Мої ба­тьки — твої ба­тьки,

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Окса­на БІЛИК

Пла­ну­ю­чи шлюб, ми спо­ді­ва­є­мо­ся про­ве­сти з ко­ха­ною лю­ди­ною все жи­т­тя і ма­ло за­ми­слю­є­мо­ся над тим, хто ще увій­де до на­шої ро­ди­ни і як са­ме по­ве­дін­ка і став­ле­н­ня но­вих ро­ди­чів по­зна­ча­ти­му­ться на на­ших сто­сун­ках.

Але з ча­сом ви­яв­ля­є­ться, що ба­тьки мо­ло­дят ма­ють не­аби­який вплив на май­бу­тнє мо­ло­дих сі­мей, при­чо­му не­за­ле­жно від то­го, на­скіль­ки близь­ко во­ни жи­вуть і якою мі­рою втру­ча­ю­ться у по­бут. Са­ма мо­дель ба­тьків­ської ро­ди­ни ча­сто ви­зна­чає прин­ци­пи на­шо­го шлю­бу — чи тим, що ми її на­слі­ду­є­мо, чи тим, що свою ро­ди­ну ми бу­ду­є­мо «від про­ти­ле­жно­го». Го­ді й ка­за­ти про те, як силь­но мо­жуть впли­ну­ти на по­дру­жнє жи­т­тя близь­кі ро­ди­чі, ко­трі вва­жа­ють сво­їм свя­тим пра­вом і на­віть обов’яз­ком по­вча­ти мо­ло­дят, до­по­ма­га­ти їм «пра­виль­но» ви­хо­ву­ва­ти ді­тей і вза­га­лі, сте­жи­ти за тим, щоб у їхньо­му до­мі все бу­ло як го­ди­ться. То­му ро­зу­мі­н­ня, як са­ме вар­то спіл­ку­ва­ти­ся з вла­сни­ми ба­тька­ми і ба­тька­ми пар­тне­ра, аби збе­рег­ти у сво­їй ро­ди­ні гар­мо­нію і зла­го­ду — одне з клю­чо­вих для ща­сли­во­го по­дру­жньо­го жи­т­тя. Роз­мо­ви на бе­ре­зі Пер­ша зу­стріч з ба­тька­ми ко­ха­ної лю­ди­ни за­зви­чай зму­шує нер­ву­ва­ти на­віть най­більш упев­не­них у со­бі, осо­бли­во, якщо йде­ться вже про за­ру­чи­ни. Зда­є­ться, що не­вда­ла спро­ба спра­ви­ти при­єм­не вра­же­н­ня на ро­ди­ну пар­тне­ра по­зба­вить на­віть шан­су на роз­ви­ток сто­сун­ків. Але не вар­то за­бу­ва­ти, що під час спіл­ку­ва­н­ня зі стар­шим по­ко­лі­н­ням оці­ню­ють не ли­ше вас — май­бу­тнім мо­ло­дя­там так са­мо пиль­но по­трі­бно при­ди­ви­ти­ся до сто­сун­ків у ро­ди­ні, де зро­став чи зро­ста­ла лю­бов їхньо­го жи­т­тя. Якщо зв’язок з ба­тька­ми на­стіль­ки силь­ний, щоб від них очі­ку­ва­ли схва­ле­н­ня і бла­го­сло­ве­н­ня, ви­со­кі шан­си то­го, що й свою но­ву ро­ди­ну до­ро­слі ді­ти бу­ду­ва­ти­муть за по­ді­бни­ми до ба­тьків­ських прин­ци­па­ми.

«Ко­ли ми ще зу­стрі­ча­ли­ся з май­бу­тнім чо­ло­ві­ком, по­де­ко­ли я но­чу­ва­ла у квар­ти­рі йо­го ба­тьків, — роз­по­від­ає па­ні Оле­на. — Ви­яви­ло­ся, що зсе­ре­ди­ни жи­т­тя ро­ди­ни ви­да­є­ться не та­ким іде­аль­ним, як на фор­маль­них свя­тко­вих по­си­день­ках. І хо­ча до ме­не всі ви­яв­ля­ли при­язнь, я не мо­гла не по­мі­ти­ти, що став­ле­н­ня до жін­ки тут не та­ке, яке я хо­ті­ла би ба­чи­ти у сво­їй сім’ї — усі по­бу­то­ві про­бле­ми ле­жа­ли на ма­мі мо­го ко­ха­но­го, а ба­тько й си­ни жо­дно­го ра­зу й паль­цем не по­во­ру­хну­ли, щоб їй до­по­мог­ти. Мо­жли­во, їх усіх вла­што­ву­ва­ла та­ка мо­дель, а от я бу­ла ка­те­го­ри­чно про­ти та­ко­го жи­т­тя, тож пі­сля про­по­зи­ції ру­ки й сер­ця одра­зу по­пе­ре­ди­ла на­ре­че­но­го, що в на­шій ро­ди­ні та­ко­го не бу­де. Не ска­жу, що у нас одра­зу все ви­йшло, але кін­це­вий ре­зуль­тат — а ми у шлю­бі вже 8 ро­ків — ме­ні по­до­ба­є­ться».

