Осо­бли­вий по­ря­док за­ко­но­твор­чо­сті

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

При­чин, за сло­ва­ми лю­дей обі­зна­них, бу­ло три.

Пер­ша: Оле­ксандр Ва­лен­ти­но­вич на­дмі­ру зав­зя­то пі­а­рив своє ді­ти­ще, а Пе­тро Оле­ксі­йо­вич над­зви­чай­но чу­тли­вий до та­ких ре­чей. Очіль­ник дер­жа­ви на­віть по­спі­шив ого­ло­си­ти, що Тур­чи­нов го­ту­вав про­ект за йо­го до­ру­че­н­ням, але сам до­ку­мент усе одно «по­ста­вив на па­у­зу».

Дру­га: не бу­ло мі­цної впев­не­но­сті у під­трим­ці про­е­кту «бра­тньою фра­кці­єю» На­ро­дно­го фрон­ту. І не тіль­ки то­му, що під­го­тов­ка до­ку­мен­та при­па­ла на пе­рі­од чер­го­во­го за­го­стре­н­ня від­но­син між «фрон­то­ви­ка­ми» та БПП у зв’яз­ку з істо­рі­єю про зня­т­тя не­до­тор­кан­но­сті з ря­ду де­пу­та­тів. А й то­му, що за­ко­но­про­ект пе­ред­ба­чав: ке­ру­ва­н­ня си­ло­ви­ка­ми, за­ді­я­ни­ми в опе­ра­ції на схо­ді, пе­ре­йде від Ан­ти­те­ро­ри­сти­чно­го цен­тру до Об’єд­на­но­го опе­ра­тив­но­го шта­бу ЗСУ. Мі­ністр вну­трі­шніх справ Ава­ков вва­жав, що пі­сля цьо­го він мо­же втра­ти­ти кон­троль над під­роз­ді­ла­ми МВС і НГУ на Схо­ді.

Тре­тя: за­ко­но­дав­чу но­ва­цію без за­хо­пле­н­ня сприйня­ли «на­ші за­хі­дні пар­тне­ри». У про­е­кті їх бен­те­жи­ло су­сід­ство тер­мі­нів «агре­сія» та «оку­па­ція» з то­по­ні­мом «Ро­сія». У Ва­шинг­то­ні, і осо­бли­во в Бер­лі­ні вва­жа­ли, що ви­зна­н­ня оче­ви­дно­го ви­кли­че різ­ку ре­а­кцію Ро­сії й ускла­днить і так не­про­стий про­цес пе­ре­го­во­рів про до­лю Дон­ба­су. Ре­не­санс Але вже у ве­ре­сні з’яви­ла­ся ін­фор­ма­ція: за­ко­но­твор­че ді­ти­ще Тур­чи­но­ва все ж та­ки до­бе­ре­ться до пар­ла­мен­ту. У про­дов­жен­ні істо­рії бу­ли і при­від, і при­чи­на. При­від — роз­мо­ви про май­бу­тню ми­ро­твор­чу мі­сію. При­чи­на — спли­вав тер­мін дії го­ре­зві­сно­го за­ко­ну про осо­бли­вий по­ря­док мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня в ОРДЛО. Він слу­гу­вав на­рі­жним ка­ме­нем мін­ських угод. Які, сво­єю чер­гою, ство­рю­ва­ли фор­маль­ний юри­ди­чний при­від для за­сто­су­ва­н­ня за­хі­дних сан­кцій про­ти Ро­сії. Те, що за­кон «про осо­бли­вий ста­тус» так і не на­був юри­ди­чної си­ли; що мін­ські до­мов­ле­но­сті не ви­ко­ну­ю­ться, а ча­сти­на їх по­ло­жень без­на­дій­но за­ста­рі­ла, — ні­ко­го не ці­ка­ви­ло. Це — ча­сти­на гри, пра­ви­ла якої ми зо­бов’яза­ли­ся ви­ко­ну­ва­ти. США і ФРН нам про це на­га­да­ли. 17 ве­ре­сня 2017го де-юре умов­но існу­ю­чий за­кон «про осо­бли­вий ста­тус» при­пи­няв існу­ва­ти й де-фа­кто. І від Ки­є­ва за­жа­да­ли по­дов­жи­ти тер­мін йо­го дії. А за­о­дно ні­би­то ре­ко­мен­ду­ва­ли по­сла­ти­ся в за­ко­ні на мін­ські уго­ди.

