Во­ло­ди­мир В’ятро­вич: «Де­я­ким поль­ським по­лі­ти­кам при­та­ман­на впев­не­ність у то­му, що Укра­ї­на зда­тна тор­гу­ва­ти істо­рі­єю»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Мі­ністр за­кор­дон­них справ Ре­спу­блі­ки Поль­ща Ві­тольд Ва­щи­ков­ський ми­ну­ло­го че­твер­га зро­бив гу­чну за­яву, в якій за­зна­чив, що йо­го кра­ї­на має на­мір за­пу­сти­ти про­це­ду­ри, по­кли­ка­ні обме­жи­ти мо­жли­вість «в’їзду до кра­ї­ни тих укра­їн­ців, ко­трі де­мон­стру­ють ан­ти­поль­ські по­гля­ди».

«Лю­ди, які де­мон­стра­тив­но на­дя­га­ють мун­ди­ри СС «Га­ли­чи­на», до Поль­щі не при­їдуть», — до­дав очіль­ник поль­сько­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства. Ця скан­даль­на за­ява го­ло­ви зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства су­сі­дньої дер­жа­ви (який ра­ні­ше за­зна­чав, що Поль­ща на­кла­де ве­то на по­тен­цій­ний вступ Укра­ї­ни до Єв­ро­со­ю­зу, якщо не бу­де ви­рі­ше­но істо­ри­чних пи­тань і пи­тань прав мен­шин) ви­кли­ка­ла чи­ма­лий ре­зо­нанс у на­шій кра­ї­ні.

DT.UA звер­ну­ло­ся до го­ло­ви Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­ми­ра В’ятро­ви­ча з про­ха­н­ням ви­кла­сти своє ба­че­н­ня си­ту­а­ції в укра­їн­сько-поль­сько­му ді­а­ло­зі з важ­ких пи­тань ми­ну­ло­го. — В остан­ніх за­явах поль­ських по­лі­ти­ків Укра­ї­ну зви­ну­ва­че­но у вар­вар­ській по­ве­дін­ці що­до спіль­ної істо­ри­чної пам’яті. Чим це ви­кли­ка­но? — Якщо го­во­ри­ти про пи­та­н­ня «вар­вар­ства» у став­лен­ні до істо­рії, то са­ме на­ші спів­ві­тчи­зни­ки, на жаль, мо­жуть зви­ну­ва­чу­ва­ти окре­мих пред­став­ни­ків поль­сько­го су­спіль­ства у вар­вар­сько­му став­лен­ні до укра­їн­ських місць пам’яті. За остан­ні три ро­ки тра­пи­ло­ся 15 ви­пад­ків плюн­дру­ва­н­ня укра­їн­ських пам’ятни­ків, зокре­ма мо­гил і хре­стів, на те­ри­то­рії Поль­щі. Ча­сто це від­бу­ва­ло­ся у пря­мо­му ефі­рі або за­пи­су­ва­ло­ся і по­тім ви­кла­да­ло­ся в Юту­бі. Від­по­від­аль­ність на се­бе бра­ли пра­во­ра­ди­каль­ні гру­пи. Але жо­дної ре­а­кції офі­цій­ної Вар­ша­ви на та­ке справ­ді вар­вар­ське став­ле­н­ня до укра­їн­ської пам’яті не бу­ло. Остан­ній, най­більш кри­чу­щий ви­па­док став­ся у кві­тні в се­лі Гру­ше­ви­чі, де пра­во­ра­ди­каль­ні «акти­ві­сти» де­мон­ту­ва­ли на цвин­та­рі пам’ятник за­ги­блим во­я­кам Укра­їн­ської пов­стан­ської ар­мії і сплюн­дру­ва­ли їхні мо­ги­ли. Ві­дбув­ся й акт на­ру­ги над три­зу­бом — сим­во­лом Укра­ї­ни.

