Дон­бас. Аксі­о­ми ре­ін­те­гра­ції

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Ни­ні ми не мо­же­мо з упев­не­ні­стю го­во­ри­ти, ко­ли і як бу­де від­нов­ле­но дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет Укра­ї­ни на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. Бу­де до­три­ма­но Мін­ських до­мов­ле­но­стей — чи во­ни від­па­дуть че­рез не­мо­жли­вість їх ви­ко­на­ти; вда­сться по­вер­ну­ти те­ри­то­рію по­лі­ти­ко-ди­пло­ма­ти­чни­ми ме­то­да­ми — чи все ж до­ве­де­ться від­во­йо­ву­ва­ти?

Від­по­від­ей на ці за­пи­та­н­ня ми не ма­є­мо, про­те це не за­ва­жає нам про­ду­му­ва­ти, мо­де­лю­ва­ти на­шу стра­те­гію ре­ін­те­гра­ції ОРДЛО. Ба біль­ше, ми по­вин­ні це ро­би­ти, щоб ком­пе­тен­тно й швид­ко ре­а­гу­ва­ти на ни­ні­шні та май­бу­тні ви­кли­ки. На жаль, за три з по­ло­ви­ною ро­ки на­ші по­лі­ти­ки так і не ство­ри­ли вла­сно­го, укра­їн­сько­го пла­ну де­о­ку­па­ції, який би ліг в осно­ву ди­пло­ма­ти­чних пе­ре­го­во­рів у Мін­ську, Брюс­се­лі чи Ва­шинг­то­ні. Я у сво­є­му ба­чен­ні ви­хо­див з «іде­аль­них умов», ко­ли ми як дер­жа­ва отри­ма­є­мо свої зем­лі на­зад без будь-яких осо­бли­вих або до­да­тко­вих умов. І змо­же­мо са­мо­стій­но, ке­ру­ю­чись вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми, ви­бу­до­ву­ва­ти вну­трі­шню по­лі­ти­ку сто­сов­но де­о­ку­по­ва­ної те­ри­то­рії.

Перш ніж пе­ре­йти до кон­кре­тних про­по­зи­цій, слід чі­тко ро­зу­мі­ти, що со­бою ста­но­вить оку­по­ва­на ча­сти­на Дон­ба­су за­раз. На­ве­ду кіль­ка фа­ктів:

— 7 тис. кв. км за­мі­но­ва­ної те­ри­то­рії. Це до­рів­нює пло­щі Чер­ні­ве­цької обла­сті;

— по­над міль­йон оди­ниць во­гне­паль­ної зброї на ру­ках у на­се­ле­н­ня;

— пов­на ін­фор­ма­цій­на бло­ка­да упро­довж трьох остан­ніх ро­ків; — основ­ною ва­лю­тою є ро­сій­ський рубль; — шко­ля­рі та сту­ден­ти ви­вча­ють істо­рію Ро­сії й істо­рію «рі­дно­го краю ЛДНР», як ге­ро­їв про­па­ган­да під­но­сить їм те­ро­ри­стів Гі­ві та Мо­то­ро­лу;

— оформ­ле­но со­тні ти­сяч рі­зних пра­во­від­но­син, які про­йшли без ура­ху­ва­н­ня укра­їн­сько­го за­ко­но­дав­ства: уго­ди ку­пів­лі-про­да­жу, орен­ди, шлю­би, на­ро­дже­н­ня ді­тей то­що, дрі­бні­ші;

— ве­ли­кі під­при­єм­ства ре­гіо­ну зу­пи­ни­ли свою ро­бо­ту або по­віль­но роз­пи­лю­ю­ться на брухт, на­при­клад кон­церн «Сти­рол» у Гор­лів­ці. Або ось-ось зу­пи­ня­ться, як Єна­кі­їв­ський ме­та­лур­гій­ний за­вод.

Пе­ре­лік про­блем мо­жна про­дов­жу­ва­ти. Ва­жли­во вже за­раз ро­зу­мі­ти, що пі­сля від­нов­ле­н­ня су­ве­ре­ні­те­ту ми отри­ма­є­мо в со­тні ра­зів біль­ше про­блем, ніж є те­пер. По­над те, якщо пи­та­н­ня сьо­го­дні­шньо­го по­ряд­ку ден­но­го («Як пе­ре­мог­ти?» чи «Як ви­сто­я­ти?»), зро­зумі­лі, то пи­та­н­ня, які ви­ни­кнуть пі­сля по­вер­не­н­ня ОРДЛО, бу­дуть cкла­дні й не­о­дно­зна­чні, в нас не­має і не з’яви­ться про­стих від­по­від­ей на них. Про­те від­по­від­а­ти на них ми зо­бов’яза­ні, хоч би яки­ми скла­дни­ми во­ни нам зда­ва­ли­ся.