Тур­чи­нов­ські на­пра­цю­ва­н­ня ви­тя­гли з ар­хі­вів, до­да­ли ре­мар­ку про «ство­ре­н­ня умов для май­бу­тньо­го роз­гор­та­н­ня в ОРДЛО ми­ро­твор­чої опе­ра­ції ООН» і «при­кра­си­ли» про­лон­га­ці­єю за­ко­ну «про осо­бли­вий ста­тус». Пі­сля чо­го за­ко­но­про­ект №7163 був вне­се­ний пре­зи­ден­том у пар­ла­мент. Дру­зі-кон­ку­рен­ти «На­ро­дний фронт», як і очі­ку­ва­ло­ся ще влі­тку, за­ко­но­дав­чі іні­ці­а­ти­ви сприйняв без за­хо­пле­н­ня. По-пер­ше, Ава­ков і Яце­нюк не втра­ча­ють на­го­ди по­ка­за­ти пре­зи­ден­то­ві зу­би. Що є не­об­хі­дним за­хо­дом в умо­вах по­ча­тку пе­ре­го­во­рів про мо­жли­ве об’єд­на­н­ня НФ і БПП. А та­кож три­ва­ю­чої су­пе­ре­чки про кон­троль над про­це­са­ми й по­то­ка­ми. По-дру­ге, «фрон­то­ви­ки» тур­бу­ю­ться про збе­ре­же­н­ня ре­пу­та­ції «пар­тії вій­ни», і без­за­сте­ре­жна під­трим­ка на­дмі­ру ми­ро­твор­чих пре­зи­дент­ських іні­ці­а­тив мо­гла цій ре­пу­та­ції на­шко­ди­ти.

Чи слід ди­ву­ва­ти­ся, що спі­кер Па­ру­бій від­кри­то ви­сту­пав про­ти зга­ду­ва­н­ня «про осо­бли­вий ста­тус» у «за­ко­ні про ре­ін­те­гра­цію»? Що акти­ві­сти пар­тії «На­ціо­наль­ний кор­пус» (яку пов’язу­ють із Ава­ко­вим, не зна­є­те чо­му?) при­йшли під сті­ни Ра­ди про­те­сту­ва­ти про­ти «зра­ди»? І що кон­тро­льо­ва­ний НФ пар­ла­мент­ський ко­мі­тет з пи­тань нац­без­пе­ки та обо­ро­ни за­явив про свої пре­тен­зії до пре­зи­дент­сько­го про­е­кту? Пе­ре­лік ви­мог був та­кий: — зга­ду­ва­н­ня про «осо­бли­вий ста­тус» для ОРДЛО має бу­ти ви­лу­че­не із за­ко­ну «Про осо­бли­во­сті дер­жав­ної по­лі­ти­ки із за­без­пе­че­н­ня дер­жав­но­го су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни над тим­ча­со­во оку­по­ва­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей»;

— про­лон­га­ція за­ко­ну про «осо­бли­вий ста­тус» мо­жли­ва з обов’яз­ко­вим за­сте­ре­же­н­ням: він на­бу­де чин­но­сті тіль­ки пі­сля ви­ве­де­н­ня з те­ри­то­рії Укра­ї­ни всіх не­за­кон­них зброй­них фор­му­вань, бо­йо­ви­ків і на­йман­ців, а та­кож їхніх те­хні­ки та озбро­є­н­ня;

— по­си­ла­н­ня на мін­ські до­мов­ле­но­сті має бу­ти ви­лу­че­не із «за­ко­ну про ре­ін­те­гра­цію».

