Раб ча­рів­ної лам­пи

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

За остан­ні май­же чо­ти­ри ро­ки я зі­бра­ла ці­лу ко­ле­кцію про­хань про до­по­мо­гу.

На­стіль­ки рі­зно­ма­ні­тних, що ча­сом не ві­ри­ться: адре­со­ва­ні во­ни одній лю­ди­ні. Від стра­шних у своїй без­на­дії до смі­шних і без­глу­здих. Від роз­па­чли­вих до від­вер­то спо­жи­ва­цьких. Умі­н­ня «сор­ту­ва­ти» ці про­ха­н­ня при­йшло до ме­не да­ле­ко не від­ра­зу.

Як і в ба­га­тьох з тих, хто на­зи­ває се­бе во­лон­те­ра­ми, в ме­не з’явив­ся та­кий со­бі ком­плекс ча­рів­ни­ка, і йо­го важ­ко по­збу­ти­ся. У 2014 ро­ці ні­хто не за­ми­слю­вав­ся про сту­пінь ви­ко­ну­ва­но­сті зав­дань. Во­ни про­сто бу­ли, і їх до­во­ди­ло­ся ви­рі­шу­ва­ти. Не зу­пи­ня­ю­чись і не від­кла­да­ю­чи на зав­тра.

Сер­пень 2014-го… «Здрав­ствуй­те, мне ска­за­ли, что вы мо­же­те мне по­мо­чь. Я зво­ню из До­не­цка. Мы соби­ра­ем­ся вые­зжать но­чью. У ме­ня в ма­ши­не трех­днев­ный ре­бе­нок, по­мо­ги­те про­ло­жить мар­шрут из го­ро­да». І ме­ні на­віть на дум­ку не спа­ло ска­за­ти: «Чо­му я? Я ж у Ки­є­ві, не знаю До­не­цька, не ро­зу­мію, де по мі­сту без­пе­чно про­їха­ти. Я не знаю роз­та­шу­ва­н­ня й гра­фі­ка блок­по­стів, і не го­то­ва бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність за ва­ші життя». Я прийня­ла як да­ність, що від ме­не залежить без­пе­ка лю­дей, і пів­но­чі зі­дзво­ню­ва­ла­ся і спи­су­ва­ла­ся з ти­ми, хто міг до­по­мог­ти. По шма­то­чку пе­ре­си­ла­ла від­різ­ки без­пе­чно­го мар­шру­ту. Ме­не ко­ло­ти­ло від жа­ху, ко­ли уяв­ля­ла, як во­ни ви­би­ра­ю­ться з мі­ста, охо­пле­но­го вій­ною і ха­о­сом, ви­во­зя­чи най­цін­ні­ше, що в них є, — но­во­на­ро­дже­ну ди­ти­ну.

Сі­чень 2015-го... Пи­ше лю­ди­на з пе­ре­до­вої: «До­брий день, па­ні Ле­ся! …по­трі­бен ні­ме­цький бі­нокль Hensoldt 10*50 із даль­но­мір­ною шка­лою (mit einer Strichplatte) . ... вла­штує вжи­ва­ний. …спе­ци­фі­ка на­шо­го під­роз­ді­лу (снай­пер­ське від­ді­ле­н­ня) пе­ред­ба­чає більш жорс­ткі умо­ви екс­плу­а­та­ції опти­ки. То­му ме­ні по­ра­ди­ли са­ме цю мо­дель. На ні­ме­цько­му ebay се­ре­дня ці­на 250 єв­ро, що у грив­нях дорівнює май­же двом мо­їм зар­пла­там. Якщо для во­лон­те­рів та­ка су­ма бу­де не­пі­д­йом­ною, я го­то­вий вне­сти по­ло­ви­ну вар­то­сті. Про­сто та­кий де­вайс вкрай не­об­хі­дний».

...Го­спо­ди, де я, а де бі­но­клі… Я не ро­зу­мію ні па­ра­ме­трів, ні цін, ні чо­му по­трі­бна ана­ло­го­ва шка­ла, та й, ко­ли зов­сім уже че­сно, що це та­ке — не ро­зу­мію теж. За два дні зна­хо­ди­ться фа­хі­вець, який у цьо­му роз­би­ра­є­ться, ще одна лю­ди­на, яка вміє за­мов­ля­ти де­вай­си на ebay, і ще одна, го­то­ва опла­ти­ти ціл­ком усю по­ку­пку. Бі­нокль, до ре­чі, до­ни­ні «жи­ве» на фрон­ті. І чо­ло­вік, який йо­го по­про­сив, ві­та­ю­чи ме­не із чер­го­вим свя­том, що­ра­зу по­ві­дом­ляє ме­ні про йо­го до­лю.

Зи­ма 2015-го… «Я зво­ню вам с вок­за­ла. Тут в за­ле ожи­да­ния си­дит жен­щи­на с ре­бен­ком. Го­во­рят, что при­е­ха­ли из Де­баль­це­во. Вы мо­же­те их за­брать?» …Стра­шна хви­ля на­кри­ла ве­ли­кі мі­ста. Лю­ди, які ті­ка­ють у то­му, в чо­му всти­гли ви­ско­чи­ти з бу­дин­ку. Пе­ре­пов­не­ні всі хо­сте­ли й ком­па­ктні по­се­ле­н­ня. У ко­жно­го мо­го дру­га на зай­во­му ліж­ку вдо­ма хтось та жи­ве. Так, за­бе­ру, зви­чай­но. По­ня­т­тя не маю — ку­ди. Але ж не на вок­за­лі їм но­чу­ва­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.