Пар­тії в Укра­ї­ні: вла­сні/при­вла­сне­ні, імен­ні, «ви­ко­ри­ста­ні»…

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Кла­си­фі­ку­ва­ти по­лі­ти­чні си­ли мо­жна за рі­зни­ми кри­те­рі­я­ми — іде­о­ло­гі­чною спря­мо­ва­ні­стю, пра­во­вим ста­ту­сом, ор­га­ні­за­цій­ною стру­кту­рою та ін.

Але ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти та­кі — кла­си­чні — під­хо­ди для кла­си­фі­ка­ції по­лі­тсил в Укра­ї­ні, ду­ма­є­ться, не до­ціль­но: в нас усе про­сті­ше, гру­бі­ше й більш ци­ні­чно. Вла­сні/при­вла­сне­ні пар­тії (в трьох іпо­ста­сях) На­сам­пе­ред звер­ну ува­гу на пар­тії з при­кме­тною озна­кою: з мо­мен­ту ство­ре­н­ня й по сьо­го­дні во­ни ні­ко­ли не пе­ре­йме­но­ву­ва­ли­ся. Зі 193 по­лі­тсил, ство­ре­них у пе­рі­од 1990–2013 рр. (і фун­кціо­ну­ю­чих на по­ча­ток 2018 р.), до та­ких, за мо­ї­ми під­ра­хун­ка­ми, мо­жна за­ра­ху­ва­ти 113 по­лі­тсил (близь­ко 58,5 %). Ін­шою спе­ци­фі­чною озна­кою ча­сти­ни цих, ав­тен­ти­чних са­мих со­бі, пар­тій є та, що в них ні­ко­ли не змі­ню­вав­ся лі­дер. Тоб­то в по­лі­ти­чній си­сте­мі Укра­ї­ни, як і в гро­ма­дян­сько­му су­спіль­стві, на­яв­ний по­ту­жний ав­то­ри­тар­ний се­гмент, який впли­ває на фун­кціо­ну­ва­н­ня і дер­жа­ви, і су­спіль­ства, ди­ктує їм ва­рі­ан­ти роз­ви­тку та обме­жує аль­тер­на­ти­ви.

До пар­тій із не­змін­ним ке­рів­ни­цтвом на­ле­жать не тіль­ки ті, що ви­сту­па­ють під ма­шка­рою ко­му­ні­сти­чних, со­ці­а­лі­сти­чних чи со­ці­ал-де­мо­кра­ти­чних по­лі­тсил, а й низ­ка по­лі­ти­ко-ре­лі­гій­них утво­рень та пар­тій ро­сій­сько­го на­ціо­на­лі­зму в Укра­ї­ні. Зокре­ма, з 1993 р. КПУ очо­лює П.си­мо­нен­ко, ПСПУ (з 1996 р.) — Н.ві­трен­ко, СДПУ (з 1993 р.) — Ю.бу­зду­ган. Не­змін­ним — із 1997 р. — кер­ма­ни­чем Ре­спу­блі­кан­ської Хри­сти­ян­ської пар­тії є М.по­ров­ський, пар­тії «Хри­сти­ян­ський рух» — Т.звя­гін­це­ва (з 2000 р.), з 2000 р. ке­рів­ни­ком «На­ро­дної пар­тії вкла­дни­ків та со­ці­аль­но­го за­хи­сту», що за­ре­є­стро­ва­на в м. Лу­ган­ську, є ан­ти­єв­ро­пе­єць і муль­ти­міль­йо­нер В.кри­во­бо­ков.