За­мість ви­ба­чень чи за­су­дже­н­ня ван­да­лі­зму, ми отри­ма­ли за­яву Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри Поль­щі та Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті про те, що пам’ятник був не­за­кон­ним, і, від­по­від­но, ні­якої про­бле­ми в йо­го де­мон­та­жі не­має. «Вій­на пам’ятни­ків» пе­ре­ки­ну­ла­ся на те­ри­то­рію Укра­ї­ни, де яки­мись не­зро­зумі­ли­ми си­ла­ми (ду­маю, що це си­ли про­ро­сій­ські) бу­ло сплюн­дро­ва­но чо­ти­ри поль­ських пам’ятни­ки. Рі­зни­ця по­ля­гає в то­му, що пі­сля цих ви­пад­ків ван­да­лі­зму всі по­лі­ти­чні си­ли в Укра­ї­ни, вклю­чно з пра­ви­ми ра­ди­ка­ла­ми, за­су­ди­ли та­ко­го ро­ду акти. Всі поль­ські пам’ятни­ки бу­ло від­нов­ле­но ко­штом укра­їн­ської сто­ро­ни. І за­раз не­має жо­дно­го сплюн­дро­ва­но­го поль­сько­го пам’ятни­ка на укра­їн­ській те­ри­то­рії і не­має, на жаль, жо­дно­го від­нов­ле­но­го укра­їн­сько­го — на поль­ській те­ри­то­рії. З бо­ку Вар­ша­ви зву­чить те­за, що ці пам’ятни­ки не є ле­га­лі­зо­ва­ни­ми; мо­жли­во, во­на на­віть про­во­ка­цій­на. Бо про­во­кує якісь подаль­ші дії з бо­ку рі­зно­го ро­ду ра­ди­каль­них се­ре­до­вищ у Поль­щі. Так, справ­ді, на те­ри­то­рі­ях і Поль­щі, і Укра­ї­ни є ба­га­то пам’ятни­ків, вста­нов­ле­них ще до утвер­дже­н­ня за­ко­но­дав­чих норм. Уже ба­га­то ро­ків три­ва­ють пе­ре­мо­ви­ни, що ро­би­ти з ци­ми пам’ятни­ка­ми, яким чи­ном їх ле­га­лі­зу­ва­ти… — Вже кіль­ка ро­ків пра­цює спіль­на укра­ї­но-поль­ська ко­мі­сія, яка за­йма­є­ться впо­ряд­ку­ва­н­ням по­хо­вань, від­по­від­но, по­ля­ків в Укра­ї­ні та укра­їн­ців у Поль­щі… — Так, є упов­но­ва­же­ні ор­га­ни: з укра­їн­сько­го бо­ку це Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті та Дер­жав­на між­ві­дом­ча ко­мі­сія з пи­тань по­хо­вань жертв вій­ни і по­лі­ти­чних ре­пре­сій, з поль­сько­го — Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті та Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри. На­ша по­зи­ція не­змін­на — ми про­по­ну­є­мо ле­га­лі­за­цію пам’ятни­ків за фор­му­лою «всі — на всі». Якщо за­раз роз­би­ра­ти­ся — який і ко­ли по­став­ле­ний, це тіль­ки по­лі­ти­зу­ва­ти­ме те­му. Ми ці­єї по­зи­ції до­три­му­є­мо­ся, хо­ча чу­до­во ро­зу­мі­є­мо, що спів­від­но­ше­н­ня в ци­фрах яв­но на ко­ристь поль­ських пам’ятни­ків. По­над 150 поль­ських не­за­кон­них пам’ятни­ків є на те­ри­то­рії Укра­ї­ни і десь близь­ко 50 укра­їн­ських — на те­ри­то­рії Поль­щі. Пе­ре­мо­ви­ни, які ма­ли від­бу­ти­ся в Поль­щі цьо­го ве­ре­сня і які мо­гли увін­ча­ти­ся успі­хом (про­бле­ма не є та­кою вже не­здо­лан­ною), не від­бу­ли­ся. На­то­мість від­бу­ла­ся зу­стріч на рів­ні