Пі­дво­дний чо­вен у до­бу се­ксі-твіт­те­рів

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - У них

З лег­кої ру­ки одно­го з пер­ших по­слів су­ча­сної Укра­ї­ни, ди­пло­ма­ти­чну уста­но­ву лю­би­ли по­рів­ню­ва­ти з під­во­дним чов­ном. Ка­пі­тан і ко­ман­да від­рі­за­ні від су­ші-ба­тьків­щи­ни, зв’язок скла­дний, дов­ко­ла штор­ми, аку­ли, во­ро­жі ко­ра­блі у фор­мі роз­ві­ду­валь­них служб. От­же: ди­сци­плі­на, ви­му­ше­не мир­не спів­існу­ва­н­ня (вклю­чно з ро­ди­на­ми), швид­ке ви­ко­на­н­ня на­ка­зів, які від­дає все­зна­ю­чий Центр.

Ва­рі­ант ди­пло­ма­ти­чної уста­но­ви сьо­го­де­н­ня, в опи­сі те­пе­рі­шньо­го мо­ло­до­го по­сла, кри­ти­чно від­мін­ний. Усі спів­ро­бі­тни­ки на чо­лі з ке­рів­ни­ком — кре­а­тив­ні від­кри­ті ге­не­ра­то­ри ідей, уча­сни­ки шоу, до­пи­су­ва­чі в мі­сце­ві ЗМІ з еман­си­по­ва­ним спосо­бом жи­т­тя. От­же: по­во­ди­ти­ся і ді­я­ти слід так, як се­ре­дній мі­сце­вий гро­ма­дя­нин схо­жих ві­ку й при­бу­тку, і фон­та­ну­ва­ти не­спо­ді­ван­ка­ми.

Яка з цих двох про­ти­ле­жно­стей біль­ше до впо­до­би чи­та­че­ві — не ва­жли­во. Зав­да­н­ня ди­п­уста­но­ви не в то­му, щоб по­до­ба­ти­ся. По­трі­бно, аби цей кіт ло­вив ми­шей, тоб­то по­лі­пшу­вав від­но­си­ни між Укра­ї­ною та кра­ї­ною пе­ре­бу­ва­н­ня і да­вав пов­но­цін­ну ін­фор­ма­цію про про­це­си в ній до всіх за­ці­кав­ле­них ін­сти­ту­тів у Ки­є­ві. От­же: в де­яких дер­жа­вах кра­ще спра­цює по­рів­ня­но тра­ди­цій­на мо­дель, в ін­ших — більш «про­су­ну­та». Але сло­во «ре­зуль­тат» за­ли­ша­є­ться клю­чо­вим, і во­но є мі­ри­лом, за яким мо­жна оці­ни­ти від­по­від­ність укра­їн­ських уста­нов для зов­ні­шніх зно­син зі сві­том.

Ре­зуль­тат ро­блять від­по­від­но на­вче­ні лю­ди: «ка­дри ви­рі­шу­ють усе». Якщо є хре­бет. У нас і в них Укра­їн­ські та єв­ро­а­тлан­ти­чні ди­п­уста­но­ви рі­зня­ться істо­тно, і при­чи­на — в ра­дян­ській спад­ко­во­сті. По­сол у них — по­лі­ти­чний ке­рів­ник, у нас — ще й го­спо­дар­ський і адмі­ні­стра­тив­ний.