Ін­ша гру­па пар­тій, на від­мі­ну від ви­ще­на­зва­них, мар­кує се­бе де­мо­кра­ти­чни­ми, па­трі­о­ти­чни­ми та зі­зна­є­ться у при­хиль­но­сті до жі­нок, при­ро­ди і т. ін. Втім, вір­ність де­мо­кра­тії, па­трі­о­ти­змо­ві то­що кон­тро­лю­ють усе та­кі ж не­змін­ні лі­де­ри: М.га­бер (із кін­ця ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя) «не ви­пу­скає з рук» Па­трі­о­ти­чну пар­тію Укра­ї­ни, Г.ку­зьмич (зі зла­му сто­літь) — «На­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чне об’єд­на­н­ня «Укра­ї­на», як і М.гу­цол — «Рай­ду­гу». А жін­ка­ми (ко­трі «за май­бу­тнє» ще з 2001 р.) тра­ди­цій­но опі­ку­є­ться В.дов­жен­ко.

У низ­ки ін­ших по­лі­ти­чних сил, за­ре­є­стро­ва­них у то­му ж та­ки 2001 р. — чи пі­зні­ше, та­ка ж слаб­ка пер­спе­кти­ва змі­ни­ти сво­їх очіль­ни­ків — С.кі­ва­ло­ва, В.мар­ти­ро­ся­на, В.чор­но­го, Д. Кор­чин­сько­го, І.гек­ко (І. Бер­ку­та), М.ка­те­рин­чу­ка, Х.ха­ча­ту­ря­на та ін.

Хто пар­тію фі­нан­сує, той її й «тан­цює» на по­лі­ти­чно­му по­ді­у­мі? Пар­тія в укра­їн­ських умо­вах — ні­як не ін­стру­мент се­ле­кції і, від­по­від­но, онов­ле­н­ня по­лі­ти­чних еліт, які при­хо­дять (оби­ра­ю­ться чи при­зна­ча­ю­ться) в по­лі­ти­чні ін­сти­ту­ти та, зре­штою, до­кла­да­ють зу­силь до по­лі­пше­н­ня яко­сті — де­мо­кра­ти­за­ції — по­лі­ти­чно­го жи­т­тя у дер­жа­ві. То­му для ке­рів­ни­ків та­ких пар­тій са­ма дум­ка про їхнє пе­ре­о­бра­н­ня ви­да­є­ться без­глу­здою.

Ін­ший вид пар­тій­но­го лі­дер­ства хоч і не не­скін­чен­ний, та все ж до­сить три­ва­лий у ча­сі. Йо­го де­мон­стру­ють так зва­ні «спри­тні дру­гі» — осо­би, ко­трі бу­ли обра­ні очіль­ни­ка­ми пар­тій, ко­ли пер­ший гла­ва (фун­да­тор) пар­тії пе­ре­оби­рав­ся. Так, ма­ло хто пам’ятає, на­при­клад, ім’я за­снов­ни­ка ВО «Ба­тьків­щи­на» В.дра­чен­ка: очо­лив­ши й за­ре­є­стру­вав­ши пар­тію у ве­ре­сні 1999 р., у гру­дні він уже по­сту­пив­ся мі­сцем Ю.ти­мо­шен­ко. Тож у на­шій сві­до­мо­сті укрі­пив­ся мі­цний зв’язок: пар­тія «Ба­тьків­щи­на» це — Ти­мо­шен­ко (її ав­то­ри­тар­ність, її фі­нан­си, її по­пу­ліст­ські обі­цян­ки). Ін­ші при­кла­ди «ста­біль­них дру­гих» — П.ла­за­рен­ко, який очо­лив «Гро­ма­ду», за­мі­нив­ши у 1997 р. О.тур­чи­но­ва; Ю.кар­ма­зін, що очо­лив Пар­тію за­хи­сни­ків Ві­тчи­зни у 1999 р. (пі­сля В.ко­ло­мій­це­ва); Ю.збі­тнєв — очіль­ник утво­ре­н­ня «Но­ва си­ла» (з 2002 р., пі­сля М.ку­шні­ро­ва), В.го­шов­ський — «Со­ці­а­лі­сти­чної Укра­ї­ни» (з 2005 р., на­сту­пник В. Бли­зню­ка) та ін.