ві­це-прем’єр-мі­ні­стра і мі­ні­стра куль­ту­ри Поль­щі Пьо­тра Глін­сько­го з мі­ні­стром куль­ту­ри Укра­ї­ни Єв­ге­ном Ни­щу­ком, у якій, зокре­ма, бра­ли участь пред­став­ни­ки УІНП. Пан Глін­ський за­про­по­ну­вав но­вий фор­мат ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми: ство­ри­ти но­ву між­уря­до­ву ко­мі­сію. Про­по­зи­ція не бу­ла сприйня­та укра­їн­ською сто­ро­ною, оскіль­ки ство­ре­н­ня між­уря­до­вої ко­мі­сії — ду­же три­ва­лий про­цес. Ми впев­не­ні, що стру­кту­ри, які упов­но­ва­же­ні в Укра­ї­ні і Поль­щі, ще не ви­чер­па­ли сво­го по­тен­ці­а­лу. Згі­дно з укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством, УІНП і Між­ві­дом­ча ко­мі­сія за­ли­ша­ю­ться від­по­від­аль­ни­ми за ре­а­лі­за­цію ці­єї по­лі­ти­ки. Пі­сля цьо­го чле­ни поль­ської де­ле­га­ції по­вер­ну­ли­ся до Вар­ша­ви, і в ЗМІ озву­чу­ва­ли­ся ду­же ра­ди­каль­ні їхні за­яви… — Остан­ні­ми дня­ми лу­на­ють за­яви Вар­ша­ви, що з укра­їн­ця­ми не­мо­жли­во до­мо­ви­ти­ся. Чи справ­ді си­ту­а­ція на­стіль­ки скла­дна? — Так, пер­ші за­яви озву­чи­ли мі­ністр куль­ту­ри і за­сту­пник ке­рів­ни­ка поль­сько­го Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті. За­мість то­го, щоб кон­стру­ктив­но ви­рі­ши­ти про­бле­му, її ви­ко­ри­сто­ву­ють для на­бу­тку по­лі­ти­чних ди­ві­ден­дів. Укра­їн­ська сто­ро­на де­мо­ні­зу­є­ться. І оста­н­ня по­гро­за, що про­зву­ча­ла у сло­вах мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ві­толь­да Ва­щи­ков­сько­го, та­ко­го змі­сту: ті осо­би, ко­трі сто­ять на за­ва­ді вша­ну­ван­ню пам’яті за­ги­блих по­ля­ків на те­ри­то­рії Укра­ї­ни, мо­жуть бу­ти ого­ло­ше­ні пер­со­на­ми нон-гра­та. Ви­яв­ля­є­ться, що поль­ський уряд хо­че по­ка­ра­ти укра­їн­ських по­са­дов­ців за їхню ви­мо­гу до­три­му­ва­ти­ся за­ко­но­дав­ства Укра­ї­ни. Пі­кан­тно­сті цій си­ту­а­ції до­дає те, що, до­ки три­ва­ють усі ці пе­ре­мо­ви­ни, роз­гор­нув­ся скан­дал між Вар­ша­вою і Ки­є­вом: на те­ри­то­рії Укра­ї­ни від­кри­ва­є­ться но­вий пам’ятник, аб­со­лю­тно не­за­кон­ний, у Він­ни­цькій обла­сті. Участь у йо­го від­крит­ті бра­ли дер­жав­ні чи­нов­ни­ки РП. У ме­не скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що на­справ­ді для поль­ської сто­ро­ни ва­жли­ве не розв’яза­н­ня ці­єї про­бле­ми, а яко­мо­га дов­ше утри­ма­н­ня її в си­ту­а­ції не­ви­рі­ше­но­сті та кон­флі­кту. — У Поль­щі ни­ні не­про­сті від­но­си­ни з кра­ї­на­ми Єв­ро­со­ю­зу. Ось і під час ві­зи­ту пре­зи­ден­та Фран­ції Ем­ма­ну­е­ля Ма­кро­на про­зву­ча­ли ду­же не­при­єм­ні для Вар­ша­ви пи­та­н­ня. Вам не зда­є­ться, що, ко­ли ви­ни­ка­ють про­бле­ми зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ха­ра­кте­ру, прав­ля­ча