Dura Lex,

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Оле­ксандр ШАРОВ, до­ктор еко­но­мі­чних на­ук, про­фе­сор

Ко­жен знає, на­віть якщо він ні­чо­го біль­ше не знає, що Укра­ї­ні по­трі­бен но­вий за­кон про ва­лю­тне ре­гу­лю­ва­н­ня.

Чо­му? Ну, по-пер­ше, уря­до­вий Де­крет 1993 ро­ку, що діє в ста­ту­сі за­ко­ну, — мо­жли­во, най­ста­рі­ший з ни­ні чин­них за­ко­но­дав­чих до­ку­мен­тів у га­лу­зі еко­но­мі­ки. Тра­ди­цій­не по­си­ла­н­ня на аме­ри­кан­ську Кон­сти­ту­цію, якій дві­сті ро­ків, у цьо­му ра­зі не ре­ле­ван­тне. По­дру­ге, він не­до­ста­тньо лі­бе­раль­ний: зокре­ма для ви­ве­де­н­ня ка­пі­та­лу за кор­дон по­трі­бно звер­та­ти­ся до НБУ. І то­му Нац­банк за­мість то­го, щоб лі­бе­ра­лі­зу­ва­ти ви­мо­ги що­до та­ких до­зво­лів (що при­пу­ска­є­ться Де­кре­том), але при­найм­ні ма­ти ре­аль­ну ста­ти­сти­ку, про­сить уза­га­лі ска­су­ва­ти свої до­зво­ли: «мен­ше зна­єш — мі­цні­ше спиш». Ну і, по­тре­тє, усі ж щось ре­фор­му­ють…

Ма­ло хто ри­зи­кне за­пе­ре­чу­ва­ти не­об­хі­дність під­го­тов­ки та прийня­т­тя но­во­го за­ко­ну. І не тіль­ки то­му, що чин­ний Де­крет — це тро­хи «під­прав­ле­ний» (не зав­жди в пра­виль­но­му на­пря­мі) ва­рі­ант про­е­кту За­ко­ну, який був під­го­тов­ле­ний на­ми в Нац­бан­ку ще у 1992 ро­ці і не по­тра­пив на роз­гляд ВРУ ли­ше «зав­дя­ки» по­зи­ції то­ді­шньо­го уря­ду. (Все одно тре­ба дя­ку­ва­ти С.те­рьо­хі­ну, який на по­са­ді мі­ні­стра еко­но­мі­ки в уря­ді Л.ку­чми, «пе­ре­тя­гнув» цю те­му на се­бе і та­ки «про­штов­хнув» від­по­від­ний Де­крет). Го­лов­не, що він з са­мо­го по­ча­тку вба­чав­ся пе­ре­хі­дним, і вже че­рез два ро­ки ме­не за­про­си­ли до ро­бо­чої гру­пи Ко­мі­те­ту ВР у за­кор­дон­них спра­вах, яка взя­ла на се­бе пер­шу іні­ці­а­ти­ву з мо­дер­ні­за­ції на­шо­го ва­лю­тно­го за­ко­но­дав­ства. По­тім та­кі спро­би здій­сню­ва­ли­ся не раз під егі­дою й ін­ших ко­мі­те­тів…

Се­ред ві­тчи­зня­них фа­хів­ців існу­ють рі­зні тра­кту­ва­н­ня ми­ну­ло­го до­сві­ду, су­ча­сно­го ста­ну та на­пря­му стра­те­гі­чно­го роз­ви­тку си­сте­ми ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня. При цьо­му від­зна­ча­ю­ться по­мі­тні роз­бі­жно­сті у сприйнят­ті до­сві­ду та у по­гля­дах на пер­спе­кти­ви ва­лю­тної по­лі­ти­ки за­га­лом за­ле­жно від змін со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної си­ту­а­ції в кра­ї­ні. Та­кий стан ре­чей зу­мов­ле­ний не­ста­чею ´рун­тов­них на­у­ко­вих до­слі­джень та від­су­тні­стю те­о­ре­ти­чної осно­ви для об’єктив­но­го ро­зу­мі­н­ня та оцін­ки про­бле­ми ва­лю­тних від­но­син (як все­ре­ди­ні кра­ї­ни, так і з зов­ні­шнім сві­том). В ре­зуль­та­ті до­мі­нує кон’юн­ктур­но-по­лі­ти­чний під­хід до прийня­т­тя рі­шень у га­лу­зі ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня.

