Ана­то­мія ка­та­лон­ської кри­зи

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Крім то­го, Ка­та­ло­нія вва­жає, що від­дає в на­ціо­наль­ний бю­джет біль­ше, ніж отри­мує.

Як­би Ма­дрид про­я­вив гну­чкість, то пи­та­н­ня не­за­ле­жно­сті ре­гіо­ну вза­га­лі б не ви­ни­кло. Йшло­ся про го­тов­ність шу­ка­ти ком­про­міс: про­ве­сти ре­фор­му Кон­сти­ту­ції, на­да­ти ре­гіо­но­ві біль­шу фі­нан­со­ву ав­то­но­мію. Пре­зи­дент Ка­та­ло­нії К.пуч­де­мон на­віть пі­сля ре­фе­рен­ду­му 2017 р. за­яв­ляв, що Ка­та­ло­нія пра­гне не бо­лі­сно­го роз­ри­ву з ре­штою Іспа­нії, а тіль­ки біль­шо­го по­ро­зу­мі­н­ня з іспан­ською дер­жа­вою.

То чо­му ж так не ста­ло­ся? Від­по­відь кри­є­ться в осо­бли­во­стях еле­кто­раль­ної ба­зи кон­се­рва­тив­ної На­ро­дної пар­тії: хоч во­на й за­ли­ша­є­ться про­від­ною по­лі­ти­чною си­лою кра­ї­ни, про­те її по­зи­ції хи­ткі. Це ко­ли­шні фран­кі­сти, які тра­ди­цій­но во­ро­же став­ля­ться до будь-яких про­я­вів на­ціо­на­лі­зму в кра­ї­ні, що на­лі­чує 17 ав­то­но­мій. Крім то­го, пар­тія за­ну­ри­ла­ся у низ­ку ко­ру­пцій­них скан­да­лів на ви­со­ко­му рів­ні (з окре­мих справ на­віть прем’єр про­хо­дить як сві­док). Від­так, М.ра­хой ви­брав та­кти­ку гри в «кру­то­го ма­чо», не­по­сту­пли­во­го та рі­шу­чо­го. Це й спо­ну­ка­ло кон­сер­ва­то­рів Ка­та­ло­нії про­су­ва­ти про­ект пов­ної не­за­ле­жно­сті, який по­сту­по­во здо­бу­вав де­да­лі біль­шу під­трим­ку на­се­ле­н­ня.

На по­ча­тку 2012 р. М.ра­хой роз­ра­хо­ву­вав, що з від­нов­ле­н­ням еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня ка­та­лон­ське пи­та­н­ня зни­кне з по­ряд­ку ден­но­го. Однак він по­ми­лив­ся. На­віть пі­сля ви­хо­ду Іспа­нії з ре­це­сії рух на під­трим­ку не­за­ле­жно­сті не вщух. У 2014 р. ка­та­лон­ці про­ве­ли не­о­фі­цій­не опи­ту­ва­н­ня що­до не­за­ле­жно­сті. За да­ни­ми мі­сце­вих по­лі­ти­ків, до 80% тих, хто взяв у ньо­му участь (при яв­ці на ре­фе­рен­дум мен­ше по­ло­ви­ни ви­бор­ців), не­за­ле­жність під­три­ма­ли.

У 2015 р. се­па­ра­тист­ські по­лі­ти­ки ви­гра­ли ви­бо­ри з га­сла­ми про­ве­де­н­ня зо­бов’язу­ю­чо­го ре­фе­рен­ду­му про не­за­ле­жність, які пі­зні­ше бу­ли ви­ко­ри­ста­ні для ви­прав­да­н­ня ре­фе­рен­ду­му 2017 р. Для цьо­го мі­сце­вий пар­ла­мент 6 ве­ре­сня ви­дав но­ве окре­ме за­ко­но­дав­ство про ре­фе­рен­дум, що су­пе­ре­чить за­галь­но­на­ціо­наль­но­му. У цій си­ту­а­ції Ма­дрид обрав та­кти­ку пов­но­го роз­гро­му по­лі­ти­чних опо­нен­тів: ство­ри­ти си­ту­а­цію, ко­ли лі­де­ри се­па­ра­ти­стів або до­бро­віль­но по­лі­ти­чно ка­пі­ту­лю­ють, або бу­дуть при­тя­гну­ті до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті.