Роль укра­їн­сько­го по­сла в ор­га­ні­за­ції ро­бо­ти уста­но­ви в них ви­ко­нує за­сту­пник ке­рів­ни­ка уста­но­ви (deputy head/ chief of mission — DHM/DCM). Він знає, хто чим у по­соль­стві за­йма­є­ться, і кон­тро­лює, чи вкла­да­є­ться ви­ко­на­вець у тер­мі­ни. Він має опис слу­жбо­вих обов’яз­ків ко­жно­го спів­ро­бі­тни­ка із за­зна­че­н­ням ро­бо­чо­го ча­су, який по­ви­нен ви­тра­ча­ти­ся на рі­зні опе­ра­ції, і зда­тен це пе­ре­ві­ри­ти. У біль­ших ди­п­уста­но­вах у них (як і в нас) є від­окрем­ле­ні ча­сти­ни — без­пе­ка, тор­гів­ля, вій­сько­вий ата­шат. них по­сол кон­та­ктує з ке­рів­ни­ком ко­жної скла­до­вої, щоб уяв­ля­ти їхнє ба­че­н­ня ста­ну справ, та ко­ри­гує їхні пла­ни, з ура­ху­ва­н­ням по­лі­ти­чних си­гна­лів, які над­хо­дять до ньо­го без­по­се­ре­дньо від мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ, хоч би як во­но на­зи­ва­ло­ся — дер­жав­ний де­пар­та­мент чи фо­рін офіс. За­сту­пник кон­тро­лює ви­ко­на­н­ня. Для цьо­го він до від’їзду про­хо­дить спе­ці­аль­ну кіль­ка­мі­ся­чну під­го­тов­ку в сто­ли­ці. За­сту­пник є тим хреб­том, на яко­му три­ма­є­ться вся кон­стру­кція ди­пло­ма­ти­чної уста­но­ви.

У нас за­сту­пник ке­рів­ни­ка мо­же бу­ти ким-зав­го­дно — ра­дни­ком-по­слан­ни­ком, ра­дни­ком, у мен­ших уста­но­вах — пер­шим се­кре­та­рем, за­йма­ти­ся по­лі­ти­чни­ми пи­та­н­ня­ми чи ко­мер­цій­ни­ми, чи йо­го про­сто мо­же не бу­ти, — але він пра­кти­чно ні­ко­ли не ви­ко­нує ро­лі ор­га­ні­за­то­ра і кон­тро­ле­ра ді­яль­но­сті по­соль­ства. Спе­ці­аль­ної під­го­тов­ки не має (де на­ша Ди­па­ка­де­мія?). То­му і в ро­лі хреб­та­кон­тро­ле­ра, і в ро­лі по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­ка ви­сту­пає по­сол.

Ефе­ктив­ність по­соль­ства скла­да­є­ться з ефе­ктив­но­сті йо­го ча­стин, які зга­ду­ва­ли­ся, та їх вза­є­мо­дії. Ча­сти­ни на­ші та їхні, за­га­лом, одна­ко­ві, але ре­гла­мен­ту вза­є­мо­дії та­ко­го, як у них,— у нас, на пра­кти­ці не­має, во­на (вза­є­мо­дія) вста­нов­лю­є­ться шля­хом ба­лан­су­ва­н­ня від­но­син між осо­ба­ми. Не­рід­ко наш вій­сько­вий ата­ше чи ке­рів­ник тор­го­вель­но-еко­но­мі­чної ча­сти­ни ча­сті­ше й глиб­ше вза­є­мо­діє з ко­ле­га­ми у кра­ї­ні пе­ре­бу­ва­н­ня, ніж із вла­сним по­слом чи DCM. Цей при­крий стан не обме­жу­є­ться ди­п­уста­но­вою: ін­фор­ма­ція від на­шо­го вій­сько­во­го/тор­го­вель­но­го/без­пе­ко­во­го бло­ку йде у ке­рів­не ві­дом­ство в Ки­є­ві, яке вря­ди-го­ди кон­та­ктує з МЗС. Ко­ло не за­ми­ка­є­ться. Вза­є­мо­об­мін ін­фор­ма­ці­єю не від­бу­ва­є­ться/від­бу­ва­є­ться не си­стем­но, і омрі­я­не

Уко­ло вза­є­мо­дії пе­ре­тво­рю­є­ться на зі­псо­ва­ний те­ле­фон.

