Ще раз про ва­жли­ве: без­пе­ка в ін­тер­не­ті

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ана­ста­сія СУХОРУКОВА

У сві­ті су­ча­сних те­хно­ло­гій ко­жна ди­ти­на має до­ступ до ін­тер­не­ту з ма­ло­літ­ства.

Сьо­го­дні вже мо­жна не ди­ву­ва­ти­ся, що дво­рі­чні ді­ти без про­блем зна­хо­дять улю­бле­ні муль­ти­ки на Youtube, а пер­шо­кла­сни­ки отри­му­ють до­ступ до всі­єї по­трі­бної ін­фор­ма­ції з до­по­мо­гою Google. У та­ко­му роз­ви­тку ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій, зві­сно, є без­ліч пе­ре­ваг.

Однак у до­сту­пно­сті ін­фор­ма­ції є й зво­ро­тний бік ме­да­лі. Щоб убез­пе­чи­ти свою ди­ти­ну від не­по­трі­бної або не­без­пе­чної ін­фор­ма­ції, тре­ба пам’ята­ти основ­ні пра­ви­ла.

Ін­фор­ма­цію слід сор­ту­ва­ти за­ле­жно від ві­ку ди­ти­ни. Ді­тям до 12 ро­ків по­трі­бно обме­жу­ва­ти до­ступ до пев­них ре­сур­сів. Для цьо­го біль­шість су­ча­сних про­вай­де­рів про­по­ну­ють фун­кцію ба­тьків­сько­го кон­тро­лю. На жаль, на зов­сім ней­траль­ні за­пи­ти по­шу­ко­вик не­рід­ко ви­дає шкі­дли­ву для ди­тя­чої пси­хі­ки ін­фор­ма­цію. На­при­клад, до­сить ча­сто спли­ва­ють ві­кна пор­но­гра­фі­чно­го ха­ра­кте­ру. Ди­ти­на не зро­зу­міє кон­текс­ту цьо­го ві­кна, однак са­ма кар­тин­ка за­кар­бу­є­ться в під­сві­до­мо­сті й мо­же сплив­ти тро­хи пі­зні­ше, ко­ли в цій те­мі бу­де біль­ше усві­дом­ле­но­сті. Не слід па­ні­ку­ва­ти, за­кри­ва­ти ди­ти­ні очі або від­га­ня­ти від комп’юте­ра, якщо во­на на­ди­ба­ла та­кі зо­бра­же­н­ня. По­ста­рай­те­ся від­ре­а­гу­ва­ти аб­со­лю­тно спо­кій­но, не на­да­ю­чи осо­бли­во­го зна­че­н­ня й не за­го­стрю­ю­чи емо­цій­но або ін­то­на­цій­но ува­гу на цьо­му зо­бра­жен­ні.

Ціл­ком при­ро­дно, що в ди­ти­ни стар­шо­го ві­ку мо­жуть ви­ни­кну­ти за­пи­та­н­ня сто­сов­но змі­сту пев­них сай­тів і сто­рі­нок. Не­рід­ко ба­тьки пе­ре­жи­ва­ють шок, со­ром. Ін­те­рес ди­ти­ни до се­ксу, на­силь­ства, ін­ших со­ці­аль­но не­без­пе­чних тем ча­сто ля­кає ба­тьків. Однак він ціл­ком при­ро­дний і нор­маль­ний. Це ча­сти­на за­ці­кав­ле­н­ня сві­том. Най­більш нор­маль­ною ре­а­кці­єю бу­де на­да­ти ди­ти­ні мі­ні­маль­ну ін­фор­ма­цію. Дай­те сти­сле й чі­тке фор­му­лю­ва­н­ня, яке то­чно від­по­від­ає на за­пи­та­н­ня ди­ти­ни. Про­сти­ми сло­ва­ми, без по­дро­биць. По­дро­би­ці по­трі­бні в стар­шо­му ві­ці, по­чи­на­ю­чи з 10–12 ро­ків: то­ді ди­ти­на зда­тна ана­лі­зу­ва­ти ін­фор­ма­цію.

На­сту­пне, що слід пам’ята­ти, — це осно­ви ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки. Ду­же ва­жли­во по­ясни­ти ди­ти­ні, по­чи­на­ю­чи з 6–7-рі­чно­го ві­ку, що лю­ди­на в ін­тер­не­ті й лю­ди­на в ре­аль­но­сті — не одне й те са­ме. Са­ме че­рез ді­тей і під­лі­тків ме­ре­же­ві зло­чин­ці (тор­гов­ці лю­дьми, пе­до­фі­ли, гра­бі­жни­ки) отри­му­ють по­трі­бну їм ін­фор­ма­цію. Пси­хі­ка ди­ти­ни все одно слаб­ша, ніж пси­хі­ка лю­ди­ни по той бік ін­тер­не­ту. Але ба­тькам під си­лу по­ста­ви­ти кор­до­ни й по­ясни­ти на­слід­ки. Го­лов­не — са­мо­му усві­дом­лю­ва­ти не­без­пе­ку й під­го­ту­ва­ти­ся до ці­єї роз­мо­ви.