Фор­му­ва­н­ня ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди

Щоб від­тво­ри­ти всю вер­ти­каль вла­ди, де­мі­лі­та­ри­зу­ва­ти ре­гіон, роз­він­ча­ти про­па­ган­дист­ські мі­фи, по­ча­ти від­нов­лю­ва­ти ін­фра­стру­кту­ру та еко­но­мі­ку, на­ла­го­ди­ти си­сте­му осві­ти, в Лу­ган­ській і До­не­цькій обла­стях не­об­хі­дно впро­ва­ди­ти спе­ці­аль­ний пра­во­вий ре­жим ро­бо­ти тим­ча­со­вих вій­сько­во-ци­віль­них адмі­ні­стра­цій. ВЦА опе­ра­тив­но управ­ля­ють адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ни­ми оди­ни­ця­ми (ра­йо­на­ми, мі­ста­ми, се­ли­ща­ми), при­зна­ча­ю­ться пре­зи­ден­том, під­по­ряд­ко­ву­ю­ться гла­вам обла­сних вій­сько­во-ци­віль­них адмі­ні­стра­цій. ВЦА ви­ко­ну­ють фун­кції мі­сце­вих рад, мі­ських го­лів та дер­жав­них адмі­ні­стра­цій. Тер­мін їх пов­но­ва­жень — три ро­ки. Цьо­го ча­су до­ста­тньо для ви­рі­ше­н­ня клю­чо­вих про­блем ре­гіо­ну та під­го­тов­ки мі­сце­вих ви­бо­рів.

Фор­му­ю­чи дер­жав­ний апа­рат, ми зі­штов­хне­мо­ся з низ­кою скла­дно­щів. Основ­ною про­бле­мою ста­не від­су­тність ка­дрів, бу­дуть по­трі­бні бу­кваль­но де­ся­тки ти­сяч ком­пе­тен­тних чи­нов­ни­ків із про­укра­їн­ськи­ми по­гля­да­ми. Знай­де­ться не­ба­га­то лю­дей, го­то­вих пі­ти, на­при­клад, із про­ку­ра­ту­ри Дні­пра й пе­ре­їха­ти пра­цю­ва­ти в Но­во­а­зовськ або Брян­ку. Спи­ра­ти­ся ж на мі­сце­ві ка­дри, які вір­но слу­жи­ли оку­пан­там, не­прийня­тно.

Пе­ре­д­усім тре­ба уком­пле­кту­ва­ти На­ціо­наль­ну по­лі­цію, і тіль­ки на від­нов­ле­н­ня до­во­єн­но­го скла­ду зна­до­би­ться 16 тис. по­лі­цей­ських —10 тис. і 6 тис. на До­не­цьку та Лу­ган­ську обла­сті, від­по­від­но. В ор­га­ни про­ку­ра­ту­ри по­трі­бно не мен­ше 800 спів­ро­бі­тни­ків, а в су­до­ві ор­га­ни — не мен­ше 500. І, зві­сно, не­об­хі­дно уком­пле­кту­ва­ти вій­сько­во-ци­віль­ні адмі­ні­стра­ції — не мен­ше 1 тис. спів­ро­бі­тни­ків. Бе­зу­мов­но, це не пов­ний пе­ре­лік, не слід за­бу­ва­ти про СБУ, Пе­ні­тен­ці­ар­ну слу­жбу та ін­ших си­ло­ви­ків, фор­му­ва­н­ня яких має бу­ти в прі­о­ри­те­ті.

Та­ким чи­ном, ми від­но­ви­мо си­ло­ву й адмі­ні­стра­тив­ну вер­ти­каль, без яких подаль­ші дії не­мо­жли­ві. Не менш ва­жли­вий крок — при­зна­че­н­ня ке­рів­ної лан­ки на дер­жав­них і ко­му­наль­них під­при­єм­ствах, пе­ре­а­те­ста­ція ба­га­тьох спів­ро­бі­тни­ків.