Зре­штою, є по­лі­ти­ки, які, хоч і не змо­гли, з тих чи ін­ших при­чин, ста­ти ні «ві­чни­ми пер­ши­ми і єди­ни­ми», ні «дру­ги­ми, що уві­ко­ві­чни­ли­ся», але спро­мо­гли­ся «ви­хо­пи­ти» пар­тію в пев­ний мо­мент її фун­кціо­ну­ва­н­ня і вже ні­ко­ли не ви­пу­ска­ти зі сво­їх рук. При­кла­дів не­ма­ло: з 1996 р. Укра­їн­ську На­ціо­наль­ну Кон­се­рва­тив­ну пар­тію очо­лює О.со­скін; з 2004 р. під ке­ру­ва­н­ням В. Ли­тви­на пе­ре­бу­ває На­ро­дна пар­тія (та, що від «на­ро­дже­н­ня» у 1996 р. бу­ла Аграр­ною пар­ті­єю Укра­ї­ни), О.тя­гни­бо­ка — «Сво­бо­да», Л.чер­но­ве­цько­го — ХЛПУ та ін­ші, се­ред яких не­ма­ло й жі­нок (С.су­прун, А.шла­пак, Л.оро­бець)…

…Ці «обра­зи» «за­кон­сер­во­ва­них» пар­тій­них во­ждів ста­ють де­да­лі мен­ше схо­жи­ми на де­мо­кра­ти­чні облич­чя дер­жав­них ді­я­чів, яким би ме­ні хо­ті­ло­ся до­ві­ри­ти вла­ду. А вам? «Імен­на по­лі­ти­ка» Ма­ти вла­сну/при­вла­сне­ну пар­тію, ви­яв­ля­є­ться, ма­ло. Тож у 2010 р. у по­лі­ти­чну гру всту­пи­ли імен­ні пар­тії, жо­дна з яких не бу­ла, вла­сне, імен­ною в мо­мент ре­є­стра­ції в Мін’юсті Укра­ї­ни. Усі так зва­ні імен­ні пар­тії — ре­зуль­тат пе­ре­йме­ну­вань.

Упер­ше ім’я по­лі­ти­ка з’яви­ло­ся в на­зві пар­тії в Укра­ї­ні пі­сля то­го, як кра­ї­на пе­ре­жи­ла «по­ма­ран­че­ву ре­во­лю­цію», а укра­їн­ці по­ча­ли го­ту­ва­ти­ся до чер­го­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 2006 р.: во­се­ни 2005 р. пар­тія «Слов’ян­ський на­ро­дно-па­трі­о­ти­чний со­юз» бу­ла пе­ре­йме­но­ва­на на по­лі­тси­лу під на­звою «Пар­тія по­лі­ти­ки ПУ­ТІ­НА». Цей «уклін Пу­ті­ну» за­свід­чив, що пар­тію (у ча­си пре­зи­дент­ства В.ющен­ка) на жи­т­тя, швид­ше за все, на­ди­хну­ли ззов­ні.

Тра­ди­цію ж да­ва­ти пар­тії вла­сне ім’я у 2010 р. за­по­ча­тку­вав В.кли­чко. З’яви­ла­ся лю­ди­на з пев­ним рів­нем ін­те­ле­кту, на­бо­ром ком­пле­ксів. У неї не ви­яви­ло­ся ні­чо­го ін­шо­го, з чим мо­жна бу­ло йти до су­спіль­ства, крім вла­сних мі­цних ку­ла­ків. Тож з’їзд пар­тії «Но­ва кра­ї­на» (за­ре­є­стро­ва­ної у 2005 р. як пар­тія «Єв­ро­пей­ська сто­ли­ця») ухва­лив рі­ше­н­ня про пе­ре­йме­ну­ва­н­ня на пар­тію «УДАР (Укра­їн­ський Де­мо­кра­ти­чний Альянс за Ре­фор­ми) Ві­та­лія Кли­чка».

