­ців на Дон­бас пов­ні­стю від­би­ває по­зи­цію Крем­ля в цьо­му пи­тан­ні на­ве­сні ми­ну­ло­го ро­ку. Хі­ба що то­ді її озву­чу­вав не сам Пу­тін, а мо­лод­ші то­ва­ри­ші, пе­ре­дов­сім Лав­ров. І про про­ект ре­зо­лю­ції ні­хто не го­во­рив. У ре­шті — пов­на іден­ти­чність: так, Ро­сія не про­ти, але: — йде­ться не про ми­ро­твор­ців, а про пер­со­нал, який за­без­пе­чує без­пе­ку мі­сії ОБСЄ;

— мі­сія має пе­ре­бу­ва­ти ви­клю­чно на лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня;

— рі­ше­н­ня про вве­де­н­ня мі­сії мо­жли­ве тіль­ки за зго­дою пред­став­ни­ків са­мо­про­го­ло­ше­них ре­спу­блік. Ре­а­ні­ма­ція пі­сля смер­ті Чо­му зда­ва­ло­ся б без­на­дій­не пи­та­н­ня «бла­ки­тних шо­ло­мів» зно­ву на­бу­ло акту­аль­но­сті?

При­во­дом до по­вер­не­н­ня «ми­ро­твор­чої» те­ми ста­ла смерть на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Лу­ган­ської обла­сті гро­ма­дя­ни­на США, який за­ги­нув уна­слі­док під­ри­ву ав­то­мо­бі­ля мі­сії ОБСЄ 23 кві­тня ни­ні­шньо­го ро­ку.

То­го ж дня від­бу­ла­ся те­ле­фон­на роз­мо­ва Пе­тра По­ро­шен­ка й дер­жав­но­го се­кре­та­ря США Ре­кса Тіл­лер­со­на, під час якої укра­їн­ський пре­зи­дент не тіль­ки ви­сло­вив спів­чу­т­тя рі­дним та близь­ким за­ги­бло­го, а й (згі­дно із за­явою прес-слу­жби АП) «за­про­по­ну­вав дер­жав­но­му се­кре­та­ре­ві США акти­ві­зу­ва­ти роз­гляд пи­та­н­ня про ро­змі­ще­н­ня на Дон­ба­сі мі­жна­ро­дно­го ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту під егі­дою ООН». Тро­хи зго­дом дже­ре­ло на Бан­ко­вій за­пев­ня­ло ме­не, що іні­ці­а­то­ром «ре­а­ні­ма­ції» те­ми «бла­ки­тних шо­ло­мів» ви­сту­пив не По­ро­шен­ко, а Тіл­лер­сон. Під­твер­дже­н­ня ці­єї ін­фор­ма­ції я не зна­йшов, а її до­сто­вір­ність ви­кли­ка­ла в ме­не сум­ні­ви. До­ки кіль­ка днів то­му ін­ше дже­ре­ло, уже в МЗС, не за­яви­ло, що ідея зно­ву по­ру­ши­ти пи­та­н­ня ми­ро­твор­чо­сті на­ле­жить Ва­шинг­то­ну, а Ки­їв, на йо­го про­ха­н­ня, ви­сту­пає ли­ше фор­маль­ним іні­ці­а­то­ром.

За на­яв­ни­ми в нас да­ни­ми, гла­ва укра­їн­ської дер­жа­ви обго­во­рю­вав мо­жли­вість вве­де­н­ня ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту ООН не тіль­ки з Тіл­лер­со­ном, а й із ра­дни­ком пре­зи­ден­та США з на­ціо­наль­ної без­пе­ки Гер­бер­том Ма­кма­сте­ром (у черв­ні, під час ві­зи­ту до США) і з гла­вою Пен­та­го­ну Джейм­сом Мет­ті­сом. Де­та­лі не­ві­до­мі, ствер­джу­ва­ти мо­жна тіль­ки, що США, як і Ки­їв, вва­жа­ють за по­трі­бне роз­мі­щу­ва­ти ми­ро­твор­ців на всій оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Дон­ба­су.

