«За­мо­ро­же­на» не­за­ле­жність

В Ірак­сько­му Кур­ди­ста­ні ви­рі­ши­ли по­че­ка­ти з ви­хо­дом з Іра­ку

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Ірак­ські кур­ди про­гра­ли ра­унд у бо­роть­бі за свою не­за­ле­жність.

Вла­да Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну, жи­те­лі яко­го мі­сяць то­му про­го­ло­су­ва­ли за від’єд­на­н­ня ре­гіо­ну від Іра­ку, за­про­по­ну­ва­ла Ба­гда­до­ві за­мо­ро­зи­ти ре­зуль­та­ти ре­фе­рен­ду­му, якщо цен­траль­ний уряд при­пи­нить во­єн­ні дії про­ти ав­то­но­мії і про­ве­де мир­ні пе­ре­го­во­ри зі спір­них пи­тань на осно­ві кон­сти­ту­ції. До прийня­т­тя цьо­го не­про­сто­го рі­ше­н­ня Ер­біль під­штов­хну­ло кіль­ка чин­ни­ків.

По-пер­ше, від­су­тність мас­шта­бної під­трим­ки про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті ре­гіо­ну з бо­ку між­на­ро­дної спіль­но­ти. При­бі­чни­ком не­за­ле­жно­го Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну від­кри­то ви­сту­пив тіль­ки Ізра­їль. Та­єм­но — Са­у­дів­ська Ара­вія та Об’єд­на­ні Араб­ські Емі­ра­ти, які хо­чуть не до­зво­ли­ти Іра­но­ві ство­ри­ти су­хо­пу­тний ши­їт­ський ко­ри­дор до Се­ред­зем­но­го мо­ря. Ре­шта кра­їн по­ста­ви­ли­ся до ре­фе­рен­ду­му не­га­тив­но.

Зокре­ма, хоч у США і роз­гля­да­ють Ірак­ський Кур­ди­стан як ан­ти­і­ран­ський плац­дарм у не­ста­біль­но­му ре­гіо­ні, у Ва­шинг­то­ні вва­жа­ють, що роз­пад Іра­ку при­зве­де до ка­та­клі­змів на Близь­ко­му Схо­ді й по­сла­бить бо­роть­бу про­ти «Іслам­ської дер­жа­ви». Ту­реч­чи­на, що є еко­но­мі­чним пар­тне­ром ірак­ської ав­то­но­мії та її вій­сько­во-по­лі­ти­чним со­ю­зни­ком, по­бо­ю­є­ться зро­ста­н­ня се­па­ра­ти­зму мі­сце­вих кур­дів у сво­їх пів­ден­но-схі­дних про­він­ці­ях. Для Іра­ну ж по­я­ва не­за­ле­жно­го Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну — осла­бле­н­ня йо­го со­ю­зни­ка Іра­ку, де при вла­ді пе­ре­бу­ва­ють ара­би­ши­ї­ти.

На­віть Ро­сія, хо­ча й за­кли­кає «з по­ва­гою ста­ви­ти­ся до на­ціо­наль­них устрем­лінь кур­дів», ви­сту­пає за те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Іра­ку.

По-дру­ге, на рі­ше­н­ня Ер­бі­ля впли­нув і вій­сько­во-по­лі­ти­чний тиск Ан­ка­ри та Те­ге­ра­на, що ді­ють спіль­но з Ба­гда­дом. На­при­клад, пі­сля ре­фе­рен­ду­му Ба­гдад і Ан­ка­ра про­ве­ли спіль­ні вій­сько­ві на­вча­н­ня на кор­до­ні між Ту­реч­чи­ною та Ірак­ським Кур­ди­ста­ном. Ту­реч­чи­на при­гро­зи­ла пе­ре­кри­ти тру­бо­про­від, яким на­фта з ав­то­но­мії над­хо­дить у ту­ре­цький порт Джей­хан. Крім то­го, Ан­ка­ра й Те­ге­ран го­то­ві бу­ли пе­ре­кри­ти зов­ні­шні кор­до­ни Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну.

По-тре­тє, зі­гра­ла свою роль і по­лі­ти­ка бло­ка­ди, яку про­во­дить Ба­гдад: цен­траль­ний уряд за­бо­ро­нив фі­нан­со­ві опе­ра­ції та між­на­ро­дне авіа­спо­лу­че­н­ня з ре­гіо­ном. Ра­зом з ін­ши­ми чин­ни­ка­ми ці дії уря­ду Іра­ку при­зве­ли до сер­йо­зних фі­нан­со­вих втрат ав­то­но­мії. Як за­явив го­ло­ва ко­мі­те­ту з фі­нан­сів та пи­тань еко­но­мі­ки пар­ла­мен­ту ав­то­но­мії Із­зат Са­бер, до­хо­ди бю­дже­ту Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну у зв’яз­ку з по­лі­ти­чною і вій­сько­вою кри­зою че­рез ре­фе­рен­дум зни­зи­ли­ся з 800 до 300 млн дол. що­мі­ся­ця.