Зго­дом своє­рі­дний «си­ло­вий до­свід» В. Кли­чка по­ча­ли пе­ре­йма­ти ін­ші по­лі­ти­ки. Влі­тку 2011 р., вхо­пив­шись за те, що бу­ло під ру­кою, — ви­ла, ана­ло­гі­чно вчи­нив О.ля­шко, і за­мість «Укра­їн­ської Ра­ди­каль­но-де­мо­кра­ти­чної Пар­тії» по­ста­ла Ра­ди­каль­на Пар­тія Оле­га Ля­шка.

Да­ми — не від­ста­ва­ли. Тож на­сту­пною «по­мі­ти­ла со­бою» по­лі­тси­лу Н.ко­ро­лев­ська. Очо­лив­ши у 2011 р. Укра­їн­ську со­ці­ал-де­мо­кра­ти­чну пар­тію, во­на ху­тко її пе­ре­йме­ну­ва­ла, і на­ве­сні 2012 р. в кра­ї­ні по­ча­ла фун­кціо­ну­ва­ти Пар­тія На­та­лії Ко­ро­лев­ської «Укра­ї­на — Впе­ред!». Ма­лень­кий ню­анс: пар­тія па­ні Ко­ро­лев­ської ви­яви­ла­ся «най­стар­шою» з імен­них, оскіль­ки її ко­рі­н­ня ся­гає кін­ця ХХ ст. — 1998 р.

Пе­ре­йме­ну­ва­н­ня за­свід­чи­ли не тіль­ки при­хід у по­лі­ти­ку (і до вла­ди) но­во­го по­ко­лі­н­ня ам­бі­тних пер­сон, а й по­си­ле­н­ня про­це­су пер­со­ні­фі­ка­ції по­лі­ти­ки (що по-сво­є­му го­во­рить про низь­ку якість остан­ньої в Укра­їн­ській дер­жа­ві), на­ро­ста­н­ня по­пу­лі­зму та де­гра­да­цію ін­те­ре­су до іде­о­ло­гій із бо­ку і укра­їн­сько­го су­спіль­ства, і са­мих по­лі­ти­ків. Су­спіль­ство та­ксяк го­ло­су­ва­ло за без­від­по­від­аль­них по­лі­ти­ків, то­ле­ру­ю­чи по­за­пра­во­ві по­лі­ти­чні пра­кти­ки, за­про­по­но­ва­ні ни­ми, та ви­яв­ля­ю­чи го­тов­ність бу­ти ко­рум­по­ва­ним, при цьо­му не ви­зна­ю­чи ані най­мен­шої сво­єї від­по­від­аль­но­сті за якість по­лі­ти­чних про­це­сів у дер­жа­ві.

Як і Мін’юст, що дає зго­ду на пе­ре­йме­ну­ва­н­ня ра­ні­ше за­ре­є­стро­ва­ної пар­тії на імен­ну. Адже важ­ко уяви­ти, щоб чле­ни осе­ред­ків ті­єї чи ін­шої по­лі­ти­чної си­ли, які ма­ють бу­ти роз­о­се­ре­дже­ні (згі­дно із за­ко­ном) по двох тре­ти­нах ра­йо­нів двох тре­тин ре­гіо­нів Укра­ї­ни, ра­птом за­хо­ті­ли ма­ти «пер­со­наль­но­го по­лі­ти­чно­го го­спо­да­ря».

Зда­є­ться за­снов­ни­ки (во­ни ж очіль­ни­ки) «імен­них» пар­тій на­віть дум­ки не при­пу­ска­ють, що їх, «вла­сни­ків» ор­га­ні­за­цій, мо­жна за­мі­ни­ти, пе­ре­о­бра­ти. Во­ни по­чу­ва­ю­ться ві­чни­ми.