Чи справ­ді Ва­шинг­тон — ді­сний іні­ці­а­тор від­нов­ле­н­ня пе­ре­го­во­рів про вве­де­н­ня ми­ро­твор­чої мі­сії в Укра­ї­ну, ще на­ле­жить уто­чни­ти. Але є під­ста­ви вва­жа­ти: США на чо­лі з Трам­пом мо­жуть ста­ти в цьо­му пи­тан­ні більш на­дій­ним со­ю­зни­ком, ніж США на чо­лі з Оба­мою, який і чу­ти про та­ке не хо­тів.

На­ві­що це по­трі­бно Ва­шинг­то­ну? Нав­ряд чи при­чи­на — за­ги­бель аме­ри­кан­сько­го гро­ма­дя­ни­на. На­віть зва­жа­ю­чи на те, як бо­лі­сно став­ля­ться до цьо­го пи­та­н­ня у США. Мо­жли­во, аме­ри­кан­ській адмі­ні­стра­ції зна­до­бив­ся но­вий ме­ха­нізм ти­ску на Ро­сію, від­но­си­ни з якою все ще да­ле­кі від без­хмар­них.

Хо­ча ві­ро­гі­дність по­яви «бла­ки­тних шо­ло­мів» на Дон­ба­сі, як і ра­ні­ше, не­ви­со­ка. Ав­то­ри­те­тний укра­їн­ський ди­пло­мат учо­ра оці­нив їх на «три від­со­тки, не ви­ще». Фор­ма і смисл У Ро­сії, як і ра­ні­ше, без­ліч спосо­бів «за­ва­ли­ти» будь-яке рі­ше­н­ня, що сто­су­є­ться мо­жли­во­сті пе­ре­бу­ва­н­ня зброй­но­го кон­тин­ген­ту на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. РФ — член ОБСЄ, і без її зго­ди змі­на фун­кції мі­сії в на­шій кра­ї­ні не­мо­жли­ва, що ви­пли­ває зі ста­ту­ту ор­га­ні­за­ції. РФ — по­стій­ний член Ра­дбе­зу ООН, має пра­во ве­то і пра­во від­хи­ли­ти бу­дья­ку ре­зо­лю­цію. Те­о­ре­ти­чно, мо­жли­ве отри­ма­н­ня ман­да­ту не від РБ, а від Ге­на­сам­блеї. Згі­дно з ре­зо­лю­ці­єю Ге­не­раль­ної асам­блеї «Єдність на ко­ристь ми­ру» від 3 ли­сто­па­да 1950 р. (ре­зо­лю­ція 377 (V), Асам­блея мо­же вжи­ва­ти за­хо­дів, якщо Ра­да Без­пе­ки не в змо­зі ді­я­ти че­рез го­ло­су­ва­н­ня «про­ти» одно­го з по­стій­них чле­нів у то­му ра­зі, ко­ли є під­ста­ви вба­ча­ти за­гро­зу ми­ру, по­ру­ше­н­ня ми­ру чи акт агре­сії. Але фор­маль­но ре­зо­лю­ції ГА ООН, на від­мі­ну від рі­шень Ра­ди Без­пе­ки, не ма­ють обов’яз­ко­вої юри­ди­чної си­ли, по-пер­ше. По-дру­ге, рі­ше­н­ня, які сто­су­ю­ться пи­тань ми­ру і без­пе­ки, по­тре­бу­ють під­трим­ки біль­шо­сті у дві тре­ти­ни го­ло­сів. А Мо­сква зав­жди мо­же знай­ти ар­гу­мен­ти (чи «ар­гу­мен­ти»), щоб пе­ре­ко­на­ти ча­сти­ну го­ло­су­ю­чих.

