За­кон на­ціо­наль­ної не­без­пе­ки

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Шквал на­то­ін­те­гра­цій­них за­яв остан­ньо­го мі­ся­ця рве гре­блі.

По­лі­ти­чний етер за­пов­ню­ють за­кли­на­н­ня­ми про не­ми­ну­чий вступ до НАТО. Спо­ча­тку з’яв­ля­ю­ться не­до­лу­гі за­яви пре­зи­ден­та про «дер­жа­ву-аспі­ран­та» і «дов­го­о­чі­ку­ва­не й ло­гі­чне рі­ше­н­ня НАТО під­ви­щи­ти рі­вень ам­бі­цій Укра­ї­ни що­до альян­су». Оскіль­ки ам­бі­ції Укра­ї­ни альян­су не під­вла­дні, та­кі за­яви ви­кли­ка­ли очі­ку­ва­ну і ло­гі­чну ре­а­кцію: «не бу­ло жо­дних змін у по­лі­ти­ці». На офі­цій­ній сто­рін­ці НАТО укра­їн­цям про­ве­ли лі­кнеп з ан­гло-укра­їн­сько­го пе­ре­кла­ду, за­зна­чив­ши, що «на­зва кра­ї­ни-аспі­ран­та не змі­нює по­лі­ти­ки альян­су сто­сов­но дер­жа­ви», бо aspirant country, це не дер­жа­ва з по­свід­че­н­ням аспі­ран­та, а дер­жа­ва, яка пра­гне (aspire) член­ства.

Да­лі ви­ни­кає па­фо­сна іні­ці­а­ти­ва очіль­ни­ка дер­жа­ви вне­сти змі­ни до Кон­сти­ту­ції, вка­зав­ши в ній «стра­те­гі­чну ме­ту роз­ви­тку дер­жа­ви — член­ство в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі і член­ство в Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­му альян­сі» на­чеб­то для то­го, щоб зро­би­ти про­цес на­то­ін­те­гра­ції не­зво­ро­тним. І всі ці ру­хи від­бу­ва­ю­ться на тлі обго­во­ре­н­ня за­ко­но­про­е­кту про на­ціо­наль­ну без­пе­ку, не­що­дав­но по­да­но­го пре­зи­ден­том до пар­ла­мен­ту, який, зно­ву ж-та­ки за йо­го сло­ва­ми, «ва­жли­вий як для ре­фор­ми се­кто­ра без­пе­ки, так і для сут­тє­во­го кро­ку на на­шо­му шля­ху до НАТО».

Мо­жна в Кон­сти­ту­цію Укра­ї­ни за­пи­са­ти стра­те­гі­чну ме­ту — за­пу­сти­ти ра­ке­ту «Фаль­кон-9». Мо­жна на­віть спро­бу­ва­ти пе­ре­ко­на­ти Іло­на Ма­ска ви­зна­ти на­ші на­мі­ри це зро­би­ти. Про­те ра­ке­та від цьо­го не по­бу­ду­є­ться і не по­ле­тить.

НАТО — без­пе­ко­ве об’єд­на­н­ня, за­сно­ва­не на прин­ци­пі «один за всіх і всі за одно­го». Для то­го щоб ко­ле­ктив­на без­пе­ка пра­цю­ва­ла, без­пе­ко­ві ін­сти­ту­ти, пе­ре­дов­сім ар­мія і спец­слу­жби, по­вин­ні бу­ти су­мі­сни­ми за сво­єю фі­ло­со­фі­єю і ме­то­да­ми та зда­тни­ми до вза­є­мо­дії.