пар­тія «Пра­во і спра­ве­дли­вість» на­ма­га­є­ться від­вер­ну­ти ува­гу су­спіль­ства, пе­ре­клю­чи­ти її на «на­галь­ні» істо­ри­чні про­бле­ми зі сво­їм схі­дним су­сі­дом? — Тре­ба ро­зу­мі­ти, що є до­во­лі ве­ли­ка рі­зни­ця між укра­їн­ським і поль­ським су­спіль­ства­ми. Поль­ське су­спіль­ство на­ба­га­то більш за­ну­ре­не в істо­рію, ніж укра­їн­ське. З усі­ма плю­са­ми і мі­ну­са­ми. Плю­си, оче­ви­дно, по­ля­га­ють у то­му, що по­ля­ки на­ба­га­то кра­ще зна­ють свою істо­рію. З мі­ну­сів — істо­рія про­дов­жує за­ли­ша­ти­ся ду­же ва­жли­вим еле­мен­том су­ча­сної по­лі­ти­ки. Укра­їн­ським по­лі­ти­кам це менш при­та­ман­но. І те, що справ­ді мо­жна ви­рі­ши­ти на рів­ні спе­ці­аль­них ін­сти­ту­цій, зу­ми­сне ви­но­си­ться на ви­щий рі­вень. На рі­вень ві­це­прем’єра, а по­тім і зву­чать за­яви, що пи­та­н­ня має ви­рі­шу­ва­ти­ся на рів­ні пре­зи­ден­тів дер­жав. Пи­тан­ню зу­ми­сне на­да­ють по­лі­ти­чно­го ре­зо­нан­су. Ма­буть, су­ча­сним поль­ським по­лі­ти­кам зна­чно лег­ше уяви­ти се­бе за­хи­сни­ка­ми Поль­ської дер­жа­ви у від­но­си­нах із Укра­ї­ною, ніж ро­би­ти ефе­ктив­ні кро­ки у рам­ках Єв­ро­со­ю­зу — Чи мо­же це озна­ча­ти, що Поль­ща за­раз вва­жає Укра­ї­ну слаб­кою дер­жа­вою, якій мо­жна на­ки­ну­ти вла­сне ба­че­н­ня ми­ну­ло­го? — Це ду­же чі­тко ви­яв­ля­є­ться у за­явах се­на­то­ра Яна Жа­ри­на, в яких зву­чать пев­ною мі­рою на­віть ім­пе­рі­а­лі­сти­чні, по­вчаль­ні но­тки сто­сов­но укра­їн­ців. І у фор­му­ван­ні та­ко­го став­ле­н­ня зна­чною мі­рою вин­ні са­мі укра­їн­ці. Упро­довж ба­га­тьох ро­ків укра­їн­ська сто­ро­на не ро­зумі­ла ва­жли­во­сті ці­єї те­ми. І ча­сто, іду­чи на пе­ре­го­во­ри, поль­ська сто­ро­на від­чу­ва­ла, що не­о­бов’яз­ко­во до­три­му­ва­ти­ся чин­но­го за­ко­но­дав­ства Укра­ї­ни. Яскра­вий при­клад цьо­го — один із не­ле­галь­них поль­ських пам’ятни­ків на на­шій те­ри­то­рії. Я маю на ува­зі ве­ли­кий ме­мо­рі­ал у Би­ків­ні під Ки­є­вом. Де-юре він аб­со­лю­тно не­ле­галь­ний і з’явив­ся зав­дя­ки то­му, що Вар­ша­ва ви­рі­ши­ла це пи­та­н­ня без­по­се­ре­дньо з то­ді­шнім пре­зи­ден­том Укра­ї­ни Ві­кто­ром Яну­ко­ви­чем. Мо­жли­вість ви­рі­шу­ва­ти пи­та­н­ня на та­ко­му рів­ні за­охо­ти­ла ни­ні­шніх поль­ських мо­жно­влад­ців: на­ві­що до­три­му­ва­ти­ся яко­їсь скру­пу­льо­зної про­це­ду­ри, пе­ред­ба­че­ної за­ко­но­дав­ством Укра­ї­ни... Але пі­сля 2103 р. си­ту­а­ція в Укра­ї­ні змі­ни­ла­ся, і ми на­ма­га­є­мо­ся бу­ду­ва­ти пра­во­ву дер­жа­ву. У нас у цій ца­ри­ні з жо­дною ін­шою кра­ї­ною не існує та­ко­го мас­шта­бу про­блем, які ми ма­є­мо за­раз із на­ши­ми поль­ськи­ми ко­ле­га­ми. — В