Щоб якось ви­рі­ши­ти про­бле­му де­фі­ци­ту ка­дрів, по­трі­бно зна­йти ефе­ктив­ні сти­му­ли. На мій по­гляд, за­лу­чи­ти лю­дей на ро­бо­ту в дер­жор­га­ни мо­жна, тіль­ки за­без­пе­чив­ши їм гі­дну опла­ту пра­ці, яка б від­по­від­а­ла рин­ко­вій. Це най­ді­йо­ві­ший спо­сіб. Та­ким чи­ном, у пра­во­охо­рон­ній і су­до­вій си­сте­мі, а та­кож топ-ме­не­джмен­ту тре­ба під­ви­щи­ти став­ки, що­най­мен­ше, втри­чі, то­ді як ря­до­вим чи­нов­ни­кам — що­най­мен­ше, вдві­чі. Та­кі став­ки за­ро­бі­тної пла­ти ма­ють ді­я­ти впро­довж пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду — три ро­ки.

Крім то­го, но­вим спів­ро­бі­тни­кам тре­ба да­ти мо­жли­вість отри­ма­ти зем­лю під жи­тло­ву за­бу­до­ву. Для дер­жа­ви стра­те­гі­чно ва­жли­во, щоб во­ни за­ли­ши­ли­ся пра­цю­ва­ти й пі­сля за­кін­че­н­ня пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду.

Че­рез три ро­ки ро­бо­ти ВЦА в ре­гіо­ні ма­ють бу­ти про­ве­де­ні мі­сце­ві ви­бо­ри і сфор­мо­ва­не мі­сце­ве са­мов­ря­ду­ва­н­ня, що ді­я­ти­ме від­по­від­но до чин­но­го за­ко­но­дав­ства, без жо­дних осо­бли­во­стей та ви­ня­тків. Лу­ган­ська і До­не­цька обла­сті ма­ють ста­ти та­ки­ми ж мир­ни­ми й успі­шни­ми ре­гіо­на­ми, яки­ми во­ни і бу­ли до вій­сько­вої агре­сії Ро­сії.

По­ка­ра­н­ня се­па­ра­ти­стів та ко­ла­бо­ран­тів

Про­бле­ма по­ка­ра­н­ня вин­них най­скла­дні­ша — як із по­гля­ду пра­кти­чної ре­а­лі­за­ції, так і в пло­щи­ні по­шу­ку гро­мад­сько­го кон­сен­су­су між кар­ним по­ка­ра­н­ням, ам­ні­сті­єю та про­ще­н­ням. Тут скла­дно­щі ви­ни­ка­ють із са­мо­го по­ча­тку: що вза­га­лі вва­жа­ти зло­чи­ном? Лю­ди­на, ко­тра хо­ди­ла на так зва­ний ре­фе­рен­дум, — зло­чи­нець? А бі­зне­смен, який пра­цю­вав в ОРДЛО? А той-та­ки спів­ро­бі­тник Пен­сій­но­го фон­ду чи пе­ні­тен­ці­ар­ної си­сте­ми, який за­ли­шив­ся пра­цю­ва­ти в оку­па­ції? На­віть за­раз, у віль­ній Укра­ї­ні, Кри­мі­наль­ний ко­декс, ре­аль­на су­до­ва пра­кти­ка й між­на­ро­дне пра­во пе­ре­бу­ва­ють у скла­дно­му кон­флі­кті. Тим біль­ше ва­жли­во роз­ста­ви­ти всі кра­пки над «і».

Зра­зу зро­блю за­сте­ре­же­н­ня: я ка­те­го­ри­чно про­ти за­галь­ної ам­ні­стії і пов­но­го про­ще­н­ня. По­ка­ра­н­ня зло­чин­ців — це пи­та­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки. У на­шій но­ві­тній істо­рії вже бу­ва­ли ви­пад­ки про­ще­н­ня фа­ктів се­па­ра­ти­зму. Ще 1994 р. в Дон­ба­сі про­хо­див ре­фе­рен­дум, на яко­му роз­гля­да­ли­ся пи­та­н­ня фе­де­ра­лі­за­ції та осо­бли­во­го ста­ту­су ро­сій­ської мо­ви. А пра­кти­чно че­рез 10 ро­ків, у 2005 р., те­пер уже на сє­ве­ро­до­не­цько­му з’їзді, теж зву­ча­ли за­кли­ки до від­окрем­ле­н­ня. То­ді, як ми зна­є­мо, ні­ко­го не по­ка­ра­ли, і ве­ли­кою мі­рою са­ме з ці­єї при­чи­ни ще че­рез 10 ро­ків, на­ве­сні 2014-го, се­па­ра­ти­стам уда­ло­ся ре­а­лі­зу­ва­ти свої пла­ни.

