До­ві­ряй, але ди­ви­ся ко­му

Кіль­ка слів про єди­но­го кан­ди­да­та від де­мо­кра­ти­чної опо­зи­ції

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

За­ли­шив­ся рік до офі­цій­но­го стар­ту пре­зи­дент­ської ви­бор­чої кам­па­нії.

Роз­по­чи­на­є­ться га­ря­ча по­ра і для вла­ди, і для опо­зи­ції. Пе­тро По­ро­шен­ко має під­су­му­ва­ти «успі­хи», кон­со­лі­ду­ва­ти при­бі­чни­ків і бу­ду­ва­ти пла­ни на май­бу­тню кам­па­нію. А опо­зи­цій­ним кан­ди­да­там на­став час ухва­лю­ва­ти рі­ше­н­ня про участь у пре­зи­дент­ських пе­ре­го­нах. Або ви­зна­ча­ти­ся з єди­ним кан­ди­да­том, тим са­мим під­ви­щу­ю­чи й вла­сні шан­си на успіх уже на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах, які від­бу­ду­ться від­ра­зу пі­сля пре­зи­дент­ських. Від цих рі­шень по­лі­ти­ків ба­га­то в чо­му за­ле­жа­ти­ме, хто ста­не пре­зи­ден­том і якою бу­де кра­ї­на в най­ближ­чі п’ять ро­ків.

У чин­но­го пре­зи­ден­та май­бу­тні ви­бо­ри ви­кли­ка­ють ледь не па­ні­чний страх. Іти до лю­дей і про­по­ну­ва­ти обра­ти се­бе на дру­гий строк По­ро­шен­ко­ві пра­кти­чно не­ма з чим. Крім обі­ця­но­го без­ві­зу й не­смі­ли­вої де­цен­тра­лі­за­ції, жо­дних від­чу­тних ре­форм не про­ве­де­но. І по­при зов­ні­шню бра­ва­ду — за­яву про 144 ре­фор­ми і най­успі­шні­ше ре­фор­му­ва­н­ня за всю істо­рію — на Бан­ко­вій ро­зу­мі­ють, що з зав­да­н­ня­ми не впо­ра­ли­ся. Со­ці­о­ло­гія ці по­бо­ю­ва­н­ня яскра­во під­твер­джує, Пе­тро По­ро­шен­ко лі­дер ан­ти­рей­тин­гу, і мо­жли­во­сті для зро­ста­н­ня до­ві­ри в ньо­го до­сить обме­же­ні.

Еле­кто­раль­ний про­вал чин­ної вла­ди став­ся не вчо­ра, цей про­цес був за­пу­ще­ний і зго­дом ли­ше на­би­рав обер­тів. Не­ви­ко­на­н­ня пе­ред­ви­бор­них обі­ця­нок, про­ва­ли в еко­но­мі­ці, то­таль­на ко­ру­пція, ко­о­пе­ра­ція з ко­ли­шні­ми ре­гіо­на­ла­ми та скан­да­ли, які пра­кти­чно не вщу­ха­ють, су­про­во­джу­ють Пе­тра По­ро­шен­ка бу­кваль­но від дня інав­гу­ра­ції. Зда­ва­ло­ся б, хо­ча б до по­ча­тку но­вої ви­бор­чої кам­па­нії по­трі­бно взя­ти си­ту­а­цію під кон­троль. Але остан­ній скан­дал з від­по­чин­ком на Маль­ді­вах і по­вер­не­н­ням в Укра­ї­ну одіо­зно­го ексмі­ні­стра ча­сів Яну­ко­ви­ча Зло­чев­сько­го го­во­рять про про­ти­ле­жне. В адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та си­ту­а­ції не кон­тро­лю­ють, та й яко­гось ви­ра­зно­го пла­ну «пе­ре­мо­ги» на сьо­го­дні не ма­ють.