Якось укра­їн­ський по­лі­тик із сар­ка­змом за­пи­тав аме­ри­кан­сько­го ге­не­ра­ла, а чи бу­дуть го­то­ві США на­да­ти вій­сько­ву під­трим­ку Укра­ї­ні у ра­зі пов­но­мас­шта­бно­го втор­гне­н­ня Ро­сії? На що аме­ри­кан­ський ге­не­рал щи­ро роз­по­вів про те, скіль­ки укра­їн­ських до­зво­лів по­трі­бно і скіль­ки ча­су на них пі­де що­ра­зу, ко­ли в Укра­ї­ну не­об­хі­дно бу­де до­пра­ви­ти аме­ри­кан­ських вій­сько­вих або те­хні­ку, і під­су­му­вав із сум­ною іро­ні­єю: «По­ки що ро­сій­ським вій­ськам на­ба­га­то лег­ше по­тра­пи­ти в Укра­ї­ну, ніж аме­ри­кан­ським».

Цей діа­лог сам по со­бі є до­ста­тньою оцін­кою і зда­тно­сті до вза­є­мо­дії, і «рів­ня ам­бі­цій Укра­ї­ни що­до альян­су». Вер­хов­ний го­лов­но­ко­ман­ду­вач, який у вій­ні про­ти по­ту­жно­го во­ро­га шу­кає со­ю­зни­ків, мав би не де­кла­ру­ва­ти ам­бі­ції, а за чо­ти­ри ро­ки зро­би­ти своє вій­сько зда­тним до вза­є­мо­дії із силь­ним со­ю­зни­ком. Не то­му, що це по­трі­бно НАТО чи аме­ри­кан­цям, а то­му, що мен­ша «ра­дян­ська ар­мія» Укра­ї­ни ні­ко­ли не здо­лає біль­шої «ра­дян­ської ар­мії» Ро­сії.

Бе­зді­яль­ність упро­довж чо­ти­рьох ро­ків вій­ни на­сто­ро­жу­ва­ла. Але від­су­тність будь-яких які­сних змін у ре­фор­му­ван­ні се­кто­ра без­пе­ки і обо­ро­ни, вклю­ча­ю­чи ка­дро­ві при­зна­че­н­ня, ви­прав­до­ву­ва­ла­ся са­мою вій­ною і фор­му­лою «жи­раф баль­шой єму від­нєй». За­кон про так зва­ну ре­ін­те­гра­цію по­ста­вив під сум­нів справ­жність на­мі­рів сто­сов­но на­то­ін­те­гра­ції. Але за­ко­но­про­ект про на­ціо­наль­ну без­пе­ку дає всі під­ста­ви би­ти на спо­лох — за де­кла­ра­ці­я­ми про курс до НАТО нам то­ру­ють ін­ший шлях.

Пе­ре­дов­сім са­ма ідея за­ко­но­про­е­кту про на­ціо­наль­ну без­пе­ку ви­ни­кла вна­слі­док без­ді­яль­но­сті, яку по­при де­кла­ра­ції спо­сте­рі­га­ли на­ші пар­тне­ри. Усві­дом­лю­ю­чи, що но­вих які­сних за­ко­но­про­е­ктів про обо­ро­ну і зброй­ні си­ли го­ді очі­ку­ва­ти, ви­ни­кла ідея ство­ри­ти рам­ко­вий за­кон про на­ціо­наль­ну без­пе­ку. Йо­го пер­ві­сною ме­тою бу­ло хо­ча б то­чко­во змі­ни­ти си­сте­му ко­ман­ду­ва­н­ня й управ­лі­н­ня зброй­ни­ми си­ла­ми і за­про­ва­ди­ти ефе­ктив­ний ци­віль­ний пар­ла­мент­ський кон­троль над се­кто­ром без­пе­ки і обо­ро­ни, зокре­ма роз­від­кою. Май­же два ро­ки за­ко­но­про­ект по­не­ві­ряв­ся між се­кре­та­рі­а­том РНБО, Мі­ні­стер­ством обо­ро­ни, Ге­не­раль­ним шта­бом і адмі­ні­стра­ці­єю пре­зи­ден­та. Як ре­зуль­тат ма­є­мо чер­го­вий гі­брид, що не має ні­чо­го спіль­но­го, ані з НАТО, ані з на­ціо­наль­ною без­пе­кою і є най­кра­щим зраз­ком не­о­ра­дян­ської, чи то пак ро­сій­ської, шко­ли нор­мо­про­е­кту­ва­н­ня.

