Як «Ма­тиль­да» згур­ту­ва­ла на­цію

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Ро­сію мо­жна роз­гля­да­ти як гео­гра­фі­чне вті­ле­н­ня аб­со­лю­тно­го зла, на­зи­ва­ти її «Мор­до­ром» або на­ді­ля­ти ін­ши­ми епі­те­та­ми.

Вла­сне, остан­нім ча­сом ми це ча­сто ро­би­мо, й це спра­ве­дли­во. З ін­шо­го бо­ку, слід від­да­ти їй на­ле­жне при­найм­ні з по­гля­ду по­лі­то­ло­гії: та­ка три­ва­ла кон­цен­тро­ва­на і май­же одно­о­сі­бна вла­да за­слу­го­вує при­скі­пли­вої ува­ги. Укра­ї­ні не по­ща­сти­ло ма­ти та­ко­го «ці­ка­во­го для ви­вче­н­ня» су­сі­да, це не наш ви­бір, і ці­єю опці­єю мо­жна бу­ло б за­люб­ки з кимсь по­мі­ня­ти­ся, збе­ріг­ши те­ри­то­рі­аль­ну не­до­тор­ка­ність та ти­ся­чі жит­тів, але ма­є­мо уні­каль­ну на­го­ду спо­сте­рі­га­ти в без­по­се­ре­дній близь­ко­сті з-за кор­до­ну за пра­кти­чним вті­ле­н­ням про­пи­сних істин. Не­за­ле­жно від фор­ми та змі­сту за­хо­дів ро­сій­ської по­лі­ти­ки, їхня гли­бин­на су­тність зав­жди й не­змін­но одна — отри­ма­н­ня вла­ди якнай­біль­шо­го об­ся­гу і втри­ма­н­ня її яко­мо­га дов­ше. Вла­сне, це ду­же близь­ко до хре­сто­ма­тій­но­го ви­зна­че­н­ня по­лі­ти­ки, ха­ра­ктер­ної для біль­шо­сті дер­жав, про­сто Ро­сія із зав­да­н­ням зо­се­ре­дже­н­ня та кон­сер­ва­ції вла­ди справ­ля­є­ться май­же до­ско­на­ло. І осо­бли­во яскра­во це ви­яв­ля­є­ться в пи­та­н­нях, які без­по­се­ре­дньо не сто­су­ю­ться по­лі­ти­ки, але без яких по­лі­ти­ка не мо­же вва­жа­ти­ся пов­но­цін­ною…

26 жов­тня 2017 р. у ро­сій­ський кі­но­про­кат ви­йшов ху­до­жній фільм Оле­ксія Учи­те­ля «Ма­тиль­да». І це до­во­лі не­спо­ді­ва­но для пев­ної ка­те­го­рії гро­ма­дян, адже су­пе­ре­чки нав­ко­ло стрі­чки ви­ни­кли ще пі­сля опри­лю­дне­н­ня у кві­тні 2016 р. пер­шо­го трей­ле­ра до неї. У цен­трі сю­же­ту філь­му — ро­ман­ти­чні від­но­си­ни ба­ле­ри­ни Ма­тиль­ди Кше­син­ської з пре­сто­ло­на­слі­дни­ком Ро­сій­ської ім­пе­рії Ми­ко­лою II. Про­тив­ни­ки філь­му вва­жа­ють, що за­про­по­но­ва­ний по­гляд на ім­пе­ра­то­ра пе­ре­брі­хує істо­рію і не від­по­від­ає обра­зу стра­сто­тер­пця (ка­но­ні­зо­ва­ний за те, що був за­му­че­ний во­ро­га­ми ві­ри). Не­га­тив­на ре­а­кція свя­щен­но­слу­жи­те­лів РПЦ ціл­ком зро­зумі­ла. Пред­став­ни­ки мо­нар­хі­чних і ре­лі­гій­них ру­хів («Цар­ский крест», «Хри­сти­ан­ское го­су­дар­ство», «Со­рок Со­ро­ков», Со­юз пра­во­слав­них хо­ру­гво­но­сців ін.), що ти­по­во для них, на­зва­ли йо­го ан­ти­ро­сій­ською й ан­ти­ре­лі­гій­ною про­во­ка­ці­єю. У по­лі­ти­чній пло­щи­ні ре­транс­ля­то­ром ідей «за­хи­сни­ків ві­ри» ви­сту­пи­ла де­пу­тат Дер­жав­ної Ду­ми від оку­по­ва­но­го Кри­му На­та­лія По­клон­ська, яка здав­на сим­па­ти­зує ко­ли­шньо­му ім­пе­ра­то­ру і спе­ці­аль­но для якої бюст Ми­ко­ли ІІ ми­ро­то­чив у Кри­му. На­справ­ді ні­яко­го чу­да за­фі­ксо­ва­но не бу­ло, й цер­ква офі­цій­но про це по­ві­до­ми­ла, але в пи­та­н­нях ві­ри По­клон­ської ра­ціо­наль­ні ар­гу­мен­ти без­си­лі. Во­на офі­цій­но звер­ну­ла­ся до Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри РФ з ви­мо­гою пе­ре­ві­ри­ти кі­но на пре­дмет «за­гро­зи на­ціо­наль­ній без­пе­ці» і за­бо­ро­ни­ти йо­го за «роз­па­лю­ва­н­ня во­ро­жне­чі на ре­лі­гій­но­му ´рун­ті, на­ру­гу над пра­во­слав­ни­ми свя­ти­ня­ми та обра­зу ре­лі­гій­них по­чут­тів лю­дей». За­га­лом, По­клон­ська на­ді­сла­ла в МВС, Ген­про­ку­ра­ту­ру та Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри Ро­сії 43 осо­би­стих звер­не­н­ня і пе­ре­да­ла по­над 100 тис. звер­нень обра­же­них гро­ма­дян.