За­го­стре­н­ня ва­лю­тних від­но­син, зу­мов­ле­не по­гли­бле­н­ням кри­зо­вих си­ту­а­цій на сві­то­во­му ва­лю­тно­му рин­ку, а та­кож зро­ста­н­ня зна­че­н­ня пи­тань ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня в Укра­ї­ні у зв’яз­ку з більш гли­бо­кою ін­те­гра­ці­єю кра­ї­ни до між­на­ро­дної еко­но­мі­чної си­сте­ми і се­ред ін­шо­го з огля­ду на при­єд­на­н­ня Укра­ї­ни до Сві­то­вої ор­га­ні­за­ції тор­гів­лі та Уго­ду про асо­ці­а­цію з ЄС — ви­зна­ча­ють на­галь­ну по­тре­бу оста­то­чно ви­зна­чи­ти­ся від­по­від­ним дер­жор­га­нам що­до сприйня­т­тя основ­них про­блем ва­лю­тних від­но­син та ва­лю­тної по­лі­ти­ки й обра­ти єди­ний кон­це­пту­аль­ний під­хід до роз­ви­тку си­сте­ми ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня.

Та­кий під­хід по­ви­нен ба­зу­ва­ти­ся на ре­а­лі­сти­чно­му сприйнят­ті су­ча­сної гло­ба­лі­зо­ва­ної сві­то­вої еко­но­мі­чної си­сте­ми і да­ти об´рун­то­ва­ні та зва­же­ні від­по­віді на основ­ні ви­кли­ки фі­нан­со­вої гло­ба­лі­за­ції.

Для Укра­ї­ни з цьо­го по­гля­ду ви­зна­чаль­ни­ми є пи­та­н­ня уча­сті дер­жа­ви у ство­рен­ні від­по­від­них ін­сти­ту­тів рин­ко­вої еко­но­мі­ки (ва­лю­тної та фон­до­вої бір­жі, де­по­зи­тар­них уста­нов то­що), а та­кож рі­ше­н­ня що­до ре­аль­ної мо­жли­во­сті ство­ре­н­ня пов­но­цін­но­го фі­нан­со­во­го рин­ку за умов від­су­тно­сті до­ста­тніх об­ся­гів на­ціо­наль­но­го ка­пі­та­лу та низь­кої мо­не­ти­за­ції на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки. Оста­н­ня умо­ва ста­вить Укра­ї­ну пе­ред за­гро­зою по­гли­на­н­ня ві­тчи­зня­ної фі­нан­со­вої си­сте­ми актив­ни­ми уча­сни­ка­ми фі­нан­со­вих гло­ба­лі­за­цій­них про­це­сів, аль­тер­на­ти­вою чо­му мо­же бу­ти ли­ше від­мо­ва від па­сив­но­го очі­ку­ва­н­ня подаль­шо­го роз­ви­тку по­дій та актив­не ін­те­гру­ва­н­ня у сві­то­вий фі­нан­со­вий ри­нок. На­справ­ді йде­ться про про­хо­дже­н­ня Укра­ї­ною своє­рі­дної то­чки бі­фур­ка­ції роз­ви­тку си­сте­ми ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня, пі­сля якої по­вин­на чі­тко та сві­до­мо здій­сню­ва­ти­ся по­лі­ти­ка або «кон­тро­льо­ва­но­го по­гли­на­н­ня», або «ке­ро­ва­ної ін­те­гра­ції».