Зро­зумі­ло, про­фе­сій­но­му по­слу не по­до­ба­є­ться та­кий стан справ. Він по­кла­де ба­га­то ча­су на те, щоб при­зви­ча­ї­ти ке­рів­ни­ків ча­стин ста­ти скла­до­ви­ми ці­ло­го. Але не обов’яз­ко­во до­ся­гне ме­ти. За­лі­зне пра­ви­ло: спіл­ку­ва­ти­ся і пра­цю­ва­ти ра­зом — тре­ба за­сво­ї­ти в сто­ли­ці. Дер­жав­ні се­кре­та­рі за­ді­я­них ві­домств ма­ють бу­ти ко­ле­га­ми з дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, а не зав­го­спа­ми вла­сних мі­ні­стерств. І пи­та­н­ня не у ві­дом­чих вій­нах, які уяв­ляє чи­тач, гор­та­ю­чи скан­да­лі­зо­ва­ні пу­блі­ка­ції про су­пе­ре­чно­сті, на­при­клад, між аме­ри­кан­ським дер­жде­пом та мі­н­обо­ро­ни. Ба­наль­но не ви­ро­би­ла­ся куль­ту­ра ко­ман­дної ро­бо­ти, — і до цьо­го ми по­вер­не­мо­ся. Звід­си, зокре­ма, й «низь­ка адмі­ні­стра­тив­на ефе­ктив­ність», якою нам по­прі­ка­ють у Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі, ко­ли ми не мо­же­мо осво­ї­ти ви­ді­ле­ні на ре­фор­ми гро­ші. За кор­до­ном ця про­бле­ма зна­чно по­мі­тні­ша й до­рож­ча.

Роль по­сла в го­спо­дар­ських спра­вах у них ви­ко­нує адмі­ні­стра­тив­ний спів­ро­бі­тник (administrative officer — AO). У нас теж є АО, або й кіль­ка, але ку­пів­лю ба­та­рей­ки для пуль­та чи но­вої мі­тли во­ни ма­ють по­го­джу­ва­ти з по­слом, який роз­по­ря­джа­є­ться ко­шта­ми й ві­зує ку­пів­лю, умов­ну «ви­да­чу зі скла­ду» та спи­са­н­ня на па­пе­рі у двох при­мір­ни­ках. Адмі­ні­стра­тив­ний спів­ро­бі­тник у них є ав­то­ном­ною осо­бою. Кон­тро­лює йо­го, як пра­ви­ло, бю­джет. Зві­ти про ви­тра­ти, зокре­ма й ви­тра­ти ро­бо­чо­го ча­су, він по­дає у свою сто­ли­цю в еле­ктрон­ній фор­мі. Він ви­но­сить на роз­гляд DCM ли­ше прин­ци­по­ві пи­та­н­ня — орен­да при­мі­ще­н­ня, ку­пів­ля не­ру­хо­мо­сті/ав­то­мо­бі­ля, при­чо­му ви­хо­дить із за­твер­дже­них сто­ли­цею тер­мі­нів і норм, які за­зви­чай близь­кі до норм для між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій і ав­то­ма­ти­чно пе­ред­ба­че­ні в бю­дже­ті уста­но­ви. У нас нор­ми гір­ші, але про­бле­ма не в цьо­му, а в то­му, що для ви­ко­ри­ста­н­ня пе­ред­ба­че­них у бю­дже­ті гро­шей на щось істо­тне по­трі­бно що­ра­зу пи­та­ти Ки­їв. За­пит ро­бить по­сол і на­га­дує, щоб да­ли від­по­відь, теж він. Йо­му не по­го­джу­ють. Він зно­ву пи­тає. Зре­штою — да­ють. Ча­сто по­ло­ви­ну.