На еле­ктрон­но­му агре­га­то­рі Change.org одна з пе­ти­цій про­ти «Ма­тиль­ди» зі­бра­ла по­над 24 тис. під­пи­сів, оскіль­ки «в істо­рії не­має фа­ктів спів­жи­т­тя ро­сій­ських ца­рів з ба­ле­ри­на­ми, а Ро­сія пред­став­ле­на у філь­мі як кра­ї­на ши­бе­ниць, пи­я­цтва і роз­пу­сти, що та­кож є бре­хнею».

Згі­дно з ро­сій­ською стра­те­гі­єю на­ціо­наль­ної без­пе­ки, до за­гроз у га­лу­зі куль­ту­ри від­не­се­но роз­ми­ва­н­ня тра­ди­цій­них ро­сій­ських ду­хов­но-мо­раль­них цін­но­стей шля­хом куль­тур­ної та ін­фор­ма­цій­ної екс­пан­сії. Про­тив­ни­ки філь­му вва­жа­ють йо­го про­я­вом са­ме цих тен­ден­цій, до­да­ю­чи як об­тя­жу­ю­чу об­ста­ви­ну спро­бу фаль­си­фі­ка­ції ро­сій­ської істо­рії та по­ши­ре­н­ня низь­ко­які­сної про­ду­кції ма­со­вої куль­ту­ри. Остан­ні ви­снов­ки осо­бли­во див­ні, оскіль­ки за­зву­ча­ли ще на ста­дії фа­кти­чної не­до­сту­пно­сті про­ду­кту для ма­со­во­го гля­да­ча та при за­до­ку­мен­то­ва­ній Ге­не­раль­ною про­ку­ра­ту­рою РФ, за ре­зуль­та­та­ми пе­ре­вір­ки трей­ле­ра і сце­на­рію «Ма­тиль­ди», від­су­тно­сті по­ру­шень. Про­те пра­во­слав­ний куль­тур­но­істо­ри­чний «джи­хад» тіль­ки роз­по­чав­ся і не міг так про­сто за­вер­ши­тись. Не ба­чив, але за­су­джую З по­ча­тком до­прем’єр­но­го по­ка­зу філь­му на по­ча­тку ве­ре­сня 2017 р. в рі­зних ре­гіо­нах РФ від­бу­ла­ся низ­ка «пра­во­слав­них» акцій про­те­сту: від від­вер­то­го те­ро­ру (по­гро­зи роз­пра­вою ав­то­ру, по­гро­зи кі­но­те­а­трам у вчи­нен­ні ма­со­вих під­па­лів, спро­би під­па­лів та ав­то­мо­біль­них та­ра­нів) до ма­со­вих хре­сних хо­дів і мо­ли­тов­но­го сто­я­н­ня «Оста­но­вим «Ма­тиль­ду» — со­хра­ним на­ше зем­ное Оте­че­ство!». Сту­дію ре­жи­се­ра в Санкт-пе­тер­бур­зі та ав­то­мо­біль йо­го адво­ка­та та­ки бу­ло під­па­ле­но, а ме­ре­жі кі­но­те­а­трів по всій кра­ї­ні від­мов­ля­ли­ся від по­ка­зу «Ма­тиль­ди».

