Quo vadis, Укра­ї­но?

Час мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня для Дон­ба­су

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Оста­н­ня Ге­не­раль­на Асам­блея ООН, прийня­т­тя низ­ки за­ко­но­дав­чих актів про ре­ін­те­гра­цію Дон­ба­су, ві­зит Кур­та Вол­ке­ра в Укра­ї­ну — ці не­дав­ні по­дії при­му­си­ли по­но­во­му по­ди­ви­ти­ся на пер­спе­кти­ви мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня в Дон­ба­сі, під но­вим ку­том ви­сві­ти­ли до­лю Мін­ських угод.

Ста­ло оче­ви­дно, що роль Мін­ських угод — швид­ше, при­пи­не­н­ня во­гню, а не вре­гу­лю­ва­н­ня. Пе­ре­го­во­ри в мін­сько­му і нор­манд­сько­му фор­ма­тах за остан­ні 3,5 ро­ку, на жаль, не змо­гли ви­рі­ши­ти основ­ну про­бле­му — вста­нов­ле­н­ня в Дон­ба­сі мі­цно­го ми­ру для на­сту­пної успі­шної ре­ін­те­гра­ції ни­ні оку­по­ва­них ра­йо­нів.

Сплив­ла на по­верх­ню і дво­їстість по­зи­ції те­пе­рі­шньої укра­їн­ської вла­ди. З одно­го бо­ку, де­кла­ра­ції, зро­бле­ні в роз­ра­хун­ку як на ви­бор­ця, так і на за­хі­дних пар­тне­рів: «ми прийня­ли за­кон про ре­ін­те­гра­цію», «ми го­то­ві до вве­де­н­ня ми­ро­твор­ців ООН». З ін­шо­го — від­су­тність будь-яких ре­аль­них кро­ків на до­ся­гне­н­ня ми­ру, для по­ча­тку — хо­ча б ре­а­лі­сти­чно­го й по­ета­пно ре­а­лі­зо­ву­ва­но­го пла­ну мир­но­го пе­ре­хо­ду Дон­ба­су під укра­їн­ський кон­троль.

Го­лов­ний ви­сно­вок із остан­ніх по­дій та де­кла­ра­цій — Укра­ї­ні не ви­ста­чає ком­пле­ксно­го під­хо­ду для справ­жньо­го вре­гу­лю­ва­н­ня, оскіль­ки ця кри­за має ба­га­то ва­жли­вих скла­до­вих, суб’єктів та фа­кто­рів впли­ву.

Як де­пу­тат, обра­ний у Ма­рі­у­по­лі, і лю­ди­на, ко­тра ба­га­то ро­ків від­да­ла роз­ви­тко­ві Дон­ба­су, від­чу­ваю осо­би­сту від­по­від­аль­ність за спри­я­н­ня про­це­со­ві якнай­швид­шо­го вста­нов­ле­н­ня ми­ру в Дон­ба­сі та йо­го со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го від­нов­ле­н­ня. З по­ча­тку 2014 р. я сві­до­мо при­свя­тив се­бе са­ме цьо­му зав­дан­ню і пра­цюю з ним на ба­га­тьох рів­нях — і між­на­ро­дно­му, і за­ко­но­твор­чо­му, і ре­гіо­наль­но­му. За ці ро­ки я гли­бо­ко усві­до­мив не­зда­тність чи не­ба­жа­н­ня ни­ні­шньої вла­ди ви­рі­ши­ти це пи­та­н­ня і вва­жаю своє­ча­сним за­про­по­ну­ва­ти вла­сне ба­че­н­ня.