Че­рез це ба­га­тьом зда­є­ться, що Пе­тро По­ро­шен­ко свої на­сту­пні ви­бо­ри одно­зна­чно про­грає. Та я не по­спі­шав би з та­ки­ми ви­снов­ка­ми. Справ­ді, як ви­дно з остан­ніх со­ціо­ло­гі­чних до­слі­джень, до­ві­ра до пре­зи­ден­та — ре­кор­дно низь­ка, йо­му не до­ві­ря­ють по­над 75%.

Усе це по­ро­джує па­ні­ку й ха­ос у ста­ні со­ю­зни­ків По­ро­шен­ка. Де­які де­пу­та­ти фра­кції БПП, усві­дом­лю­ю­чи на­яв­ні ри­зи­ки, по­чи­на­ють ве­сти пе­ре­го­во­ри про пе­ре­хід до ін­ших по­лі­ти­чних про­е­ктів. Бо­рис Лож­кін, обі­йма­ю­чи по­са­ду ра­дни­ка з пи­тань ін­ве­сти­цій, не­що­дав­но офі­цій­но за­ли­шив по­са­ду в адмі­ні­стра­ції По­ро­шен­ка. Ві­ді­йшов від справ і ар­хі­те­ктор ми­ну­лої кам­па­нії Ігор Гри­нів.

Не скла­да­ю­ться в пре­зи­ден­та сто­сун­ки з со­ю­зни­ка­ми. Кон­флікт з Ар­се­ном Ава­ко­вим не за­ла­го­дже­ний, хо­ча по­ки що й не має не­без­пе­чно­го для По­ро­шен­ка роз­ви­тку. Во­ло­ди­мир Грой­сман від­вер­то від­сто­ро­ню­є­ться від сво­го «па­тро­на» і май­же не при­хо­вує осо­би­стих пре­зи­дент­ських ам­бі­цій. Оле­ксандр Тур­чи­нов, отри­мав­ши про­по­зи­цію очо­ли­ти ви­бор­чий штаб, ви­су­нув низ­ку умов, се­ред яких — про­даж Ли­пе­цької фа­бри­ки, від­сто­ро­не­н­ня одіо­зних осо­би­сто­стей на кшталт Ко­но­нен­ка/гра­нов­сько­го і пов­ний про­даж усьо­го бі­зне­су. Не див­но, що на тлі цих роз­бі­жно­стей за­зна­ла кра­ху спро­ба до­мо­ви­ти­ся про ство­ре­н­ня но­вої про­вла­дної пар­тії. Уча­сни­ки пе­ре­го­во­рів над­то до­бре зна­ють один одно­го, щоб по­ві­ри­ти вза­єм­ним обі­цян­кам.

Че­рез від­су­тність без­за­сте­ре­жно пе­ре­мо­жної стра­те­гії ко­ман­да пре­зи­ден­та роз­гля­дає й ідею кон­сти­ту­цій­ної ре­фор­ми, яку нав’язує на­сам­пе­ред «На­ро­дний фронт». Іде­ться про урі­зу­ва­н­ня пов­но­ва­жень пре­зи­ден­та і по­си­ле­н­ня сфе­ри впли­ву прем’єр-мі­ні­стра. Пе­ре­дба­ча­є­ться, що це до­зво­лить По­ро­шен­ко­ві, з одно­го бо­ку, збе­рег­ти вплив на по­лі­ти­чні про­це­си, з ін­шо­го — зня­ти з се­бе від­по­від­аль­ність за стан справ у дер­жа­ві. По­ро­шен­ко ідеї ка­те­го­ри­чно не від­ки­дає, але з рі­ше­н­ням зво­лі­кає, ро­зу­мі­ю­чи, що за ним — втра­та кон­тро­лю над про­це­са­ми.