ін­терв’ю ви­дан­ню Do Rzeczy Яро­слав Ка­чин­ський за­явив, що під час зу­стрі­чі з укра­їн­ським пре­зи­ден­том ска­зав Пе­тру По­ро­шен­ку: мов­ляв, із Бан­де­рою Укра­ї­на до Єв­ро­пи не ввій­де. Чи озна­чає це, що най­ближ­чим ча­сом у по­гля­дах на істо­рію Ки­їв не змо­же зна­йти то­чок до­ти­ку з Вар­ша­вою? — Де­я­ким поль­ським по­лі­ти­кам при­та­ман­на впев­не­ність у то­му, що Укра­ї­на зда­тна тор­гу­ва­ти істо­рі­єю. Мов­ляв, на­ша кра­ї­на три­ва­лий час, так би мо­ви­ти, про­да­ва­ла свою істо­рію схі­дно­му су­сі­до­ві. І змі­ню­ва­ла по­гля­ди на своє ми­ну­ле, за­ле­жно від зниж­ки на газ. Отож мо­жна спро­бу­ва­ти й за­хі­дно­му су­сі­до­ві. Але ме­ні зда­є­ться, що су­ча­сні поль­ські по­лі­ти­ки, по­вто­рю­юсь, не вра­хо­ву­ють тих фун­да­мен­таль­них змін, які від­бу­ли­ся в Укра­ї­ні за остан­ні 3—4 ро­ки. І ми на­ре­шті у спіл­ку­ван­ні зі сво­їм схі­дним су­сі­дом зро­зумі­ли, на­скіль­ки ва­жли­во ма­ти вла­сні по­гля­ди на своє ми­ну­ле, і зро­зумі­ли, які не­без­пе­чні ре­чі від­бу­ва­ю­ться пі­сля то­го, ко­ли по­гля­ди на на­ше ми­ну­ле нам нав’язу­ю­ться ззов­ні. Ми вже по­ба­чи­ли це з бо­ку Ро­сії (кон­це­пція «Но­во­рос­сии», «Наш Крым») Ці кон­це­пції на­ки­да­ли­ся спо­ча­тку з по­гля­ду істо­рії, нам го­во­ри­ли про но­сталь­гію, а да­лі все обер­ну­ло­ся вій­ною з Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю. Зро­зумі­ло, ні­хто не го­во­рить на­віть про мо­жли­вість вій­ни між Укра­ї­ною та Поль­щею, але во­дно­час я ро­зу­мію тих укра­їн­ців, які, об­пі­кшись у від­но­си­нах із Ро­сі­єю, вва­жать вкрай не­без­пе­чни­ми та­ко­го ро­ду за­яви з бо­ку Вар­ша­ви. Нам до­сить див­но чу­ти остан­ні за­яви Яро­сла­ва Ка­чин­сько­го чи Ві­толь­да Ва­щи­ков­сько­го. У сво­їх від­но­си­нах із Єв­ро­со­ю­зом во­ни ви­сту­па­ють як пев­ні єв­ро­ске­пти­ки, тоб­то ске­пти­чно став­ля­ться до май­бу­тньо­го Єв­ро­со­ю­зу. А ось ко­ли йде­ться про Укра­ї­ну, во­ни на­ма­га­ю­ться ви­рі­шу­ва­ти, ко­му за­хо­ди­ти в Єв­ро­со­юз, а ко­му — не за­хо­ди­ти. Ме­ні за­да­є­ться, поль­ським по­лі­ти­кам у від­но­си­нах Укра­ї­ни з Єв­ро­со­ю­зом не вар­то бра­ти на се­бе роль ва­хте­рів ЄС. — 2008 р. ви ста­ли пер­со­ною нон-´ра­та в Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції. Те­пер, зда­є­ться, ри­зи­ку­є­те отри­ма­ти ана­ло­гі­чний ста­тус у Поль­щі. — Справ­ді, 9 ро­ків то­му ме­не, на той час го­ло­ву ар­хі­ву СБУ, ви­зна­ли пер­со­ною нон-´ра­та в Ро­сії. Ни­ні від­чув пев­не де­жа­вю, слу­ха­ю­чи за­яву па­на Ві­толь­да Ва­щи­ков­сько­го в ефі­рі: він не на­звав мо­го прі­зви­ща, хо­ча йо­го зга­ду­вав те­ле­ве­ду­чий, і на­тяк був до­во­лі про­зо­рим.

