Крим­ські бран­ці та ма­те­ри­ко­ві до­бро­дії

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

З пер­ших днів ро­сій­ської агре­сії Крим став мі­сцем ор­га­ні­зо­ва­но­го по­лю­ва­н­ня на лю­дей.

Адже тра­ди­ція за­хо­пле­н­ня за­ру­чни­ків — не­від’єм­на скла­до­ва мо­сков­сько­го фор­ма­ту екс­пан­сії, як під час ве­де­н­ня бо­йо­вих дій, так і під час пе­ре­го­во­рів. На жаль, ча­сто та­ка та­кти­ка дає очі­ку­ва­ний ре­зуль­тат: сво­бо­да бран­ців ви­мі­ню­є­ться на ве­ли­че­зні й не­від­во­ро­тні по­сту­пки, на­то­мість ро­сій­ська вла­да лег­ко на­би­рає но­вий «обмін­ний фонд» за­мість ви­ко­ри­ста­но­го. Втім, не зав­жди за­ру­чни­ків бе­руть із ме­тою обмі­ну, бу­ває, що й за­для за­ля­ку­ва­н­ня, по­лі­ти­чної про­па­ган­ди або ба­наль­ної пом­сти.

У цій си­ту­а­ції по­стає про­сте за­пи­та­н­ня: якою має бу­ти пра­виль­на по­лі­ти­ка дер­жа­ви та гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства у пи­тан­ні за­ру­чни­ків, зокре­ма крим­ських? Осо­би­сто я вва­жаю, що біль­шість ни­ні­шніх ре­фле­ксій та дій із цьо­го при­во­ду за­пла­но­ва­ні агре­со­ром, від­по­від­а­ють йо­го ін­те­ре­сам і є скла­до­ви­ми йо­го стра­те­гії вій­ни про­ти укра­їн­сько­го на­ро­ду. Вій­ни на на­ше зни­ще­н­ня.

Основ­ною ме­тою три­ма­н­ня за­ру­чни­ків та їх по­стій­но­го ме­дій­но­го «під­сві­чу­ва­н­ня» сьо­го­дні вже не є при­мус Укра­ї­ни до пев­них дій чи обмі­нів. Стра­те­гі­чне зав­да­н­ня оку­пан­тів по­ля­гає в по­стій­но­му при­ни­жен­ні вла­ди та су­спіль­ства як «не­спро­мо­жних» звіль­ни­ти бран­ців, у про­во­ку­ван­ні в них на під­сві­до­мо­му рів­ні від­по­від­но­го ком­пле­ксу ви­ни. Так ка­ту­ва­ли по­ло­не­них пе­ред оса­дже­ною фор­те­цею на очах у її за­хи­сни­ків. Ін­ша по­лі­ти­чна фун­кція бран­ців має «вну­трі­шній» ви­мір — за­ля­ку­ва­н­ня на­се­ле­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій, фор­му­ва­н­ня в ньо­го обра­зу «во­ро­га на­ро­ду».

Що ми мо­же­мо цьо­му про­ти­ста­ви­ти? За­хо­ди ма­ють бу­ти си­стем­ни­ми й пу­блі­чни­ми. Та го­лов­ним при цьо­му має ста­ти оста­то­чний, вну­трі­шній ви­мір са­мої мо­жли­во­сті со­ці­аль­но­го спіл­ку­ва­н­ня з агре­со­ром. Бо ко­жен укра­ї­нець, ко­трий ме­шкає в Кри­му, на оку­по­ва­но­му Дон­ба­сі чи пе­ре­бу­ває в РФ і не є ко­ла­бо­ран­том, за ви­зна­че­н­ням — за­ру­чник агре­со­ра. Адже в бу­дья­кий мо­мент він мо­же по­тра­пи­ти за гра­ти і ста­ти, якщо за­ба­жає агре­сор, «ме­дій­ною осо­бою». То­му ма­є­мо дві го­лов­ні стра­те­гії — мі­ні­мі­за­цію кіль­ко­сті та­ких по­тен­цій­них за­ру­чни­ків у РФ та їх за­хист на за­хо­пле­них те­ри­то­рі­ях.