Однак у ру­ках пре­зи­ден­та — ве­ли­че­зний еко­но­мі­чний, ме­дій­ний та адмі­ні­стра­тив­ний ре­сур­си. На Бан­ко­вій роз­ра­хо­ву­ють по­вто­ри­ти хо­ди ми­ну­лої кам­па­нії, тоб­то сфор­му­ва­ти нав­ко­ло се­бе ко­а­лі­цію олі­гар­хів і вко­тре до­мо­ви­ти­ся про сфе­ри впли­ву в кра­ї­ні. До цих пе­ре­го­во­рів Пе­тро По­ро­шен­ко вже на­ба­га­то біль­ше під­го­тов­ле­ний — за ро­ки пре­зи­дент­ства він при­мно­жив свої ста­тки. А йо­го лю­ди кон­тро­лю­ють основ­ні ко­ру­пцій­ні по­то­ки.

На­ра­зі ухва­ле­но та­кти­чне рі­ше­н­ня під­тяг­ти всі «хво­сти». Пи­та­н­ня з при­зна­че­н­ням но­во­го скла­ду ЦВК, що тя­гну­ло­ся по­над три ро­ки, уже ви­рі­ше­но. З го­ло­вою На­ціо­наль­но­го бан­ку, з упов­но­ва­же­ним з прав лю­ди­ни і оло­вою Ра­хун­ко­вої па­ла­ти — ви­зна­чи­ли­ся. Пар­ла­мент про­го­ло­су­вав за пре­зи­дент­ський за­ко­но­про­ект про «ре­ін­те­гра­цію Дон­ба­су», щоб бо­дай рід­ше чу­ти до­ку­чли­ве за­пи­та­н­ня: «У нас вій­на чи АТО?».

За­ли­ши­ло­ся при­ве­сти в бо­йо­ву го­тов­ність адмі­ні­стра­тив­ний ре­сурс. Але тут не все так про­сто, оскіль­ки по­ту­жну адмі­ні­стра­тив­ну вер­ти­каль вла­ди, ство­ре­ну ще Ле­о­ні­дом Ку­чмою, — зруй­но­ва­но. Вна­слі­док де­цен­тра­лі­за­ції го­ло­ви обла­сних і ра­йон­них адмі­ні­стра­цій уже не ма­ють ко­ли­шніх пов­но­ва­жень, а від­так і мо­жли­во­стей. За ра­ху­нок ли­ше фаль­си­фі­ка­цій ви­гра­ти ви­бо­ри не­мо­жли­во. На­віть при на­ймас­шта­бні­ших по­ру­ше­н­нях ви­кри­ви­ти ре­зуль­тат мо­жна не більш ніж на 3%. То­му на Бан­ко­вій на­го­лос хо­чуть зро­би­ти на до­мов­ле­но­стях із ме­ра­ми ве­ли­ких міст, та­ких як Ки­їв, Хар­ків, Дні­про, Оде­са. До ко­жно­го з мі­ських на­чаль­ни­ків на­ма­га­ю­ться зна­йти осо­би­стий під­хід, ко­мусь обі­ця­ють мі­ні­стер­ські пер­спе­кти­ви, про­ти ко­гось про­сто від­кри­ва­ють кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня. Не за­бу­ва­ють і про ме­рів-се­па­ра­ти­стів гу­сто­на­се­ле­но­го Дон­ба­су, які про­хо­дять у роз­роб­ках СБУ.

Те­хно­ло­гія отри­ма­н­ня по­трі­бних ре­зуль­та­тів на мі­сцях, з одно­го бо­ку, ба­наль­на, з ін­шо­го — ціл­ком ефе­ктив­на. Ши­ро­ка ме­ре­жа під­ку­пу на­се­ле­н­ня, яке чим­да­лі біль­ше по­тер­пає від зли­днів, ста­ла фе­ти­шем пре­зи­дент­ських те­хно­ло­гів. Чер­но­ве­цький дав­но за­ли­шив Укра­ї­ну, але спра­ва йо­го жи­ве. Цю те­зу під­твер­джує від­но­сно не­що­дав­ня пе­ре­мо­га Бе­ре­зен­ка в Чер­ні­го­ві, де са­ме ство­ре­н­ня ме­ре­жі ма­со­во­го під­ку­пу да­ло ре­зуль­тат. На Бан­ко­вій ви­рі­ши­ли ско­ри­ста­ти­ся за­ле­жним ста­но­ви­щем мі­сце­вих еліт і ма­жо­ри­тар­ни­ків і при­му­си­ти їх «вкла­сти­ся» у пре­зи­дент­ську кам­па­нію, по­обі­цяв­ши від­да­ти борг за пів­ро­ку, під час ви­бо­рів до Вер­хов­ної Ра­ди.