Ме­ні не раз до­во­ди­ло­ся ви­сту­па­ти (зокре­ма і на шпаль­тах DT) з при­во­ду не­об­хі­дно­сті вдо­ско­на­ле­н­ня ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня і, зокре­ма, прийня­т­тя но­во­го про­філь­но­го за­ко­ну. Остан­нім ра­зом (ДИВ.DT.UA, 25.03.2017) я при­пу­стив, що роз­роб­ка чер­го­во­го про­е­кту за­ко­ну ви­кли­ка­на по­тре­ба­ми роз­ви­тку гро­шо­вих фун­кцій на­ціо­наль­ної ва­лю­ти (на­сам­пе­ред за­без­пе­че­н­ня її пов­ної кон­вер­то­ва­но­сті), під­твер­джу­ю­чи та­ким чи­ном ла­тин­ську ма­кси­му «Aurum lex sequitur» — «За­кон пря­мує за гро­ши­ма». Але, на жаль, зда­є­ться, ми ма­є­мо спра­ву з ін­шим ви­пад­ком.

На­при­кін­ці трав­ня цьо­го ро­ку Ра­да НБУ ор­га­ні­зу­ва­ла ши­ро­ке обго­во­ре­н­ня пи­та­н­ня по­лі­ти­ки кур­со­утво­ре­н­ня та ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня, на яко­му про­від­ні екс­пер­ти до­сить кри­ти­чно (аби не ска­за­ти біль­ше) оці­ни­ли і кур­со­ву по­лі­ти­ку Нац­бан­ку, і про­ект но­во­го за­ко­ну. Се­ред нас не бу­ло жо­дно­го Джо­на­та­на Сві­фта — не тіль­ки за та­лан­том, але й за йо­го ві­рою у си­лу кри­ти­ки (як ві­до­мо, ав­тор «Ман­дрів Гул­лі­ве­ра» був ду­же роз­ча­ро­ва­ний тим, що люд­ські ва­ди да­лі існу­ва­ли й пі­сля то­го, як він під­дав їх ни­щів­ній кри­ти­ці та осмі­ян­ню, і ли­ше на смер­тнім одрі з гір­ко­тою ви­знав: «Яким же дур­нем я був…»). Отож на кар­ди­наль­ні змі­ни в по­лі­ти­ці та про­е­кті за­ко­ну ні­хто не роз­ра­хо­ву­вав, але при­найм­ні яки­хось ко­ре­ктив спо­ді­ва­ли­ся. Та мар­но. Про­ект За­ко­ну си­ла­ми ана­лі­ти­чної по­пси про­дов­жу­ють «про­штов­ху­ва­ти» в то­му са­мо­му ви­гля­ді. І від­чу­ва­є­ться, що в наш час «фей­ле­тон­ної епо­хи» (про яку зга­ду­вав Г.гес­се у сво­їй «Грі у бі­сер») це ціл­ком ймо­вір­но.