По-че­твер­те, на по­зи­цію ке­рів­ни­цтва ав­то­но­мії впли­нув роз­гор­ну­тий з уча­стю про­і­ран­ських ши­їт­ських за­го­нів опол­че­н­ня «Ха­шд аш-ша­а­бі» на­ступ ірак­ської ар­мії на спір­ні те­ри­то­рії — ра­йо­ни, що мі­стя­ться за адмі­ні­стра­тив­ни­ми кор­до­на­ми Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну, але ке­ро­ва­ні Ер­бі­лем. Пра­кти­чно не зу­стрів­ши опо­ру, ірак­ські вій­сько­ві від­но­ви­ли кон­троль над про­він­ці­єю Кір­кук, що пе­ре­бу­ва­ла остан­ні три ро­ки під пря­мим управ­лі­н­ням адмі­ні­стра­ції курд­ської ав­то­но­мії, а та­кож ін­ши­ми ра­йо­на­ми.

У ре­зуль­та­ті, ірак­ські кур­ди за лі­че­ні дні втра­ти­ли 30% під­кон­троль­ної їм те­ри­то­рії. Най­сер­йо­зні­ша втра­та для Ер­бі­ля — про­він­ція Кір­кук, де мі­стя­ться ба­га­ті на­фто­га­зо­ві ро­до­ви­ща. За­па­си на­фти в Ірак­сько­му Кур­ди­ста­ні оці­ню­ю­ться у 10 млрд ба­ре­лів. У 2016 р. тут ви­до­бу­ва­ли 545 тис. ба­ре­лів на день. При­бли­зно 60% на­фти ви­ро­бля­є­ться на ро­до­ви­щах Кір­ку­ка, ре­шта 40% — у гли­би­ні курд­ської ав­то­но­мії.

Тран­зит на­фти тру­бо­про­во­дом «Кір­кук—джей­хан» у шта­тно­му ре­жи­мі ста­но­вить май­же 600 тис. ба­ре­лів на день. Але в се­ре­ди­ні жов­тня, пі­сля то­го, як ірак­ська ар­мія взя­ла під свій кон­троль Кір­кук, об­сяг тран­зи­ту на­фти зни­зив­ся до 216—288 тис. ба­ре­лів на до­бу. 30 жов­тня тран­зи­тні по­став­ки на­фти з ці­єї про­він­ції в порт Джей­хан бу­ло зу­пи­не­но, і не­ві­до­мо, ко­ли во­ни від­нов­ля­ться.

«Пи­та­н­ня з ре­фе­рен­ду­мом за­кри­те й за­ли­ши­ло­ся в ми­ну­ло­му», — трі­ум­фаль­но за­явив прем’єр Іра­ку Хей­дер аль-аба­ді пі­сля опе­ра­ції в Кір­ку­ку, одно­ча­сно за­кли­кав­ши кур­дів до діа­ло­гу в рам­ках кон­сти­ту­ції. По­ки що між Ба­гда­дом та Ер­бі­лем діє ре­жим при­пи­не­н­ня во­гню. І хо­ча будь-якої хви­ли­ни він мо­же бу­ти по­ру­ше­ний, з уча­стю пред­став­ни­ків ан­ти­і­сла­міст­ської ко­а­лі­ції кур­ди й іра­кці за сто­лом пе­ре­го­во­рів обго­во­рю­ють ва­рі­ан­ти ста­бі­лі­за­ції си­ту­а­ції.

Сьо­го­дні сто­ро­ни скон­цен­тру­ва­ли­ся на обго­во­рен­ні те­хні­чних пи­тань. Ба­гдад ви­ма­гає від Ер­бі­ля пе­ре­да­ти йо­му кон­троль над при­кор­дон­ни­ми пун­кта­ми з Ту­реч­чи­ною і Си­рі­єю, а та­кож ско­ро­ти­ти чи­сель­ність пе­шмер­га (зброй­них курд­ських фор­му­вань) або пе­ре­ве­сти їх під ко­ман­ду­ва­н­ня Іра­ку. Крім то­го, пред­став­ни­ки Ба­гда­да по­ру­шу­ють пи­та­н­ня спіль­но­го кон­тро­лю цен­траль­но­го уря­ду і кур­дів над спір­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми.