Без­за­сте­ре­жно­го ви­зна­н­ня за­слу­го­вує май­стер­ність суб’єкта за­ко­но­дав­чої іні­ці­а­ти­ви ли­ше в одно­му — зда­тно­сті ви­кла­сти по­ро­жне­чу на трид­ця­ти п’яти сто­рін­ках. Бо ті рі­день­кі нор­ми, що не­суть змі­сто­ве на­ван­та­же­н­ня, є біль­ше за­гро­зою, ніж без­пе­кою.

По­ро­жне­чею пе­ре­пов­не­ний роз­діл, при­свя­че­ний де­мо­кра­ти­чно­му ци­віль­но­му кон­тро­лю. Ци­віль­ний кон­троль над се­кто­ром без­пе­ки і обо­ро­ни по­при скла­дну на­зву озна­чає ду­же про­сті ре­чі. Су­спіль­ство че­рез пар­ла­мен­та­рів, яких во­но обра­ло, має кон­тро­лю­ва­ти: 1) як ви­тра­ча­ю­ться на без­пе­ку і обо­ро­ну гро­ші пла­тни­ків по­да­тків (обо­рон­ний бю­джет); 2) як жи­ве і пра­цює сол­дат (боє­зда­тність ар­мії); 3) чи вій­сько­вий, лю­ди­на зі збро­єю, не обме­жу­ва­ти­ме без­під­став­но пра­ва ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня (за­про­ва­дже­н­ня во­єн­но­го ста­ну); 4) чи за­хи­ще­ні сол­да­ти в умо­вах бо­йо­вих дій (за­сто­су­ва­н­ня зброй­них сил).

Ни­ні обо­рон­ний бю­джет Укра­ї­ни у ві­сім­де­сят мі­льяр­дів гри­вень роз­по­ді­ле­ний «ши­ро­ки­ми маз­ка­ми» аж на ві­сім лі­ні­йок у та­бли­ці ви­да­тків. По­над ші­ст­де­сят мі­льяр­дів має бу­ти ви­тра­че­но на «змі­цне­н­ня обо­ро­но­зда­тно­сті». Тіль­ки як ми з ва­ми зна­ти­ме­мо, чи змі­цни­ла­ся обо­ро­но­зда­тність, а якщо змі­цни­ла­ся, то на скіль­ки, і в чо­му цю міць, зре­штою, мі­ря­ти? Щоб від­чу­ти рі­зни­цю: обо­рон­ний бю­джет США де­та­лі­зо­ва­но на ста двад­ця­ти сто­рін­ках, де роз­пи­са­но вар­тість утри­ма­н­ня ко­жно­го сол­да­та і за­зна­че­но ці­ну ко­жної оди­ни­ці зброї. Ця ін­фор­ма­ція є пу­блі­чною, то­му ко­жен аме­ри­ка­нець мо­же ді­зна­ти­ся, на скіль­ки тан­ків чи сол­да­тів змі­цни­ла­ся обо­ро­но­зда­тність Аме­ри­ки.

Де­таль­ної ін­фор­ма­ції про укра­їн­ські ви­да­тки на обо­ро­ну не­має не те що в пу­блі­чно­му до­сту­пі, ве­ли­ка її ча­сти­на за­кри­та гри­фом дер­жав­ної та­єм­ни­ці — щоб во­рог не ді­знав­ся! Для во­ро­га в па­спор­тах бю­дже­тних про­грам Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни пи­ше «се­ре­дню вар­тість оди­ни­ці бро­не­тан­ко­вої те­хні­ки». І по­ки во­рог му­чи­ться в по­шу­ках ін­фор­ма­ції про вар­тість ви­ро­бни­цтва укра­їн­сько­го «Бу­ла­та», за­кри­ті дер­жав­ною та­єм­ни­цею ві­сім­де­сят мі­льяр­дів ста­ли дру­гим пі­сля на­фто­га­зо­во­го се­кто­ра дже­ре­лом ко­ру­пції і роз­кра­да­н­ня люд­ських гро­шей.