У 2014 р., ко­ли одні жер­тву­ва­ли жи­т­тя­ми на ре­во­лю­цій­них ба­ри­ка­дах, ін­ші не­вдов­зі ста­ва­ли жер­тва­ми ро­сій­ської агре­сії, — тре­ті, ке­ру­ю­чись зов­сім від­мін­ни­ми ці­ля­ми й ін­те­ре­са­ми, під­ня­ли чер­го­ву хви­лю пар­тій­них пе­ре­йме­ну­вань, у ре­зуль­та­ті чо­го по­ста­ла низ­ка но­вих пер­со­ні­фі­ко­ва­них по­лі­ти­чних сил. Ци­ми «тре­ті­ми» у 2014 р. бу­ли С.кі­ва­лов, П.по­ро­шен­ко та С.ті­гі­пко.

У 2015 р. (пе­ред мі­сце­ви­ми ви­бо­ра­ми) яви­ще «імен­ної по­лі­ти­ки», з одно­го бо­ку, про­дов­жу­ва­ло про­гре­су­ва­ти кіль­кі­сно, і до на­зва­них осіб до­да­ли­ся ще п’яте­ро — С.ка­плін (Пол­та­ва), В.ми­ко­ла­єн­ко (Хер­сон), С.се­ню­та (Ки­їв), О.фель­дман (Хар­ків) і Г.че­кі­та (Оде­са), зу­си­л­ля­ми яких у на­звах по­лі­ти­чних пар­тій з’яви­ли­ся їхні прі­зви­ща. З ін­шо­го — ці кіль­кі­сні змі­ни по-сво­є­му від­ті­ни­ли і які­сні, оскіль­ки пра­вом «мі­ти­ти своє мі­сце­ве се­ре­до­ви­ще» ско­ри­ста­ла­ся еман­си­по­ва­на ре­гіо­наль­на елі­та.

Крім то­го, у 2015 р. по­лі­ти­чна «лю­ди­на ма­ні­пу­лю­ю­ча» утво­ри­ла пар­тію «Блок Дар­та Вей­де­ра» (Оде­са), в якій (як свід­чить «Єди­ний ре­єстр гро­мад­ських фор­му­вань») ке­рів­ни­цтво ни­ні пред­став­ле­не трьо­ма Вей­де­ра­ми. При­вер­тає ува­гу й мо­мент пев­ної ано­нім­но­сті по­лі­тси­ли та її ке­рів­ни­цтва, яке, мо­жли­во, й іден­ти­фі­ку­є­ться пев­ним вузь­ким ко­лом осіб чи пев­ною тар­гет-гру­пою, але не укра­їн­ським ви­бор­цем. Крім то­го, Вей­де­ри під­штов­ху­ють до фор­му­лю­ва­н­ня ці­лої низ­ки за­пи­тань: хто в ано­нім­ний спо­сіб ство­рює «блок» (за­мість вла­сне «пар­тії»)? Яка гру­па ін­те­ре­сів і з якою ме­тою уві­йшла в по­лі­ти­чне по­ле Укра­ї­ни? Хто утри­мує пар­тію?

Ін­ша по­лі­ти­чна си­ла з імен­ним за­барв­ле­н­ням, що по­ста­ла у 2015 р., — По­лі­ти­чна пар­тія «За Кер­не­са!», ма­ла свої осо­бли­во­сті: чи то во­на з’яви­ла­ся як ре­зуль­тат бо­роть­би на вза­є­мо­зни­ще­н­ня по­лі­ти­чних сил, чи то для дис­кре­ди­та­ції і від­тя­гу­ва­н­ня еле­кто­раль­них го­ло­сів. Від­так, жи­т­тя пар­тії (штаб­квар­ти­ра якої роз­мі­щу­ва­ла­ся у се­лі До­брян­ське на Сум­щи­ні) бу­ло ко­ро­тким: ви­ко­нав­ши зав­да­н­ня, во­на бу­ла пе­ре­йме­но­ва­на (на пар­тію «Опо­зи­цій­ний Со­юз») і, від­по­від­но, змі­ни­ла ке­рів­ни­ка — М.але­ксан­дро­ва на В.уса. Що­до Але­ксан­дро­ва, то цей хар­ків­ський бі­зне­смен, за по­ві­дом­ле­н­ня­ми ЗМІ, не був при­бі­чни­ком Кер­не­са. Та й сам сам Кер­нес не мав жо­дно­го сто­сун­ку до пар­тії і на­віть го­во­рив про ви­ко­ри­ста­н­ня йо­го прі­зви­ща в на­зві по­лі­ти­чної си­ли. Що ж до па­на Уса, то він ви­явив­ся пер­шим і остан­нім ке­рів­ни­ком «Опо­зи­цій­но­го Со­ю­зу», який у кві­тні 2017 р. при­пи­нив свою ді­яль­ність.