Пе­тро Оле­ксі­йо­вич по­тре­бу­вав під­трим­ки пар­тне­рів із ко­а­лі­ції, а то­му їхні по­ба­жа­н­ня вра­ху­вав. За­мість одно­го про­е­кту з’яви­ло­ся два. Нор­ма про про­лон­га­цію тер­мі­ну дії за­ко­ну про «осо­бли­вий ста­тус» пе­ре­ко­чу­ва­ла в но­вий про­ект — №7164. Там і вка­за­ли, що за­кон на­бу­де юри­ди­чної чин­но­сті пі­сля ви­ве­де­н­ня військ та озбро­єнь.

Зі зга­ду­ва­н­ням про мін­ські уго­ди ви­йшло скла­дні­ше. Спо­ча­тку Бан­ко­ва ви­сло­ви­ла го­тов­ність за­мі­ни­ти по­си­ла­н­ня на МУ по­си­ла­н­ням на ре­зо­лю­цію Ра­дбе­зу ООН від 17 лю­то­го 2015-го, де ви­слов­лю­ва­ло­ся «схва­ле­н­ня «Ком­пле­ксу за­хо­дів із ви­ко­на­н­ня мін­ських угод», прийня­то­го й під­пи­са­но­го в Мін­ську 12 лю­то­го 2015 ро­ку». По­тім від­мо­ви­ли­ся й від цьо­го. На­слід­ки По­ро­шен­ко сво­єї основ­ної ме­ти до­сяг — зо­бов’яза­н­ня пе­ред за­хі­дни­ми пар­тне­ра­ми ви­ко­нав. Про­ект №7164 став за­ко­ном, вір­ту­аль­не жи­т­тя «осо­бли­во­го ста­ту­су» про­дов­же­но ще на рік. До­ку­мент, який ви­зна­чає спе­ці­аль­ний по­ря­док мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня в ОРДЛО, ухва­ле­ний сво­го ча­су з по­ру­ше­н­ням про­це­ду­ри, не­прийня­тний за фор­мою та змі­стом і, м’яко ка­жу­чи, ан­ти­кон­сти­ту­цій­ний, був нав’яза­ний Укра­ї­ні ззов­ні. І, оскіль­ки за три ро­ки пла­ну ви­хо­ду з си­ту­а­ції, аль­тер­на­тив­но­го «мін­сько­му», вла­да не при­ду­ма­ла, во­на бу­ла при­ре­че­на вди­ха­ти но­ве жи­т­тя в за­кон про «осо­бли­вий ста­тус». Щоб не сва­ри­ти­ся з Ва­шинг­то­ном та Бер­лі­ном і не да­ва­ти при­во­ду для ска­су­ва­н­ня/пом’якше­н­ня сан­кцій.

Успіх про­е­кту №7163, схо­же, По­ро­шен­ка тур­бує мен­ше. Не ви­клю­че­но, що вне­се­н­ня «за­ко­ну про ре­ін­те­гра­цію» справ­ді бу­ло не­об­хі­дне пре­зи­ден­то­ві як Pr-акція й опе­ра­ція з при­кри­т­тя про­лон­га­ції «осо­бли­во­го ста­ту­су». Чи це так, по­ка­же най­ближ­чий час.