ко­жен спів­ро­бі­тник, який при­бу­ває в ди­п­уста­но­ву, го­ту­є­ться до сво­єї ро­лі під час від­ря­дже­н­ня вдо­ма. Він то­чно знає, чим бу­де за­йма­ти­ся, пів­ро­ку вчить мо­ву і зраз­ки про­е­ктів, які ви­ко­ну­ю­ться в йо­го сфе­рі від­по­від­аль­но­сті у схо­жих кра­ї­нах чи об­ста­ви­нах. У нас під­го­тов­ка до від­ря­дже­н­ня за­ле­жить біль­ше від від­ря­дже­но­го, бо жорс­тко­го си­стем­но­го кон­тро­лю, за ви­ня­тком окре­мих при­скі­пли­вих ке­рів­ни­ків, не­ма. Крім то­го, вва­жа­є­ться успі­хом, якщо ди­пло­мат, від­ря­дже­ний для ве­де­н­ня по­лі­ти­чної ро­бо­ти, не бу­де спря­мо­ва­ний по­слом на фронт куль­ту­ри чи на­у­ки, чи про­сто ста­не по­мі­чни­ком по­сла. Пев­на га­ран­тія на ви­ко­на­н­ня пе­ред­ба­че­них у цен­трі обов’яз­ків є хі­ба у вузь­ких фа­хів­ців — бух­гал­те­ра, кон­су­ла, АО. Зві­сно, но­во­при­бу­лий мо­же від­мо­ви­ти­ся «пе­ре­ква­лі­фі­ко­ву­ва­ти­ся», але ма­ло хто ре­аль­но йде на кон­фрон­та­цію: це мо­же бу­ти со­бі до­рож­че.

Всі за­зна­че­ні від­мін­но­сті до­да­ють укра­їн­ській ди­пло­ма­ти­чній слу­жбі та­кої со­бі роз­хри­ста­но­сті і все­їдно­сті. Упро­довж ба­га­тьох ро­ків во­на вмі­ла все, та ма­ло що — до­ско­на­ло, крім су­про­во­дже­н­ня не­ба­га­тьох спе­ци­фі­чних тем, як-от Ор­га­ні­за­ція Об’єд­на­них На­цій, ОБСЄ, Ра­да Єв­ро­пи, окре­мі по­соль­ства в окре­мі пе­рі­о­ди. Зав­дя­ки по­са­ді Дер­жав­но­го се­кре­та­ря і аде­ква­тній осо­бі, що її обі­ймає, си­ту­а­ція по­сту­по­во змі­ню­є­ться, але на шля­ху до­ся­гне­н­ня до­ско­на­ло­сті є об’єктив­ні пе­ре­шко­ди. Об’єктив­ні пе­ре­шко­ди Пер­ша і, мо­жли­во, най­більш ві­до­ма — від­су­тність у ке­рів­ни­цтва МЗС пра­ва ви­ро­бля­ти й ре­а­лі­зо­ву­ва­ти ка­дро­ву по­лі­ти­ку. Про­ект но­во­го За­ко­ну про ди­пло­ма­ти­чну слу­жбу, з яким ко­жен мо­же озна­йо­ми­ти­ся на сай­ті Вер­хов­ної Ра­ди, не роз­по­від­ає, що всі при­зна­че­н­ня на по­са­ди ра­дни­ка і ви­ще в усіх ди­пло­ма­ти­чних уста­но­вах Укра­ї­ни за кор­до­ном ро­бить адмі­ні­стра­ція пре­зи­ден­та Укра­ї­ни. Са­ме це, як зга­ду­ва­лось у пер­шій мо­їй стат­ті про су­ча­сну укра­їн­ську ди­пло­ма­ти­чну слу­жбу, про­пи­са­но в Ука­зі пре­зи­ден­та Укра­ї­ни №513/2008 де­ся­ти­лі­тньої дав­но­сті. Якщо зай­ти на сайт по­соль­ства Укра­ї­ни у Ве­ли­кій Бри­та­нії, то в спи­ску по­ба­чи­мо три осо­би на по­са­дах ра­дни­ка та ра­дни­ка-по­слан­ни­ка. Їх усіх за­твер­джує, ін­ко­ли по пів­ро­ку, ву­ли­ця Бан­ко­ва. Так са­мо во­на за­твер­джує і чо­ти­рьох ра­дни­ків у по­соль­стві в Іта­лії (це ма­ло не по­ло­ви­на всьо­го скла­ду). І ще п’ятьох у Поль­щі. І ще чо­ти­рьох у Ки­таї. І так да­лі. Про­сто та­кий со­бі від­діл ка­дрів, який, як по­ві­дом­ля­ють у Фейс­бу­ці де­ко­трі ди­пло­ма­ти, «обро­бляє» до­сьє мі­ся­ця­ми, а не­рід­ко — про­сто по­вер­тає за­пи­ти МЗС без від­по­віді.