То­му не див­но, що, на­да­ю­чи Укра­ї­ні те­хні­чну до­по­мо­гу й озбро­є­н­ня, пар­тне­ри Укра­ї­ни хо­чуть пе­ре­свід­чи­ти­ся, що їхні ре­сур­си, на­дба­ні їхні­ми пла­тни­ка­ми по­да­тків, не пі­дуть на ко­ру­пцій­ний «роз­пил». Однак у за­ко­но­про­е­кті про на­ціо­наль­ну без­пе­ку за­мість де­та­лі­за­ції кон­тро­лю обо­рон­но­го бю­дже­ту пе­ре­по­від­а­ють за­галь­ні пов­но­ва­же­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди. Во­но й зро­зумі­ло, бо іна­кше пре­зи­ден­то­ві до­ве­де­ться по­ясни­ти лю­дям, чо­му два аме­ри­кан­ські ка­те­ри кла­су «Ай­ленд», на­да­ні Укра­ї­ні без­опла­тно, май­же рік сто­ять у пор­ту Бал­ті­мо­ра, а Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни Укра­ї­ни в цей час за­ку­по­вує в «Ле­нін­ської ку­зні» ви­ро­бни­цтво ка­те­рів кла­су «Гри­ша» за ві­сім­сот міль­йо­нів гри­вень.

Ва­жли­вим еле­мен­том ци­віль­но­го кон­тро­лю, зокре­ма кон­тро­лю над обо­рон­ним бю­дже­том, у де­мо­кра­ті­ях є ци­віль­ний (не вій­сько­вий) мі­ністр обо­ро­ни, під­кон­троль­ний пар­ла­мен­ту. Са­ме мі­ністр по­ви­нен від­по­від­а­ти за фор­му­ва­н­ня обо­рон­ної по­лі­ти­ки та ви­да­тків на обо­ро­ну. За­ко­но­про­ект справ­ді за­про­ва­джує ци­віль­но­го мі­ні­стра, тіль­ки «під­по­ряд­ко­вує» йо­го пре­зи­ден­то­ві Укра­ї­ни. А під шу­мок ро­бить підзві­тним пре­зи­ден­то­ві ще й весь Ка­бі­нет Мі­ні­стрів.

Де­мо­кра­тія не­мо­жли­ва без по­ва­ги до сол­да­та. Сол­да­ти не на­ро­джу­ю­ться у вій­сько­вих одно­стро­ях і не є вла­сні­стю ге­не­ра­лів. Укра­їн­ських сол­да­тів на­ро­джу­ють, ви­хо­ву­ють і утри­му­ють укра­їн­ські сім’ї. Сол­да­ти по­тре­бу­ють та­кої са­мої сво­бо­ди і по­ва­ги до їхньої гі­дно­сті, як і будь-яка ін­ша лю­ди­на, вклю­ча­ю­чи одяг, їжу, по­бут і став­ле­н­ня. Вій­сько­вий обов’язок ста­вить сол­да­та в жорс­тку су­б­ор­ди­на­цію до ви­що­го ке­рів­ни­цтва і ро­бить йо­го вра­зли­вим до ко­ман­дир­ської сва­во­лі. Найе­фе­ктив­ні­шим з до­сі при­ду­ма­них за­по­бі­жни­ків є зда­тність пар­ла­мен­та­ря, який пред­став­ляє укра­їн­ські сім’ї, пе­ре­ві­ри­ти, як до їхніх ді­тей став­ля­ться ге­не­ра­ли.