За­хо­пле­н­ня окре­мих па­трі­о­тів із при­во­ду то­го, що Ро­сію на­ре­шті офі­цій­но на­зва­но оку­пан­том і агре­со­ром, на­їв­ні. По-пер­ше, ще не офі­цій­но. Про­ект №7163 пе­ре­жив пер­ше чи­та­н­ня, а чи бу­де дру­ге — пи­та­н­ня. По-дру­ге, на­віть якщо про­ект ста­не за­ко­ном і вкрай не­при­єм­ні для Ро­сії оцін­ки її дій в Укра­ї­ні за­ли­ша­ться, на справ­жньо­му ста­ні ре­чей це ма­ло по­зна­чи­ться. Не схо­же, що це ви­кли­че за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну чи, тим біль­ше, ого­ло­ше­н­ня вій­ни (це, до ре­чі, рі­зні ре­чі, хо­ча біль­шість по­лі­ти­ків їх чо­мусь плу­та­ють). А якщо во­ю­ва­ти з агре­со­ром і оку­пан­том дер­жа­ва не пла­нує, то до чо­го гу­чні фор­му­лю­ва­н­ня? Нав­па­ки, вла­ді пі­сля цьо­го ще скла­дні­ше бу­де по­ясню­ва­ти, чо­му во­на тор­гує з агре­со­ром і ве­де пе­ре­го­во­ри з оку­пан­том.

Не зай­ве зга­да­ти, що прийня­т­тя за­ко­ну «Про осо­бли­во­сті дер­жав­ної по­лі­ти­ки із за­без­пе­че­н­ня дер­жав­но­го су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни над тим­ча­со­во оку­по­ва­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми в До­не­цькій та Лу­ган­ській обла­стях» пе­ред­ба­чає вне­се­н­ня змін до низ­ки нор­ма­тив­них актів. Зокре­ма, до За­ко­ну «Про Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни». Про­по­но­ва­ні ко­ре­кти­ви до­зво­ля­ють у мир­ний час ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ча­сти­ни й під­роз­ді­ли ЗСУ, на­ді­ля­ю­чи їх пра­вом за­сто­со­ву­ва­ти і ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти зброю та бо­йо­ву те­хні­ку. З одно­го бо­ку, ця но­ве­ла має оста­то­чно зня­ти пи­та­н­ня за­кон­но­сті ви­ко­ри­ста­н­ня вій­сько­вих на Дон­ба­сі. З дру­го­го — свід­чить про не­го­тов­ність вла­ди за­про­ва­джу­ва­ти во­єн­ний стан.

Те, що про­ект №7163 (за­кон про про­лон­га­цію «осо­бли­во­го ста­ту­су) ці­ка­вив По­ро­шен­ка мен­ше, ніж про­ект №7164 («за­кон про ре­ін­те­гра­цію»), не озна­чає, що він не ці­ка­вить йо­го зов­сім. Про де­які ко­ри­сні для гла­ви дер­жа­ви но­ва­ції я вже зга­ду­вав.

Але є й ін­ші. На­при­клад, за­раз за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну на­віть на окре­мих те­ри­то­рі­ях зо­бов’язує пар­ла­мент пе­ре­хо­ди­ти на се­сій­ний ре­жим ро­бо­ти. Пе­ре­хі­дні по­ло­же­н­ня про­е­кту №7164 ВР від та­ко­го обов’яз­ку звіль­ня­ють. Крім то­го, згі­дно з тим-та­ки пе­ре­хі­дним по­ло­же­н­ням, за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну на окре­мих те­ри­то­рі­ях має су­про­во­джу­ва­ти­ся ство­ре­н­ням вій­сько­вих адмі­ні­стра­цій та ска­су­ва­н­ням мі­сце­вих рад, їхніх ви­ко­нав­чих ор­га­нів. Усе ло­гі­чно. Але ню­анс у то­му, що ця нор­ма мо­же сто­су­ва­ти­ся не тіль­ки Дон­ба­су. Бо йде­ться «про вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну в окре­мих мі­сце­во­стях у зв’яз­ку з ро­сій­ською зброй­ною агре­сі­єю в До­не­цькій та Лу­ган­ській обла­стях». Факт агре­сії вже за­фі­ксо­ва­ний у пре­ам­бу­лі за­ко­но­про­е­кту. У зв’яз­ку з агре­сі­єю пре­зи­дент мо­же іні­ці­ю­ва­ти за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну не тіль­ки в До­не­цькій та Лу­ган­ської обла­стях, а й, ска­жі­мо, у Хар­ків­ській або За­по­різь­кій. Так, це по­тре­бує під­твер­дже­н­ня рі­ше­н­ням Ра­ди. Так, це мо­же бу­ти ви­прав­да­ним за­хо­дом. Бен­те­жить ін­ше — ці та де­які ін­ші но­ва­ції, які за­кла­де­ні у пре­зи­дент­ський за­ко­но­про­ект і, фа­кти­чно, по­си­лю­ють йо­го пов­но­ва­же­н­ня, не ста­ли пре­дме­том під­ви­ще­ної де­пу­тат­ської ува­ги. Скла­ло­ся вра­же­н­ня, що до пе­ре­хі­дних по­ло­жень ма­ло хто з де­пу­та­тів до­брав­ся.