Моя ко­ман­да роз­ро­би­ла план мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня «Три осно­ви», що ба­зу­є­ться на трьох основ­них еле­мен­тах — Ле­гі­тим­ність-без­пе­ка-до­ві­ра — як не­від’єм­ній трі­а­ді стій­ко­го вре­гу­лю­ва­н­ня. Ле­гі­тим­ність — не­об­хі­дність на­яв­но­сті ле­гі­тим­но­го пар­тне­ра на тим­ча­со­во не­під­кон­троль­них те­ри­то­рі­ях. Без­пе­ка — без при­пи­не­н­ня во­гню не вда­сться до­сяг­ти про­гре­су в будь-яко­му ін­шо­му еле­мен­ті вре­гу­лю­ва­н­ня. До­ві­ра — між Ки­є­вом і жи­те­ля­ми оку­по­ва­них те­ри­то­рій (у т.ч. за­пуск про­це­сів діа­ло­гу та при­ми­ре­н­ня), між Ва­шинг­то­ном/брюс­се­лем та Мо­сквою і, в оста­то­чно­му під­сум­ку, — між Ки­є­вом та Мо­сквою. У ни­ні оку­по­ва­них ра­йо­нах про­бле­ма до­ві­ри (то­чні­ше, не­до­ві­ри до Ки­є­ва) ви­рі­шу­є­ться че­рез за­пуск між­на­ро­дної тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції (МТА) та пе­ре­да­чу їй на пер­шо­му ета­пі кон­тро­лю над усі­ма со­ці­аль­но-еко­но­мі­чни­ми пи­та­н­ня­ми, вклю­чно із за­пу­ском про­це­су по­вер­не­н­ня тим­ча­со­вих пе­ре­се­лен­ців. Вва­жаю, що в цьо­му кон­текс­ті бу­де ко­ри­сно ско­ри­ста­ти­ся до­сві­дом Тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій для Хор­ва­тії (UNTAES), вста­нов­ле­ної Ра­дою Без­пе­ки ООН ре­зо­лю­ці­єю 1037(1996). Зав­дя­ки ро­бо­ті ці­єї мі­сії бу­ло за­без­пе­че­но пов­ну де­мі­лі­та­ри­за­цію ре­гіо­ну — впро­довж одно­го мі­ся­ця все важ­ке озбро­є­н­ня бу­ло ви­ве­де­не зі Схі­дної Сла­во­нії або пе­ре­да­не в роз­по­ря­дже­н­ня UNTAES, за­без­пе­че­но ми­тний і по­лі­цей­ський кон­троль на пун­ктах про­пу­ску на не­кон­тро­льо­ва­ній хор­ват­ською сто­ро­ною ді­лян­ці кор­до­ну з Угор­щи­ною, а та­кож по­вер­ну­то в ре­гіон по­над 20 тис. бі­жен­ців і вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб рі­зних на­ціо­наль­но­стей. Ман­дат та­кої мі­сії обов’яз­ко­во має пе­ред­ба­ча­ти і пи­та­н­ня фі­нан­со­вої під­трим­ки, спря­мо­ва­ної на­сам­пе­ред на за­без­пе­че­н­ня умов нор­маль­ної жит­тє­ді­яль­но­сті та від­нов­ле­н­ня ін­фра­стру­кту­ри (мо­жли­во, як ча­сти­на за­про­по­но­ва­но­го мною «Пла­ну Мар­шал­ла» для Укра­ї­ни).

Мін­ський фор­мат за­йшов у глу­хий кут на­стіль­ки, що са­ме сло­во «Мінськ» ви­кли­кає не­до­ві­ру в на­ро­ду Укра­ї­ни. Мін­сько­му про­це­су по­трі­бен пов­ний ре­старт, як змі­сто­вий, так і імі­дже­вий, — сво­го ро­ду «ре­брен­динг». То­му я про­по­ную пе­ре­не­сти май­дан­чик для стра­те­гі­чних пе­ре­го­во­рів у Ві­день (при цьо­му в Мін­ську мо­жуть за­ли­ши­ти­ся ро­бо­чі гру­пи для від­пра­цю­ва­н­ня те­хні­чних пи­тань). Крім сим­во­лі­чно­го зна­че­н­ня Ві­дня як мі­ста, в яко­му вже не­о­дно­ра­зо­во укла­да­ли­ся істо­ри­чні уго­ди, що по­кла­да­ли край кро­во­про­ли­тним кон­флі­ктам, пе­ре­не­се­н­ня май­дан­чи­ка са­ме до сто­ли­ці Ав­стрії має й пра­кти­чний сенс. За ро­ки вій­ни ста­ло зро­зумі­ло, що кон­флікт у Дон­ба­сі — це не про­сто вій­на між Ро­сі­єю і Укра­ї­ною, це ча­сти­на гео­по­лі­ти­чно­го про­ти­сто­я­н­ня між Ро­сі­єю та За­хо­дом. І для пе­ре­го­во­рів не­об­хі­дно ви­бра­ти май­дан­чик, ней­траль­ний са­ме для цьо­го про­ти­сто­я­н­ня. Цій ме­ті опти­маль­но від­по­від­ає Ав­стрія — кра­ї­на, що не вхо­дить ні до НАТО, ні до ОДКБ. Са­ме у Ві­дні роз­мі­ще­на штаб­квар­ти­ра ОБСЄ — єди­ної ін­сти­ту­ції, ко­тра ви­зна­є­ться всі­ма сто­ро­на­ми кон­флі­кту як не тіль­ки ней­траль­ний ар­бітр, а й ор­га­ні­за­ція, що має зі­гра­ти одну з про­від­них ро­лей у ре­а­лі­за­ції до­ся­гну­тих до­мов­ле­но­стей. Са­ме у Ві­дні (то­чно не в Мін­ську і, швид­ше за все, не в Нор­ман­дії) за стіл пе­ре­го­во­рів зда­тні сі­сти ра­зом усі сто­ро­ни, від яких за­ле­жить май­бу­тнє Дон­ба­су, — Укра­ї­на, Ро­сія, Єв­ро­со­юз (на­сам­пе­ред Ні­меч­чи­на і Фран­ція) та США.