От­же, що вар­то зна­ти про ін­тер­нет-ша­хра­їв, які мо­жуть ви­ві­ду­ва­ти ін­фор­ма­цію че­рез ва­шу ди­ти­ну? Во­ни зна­ють пси­хо­ло­гію ди­ти­ни, во­ло­ді­ють слен­гом, зна­йо­мі з мо­ло­ді­жни­ми тен­ден­ці­я­ми й лег­ко зна­хо­дять спіль­ну мо­ву з ді­тьми. Най­ча­сті­ше ці лю­ди ство­рю­ють кіль­ка ака­ун­тів у со­ці­аль­них ме­ре­жах, за­зна­ча­ю­чи вік ка­те­го­рії ді­тей та під­лі­тків, які їх ці­кав­лять. Во­ни вка­зу­ють ін­те­ре­си, ти­по­ві для цьо­го ві­ку, і ху­тко вти­ра­ю­ться в до­ві­ру. Че­рез не­пря­мі обго­во­ре­н­ня, на­ві­дні за­пи­та­н­ня ви­ві­ду­ють ін­фор­ма­цію про ма­те­рі­аль­не ста­но­ви­ще ба­тьків, про те, яка сім’я, які сто­сун­ки в ро­ди­ні, які про­бле­ми. Най­про­сті­ша схе­ма роз­ви­тку по­дій — це ді­зна­ти­ся, ко­ли ні­ко­го не­має вдо­ма, і по­гра­бу­ва­ти квар­ти­ру. Але мо­жуть бу­ти зна­чно сер­йо­зні­ші на­слід­ки — ви­кра­де­н­ня, з´вал­ту­ва­н­ня, від­прав­ка за кор­дон.

Щоб убез­пе­чи­ти ди­ти­ну в ме­ре­жі, тре­ба ро­зу­мі­ти ві­ко­ві осо­бли­во­сті по­ве­дін­ки в ін­тер­не­ті й ство­ри­ти пра­ви­ла від­ві­ду­ва­н­ня ін­тер­не­ту в сім’ї. Ді­ти ві­ком до 12 ро­ків пе­ре­гля­да­ти ін­тер­нет-ре­сур­си по­вин­ні під на­гля­дом ба­тьків. А ба­тьки му­сять ма­ти до­ступ до ло­гі­нів та па­ро­лів, со­ці­аль­них ме­реж і еле­ктрон­ної по­шти. Це не є по­ру­ше­н­ням осо­би­сто­го про­сто­ру, це га­ран­тія без­пе­ки. Щоб цей про­цес про­йшов м’яко та без­кон­флі­ктно, ство­рюй­те ака­ун­ти й еле­ктрон­ні адре­си ра­зом із ди­ти­ною, си­діть по­руч із нею, до­по­ма­гай­те їй у про­це­сі. Збе­рі­гай­те па­ро­лі в без­пе­чно­му мі­сці.

У ді­тей стар­шо­го ві­ку, за 12 ро­ків, осо­би­стий про­стір стає ре­аль­ні­шим, та­кож з’яв­ля­є­ться мо­жли­вість го­во­ри­ти й по­ясню­ва­ти не­без­пе­ку, яка мо­же та­ї­ти­ся за сай­та­ми або лю­дьми в ін­тер­не­ті. Ця роз­мо­ва не має бу­ти схо­жою на на­каз або по­вча­н­ня. Най­кра­ще, якщо во­на від­бу­де­ться на рів­ні обго­во­ре­н­ня та обмі­ну дум­ка­ми. За­пи­тай­те в ди­ти­ни, чи знає во­на про ви­пад­ки, ко­ли по­га­на лю­ди­на ви­ма­ню­ва­ла ін­фор­ма­цію че­рез ди­ти­ну про її сім’ю або при­ки­да­ла­ся не тим, ким во­на є на­справ­ді. За­пи­тай­те дум­ку ди­ти­ни з при­во­ду ці­єї лю­ди­ни. За­пи­тай­те про те, що по­ви­нен і чо­го не по­ви­нен був ро­би­ти ге­рой істо­рії, як би він міг зро­зу­мі­ти, що лю­ди­на пе­ре­хо­дить ме­жу йо­го осо­би­сто­го про­сто­ру.