Тве­ре­зий по­гляд на ро­ди­ну пар­тне­ра дає мо­жли­вість по­ба­чи­ти по­тен­цій­ні про­бле­ми вла­сно­го шлю­бу — а в гір­шо­му ви­пад­ку на­віть під­ка­же, що пов’язу­ва­ти жи­т­тя з ці­єю лю­ди­ною та­ки не вар­то. І річ не в то­му, що в чу­жій ро­ди­ні щось не так, як вам хо­ті­ло­ся б, а в то­му, що ваш обра­нець чи обра­ни­ця не вба­ча­ють у цьо­му ні­чо­го не­пра­виль­но­го, і не го­то­ві змі­ню­ва­ти по­зи­цію на­віть на най­гну­чкі­шо­му — до­шлю­бно­му — ета­пі сто­сун­ків. Не­стри­ма­ність у спо­жи­ван­ні ал­ко­го­лю, прийня­тність не­цен­зур­ної лай­ки, при­ни­же­н­ня чле­нів ро­ди­ни, на­дмір­на за­ле­жність пар­тне­ра від дум­ки ба­тьків, па­сив­ність у прийнят­ті від­по­від­аль­них рі­шень — про ці та ін­ші осо­бли­во­сті, а та­кож про став­ле­н­ня до них ва­шої дру­гої по­ло­вин­ки вар­то ді­зна­ти­ся за­зда­ле­гідь і спо­кій­но, без оцін­них су­джень і тим па­че «на­їздів» на чу­жий стиль жи­т­тя, обго­во­ри­ти, на яких прин­ци­пах бу­ду­ва­ти­ме­ться ваш шлюб. Ко­му ма­ма, а ко­му све­кру­ха Бо­дай кіль­ка анек­до­тів про те­щу знає ко­жен чо­ло­вік, на­віть той, що жо­дно­го ра­зу не був одру­же­ний. Анек­до­тів про све­крух тро­хи мен­ше, на­то­мість сум­них істо­рій, пов’яза­них із втру­ча­н­ням у жи­т­тя ро­ди­ни ма­ми чо­ло­ві­ка, на­ба­га­то біль­ше. І та­ка роз­бі­жність — не ли­ше осо­би­стий до­свід: со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня під­твер­джу­ють — хо­ро­ші чи по­га­ні сто­сун­ки між зя­тем і те­щею й не­віс­ткою та све­кру­хою по-рі­зно­му впли­ва­ють на май­бу­тнє шлю­бів.

Про­фе­сор Тер­рі Ор­бух з Мі­чі­ган­сько­го уні­вер­си­те­ту про­тя­гом 26 ро­ків сте­жи­ла за сто­сун­ка­ми в 373 ро­ди­нах і ді­йшла ви­снов­ку, що до­брі сто­сун­ки між чо­ло­ві­ком та ба­тька­ми дру­жи­ни на 20% зни­жу­ва­ли ри­зик роз­лу­че­н­ня, то­ді як близь­кі від­но­си­ни між дру­жи­ною та све­кра­ми на ті ж 20% під­ви­щу­ва­ли шан­си на ро­зір­ва­н­ня шлю­бу. У пер­шо­му ви­пад­ку при­чи­ною та­ких ре­зуль­та­тів до­слі­дни­ця вва­жає по­зи­тив­ний си­гнал, який отри­мує дру­жи­на, по­мі­тив­ши, що чо­ло­вік охо­че спіл­ку­є­ться з її ба­тька­ми — «твоя ро­ди­на ва­жли­ва для ме­не, бо ти ва­жли­ва для ме­не, я хо­чу бу­ти ближ­чи­ми до них, щоб бу­ти ближ­чим до те­бе».