Обо­рон­ний ко­мі­тет Кон­гре­су Спо­лу­че­них Шта­тів по­го­джує при­зна­че­н­ня пре­зи­ден­том усіх аме­ри­кан­ських ге­не­ра­лів, оці­ню­ю­чи пе­ре­дов­сім їхні ети­чні че­сно­ти. У та­кий спо­сіб Кон­грес кон­тро­лює та­кож пре­зи­ден­та як вер­хов­но­го го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча. То­му в Спо­лу­че­них Шта­тах не­мо­жли­ве при­ни­же­н­ня сол­да­тів, як на на­шо­му по­лі­го­ні «Ши­ро­кий лан». А якщо б по­ді­бне й тра­пи­ло­ся, то про­ку­ри пе­ре­слі­ду­ва­ли б ге­не­ра­ла, який при­ни­жує сол­да­тів і ар­мію, а не сол­да­та, який опри­лю­днив фо­то та­ко­го при­ни­же­н­ня. У за­ко­но­про­е­кті про на­ціо­наль­ну без­пе­ку ви не зна­йде­те згад­ки про від­по­від­аль­ність вій­сько­вих пе­ред пар­ла­мен­том. Бо пре­зи­дент ві­рить, що ци­віль­ний кон­троль над вій­сько­ви­ми здій­снює він сам. А йо­го ж, як ві­до­мо, кон­тро­лю­ва­ти ні­хто не сміє, бо він не якийсь там аме­ри­кан­ський, а укра­їн­ський пре­зи­дент.

За та­ких об­ста­вин не вар­то спо­ді­ва­ти­ся, що бо­ло­то на «Ши­ро­ко­му ла­ні» ви­со­хне. А ра­зом із тим не вар­то очі­ку­ва­ти, що укра­їн­ці ши­ку­ва­ти­му­ться в чер­гу до лав зброй­них сил, аби в то­му бо­ло­ті по­брьо­ха­ти­ся.

Окре­мою ін­три­гою за­ко­но­про­е­кту ма­ло ста­ти вста­нов­ле­н­ня пар­ла­мент­сько­го кон­тро­лю над спец­слу­жба­ми. Щоб тро­хи від­во­лі­кти Слу­жбу без­пе­ки від пе­ре­слі­ду­ва­н­ня укра­їн­сько­го бі­зне­су та по­лі­ти­чних опо­нен­тів пре­зи­ден­та. За­ко­но­про­ект на­віть пе­ред­ба­чає ство­ре­н­ня пар­ла­мент­сько­го ко­мі­те­ту з пи­тань роз­від­ки і спец­служб. Але, з огля­ду на то­таль­ний кон­троль пре­зи­ден­та над спец­слу­жба­ми і роз­від­кою, на ни­ні­шні пов­но­ва­же­н­ня пар­ла­мент­ських ко­мі­те­тів і та­єм­ний без­пе­ко­вий бю­джет, ство­ре­н­ня та­ко­го ко­мі­те­ту змі­нить хі­ба що тра­є­кто­рію фі­нан­со­вих по­то­ків.

Си­сте­му пар­ла­мент­сько­го кон­тро­лю за за­про­ва­дже­н­ням во­єн­но­го ста­ну бу­ло зруй­но­ва­но ще ухва­ле­н­ням за­ко­ну про так зва­ну ре­ін­те­гра­цію. То­ді в ті­ло «ре­ін­те­гра­цій­но­го» за­ко­ну впи­са­ли, що вій­сько­ві у мир­ний час мо­жуть обме­жу­ва­ти пра­ва лю­ди­ни, які від­по­від­но до Кон­сти­ту­ції, сві­то­во­го істо­ри­чно­го до­сві­ду і здо­ро­во­го глу­зду мо­жуть бу­ти обме­же­ні ли­ше в умо­вах во­єн­но­го ста­ну. Бо ко­ли в умо­вах во­єн­но­го ста­ну вій­сько­ві зу­пи­ня­ють ва­ше ав­то, про­ни­ка­ють у жи­тло чи об­шу­ку­ють, це мо­жна об´рун­ту­ва­ти бо­йо­ви­ми ді­я­ми і мір­ку­ва­н­ня­ми без­пе­ки. А ко­ли вій­сько­ві це ро­блять в умо­вах мир­но­го ча­су — це вій­сько­ва ди­кта­ту­ра. Оче­ви­дно, що за­ко­но­про­ект про на­ціо­наль­ну без­пе­ку си­ту­а­ції не по­лі­пшує. І нам з ва­ми ще до­ве­де­ться ді­зна­ти­ся, з якою ме­тою пре­зи­дент за­про­ва­див умо­ви для вій­сько­вої ди­кта­ту­ри, при­крив­ши їх ре­ін­те­гра­ці­єю.