Тоб­то імен­на пар­тія — це не тіль­ки «во сла­ву», а й пар­ті­я­спой­лер, ін­стру­мент бо­роть­би по­лі­ти­ків між со­бою (зокре­ма в пе­ред­ви­бор­ний пе­рі­од). Во­на ви­ко­нує ті ж де­стру­ктив­ні фун­кції, що й пар­тії з су­го­ло­сни­ми на­зва­ми (як, на­при­клад, По­лі­ти­чна пар­тія «Са­мо­по­міч», яка сво­го ча­су пе­ре­ду­ва­ла ство­рен­ню «Об’єд­на­н­ня «Са­мо­по­міч», а ни­ні вже про­по­нує се­бе ви­бор­це­ві під на­звою «Укра­ї­на по­над усе»). Ко­ли в та­ко­му ін­стру­мен­ті від­па­дає по­тре­ба — пар­тію лі­кві­ду­ють, пе­ре­йме­но­ву­ють/кон­сер­ву­ють.

На 2016 р. іме­на по­лі­ти­ків (як із псев­до­ні­мом «Вей­дер», так і справ­жніх — С.ка­плі­на, С.кі­ва­ло­ва, В.кли­чка, Н.ко­ро­лев­ської, О.ля­шка, В.ми­ко­ла­єн­ка, П.по­ро­шен­ка, С.се­ню­ти, С.ті­гі­пка, О.фель­дма­на, Г.че­кі­ти) бу­ли за­крі­пле­ні у на­звах 12 по­лі­ти­чних сил. Зго­дом С.ка­плін, С.ті­гі­пко та С.се­ню­та по­зба­ви­ли пар­тії «імен­но­го при­ві­лею». Втім, кіль­кість пер­со­ні­фі­ко­ва­них пар­тій про­дов­жу­ва­ла зро­ста­ти. На­при­клад, В.на­ли­вай­чен­ко та М.то­мен­ко, опи­нив­шись по­за по­лі­ти­чним рин­гом і, пев­но, тур­бу­ю­чись, аби про них не за­був еле­кто­рат, за­про­по­ну­ва­ли у 2017 р. йо­му свої пар­тій­ні імен­ні брен­ди.

Але звер­ні­мо ува­гу на мас­шта­би цих двох по­лі­ти­чних «сил»: за да­ни­ми зві­тів, по­да­них ни­ми до НАЗК за 2017 р., ме­ре­жа пар­тії «Гро­мад­сько­по­лі­ти­чний Рух Ва­лен­ти­на На­ли­вай­чен­ка «Спра­ве­дли­вість» скла­да­є­ться з… одні­єї (Рів­нен­ської) обла­сної ор­га­ні­за­ції. «Гро­мад­ський Рух Ми­ко­ли То­мен­ка «Рі­дна Кра­ї­на» про­зві­ту­вав про на­яв­ність 4 стру­ктур­них під­роз­ді­лів — Дні­про­пе­тров­ської, Хмель­ни­цької, Чер­ні­ве­цької та Чер­ні­гів­ської обл­пар­тор­га­ні­за­цій.