У зво­ро­тній си­ту­а­ції для чо­ло­ві­ків став­ле­н­ня жін­ки до їхніх ба­тьків не на­стіль­ки ва­жли­ве, на­то­мість ті зу­си­л­ля, що до­кла­да­ю­ться не­віс­ткою до на­ла­го­дже­н­ня хо­ро­ших сто­сун­ків зі све­кра­ми, за­би­ра­ють в неї час і си­ли, які мо­гли б бу­ти ви­тра­че­ні на її вла­сну ро­ди­ну. Ще одні­єю при­чи­ною згу­бно­сті хо­ро­ших сто­сун­ків зі све­кру­хою па­ні Ор­бух на­зи­ває схиль­ність не­ві­сток бра­ти над­то близь­ко до сер­ця за­ува­же­н­ня ба­тьків чо­ло­ві­ка. Сло­ва на кшталт «в наш час бу­ло за­ве­де­но пра­су­ва­ти по­стіль­ну бі­ли­зну» мо­ло­да дру­жи­на спри­ймає за­зви­чай як «ти по­га­на жін­ка на­шо­му си­но­ві». Зви­чай­но, та­ка ін­тер­пре­та­ція не до­дає впев­не­но­сті у со­бі, а за умо­ви, що ро­ди­чі до­зво­ля­ють со­бі чи­ма­ло та­ких ви­слов­лю­вань, при­зво­дить до кон­флі­ктів з чо­ло­ві­ком.

В ко­жно­му ра­зі, для бла­га мо­ло­дої ро­ди­ни ба­тьки з обох сто­рін ма­ють мі­ні­мі­зу­ва­ти втру­ча­н­ня у по­бут і жи­т­тя ді­тей. От тіль­ки ма­ло хто зі стар­шо­го по­ко­лі­н­ня зда­тен са­мо­стій­но ді­йти до та­ко­го рі­ше­н­ня, тож ви­бу­до­ву­ва­ти кор­до­ни мо­ло­дя­там кра­ще са­мо­туж­ки, при­чо­му ко­жно­му — зі сво­єю ро­ди­ною. Хоч би яки­ми хо­ро­ши­ми бу­ли ва­ші пар­тне­ри, для ва­ших ба­тьків са­ме ви зав­жди ли­ша­ти­ме­тесь ко­ха­ною ди­ти­ною, яку вар­то за­хи­ща­ти і пі­клу­ва­ти­ся про неї. То­му не вар­то жа­лі­ти­ся ба­тькам на про­бле­ми в ро­ди­ні, якщо ви ще спо­ді­ва­є­те­ся на при­ми­ре­н­ня — ви свою дру­гу по­ло­вин­ку про­ба­чи­те, а от ва­ші ба­тьки — на­вряд чи. З ін­шо­го бо­ку, са­ме ви най­кра­ще зна­є­те осо­бли­во­сті сво­їх ба­тьків і ро­зу­мі­є­те, як без образ до­но­си­ти до них свою дум­ку. Тож на­віть якщо ду­же хо­че­ться усу­ну­ти­ся від кон­флі­ктів між ко­ха­ною лю­ди­ною і рі­дни­ми ба­тька­ми, ли­ше ви мо­же­те при­пи­ни­ти су­пе­ре­чки, а ще кра­ще — вза­га­лі не допу­сти­ти по­тен­цій­но ви­бу­хо­вих си­ту­а­цій.

«На по­ча­тку сі­мей­но­го жи­т­тя я зро­би­ла дур­ни­цю — да­ла ба­тькам клю­чі від на­шої квар­ти­ри і ска­за­ла, що ми зав­жди бу­де­мо ра­ді їх ба­чи­ти, — зі­зна­є­ться 30-рі­чна Ве­ро­ні­ка. — У ре­зуль­та­ті ма­ма вва­жа­ла ціл­ком нор­маль­ним за­ві­та­ти до нас о во­сьмій ран­ку в не­ді­лю, і якщо ми не всти­га­ли до­біг­ти до две­рей за дві хви­ли­ни, во­на про­сто ді­ста­ва­ла свій ключ і за­хо­ди­ла са­ма. Роз­мо­ви і по­ясне­н­ня не до­по­ма­га­ли. Я дов­го не мо­гла зва­жи­ти­ся і за­бра­ти клю­чі, але в якийсь мо­мент зро­зумі­ла, що або я обра­жу ма­му, або роз­па­де­ться моя вла­сна ро­ди­на. Те­пер клю­чі ми за­ли­ша­є­мо ли­ше на час від­пус­тки, а ба­тьків охо­че за­про­шу­є­мо в го­сті — але в за­зда­ле­гідь об­умов­ле­ний час».