Та­кої ре­а­кції в Ро­сії удо­сто­ю­ва­ли­ся не­ба­га­то філь­мів. У 2015 р. фра­за у ва­рі­а­ції «не ди­вив­ся, але за­су­джую» на­бу­ла по­пу­ляр­но­сті се­ред па­трі­о­ти­чно та пра­во­слав­но на­ла­што­ва­них гро­ма­дян у кон­текс­ті філь­му Ан­дрія Звя­гін­це­ва «Ле­ві­а­фан». На­віть во­ро­жі аме­ри­кан­ські сле­ше­ри, в яких від­бу­ва­ю­ться всі­ля­кі без­ду­хов­ні роз­чле­ну­ва­н­ня, мо­жуть ре­цен­зу­ва­ти­ся як «ме­та­фо­ра со­ці­аль­но­го про­те­сту про­ти ре­стру­кту­ри­за­ції ви­ро­бни­цтва». Хай під шквал кри­ти­ки, хай і з пов­но­лі­тнім ін­де­ксом «18+», та­кі філь­ми все одно по­тра­пля­ють на екра­ни ро­сій­ських кі­но­те­а­трів. А тут ві­тчи­зня­ний про­дукт під­дав­ся об­стру­кції. Осо­бли­во не­ло­гі­чно та­ка ата­ка ви­гля­дає на тлі ін­ших. На­при­клад, рів­но­апо­столь­ний князь Во­ло­ди­мир у філь­мі «Ві­кінг» на­со­ло­джу­вав­ся га­лю­ци­на­ці­я­ми під ді­єю гри­бів у то­ва­ри­стві жі­нок і не ви­яв­ляв на­ле­жної по­ва­ги до ві­тчи­зни, але це ні­ко­го не вра­жа­ло й не обра­жа­ло.

Вла­сне, всі най­го­лов­ні­ші для се­бе ви­снов­ки ау­ди­то­рія зро­би­ла, не див­ля­чись са­мо­го філь­му, — до­ста­тньо двох трей­ле­рів. Са­ме та­ким шля­хом у сво­їх оцін­ках і пі­шли ба­га­то ро­сі­ян рі­зно­го рів­ня ві­до­мо­сті та пу­блі­чно­сті — обме­жи­лись опи­сом са­мо­го про­ду­кту, не ску­шту­вав­ши йо­го, чим під­три­ма­ли гра­дус істе­рії. «Кі­но — це управ­лі­н­ня не­ви­мов­ним» (с) Ро­сій­ський кі­не­ма­то­граф дав­но став ін­стру­мен­том про­па­ган­ди, але «пан­фі­лов­ці», бу­ди­нок Па­вло­ва у Ста­лін­гра­ді, по­дви­ги ДАВНЬОРУССКІХ во­ї­нів чи ін­ші сю­же­ти «ве­ли­ких філь­мів про ве­ли­ку вій­ну» від М.ми­хал­ко­ва чи Ф. Бон­дар­чу­ка не ви­пра­вда­ли спо­ді­вань, ба­зо­ва­них на зна­чних фі­нан­со­вих вли­ва­н­нях. Ім­пер­сько­му пе­рі­о­ду в кі­но при­ді­ле­но вза­га­лі ма­ло ува­ги, хо­ча ім­пер­ськість Ро­сії ни­ні не менш скрє­пна за її ра­дян­ськість. То­му вся ця істо­рія нав­ко­ло «Ма­тиль­ди» до­бря­че на­га­дує ві­ру­сний мар­ке­тинг: пі­ді­грі­ва­ю­чи ін­те­рес пу­блі­ки до філь­му, вла­да до­ся­гає і су­то по­лі­ти­чних ці­лей. Ви­яв­ля­є­ться, Ми­ко­ла ІІ ні­який не «кри­ва­вий», і тим біль­ше не «цар-ган­чір­ка», бо від­мов­ля­є­ться від ко­ха­н­ня на ко­ристь дер­жа­ви й на­ро­ду; в кра­ї­ні, об яку зла­ма­ли­ся зу­би На­по­ле­о­на і Кар­ла XII, про­цві­тає ба­лет єв­ро­пей­сько­го рів­ня; та й са­мо­го ім­пе­ра­то­ра грає ні­мець (за вер­сі­єю одні­єї ко­ли­шньої спів­ро­бі­тни­ці крим­ської про­ку­ра­ту­ри — пор­но­актор). Мо­жли­во, Учи­тель і не ви­ко­ну­вав пря­мо­го крем­лів­сько­го за­мов­ле­н­ня, але плід йо­го твор­чо­сті не мо­жна бу­ло не ви­ко­ри­ста­ти з по­лі­ти­чною ме­тою. Сві­ту він по­ка­зує, на­скіль­ки Ро­сія куль­тур­но ба­га­та й ци­ві­лі­зо­ва­на, а для су­то ро­сій­сько­го вжи­тку — іде­а­лі­зує па­трі­ар­хат і силь­ну ру­ку во­льо­вої осо­би­сто­сті. Одне сло­во, не обов’яз­ко­во бу­ти при­че­тним — го­лов­не, гра­мо­тно ско­ри­ста­ти­ся «пост-про­да­кши­ном».