Ер­біль го­то­вий іти на по­сту­пки ли­ше в дрі­бни­цях. Він від­мов­ля­є­ться до­зво­ли­ти ірак­ській ар­мії або «Ха­шд аш-ша­а­бі» роз­мі­сти­ти їхні під­роз­ді­ли у при­кор­дон­них пун­ктах «Пе­шха­бу­рі» (на кор­до­ні з Си­рі­єю) та «Ібра­гим Ха­лі­ле» (на кор­до­ні з Ту­реч­чи­ною). Але, як за­яв­ля­ють пред­став­ни­ки ав­то­но­мії, Ірак­ський Кур­ди­стан мо­же допу­сти­ти на ці пун­кти ци­віль­них слу­жбов­ців, про­те не ар­мію, оскіль­ки там уже є охо­ро­на.

За сло­ва­ми пред­став­ни­ків ав­то­но­мії, пі­сля трьох ра­ун­дів пе­ре­го­во­рів жо­дних до­мов­ле­но­стей із цен­траль­ним уря­дом не до­ся­гну­то. Сво­єю чер­гою, об’єд­на­не ко­ман­ду­ва­н­ня ірак­ської ар­мії за­яви­ло, що ке­рів­ни­цтво ав­то­но­мії від­мо­ви­ло­ся від усіх ра­ні­ше до­ся­гну­тих до­мов­ле­но­стей. Іра­кці обви­ну­ва­ти­ли кур­дів у то­му, що во­ни про­сто зво­лі­ка­ють час, а пе­шмер­га пе­ре­дис­ло­ко­вує свої за­го­ни і змі­цнює обо­рон­ні спо­ру­ди.

Про­те пе­ре­го­во­ри три­ва­ти­муть. І го­лов­не пи­та­н­ня на них — ре­фе­рен­дум про не­за­ле­жність. «Ми не при­йма­є­мо ні­чо­го, крім ска­су­ва­н­ня ре­фе­рен­ду­му та до­три­ма­н­ня кон­сти­ту­ції», — не­о­дно­ра­зо­во по­вто­рю­вав аль-аба­ді, який ста­вить пе­ред со­бою ме­ту збе­рег­ти те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Іра­ку.

Для Ер­бі­ля ця ви­мо­га Ба­гда­да не­прийня­тна. Але в ньо­го слаб­кі по­зи­ції. Не тіль­ки то­му, що се­ред сві­то­вих дер­жав не­має ло­бі­ста не­за­ле­жно­сті Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну, а й че­рез від­су­тність єд­но­сті се­ред ірак­ських кур­дів. Вла­сне ка­жу­чи, рі­ше­н­ня пре­зи­ден­та ав­то­но­мії Ма­су­да Бар­за­ні пі­ти у від­став­ку 1 ли­сто­па­да (а йо­го пов­но­ва­же­н­ня пар­ла­мент про­дов­жу­вав з 2013 р.) са­ме й по­ясню­є­ться на­мі­ром по­до­ла­ти по­лі­ти­чну кри­зу.

Хо­ча пар­тії Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну ви­сту­па­ють за не­за­ле­жність ре­гіо­ну, низ­ка по­лі­ти­чних сил із са­мо­го по­ча­тку ви­сту­па­ла про­ти про­ве­де­н­ня ре­фе­рен­ду­му 25 ве­ре­сня, іні­ці­йо­ва­но­го Ма­су­дом Бар­за­ні. Курд­ських по­лі­ти­ків ля­ка­ло до­мі­ну­ю­че ста­но­ви­ще в ав­то­но­мії кла­ну Бар­за­ні, пред­став­ни­ки яко­го обі­йма­ли основ­ні по­са­ди — пре­зи­ден­та, прем’єр-мі­ні­стра, се­кре­та­ря ра­ди без­пе­ки.

По­бо­ю­ва­н­ня, що сі­мей­ство Бар­за­ні від­тру­тить від вла­ди ін­ших грав­ців, ще у 2015 р. при­зве­ли до при­пи­не­н­ня ро­бо­ти пар­ла­мен­ту ав­то­но­мії. Кри­зу ви­кли­кав за­кон про пре­зи­ден­та: то­ді як очо­лю­ва­на Бар­за­ні Де­мо­кра­ти­чна пар­тія Кур­ди­ста­ну (ДПК) ви­сту­па­ла за пре­зи­дент­ську фор­му прав­лі­н­ня, ре­шта пар­тій (зокре­ма «Гор­ран» та «Іслам­ська гру­па Кур­ди­ста­ну») бу­ли при­бі­чни­ка­ми пар­ла­мент­ської си­сте­ми. Ли­ше за кіль­ка днів до ве­ре­сне­во­го ре­фе­рен­ду­му пар­ла­мент від­но­вив ро­бо­ту.

По­бо­ю­ва­н­ня курд­ських по­лі­ти­ків піджив­лю­ва­ли між­осо­би­сті­сні й між­кла­но­ві кон­флі­кти. Пе­ре­д­усім між дав­ні­ми су­пер­ни­ка­ми — Де­мо­кра­ти­чною пар­ті­єю Кур­ди­ста­ну та Па­трі­о­ти­чним со­ю­зом Кур­ди­ста­ну (ПСК). У 2007 р. ДПК і ПСК ста­ли со­ю­зни­ка­ми. Але в ми­ну­ло­му су­пер­ни­цтво між ни­ми не­о­дно­ра­зо­во спри­чи­ня­ло за­пе­клі зброй­ні зі­ткне­н­ня між при­хиль­ни­ка­ми цих пар­тій.

