Юлія Ли­тви­нець: «Про­ект «Ене­ї­да» — це еро­тизм і ге­ро­ї­ка»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ка­те­ри­на КОНСТАНТИНОВА

У На­ціо­наль­но­му ху­до­жньо­му му­зеї Укра­ї­ни за­вер­шив­ся «Про­ект Ене­ї­да». Ге­не­раль­ний ди­ре­ктор му­зею Юлія Ли­тви­нець роз­по­ві­ла DT.UA, чим зна­чу­ща та­ка по­дія, а та­кож по­ді­ли­ла­ся пла­на­ми сто­сов­но май­бу­тньої ре­став­ра­ції зна­ме­ни­тої бу­дів­лі на ву­ли­ці Гру­шев­сько­го.

«Про­ект Ене­ї­да» при­свя­че­ний 175-річ­чю пер­шої пов­ної пу­блі­ка­ції зна­ме­ни­тої по­е­ми Іва­на Ко­тля­рев­сько­го. Ця ідея по­ча­ла ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ся ще в рам­ках фо­кус-те­ми «Книж­ко­во­го Ар­се­на­лу-2017». А вже в День Не­за­ле­жно­сті, 24 сер­пня, На­ціо­наль­ний ху­до­жній му­зей Укра­ї­ни пре­зен­ту­вав вра­жа­ю­чу екс­по­зи­цію, яка об’єд­на­ла уні­каль­ні ар­те­фа­кти, істо­ри­чно й ге­не­ти­чно пов’яза­ні з ше­дев­ром Ко­тля­рев­сько­го.

На­га­да­є­мо, що «Ене­ї­да» — пер­ша пам’ятка укра­їн­сько­го пи­сьмен­ства. Во­на бу­ла укла­де­на роз­мов­ною укра­їн­ською мо­вою. І сим­во­лі­зу­ва­ла ста­нов­ле­н­ня но­вої укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри. Пер­ше ви­да­н­ня да­ту­є­ться 1842-м.

У за­лах На­ціо­наль­но­го му­зею упро­довж двох мі­ся­ців ві­дві­ду­ва­чі ма­ли мо­жли­вість оці­ни­ти пре­кра­сні ілю­стра­ції рі­зних ху­до­жни­ків до по­е­ми. Пре­зен­то­ва­ні те­а­траль­ні афі­ші, ав­то­гра­фи рі­зних ча­сів. Ку­ра­то­ри про­е­кту: Пав­ло Гу­ді­мов, Ді­а­на Кло­чко, По­лі­на Лі­мі­на, Да­ни­ло Ні­кі­тін. Про­ект ре­а­лі­зо­ва­но у спів­дру­жно­сті з «Я Га­ле­ре­єю».

— Ві­зу­а­лі­за­ція «Ене­ї­ди» — річ ці­ка­ва й скла­дна, — ка­же ген­ди­ре­ктор На­ціо­наль­но­го ху­до­жньо­го му­зею Юлія Ли­тви­нець. — Тим біль­ше що основ­на фун­кція про­е­кту — са­ме осві­тня. Як ви ро­зу­мі­є­те, у ба­га­тьох лю­дей став­ле­н­ня до «Ене­ї­ди» зде­біль­шо­го тра­фа­ре­тне й пра­гма­ти­чне: мов­ляв, це ж твір зі шкіль­ної про­гра­ми! А тут «Ене­ї­да» роз­кри­ва­є­ться в рі­зних ви­мі­рах — че­рез жи­во­пис, ані­ма­цію, гра­фі­ку, уні­каль­ні ар­те­фа­кти. — А що пе­ре­д­усім мо­ти­вує від­ві­ду­ва­чів при­йти до вас і озна­йо­ми­ти­ся з ци­ми екс­по­на­та­ми? — При­хо­дять лю­ди рі­зно­го ві­ку. Зві­сно, й шко­ля­рі. І, в прин­ци­пі, ми зна­йшли до­во­лі пі­кан­тну від­по­відь на за­пи­та­н­ня «що ж мо­ти­вує?».

Га­даю, це ще й пев­ний еро­тизм те­ми.

Зда­ва­ло­ся б, де там та еро­ти­ка? Але ко­ли гля­ну­ти на тво­ри рі­зних ху­до­жни­ків, то від­по­відь бу­де іна­кшою. В них про­сте­жу­ю­ться еро­тизм і ге­ро­ї­ка — одно­ча­сно.