На­сам­пе­ред ма­є­мо ру­ха­ти­ся до при­пи­не­н­ня ор­га­ні­зо­ва­но­го па­са­жир­сько­го транс­порт­но­го спо­лу­че­н­ня з РФ. На жаль, три­ва­лий час пі­сля по­ча­тку кон­флі­кту су­спіль­ство то­ле­ру­ва­ло ма­со­вій тру­до­вій та со­ці­аль­ній мі­гра­ції укра­їн­ців у РФ. Та то­ле­рує й до­сі. Усі «про­фе­сій­ні па­трі­о­ти» ін­ко­ли щось ви­слов­лю­ють про­ти тор­гів­лі з агре­со­ром, яка ча­сто є ви­му­ше­ним злом че­рез спе­ци­фі­ку сві­то­во­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів. Тим ча­сом ці «про­фе­сій­ні па­трі­о­ти», до ре­чі, як і так зва­на «па­трі­о­ти­чна опо­зи­ція», ні па­ри з вуст про де­ся­ток що­ден­них(!) по­їздів «Укр­за­лі­зни­ці» до Мо­скви з усіх ре­гіо­нів, від Льво­ва до Хер­со­на.

Су­спіль­ство, яке за­плю­щує очі на пря­ме сти­му­лю­ва­н­ня сво­їх гро­ма­дян до по­їздок в РФ, не має, на мою дум­ку, мо­раль­но­го пра­ва щось ка­за­ти про бран­ців Крем­ля. Роль дер­жа­ви як «аб­со­лю­тно­го зла», що вже тра­ди­цій­но «ни­щить па­трі­о­тів», тут на­справ­ді мі­ні­маль­на, адже як­би був справ­жній су­спіль­ний ре­зо­нанс — ці пе­ре­ве­зе­н­ня при­пи­ни­ли б за мі­сяць. Сьо­го­дні єди­ним чин­ни­ком, ко­трий утри­мує вла­ду від цьо­го ви­му­ше­но­го, бо­лю­чо­го, але не­об­хі­дно­го кро­ку, є са­ме очі­ку­ва­не ши­ро­ке гро­мад­ське обу­ре­н­ня від та­кої за­бо­ро­ни.

От­же, пов­не при­пи­не­н­ня па­са­жир­ських пе­ре­ве­зень та за­про­ва­дже­н­ня ви­їзду гро­ма­дян Укра­ї­ни в РФ (а не тіль­ки в’їзду в Укра­ї­ну гро­ма­дян РФ) ви­клю­чно за біо­ме­три­чни­ми па­спор­та­ми — не­при­єм­ний, але пов­ні­стю ви­тре­бу­ва­ний і не­об­хі­дний за­хід. Зві­сно, якщо укра­їн­ський на­род уза­га­лі хо­че ви­гра­ти вій­ну з кри­ва­вим мо­ло­хом на на­ше зни­ще­н­ня.

Да­лі мо­ва має йти про за­хист на­се­ле­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій, яке не мо­же за­ли­ши­ти меж гет­то «рус­ско­го ми­ра». Тут по­трі­бно за­ді­я­ти пов­ний ком­плекс за­хо­дів як по­лі­ти­ко-пра­во­во­го, так і со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го ха­ра­кте­ру. До по­лі­ти­ко-пра­во­во­го слід від­не­сти си­стем­ний і по­слі­дов­ний мо­ні­то­ринг по­ру­ше­н­ня оку­пан­том прав лю­ди­ни, зокре­ма пра­ва на сво­бо­ду та на спра­ве­дли­вий суд. І це по­вин­но ма­ти не ви­бір­ко­вий, а то­таль­ний ха­ра­ктер. Адже на одно­го ві­до­мо­го, «ме­дій­но ви­сві­тле­но­го» бран­ця зав­жди при­па­дає кіль­ка не­ві­до­мих. Тих, яких оку­па­цій­на вла­да че­рез пев­ні об­ста­ви­ни (на­при­клад, не­злам­ність) не ро­бить «те­ле­зір­ка­ми». За ре­зуль­та­та­ми ви­яв­ле­них та за­до­ку­мен­то­ва­них фа­ктів ма­ють вжи­ва­ти­ся си­стем­ні про­це­су­аль­ні дії та рі­шу­чі за­хо­ди в між­на­ро­дних ор­га­ні­за­ці­ях і су­дах, ви­яв­ля­ти­ся при­бі­чни­ки та май­но зло­чин­ців на ма­те­ри­ко­вій Укра­ї­ні.