Во­дно­час я не при­хиль­ник ідеї то­таль­но­го осу­ду. Оче­ви­дно, є ба­га­то лю­дей, які по­ру­шу­ва­ли за­кон: хо­ди­ли на ре­фе­рен­дум, про­па­гу­ва­ли се­па­ра­тизм, пла­ти­ли по­да­тки у бю­джет «ЛДНР» то­що. Якщо при­тя­гу­ва­ти до від­по­від­аль­но­сті всіх, то по­ста­не пи­та­н­ня за­без­пе­че­н­ня по­ка­ра­н­ня. Ми еле­мен­тар­но не ма­є­мо мо­жли­во­сті утри­му­ва­ти стіль­кох ув’язне­них. Адже лік пі­де ма­ло не на со­тні ти­сяч. Уча­сни­ки акцій про­те­сту, уча­сни­ки ре­фе­рен­ду­му, весь дер­ж­апа­рат, від по­лі­ції (їх близь­ко 18 тис.), Пе­ні­тен­ці­ар­ної слу­жби (їх близь­ко 2,5 тис.) — і до чи­нов­ни­ків со­ці­аль­ної сфе­ри та ви­кла­да­чів.

На мій по­гляд, най­ре­аль­ні­шим прин­ци­пом для по­ка­ра­н­ня кон­кре­тної лю­ди­ни є за­сто­су­ва­н­ня або го­тов­ність за­сто­су­ва­ти зброю. Про­сті­ше ка­жу­чи, до ре­аль­но­го ув’язне­н­ня пе­ре­д­усім слід за­су­джу­ва­ти тих, хто брав до рук зброю, за­сто­со­ву­вав або го­то­вий був її за­сто­су­ва­ти, а та­кож ор­га­ні­за­то­рів та ке­рів­ни­ків не­за­кон­них вій­сько­вих фор­му­вань (ч. 1 ст. 258-3 КК — участь у те­ро­ри­сти­чній гру­пі або те­ро­ри­сти­чній ор­га­ні­за­ції). Тіль­ки ар­мія «ЛДНР» на­лі­чує 35 тис. чо­ло­вік, не ка­жу­чи вже про та­кі стру­кту­ри як МДБ та ін­ші вій­сько­ві за­го­ни, що бу­ли роз­фор­мо­ва­ні. За по­пе­ре­дні­ми під­ра­хун­ка­ми, тіль­ки за цим прин­ци­пом до­ве­де­ться взя­ти під вар­ту, як мі­ні­мум, близь­ко 50 тис. чо­ло­вік. А на цей час у всій Укра­ї­ні ув’язне­них на­лі­чу­є­ться при­бли­зно 44 тис. І нав­ряд чи на­ша пе­ні­тен­ці­ар­на си­сте­ма впо­ра­є­ться з та­кою кіль­кі­стю за­су­дже­них, якщо не по­ча­ти її вдо­ско­на­лю­ва­ти вже те­пер.

Якщо го­во­ри­ти про за­кон про ам­ні­стію, то він має по­ши­рю­ва­ти­ся на­сам­пе­ред на спів­ро­бі­тни­ків по­лі­ції, про­ку­ра­ту­ри, Пе­ні­тен­ці­ар­ної слу­жби, чиї дії під­па­да­ють під ч. 2 ст. 260 КК (участь у ді­яль­но­сті не пе­ред­ба­че­них за­ко­ном вій­сько­вих фор­му­вань). Та­ким чи­ном, ам­ні­стія за­сто­со­ву­є­ться ли­ше до тих, хто не ско­ю­вав ін­ших зло­чи­нів. Іна­кше ка­жу­чи, за­су­дже­ни­ми й від­пу­ще­ни­ми мо­жуть бу­ти тіль­ки ті, хто по­ру­шив кон­кре­тно ст. 260 КК. На­при­клад, якщо пра­ців­ник про­ку­ра­ту­ри «ЛДНР», крім сво­єї зло­чин­ної слу­жби, по­ру­шив ще одну нор­му кри­мі­наль­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни, йо­го бу­де по­ка­ра­но. Крім за­су­дже­н­ня й ам­ні­стії, цим лю­дям не­об­хі­дно за­бо­ро­ни­ти обі­йма­ти по­са­ди в дер­жав­но­му апа­ра­ті (як мі­ні­мум, на 10 ро­ків), а в си­ло­во­му бло­ці — на­зав­жди. Це не­пов­ний пе­ре­лік ста­тей, за­су­дже­них за яки­ми мо­жна бу­де ам­ні­сту­ва­ти, тут тре­ба глиб­ше ви­вчи­ти су­до­ву пра­кти­ку і пра­виль­но оці­ни­ти за­гро­зу гро­мад­ській без­пе­ці. За­га­лом же, са­ме цю ка­те­го­рію слід по­ка­ра­ти, про­те не ду­же жор­сто­ко. До то­го ж це ста­не сво­го ро­ду лю­стра­ці­єю, лю­дей бу­де змі­ще­но з по­сад.