Це ба­га­то­ша­ро­ва скла­до­ва, але во­на є. І це все апе­лює до укра­їн­ської істо­рії. — Ві­до­мо, що про­ект «Ене­ї­да» аку­му­лю­вав по­над 200 ви­зна­чних ар­те­фа­ктів: ілю­стра­ції, гра­фі­ка, афі­ші… — Так, у про­е­кті взя­ли участь 11 му­зе­їв Укра­ї­ни. Крім то­го, ми до­лу­чи­ли і при­ва­тні збір­ки, тво­ри су­ча­сних ху­до­жни­ків. Ці­ка­во, що тво­ри зна­хо­ди­ли й пі­сля то­го, як про­ект від­крив­ся…

На­при­клад, у Чер­ні­гів­сько­му істо­ри­чно­му му­зеї є ру­ко­пи­сна «Ене­ї­да» 1802 р. Але ми ді­зна­ли­ся про це, ко­ли про­ект уже бу­ло сфор­мо­ва­но.

Ці­ка­ві ар­те­фа­кти зна­хо­дя­ться са­мі со­бою. Адже, по­вто­рюю, це не ху­до­жня ви­став­ка, а про­ект. То­му й пред­став­ле­не тут рі­зно­ма­ні­тне ми­сте­цтво.

На­при­клад, про­ект ви­сві­тлює «Ене­ї­ду» в те­а­траль­но­му і обра­зо­твор­чо­му ми­сте­цтві, мо­жна здій­сни­ти екс­курс у по­бут і га­стро­но­мію.

У зв’яз­ку з про­е­ктом у му­зеї від­кри­ли кав’яр­ню «Еней». На­віть у ме­тро на си­ній гіл­ці кур­сує по­тяг, при­свя­че­ний «Ене­ї­ді». — Якщо скла­сти умов­ний рей­тинг най­цін­ні­ших і най­більш екс­клю­зив­них ар­те­фа­ктів, які по­тра­пи­ли до вас в му­зей у рам­ках «Ене­ї­ди», то що це? — Най­дав­ні­ший твір — ан­ти­чна ам­фо­ра з Му­зею Ха­нен­ків, їй по­над 2500 ро­ків. Це гре­цька ке­ра­мі­чна ва­за з роз­пи­сом на те­му Трої. Як ві­до­мо, «Ене­ї­да» — на­сам­пе­ред гре­цький міф.

Ще один ста­ро­вин­ний твір — іко­на «Стра­шний суд» (зі збір­ки на­шо­го му­зею). Твір дав­ній, кі­нець XVIII ст.

Утім, для ме­не як для му­зей­но­го пра­ців­ни­ка цін­не аб­со­лю­тно все.

По­ри­на­ю­чи у про­ект, мо­жна про­гля­ну­ти істо­рію укра­їн­сько­го обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва, по­ди­ву­ва­ти­ся ба­га­то­гран­но­сті йо­го сти­лів. Ча­со­вий про­мі­жок — 150 ро­ків! Сти­лі ці — від ре­а­лі­сти­чних до гро­те­скних і вза­га­лі аван­гар­дних ре­чей.

Бу­ло зро­бле­но ве­ли­ку па­ра­лель­ну про­гра­му: Artpole «Без­кі­не­чна по­до­рож, або Ене­ї­да…» з Юрі­єм Ан­ру­хо­ви­чем, про­хо­ди­ли зу­стрі­чі з пи­сьмен­ни­ка­ми, ху­до­жни­ка­ми. Від­бу­ва­ло­ся ба­га­то ку­ра­тор­ських екс­кур­сій. На «Ене­ї­ду» при­хо­ди­ли на­віть ці­лі ко­ле­кти­ви під­при­ємств. — Як про­стір ва­шо­го му­зею ре­а­гує на та­кі мас­шта­бні між­ди­сци­плі­нар­ні про­е­кти? Пла­ну­є­те про­дов­жу­ва­ти і роз­ви­ва­ти цей на­прям? — На­ціо­наль­ний му­зей — на­справ­ді скла­дний про­стір. Фон­до­схо­ви­ще, адмі­ні­стра­тив­ні при­мі­ще­н­ня, ре­став­ра­цій­ні май­стер­ні, ле­кто­рій... І, на­сам­пе­ред, ви­став­ко­ві за­ли. Які не та­кі вже й ве­ли­кі. А «Ене­ї­да» — про­ект-екс­пе­ри­мент, спро­ба зро­зу­мі­ти, як наш му­зей мо­же ви­хо­ди­ти зі сво­їх тра­ди­цій­них форм фун­кціо­ну­ва­н­ня.