А от у сім’ї Оль­ги хе­пі-ен­ду не ста­ло­ся — ба­тьки чо­ло­ві­ка ре­гу­ляр­но жар­ту­ва­ли над не­віс­ткою — на їхню дум­ку, не­вин­но, на її дум­ку — жор­сто­ко. Чо­ло­вік від кон­флі­кту від­сто­ро­нив­ся «во­ни зав­жди так по­во­дя­ться, не зва­жай на них та й усе». Але обра­зи не про­хо­ди­ли, а на­ко­пи­чу­ва­ли­ся, і в ре­зуль­та­ті Оль­га ви­рі­ши­ла, що її основ­на про­бле­ма — не све­кри, а чо­ло­вік, ко­трий не зда­тен за­хи­сти­ти дру­жи­ну від на­па­док. На­віть пі­сля по­став­ле­но­го уль­ти­ма­ту­му він не спро­міг­ся по­ясни­ти ба­тькам, що їхні кпи­ни обра­зли­ві, а не ве­се­лі, тож роз­ча­ро­ва­на дру­жи­на по­да­ла на роз­лу­че­н­ня. Ді­ти змі­ню­ють усе

Но­ви­на про по­пов­не­н­ня ро­ди­ни впли­ває не ли­ше на жи­т­тя сі­мей­ної па­ри. Ча­сто май­бу­тні ді­ду­сі й ба­бу­сі, хай яки­ми б хо­ро­ши­ми й де­лі­ка­тни­ми ро­ди­ча­ми во­ни бу­ли ра­ні­ше, вва­жа­ють, що по­я­ва ону­ків одра­зу дає їм карт-бланш на втру­ча­н­ня у ро­ди­ни ді­тей.

«Я зав­жди вва­жа­ла, що у нас зі све­кру­хою чу­до­ві сто­сун­ки, — з су­мом зі­зна­є­ться 28-рі­чна На­та­ля. — Ми жи­ве­мо да­ле­ко від на­ших рі­дних, ба­чи­мо­ся не­ча­сто, але за сім ро­ків шлю­бу я від­чу­ва­ла ли­ше те­пло­ту і тур­бо­ту з бо­ку чо­ло­ві­ко­вих ба­тьків. Однак щой­но ми по­ві­до­ми­ли, що че­ка­є­мо пер­віс­тка, з улю­бле­ної не­віс­тки я пе­ре­тво­ри­ла­ся на «жа­хли­ву ма­тір мо­го ону­ка». Всі мої рі­ше­н­ня, хоч би яки­ми во­ни бу­ли ви­ва­же­ни­ми чи по­го­дже­ни­ми з лі­ка­рем — ре­гу­ляр­ні УЗД, від­пус­тка за кор­до­ном, за­ку­пи ре­чей для ма­лю­ка — все це в кра­що­му ра­зі ви­кли­кає зі­тха­н­ня і за­ко­чу­ва­н­ня очей, в гір­шо­му — шквал кри­ти­ки. Вре­шті я вза­га­лі пе­ре­ста­ла спіл­ку­ва­ти­ся з ба­тька­ми чо­ло­ві­ка і ді­ли­ти­ся на­ши­ми но­ви­на­ми — не­хай він сам з ни­ми роз­би­ра­є­ться. На ща­стя, чо­ло­вік ме­не пов­ні­стю під­три­мує, і хоч сам не го­то­вий роз­ри­ва­ти сто­сун­ки з рі­дни­ми, аб­со­лю­тно не про­ти то­го, щоб три­ма­ти ме­не по­да­лі від їхньо­го не­за­до­во­ле­н­ня».