До на­сту­пної ка­те­го­рії я б за­ра­ху­вав по­ру­ше­н­ня ч. 2 ст. 110 КК (за­зі­ха­н­ня на те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність і не­до­тор­кан­ність Укра­ї­ни), під яку під­па­да­ють усі уча­сни­ки ву­ли­чних акцій та лю­ди, ко­трі го­ло­су­ва­ли на ре­фе­рен­ду­мі. А ще за­ли­ша­ю­ться ма­лі чи­нов­ни­ки, пред­став­ни­ки сфе­ри осві­ти, під­при­єм­ці чи ке­рів­ни­ки при­ва­тних і ко­му­наль­них під­при­ємств, — їхню ді­яль­ність я б не ква­лі­фі­ку­вав як зло­чин­ну. Цих лю­дей не слід при­тя­га­ти до від­по­від­аль­но­сті в по­ряд­ку кар­но­го про­ва­дже­н­ня.

Зві­сно ж, пев­на ча­сти­на лю­дей, ро­зу­мі­ю­чи, що їм за­гро­жує кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність (на­віть умов­на), ско­ри­ста­є­ться мо­жли­ві­стю й ви­їде в РФ. Але роз­ра­хо­ву­ва­ти на це осо­бли­во не слід. Ми вже за­раз му­си­мо чі­тко ро­зу­мі­ти, які зав­да­н­ня пе­ред на­ми сто­я­ти­муть і як ми їх бу­де­мо ви­рі­шу­ва­ти, щоб утри­ма­ти си­ту­а­цію під кон­тро­лем. І чим ра­ні­ше ми, на дер­жав­но­му рів­ні, по­чне­мо го­во­ри­ти, що по­ка­ра­но бу­де ли­ше зло­чин­ців, які взя­ли до рук зброю, а на ре­шту жи­те­лів не че­ка­ють жо­дні пе­ре­слі­ду­ва­н­ня, тим лег­ше нам бу­де вті­ли­ти цей план у жи­т­тя.

Роз­збро­є­н­ня і роз­мі­ну­ва­н­ня

Як свід­чить істо­рія су­ча­сних во­єн, про­цес роз­мі­ну­ва­н­ня за­би­рає ро­ки, а іно­ді де­ся­ти­лі­т­тя. Карт мін­них по­лів у нас не­має, і є під­ста­ви вва­жа­ти, що в «ЛДНР» — теж. Якщо пра­цю­ва­ти ін­тен­сив­но і з до­по­мо­гою між­на­ро­дних пар­тне­рів, за три­чо­ти­ри ро­ки мо­жна роз­мі­ну­ва­ти до 80% за­мі­но­ва­ної те­ри­то­рії. За­га­лом, на цей про­цес мо­же пі­ти по­над 10 ро­ків.

Роз­збро­є­н­ня на­се­ле­н­ня — це одне з пер­шо­чер­го­вих зав­дань. На ру­ках у жи­те­лів «ЛДНР» збе­рі­га­є­ться при­бли­зно 1 млн оди­ниць во­гне­паль­ної зброї. Оскіль­ки в су­спіль­стві бу­дуть силь­ні стра­хи та по­бо­ю­ва­н­ня пе­ре­слі­ду­ва­н­ня, лю­дям тре­ба да­ти мо­жли­вість са­мо­стій­но зда­ти зброю, а не по­чи­на­ти агре­сив­ну кам­па­нію з при­му­со­во­го роз­збро­є­н­ня. По­трі­бно да­ти рі­чний тер­мін, упро­довж яко­го мо­жна до­бро­віль­но пе­ре­да­ти зброю пра­во­охо­рон­цям. І на­віть у ра­зі її при­му­со­во­го ви­лу­че­н­ня в цей пе­рі­од кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність не на­стає. При цьо­му тор­гів­ля збро­єю та но­сі­н­ня зброї — за­бо­ро­не­ні. По спли­ван­ні цьо­го тер­мі­ну на­би­рає чин­но­сті за­кон, і за не­за­кон­не збе­рі­га­н­ня зброї лю­ди­на ви­ру­шить за ´ра­ти, як і бу­дья­кий ін­ший жи­тель Укра­ї­ни.