На жаль, сьо­го­дні та­ка ро­бо­та до­во­лі фор­маль­на. При­кла­дом мо­же слу­жи­ти «ці­ка­ва гео­гра­фія» пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, до ві­да­н­ня яких на­ле­жать пи­та­н­ня агре­сії: Про­ку­ра­ту­ра АРК (що сьо­го­дні про­це­су­аль­но ке­рує роз­слі­ду­ва­н­ням май­же всіх «крим­ських справ») роз­мі­щу­є­ться в Ки­є­ві, а Го­лов­не управ­лі­н­ня На­цпо­лі­ції в АРК та Се­ва­сто­по­лі — роз­та­шо­ва­не…в Оде­сі (до­бре що хоч не в Ужго­ро­ді), то­ді як ряд ін­ших «крим­ських» ор­га­нів — фун­кціо­ну­ють у Хер­со­ні. Слід до­да­ти, що на­ші на­по­ле­гли­ві спро­би пе­ре­ве­сти за­зна­че­не управ­лі­н­ня, хо­ча б на рів­ні окре­мих під­роз­ді­лів, тро­хи ближ­че до Кри­му та до за­ру­чни­ків, ска­жі­мо з Оде­си в Хер­сон­ську область, на­штов­хну­ли­ся не тіль­ки на спро­тив оде­сько­го ке­рів­ни­цтва, а й на ша­ле­ний опір окре­мих пред­став­ни­ків «ав­то­ри­те­тної пра­во­за­хи­сної спіль­но­ти». Зві­сно, фле­шмо­би­ти, івен­ти­ти й іна­кше осво­ю­ва­ти гран­то­ві ко­шти зру­чні­ше десь у цен­трі Ки­є­ва чи Оде­си. Не в Хер­со­ні і, тим біль­ше, не в Ге­ні­че­ську чи Ка­лан­ча­ку.

Осо­би­сто я вва­жаю, що з лю­дьми, не­го­то­ви­ми за­для ро­бо­ти над крим­ськи­ми пи­та­н­ня­ми за­ли­ша­ти те­плі оде­ські чи ки­їв­ські ка­бі­не­ти й пе­ре­мі­щу­ва­ти­ся ближ­че до пе­ре­до­вої, у спра­ві про­ти­дії агре­сії та за­хо­плен­ню за­ру­чни­ків спіл­ку­ва­ти­ся ні про що. Так са­мо важ­ко пра­цю­ва­ти з окре­ми­ми «пра­во­за­хи­сни­ка­ми», які ра­ді­сно до­по­ма­га­ють Крем­лю ро­би­ти із в’язнів ме­дій­них пер­сон, але при цьо­му за­бу­ва­ють про та­кі «не­ці­ка­ві» ре­чі, як на­пи­са­н­ня та ре­тель­не про­це­су­аль­не су­про­во­дже­н­ня від­по­від­них по­зо­вів, за­яв, звер­нень до на­ціо­наль­них і між­на­ро­дних ор­га­нів.

За­галь­ною про­бле­мою є під­мі­на юри­ди­чно­го ви­мі­ру цих справ (що ча­сто по­тре­бу­ють кон­фі­ден­цій­но­сті) фор­ма­том їх гро­мад­сько­го обго­во­ре­н­ня. Ще гір­ше бу­ває, ко­ли справ­жньою ме­тою окре­мих гран­то­вих до­бро­ді­їв уза­га­лі стає роз­ва­ле­н­ня юри­ди­чних справ за­ру­чни­ків, щоб уне­мо­жли­ви­ти їх ви­граш на між­на­ро­дно­му рів­ні (че­рез про­пуск тер­мі­нів, не­по­да­н­ня скарг то­що).

Фор­ма­лізм дер­жав­ної ро­бо­ти в цій сфе­рі про­яв­ля­є­ться і в над­зви­чай­но м’яко­му став­лен­ні з бо­ку ки­їв­ських та оде­ських «крим­ських» пра­во­охо­рон­ців до ко­ла­бо­ран­тів, зокре­ма до тих, ко­трі вла­сни­ми ді­я­ми вже дав­но на­пра­цю­ва­ли склад зло­чи­ну «дер­жав­на зра­да». Ма­є­мо чи­слен­ні при­кла­ди та­ко­го то­ле­ру­ва­н­ня як на ма­те­ри­ку, так і під час пе­ре­ти­ну адмін­ме­жі з Кри­мом чи отри­ма­н­ня ци­ми гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни з парт­бі­ле­том «Єди­ної Ро­сії» но­вень­ких біо­ме­три­чних па­спор­тів для ман­дрі­вок Єв­ро­пою.