Вла­да мо­же де­мон­стра­тив­но три­ма­тись на від­ста­ні й обме­жу­ва­ти­ся ма­ло­зна­чу­щи­ми за­ява­ми Ме­дин­сько­го чи Чай­ки. Мо­же за­пе­ре­чу­ва­ти бу­дья­ку актив­ність із про­мо­ції філь­му чи ство­ре­н­ня пе­ре­шкод для твор­чо­сті. Мо­же на­зи­ва­ти старт про­ка­ту про­валь­ним, тим са­мим вка­зу­ю­чи на без­під­став­ність зви­ну­ва­чень у на­ма­ган­ні ви­ко­ри­ста­ти «Ма­тиль­ду» як по­лі­ти­чну те­хно­ло­гію.

Про­те По­клон­ській адмі­ні­стра­ція пре­зи­ден­та РФ за­про­по­ну­ва­ла про­дов­жи­ти пра­цю­ва­ти в Дер­жду­мі як де­пу­тат фра­кції «Єди­на Ро­сія» — або зда­ти ман­дат і про­по­від­у­ва­ти свої кле­ри­каль­но-мо­нар­хі­чні по­гля­ди, вже не асо­ці­ю­ю­чись із прав­ля­чою пар­ті­єю та ор­га­на­ми вла­ди. Пер­шість за ка­со­ви­ми збо­ра­ми остан­ньо­го ти­жня три­має при­го­дни­цько-ко­ме­дій­не фен­те­зі «Остан­ній бо­га­тир», що від­обра­жає за­ко­но­мір­ну пе­ре­ва­гу роз­ва­жаль­ної стрі­чки, орі­єн­то­ва­ної на ма­со­во­го гля­да­ча. То­му апе­ля­ції, бу­цім­то гро­мад­ськість «про­го­ло­су­ва­ла ру­блем», ви­да­ю­ться украй ма­ні­пу­ля­тив­ни­ми.

Го­лов­ни­ми ді­йо­ви­ми осо­ба­ми пра­во­слав­но­го те­ро­ри­зму уро­чи­сто і прив­се­лю­дно про­го­ло­ше­но ор­га­ні­за­цію «Хри­сти­ян­ська дер­жа­ва — Свя­та Русь», лі­де­ра якої О.ка­лі­ні­на Та­ган­ський суд у Мо­скві 23 ве­ре­сня за­а­ре­шту­вав на 3 мі­ся­ці. Що­прав­да, він став фі­гу­ран­том да­ле­ко не екс­тре­міст­ської 179-ї стат­ті Кри­мі­наль­но­го ко­де­ксу РФ (при­мус до здій­сне­н­ня уго­ди або від­мо­ви від її здій­сне­н­ня), пов’яза­ної з при­му­сом кі­но­про­ка­тни­ків до від­мо­ви від по­ка­зу філь­му «Ма­тиль­да». На по­ча­тку 2017 р. ор­га­ні­за­ція «за ре­лі­гій­ни­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми» роз­си­ла­ла від­по­від­ні ли­сти в кі­но­те­а­три.

«Хри­сти­ян­ська дер­жа­ва» існує з 2010 р., на­лі­чує по­над 5 тис. чле­нів та від­ді­ле­н­ня у 13 мі­стах Ро­сії. За сло­ва­ми її лі­де­рів. Адже ці да­ні все одно не­мо­жли­во пе­ре­ві­ри­ти, — ор­га­ні­за­ція не за­ре­є­стро­ва­на в Мі­ні­стер­стві юсти­ції РФ. За ін­ши­ми да­ни­ми, во­на скла­да­є­ться тіль­ки з двох уча­сни­ків, за­те під­три­му­є­ться ФСБ. Так чи іна­кше, існу­ва­н­ня та­кої «чи­слен­ної» і про­ду­ма­ної стру­кту­ри пра­во­слав­них фун­да­мен­та­лі­стів за­гроз­ли­ве для ре­пу­та­ції ре­жи­му і без «Ма­тиль­ди». На­то­мість її по­ка­зо­ве усу­не­н­ня ви­ко­ри­ста­не як свід­че­н­ня успі­шної кам­па­нії про­ти­дії ра­ди­каль­но­му ре­лі­гій­но­му екс­тре­мі­змо­ві, що за­гро­жує без­пе­ці пе­ре­сі­чних гро­ма­дян. Пра­ви­ло ко­ри­ди Будь-якій вла­ді ви­гі­дно страв­лю­ва­ти між со­бою рі­зні со­ці­аль­ні гру­пи, ко­трі не ма­ють прин­ци­по­вих від­мін­но­стей. Го­лов­не — ро­би­ти це до­зо­ва­но і не до­зво­ли­ти ви­йти з-під кон­тро­лю. Що сто­су­є­ться «Ма­тиль­ди», про­ти­бор­чі та­бо­ри не по­да­ють Ро­сій­ську ім­пе­рію в не­га­тив­но­му сві­тлі, але про­тив­ни­ки філь­му від­ки­да­ють са­му мо­жли­вість лю­бов­но­го три­ку­тни­ка в «бо­го­обра­ній» ди­на­стії. Во­ни вза­га­лі від­ки­да­ють усе, що йде вро­зріз із мейн­стрі­мом істо­рі­о­гра­фії, і го­то­ві смі­ли­во від­сто­ю­ва­ти свою пра­во­ту. Кремль ні­чо­го не втра­чає: пра­кти­чно й на­гля­дно пра­цює ідея вну­трі­шньо­го во­ро­га, але су­пе­ре­чно­сті не зда­тні роз­ви­ну­тись у сер­йо­зні зі­ткне­н­ня. В пев­ний мо­мент вла­да пе­ре­стає ви­ко­ну­ва­ти роль ма­та­до­ра, і «бик» ек­заль­то­ва­но­го су­спіль­ства усві­дом­лює, що пе­ред ним ма­ха­ють по­ло­тни­щем, за яким уже ні­ко­го не­має. І аб­со­лю­тно не ва­жли­во, по­чу­ва­є­ться на­род за­до­во­ле­ним чи роз­ча­ро­ва­ним, бо оби­дві аль­тер­на­ти­ви за­до­воль­ня­ють вла­ду: па­ру та­ки ви­пу­ще­но. Куль­мі­на­ці­єю всіх ма­нев­рів ста­ла по­ява укра­їн­сько­го слі­ду, — ме­то­ди, яки­ми ко­ри­сту­ю­ться ре­лі­гій­ні фа­на­ти­ки, на­зва­ли укра­їн­ською те­хно­ло­гі­єю роз­гой­ду­ва­н­ня су­спіль­ства.