Та­ким чи­ном ви­слов­лю­є­ться не­до­ві­ра де­пар­та­мен­ту пер­со­на­лу МЗС, ди­ре­кто­рам де­пар­та­мен­тів, які ре­ко­мен­ду­ють спів­ро­бі­тни­ків для від­ря­дже­н­ня, кон­кур­сній ко­мі­сії, що їх по­го­джу­ва­ла, за­сту­пни­кам мі­ні­стра і держ­се­кре­та­ре­ві, які ці ре­ко­мен­да­ції під­три­му­ють. І, не ви­клю­че­но, ви­їжджає не кра­щий, а той, ко­трий «по­ка­зав­ся» на бе­сі­ді в АП.

Дру­га пе­ре­шко­да — об’єктив­ні­ша. Во­на — в пер­спе­ктив­но­му ба­чен­ні ко­жно­го на­пря­му ро­бо­ти в ко­жній окре­мій кра­ї­ні. A priori, що ди­пло­мат має бу­ти еру­до­ва­ним, осві­че­ним і су­ча­сним, і з ці­єю ме­тою йо­го зна­н­ня слід онов­лю­ва­ти вже у сті­нах Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ. Але на­віть та­ка та­ла­но­ви­та осо­ба, при­був­ши на по­са­ду за кор­дон, не по­вин­на по­чи­на­ти з чи­сто­го ар­ку­ша. Ви­ко­ну­ю­чи свої обов’яз­ки, во­на має ке­ру­ва­ти­ся опра­цьо­ва­ною в МЗС, по­го­дже­ною в уря­до­вих ін­сти­ту­ці­ях стра­те­гі­єю від­но­син із кра­ї­ною пе­ре­бу­ва­н­ня у сфе­рі сво­єї від­по­від­аль­но­сті. А та­ких по­ки що не­має. Пер­ший се­кре­тар з по­лі­ти­чних пи­тань, та­ким чи­ном, має уяв­ля­ти, чо­го ми хо­че­мо до­ся­гну­ти у йо­го ца­ри­ні на 3, 5, мо­же — й 10 ро­ків на­пе­ред. Він має зна­ти, що зро­би­ли при­найм­ні двоє йо­го по­пе­ре­дни­ків, і за­ли­ши­ти чі­ткий звіт про до­ся­гну­те пе­ред від’їздом. Крім па­пе­рів/еле­ктрон­них фай­лів, які­сна на­сту­пність у ди­пслу­жбах єв­ро­пей­ських кра­їн до­ся­га­є­ться в про­стий спо­сіб: ко­ли при­їжджає но­вий пер­ший се­кре­тар, по­пе­ре­дник йо­го вже че­кає, і во­ни про­ве­дуть ти­ждень чи 10 днів у пов­но­цін­но­му обмі­ні ін­фор­ма­ці­єю та опра­цю­ван­ні та­кти­ки на май­бу­тнє. При­то­му що стра­те­гія, як пам’ята­є­мо, ма­ла б бу­ти ви­ро­бле­на і не змі­ню­ва­ти­ся від примх тих чи ін­ших осіб або жит­тє­вих ви­пад­ко­во­стей. «Чи­ма­ло по­сольств у Ва­шинг­то­ні ви­ко­ри­сто­ву­ють до­ро­гі по­слу­ги Пр-ком­па­ній для до­ся­гне­н­ня ме­ти. Тим ча­сом де­ко­трі їхні спів­ро­бі­тни­ки при­їжджа­ють із від­да­ле­ним ро­зу­мі­н­ням, як пра­цює Ва­шинг­тон і як бу­ти успі­шним з уря­до­вою бю­ро­кра­ті­єю, — пи­ше ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Мі­жна­ро­дної ди­пло­ма­ти­чної ака­де­мії Ні­клас Кра­лєв. — Кра­ї­ни отри­ма­ли б зна­чно кра­щі ре­зуль­та­ти на пер­спе­кти­ву, як­би їхній ди­п­склад був кра­ще під­го­тов­ле­ний, що є ре­зуль­та­том по­слі­дов­но­сті та ін­сти­ту­цій­ної пам’яті, ко­ли ди­пло­ма­ти пе­ре­да­ють еста­фе­ти на­сту­пни­кам».