У рам­ках обра­ної ло­гі­ки М.ра­хой узяв курс на за­сто­су­ва­н­ня стат­ті 155 Кон­сти­ту­ції, що на­га­ду­ва­ти­ме вну­трі­шню оку­па­цію, за бра­ком пра­во­вих під­став, із подаль­ши­ми мо­жли­ви­ми акта­ми гро­ма­дян­ської не­по­ко­ри з бо­ку дер­жав­но­го апа­ра­ту та мир­но­го спро­ти­ву — з бо­ку на­се­ле­н­ня. У ре­зуль­та­ті, М.ра­хой та К.пуч­де­мон за­гна­ли се­бе у глу­хий кут, про­го­ло­шу­ю­чи обі­цян­ки, від яких по­тім не мо­жна бу­де від­сту­пи­ти­ся. Оби­дві сто­ро­ни ма­кси­маль­но й не­обе­ре­жно під­ня­ли став­ки в грі, чим ство­ри­ли не­при­пу­сти­мо екс­тре­маль­ну си­ту­а­цію.

Ст. 155 Кон­сти­ту­ції Іспа­нії не пе­ред­ба­чає ска­су­ва­н­ня ав­то­ном­них прав гро­ма­ди, а тіль­ки час­тко­во й тим­ча­со­во обме­жує їх у по­лі­ти­чній та еко­но­мі­чній сфе­рах. Це мо­же сто­су­ва­ти­ся фі­скаль­них пи­тань для змен­ше­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня ре­гіо­наль­но­го пар­ла­мен­ту, кон­тро­лю над ре­гіо­наль­ни­ми по­лі­цей­ськи­ми си­ла­ми. Про роз­пуск пар­ла­мен­ту в ній не йде­ться. Від­так, дії уря­ду М.ра­хоя із впро­ва­дже­н­ня пря­мо­го прав­лі­н­ня в Ка­та­ло­нії для роз­гро­му лі­де­рів се­па­ра­ти­стів — по­лі­ти­чно ри­зи­ко­ва­ні й сум­нів­ні, з пра­гма­ти­чної то­чки зо­ру.

То якою має бу­ти ро­зум­на ре­а­кція цен­тру у від­по­відь на про­я­ви се­па­ра­ти­зму? Між­на­ро­дне пра­во за­ли­шає тут сі­ру зо­ну. Во­но під­твер­джує за­галь­не пра­во на­ро­ду на са­мо­ви­зна­че­н­ня, про­те жо­дним чи­ном не вка­зує на за­кон­ні і прийня­тні шля­хи йо­го ре­а­лі­за­ції. Осо­бли­во ту­ман­не фор­му­лю­ва­н­ня ви­пад­ку від­окрем­ле­н­ня ре­гіо­нів.

Уряд Іспа­нії жорс­тко від­мо­вив зна­чній ма­сі на­се­ле­н­ня ре­гіо­ну з озна­ка­ми на­ції у пра­ві го­ло­су­ва­ти й ви­зна­ти ре­зуль­тат як зо­бов’язу­ю­чий, як і від­мо­вив­ся від пе­ре­го­во­рів із лі­де­ра­ми се­па­ра­ти­стів. Пе­ре­шко­джа­н­ня уря­ду під час про­ве­де­н­ня ре­фе­рен­ду­му не до­зво­ля­ють то­чно оці­ни­ти рі­вень під­трим­ки ру­ху за не­за­ле­жність: ви­бо­ри в Ка­та­ло­нії та Іспа­нії 2015–2016 рр. не є на­дій­ни­ми ін­ди­ка­то­ра­ми, — жо­дна з пар­тій не отри­ма­ла впев­не­ної біль­шо­сті.