Гра­ю­чи в «на­пів­по­зи­ції», Кремль отри­мав бо­ну­си: 1) тор­же­ство пра­во­слав’я, бо цін­но­сті за­хи­ще­но, а ком­про­ме­ту­ю­чих мар­гі­на­лів ви­ті­сне­но з «рин­ку»; 2) ма­ні­фест ав­то­ри­та­ри­зму озву­че­но до­сить чі­тко і 3) осо­бли­во не за­ва­див кі­но­про­ка­тни­кам за­ро­би­ти свої міль­йо­ни.

Та най­го­лов­ні­ше до­ся­гне­н­ня по­ля­гає в за­крі­плен­ні без­умов­но­го ре­фле­ксу: ви­хо­ва­не агре­сив­ною про­па­ган­дою су­спіль­ство по­чи­нає під­хо­плю­ва­ти най­мен­ші за­кли­ки до за­хи­сту «сво­їх» куль­тур­них, ре­лі­гій­них, ети­чних цін­но­стей. Пре­зи­дент і прем’єр­мі­ністр ви­слов­лю­ва­ли­ся стри­ма­но, не да­ва­ли по­спі­шних ко­мен­та­рів та оці­нок, на­то­мість ціл­ком по­кла­да­ли­ся на ін­ші дер­жав­ні стру­кту­ри й ор­га­ни, які «роз­бе­ру­ться». І во­ни ро­зі­бра­ли­ся, бо «не мо­жуть гру­бо по­ми­ля­тись». Важ­ко ска­за­ти, ко­ли са­ме па­ро­вий кла­пан по­чне пра­цю­ва­ти в ав­то­ма­ти­чно­му ре­жи­мі, в яко­му еска­ла­ція су­спіль­ної не­тер­пи­мо­сті до за­гроз «скрє­пам» від­бу­ва­ти­ме­ться уже в іні­ці­а­тив­но­му по­ряд­ку, без жо­дних вка­зі­вок зго­ри і без уча­сті про­від­ни­ків ти­пу По­клон­ської. Про­те все до цьо­го йде. Вже май­же рік Кон­сти­ту­цій­ний Суд Укра­ї­ни пе­ре­бу­ває в гли­бо­кій де­пре­сії.

Чи то че­рез ли­хий фа­тум, чи з ін­ших, ціл­ком бу­ден­них при­чин рі­ше­н­ня не при­йма­ю­ться, ке­рів­ник не оби­ра­є­ться, но­ві суд­ді не при­зна­ча­ю­ться. У ли­пні ни­ні­шньо­го ро­ку бу­ло прийня­то но­вий За­кон Укра­ї­ни «Про Кон­сти­ту­цій­ний Суд Укра­ї­ни», який ви­кли­кав не­о­дно­зна­чну ре­а­кцію як по­лі­ти­ків, так і екс­пер­тів. Крім очі­ку­ва­но­го ін­сти­ту­цій­но­го онов­ле­н­ня та змі­ни фі­ло­со­фії су­ду, пе­ред єди­ним ор­га­ном кон­сти­ту­цій­ної юрис­ди­кції на­шої дер­жа­ви сто­їть чи­ма­ло ви­кли­ків та за­гроз, від по­до­ла­н­ня яких за­ле­жать подаль­ша мо­жли­вість роз­бу­до­ви укра­їн­ської пра­во­вої дер­жа­ви та па­ну­ва­н­ня в ній прин­ци­пу вер­хо­вен­ства Кон­сти­ту­ції.