Ба­гдад і Те­ге­ран спов­на ко­ри­ста­ли­ся дав­ні­ми су­пе­ре­чно­стя­ми. За ін­фор­ма­ці­єю курд­ських мас-ме­діа, іран­ці, що ма­ють сер­йо­зний вплив на ПСК, у жов­тні по­с­при­я­ли уго­ді між ірак­ським уря­дом та лі­де­ра­ми ці­єї курд­ської пар­тії з сі­мей­ства Та­ла­ба­ні: в обмін на ви­ве­де­н­ня під­роз­ді­лів, кон­тро­льо­ва­них Па­трі­о­ти­чним со­ю­зом Кур­ди­ста­ну, зі спір­них ра­йо­нів во­ни отри­ма­ють мо­жли­вість екс­пор­ту­ва­ти на­фту. Крім то­го, з про­він­цій Су­ле­йма­нія і Ха­ла­бджа, де силь­ні по­зи­ції ПСК, бу­де ство­ре­но но­ву ав­то­но­мію, не­під­кон­троль­ну Ер­бі­лю.

Не всі в ПСК під­три­ма­ли цю уго­ду: сьо­го­дні в пар­тії, ство­ре­ній Джа­ля­лем Та­ла­ба­ні, — роз­кол. Про­те, ко­ли іра­кці по­ча­ли на­ступ на Кір­кук, ба­га­то під­роз­ді­лів пе­шмер­га без бою за­ли­ши­ли по­зи­ції. Ма­суд Бар­за­ні на­звав від­ве­де­н­ня курд­сько­го опол­че­н­ня з Кір­ку­ка і зда­чу мі­ста уда­ром у спи­ну. Але для опо­зи­ції, та й для ба­га­тьох кур­дів, са­ме Бар­за­ні — іні­ці­а­тор про­ве­де­н­ня ре­фе­рен­ду­му про не­за­ле­жність — ви­ну­ва­тець кри­зи, в якій опи­нив­ся Ірак­ський Кур­ди­стан.

Пі­сля від­став­ки Бар­за­ні з по­са­ди пре­зи­ден­та йо­го пов­но­ва­же­н­ня роз­ді­ли­ли між рі­зни­ми гіл­ка­ми вла­ди ав­то­но­мії. Пла­ну­є­ться, що пре­зи­дент­ські ви­бо­ри, як і пар­ла­мент­ські, те­пер від­бу­ду­ться в ли­пні на­сту­пно­го ро­ку. А до­ти ав­то­но­мі­єю ке­ру­ва­ти­ме пле­мін­ник Бар­за­ні — прем’єр-мі­ністр Не­чір­ван Бар­за­ні. При цьо­му Ма­суд Бар­за­ні не йде з по­лі­ти­чної аре­ни, за­ли­ша­ю­чись гла­вою впли­во­во­го кла­ну і чле­ном Ви­щої по­лі­ти­чної ра­ди Ірак­сько­го Кур­ди­ста­ну.

Однак від­став­ка Бар­за­ні та мо­жли­ва участь опо­зи­цій­них пар­тій у курд­сько­му ре­гіо­наль­но­му уря­ді не є га­ран­ті­єю по­до­ла­н­ня між­кла­но­вих су­пе­ре­чно­стей і ам­бі­цій по­лі­ти­ків. Без за­галь­но­ви­зна­но­го лі­де­ра ре­гіо­но­ві за­гро­жу­ють пер­ма­нен­тна кри­за та кро­во­про­ли­тний роз­кол. Схо­же, Ірак­ський Кур­ди­стан по­вер­та­є­ться до си­ту­а­ції, в якій ав­то­но­мія пе­ре­бу­ва­ла в се­ре­ди­ні 1990-х, ко­ли ре­гіон був по­ді­ле­ний на зо­ни кон­тро­лю двох най­біль­ших пар­тій — ДПК і ПСК.

Та на­віть за та­ких об­ста­вин кур­ди не від­мов­ля­ться від сво­єї мрії про не­за­ле­жну дер­жа­ву. Адже ни­ні­шні по­дії — ли­ше но­вий етап у три­ва­лій бо­роть­бі, під час якої їм не­об­хі­дно по­до­ла­ти кла­но­ву роз’єд­на­ність та ам­бі­ції мі­сце­вих лі­де­рів, а та­кож зна­йти со­ю­зни­ків в осо­бі ре­гіо­наль­них грав­ців і сві­то­вих дер­жав.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.