Тим са­мим ре­ін­те­гра­цій­ним за­ко­ном бу­ло зруй­но­ва­но і пар­ла­мент­ський кон­троль за за­сто­су­ва­н­ням зброй­них сил. За­ко­но­про­ект про на­ціо­наль­ну без­пе­ку си­ту­а­ції не ви­прав­ляє. То­му не ди­вуй­мо­ся, що на­ші вій­сько­ві, яким ми у 2014му апло­ду­ва­ли за зни­ще­н­ня во­ро­га, у 2018-му си­дять на ла­ві під­су­дних за вбив­ство. Бо без рі­ше­н­ня вер­хов­но­го го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча про за­сто­су­ва­н­ня зброй­них сил у зв’яз­ку з агре­сі­єю, ко­жно­го, хто за­сто­су­вав зброю, мо­жна су­ди­ти за вбив­ство за за­ко­на­ми мир­но­го ча­су. Так са­мо без пар­ла­мент­сько­го кон­тро­лю за за­сто­су­ва­н­ням зброй­них сил не вар­то ди­ву­ва­ти­ся, якщо одно­го дня на Май­дан чи на Гру­шев­сько­го ви­їдуть укра­їн­ські вій­ська, але не для па­ра­ду.

Від за­ко­но­про­е­кту про на­ціо­наль­ну без­пе­ку очі­ку­ва­ли ще одні­єї на­два­жли­вої змі­ни для зброй­них сил, яка має ро­зум­ну на­зву «Си­сте­ма ко­ман­ду­ва­н­ня і кон­тро­лю». У жит­ті це озна­чає від­по­від­аль­ність за лю­дей та ма­те­рі­аль­ні ре­сур­си під час під­го­тов­ки і ви­ко­на­н­ня зав­дань.

Ми ті­ши­мо­ся, ко­ли в Мі­жна­ро­дно­му цен­трі ми­ро­твор­чо­сті та без­пе­ки в Яво­ро­ві сол­да­ти кра­їн-уча­сниць НАТО го­ту­ють на­ші вій­сько­ві під­роз­ді­ли — аж до рів­ня ба­таль­йо­ну — ко­ман­ду­ва­ти й управ­ля­ти вій­ська­ми від­по­від­но до стан­дар­тів альян­су. Їх на­вча­ють, як не че­ка­ти від ге­не­ра­ла рі­ше­н­ня сто­сов­но ви­ко­на­н­ня зав­да­н­ня, а бу­ти зда­тним ухва­лю­ва­ти йо­го на рів­ні ба­таль­йо­ну, ро­ти, взво­ду. В умо­вах бо­йо­вих дій що ближ­чим є рі­ше­н­ня до сол­да­та, то більш за­хи­ще­ним є йо­го жи­т­тя. Бо ко­ман­ди­ро­ві бо­йо­во­го під­роз­ді­лу зав­жди кра­ще ви­дно, ніж у ка­бі­не­ті Ген­шта­бу.

Але як ма­ють по­чу­ва­ти­ся на­ші на­вче­ні вій­сько­ві, ко­ли во­ни по­вер­та­ю­ться до сво­їх бри­гад і їхні зна­н­ня ста­ють не­су­мі­сни­ми з ре­аль­ні­стю. Ба­чиш за­гро­зу — дзво­ни в ба­таль­йон, ба­таль­йон — у бри­га­ду, бри­га­да — в Ген­штаб, Ген­штаб — у штаб АТЦ, штаб АТЦ — у три­сто­рон­ню кон­та­ктну мін­ську гру­пу… Як на­слі­док — за чо­ти­ри ро­ки вій­ни ми не зна­єм ав­то­ра жо­дно­го на­ка­зу, окрім ге­не­ра­ла На­за­ро­ва, з яко­го в най­кра­щих тра­ди­ці­ях зро­би­ли ца­па-від­бу­вай­ла. А вій­ну для нас до­сі ве­де ре­чник АТО.