Я не зби­ра­ю­ся за­раз де­таль­но ана­лі­зу­ва­ти цей до­ку­мент: як ка­жуть, для то­го, щоб впев­ни­ти­ся, що яй­ця про­ту­хли, не обов’яз­ко­во з’їсти всю яє­чню. Тож «ску­штуй­мо» при­найм­ні на­зву: «За­кон про ва­лю­ту». Про яку ва­лю­ту йде­ться, якщо ви­хо­ди­ти з по­зи­ції юри­ди­чно­го пе­дан­ти­зму, зро­зу­мі­ти не­лег­ко — адже в про­е­кті не­має ви­зна­че­н­ня цьо­го тер­мі­ну, отож пре­дмет за­ко­ну, стро­го ка­жу­чи, не ві­до­мий. Якщо при­пу­сти­ти, що йде­ться про на­ціо­наль­ну ва­лю­ту (що є ло­гі­чним з по­гля­ду по­ши­ре­н­ня дії на­ціо­наль­но­го за­ко­но­дав­ства), то ма­ло б йти­ся про ста­тус грив­ні як єди­но­го за­кон­но­го за­со­бу пла­те­жу та ін­ші по­ді­бні ре­чі. Але за­кон не про це. А якщо ма­є­ться на ува­зі «іно­зем­на ва­лю­та», то ви­хо­дить, що укра­їн­сько­му за­ко­но­дав­це­ві про­по­ну­ють ре­гу­лю­ва­ти чу­жі ва­лю­ти. Тоб­то ма­є­ться на ува­зі «за­кон про до­лар»? Втім, на­справ­ді все на­ба­га­то про­сті­ше: на­зва є про­сто каль­ко­ва­ним пе­ре­кла­дом з ан­глій­ської (Foreign Exchange Act) — і то до­бре, що не пе­ре­кла­ли так, як це ча­сто ро­би­ли ще ро­ків з двад­цять то­му («іно­зем­ний обмін»). Зві­сно ж, що йде­ться не про са­му ва­лю­ту, а про по­ря­док її ви­ко­ри­ста­н­ня ре­зи­ден­та­ми пев­ної кра­ї­ни, тоб­то про «ва­лю­тне ре­гу­лю­ва­н­ня» (для чо­го де­які ан­гло­мов­ні кра­ї­ни уто­чню­ють це у на­зві та­ких за­ко­нів — “Foreign Exchange Regulation” або “Foreign Exchange Management”…). Га­да­є­те, це вже дрі­бні при­чі­пки? Не ска­жіть — адже як там спів­а­ють: «Как вы яхту на­зо­ве­те, так она и по­плывет»? У цьо­му ра­зі не­ви­зна­че­ність пре­дме­та да­є­ться взна­ки по­стій­но. Вже у пре­ам­бу­лі ме­тою За­ко­ну ви­зна­ча­є­ться за­про­ва­дже­н­ня віль­но­го про­ве­де­н­ня ва­лю­тних опе­ра­цій. Хо­ча ре­шта текс­ту май­же ціл­ком при­свя­че­на опи­сан­ню рі­зно­го ро­ду ре­гу­ля­тив­них норм та обме­жень: ін­фор­му­ва­н­ня, де­кла­ру­ва­н­ня, лі­цен­зу­ва­н­ня, за­бо­ро­ни… До­сить ори­гі­наль­не уяв­ле­н­ня про віль­ні опе­ра­ції! Пря­мі­сінь­ко за Дж. Ору­е­лом: «Сво­бо­да — це раб­ство!» Ав­то­ри й са­мі, ма­буть, це від­чу­ва­ють, і то­му в сво­їх про­по­зи­ці­ях до но­во­го за­ко­но­дав­ства про­по­ну­ють «для за­лу­че­н­ня іно­зем­них ін­ве­сто­рів вве­сти до за­ко­ну нор­му, що пря­мо за­бо­ро­няє НБУ вво­ди­ти обме­же­н­ня на ре­па­трі­а­цію іно­зем­них ін­ве­сти­цій та ди­ві­ден­дів за кор­дон». «Фі­шка», як ка­жуть, у то­му, що ав­тор­ство про­е­кту на­ле­жить то­му са­мо­му НБУ, який про­сить за­бо­ро­ни­ти йо­му вво­ди­ти до­да­тко­ві обме­же­н­ня. Що, вла­сне, це озна­чає? Що: 1) НБУ ро­зу­міє, що ча­сом ро­бить дур­ни­ці, але не­спро­мо­жний утри­ма­тись і про­сить йо­го «зв’яза­ти чим­дуж»; 2) в НБУ «пра­ва ру­ка не знає, що ро­бить лі­ва» або 3) ма­є­мо спра­ву з роз­дво­є­н­ням юри­ди­чної осо­би, ко­ли ча­сом во­на вва­жає се­бе адмі­ні­стра­то­ром, а ча­сом — лі­бе­ра­лі­за­то­ром? Від­по­відь про­по­ную чи­та­чам обра­ти са­мо­стій­но. Хо­ча є ще один ва­рі­ант: ав­то­ри та­ким чи­ном про­по­ну­ють обме­жи­ти пра­ва цен­траль­но­го бан­ку у ви­бо­рі за­хо­дів ва­лю­тної по­лі­ти­ки, пе­ре­кла­да­ю­чи ча­сти­ну тя­га­ря на за­ко­но­дав­ців. Ви­да­ва­ло­ся б, ціл­ком ло­гі­чно, як­би у пер­шій же стат­ті про­е­кту не бу­ло про­пи­са­но: «Ва­лю­тне ре­гу­лю­ва­н­ня в Укра­ї­ні ´рун­ту­є­ться на та­ких прин­ци­пах: …в) не­за­ле­жність НБУ у фор­му­ван­ні та впро­ва­джен­ні ва­лю­тної по­лі­ти­ки». Ота­кої! Не­за­ле­жність че­рез зов­ні­шні обме­же­н­ня прав. І да­лі в та­ко­му са­мо­му ду­сі на ко­жній сто­рін­ці про­е­кту. Як там ка­зав Жва­не­цький: «Это кро­ва­вая, про­стре­лен­ная в ше­сти ме­стах те­традь» — ли­ше місць та­ких не шість, а ші­стнад­цять — за кіль­кі­стю ста­тей. (Отак гор­та­єш кла­си­ків і по­стій­но на­штов­ху­є­шся на су­ча­сність. Ма­буть, то­му во­ни й кла­си­ки.)