Ро­звін­ча­н­ня про­па­ган­дист­ських мі­фів

Жи­те­лі оку­по­ва­ної те­ри­то­рії пе­ре­бу­ва­ють в ін­фор­ма­цій­ній бло­ка­ді, во­ни не отри­му­ють об’єктив­ної ін­фор­ма­ції про те, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, та й у са­мій «ЛДНР». По­над три ро­ки там ве­де­ться актив­на ро­сій­ська про­па­ган­да, що по­ро­джує рі­зні мі­фи. Яскра­вий при­клад цьо­го — не­дав­ня за­ява Пу­ті­на, що у ра­зі від­сту­пу ро­сій­ських військ у Дон­ба­сі від­бу­ду­ться по­дії, ана­ло­гі­чні тим, що від­бу­ли­ся в Сре­бре­ни­ці. Ось та­кі те­ле­ві­зій­ні за­яви Пу­ті­на під­три­му­ють і по­си­лю­ють стра­хи мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. Дар­ма що при­клад мир­но­го ви­зво­ле­н­ня су­сі­дніх Слов’ян­ська чи Друж­ків­ки має бу­ти пе­ре­кон­ли­ві­шим, ніж по­дії 20-рі­чної дав­но­сті в Юго­сла­вії, лю­ди ві­рять са­ме в бре­хню Пу­ті­на. І та­ких при­кла­дів без­ліч, знай­де­ться ду­же не­ба­га­то жи­те­лів ОРДЛО, які б не по­бо­ю­ва­ли­ся по­вер­не­н­ня укра­їн­ської вла­ди.

Ці мі­фи ще дов­го хви­лю­ва­ти­муть лю­дей, ко­трі про­йшли че­рез оку­па­цій­ну про­па­ган­ду. ¯х мо­жна зруй­ну­ва­ти, де­мон­стру­ю­чи ефе­ктив­ність і си­лу Укра­їн­ської дер­жа­ви. Для цьо­го зра­зу пі­сля де­о­ку­па­ції не­об­хі­дно ви­рі­ши­ти низ­ку зав­дань:

— від­но­ви­ти най­го­лов­ні­ші об’єкти зруй­но­ва­ної ін­фра­стру­кту­ри: вок­за­ли, мо­сти, ае­ро­пор­ти, що та­кож до­по­мо­же ви­рі­ши­ти про­бле­му зайня­то­сті на­се­ле­н­ня;

— пов­ні­стю від­но­ви­ти со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня. На те­ри­то­рії ОРДЛО — близь­ко 1 млн пен­сіо­не­рів;

— за­без­пе­чи­ти ме­ди­ка­мен­та­ми та лі­ку­ва­н­ням. На­при­клад, до­по­мо­ги в ОРДЛО по­тре­бу­ють близь­ко 35 тис. хво­рих на ВІЛ і близь­ко 95 тис. хво­рих на рак;

— ма­кси­маль­но спри­я­ти ко­му­ні­ка­ції з жи­те­ля­ми ін­ших ре­гіо­нів.

Остан­ній пункт має ста­ти одним із го­лов­них прі­о­ри­те­тів. Осо­бли­ву ува­гу слід при­ді­ля­ти ді­тям. На них не по­ви­нен чи­ни­ти­ся пси­хо­ло­гі­чний тиск, — во­ни не вин­ні в то­му, що ста­ло­ся. Са­ме во­ни зда­тні до­по­мог­ти роз­він­ча­ти мі­фи, яки­ми жи­вуть їхні ба­тьки. Одна по­їзд­ка у Львів шко­ля­рів з Ал­чев­ська чи Єна­кі­є­во­го бу­де в де­ся­тки ра­зів ефе­ктив­ні­шою, ніж звер­не­н­ня пре­зи­ден­та до їхніх ба­тьків. По­трі­бна дер­жав­на про­гра­ма, що під­три­му­ва­ти­ме та­кий ту­ризм як се­ред ді­тей, так і се­ред до­ро­сло­го на­се­ле­н­ня. Я пе­ре­ко­на­ний: зна­йду­ться між­на­ро­дні пар­тне­ри, го­то­ві ор­га­ні­зу­ва­ти ту­ри і в Єв­ро­пу. По­трі­бно да­ти мо­жли­вість сту­ден­там із ОРДЛО прой­ти ста­жу­ва­н­ня в бу­дья­ко­му ви­ші Укра­ї­ни, а тим, ко­трі де­мон­стру­ва­ти­муть ака­де­мі­чні успі­хи, — да­ти мо­жли­вість до­вчи­ти­ся.