Не кра­щим є стан справ і з від­по­від­аль­ні­стю за ма­те­рі­аль­ні ре­сур­си. Во­ді­я­ме­ха­ні­ка тан­ко­во­го під­роз­ді­лу зму­шу­ють ви­пла­чу­ва­ти 100 000 гри­вень за ре­монт тан­ко­во­го дви­гу­на. І бай­ду­же, що при­че­тно­сті йо­го до по­лом­ки не до­ве­де­но. У той час як з обо­рон­но­го бю­дже­ту роз­кра­да­ю­ться со­тні міль­йо­нів гри­вень, і тан­ко­ре­мон­тним за­во­дам че­рез «від­ка­ти» за­ли­ша­ю­ться гро­ші тіль­ки на но­ву зе­ле­ну фар­бу, вій­сько­ва слу­жба пра­во­по­ряд­ку й вій­сько­ва про­ку­ра­ту­ра ре­тель­но ви­ко­ну­ють пла­ни стя­гне­н­ня зби­тків, зав­да­них те­хні­ці та озбро­єн­ню, з вій­сько­во­слу­жбов­ців.

Змі­ни до си­сте­ми ко­ман­ду­ва­н­ня і управ­лі­н­ня, за­про­по­но­ва­ні в за­ко­но­про­е­кті про на­ціо­наль­ну без­пе­ку, мо­жна опи­са­ти бі­блій­ною фор­му­лою: є один пре­зи­дент, який, як Бог, усе со­тво­рив і всім управ­ляє. Що­прав­да, пре­зи­дент, на від­мі­ну від Бо­га, по­ви­нен бу­ти від­по­від­аль­ним пе­ред лю­дьми. За­ко­но­про­ект справ­ді про­по­нує за­про­ва­ди­ти по­са­ди окре­мо го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча, окре­мо на­чаль­ни­ка Ге­не­раль­но­го шта­бу і ко­ман­ду­ва­ча об’єд­на­них сил. Про­те не­має жо­дно­го по­ряд­ку вза­є­мо­дії між ни­ми. На­то­мість усі во­ни бу­дуть під­по­ряд­ко­ва­ні пре­зи­ден­то­ві, щоб кон­ку­ру­ва­ти і ні за що не від­по­від­а­ти. А від­по­від­а­ти­ме за все мі­ністр обо­ро­ни, в яко­го, як ми зна­є­мо, не­має пов­но­ва­жень.

І ви­шень­кою на пи­ріж­ку на­ціо­наль­ної си­сте­ми ко­ман­ду­ва­н­ня і управ­лі­н­ня від­по­від­но до за­ко­но­про­е­кту має ста­ти уні­каль­на роль се­кре­та­ря РНБО. Який у прин­ци­пі ні за що ні пе­ред ким не від­по­від­ає, але який «здій­снює у пе­рі­од між за­сі­да­н­ня­ми Ра­ди на­ціо­наль­ної без­пе­ки і обо­ро­ни Укра­ї­ни (тоб­то зав­жди) ко­ор­ди­на­цію і кон­троль за ви­ко­на­н­ням цен­траль­ни­ми та мі­сце­ви­ми ор­га­на­ми ви­ко­нав­чої вла­ди, пра­во­охо­рон­ни­ми ор­га­на­ми, вій­сько­ви­ми фор­му­ва­н­ня­ми рі­шень Ра­ди на­ціо­наль­ної без­пе­ки і обо­ро­ни Укра­ї­ни, уве­де­них в дію ука­за­ми Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни». Мо­же­те при­ві­та­ти но­во­при­зна­че­но­го ві­це-пре­зи­ден­та.

Що­ра­зу, ко­ли обго­во­рю­є­ться ци­віль­ний пар­ла­мент­ський кон­троль, хтось за­ува­жує: «Та ви ба­чи­ли наш пар­ла­мент? Що він мо­же кон­тро­лю­ва­ти?» Але пар­ла­мент та­ким і бу­де, по­ки лю­ди не по­чнуть оби­ра­ти тих, ко­му во­ни го­то­ві до­ві­ри­ти кон­троль за ви­тра­ча­н­ням сво­їх гро­шей і за­сто­су­ва­н­ням си­ли про­ти се­бе.