Та на­віть якщо по­фан­та­зу­ва­ти й при­пу­сти­ти, що роз­клад сил скла­де­ться на на­шу ко­ристь, це зов­сім не га­ран­тує швид­ко­го, без­бо­лі­сно­го, ком­пле­ксно­го ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми Дон­ба­су.

По-пер­ше, кіль­кість не­вда­лих ми­ро­твор­чих опе­ра­цій, які про­во­ди­ли­ся під егі­дою ООН, по­рів­нян­на з кіль­кі­стю вда­лих. Мі­сії в Ру­ан­ді, Со­ма­лі й Бо­снії бу­ли ви­зна­ні від­вер­то про­валь­ни­ми. Ні бель­гій­ський ми­ро­твор­чий кон­тин­гент у Ру­ан­ді, ні гол­ланд­ський ми­ро­твор­чий кон­тин­гент у Бо­снії не змо­гли за­ва­ди­ти ма­со­во­му ви­ни­щен­ню мир­но­го на­се­ле­н­ня. І хо­ча пі­зні­ше ООН пе­ре­гля­ну­ла по­ря­док та ха­ра­ктер за­сто­су­ва­н­ня зброї «бла­ки­тни­ми шо­ло­ма­ми», очі­ку­ва­ти, що ми­ро­твор­ці — за­по­ру­ка пов­ної без­пе­ки в ре­гіо­ні, на­їв­но. «Бла­ки­тні шо­ло­ми» — не ключ, а за­мок, при­чо­му за­мок не зав­жди на­дій­ний. Пра­кти­чна ко­ристь при­су­тно­сті ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях Укра­ї­ни мо­же по­ля­га­ти тіль­ки в то­му, що це зда­тне по­слу­жи­ти від­но­сним за­по­бі­жни­ком акти­ві­за­ції пов­но­мас­шта­бних бо­йо­вих дій і ста­ти по­штов­хом до ре­аль­но­го від­ве­де­н­ня важ­ких озбро­єнь.

По-дру­ге, роз­гор­та­н­ня мі­сії по­тре­бує три­ва­ло­го ча­су й сер­йо­зних ко­штів. Ра­дбез ООН пі­сля ре­тель­но­го ви­вче­н­ня си­ту­а­ції спе­ці­аль­но сфор­мо­ва­ною гру­пою має до­кла­дно ви­зна­чи­ти чи­сель­ність мі­сії, озбро­є­н­ня кон­тин­ген­ту, по­ря­док ро­та­цій, по­ря­док за­сто­су­ва­н­ня зброї, без­ліч ін­ших де­та­лей. Скіль­ки займе ча­су усу­шка й утру­ска, мо­жна тіль­ки здо­га­ду­ва­ти­ся.

По-тре­тє, при­су­тність ми­ро­твор­чої мі­сії по­тре­бує чі­тко­го юри­ди­чно­го об´рун­ту­ва­н­ня. Мо­жли­вість ви­ко­ри­ста­н­ня ми­ро­твор­ців пла­ну­є­ться про­пи­са­ти в Пе­ре­хі­дних по­ло­же­н­нях за­ко­ну про осо­бли­во­сті дер­жав­ної по­лі­ти­ки на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях До­не­цької й Лу­ган­ської обла­стей, про­ект яко­го ни­ні до­о­пра­цьо­ву­ють спе­ці­а­лі­сти з Ра­дбе­зу та адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та. Але, крім цьо­го, по­трі­бні офі­цій­на зго­да Вер­хов­ної Ра­ди на пе­ре­бу­ва­н­ня іно­зем­них вій­сько­вих зброй­них фор­му­вань на те­ри­то­рії Укра­ї­ни та до­кла­дна ре­гла­мен­та­ція по­ряд­ку за­сто­су­ва­н­ня зброї бій­ця­ми кон­тин­ген­ту, а та­кож по­ря­док роз­гля­ду мо­жли­вих фа­ктів не­пра­во­мір­но­го за­сто­су­ва­н­ня си­ли.