Ви­клик пер­ший. Ки­шень­ко­вість. «Чер­го­вий ки­шень­ко­вий суд», — са­ме так охре­сти­ла ре­фор­му Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду опо­зи­ція. Основ­не не­вдо­во­ле­н­ня ви­кли­ка­ла на­яв­ність у пре­зи­ден­та мо­жли­во­сті при­зна­ча­ти суд­дів. З огля­ду на ва­жли­вість по­ру­ше­но­го пи­та­н­ня, вва­жа­є­мо за до­ціль­не по­рів­ня­ти за­про­по­но­ва­ний укра­їн­ським за­ко­ном по­ря­док при­зна­че­н­ня суд­дів із тим, що ста­ло фун­кціо­нує в роз­ви­не­них єв­ро­пей­ських де­мо­кра­ти­чних кра­ї­нах кон­ти­нен­таль­но­го пра­ва.

До при­кла­ду, Фе­де­раль­ний Кон­сти­ту­цій­ний суд ФРН скла­да­є­ться з двох се­на­тів, суд­дів до яких при­зна­чає пре­зи­дент за по­да­н­ням пар­ла­мен­ту. У цьо­му аспе­кті тро­хи від­рі­зня­є­ться до­свід Ре­спу­блі­ки Ли­тви. До скла­ду Кон­сти­ту­цій­но­го су­ду ці­єї дер­жа­ви вхо­дять 9 суд­дів, при­зна­чає яких Сейм (пар­ла­мент). Кан­ди­да­тів де­ле­гу­ють пре­зи­дент, спі­кер Се­йму та го­ло­ва Вер­хов­но­го су­ду. У Ре­спу­блі­ці Поль­ща ор­га­ном, який здій­снює кон­сти­ту­цій­не пра­во­су­д­дя, є Кон­сти­ту­цій­ний три­бу­нал. До йо­го скла­ду вхо­дять 15 суд­дів, яких при­зна­чає пар­ла­мент. Як ба­чи­мо, в на­ве­де­них кра­ї­нах суд­дів кон­сти­ту­цій­них су­дів при­зна­ча­ють за­ко­но­дав­чі ор­га­ни вла­ди, що зу­мов­ле­но від­по­від­ною фор­мою прав­лі­н­ня цих дер­жав. У цьо­му укра­їн­ська мо­дель фор­му­ва­н­ня су­ду кон­сти­ту­цій­ної юрис­ди­кції справ­ді не під­да­є­ться за­галь­ній сві­то­вій ло­гі­ці. Втім, на все є свої, істо­ри­чно об­умов­ле­ні при­чи­ни.

У пер­шій ре­да­кції Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни 1996 р. бу­ло вста­нов­ле­но пра­во гла­ви дер­жа­ви при­зна­ча­ти тре­ти­ну скла­ду суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду. Ва­жли­во, що змі­ни фор­ми прав­лі­н­ня дер­жа­ви жо­дним чи­ном не по­зна­чи­ли­ся на на­яв­но­сті у пре­зи­ден­та цих пов­но­ва­жень. За та­ких умов, ко­ли впро­довж 16 ро­ків пре­зи­дент за­кон­но при­зна­чає та звіль­няє суд­дів, пу­блі­чні за­яви по­лі­ти­ків про те, що но­вий за­кон «Про Кон­сти­ту­цій­ний Суд Укра­ї­ни» на­ді­ляє очіль­ни­ка дер­жа­ви не­ба­че­ни­ми до­сі ви­ня­тко­ви­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми, ви­гля­да­ють кво­ло ар­гу­мен­то­ва­ни­ми. Во­дно­час слід ви­зна­ти, що пи­та­н­ня обме­же­н­ня впли­ву пре­зи­ден­та на фор­му­ва­н­ня скла­ду Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду справ­ді по­тре­бує ви­рі­ше­н­ня, з огля­ду на фор­му прав­лі­н­ня на­шої дер­жа­ви.