Му­зей про­е­кту­вав­ся 118 ро­ків то­му. Зві­сно, то­ді ні­хто не ду­мав ні про «ка­фе», ні про ін­ші ло­ка­ції.

До ре­чі, у зв’яз­ку з цим про­е­ктом і від­бу­ло­ся те­сту­ва­н­ня ка­фе: в на­шо­му му­зеї це поп-ап ка­фе «Еней».

За два мі­ся­ці во­но змі­ни­ло уяв­ле­н­ня про «іде­аль­ну» фор­му му­зею. Ба­чи­мо, як пра­цює цей про­стір, як ком­фор­тно від­ві­ду­ва­чам.

То­му зав­дя­ки та­ким про­е­ктам і пе­ре­фор­ма­то­ву­є­мо про­стір.

Зві­сно, це не при­но­сить яки­хось ко­ло­саль­них ко­штів, але тре­ба дба­ти про ком­форт від­ві­ду­ва­чів.

Вза­га­лі, «Ене­ї­да» справ­ді зру­ши­ла пев­ні «рам­ки», вла­сти­ві на­шій ін­сти­ту­ції. Тут був рок-кон­церт, бу­ла бри­тан­ська ба­ро­ко­ва опе­ра «Ді­до­на та Еней» Ген­рі Пер­сел­ла від OPEN OPERA UKRAINE. Ви­яви­ло­ся, в нас — чу­до­ва аку­сти­ка. Це під­твер­ди­ли опер­ні спів­а­ки. — У чо­му, на ваш по­гляд, фе­но­мен укра­їн­ської «Ене­ї­ди» — як лі­те­ра­тур­но­го тво­ру, як мі­фу? Як ці­ло­го ху­до­жньо­го на­пря­му? — Ду­маю, цей фе­но­мен пе­ре­д­усім у гу­мо­ри­сти­чній та бур­ле­скній скла­до­вій. Укра­їн­ський на­род лю­бить жар­ту­ва­ти над со­бою, над ін­ши­ми. І в тво­рі Ко­тля­рев­сько­го це ре­а­лі­зо­ва­но до­ста­тньо від­кри­то, са­мо­кри­ти­чно, емо­цій­но, та­ла­но­ви­то.

В бур­ле­ску є пев­ні ви­кри­валь­ні мо­мен­ти. Але це й пев­на від­кри­тість, при­та­ман­на на­шо­му су­спіль­ству, са­ме укра­їн­цям. — Хо­ті­ло­ся б уто­чни­ти пи­та­н­ня, пов’яза­не зі збе­рі­га­н­ням та мі­сце­зна­хо­дже­н­ням пер­шо­го, дру­го­го і тре­тьо­го ви­дань «Ене­ї­ди» (1798, 1808, 1809). Чи є сьо­го­дні в Укра­ї­ні якісь ва­рі­ан­ти тих пер­шо­дру­ків? — Ви ма­є­те на ува­зі пер­шо­дру­ки? Ті, що бу­ли на­дру­ко­ва­ні не­ле­галь­но? Ми їх не зна­йшли. Але не мо­жу ствер­джу­ва­ти, що їх вза­га­лі не­має в Укра­ї­ні.

А рі­зні дав­ні ви­да­н­ня ви­шу­ку­ва­ли по всіх усю­дах. У Му­зеї кни­ги і дру­кар­ства, на­при­клад. У них бра­ли ви­да­н­ня. І в на­шій вла­сній бі­бліо­те­ці.

Ку­ра­то­ри роз­би­ра­ли сам твір в аспе­кті еро­ти­ки, в аспе­кті ге­ро­ї­ки. Та­кож роз­кри­ва­ли ві­зу­аль­ну куль­ту­ру тво­ру.

Як ви­яви­ло­ся, «Ене­ї­да» на­стіль­ки ба­га­то­ша­ро­ва, що мо­жна за­раз за­кри­ти про­ект, а че­рез рік йо­го зно­ву від­кри­ти — і він бу­де аб­со­лю­тно ін­шим. Це не­скін­чен­не по­ле для до­слі­джень.

У на­шій екс­по­зи­ції 233 оди­ни­ці збе­рі­га­н­ня. Ось, на­при­клад, нас за­ці­ка­вив екс­по­нат із Лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­но­го му­зею Ко­тля­рев­сько­го в Пол­та­ві. Ху­до­жни­ка зва­ти В.пре­сич — і біль­ше про ньо­го ні­чо­го не ві­до­мо! Але в ньо­го чу­до­ві ілю­стра­ції до «Ене­ї­ди» 1951 р.