Так чи іна­кше, пре­зи­дент кон­тро­лює клю­чо­вий па­кет ЗМІ, на­сам­пе­ред — основ­ні те­ле­ка­на­ли. Во­ни або пря­мо отри­му­ють «тем­ни­ки» і спи­ски го­стей для ефі­рів, або ве­дуть ду­же ло­яль­ну ін­фор­ма­цій­ну по­лі­ти­ку сто­сов­но По­ро­шен­ка.

Однак і всіх цих мо­жли­во­стей мо­же за­бра­кну­ти. Для успі­ху чин­но­му пре­зи­ден­то­ві по­трі­бен зру­чний спа­ринг-пар­тнер у дру­го­му ту­рі. То­му всі пе­ре­лі­че­ні ре­сур­си ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­муть іще й для то­го, щоб про­тяг­ти у фі­наль­ний ра­унд пре­зи­дент­ських ви­бо­рів «хло­пчи­ка для би­т­тя».

Як пре­тен­ден­тів на цю роль По­ро­шен­ко роз­гля­дає Юрія Бой­ка й Оле­га Ля­шка. Це лю­ди для укра­їн­сько­го су­спіль­ства ще більш то­кси­чні, во­ни мо­жуть не прой­ти в дру­гий тур на­віть за під­трим­ки Бан­ко­вої Але тут у По­ро­шен­ка обме­же­ні мо­жли­во­сті для ма­нев­ру, бу­дья­кий ін­ший кан­ди­дат з рей­тин­гом має всі шан­си на пе­ре­мо­гу. То­ді як зав­да­н­ня АП — зро­би­ти дру­гий тур та­ким, щоб на­віть у кри­ти­чно на­ла­што­ва­них гро­ма­дян з’яви­ло­ся ба­жа­н­ня йти на ви­бо­ри і про­го­ло­су­ва­ти са­ме за По­ро­шен­ка.

З та­ким сце­на­рі­єм актив­но бо­ре­ться Юлія Ти­мо­шен­ко. Во­на як до­свід­че­ний по­лі­тик ве­де ро­бо­ту від­ра­зу в кіль­кох на­прям­ках. Ти­мо­шен­ко не­о­дно­ра­зо­во не­пу­блі­чно ма­ла зу­стрі­чі з Пе­тром По­ро­шен­ком, не за­ли­ша­ю­чи спроб до­мо­ви­ти­ся з ним про за­до­во­ле­н­ня вза­єм­них ам­бі­цій «на бе­ре­зі». По­ді­бні пла­ни бу­ли в Юлії Во­ло­ди­ми­рів­ни і що­до Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча, але то­ді ре­а­лі­зу­ва­ти пла­ни «ши­ро­кої ко­а­лі­ції» не вда­ло­ся че­рез упер­тість «до­не­цьких». «Він­ни­цькі» по­ки що теж не на­стіль­ки згі­дли­ві, як хо­ті­ло­ся б лі­дер­ці БЮТ. Утім, Ти­мо­шен­ко на­ма­га­є­ться зай­ти й з ін­шо­го бо­ку, про­по­ну­ю­чи со­юз най­слаб­шій за рей­тин­гом пар­тії вла­ди — «На­ро­дно­му фрон­ту». В осо­би­стих ко­му­ні­ка­ці­ях з де­пу­та­та­ми НФ во­на ре­ко­мен­дує цій по­лі­тси­лі пе­ре­хо­ди­ти під пра­по­ри «Ба­тьків­щи­ни». Тим са­мим Ти­мо­шен­ко хо­че по­да­ти си­гнал, де­мон­стру­ю­чи, що пред­став­ни­ки вла­ди вже по­ча­ли пе­ре­бі­га­ти до неї як до кан­ди­да­та, ко­трий має най­ви­щі шан­си на пе­ре­мо­гу. Та­ка та­кти­ка мо­же се­бе ви­прав­да­ти. При­найм­ні на­віть мі­ністр вну­трі­шніх справ Ар­сен Ава­ков на­дає пе­ре­ва­гу со­ю­зу зі зро­зумі­лою і пер­спе­ктив­ною Ти­мо­шен­ко, а не спів­ро­бі­тни­цтву з не­без­пе­чним і не­ста­біль­ним По­ро­шен­ком.