Зга­ду­ю­чи на­ве­де ви­ще ла­тин­ське при­слів’я, я мав на ува­зі, що за­кон по­ви­нен не опи­су­ва­ти якісь по­ба­че­ні за кор­до­ном «кра­си­во­сті», а за­до­воль­ня­ти ре­аль­ні по­тре­би (у цьо­му ра­зі — справ­ді пов’яза­ні з зо­ло­том та ін­ши­ми ва­лю­тни­ми цін­но­стя­ми). Вла­сне, я не вва­жаю та­кі за­по­зи­че­н­ня чи­мось по­га­ним: якось уже зі­зна­вав­ся, що текст про­е­кту пер­шо­го за­ко­ну про ва­лю­тне ре­гу­лю­ва­н­ня (який пра­кти­чно без змін існує у ви­гля­ді уря­до­во­го Де­кре­ту) ав­тор цих ряд­ків сво­го ча­су про­сто пе­ре­клав з ана­ло­гі­чно­го поль­сько­го за­ко­ну. Але! По-пер­ше, поль­ські умо­ви на той час най­біль­ше від­по­від­а­ли си­ту­а­ції в Укра­ї­ні (чо­го не ска­жеш про роз­ви­не­ні кра­ї­ни, з лі­бе­раль­но­го за­ко­но­дав­ства яких про­по­ну­є­ться за­во­зи­ти нор­ми но­во­го за­ко­ну). І, по-дру­ге, до текс­ту бу­ли вне­се­ні ко­ре­кти­ви, які ви­хо­ди­ли зі спе­ци­фі­ки Укра­ї­ни і, го­лов­не, кон­це­пції подаль­шо­го роз­ви­тку си­сте­ми ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня і ва­лю­тно­го рин­ку. А ось вла­сне кон­це­пту­аль­но­го ба­че­н­ня і бра­кує роз­ро­бни­кам но­во­го про­е­кту. Тоб­то во­ни йо­го де­кла­ру­ють, але чи мо­жна вва­жа­ти фра­гмен­то­ва­ні де­кла­ра­ції справ­жньою кон­це­пці­єю, за­ли­ша­є­ться під зна­ком пи­та­н­ня.

Справ­жня кон­це­пція по­вин­на на­сам­пе­ред роз­гля­ну­ти тен­ден­ції роз­ви­тку сві­то­вої ва­лю­тної си­сте­ми — і ті, які спо­сте­рі­га­ю­ться вже про­тя­гом де­ся­ти­літь, і остан­ні, ви­зна­чив­ши мі­сце Укра­ї­ни у сві­то­вій ва­лю­тній си­сте­мі (в її ди­на­мі­ці). То­ді вже мо­жна пе­ре­йти до ана­лі­зу ди­на­мі­ки та ста­ну ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня в Укра­ї­ні (в яких умо­вах і з яки­ми ці­ля­ми ство­рю­ва­ла­ся ця си­сте­ма по­над чверть сто­річ­чя то­му, які ви­кли­ки че­ка­ли на неї і як во­на з ни­ми впо­ра­ла­ся, яка си­ту­а­ція сфор­му­ва­ла­ся за­раз і які ці­лі по­вин­ні бу­ти ви­зна­че­ні на май­бу­тнє). І тіль­ки з’ясу­вав­ши всі ці пи­та­н­ня, мо­жна пе­ре­йти до роз­роб­ки стра­те­гії подаль­шо­го роз­ви­тку на­ціо­наль­ної ва­лю­тної си­сте­ми.