До «Ене­ї­ди» звер­та­ли­ся та­кі ви­да­тні ху­до­жни­ки як Ва­силь Кри­чев­ський, Ана­то­лій Ба­зи­ле­вич, Ми­хай­ло Де­ре­гус, Іван Па­дал­ка, Іван ¯жа­ке­вич, Ге­ор­гій Нар­бут. — Сто­сов­но най­ближ­чих ар­т­про­е­ктів На­ціо­наль­но­го му­зею — чо­го че­ка­ти у ли­сто­па­ді, гру­дні? — У ли­сто­па­ді від­кри­ва­є­ться ви­став­ка Оле­ксан­дра Аксі­ні­на. Це ху­до­жник-гра­фік, який жив і пра­цю­вав у Льво­ві. Йо­го на­зи­ва­ють «львів­ським Дю­ре­ром« — за до­ско­на­ле во­ло­ді­н­ня те­хні­кою офор­ту.

Йо­го тво­ри бу­ли в екс­по­зи­ції «Львів. Со­ю­зни­ки», що пред­став­ля­ла львів­ське ми­сте­цтво 70—80-х та по­ча­тку 90-х ро­ків. Але як окре­мий про­ект — не ви­став­ля­ли­ся. І це та­кож ви­клик. Ви­став­ка Аксі­ні­на про­хо­ди­ти­ме у трьох ви­став­ко­вих за­лах. Ро­бо­ти цьо­го ху­до­жни­ка не­ве­ли­кі, про­те мі­стять ці­лий ко­смос. І ми та­кож ма­є­мо від­кри­ти для від­ві­ду­ва­чів цей про­стір.

Да­лі — про­ект хар­ків­ської шко­ли — «Мі­сто ХА» (Хар­ків­ський аван­гард).

А вже на­сту­пно­го ро­ку бу­де­мо ре­став­ру­ва­ти зов­ні­шній фа­сад му­зею… — Ка­жуть, влі­тку му­зей на три мі­ся­ці мо­же при­зу­пи­ни­ти ро­бо­ту са­ме че­рез ре­став­ра­цію. Якщо мо­жна, до­кла­дні­ше про бю­джет, який пе­ред­ба­ча­є­ться та­кою ре­став­ра­ці­єю, та про ри­зи­ки, пов’яза­ні з тим, що спо­ру­да — істо­ри­чна. — Ще три­ва­ють екс­пер­ти­зи про­е­кту. То­му на­ра­зі не мо­жу го­во­ри­ти про оста­то­чний бю­джет. Орі­єн­ту­є­мо­ся на бю­джет близь­ко 30 млн грн.

І є під­твер­дже­н­ня від Мін­куль­ту, що ко­шти ма­ють бу­ти.

Що пе­ред­ба­чає ре­став­ра­ція? Пла­ну­є­мо за­крі­пи­ти спо­ру­ду. Для цьо­го на сті­нах бу­де зро­бле­но стяж­ку.

Та­кож бу­де пов­ні­стю за­мі­не­но дах, бо він дав­но про­ті­кає. Ми вже вто­ми­ли­ся бі­га­ти з від­ра­ми і за­ли­ва­ти си­лі­ко­ном дір­ки.

Бу­де від­ре­став­ро­ва­не скуль­птур­не оздо­бле­н­ня фа­са­ду. Від­ре­став­ро­ва­не по­кри­т­тя стін, так зва­на шу­ба.

Ко­ли до­бу­до­ву­ва­ли ча­сти­ну при­мі­ще­н­ня в 1969 р., то зов­ні­шні сті­ни му­зею об­кла­ли сі­рим бе­то­ном, змі­нив­ши ре­льєф по­верх­ні. За на­ши­ми «по­ло­ве­цьки­ми ба­ба­ми» на фа­са­ді є ори­гі­наль­ний ре­льєф стін, який і на­ма­га­ти­ме­мо­ся по­вер­ну­ти.

І, як по­ка­за­ли до­слі­дже­н­ня, ко­лір бу­дів­лі від са­мо­го по­ча­тку був не сі­рий, а те­ра­ко­то­вий. Сві­тло-сі­ри­ми ма­ли бу­ти ли­ше ко­ло­ни, ле­ви та скуль­птур­не оздо­бле­н­ня му­зею. А основ­не ті­ло му­зею — те­ра­ко­то­во­го ко­льо­ру. Спро­бу­є­мо по­вер­ну­ти цей ко­лір.

Му­зей має бу­ти схо­жим на дав­ньо­гре­цький храм.

Фо­то­ре­пор­таж Ва­си­ля Ар­тю­шен­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.