У фор­ма­ті обго­во­ре­н­ня ви мо­же­те по­чу­ти не­пра­виль­ну дум­ку ди­ти­ни про те, що та­ке до­бре й що та­ке по­га­но, то­ді ви­ни­кне спо­ку­са «по­ви­хо­ву­ва­ти» її. Від ці­єї спо­ку­си слід утри­ма­ти­ся, іна­кше ви ри­зи­ку­є­те на­штов­хну­ти­ся на опір і змі­цни­ти про­ти­ле­жні про­гра­ми по­ве­дін­ки. Най­кра­ще роз­по­ві­сти істо­рію про якусь ін­шу ди­ти­ну, яка вчи­ни­ла так, і про те, як са­ме по­га­на лю­ди­на ско­ри­ста­ла­ся цим. Сти­му­люй­те ва­шу ди­ти­ну са­мо­стій­но зна­хо­ди­ти пра­виль­ні ме­ха­ні­зми по­ве­дін­ки, при­пу­ска­ти дії ша­храя. Осо­бли­во це пра­цює з під­лі­тка­ми, які біль­шість ін­фор­ма­ції, по­чу­тої від до­ро­слих, спри­йма­ють ли­ше на­по­ло­ви­ну й ча­сто ді­ють нав­па­ки.

На­сту­пне, на що хо­чу звер­ну­ти ува­гу, — спіль­но­ти й сай­ти, які за­гро­жу­ють пси­хі­ці або здо­ров’ю ди­ти­ни. Йде­ться, зокре­ма, про так зва­ні Гру­пи смер­ті — ін­тер­нет-спіль­но­ти, що сти­му­лю­ють не­стій­ку пси­хі­ку ді­тей і під­лі­тків до ско­є­н­ня са­мо­губств. На жаль, біль­шість ді­тей вклю­ча­є­ться в це. При­бли­зно по­ло­ви­на їх ско­ює акти са­мо­у­шко­дже­н­ня, ре­шта — спро­би су­ї­ци­ду.

У мо­їй пра­кти­ці був ви­па­док, ко­ли до ме­не са­мо­стій­но звер­ну­ла­ся дів­чин­ка-під­лі­ток, яка вир­ва­ла­ся з та­кої спіль­но­ти. Ці­єю істо­рі­єю я ді­лю­ся з до­зво­лу са­мої дів­чин­ки та її ма­ми. Во­ни за­ці­кав­ле­ні в то­му, щоб яко­мо­га біль­ше ді­тей і ба­тьків бу­ли по­пе­ре­дже­ні про цю не­без­пе­ку.

Моя па­ці­єн­тка хво­рі­ла на про­гре­су­ю­че не­ви­лі­ков­не за­хво­рю­ва­н­ня, що по­зна­ча­є­ться на її на­строї. При­гні­че­ний мо­раль­ний стан ди­ти­ни став чу­до­вим ´рун­том для то­го, щоб на­са­джу­ва­ти ідеї са­мо­губ­ства. Дів­чин­ка ді­ли­ла­ся сво­ї­ми дум­ка­ми й на­стро­єм у ста­ту­сах в одній із со­ці­аль­них ме­реж. У від­по­відь на сум­ні мір­ку­ва­н­ня на­ді­йшов ко­мен­тар із про­по­зи­ці­єю по­спіл­ку­ва­ти­ся в «при­ва­ті», по­го­во­ри­ти від­вер­то.

Осо­бли­ві­стю та­ких па­блі­ків (ін­тер­нет-спіль­нот) є те, що за­тя­гу­ють во­ни лю­дей аж ні­як не з су­ї­ци­даль­ни­ми іде­я­ми, во­ни під­три­му­ють, обна­ді­ю­ють, ви­слов­лю­ють ро­зу­мі­н­ня та спів­чу­т­тя. По­тім по­сту­по­во під­во­дять ди­ти­ну до то­го, що про­бле­ма справ­ді ве­ле­тен­ська й не­розв’язна, а єди­ний ви­хід — пі­ти з жи­т­тя.

Під­три­му­ю­че ли­сту­ва­н­ня з «ро­зу­мі­ю­чим і спів­чу­тли­вим» спів­ро­змов­ни­ком три­ва­ло май­же мі­сяць. Упро­довж цьо­го мі­ся­ця го­ту­вав­ся ´рунт для то­го, щоб утя­гну­ти ди­ти­ну в «гру». В один із мо­мен­тів, ко­ли моя клі­єн­тка бу­ла осо­бли­во вра­зли­ва у сво­є­му де­пре­сив­но­му ста­ні, її спів­ро­змов­ник за­про­по­ну­вав їй від­во­лі­кти­ся, зі­гра­ти в гру. Спо­ча­тку це бу­ли ціл­ком без­не­вин­ні зав­да­н­ня — на­ма­лю­ва­ти ки­та на ру­ці, у зо­ши­ті й на рюк­за­ку. Мо­їй клі­єн­тці на той мо­мент бу­ло 13 ро­ків, і дів­чин­ка по­ві­ри­ла, що, ма­лю­ю­чи свій біль, во­на йо­го по­збу­ва­є­ться. Однак уже че­рез кіль­ка днів зав­да­н­ня ускла­дни­ли­ся. Зокре­ма, її «ку­ра­тор» по­про­сив ви­рі­за­ти на­пис на ру­ці ле­зом і ви­кла­сти зо­бра­же­н­ня в ме­ре­жі як під­твер­дже­н­ня ви­ко­на­но­го зав­да­н­ня. Для під­три­ма­н­ня не­об­хі­дно­го емо­цій­но­го ста­ну ку­ра­тор ви­си­лав мо­їй клі­єн­тці му­зи­ку, то­чні­ше — зву­ко­вий су­про­від, у яко­му зву­ки пе­ре­бу­ва­ли в ди­со­нан­сі один з одним.