Якщо про­ект №7164 ста­не За­ко­ном про «Про осо­бли­во­сті дер­жав­ної по­лі­ти­ки…», це озна­ча­ти­ме фа­кти­чну по­яву но­вої вла­дної вер­ти­ка­лі, за­мкне­ної без­по­се­ре­дньо на пре­зи­ден­та. Бу­де вста­нов­ле­но жорс­ткі­ші пра­ви­ла під­по­ряд­ку­ва­н­ня і ко­ор­ди­на­ції дій си­ло­ви­ків із рі­зних ві­домств.

Ке­ру­ва­ти­ме си­ла­ми і за­со­ба­ми, не­об­хі­дни­ми для за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки та обо­ро­ни, Об’єд­на­ний опе­ра­тив­ний штаб. Усі, за­лу­че­ні до за­хо­дів із за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки та обо­ро­ни, під­ко­ря­ти­му­ться на­чаль­ни­ко­ві Об’єд­на­но­го опе­ра­тив­но­го шта­бу. На­чаль­ник шта­бу (за по­го­дже­н­ням із СБУ та про­філь­ни­ми цен­траль­ни­ми ор­га­на­ми ви­ко­нав­чої вла­ди) упов­но­ва­же­ний ви­зна­ча­ти ре­жим на лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, по­ря­док пе­ре­мі­ще­н­ня че­рез неї осіб та то­ва­рів. На штаб по­кла­да­є­ться, зокре­ма, і ке­рів­ни­цтво ді­яль­ні­стю вій­сько­во-ци­віль­них та вій­сько­вих адмі­ні­стра­цій (у ра­зі їх ство­ре­н­ня). На­чаль­ни­ком Об’єд­на­но­го опе­ра­тив­но­го шта­бу має ста­ти осо­ба, «що на­ле­жить до ви­що­го ко­ман­ду­ва­н­ня Зброй­ни­ми си­ла­ми Укра­ї­ни».

Чи ста­не цей про­ект за­ко­ном, ве­ли­кою мі­рою за­ле­жа­ти­ме від по­зи­ції США і ФРН. Дже­ре­ло в АП ствер­джує, як мі­ні­мум, Бі­лий дім на­ла­што­ва­ний уже не так рі­шу­че про­ти.

4 жов­тня по­соль­ство США за­яви­ло про під­трим­ку кур­су на «про­дов­же­н­ня дії осо­бли­во­го ста­ту­су». 6 жов­тня своє за­до­во­ле­н­ня про­лон­га­ці­єю «са­мов­ря­ду­ва­н­ня для ОРДЛО» ви­сло­вив спец­пред­став­ник Дер­жде­пу з пи­тань Укра­ї­ни Курт Вол­кер. Про­е­кту «за­ко­ну про ре­ін­те­гра­цію» аме­ри­кан­ська сто­ро­на по­ки що не ко­мен­тує.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.