Я в жо­дно­му ра­зі не стою на за­ва­ді вша­ну­ван­ню пам’яті по­ля­ків, які по­хо­ва­ні на те­ри­то­рії на­шої дер­жа­ви. Ми ли­ше хо­че­мо, щоб усе від­бу­ва­ло­ся згі­дно з чин­ним укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством. Оче­ви­дно, що по­гро­зи ого­ло­си­ти ко­гось пер­со­ною нон´ра­та за ви­мо­гу до­три­му­ва­ти­ся за­ко­но­дав­ства сво­єї дер­жа­ви — аб­со­лю­тно не­при­пу­сти­мі. Мо­жли­во, крім ме­не, ця по­гро­за сто­су­є­ться ще кіль­кох осіб, які прин­ци­по­во від­сто­ю­ють свою по­зи­цію. Се­ред них се­кре­тар Дер­жав­ної між­ві­дом­чої ко­мі­сії Свя­то­слав Ше­ре­ме­та. Мо­жли­во, ця за­ява так са­мо адре­со­ва­на пред­став­ни­кам ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, що­би во­ни бу­ли по­сту­пли­ві­ши­ми… Спро­ба вша­но­ву­ва­ти пам’ять по­ля­ків, по­хо­ва­них в Укра­ї­ні, в об­хід упов­но­ва­же­них стру­ктур, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти «та­кти­ку до­ко­на­них фа­ктів», ко­ли ми ви­пад­ко­во ді­зна­є­мо­ся про існу­ва­н­ня яки­хось но­вих пам’ятни­ків, і по­єд­на­н­ня цьо­го всьо­го з хви­лею де­мон­та­жу укра­їн­ських пам’ятни­ків у Поль­щі — аб­со­лю­тно не­при­пу­сти­мий під­хід. Я вва­жаю, що ми­ну­лим ма­ють за­йма­ти­ся істо­ри­ки.

В укра­їн­сько­му су­спіль­стві, нам, істо­ри­кам (у то­му чи­слі Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті), вда­є­ться три­ма­ти по­лі­ти­ків на до­сить без­пе­чній від­ста­ні від ін­тер­пре­та­ції ми­ну­ло­го. Чо­го не мо­жу ска­за­ти, на жаль, про су­сі­дню Поль­щу. Там у дис­ку­сі­ях нав­ко­ло ми­ну­ло­го пер­шим і го­лов­ним го­ло­сом якраз є по­лі­ти­ки, які да­ють оцін­ки і три­ма­ють тон дис­ку­сії

Як ми, на жаль, і пе­ред­ба­ча­ли, по­лі­ти­за­ція істо­ри­чних пи­тань, зокре­ма укра­ї­но-поль­сько­го кон­флі­кту, по­чи­нає впли­ва­ти на від­но­си­ни двох дер­жав. І по­стій­не озву­че­н­ня по­лі­ти­ка­ми у сво­їх за­явах тих чи ін­ших оці­нок поль­сько-укра­їн­сько­го кон­флі­кту, при­чо­му одно­сто­рон­ніх, зі зви­ну­ва­чу­ва­н­ням ви­клю­чно укра­їн­ців, по­чи­нає впли­ва­ти на став­ле­н­ня по­ля­ків до укра­їн­ців. Ми ста­ли свід­ка­ми ба­га­тьох акцій ксе­но­фо­бії сто­сов­но на­ших гро­ма­дян. Ми зна­є­мо, що за­раз ба­га­то укра­їн­ців (до 1,5 млн) пра­цю­ють у Поль­щі як за­ро­бі­тча­ни. Ми ста­ли свід­ка­ми на­па­дів на них, за­бо­ро­ни укра­їн­ських ви­ко­нав­ців, на­при­клад гру­пи «От він­та», які ні­ко­ли не від­зна­ча­ли­ся ан­ти­поль­ськи­ми за­ява­ми. З по­лі­ти­чної пло­щи­ни це пи­та­н­ня у Поль­щі по­чи­нає пе­ре­ті­ка­ти на со­ці­аль­но-по­бу­то­ву. І це ду­же не­без­пе­чно. До то­го ж від­кри­ва­є­ться «куль­тур­ний фронт». Я маю на ува­зі фільм «Во­линь», який є зраз­ком сі­я­н­ня