Що не­об­хі­дно в ни­ні­шній си­ту­а­ції ро­би­ти опо­зи­цій­ним кан­ди­да­там від де­мо­кра­ти­чних сил, тим, хто пе­ре­ко­на­ний у не­об­хі­дно­сті на­да­ти су­спіль­ству ре­аль­ний шанс на онов­ле­н­ня?

За тра­ди­ці­єю, укра­їн­ська по­лі­ти­ка — бо­роть­ба всіх про­ти всіх. Ні бі­лі, ні чор­ні ли­ца­рі не мо­жуть до­мо­ви­ти­ся між со­бою. Опо­зи­ція має пра­кти­чно ті са­мі про­бле­ми, що й вла­да, во­на роз­дро­бле­на. Опо­зи­цій­ні си­ли ба­га­то­суб’єктні, пі­до­зрю­ють одна одну у зв’яз­ках із вла­дою і не мо­жуть до­мо­ви­ти­ся на­віть що­до дрі­бниць. За 25 ро­ків при­кла­дів то­го, як по­лі­ти­ки жер­тву­ва­ли вла­сни­ми ам­бі­ці­я­ми за­ра­ди до­ся­гне­н­ня спіль­них ці­лей, на­бе­ре­ться не так уже й ба­га­то.

На­став час, ко­ли ко­жен з опо­зи­цій­них кан­ди­да­тів має ви­зна­ча­ти­ся зі сво­єю уча­стю у ви­бо­рах. Має шу­ка­ти ре­сур­си для кам­па­нії, фор­му­ва­ти шта­би, узго­джу­ва­ти стра­те­гію для то­го, щоб уже роз­по­ча­ти під­го­тов­ку до агі­та­ції. Або — зна­хо­ди­ти со­ю­зни­ків, об’єд­ну­ва­ти­ся і пра­цю­ва­ти спіль­но.

Я пе­ре­ко­на­ний, що єди­но пра­виль­ною стра­те­гі­єю є об’єд­на­н­ня і ви­су­ва­н­ня єди­но­го кан­ди­да­та. Що ра­ні­ше роз­по­чне­ться цей про­цес, то кра­ще. Се­ред по­лі­ти­ків і в су­спіль­стві по­трі­бно по­чи­на­ти дис­ку­сію про кон­со­лі­да­цію зу­силь. Але цен­траль­ним пи­та­н­ням у про­це­сі об’єд­на­н­ня має бу­ти — не «хто пі­сля По­ро­шен­ка?», а «що пі­сля По­ро­шен­ка?». Ва­жли­ві ідеї, а не осо­би­сто­сті, про­гра­ми, а не прі­зви­ща. Го­тов­ність ла­ма­ти си­сте­му і ство­рю­ва­ти но­ві пра­ви­ла.