По-че­твер­те, сві­то­ва пра­кти­ка свід­чить, що біль­шменш успі­шно ми­ро­твор­чі опе­ра­ції про­хо­дять у тих кра­ї­нах, де оби­дві сто­ро­ни кон­флі­кту ви­зна­ють ле­галь­ність і ле­гі­тим­ність пе­ре­бу­ва­н­ня «бла­ки­тних шо­ло­мів» і пов­ною мі­рою з ни­ми спів­пра­цю­ють. Си­ту­а­ція на Дон­ба­сі по­сво­є­му уні­каль­на, оскіль­ки фа­кти­чно одна зі сто­рін кон­флі­кту — Ро­сія — за­пе­ре­чує свою участь у вій­ні. А це озна­чає, що за­ра­ди за­про­ше­н­ня ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту Укра­ї­ні до­ве­де­ться ви­зна­ти са­мо­про­го­ло­ше­ні ре­спу­блі­ки ле­гі­тим­ною сто­ро­ною.

По-п’яте, вве­де­н­ня ми­ро­твор­чих сил мо­же бу­ти спосо­бом за­мо­ро­жу­ва­н­ня кон­флі­кту, але не мо­же слу­гу­ва­ти ме­ха­ні­змом від­нов­ле­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті. То­му роз­гля­да­ти вве­де­н­ня ми­ро­твор­ців як ре­аль­ний крок ре­ін­те­гра­ції ві­дір­ва­них те­ри­то­рій, що­най­мен­ше, на­їв­но.

По-шо­сте, від­кри­тим за­ли­ша­є­ться пи­та­н­ня пер­со­наль­но­го скла­ду ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту. На­віть якщо при­пу­сти­ти, що Ро­сія пі­де на по­сту­пки й по­го­ди­ться не за­сто­со­ву­ва­ти пра­во ве­то до ре­зо­лю­ції про вве­де­н­ня «бла­ки­тних шо­ло­мів» на оку­по­ва­ні те­ри­то­рії, во­на ма­ти­ме ба­жа­н­ня й мо­жли­вість «на­си­ти­ти» кон­тин­гент на­дмір­ною кіль­кі­стю вій­сько­во­слу­жбов­ців, що пред­став­ля­ти­муть якщо не са­му Ро­сію, то вже, в ко­жно­му ра­зі, дер­жа­ви, які пе­ре­бу­ва­ють під її кон­тро­лем.

При­на­гі­дно за­зна­чи­мо, що Ро­сія актив­но ви­ко­ри­сто­вує сво­їх «ми­ро­твор­ців» для кон­тро­лю над те­ри­то­рі­я­ми, що ста­нов­лять для неї стра­те­гі­чний ін­те­рес. На­при­клад, у Пів­ден­ній Осе­тії, Аб­ха­зії, При­дні­стров’ї, Та­джи­ки­ста­ні. Однак у всіх цих ви­пад­ках ро­сій­ські «бла­ки­тні шо­ло­ми» не ма­ли ман­да­ту ООН, а ді­я­ли в рам­ках ми­ро­твор­чих мі­сій СНД або на під­ста­ві між­на­ро­дних до­го­во­рів, що укла­да­ли­ся між кон­флі­кту­ю­чи­ми сто­ро­на­ми. Ви­ко­ри­ста­ти цю схе­му на Дон­ба­сі Мо­скві, на ща­стя, не вда­сться.