Ви­клик дру­гий. За­кри­тість. Вста­нов­ле­ний но­вим за­ко­ном по­ря­док про­ве­де­н­ня від­бо­ру кан­ди­да­тів ко­жним із суб’єктів при­зна­че­н­ня не пов­ною мі­рою від­по­від­ає кон­сти­ту­цій­но­му прин­ци­пу фор­му­ва­н­ня скла­ду су­ду на кон­кур­сних за­са­дах (ч.3 ст.148 Кон­сти­ту­ції). За­кон не мі­стить жо­дних кри­те­рі­їв, за яки­ми мо­жна бу­ло б об’єктив­но оці­ни­ти рі­вень ком­пе­тен­тно­сті та мо­раль­них яко­стей ко­жно­го з кан­ди­да­тів (який має бу­ти най­ви­щим). Від­по­від­но, на­да­н­ня пе­ре­ва­ги одно­му кан­ди­да­то­ві пе­ред ін­шим має ви­клю­чно суб’єктив­ний ха­ра­ктер. У зв’яз­ку з цим ча­сто лу­на­ють про­по­зи­ції фор­му­ва­ти Кон­сти­ту­цій­ний Суд за прин­ци­пом Вер­хов­но­го — на осно­ві від­кри­то­го та про­зо­ро­го кон­кур­су. У на­ве­де­но­му аспе­кті слід за­зна­чи­ти, що сві­то­вий до­свід не де­мон­струє ви­пад­ків при­зна­че­н­ня суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду на осно­ві від­кри­то­го кон­кур­су. Як пра­ви­ло, фор­му­ва­н­ня су­ду кон­сти­ту­цій­ної юрис­ди­кції зав­жди є ре­зуль­та­том ком­про­мі­су трьох гі­лок вла­ди. Не­за­ле­жність та не­упе­ре­дже­ність суд­дів до­ся­га­є­ться три­ва­лі­стю тер­мі­ну їхніх пов­но­ва­жень (дов­шо­го, ніж у пре­зи­ден­та чи де­пу­та­тів пар­ла­мен­ту). Втім, на­ве­де­на об­ста­ви­на не ви­клю­чає мо­жли­во­сті про­зо­рої та зро­зумі­лої про­це­ду­ри від­бо­ру кан­ди­да­тів на по­са­ду суд­ді Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду (он­лайн-транс­ля­ції за­сі­дань кон­кур­сних ко­мі­сій, збо­рів, спів­бе­сід то­що). При­мі­тно, що для ре­а­лі­за­ції ці­єї ідеї жо­дні за­ко­но­дав­чі змі­ни не по­трі­бно, до­сить до­брої во­лі від­по­від­них суб’єктів, упов­но­ва­же­них фор­му­ва­ти склад су­ду.

Ви­клик тре­тій. Не­ді­є­вість. Ви­зна­че­н­ня від­по­від­но­сті за­ко­нів кон­сти­ту­ції — ти­туль­не пов­но­ва­же­н­ня кон­сти­ту­цій­но­го су­ду бу­дья­кої дер­жа­ви. За­галь­но­прийня­та фор­му­ла «за­галь­ний суд — суд фа­кту, кон­сти­ту­цій­ний суд — суд пра­ва» озна­чає, що за­галь­ні су­ди оці­ню­ють факт на під­ста­ві за­ко­ну, а кон­сти­ту­цій­ний суд оці­нює сам за­кон. З по­ча­тку про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті в Укра­ї­ні кіль­ка ра­зів змі­ню­ва­ло­ся ро­зу­мі­н­ня ста­ту­су кон­сти­ту­цій­но­го су­ду та йо­го мі­сця в си­сте­мі ор­га­нів вла­ди. В остан­ньо­му за­ко­ні, прийня­то­му в ли­пні ни­ні­шньо­го ро­ку, Кон­сти­ту­цій­ний Суд ви­зна­ча­є­ться як ор­ган кон­сти­ту­цій­ної юрис­ди­кції, що за­без­пе­чує вер­хо­вен­ство Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, ви­рі­шує пи­та­н­ня про від­по­від­ність Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни за­ко­нів Укра­ї­ни та, у пе­ред­ба­че­них Кон­сти­ту­ці­єю Укра­ї­ни ви­пад­ках, ін­ших актів. У зв’яз­ку з на­ве­де­ним ді­яль­ність су­ду по­кли­ка­на або під­твер­джу­ва­ти, або роз­ві­ю­ва­ти сум­ні­ви з при­во­ду від­по­від­но­сті Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни ре­зуль­та­тів пра­во­твор­чо­сті рі­зних суб’єктів вла­ди. Однак для прийня­т­тя будь-яко­го рі­ше­н­ня по­трі­бні: а) кво­рум; б) біль­шість го­ло­сів. Від­су­тність одні­єї з цих двох скла­до­вих при­зво­дить до «за­ви­са­н­ня в по­ві­трі» пи­тань, ви­рі­ше­н­ня яких ду­же ча­сто має дер­жав­не зна­че­н­ня, ро­бить кон­сти­ту­цій­не пра­во­су­д­дя не­ді­є­вим.