Ме­ні на­зи­ва­ють ти­ся­чі при­чин то­го, чо­му об’єд­на­н­ня не від­бу­де­ться, на­во­дя­чи при­кла­ди з дав­ньої або не­дав­ньої істо­рії. Справ­ді, для нас цен­траль­не пи­та­н­ня — як об’єд­на­ти­ся, хто ко­му має по­сту­пи­ти­ся? В осо­би­стих роз­мо­вах біль­шість рей­тин­го­вих опо­зи­цій­них кан­ди­да­тів ви­слов­лює го­тов­ність ви­су­ну­ти єди­но­го кан­ди­да­та. Пи­та­н­ня в ме­ха­ні­змі.

На­ве­ду кіль­ка ва­рі­ан­тів, як са­ме та­ке об’єд­на­н­ня мо­же від­бу­ти­ся.

Не вар­то від­ра­зу від­ки­да­ти ва­рі­ант, ко­ли кан­ди­да­ти змо­жуть до­мо­ви­ти­ся між со­бою. На­віть якщо по­ча­тком ста­не со­юз двох лю­дей, які вхо­дять до пер­шої де­ся­тки, це мо­же ста­ти си­гна­лом для всіх ін­ших.

Якщо кан­ди­да­ти не змо­жуть до­мо­ви­ти­ся між со­бою від­ра­зу, це ще не ста­вить хрест на мо­жли­во­му об’єд­нан­ні. У цьо­му ра­зі мо­жли­ве об’єд­на­н­ня не прі­звищ, а рей­тин­гів. Для цьо­го по­трі­бно всту­пи­ти в кам­па­нію, по­пра­цю­ва­ти, за­во­ю­ва­ти до­ві­ру лю­дей і, вже ма­ю­чи пев­ну «ва­гу», до­мов­ля­ти­ся про під­трим­ку. Тим са­мим пе­ре­да­ю­чи го­ло­си сво­їх при­бі­чни­ків єди­но­му кан­ди­да­ту.

Однак, на мій по­гляд, бу­ло б ко­ри­сно, щоб не­зго­вір­ли­ві укра­їн­ські по­лі­ти­ки взя­ли при­клад зі сво­їх за­хі­дних ко­лег. У США вже ба­га­то ро­ків пра­цює ефе­ктив­ний ме­ха­нізм прай­ме­риз — кан­ди­да­ти з одні­єї пар­тії су­пер­ни­ча­ють один з одним за пра­во бу­ти пер­шим. У нас ця пар­тія мо­же бу­ти умов­но «опо­зи­цій­ною». Зви­чай­но, для про­ве­де­н­ня пов­но­цін­но­го прай­ме­риз у нас не­має ні тра­ди­цій, ні за­ко­но­дав­чої ба­зи, ні ча­су. У на­шо­му ви­пад­ку по­трі­бні ін­ші пра­ви­ла, які вла­што­ву­ва­ли б ма­кси­маль­ну кіль­кість кан­ди­да­тів і бу­ли зро­зумі­лі су­спіль­ству.

Яки­ми мо­жуть бу­ти ці пра­ви­ла?

Кан­ди­да­ти по­вин­ні по­го­ди­ти­ся, що до уча­сті в прай­ме­риз до­пу­ска­ю­ться ли­ше ті, хто від­по­від­ає пев­ним кри­те­рі­ям: від­су­тність про­ро­сій­ської ри­то­ри­ки; від­су­тність ко­ру­пцій­но­го шлей­фа; від­су­тність бі­знес-ін­те­ре­сів; від­су­тність за­ле­жно­сті від олі­гар­хі­чних груп. Це не­об­хі­дні й до­ста­тні умо­ви.

По­лі­ти­ки мо­жуть до­мо­ви­ти­ся про ви­су­ва­н­ня єди­но­го кан­ди­да­та за де­сять мі­ся­ців до дня го­ло­су­ва­н­ня на ко­ристь най­більш рей­тин­го­во­го. Для цьо­го тре­ба ви­зна­чи­ти, як са­ме ви­мі­рю­ва­ти рей­тинг. Во­че­видь, не­об­хі­дно про­ве­сти низ­ку не­за­ле­жних со­ціо­ло­гі­чних до­слі­джень, для біль­шої до­ві­ри — за­мо­ви­ти їх іно­зем­ним со­ціо­ло­гі­чним ком­па­ні­ям. А га­ран­том, за­мов­ни­ком і своє­рі­дним ар­бі­тром мо­же слу­гу­ва­ти одна з ін­те­ле­кту­аль­них груп. На­при­клад, Іні­ці­а­тив­на гру­па «Пер­шо­го гру­дня», «Не­сто­рів­ська гру­па», «РПР» або но­во­ство­ре­на гру­па з ав­то­ри­те­тних гро­мад­ських ді­я­чів, жур­на­лі­стів, лі­де­рів гро­мад­ської дум­ки.