Се­па­ра­ти­сти та­кож ро­блять по­мил­ки, під­ри­ва­ю­чи ле­гі­тим­ність сво­їх дій: під­го­тов­ка до ре­фе­рен­ду­му не за­без­пе­чи­ла на­ле­жно­го обго­во­ре­н­ня по­зи­цій усіх сто­рін. М.ра­хой має на сво­є­му бо­ці за­кон, то­ді як про­не­за­ле­жні лі­де­ри Ка­та­ло­нії ма­ють на сво­є­му бо­ці сер­ця та уми сво­го на­се­ле­н­ня. Хо­ча рі­ше­н­ня уря­ду Ка­та­ло­нії про про­ве­де­н­ня ре­фе­рен­ду­му є пря­мим по­ру­ше­н­ням Кон­сти­ту­ції і ста­ту­ту про ав­то­но­мію, — від­мо­ва цен­траль­но­го уря­ду від пе­ре­го­во­рів для по­шу­ку ком­про­мі­сів та йо­го спро­ба усу­ну­ти від вла­ди де­мо­кра­ти­чно обра­ний ре­гіо­наль­ний уряд, при­зу­пи­ни­ти пра­ва ав­то­но­мії тіль­ки по­си­лю­ють ан­та­го­нізм між цен­тром і ре­гіо­ном.

У сце­на­рі­ях ви­хо­ду з кри­зи є ба­га­то мо­жли­во­стей між дво­ма край­но­ща­ми — збе­ре­же­н­ням ста­тус-кво та не­за­ле­жні­стю Ка­та­ло­нії, не­до­слі­дже­них по­лі­ти­ка­ми. Для по­зи­тив­но­го сце­на­рію уря­ду М. Ра­хоя по­трі­бно від­мо­ви­ти­ся від су­то ле­галь­них під­хо­дів до си­ту­а­ції та роз­по­ча­ти пе­ре­го­во­ри з опо­нен­та­ми, ма­ю­чи на ува­зі подаль­ше мир­не спів­існу­ва­н­ня обох сто­рін кон­флі­кту.

Про­те на сьо­го­дні та­кий роз­ви­ток по­дій не про­гля­да­є­ться. Уряд Іспа­нії не має на­мі­ру по­сла­блю­ва­ти свою по­зи­цію про­ти Ка­та­ло­нії. Йо­го на­сту­пний крок мо­же зруй­ну­ва­ти про­він­цію (по­лі­ти­чно й еко­но­мі­чно) або зна­чно по­си­ли­ти мо­ти­ва­цію її жи­те­лів до спро­ти­ву, хо­ча пер­ша ре­а­кція на­се­ле­н­ня Ка­та­ло­нії на кро­ки Ма­дри­ду бу­ла ма­со­вою і мир­ною: при­хиль­ни­ки обох сто­рін ви­йшли на ву­ли­ці.

Жорс­тка лі­нія цен­траль­но­го уря­ду під­ве­ла до чер­во­ної лі­нії ре­пре­сій, у ра­зі їх по­ча­тку ка­та­лон­ці отри­ма­ють т.зв. «ви­прав­ля­ю­че пра­во» про­ве­сти ре­фе­рен­дум від­по­від­но до мі­жна­ро­дно­го пра­ва і отри­ма­ти не­за­ле­жність.

Уряд вдав­ся до пря­мо­го прав­лі­н­ня в ре­гіо­ні, який із 1979 р. має са­мов­ря­ду­ва­н­ня і де зна­чна кіль­кість на­се­ле­н­ня на­ла­што­ва­на на мир­ний гро­ма­дян­ський про­тест. Акти­ві­сти го­то­ві ство­рю­ва­ти люд­ські лан­цю­ги для за­хи­сту бу­ді­вель мі­сце­вої вла­ди та по­лі­ти­ків від аре­штів і су­дів.