Я про­слу­ха­ла кіль­ка фра­гмен­тів цих пі­сень і мо­жу ска­за­ти, що та­ка му­зи­ка справ­ді зда­тна ска­ла­му­ти­ти сві­до­мість. Де­пре­сив­ний на­стрій та­кож під­три­му­вав­ся ві­део­ро­ли­ка­ми, що мі­стять епі­зо­ди са­мо­губств без цен­зу­ри, тоб­то з усі­ма по­дро­би­ця­ми. Куль­мі­на­ці­єю гри ста­ло зав­да­н­ня, пі­сля яко­го гра за­зви­чай за­кін­чу­є­ться: дів­чин­ці тре­ба бу­ло ляг­ти в те­плу ван­ну й по­рі­за­ти со­бі ве­ни. Ін­стру­кція, як це зро­би­ти, до­да­ва­ла­ся. Ко­ли дів­чин­ка по­тра­пи­ла до ме­не, во­на вже мо­гла роз­по­від­а­ти цю істо­рію більш-менш спо­кій­но. За її сло­ва­ми, во­на опам’ята­ла­ся від бо­лю, ко­ли ру­ку бу­ло вже ´рун­тов­но по­рі­за­но. До то­го мо­мен­ту во­на бо­лю не від­чу­ва­ла на­віть під час ви­ко­на­н­ня са­мо­у­шко­джу­ю­чих зав­дань.

У та­ких па­блі­ках пра­цю­ють фа­хів­ці, а не ви­пад­ко­ві лю­ди, і вже то­чно не під­лі­тки. Ці лю­ди зна­ють, що ро­би­ти, як впли­ва­ти й що го­во­ри­ти, крім то­го, во­ни кон­тро­лю­ють ви­ко­на­н­ня зав­дань, бе­руть у ди­ти­ни до­ма­шню адре­су та іме­на ба­тьків, по­гро­жу­ють їй та її ро­ди­ні. Це від­мін­ний спо­сіб ма­ні­пу­ля­ції. Істо­рія мо­єї клі­єн­тки скін­чи­ло­ся бла­го­по­лу­чно, її ку­ра­то­ра за­а­ре­шту­ва­ли. Дів­чин­ка отри­мує ме­ди­ка­мен­то­зну і пси­хо­ло­гі­чну до­по­мо­гу.

Одна з ва­жли­вих умов без­пе­ки ди­ти­ни в ін­тер­не­ті — до­ві­ра між нею та ба­тька­ми. Якщо до­ві­ру сфор­мо­ва­но й ди­ти­на знає, що во­на мо­же з бу­дья­ким за­пи­та­н­ням та про­бле­мою звер­ну­ти­ся до ма­ми або та­та, до ба­бу­сі або ді­ду­ся, во­на не шу­ка­ти­ме пер­вин­ну ін­фор­ма­цію в ін­тер­не­ті. Пам’ятай­те: за­бо­ро­ни по­ро­джу­ють ще біль­шу ці­ка­вість. Не слід за­бо­ро­ня­ти ди­ти­ні си­ді­ти в ін­тер­не­ті, про­сто фор­муй­те пра­виль­ні сто­сун­ки і вста­нов­люй­те пра­ви­ла по­ве­дін­ки. Го­во­ріть із ди­ти­ною й на­да­вай­те їй не­об­хі­дну сво­бо­ду, ві­та­ю­чи її до­ся­гне­н­ня та за­по­бі­га­ю­чи мо­жли­вій не­без­пе­ці. Будь­те до­сить жорс­тки­ми у сво­їх ме­жах, але гну­чки­ми, не рань­те ди­ти­ну. Якщо ж вам це зда­є­ться скла­дним, звер­тай­те­ся до фа­хів­ців, во­ни до­по­мо­жуть на­ла­го­ди­ти ко­му­ні­ка­цію з ди­ти­ною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.