Ця са­ма ін­те­ле­кту­аль­на гру­па має взя­ти на се­бе від­по­від­аль­ність за оці­ню­ва­н­ня кан­ди­да­тів від­по­від­но до зро­зумі­лих кри­те­рі­їв. Оскіль­ки ва­жли­во вра­хо­ву­ва­ти не тіль­ки рей­тинг, але й від­по­від­ність кан­ди­да­та за­да­чам, які йо­му до­ве­де­ться ви­рі­шу­ва­ти. Як ка­за­ли ла­ти­ня­ні — Fide, sed cui fidas, vide («До­ві­ряй, але ди­ви­ся ко­му»). Чи го­то­вий кан­ди­дат упо­ра­ти­ся з усім рі­зно­ма­ні­т­тям ви­кли­ків, що по­ста­ли пе­ред дер­жа­вою? Чи від­по­від­а­ють йо­го про­гра­ми цим ви­кли­кам? Хто в йо­го ко­ман­ді? Чи спро­мо­жна ко­ман­да ре­а­лі­зу­ва­ти те, що де­кла­ру­є­ться кан­ди­да­том?

Со­ці­о­ло­гі­чне до­слі­дже­н­ня, ін­те­ле­кту­аль­не ре­цен­зу­ва­н­ня за­явок кан­ди­да­тів, їхніх про­грам, до­три­ма­н­ня до­мов­ле­но­стей се­ред по­лі­ти­ків то­чно ви­зна­чать єди­но­го кан­ди­да­та від опо­зи­ції. Це — уже по­ло­ви­на спра­ви, а подаль­ше вже за­ле­жа­ти­ме від кан­ди­да­та та йо­го ко­ман­ди. Єди­ний кан­ди­дат від де­мо­кра­ти­чної опо­зи­ції мо­же аку­му­лю­ва­ти як мі­ні­мум 30% го­ло­сів ви­бор­ців у пер­шо­му ту­рі. І не­за­ле­жно від то­го, бу­де це Гри­цен­ко, Ва­кар­чук, Са­до­вий, Чу­мак, Си­тник чи хтось ін­ший, пе­ре­мо­га в дру­го­му ту­рі ви­да­є­ться до­сить імо­вір­ною.

В укра­їн­ській по­лі­ти­ці на­стає га­ря­ча пе­ред­ви­бор­на по­ра. Це час, ко­ли став­ки під­ні­ма­ю­ться на ма­кси­маль­ний рі­вень. Ко­ли ре­зуль­тат стає ва­жли­ві­шим за про­цес. На ко­ну най­біль­ша по­лі­ти­чна цін­ність — вла­да. У цій бо­роть­бі пра­кти­чно не бу­ває ком­про­мі­сів, як не бу­ває двох або трьох пре­зи­ден­тів.

Бу­де­мо ми про­дов­жу­ва­ти ту­пцю­ва­ти на мі­сці — чи на­ре­шті кра­ї­на по­чне змі­ню­ва­ти­ся? Від­по­віді на ці за­пи­та­н­ня за­ле­жать і від нас із ва­ми, від то­го, який за­пит ми сфор­му­є­мо, від то­го, що ми бу­де­мо ви­ма­га­ти, на що звер­та­ти ува­гу. Що, зре­штою, і ви­зна­чить, за ко­го ми про­го­ло­су­є­мо.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.