По­спі­шність, із якою Мо­сква звар­га­ни­ла вла­сний про­ект ре­зо­лю­ції про ми­ро­твор­чу мі­сію на Схо­ді Укра­ї­ни, на­во­дить на дві дум­ки. Пер­ша — сум­на для нас. Ро­сія пе­ре­хо­пи­ла в нас іні­ці­а­ти­ву, і, хоч би яким брид­ким ви­явив­ся текст скла­де­но­го нею до­ку­мен­та, са­ме він слу­гу­ва­ти­ме від­прав­ною то­чкою в обго­во­рен­ні цьо­го пи­та­н­ня. До ре­чі, це не пер­ший ви­па­док, ко­ли Мо­сква обі­грує нас на ди­пло­ма­ти­чно­му фрон­ті. Сво­го ча­су са­ме Кремль іні­ці­ю­вав прийня­т­тя Оо­нів­ської ре­зо­лю­ції, що уза­ко­ни­ла «Мін­ські уго­ди». До­ти до­мов­ле­но­сті, укла­де­ні в бі­ло­ру­ській сто­ли­ці, бу­ли ні­кчем­ни­ми, з юри­ди­чно­го по­гля­ду.

Дру­гий мо­мент — опти­мі­сти­чний. Швид­кість, із якою Пу­тін від­ре­а­гу­вав на укра­їн­ську іні­ці­а­ти­ву про ми­ро­твор­ців, озна­чає, що він справ­ді по­бо­ю­є­ться аме­ри­кан­ської під­трим­ки Ки­є­ва в цьо­му пи­тан­ні. До­сі, до­ки Ва­шинг­тон жо­дним чи­ном не під­три­му­вав на­ших «ми­ро­твор­чих по­туг», ні­яких про­е­ктів ре­зо­лю­ції Мо­сква не скла­да­ла.

Акту­а­лі­за­ція те­ми вве­де­н­ня «бла­ки­тних шо­ло­мів» в Укра­ї­ну жо­дним чи­ном не по­лег­шує про­бле­ми де­о­ку­па­ції та ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су і ні на крок не на­бли­жає нас ні до ди­пло­ма­ти­чно­го вста­нов­ле­н­ня ми­ру, ні до пе­ре­мо­ги у вій­ні. Но­ві пе­ре­го­во­ри зда­тні ли­ше да­ти нам но­вий шанс на пе­ре­по­чи­нок, пе­ре­за­ван­та­жи­ти про­цес по­шу­ку зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних со­ю­зни­ків. Це на­віть не на­тяк на стра­те­гі­чну пе­ре­мо­гу, але це мо­жли­вість до­мог­ти­ся пев­них та­кти­чних успі­хів. Про­пи­сна істи­на: якщо твій про­тив­ник во­ло­діє біль­шою вій­сько­вою си­лою, ти му­сиш ді­я­ти ви­на­хі­дли­ві­ше, опе­ра­тив­ні­ше й тон­ше в ди­пло­ма­ти­чних пи­та­н­нях.

І остан­нє. По­ява ши­ро­кої те­зи про ми­ро­твор­ців у По­слан­ні пре­зи­ден­та до пар­ла­мен­ту — не ви­пад­ко­ва. Йо­го про­мо­ва, фа­кти­чно, озна­ме­ну­ва­ла по­ча­ток бо­роть­би за дру­гий тер­мін. Ці­лі, які озна­чив По­ро­шен­ко у сво­є­му спі­чі — за див­ним збі­гом об­ста­вин — він обі­цяє ре­а­лі­зу­ва­ти вже пі­сля за­вер­ше­н­ня чер­го­вих пре­зи­дент­ських ви­бо­рів. По су­ті, по­сла­н­ня до пар­ла­мен­ту є по­сла­н­ням ви­бор­цям. У 2014-му Пе­тро Оле­ксі­йо­вич пе­ре­міг ве­ли­кою мі­рою зав­дя­ки імі­джу май­бу­тньо­го «пре­зи­ден­та ми­ру». Йо­го обі­цян­ка по­до­ла­ти вій­ну на Схо­ді з до­по­мо­гою «бла­ки­тних шо­ло­мів» по­кли­ка­на впли­ну­ти на ту ча­сти­ну еле­кто­ра­ту, яка вто­ми­ла­ся від вій­ни й не ду­же ро­зу­мі­є­ться на тон­ко­щах ми­ро­твор­чо­сті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.