Якщо на по­ча­ток сі­чня 2017 р. в Укра­ї­ні фун­кціо­ну­ва­ло 11 імен­них пар­тій, то впро­довж ро­ку їх кіль­кість зро­сла до 15. В одно­му ви­пад­ку це ста­ло свід­че­н­ням по­яви но­вих лі­ній роз­ло­му на по­лі­ти­чно­му по­лі (пар­тія «Рух Но­вих Сил Ми­хай­ла Са­а­ка­шві­лі» та ін­ша — «Блок Мі­хе­і­ла Са­а­ка­шві­лі»); в ін­шо­му — ви­явом не­аби­яких ам­бі­цій мо­ло­до­го по­ко­лі­н­ня по­лі­ти­ків («Оде­ська Пар­тія Дми­тра Го­лу­бо­ва» та «Гро­мад­сько­по­лі­ти­чна Пла­тфор­ма На­дії Сав­чен­ко»); в тре­тьо­му — своє­рі­дним пост­трав­ма­ти­чним на­слід­ком (так з’яви­ла­ся Пар­тія «Оле­ксан­дра Мо­ро­за «За прав­ду і спра­ве­дли­вість», що, до сло­ва, пе­ре­жи­ла 4 пе­ре­йме­ну­ва­н­ня за два ро­ки). Ви го­то­ві ві­ри­ти у «прав­ду і спра­ве­дли­вість» від Мо­ро­за? Я — ні.

За­га­лом же, впро­довж 2010–2017 рр. бу­ло ство­ре­но 21 імен­ну пар­тію, з яких 5 бу­ли чер­го­вий раз пе­ре­йме­но­ва­ні. Тож на по­ча­ток 2018 р. у кра­ї­ні фун­кціо­ну­ва­ло 16 пер­со­ні­фі­ко­ва­них пар­тій. «Ви­ко­ри­ста­ні пар­тії» Се­ред пар­тій в Укра­ї­ні є ті, чия по­лі­ти­чна до­ля одно­зна­чно не­ща­сли­ва. Це — «ви­ко­ри­ста­ні» пар­тії. Ін­ко­ли — не­о­дно­ра­зо­во. До та­ких на­ле­жить, на­при­клад, най­ста­рі­ша — Укра­їн­ська Ре­спу­блі­кан­ська пар­тія, ство­ре­на сво­го ча­су со­вєт­ським по­літв’язнем Л.лук’янен­ком (за­ре­є­стро­ва­на у 1990 р.): у до­слі­джу­ва­ний пе­рі­од (а са­ме у 2014 р.) во­на вче­твер­те (за 25 ро­ків існу­ва­н­ня) бу­ла пе­ре­йме­но­ва­на й отри­ма­ла на­зву Ре­спу­блі­кан­ська пла­тфор­ма. Або за­ре­є­стро­ва­на у 1999 р. Г.ку­щем Ко­му­ні­сти­чна пар­тія тру­дя­щих, що че­рез кіль­ка ро­ків сво­го існу­ва­н­ня бу­ла пе­ре­йме­но­ва­на на «По­лі­ти­чну пар­тію «Се­лян­ська Укра­ї­на», а з 2014 р. зве­ться (не по­ві­ри­те) «До­ві­ряй ді­лам». Чи зга­да­на вже пар­тія, ко­трі ні­би опі­ку­є­ться «прав­дою і спра­ве­дли­ві­стю».

Та­кі пар­тії де­мон­стру­ють «при­ско­ре­ний пра­гма­тизм» по­лі­ти­ків. Їх здо­бу­ва­ють для яки­хось на­галь­них ці­лей — «для по­тре­би», а да­лі з ни­ми об­хо­дя­ться від­по­від­но до си­ту­а­ції.