Мі­сце­ві проф­спіл­ки ще не за­лу­че­ні до акцій про­те­сту. Чи­ма­ло ка­та­лон­ців по­ки що не під­три­му­ють про­е­кту не­за­ле­жно­сті, але очі­ку­ють по­сту­пок із бо­ку вла­ди в на­пря­мі роз­ши­ре­н­ня ав­то­но­мії. Про­те се­па­ра­ти­сти го­ту­ю­ться до за­тя­жної по­лі­ти­чної вій­ни про­ти Ма­дри­ду, ре­гіо­наль­ний уряд не по­дав ознак го­тов­но­сті під­ко­ри­ти­ся. Ка­та­лон­ська на­ціо­наль­на асам­блея за­яви­ла про від­мо­ву ви­ко­ну­ва­ти на­ка­зи Ма­дри­ду.

М.ра­хой по­ки що тер­пля­че грає свою скла­дну роль, але йо­го по­лі­ти­чний ка­пі­тал ско­ро ви­чер­па­є­ться, і йо­го уряд мен­шо­сті — вра­зли­вий. Про­я­ви на­силь­ства на ву­ли­цях мо­жуть усе змі­ни­ти. Ши­ро­ко за­су­дже­ний си­ло­вий роз­гін по­лі­ці­єю ви­бор­ців у день ре­фе­рен­ду­му — по­пе­ре­дже­н­ня про те, що мир­ний про­тест мо­же швид­ко пе­ре­ро­сти в жорс­тку та кри­ва­ву кон­фрон­та­цію. Пря­ме прав­лі­н­ня на­вряд чи вре­гу­лює кри­зу швид­ко. На ви­бо­рах уніо­ні­сти, за про­гно­за­ми, на­бе­руть 43,4%, про­не­за­ле­жні — 42,5%, ка­та­лон­ське су­спіль­ство за­ли­ши­ться роз­ді­ле­ним. Крім то­го, ви­бо­ри мо­жуть при­ве­сти до вла­ди про­не­за­ле­жний склад де­пу­та­тів.

Швид­ше за все, М.ра­хой не бу­де ру­ха­ти­ся за най­жорс­ткі­шим сце­на­рі­єм, а ста­не ді­я­ти по­сту­по­во. Будь-яка на­дмір­на ре­а­кція Ма­дри­ду ви­кли­че не­гай­не за­го­стре­н­ня си­ту­а­ції, по­си­лить між­на­ро­дну кри­ти­ку і при­ве­де гро­ма­дян, що не ви­зна­чи­ли­ся і во­лі­ють ли­ше по­си­ле­н­ня ав­то­но­мії, на бік се­па­ра­ти­стів.

Ка­та­лон­ська кри­за по­ру­ши­ла та­кож пи­та­н­ня май­бу­тньо­го Єв­ро­пи і ЄС.

Без­пе­ко­ва си­сте­ма Єв­ро­пи у пі­сля­во­єн­ний час ба­зу­є­ться на ста­біль­но­сті на­ціо­наль­них дер­жав і ви­хо­дить із то­го, що тре­ба за­бу­ти ста­рі крив­ди, фе­одаль­ні чва­ри, пе­ре­не­се­н­ня лі­ній кор­до­нів. Єв­ро­пей­ський Со­юз же по­кла­да­є­ться на зда­тність дер­жав-чле­нів за­без­пе­чу­ва­ти не­за­пе­ре­чний ди­ктат Брюс­се­лю що­до ре­гіо­нів у об’єд­на­ній Єв­ро­пі. Однак на пра­кти­ці по­лі­ти­ка ви­яви­ла­ся зна­чно скла­дні­шою. Ка­та­лон­ська кри­за спо­ну­кає до са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції, шко­дить пра­гнен­ню ЄС до біль­шої ін­те­гра­ції. У Єв­ро­пі до­мі­ну­ю­чий ста­тус цен­траль­ної вла­ди над мі­сце­вою ви­кли­кає на­ро­ста­н­ня оги­ди. Еко­но­мі­ки гло­ба­лі­зу­ю­ться, то­ді як на­ціо­наль­ні уря­ди цен­тра­лі­зу­ю­ться, від­так ре­гіо­наль­ні са­мо­і­ден­ти­чно­сті ста­ють більш агре­сив­ни­ми та впев­не­ни­ми в со­бі.