між­на­ціо­наль­ної не­на­ви­сті. Я пе­ре­ко­на­ний, що цей фільм уже зі­грав і ще зі­грає не­га­тив­ну роль у від­но­си­нах укра­їн­ців та по­ля­ків. Ду­же ча­сто з бо­ку Вар­ша­ви зву­чать за­яви, ні­би­то ге­ро­ї­за­ція УПА, яка від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, шко­дить на­шим сто­сун­кам. На­справ­ді це — аб­со­лю­тний міф. Як свід­чать со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня, са­ме на тих те­ри­то­рі­ях, де най­біль­ше ша­ну­ють во­ї­нів УПА як ге­ро­їв, во­дно­час із най­біль­шою по­ва­гою став­ля­ться до по­ля­ків. Не­має жо­дної ко­ре­ля­ції між став­ле­н­ням до Бан­де­ри і до по­ля­ків. Я вже не­о­дно­ра­зо­во го­во­рив, що зро­ста­н­ня в Укра­ї­ні по­пу­ляр­но­сті УПА на­сам­пе­ред пов’яза­не з ан­ти­ро­сій­ською бо­роть­бою. І во­ї­ни УПА спри­йма­ю­ться як ге­рої ан­ти­ра­дян­сько­го опо­ру. — У 2003 р. ви­йшла книж­ка Сє­ма­шків «Ге­но­цид укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів що­до поль­ської лю­дно­сті Во­ли­ні. 1939–1945». То­ді Поль­ська дер­жа­ва до­по­ма­га­ла її ви­да­ти, книж­ка ви­йшла чи­ма­лим як для на­у­ко­во-по­пу­ляр­но­го ви­да­н­ня на­кла­дом у 5000 при­мір­ни­ків. 2016 р. на ши­ро­кі екра­ни ви­йшов ху­до­жній фільм «Во­линь»… — Справ­ді, на по­ча­тку 2000-х ро­ків дис­ку­сію про поль­сько-укра­їн­ський кон­флікт істо­тно ра­ди­ка­лі­зу­ва­ла книж­ка Вла­ди­сла­ва і Єви Сє­ма­шків. Це дво­том­ник на 1434 стор., в яко­му бу­ло зі­бра­но спо­га­ди во­лин­ських по­ля­ків, за­пи­са­ні зде­біль­шо­го че­рез дов­гий час пі­сля цих по­дій. І во­ни да­ва­ли ви­крив­ле­ну кар­ти­ну кон­флі­кту, як до­ве­ли по­тім укра­їн­ські до­слі­дни­ки, що пе­ре­ві­ря­ли фа­кти. Пе­ре­ви­ще­не чи­сло поль­ських втрат, укра­їн­ці за­зна­че­ні як уби­ті по­ля­ки. Ця книж­ка зі­гра­ла ве­ли­ку роль у поль­сько­му ро­зу­мін­ні кон­флі­кту. По­я­ва філь­му «Во­линь» зі­грає ще більш шкі­дли­ву роль, то­му що книж­ка Сє­ма­шків, так чи іна­кше, є на­у­ко­вим ви­да­н­ням, яке впли­ну­ло на не­ве­ли­ку ау­ди­то­рію. Ду­же ма­ло лю­дей чи­та­ли її.

А фільм — це ви­хід на рі­вень ма­со­вої куль­ту­ри. Бо­ю­ся, що стрі­чка та­ла­но­ви­то­го ре­жи­се­ра Вой­це­ха Сма­жов­сько­го зда­тна на­дов­го отру­ї­ти на­ші від­но­си­ни. Ме­ні зда­є­ться, тут ма­ло б іти­ся про пев­ну мо­раль­ну від­по­від­аль­ність ми­тця за та­ко­го ро­ду ре­чі. Су­дя­чи з йо­го ін­терв’ю, для Сма­жов­сько­го це був сво­го ро­ду ви­клик, ба­жа­н­ня спро­бу­ва­ти се­бе в чо­мусь но­во­му. Пев­на твор­ча про­во­ка­ція. Ма­буть, він не до кін­ця ро­зу­міє, в яких умо­вах про­зву­ча­ла ця ні­би­то твор­ча про­во­ка­ція, яки­ми по­лі­ти­чни­ми на­слід­ка­ми во­на за­гро­жує.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.