Та­кож спри­я­ти­ме вну­трі­шній ко­му­ні­ка­ції по­вер­не­н­ня ви­шів, при­їзд ви­му­ше­них пе­ре­се­лен­ців і ве­ли­ка кіль­кість но­вих чи­нов­ни­ків. Зві­сно, на­віть цей вну­трі­шній діа­лог не зав­жди бу­де про­стим. За­раз мо­же зда­ва­ти­ся, що ми з жи­те­ля­ми ОРДЛО до­три­му­є­мо­ся ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жних по­гля­дів на сьо­го­де­н­ня, не ка­жу­чи вже про май­бу­тнє. Але не слід за­бу­ва­ти, що на­віть най­за­пе­клі­ші про­тив­ни­ки мо­жуть ста­ти вір­ни­ми со­ю­зни­ка­ми. Так бу­ло, на­при­клад, пі­сля по­раз­ки Ні­меч­чи­ни: у се­кто­рі, яким управ­ля­ла адмі­ні­стра­ція США, на­ді­йшло 3600 за­яв від сол­да­тів із про­ха­н­ням до­зво­ли­ти шлюб із мі­сце­вою дів­чи­ною.

Та­ким чи­ном, основ­ним зав­да­н­ням дер­жа­ви бу­де про­де­мон­стру­ва­ти всім мі­сце­вим жи­те­лям, що До­нецьк і Лу­ганськ — це Укра­ї­на, і дер­жа­ва ста­ви­ться до цих те­ри­то­рій із та­кою ж тур­бо­тою, як і до Ки­є­ва чи Льво­ва.

Осві­та

На­сам­пе­ред не­об­хі­дно від­сто­ро­ни­ти від ро­бо­ти в шко­лах і уні­вер­си­те­тах про­па­ган­ди­стів «рус­ско­го ми­ра». Ви­кла­да­чів, учи­те­лів, які ви­кла­да­ли істо­рію Ро­сії або істо­рію рі­дно­го краю, тре­ба звіль­ни­ти.

Має по­ча­ти ді­я­ти но­вий за­кон «Про осві­ту», а це озна­чає, що всі на­вчаль­ні за­кла­ди пе­ре­хо­дять на укра­їн­ську мо­ву на­вча­н­ня. Я пе­ре­ко­на­ний, що з цим не бу­де про­бле­ми, оскіль­ки су­сі­дня з До­не­цьком Ав­ді­їв­ка ада­пту­є­ться до цьо­го за­ко­ну без про­блем. Цей шлях прой­дуть і шко­ли на те­ри­то­рії ОРДЛО. І за­раз у шко­лах «ЛДНР» про­дов­жу­ють ви­вча­ти укра­їн­ську мо­ву.

Ви­ші, які ви­му­ше­но за­ли­ши­ли свої мі­ста, по­вер­ну­ться на мі­сце ро­бо­ти. Я бу­вав у ба­га­тьох із них і знаю, що во­ни цьо­го хо­чуть. Усьо­го їх 17, у До­не­цькій обла­сті — 10 і в Лу­ган­ській — 7. На но­вих мі­сцях мо­жуть за­ли­ши­ти­ся пра­цю­ва­ти фі­лії, якщо в цьо­му бу­де по­тре­ба.

Еко­но­мі­ка

У 2014—2015 рр. де­які успі­шні під­при­єм­ства за­ли­ши­ли оку­по­ва­ну те­ри­то­рію, зу­мів­ши пе­ре­вез­ти свої ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті. Але вже на­при­кін­ці 2015 р. ке­рів­ни­цтво «ЛДНР» ре­тель­но кон­тро­лю­ва­ло, що­би про­ми­сло­ве обла­дна­н­ня не за­ли­ша­ло те­ри­то­рію не­ви­зна­них ре­спу­блік. У ре­зуль­та­ті, ба­га­то під­при­ємств зму­ше­ні бу­ли зу­пи­ни­ти ді­яль­ність, оскіль­ки пра­цю­ва­ти в оку­па­ції про­сто не­до­ціль­но.

По­при гу­чні за­яви по­пе­ре­дньої вла­ди, еко­но­мі­ка Дон­ба­су бу­ла й за­ли­ша­є­ться си­ро­вин­ною та екс­порт­но орі­єн­то­ва­ною. Як і 100 ро­ків то­му, у Дон­ба­сі про­дов­жу­ють лі­ди­ру­ва­ти ви­до­бу­ток ву­гі­л­ля, ме­та­лур­гія, хі­мі­чне ви­ро­бни­цтво або ви­ро­бни­цтво труб і ви­до­бу­ток глин.