Най­ва­жли­ві­шим чин­ни­ком, від яко­го за­ле­жа­ти­ме успіх «ві­ден­сько­го фор­ма­ту», ста­не на­яв­ність у пред­став­ни­ків сто­рін пе­ре­го­во­рів і до­сить ши­ро­ких пов­но­ва­жень, і до­кла­дної обі­зна­но­сті з про­бле­мою. При­чи­на­ми про­бу­ксо­ву­ва­н­ня «Мін­ська» ста­ли са­ме не­до­ста­тнє пред­став­ни­цтво і не­зро­зумі­лий ста­тус пе­ре­мов­ни­ків. Вва­жаю за не­об­хі­дне до­пов­ни­ти спец­пред­став­ни­ка США Вол­ке­ра і де-фа­кто спец­пред­став­ни­ка РФ Сур­ко­ва спец­пред­став­ни­ка­ми від Ні­меч­чи­ни та Фран­ції і, зві­сно ж, від Укра­ї­ни. При­чо­му спец­пред­став­ник від Укра­ї­ни по­ви­нен ма­ти ав­то­ри­тет са­ме в Дон­ба­сі, щоб йо­го сло­ва й про­по­зи­ції бу­ли го­то­ві по­зи­тив­но спри­йма­ти укра­їн­ські гро­ма­дя­ни не тіль­ки в Ки­є­ві, а й на Пів­ден­но­му Схо­ді Укра­ї­ни, вклю­чно з не­під­кон­троль­ни­ми ни­ні те­ри­то­рі­я­ми.

Сьо­го­дні за­зна­че­ні мною сто­ро­ни вже на­ма­га­ю­ться зро­би­ти пер­ший крок до ми­ру — на най­ви­що­му рів­ні обго­во­рю­є­ться вве­де­н­ня ми­ро­твор­ців у Дон­бас. Са­му ідею офі­цій­но під­три­ма­ли і Укра­ї­на, і Ро­сія, і США, і клю­чо­ві єв­ро­пей­ські дер­жа­ви. Однак на шля­ху від ідеї до ре­а­лі­за­ції нас че­ка­ють ба­га­то під­во­дних ри­фів, нам до­ве­де­ться від­по­ві­сти на без­ліч за­пи­тань (від­по­віді тре­ба ма­ти вже за­раз), щоб Укра­ї­на змо­гла по­сі­сти в цьо­му про­це­сі про­актив­ну по­зи­цію, а не тіль­ки ре­а­гу­ва­ла на пла­ни, за­про­по­но­ва­ні ін­ши­ми сто­ро­на­ми. На жаль, Укра­ї­на по­ки що не роз­ро­би­ла й не по­да­ла сво­го ком­пле­ксно­го пла­ну вре­гу­лю­ва­н­ня. Най­ва­жли­ві­ше — на­ші про­по­зи­ції ма­ють бу­ти ре­а­лі­сти­чни­ми, на­віть якщо ре­аль­ність не зав­жди нам по­до­ба­є­ться.