Го­во­ря­чи про ва­лю­тне ре­гу­лю­ва­н­ня, не­об­хі­дно пе­ре­д­усім усві­дом­лю­ва­ти, що во­но сто­су­є­ться пе­ре­ва­жно двох ва­жли­вих по­нять: сту­пе­ня кон­вер­то­ва­но­сті на­ціо­наль­ної ва­лю­ти та ре­жи­му ва­лю­тно­го кур­су. Що сто­су­є­ться кон­вер­то­ва­но­сті, то її пер­ший сту­пінь (“по­то­чна кон­вер­то­ва­ність”) пе­ред­ба­че­ний як ме­та для ко­жної кра­ї­ни-чле­на МВФ (СТ.VIII (2) Уго­ди про МВФ), і Укра­ї­на вже ви­ко­на­ла цю ви­мо­гу у 1996 р. (хо­ча ре­аль­не до­три­ма­н­ня цих ви­мог усе ще на со­ві­сті НБУ). Ви­щий рі­вень кон­вер­то­ва­но­сті (“ка­пі­таль­на кон­вер­то­ва­ність») не має жо­дно­го зо­бов’язу­ва­но­го ха­ра­кте­ру, оскіль­ки СТ.VI (3) Уго­ди про МВФ пря­мо пе­ред­ба­чає пра­во кра­їн-чле­нів на кон­троль опе­ра­цій з ка­пі­та­лом. Ко­мі­тет Та­ра­пу­ра (Tarapore Committee), який спе­ці­аль­но ви­вчав цю про­бле­му пе­ред тим як Ін­дія роз­по­ча­ла ва­лю­тну лі­бе­ра­лі­за­цію, ре­ко­мен­ду­вав «по­єд­на­н­ня віль­но­го роз­мі­ще­н­ня акти­вів з су­во­рим кон­тро­лем». Але для Нац­бан­ку, зві­сно, ані дум­ка все­сві­тньо ві­до­мо­го ін­дій­сько­го еко­но­мі­ста (яко­го на­зи­ва­ють «ко­ло­сом» у ца­ри­ні ре­фор­му­ва­н­ня ді­яль­но­сті цен­тро­бан­ків), ані тим біль­ше за­сте­ре­же­н­ня «мі­сце­вих та­ра­пу­рів» ні­чо­го не вар­ті. За на­шою «до­брою» тра­ди­ці­єю, ще не за­без­пе­чив­ши на­ле­жним чи­ном ви­ко­на­н­ня по­пе­ре­дніх умов (що­до по­то­чної кон­вер­то­ва­но­сті), він уже на­ма­га­є­ться «взя­ти» на­сту­пну ви­со­ту. Як ка­жуть у нас: «Дай, Бо­же, на­шо­му те­ля­ті вов­ка з’їсти».

Дру­га скла­до­ва ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня — це ре­жим ва­лю­тно­го кур­су. З по­гля­ду мі­жна­ро­дно­го пра­ва та пра­кти­ки у цьо­му пи­тан­ні па­нує пов­ний лі­бе­ра­лізм: адже пі­сля пе­ре­лі­ку всіх мо­жли­вих ва­рі­ан­тів вста­нов­ле­н­ня ва­лю­тно­го кур­су (від фі­кса­ції до віль­но­го пла­ва­н­ня) СТ.IV (2b) Уго­ди про МВФ звер­тає ува­гу ще на мо­жли­вість вста­нов­лю­ва­ти «ін­ші фор­ми ва­лю­тно­го ре­жи­му за ви­бо­ром дер­жа­ви-чле­на» — на ви­па­док, якщо хтось ви­га­дає ще якийсь прийня­тний ва­рі­ант.