Тре­тя пе­ре­шко­да — не­стру­кту­ро­ва­ність укра­їн­ської дер­жав­ної слу­жби як ін­сти­ту­ту, що по­зна­ча­є­ться на ді­яль­но­сті ди­п­уста­но­ви, в якій є пред­став­ни­ки не ли­ше Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ. У Ки­є­ві в ко­жно­го ві­дом­ства — свій тип по­свід­че­н­ня, свої нор­ми до­сту­пу, своя фор­ма ві­зи­тки. Це зов­ні­шнє. А вну­трі­шнє — свій стиль спіл­ку­ва­н­ня/ли­сту­ва­н­ня, своє ро­зу­мі­н­ня єд­но­сті дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, при­чо­му й во­но ча­сто за­ле­жить від роз­по­ря­джень ке­рів­ни­ка (при­йшов но­вий мі­ністр — бу­де но­вий по­ря­док). Ви­рів­ню­ва­ти дер­жав­ну слу­жбу до єди­них стан­дар­тів по­кли­ка­ні держ­се­кре­та­рі, які са­мі ча­сто ви­сту­па­ють за­хи­сни­ка­ми «вла­сно­го» го­спо­дар­ства. Уя­віть, як не­про­сто при­тер­ти­ся цим фа­хів­цям, ви­хо­ва­ним у рі­зних ві­дом­ствах, ко­ли во­ни по­тра­пля­ють під єди­ний по­соль­ський дах. Важ­ко пе­ре­оці­ни­ти в цій си­ту­а­ції роль по­сла. Але ж і по­сли, і спів­ро­бі­тни­ки змі­ню­ю­ться що-чо­ти­ри ро­ки, і ди­пло­ма­ти­чна уста­но­ва — це по­стій­ний про­цес онов­ле­н­ня. Та й чи ста­не ча­су і тер­пі­н­ня по­слу за­йма­ти­ся ви­хов­ни­ми або тре­ну­валь­ни­ми впра­ва­ми, ко­ли зав­да­н­ня ло­бі­ю­ва­ти ва­жли­ві пи­та­н­ня у ви­со­ких ка­бі­не­тах над­хо­дять із Ки­є­ва що­ден­но? Тим­ча­со­вий ви­хід із си­ту­а­ції є: обов’яз­ко­ве кіль­ка­мі­ся­чне ста­жу­ва­н­ня у фор­мі ви­ко­на­н­ня обов’яз­ків у від­по­від­но­му де­пар­та­мен­ті МЗС ко­жно­го кан­ди­да­та на від­ря­дже­н­ня з ін­шо­го ві­дом­ства. У стат­ті 23 про­е­кту За­ко­ну про ди­пло­ма­ти­чну слу­жбу про це ні сло­ва. Пов­но­цін­ний ви­хід — змі­цне­н­ня ро­лі держ­слу­жби, ро­та­ція від­по­від­аль­них ка­дрів між мі­ні­стер­ства­ми, ство­ре­н­ня між­ві­дом­чих служб. Для при­кла­ду: в ба­га­тьох кра­ї­нах Єв­ро­пи, та й за її ме­жа­ми, дер­жав­ний про­то­кол — це одна ін­сти­ту­ція, яка діє при мі­ні­стер­стві за­кор­дон­них справ і за­без­пе­чує всіх — гла­ву дер­жа­ви, і уря­ду, і пар­ла­мент, і мі­ні­стер­ства. Вла­сне, так у нас діє у сво­їй сфе­рі Управ­лі­н­ня дер­жав­ної охо­ро­ни. Чо­му ли­ше во­но? Ди­пло­ма­тія — це твор­чість Оскіль­ки ко­жен те­ле­ка­нал вва­жає за обов’язок ма­ти вла­сно­го ку­ха­ря й екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти зі стра­ва­ми, то всі ми те­пер до­бре зна­є­мо, що їжа вда­є­ться сма­чною, ко­ли її го­ту­ва­ти з хо­ро­шим на­стро­єм та фан­та­зі­єю. Щоб «ди­пло­ма­ти­чну стра­ву», ви­го­тов­ле­ну в ди­п­уста­но­ві, з’їли до­свід­че­ні гур­ма­ни мі­сце­во­го МЗС, во­на має мі­сти­ти, крім обов’яз­ко­вих ін­гре­ді­єн­тів, щось осо­бли­ве. Ви­шень­ку на тор­ті. Бу­ти се­ксі.