По­си­ле­н­ня на­ціо­на­лі­зму та ав­то­но­мі­за­ції в Єв­ро­пі аж ні­як не озна­чає, що про­ект спіль­ної Єв­ро­пи роз­ва­лю­є­ться. Нав­па­ки, він онов­лю­є­ться й ло­гі­чно роз­ви­ва­є­ться. Про­цес від­бу­ва­є­ться по­за впли­вом сто­рон­ніх во­ро­жих сил, які ви­ко­ри­сто­ву­ють цю ди­на­мі­ку для при­кри­т­тя за­хо­пле­н­ня су­сід­ських те­ри­то­рій, для ра­ди­каль­ної змі­ни вну­трі­шньої та зов­ні­шньої по­лі­ти­ки і роз­ва­лу ЄС, як це ста­ло­ся в Укра­ї­ні. При­вер­тає до се­бе ува­гу мир­ний і ма­кси­маль­но ле­гі­тим­ний ха­ра­ктер дії ав­то­но­мі­стів, їхнє пра­гне­н­ня до­сяг­ти сво­їх ці­лей у по­ро­зу­мін­ні й за до­бро­віль­ної зго­ди всіх сто­рін, пі­клу­ва­н­ня про збе­ре­же­н­ня по­зи­тив­ної ре­пу­та­ції сво­го ру­ху се­ред на­се­ле­н­ня.

Що нам в Укра­ї­ні тре­ба взя­ти з до­сві­ду ка­та­лон­ської кри­зи? Дер­жав­ні ор­га­ни у сво­їх рі­ше­н­нях ма­ють спи­ра­ти­ся не тіль­ки на бу­кву за­ко­ну, а й на дух: їхні дії біль­ші­стю на­се­ле­н­ня ма­ють роз­ці­ню­ва­ти­ся як пра­виль­ні. При ухва­лен­ні рі­шень, які тор­ка­ю­ться ін­те­ре­сів зна­чних верств на­се­ле­н­ня або окре­мих ре­гіо­нів, вла­да має за­пи­ту­ва­ти їхню дум­ку, кон­суль­ту­ва­ти­ся, а у ра­зі за­го­стре­н­ня си­ту­а­ції — ве­сти до­бро­зи­чли­ві пе­ре­го­во­ри з пред­став­ни­ка­ми гро­мад. Укра­їн­ській вла­ді час на­вчи­ти­ся роз­рі­зня­ти на­ціо­на­лізм, ав­то­но­мізм та на­віть се­па­ра­тизм (якщо про­бле­ми не ви­рі­шу­ю­ться) як про­я­ви при­ро­дних прав мі­сце­вих гро­мад і на­ціо­наль­них мен­шин — та ін­спі­ро­ва­ні ззов­ні про­я­ви. Основ­ною при­чи­ною по­си­ле­н­ня на­ціо­на­лі­зму, ав­то­но­мі­за­ції й се­па­ра­ти­зму за­ли­ша­є­ться за­бло­ко­ва­на цен­траль­ною вла­дою мо­жли­вість до­сяг­ти до­бро­бу­ту — або че­рез не­спра­ве­дли­ві по­да­тки та ме­ха­ні­зми їх зби­ра­н­ня\пе­ре­роз­по­ді­лу, або че­рез ко­ру­пцію. Єв­ро­пей­ський Со­юз як на­прям ін­те­гра­ції кра­ї­ни де­мон­струє нам як по­зи­тив­ні, так і не­га­тив­ні при­кла­ди ви­рі­ше­н­ня чу­тли­вих по­лі­ти­чних про­блем. Це не по­вин­но нас спан­те­ли­чу­ва­ти й спо­ну­ка­ти до змі­ни орі­єн­та­ції. Нав­па­ки, це має спо­ну­ка­ти нас ви­вча­ти про­цес ево­лю­ції пред­став­ни­цької де­мо­кра­тії за­хі­дно­го ти­пу в на­пря­мі по­шу­ку ефе­ктив­ні­ших форм фун­кціо­ну­ва­н­ня, які ве­дуть на­цію до про­цві­та­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.