Для по­ча­тку не­об­хі­дно ви­зна­чи­ться, згі­дно з яким роз­ді­лом Ста­ту­ту ООН вво­ди­ти­ме­ться ми­ро­твор­чий кон­тин­гент. Є два ва­рі­ан­ти: Ро­зділ 6 — «Мир­не ви­рі­ше­н­ня спо­рів» (іде­ться пе­ре­ва­жно про опе­ра­ції з під­три­ма­н­ня ми­ру (Peace keeping) чи Ро­зділ 7 — «Дії що­до за­гро­зи ми­ру, по­ру­шень ми­ру та актів агре­сії» (як пра­ви­ло, йде­ться про «при­мус до ми­ру», у т.ч. шля­хом до­сить жорс­тких сан­кцій, бло­ка­ди і при­му­со­вих дій із до­по­мо­гою вій­сько­вих кон­тин­ген­тів чле­нів ООН (Peace enforcement). Пер­ший ви­па­док — си­ли ООН з під­три­ма­н­ня ми­ру — за­сто­со­ву­є­ться, ко­ли са­мо­го ми­ру вже фа­кти­чно до­ся­гну­то, ко­ли сто­ро­ни не ве­дуть бо­йо­вих дій. І на цей мо­мент — це не наш ви­па­док. У нас у Дон­ба­сі — ре­аль­ний, «га­ря­чий» фронт, на яко­му май­же що­дня ги­нуть лю­ди. Ро­зділ 6 спра­цює тіль­ки в то­му ра­зі, якщо Ро­сія зо­бов’яже­ться пов­ні­стю зу­пи­ни­ти бу­дья­кі во­єн­ні дії з бо­ку під­кон­троль­них їй бо­йо­ви­ків в ОРДЛО. Іна­кше, якщо Ро­сія не го­то­ва взя­ти на се­бе та­ких зо­бов’язань, нам зна­до­би­ться Ро­зділ 7 — При­мус до ми­ру.

Ми­ро­твор­ча мі­сія ООН у Дон­ба­сі, під кон­троль якої пе­ре­хо­ди­ти­муть ни­ні оку­по­ва­ні те­ри­то­рії, не­здій­снен­на без одно­ча­сно­го за­сну­ва­н­ня на цих те­ри­то­рі­ях між­на­ро­дної тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції. Тіль­ки во­на до­зво­лить уни­кну­ти пра­во­во­го ва­ку­у­му та но­вих спроб на­силь­ни­цько­го за­хо­пле­н­ня вла­ди ни­ні­шні­ми бо­йо­ви­ка­ми. МТА мо­же бу­ти ство­ре­на згі­дно з рі­ше­н­ням РБ ООН і має фор­му­ва­ти­ся з не­уча­сни­ків «ві­ден­сько­го фор­ма­ту». По­ста­не пи­та­н­ня й «пе­ре­хі­дної юсти­ції» (су­ча­сний ін­стру­мент, що ча­сто за­сто­со­ву­є­ться при мир­но­му вре­гу­лю­ван­ні), — цей еле­мент не­об­хі­дний на­сам­пе­ред для ви­рі­ше­н­ня чу­тли­во­го пи­та­н­ня до­лі уча­сни­ків бо­йо­вих дій та за­без­пе­че­н­ня їх не­втру­ча­н­ня у мир­ний про­цес. МТА ді­я­ти­ме під егі­дою ООН (у спів­пра­ці з ОБСЄ) і на осно­ві по­го­дже­но­го з Укра­ї­ною Пла­ну дій, а та­кож спе­ці­аль­ної уго­ди з уря­дом Укра­ї­ни. Вва­жаю не­ми­ну­чим, хоч би як мрі­я­ли про ін­ше, і Прин­цип по­ета­пно­сті при вве­ден­ні ми­ро­твор­чих сил: вій­ська ООН ма­ють ви­йти на ру­бе­жі лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня та від­ве­де­н­ня військ і по­сту­по­во, ра­йон за ра­йо­ном, за­йма­ти всю ни­ні оку­по­ва­ну те­ри­то­рію, вста­нов­лю­ю­чи на ній між­на­ро­дну тим­ча­со­ву адмі­ні­стра­цію. І так аж до ви­хо­ду на ни­ні не­кон­тро­льо­ва­ні ді­лян­ки кор­до­ну Укра­ї­на—рф. Ви­бо­ри в Дон­ба­сі ста­нуть мо­жли­ви­ми тіль­ки пі­сля отри­ма­н­ня МТА кон­тро­лю над усім ре­гіо­ном.