Ета­пність ва­лю­тної лі­бе­ра­лі­за­ції пе­ред­ба­чає у ца­ри­ні кон­вер­то­ва­но­сті по­сту­по­вий ско­ор­ди­но­ва­ний рух дво­ма па­ра­лель­ни­ми на­пря­ма­ми. Що­до по­то­чної кон­вер­то­ва­но­сті це: лі­бе­ра­лі­за­ція ва­лю­тних опе­ра­цій все­ре­ди­ні кра­ї­ни, да­лі — опе­ра­цій з не­ре­зи­ден­та­ми («з за­кор­до­ном») і вре­шті — опе­ра­цій за кор­до­ном. Що­до ка­пі­таль­ної кон­вер­то­ва­но­сті це: до­ся­гне­н­ня «ре­зи­дент­ської кон­вер­то­ва­но­сті», да­лі — «не-ре­зи­дент­ської» і вре­шті на­бу­т­тя ста­ту­су між­на­ро­дної ва­лю­ти (internationally used currency — за тер­мі­но­ло­гі­єю МВФ), для чо­го не­об­хі­дно бу­де від­по­від­а­ти кри­те­рі­ям си­сте­ми CLS (Continuous Linked Settlement) та «ре­зерв­них ва­лют» МВФ (Ну це нам по­ки що «не за­гро­жує», але вла­сне стра­те­гія по­вин­на опи­су­ва­ти на­ше став­ле­н­ня до та­ких мо­жли­во­стей).

Що сто­су­є­ться ре­жи­му ва­лю­тно­го кур­су, то що­рі­чний звіт МВФ з пи­тань ва­лю­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня за­зна­чає, що зі 189 кра­їн-чле­нів ли­ше 29 ви­ко­ри­сто­ву­ють “віль­но пла­ва­ю­чий курс” (free floating) і ще 36 — “пла­ва­ю­чий курс” з рі­зни­ми фор­ма­ми управ­лі­н­ня. Ба­жа­н­ня опи­ни­ти­ся на вер­ши­ні рей­тин­гу «про­су­не­н­ня» у пи­та­н­нях віль­но­го пла­ва­н­ня ціл­ком зро­зумі­ле (адже там пе­ре­бу­ває при­єм­на ком­па­нія з кра­їн ЄС, США та ін­ших кра­їн ОЕСР. Та тіль­ки Укра­ї­на по­ки що не тіль­ки не в ЄС, але на­віть не в ОЕСР, ви­рі­шу­ю­чи пи­та­н­ня на­бу­т­тя ста­ту­су спо­сте­рі­га­ча в цій ор­га­ні­за­ції. А ось та­кі йо­го пов­но­прав­ні чле­ни, як Чи­лі та Ту­реч­чи­на, і до­сі ви­ко­ри­сто­ву­ють ре­жим обме­же­но­го пла­ва­н­ня свої ва­лют. Ко­ста­рі­ка, яку за­про­си­ли до пе­ре­го­во­рів сто­сов­но при­єд­на­н­ня до ОЕСР у зв’яз­ку з цим два ро­ки то­му від­мо­ви­ла­ся від фі­кса­ції кур­су сво­го ко­ло­ну до до­ла­ра США і пе­ре­йшла до… ке­ро­ва­но­го пла­ва­н­ня.