Ре­гіон не ви­ро­бляв про­ду­кції з ви­со­кою до­да­ною вар­ті­стю, а те­пер і по­го­тів. Для ро­зу­мі­н­ня мас­шта­бів еко­но­мі­чних про­блем оку­по­ва­но­го Дон­ба­су на­ве­ду кіль­ка при­кла­дів. Най­біль­ший Гор­лів­ський кон­церн «Сти­рол» не пра­цює, ша­хти об’єд­на­н­ня «Ма­кі­ї­ву­гі­л­ля» час­тко­во за­то­пле­ні, ша­хта іме­ні За­сядь­ка, ша­хта іме­ні Ско­чин­сько­го при­зу­пи­ни­ли ро­бо­ту че­рез не­мо­жли­вість збу­ва­ти си­ро­ви­ну. ЄМЗ — на ме­жі зу­пин­ки. Ба­га­то се­ре­дніх і ча­сти­ну ве­ли­ких під­при­ємств рі­жуть на брухт або ж во­ни пра­цю­ють на ме­жі зу­пин­ки.

Я впев­не­ний, що осо­бли­во­го сти­му­лу, на­віть для вну­трі­шніх укра­їн­ських ін­ве­сти­цій у ре­гіон, не бу­де, а вже зов­ні­шніх — тим біль­ше. По­трі­бні не­ор­ди­нар­ні, але ефе­ктив­ні рі­ше­н­ня. Одним із яких мо­же ста­ти від­кри­т­тя те­хно­пар­ків зі спе­ці­аль­ною си­сте­мою опо­да­тку­ва­н­ня, що ді­я­ти­ме у прив’яз­ці до те­ри­то­рії й по­ши­рю­ва­ти­ме­ться тіль­ки на ком­па­нії, які ви­ро­бля­ють про­ду­кти кін­це­во­го спо­жи­ва­н­ня. І які ство­рять ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті на цій те­ри­то­рії. Си­сте­му опо­да­тку­ва­н­ня для цих те­хно­пар­ків тре­ба спро­сти­ти, зокре­ма зни­зи­ти по­да­ток на при­бу­ток, на­да­ва­ти зем­лю в без­пла­тну орен­ду.

Та­кі те­хно­пар­ки мо­жна ство­ри­ти в кіль­кох мі­сцях, по­бли­зу ву­зло­вих за­лі­зни­чних стан­цій і роз­ви­не­ної до­ро­жньої ін­фра­стру­кту­ри, а та­кож по­руч із ае­ро­пор­та­ми. Пі­ло­тний про­ект мо­жна за­пу­сти­ти у пром­зо­ні Ав­ді­їв­ки, не­по­да­лік є ву­зло­ва за­лі­зни­чна стан­ція «Яси­ну­ва­та», До­не­цький ае­ро­порт і хо­ро­ша ав­то­до­ро­жня ін­фра­стру­кту­ра. А та­кож по­тен­цій­ні те­хно­пар­ки мо­жуть бу­ти ство­ре­ні в Іло­вай­ську та по­бли­зу Лу­ган­сько­го ае­ро­пор­ту.

Щоб не мар­ну­ва­ти ча­су в май­бу­тньо­му, пер­ший про­ект мо­жна по­чи­на­ти ре­а­лі­зо­ву­ва­ти вже те­пер, на­при­клад у Кр­ама­тор­ську або Ма­рі­у­по­лі. У ра­зі успі­ху цей до­свід ста­не в при­го­ді, і про­ект лег­ко бу­де мас­шта­бу­ва­ти. А для за­лу­че­н­ня іно­зем­них ін­ве­сто­рів слід пі­ти на ра­ди­каль­ний крок і пе­ре­да­ти су­до­ву вла­ду над ци­ми те­ри­то­рі­я­ми в іно­зем­ну юрис­ди­кцію. Це до­по­мо­же за­лу­чи­ти ка­пі­тал з усьо­го сві­ту і дасть шанс на еко­но­мі­чне від­ро­дже­н­ня Дон­ба­су.

Тут на­ве­де­но да­ле­ко не пов­ний пе­ре­лік про­блем і, вже тим біль­ше, не пов­ний пе­ре­лік шля­хів їх ви­рі­ше­н­ня для оку­по­ва­них те­ри­то­рій. Нам ще на­ле­жить шу­ка­ти кон­сен­сус усе­ре­ди­ні су­спіль­ства з ба­га­тьох тем, по­ру­ше­них ви­ще. Але ба­га­то що з на­ве­де­но­го тут мо­же ста­ти від­прав­ною то­чкою для мо­де­лю­ва­н­ня пов­но­цін­но­го пла­ну ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су. Хоч би як див­но це зву­ча­ло, але, щоб отри­ма­ти від­по­відь на за­пи­та­н­ня: «Як нам по­вер­ну­ти Дон­бас?» — спо­ча­тку ми му­си­мо зро­зу­мі­ти, що ми з ним ро­би­ти­ме­мо.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.