Скла­да­ю­чи пла­ни і при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня, на­ша дер­жа­ва має пам’ята­ти: «укра­їн­ська кри­за» є на­ра­зі на­рі­жним ка­ме­нем для ви­зна­че­н­ня на­пря­му роз­ви­тку си­сте­ми без­пе­ки всі­єї Єв­ро­а­тлан­ти­ки. Нас очі­кує або по­лі­пше­н­ня єв­ро­пей­ської си­сте­ми без­пе­ки (на­сам­пе­ред уни­кне­н­ня ри­зи­ку ве­ли­кої еска­ла­ції), або но­ва хо­ло­дна вій­на, де Укра­ї­на бу­де «на пе­ре­до­вій», — са­ме та­кі ре­аль­ні аль­тер­на­ти­ви. І від про­актив­ної по­зи­ції Укра­ї­ни за­ле­жить, за яким сце­на­рі­єм да­лі роз­ви­ва­ти­му­ться по­дії. Ни­ні­шня вла­да грає на ко­ристь сце­на­рію еска­ла­ції та но­вої хо­ло­дної вій­ни. Я ж (і ба­га­то між­на­ро­дних пар­тне­рів, з яки­ми спіл­ку­ю­ся на цю те­му) ви­сту­паю за по­зи­тив­ний по­ря­док ден­ний для Єв­ро­а­тлан­ти­ки і зна­хо­дже­н­ня рі­шень, а не ство­ре­н­ня про­блем.

З огля­ду на ни­ні­шній стан Укра­ї­ни та всі жер­тви, яких ми за­зна­ли з 2014 р., вва­жаю, що су­спіль­ство має пра­во ви­ма­га­ти від вла­ди че­сно­го діа­ло­гу зі стра­те­гі­чних пи­тань. По­ки що ба­га­то кар­ди­наль­них рі­шень, які сер­йо­зно впли­ва­ють на сьо­го­де­н­ня та май­бу­тнє Укра­ї­ни, вла­да при­ймає, не ма­ю­чи та­ко­го ман­да­та.

То­му є за­пи­та­н­ня до вла­ди, на які во­на зо­бов’яза­на да­ти чі­ткі від­по­віді:

1. Укра­ї­на по­вин­на ре­ін­те­гру­ва­ти Дон­бас із до­по­мо­гою ком­про­мі­сів та ди­пло­ма­тії — ЧИ че­ка­ти ві­кна мо­жли­во­стей для ре­а­лі­за­ції си­ло­во­го сце­на­рію?

2. Ми по­вин­ні всі­ля­ко збе­рі­га­ти кон­та­кти з оку­по­ва­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми — ЧИ по­сту­по­во зни­жу­ва­ти кіль­кість цих зв’яз­ків?

3. Де кон­кре­тні пла­ни з мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня? І ко­ли пре­зи­дент ви­ко­нає свою пе­ред­ви­бор­ну обі­цян­ку про мир за два ти­жні?

4. Вла­да по­чне чу­ти лю­дей, у то­му чи­слі «лю­дей Дон­ба­су», де б во­ни не про­жи­ва­ли, — чи й да­лі ма­ні­пу­лю­ва­ти­ме су­спіль­ною сві­до­мі­стю у сво­їх ко­ро­тко­тер­мі­но­вих вну­трі­шньо­по­лі­ти­чних ін­те­ре­сах?

Ці пи­та­н­ня ви­ма­га­ють від вла­ди на­віть не від­по­від­ей, а вчин­ків. То­му що на За­хо­ді — на­шо­му основ­но­му со­ю­зни­ку сьо­го­дні — на­ро­стає вто­ма й не­вдо­во­ле­н­ня ре­зуль­та­та­ми, про­де­мон­стро­ва­ни­ми ко­ман­дою, що при­йшла до ке­рів­ни­цтва кра­ї­ною пі­сля 2014 р. Біль­ше то­го, зро­стає пі­до­зра, що Укра­ї­на (тоб­то її вла­да) на­справ­ді не хо­че ре­аль­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня, а во­ліє «ро­зі­гру­ва­ти» ро­сій­ську за­гро­зу у вну­трі­шньо­по­лі­ти­чних ці­лях і ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти її як по­ясне­н­ня сво­їх про­ва­лів пе­ред іно­зем­ни­ми пар­тне­ра­ми. І як на­слі­док — на За­хо­ді ро­сте за­пит на справ­жніх пар­тне­рів усе­ре­ди­ні Укра­ї­ни, які в змо­зі роз­ви­ва­ти кра­ї­ну і ви­ко­ну­ва­ти взя­ті на се­бе зо­бов’яза­н­ня. Зре­штою, ні­хто за нас «до­ма­шню ро­бо­ту» не ро­би­ти­ме і від­сто­ю­ва­ти на­ші ін­те­ре­си теж не бу­де. І в Укра­ї­ні є си­ли, які пред­став­ля­ють ін­ший під­хід, — во­ни ма­ють кон­со­лі­ду­ва­ти­ся й чі­тко ви­сло­ви­ти свої по­зи­ції.