Що­прав­да, Укра­ї­на під­пи­са­ла Уго­ду про асо­ці­а­цію з ЄС і во­на се­ред ін­шо­го мі­стить по­ло­же­н­ня, які сто­су­ю­ться на­шої те­ми. Зокре­ма ста­т­тя 145 Уго­ди пе­ред­ба­чає, що «… Сто­ро­ни по­вин­ні за­без­пе­чу­ва­ти: i) віль­ний рух ка­пі­та­лу, пов’яза­но­го з над­хо­дже­н­ням пря­мих ін­ве­сти­цій …; ii) віль­ний рух ка­пі­та­лу, пов’яза­но­го з на­да­н­ням кре­ди­тів, які сто­су­ю­ться тор­го­вель­них опе­ра­цій, або з на­да­н­ням по­слуг…; iii) віль­ний рух ка­пі­та­лу, пов’яза­но­го з порт­фель­ни­ми ін­ве­сти­ці­я­ми і фі­нан­со­ви­ми по­зи­ка­ми та кре­ди­та­ми ... . Але при цьо­му, вже ста­т­тя 147 пря­мо го­во­рить про те, що «про­тя­гом пер­ших 4-х ро­ків … Сто­ро­ни вжи­ва­ють за­хо­дів для ство­ре­н­ня не­об­хі­дних умов для подаль­шо­го по­сту­по­во­го за­сто­су­ва­н­ня пра­вил Сто­ро­ни ЄС про віль­ний рух ка­пі­та­лу». І ли­ше «до кін­ця 5-го ро­ку з да­ти на­бра­н­ня чин­но­сті ці­єю Уго­дою Ко­мі­тет з пи­тань тор­гів­лі роз­гля­дає вжи­ті за­хо­ди та ви­зна­чає умо­ви подаль­шої лі­бе­ра­лі­за­ції». Лі­бе­ра­лі­за­ції до рів­ня пра­вил ЄС, які, до ре­чі, теж до­ста­тньо гну­чкі в цьо­му пи­тан­ні. Ди­ре­кти­ва Ра­ди ЄС (88/361/ЄЕС від 24.06.1988) в прин­ци­пі за­бо­ро­няє кра­ї­нам-чле­нам обме­же­н­ня ру­ху ка­пі­та­лу між гро­ма­дя­на­ми, але до­зво­ляє за­сто­со­ву­ва­ти за­хи­сні тим­ча­со­ві за­хо­ди у ви­пад­ках «…ко­ли ко­ро­тко­тер­мі­но­ві ру­хи ка­пі­та­лу … вно­сять зна­чну на­пру­гу на рин­ки іно­зем­них ва­лют та ве­дуть до сер­йо­зних роз­ла­дів у здій­снен­ні гро­шо­вої та ва­лю­тної по­лі­тик будь-якої дер­жа­ви-чле­на». То мо­же кра­ще (не зва­жа­ю­чи на те, з яко­го мо­мен­ту ве­сти від­лік) ви­ко­ри­ста­ти від­ве­де­ний Уго­дою про асо­ці­а­цію час для ство­ре­н­ня не­об­хі­дних умов ва­лю­тної ка­пі­та­лі­за­ції, а по­тім вже при­йма­ти рі­ше­н­ня про те, чи вар­то стри­ба­ти у ба­сейн, в яко­му ще не­має во­ди? Тоб­то, іна­кше ка­жу­чи, мо­же ми все ж та­ки бу­де­мо до­три­му­ва­ти­ся за­галь­ної ло­гі­ки ва­лю­тної лі­бе­ра­лі­за­ції?

At last but not at least: ва­лю­тна лі­бе­ра­лі­за­ція по­вин­на вра­хо­ву­ва­ти ри­зи­ки, які ви­ни­ка­ють у цій ца­ри­ні для на­ціо­наль­ної еко­но­мі­чної без­пе­ки. З цьо­го при­во­ду мо­жна бу­ло б зро­би­ти окре­му до­по­відь, але обме­жи­мо­ся ли­ше на­га­ду­ва­н­ням основ­них за­гроз: до­ла­ри­за­ція, ва­лю­тна спе­ку­ля­ція, не­про­гно­зо­ва­ні кур­со­ві ко­ли­ва­н­ня, вте­ча ка­пі­та­лу за кор­дон, втра­та ва­лю­тних ре­зер­вів, не­об´рун­то­ва­ні ва­лю­тні обме­же­н­ня. На жаль, в «кон­це­пції» Нац­бан­ку ці про­бле­ми за­ли­ши­ла­ся по­за ува­гою, а до фа­хів­ців ні­хто не звер­тав­ся. У ко­жнім ра­зі до ві­тчи­зня­них, то­му що ін­ші про свою на­ціо­наль­ну без­пе­ку, зві­сно, по­дба­ли.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.