Що­ра­зу, ко­ли обго­во­рю­є­ться змі­на си­сте­ми ко­ман­ду­ва­н­ня і кон­тро­лю, хтось за­сте­рі­гає: «Ар­мія під час вій­ни не мо­же змі­ню­ва­ти си­сте­му ко­ман­ду­ва­н­ня». Але са­ме ни­ні­шня си­сте­ма ко­ман­ду­ва­н­ня і управ­лі­н­ня ста­ла одні­єю з при­чин вій­ни і за­ли­ша­є­ться ни­ні го­лов­ною пе­ре­шко­дою для роз­ви­тку ар­мії.

Без кон­тро­лю над обо­рон­ни­ми ви­да­тка­ми, без змі­ни ко­ман­ду­ва­н­ня і управ­лі­н­ня зброй­ни­ми си­ла­ми про вступ до НАТО мо­жна бу­де пи­са­ти хоч у Кон­сти­ту­ції, хоч і на пар­ка­ні — ефект бу­де одна­ко­вим.

На жаль, за­ко­но­про­ект про на­ціо­наль­ну без­пе­ку ав­тор­ства пре­зи­ден­та не­су­мі­сний не ли­ше з НАТО. Він не­су­мі­сний зі збе­ре­же­н­ням, роз­ви­тком і ефе­ктив­ні­стю укра­їн­ської ар­мії, а от­же, не­су­мі­сний із жи­т­тям укра­їн­ської дер­жа­ви.

У ніч на 27 ли­сто­па­да 2014 ро­ку під сті­на­ми укра­їн­сько­го пар­ла­мен­ту жур­на­лі­сти ви­чі­ку­ва­ли, спо­ді­ва­ю­чись по­ба­чи­ти під­пи­са­ну ко­а­лі­цій­ну уго­ду. Тим ча­сом у сті­нах пар­ла­мен­ту так са­мо ви­чі­ку­ва­ли пред­став­ни­ки чо­ти­рьох фра­кцій май­бу­тньої ко­а­лі­ції. Бра­ку­ва­ло одно­го під­пи­су — пред­став­ни­ка БПП. Ка­ме­нем спо­ти­ка­н­ня ста­ла єди­на фра­за ко­а­лі­цій­ної уго­ди: «від­нов­ле­н­ня по­лі­ти­чно­го кур­су на ре­ін­те­гра­цію до Єв­ро­а­тлан­ти­чно­го без­пе­ко­во­го про­сто­ру та на­бу­т­тя член­ства в ор­га­ні­за­ції Пів­ні­чно-атлан­ти­чно­го до­го­во­ру». На­пе­ре­до­дні під­пи­са­н­ня пред­став­ни­ки фра­кції іме­ні пре­зи­ден­та озву­чи­ли ви­мо­гу очіль­ни­ка дер­жа­ви і їхній уль­ти­ма­тум — во­ни го­то­ві під­пи­са­ти ко­а­лі­цій­ну уго­ду ли­ше за умо­ви ви­лу­че­н­ня фра­зи про на­мір ста­ти чле­ном НАТО. За не­о­фі­цій­ною ін­фор­ма­ці­єю, та­кою бу­ла «про­по­зи­ція» мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ро­сії, з якою він звер­нув­ся до то­ді­шньо­го ке­рів­ни­ка адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та.

П’яти­го­дин­не по­зи­цій­не «сто­я­н­ня» за­вер­ши­ло­ся да­ле­ко пі­сля опів­но­чі. Ко­а­лі­цій­ну уго­ду бу­ло під­пи­са­но. Фра­зу про на­мір ста­ти чле­ном НАТО — збе­ре­же­но. Але зда­є­ться, що са­ме ті­єї но­чі пре­зи­дент Укра­ї­ни був прав­ди­вим.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.