То­му сьо­го­дні я про­по­ную своє ба­че­н­ня мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня як по­ча­ток ши­ро­кої сер­йо­зної су­спіль­ної дис­ку­сії на цю те­му з кін­це­вою ме­тою — до­сяг­ти ре­аль­но­го про­гре­су і при­не­сти мир в Укра­ї­ну.

1. Укра­ї­на роз­ро­бляє й про­по­нує сві­то­вій спіль­но­ті до­кла­дний і по­слі­дов­ний план ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су, що вклю­ча­ти­ме важ­кі для нас, але не­об­хі­дні для успі­шно­го за­вер­ше­н­ня мир­но­го про­це­су ком­про­мі­си.

2. План вклю­чає в се­бе ета­пність вве­де­н­ня ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту по всій зо­ні кон­флі­кту (тоб­то ни­ні­шніх ОРДЛО) з одно­ча­сним за­сну­ва­н­ням на по­ета­пно ви­зво­ле­них те­ри­то­рі­ях між­на­ро­дної тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції.

3. Вер­хов­на Ра­да, уряд, адмі­ні­стра­ція пре­зи­ден­та Укра­ї­ни роз­ро­бля­ють за­ко­но­дав­чі акти, які ле­гі­ти­мі­зу­ють як вве­де­н­ня ми­ро­твор­чих сил ООН в Укра­ї­ну, так і за­про­ва­дже­н­ня на ни­ні оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях Дон­ба­су тим­ча­со­вої між­на­ро­дної адмі­ні­стра­ції, ви­зна­чать її ста­тус і пов­но­ва­же­н­ня.

4. Укра­ї­на ви­сту­пає з іні­ці­а­ти­вою про про­ве­де­н­ня пе­ре­го­во­рів у Ві­дні в но­во­му фор­ма­ті — Укра­ї­на, Ро­сія, США, Ні­меч­чи­на і Фран­ція, з при­зна­че­н­ням по­стій­них спец­пред­став­ни­ків від усіх сто­рін-уча­сниць но­во­го мир­но­го про­це­су. В осно­ві пе­ре­го­во­рів — роз­ро­бле­ний на­шою кра­ї­ною до­кла­дний і по­слі­дов­ний план ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су (ком­по­нен­том яко­го має ста­ти план еко­но­мі­чно­го від­нов­ле­н­ня ре­гіо­ну, основ­ну ча­сти­ну ви­трат на який ві­зьмуть на се­бе між­на­ро­дні до­но­ри­пар­тне­ри, вклю­чно з РФ).

5. На час до за­вер­ше­н­ня мир­но­го про­це­су ор­га­ни вла­ди Укра­ї­ни ма­кси­маль­но спри­я­ють від­нов­лен­ню до­ві­ри між жи­те­ля­ми оку­по­ва­них те­ри­то­рій та ре­шти Укра­ї­ни — по­чи­на­ю­чи з ви­пла­ти пен­сій і до­по­мог жи­те­лям оку­по­ва­них те­ри­то­рій, на­да­н­ня со­ці­аль­но­го жи­тла тим­ча­со­во пе­ре­мі­ще­ним осо­бам і при­пи­не­н­ня еко­но­мі­чної бло­ка­ди.

Якщо ж вла­да й да­лі про­дов­жу­ва­ти­ме свою ни­ні­шню по­лі­ти­ку, то вва­жаю за не­об­хі­дне ор­га­ні­зу­ва­ти ма­кси­маль­ний тиск на неї з бо­ку су­спіль­ства та зов­ні­шніх пар­тне­рів, щоб во­на на­ре­шті ста­ла ді­я­ти в ін­те­ре­сах укра­їн­сько­го на­ро­ду, а не у сво­їх пар­ти­ку­ляр­них ін­те­ре­сах. Пи­та­н­ня мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня в Дон­ба­сі ста­ло ла­кму­со­вим па­пір­цем для вла­ди і для всьо­го су­спіль­ства.

На­став час об’єд­ну­ва­ти­ся, ді­я­ти і до­ся­га­ти успі­ху за­ра­ди ми­ру та успі­шно­го май­бу­тньо­го всі­єї Укра­ї­ни!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.