З 2014 р. Кон­сти­ту­цій­ний Суд Укра­ї­ни, з об’єктив­них, а по­де­ку­ди — й суб’єктив­них при­чин, не де­мон­струє ви­со­ких по­ка­зни­ків ро­бо­ти. Пов­но­ва­жни­ми є 13 суд­дів із не­об­хі­дних 18-ти. При по­вер­нен­ні до ре­да­кції Основ­но­го За­ко­ну від 8 гру­дня 2004 р. Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни звіль­ни­ла із за­йма­них по­сад суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, при­зна­че­них за її кво­тою, то­ді як суд­ді, при­зна­че­ні пре­зи­ден­том і з’їздом суд­дів, за­ли­ши­ли­ся пра­цю­ва­ти. Не­до­уком­ле­кто­ва­ність скла­ду та вну­трі­шня роз­рі­зне­ність суд­дів за суб’єкта­ми при­зна­че­н­ня ма­ла на­слід­ком дис­гар­мо­нію в ро­бо­ті су­ду. Вже пі­сля прийня­т­тя но­во­го за­ко­ну роз­по­ча­ли­ся про­це­ду­ри кон­кур­сних від­бо­рів суд­дів, яких при­зна­ча­ють пре­зи­дент, Вер­хов­на Ра­да і з’їзд суд­дів. За умо­ви спо­кій­но­го пе­ре­бі­гу кон­кур­сних про­це­дур, мо­жна смі­ли­во спо­ді­ва­ти­ся, що но­вих суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни, які роз­бло­ку­ють йо­го ро­бо­ту, бу­де при­зна­че­но до кін­ця ни­ні­шньо­го ро­ку. Втім, по­дії нав­ко­ло від­кри­то­го кон­кур­су до Вер­хов­но­го Су­ду, йо­го три­ва­лість (по­над 9 мі­ся­ців), ра­зом із про­де­мон­стро­ва­ною де­кіль­ка ра­зів не­спро­мо­жні­стю ді­ю­чих суд­дів обра­ти со­бі ке­рів­ни­ка, не да­ють під­став щось одно­зна­чно ствер­джу­ва­ти.

Ви­клик че­твер­тий. Страх. Впро­довж три­ва­ло­го ча­су в про­ва­джен­ні Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни пе­ре­бу­ває низ­ка ре­зо­нан­сних справ, від ви­рі­ше­н­ня яких за­ле­жать до­лі ти­сяч лю­дей, а по­де­ку­ди — й дер­жав­ної по­лі­ти­ки. До них на­ле­жать, зокре­ма, по­да­н­ня у спра­ві що­до не­кон­сти­ту­цій­но­сті окре­мих по­ло­жень за­ко­ну «Про очи­ще­н­ня вла­ди». У су­дах Укра­ї­ни пе­ре­бу­ва­ють со­тні справ що­до від­нов­ле­н­ня на по­са­дах чи­нов­ни­ків, звіль­не­них від­по­від­но до по­ло­жень цьо­го за­ко­ну, про­ва­дже­н­ня в яких зу­пи­не­не до ви­рі­ше­н­ня в КСУ пи­та­н­ня кон­сти­ту­цій­но­сті по­ло­жень за­ко­ну. Ді­знав­шись про цю си­ту­а­цію, Ве­не­цій­ська ко­мі­сія на­го­ло­си­ла, що та­кий пе­ре­біг по­дій слід при­пи­ни­ти яко­мо­га швид­ше, адже він не­га­тив­но ха­ра­кте­ри­зує стан за­кон­но­сті та за­хи­сту прав лю­ди­ни в Укра­ї­ні. Для цьо­го на­сам­пе­ред по­трі­бно за­без­пе­чи­ти нор­маль­не фун­кціо­ну­ва­н­ня ро­бо­ти су­ду в пов­но­му скла­ді і на­ре­шті по­до­ла­ти страх від­по­від­аль­но­сті за будь-яке прийня­те рі­ше­н­ня. Ін­шою та­кою спра­вою є т.з. мов­ний за­кон. А від­не­дав­на спи­сок ре­зо­нан­сів, роз­гляд яких ви­кли­кає най­біль­ший ін­те­рес су­спіль­ства, по­пов­нив­ся ще дво­ма за­ко­но­про­е­кта­ми — про вне­се­н­ня змін до ст. 80 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни що­до не­до­тор­кан­но­сті на­ро­дних обран­ців та її ска­су­ва­н­ня. До то­го ж у гео­ме­три­чній про­гре­сії збіль­шу­є­ться кіль­кість кон­сти­ту­цій­них скарг від гро­ма­дян Укра­ї­ни, які та­кож че­ка­ють на не­упе­ре­дже­ні та спра­ве­дли­ві рі­ше­н­ня.

На­справ­ді ж ви­кли­ків мо­же бу­ти на­ба­га­то біль­ше. Ки­шень­ко­вість, за­кри­тість, не­ді­є­вість і страх уже не впер­ше ста­ють на за­ва­ді нор­маль­но­му фун­кціо­ну­ван­ню кон­сти­ту­цій­но­го пра­во­су­д­дя в на­шій дер­жа­ві. Го­лов­не, щоб ці ста­рі ви­кли­ки не зни­щи­ли Кон­сти­ту­цій­ний Суд на­пе­ре­до­дні но­вих ви­бо­рів. Як пар­ла­мент­ських, так і пре­зи­дент­ських.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.