Пер­ші мі­ся­ці жи­т­тя з но­вим чле­ном ро­ди­ни — не най­про­сті­ший час для по­друж­жя. І ще скла­дні­ше, ко­ли по­між го­ду­ва­н­ня­ми, пе­ре­в­дя­га­н­ня­ми і про­гу­лян­ка­ми до­во­ди­ться ви­тра­ча­ти до­ро­го­цін­ні ре­сур­си на су­пе­ре­чки зі стар­шим по­ко­лі­н­ням. То­му ви­став­ля­ти за­хи­сні кор­до­ни, себ­то по­ясню­ва­ти ба­тькам, що по­ра­ди ма­ють над­хо­ди­ти ви­клю­чно у від­по­відь на за­пит або в край­ньо­му ра­зі — у ви­гля­ді де­лі­ка­тної ре­ко­мен­да­ції, за­ку­пи для ма­ле­чі по­вин­ні по­го­джу­ва­ти­ся з її ма­мою й та­том, а лі­ку­ва­н­ня й го­ду­ва­н­ня пе­ре­бу­ва­ють в екс­клю­зив­ній ком­пе­тен­ції мо­ло­дих ба­тьків, вар­то ще на ета­пі ва­гі­тно­сті. Що­прав­да, тут є один під­во­дний ка­мінь — якщо по­друж­жя роз­ра­хо­вує на до­по­мо­гу стар­ших по­ко­лінь, до­ве­де­ться йти на ком­про­мі­си. Однак і тут тре­ба до­бря­че роз­ва­жи­ти, що пі­де на ко­ристь ма­лю­ку — рі­дна ба­бу­ся, яка без­упин­но кри­ти­кує ба­тьків і за ре­ко­мен­да­ці­я­ми 30-рі­чної дав­ни­ни дає три­мі­ся­чно­му не­мов­ля­ті сік, чи по­го­дин­на ня­ня, ко­тра не про­ти чі­тких ін­стру­кцій і ві­део­спо­сте­ре­же­н­ня.

В ба­га­тьох ро­ди­нах з ді­тьми ві­зи­ти до стар­ших ро­ди­чів від­бу­ва­ю­ться не в пов­но­му скла­ді — або та­то ве­зе ону­ків до ба­бусь і ді­ду­сів зі сво­єї сто­ро­ни, або ж ма­ма са­ма їде в го­сті з ді­тьми до сво­їх ба­тьків. Сум­не ви­до­ви­ще для тих, хто вба­чає іде­ал у ве­ли­кій дру­жній ро­ди­ні, де всі по­ко­лі­н­ня ре­гу­ляр­но зби­ра­ю­ться ра­зом на свя­тко­ві по­си­день­ки. Однак та­кий під­хід зда­тен збе­рег­ти чи­ма­ло нер­вів то­ді, ко­ли між ба­тька­ми одно­го з по­друж­жя і йо­го обран­цем чи обра­ни­цею є кон­флікт, що за­го­стрю­є­ться при ко­жній зу­стрі­чі. І му­дрість обох сто­рін — не на­по­ля­га­ти на при­су­тно­сті всіх чле­нів ро­ди­ни з одно­го бо­ку, і го­тов­ність від­пу­сти­ти ді­тей до не­ми­лих сер­цю ро­ди­чів з ін­шо­го — в ре­зуль­та­ті грає на ко­ристь ща­сли­во­го шлю­бу.

Під час уро­чи­стих про­мов у РАГСІ пра­ців­ни­ки го­во­рять мо­ло­дя­там про ша­ну і по­ва­гу до ба­тьків. І во­ни аб­со­лю­тно пра­ві — не­має ні­чо­го цін­ні­шо­го за те­плі сто­сун­ки в ро­ди­нах. Однак отри­ма­ти на до­да­чу до вда­ло­го шлю­бу «дру­гих ба­тьків» — це рід­кі­сна уда­ча. А от то­го, як бу­ду­ва­ти сто­сун­ки не ли­ше з пар­тне­ром, а й з йо­го не зав­жди іде­аль­ни­ми ро­ди­ча­ми, мо­ло­ді по­друж­жя не вчить ні­хто. І хо­ча ста­ти­сти­ка укра­їн­ських роз­лу­чень не ви­ді­ляє окре­мим ряд­ком та­кої при­чи­ни, як «кон­флікт зі све­кра­ми», в ін­ших кра­ї­нах на­пру­же­ні сто­сун­ки із ба­тька­ми чо­ло­ві­ка чи дру­жи­ни вже тра­ди­цій­но по­сі­да­ють ви­со­кі мі­сця у рей­тин­гу най­по­ши­ре­ні­ших при­чин роз­ри­ву шлю­бів. Тож якщо не хо­че­те по­тра­пи­ти до ці­єї ста­ти­сти­ки, вчі­ться три­ма­ти ба­ланс між ін­те­ре­са­ми вла­сної ро­ди­ни і хо­ро­ши­ми сто­сун­ка­ми з ба­тька­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.