До ка­те­го­рії «ви­ко­ри­ста­них» за­ра­хо­ву­є­мо пів­со­тні пар­тій, без­по­се­ре­дньо ство­ре­них і не­вдов­зі пе­ре­йме­но­ва­них упро­довж 2014-го — по­ча­тку 2018 рр. А та­кож пар­тії, в які ві­до­мі по­лі­ти­ки лег­ко уві­йшли чи які лег­ко «при­дба­ли» й лег­ко за­ли­ши­ли (за­для ін­ших стра­те­гі­чних ці­лей). Се­ред них, на­при­клад, пар­тія «Тре­тя Укра­їн­ська Ре­спу­блі­ка», очіль­ни­ком якої у 2014 р. став Р.без­смер­тний. У 2017 р. він уже роз­бу­до­ву­вав свою пар­тій­ну кар’єру в АПУ (очіль­ник В.ско­цик). Утім, на­при­кін­ці 2017 р., як по­ві­дом­ля­ли ЗМІ, Р.без­смер­тний уже за­ли­шив і АПУ. У 2014 р. по­ста­ла пар­тія «Со­ці­а­лі­сти» на чо­лі з В.цу­шком. У 2017 р. Цу­шко вже пі­шов до Мо­ро­за пле­ка­ти «прав­ду і спра­ве­дли­вість». (По­ду­ма­ло­ся грі­шним ді­лом: а мо­же, екс-со­ці­а­лі­сти на гря­ду­щих ви­бо­рах бу­дуть спой­ле­ра­ми для дні­про­пе­тров­ської пар­тії «Пра­во І спра­ве­дли­вість»?)

«Ви­ко­ри­ста­ни­ми» пар­ті­я­ми мо­жна на­зва­ти і де­ся­тки тих, яких Мін’юст не мо­же від­шу­ка­ти за мі­сцем ре­є­стра­ції, і ті, які або вза­га­лі три­ва­лий час не ма­ють ке­рів­ни­ка, або ни­ми ке­ру­ють тим­ча­со­во ви­ко­ну­ю­чі обов’яз­ки. Так, на 18 сі­чня 2017 р. без ке­рів­ни­ка за­ли­ша­ли­ся 13 по­лі­ти­чних сил (у т. ч. «Ор­га­ні­за­ція Укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів», «Ре­фор­ми і по­ря­док», «Се­лян­ський блок Аграр­на Укра­ї­на», «Спіль­на дія», «Блок Лі­вих Сил Укра­ї­ни», «Все­укра­їн­ська пар­тія «Ді­тей вій­ни» та ін.). Близь­ко 15 по­лі­тси­ла­ми ке­ру­ва­ли тим­ча­со­во ви­ко­ну­ю­чі обов’яз­ки осо­би, за­сту­пни­ки го­ло­ви то­що.

На 1 сі­чня 2018 р. си­ту­а­ція ні­би­то змі­ни­ла­ся, — низ­ка пар­тій отри­ма­ла очіль­ни­ків, хоч ін­ші за­ли­ша­ли­ся і без го­лів, і без ви­ко­ну­ю­чих обов’яз­ки остан­ніх. Про­те ана­ліз та по­рів­ня­н­ня «Ві­до­мо­стей що­до за­ре­є­стро­ва­них у вста­нов­ле­но­му за­ко­ном по­ряд­ку по­лі­ти­чних пар­тій ста­ном на 01.01.2018 ро­ку», опри­лю­дне­них Мін’юстом Укра­ї­ни, з да­ни­ми «Єди­но­го ре­є­стру…» свід­чить про на­яв­ність пев­них роз­бі­жно­стей між ни­ми в ча­сти­ні, що сто­су­є­ться ке­рів­ни­ків по­лі­тсил. Та­кий «плю­ра­лізм» ви­кли­кає (як ни­ні за­ве­де­но ка­за­ти) за­не­по­ко­є­н­ня і ба­га­то за­пи­тань до Мін’юсту.

Та­ким чи­ном, зі 354 пар­тій, що ді­ють на 1 сі­чня 2018 р., близь­ко 160 вже «ви­ко­ри­ста­ні». Мо­жли­во, біль­шість їх вза­га­лі не фун­кціо­ну­ють, хо­ча Мін’юст і не по­спі­шає спо­ві­ща­ти гро­мад­ськість про їхню «кон­чи­ну»...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.