Сум­но, ко­ли у від­по­відь на но­ві хви­лі об­шу­ків та аре­штів у Кри­му «крим­ське» управ­лі­н­ня На­цпо­лі­ції жва­во зві­тує про за­три­ма­н­ня чер­го­во­го сі­ро­ма­хи, який ви­ро­щу­вав або збе­рі­гав в Оде­сі нар­ко­ти­ки та ...»мав на­мір їх по­ста­ча­ти на оку­по­ва­ні те­ри­то­рії» (до­бре, що хоч не пря­мо в Кремль). Цю си­ту­а­цію з пра­во­охо­рон­ни­ми ор­га­на­ми, які сьо­го­дні ду­же зру­чні на­сам­пе­ред для сво­го ке­рів­ни­цтва, але не для дер­жа­ви та на­се­ле­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій, бу­де­мо змі­ню­ва­ти. Але пи­та­н­ня не тіль­ки й не стіль­ки до них, бо на­віть у та­ких умо­вах у цих ор­га­нах пра­цю­ють окре­мі від­по­від­аль­ні та вмі­лі офі­це­ри.

Ін­ша скла­до­ва — пи­та­н­ня со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го ре­а­гу­ва­н­ня на за­хо­пле­н­ня оку­па­цій­ною вла­дою за­ру­чни­ків. Адже сьо­го­дні ми ро­би­мо все для то­го, аби оку­пан­то­ві бу­ло зру­чні­ше й ком­фор­тні­ше «пра­цю­ва­ти» з без­мов­ним на­се­ле­н­ням Кри­му. Ми по­ста­ча­є­мо з ма­те­ри­ка пи­тну во­ду та еле­ктро­енер­гію в но­во­збу­до­ва­не жи­тло Фсб­шни­ків в Ар­мян­ську та Яни-ка­пу (Кра­сно­пе­ре­коп­ську), ба­га­то оди­ниць ма­те­ри­ко­вої те­хні­ки укра­їн­ських під­при­єм­ців за­лу­че­ні в зе­мель­ні ро­бо­ти на бу­дів­ни­цтві Кер­чен­сько­го мо­сту і тра­си «Тав­ри­да», укра­їн­ський суд за по­зо­вом «ви­да­тних пра­во­за­хи­сни­ків» ска­су­вав клю­чо­ву ста­т­тю уря­до­вої по­ста­но­ви № 1035, і те­пер у Крим мо­жна за­во­зи­ти будь-який то­вар, який зна­до­би­ться оку­па­цій­ній ін­ду­стрії. Лі­та­ки ро­сій­ських авіа­ком­па­ній, яки­ми в Сім­фе­ро­поль при­лі­та­ють но­ві й но­ві оку­пан­ти, пі­сля цьо­го віль­но та без­пе­ре­шко­дно здій­сню­ють рей­си у кра­ї­ни Єв­ро­пи.

До­ки та­кий ко­ла­бо­ра­ціо­нізм із агре­со­ром три­ва­ти­ме, важ­ко очі­ку­ва­ти від си­ло­вих ка­раль­них стру­ктур РФ яко­гось са­мо­об­ме­же­н­ня в між­на­ро­дних зло­чи­нах. Бо ці стру­кту­ри ро­зу­мі­ють ли­ше си­лу й чу­до­во ба­чать на­ші ни­ні­шні за­плу­та­ність, не­ско­ор­ди­но­ва­ність, усе­по­гли­на­ю­чий су­спіль­ний ін­фан­ти­лізм та па­тер­на­лізм, зда­тність ба­га­тьох ме­шкан­ців ма­те­ри­ка йти на мо­раль­ні по­сту­пки за­ра­ди мо­мен­таль­но­го ма­те­рі­аль­но­го зи­ску.

При­кла­дом та­кої си­ли був тиск на вла­ду агре­со­ра з бо­ку пре­зи­ден­тів Укра­ї­ни і Ту­реч­чи­ни у спра­ві за­сту­пни­ків го­ло­ви Ме­джлі­су крим­сько­та­тар­ско­го на­ро­ду, що при­ве­ло до звіль­не­н­ня Уме­ро­ва та Чий­го­за. І са­ме так, су­мі­ща­ю­чи тиск і пе­ре­го­во­ри, ма­є­мо ру­ха­ти­ся впе­ред, змі­цню­ю­чи на­шу фор­те­цю, що за­ли­ша­є­ться під обло­гою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.