У Ки­їв­сько­му ін­сти­ту­ті між­на­ро­дних від­но­син, су­дя­чи з те­ле­ре­пор­та­жів, на­по­ле­гли­во вчать бу­ти се­ксі, але ко­ли ви­пу­скни­ки цьо­го ви­шу по­тра­пля­ють у ну­дні ко­ри­до­ри МЗС, то в ро­бо­ті це важ­ко по­мі­ти­ти. Та хі­ба мо­же бу­ти іна­кше? Адже з со­тні ви­пу­скни­ків ви­шу до Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ по­да­є­ться ли­ше від 5 до 10 осіб. У мі­ні­стер­ство не йдуть ті, ко­трі на­сам­пе­ред — се­ксі, але ж із не-се­ксі спів­ро­бі­тни­ків не зро­биш се­ксі-мі­ні­стер­ство. Як ви­йти із за­ча­ро­ва­но­го ко­ла?

Се­рі­а­ли чи філь­ми про «ці­ка­ву» ди­пло­ма­ти­чну ро­бо­ту ро­блять чи­ма­ло кра­їн (на­віть Бра­зи­лія та Ін­дія). Укра­їн­цям ві­до­мі аме­ри­кан­ські се­рі­а­ли «Кар­тко­вий бу­ди­нок» та «Па­ні держ­се­кре­тар» про та­ла­но­ви­тих се­ксі-ди­пло­ма­тів. Де укра­їн­ський се­рі­ал? Не­ма, ка­же­те, те­ми? Є, і не­ма­ло. На­при­клад, як­би не смарт-дії зав­зя­тих укра­їн­ських ди­пло­ма­тів на по­ча­тку 1990-х, текс­ти угод про Чор­но­мор­ський флот бу­ли б зна­чно гір­ши­ми для Укра­ї­ни, а го­ло­ва Ра­да Без­пе­ки ООН не про­го­ло­сив би за­яву про без­умов­ну при­на­ле­жність Се­ва­сто­по­ля на­шій дер­жа­ві (і ці до­ку­мен­ти ще по­слу­жать Укра­ї­ні, ко­ли по­вер­та­ти­ме­мо Крим). Зна­чно дов­ший фільм мо­жна бу­ло б зро­би­ти за три­ло­гі­єю-спо­га­да­ми по­сла Оле­ксан­дра Слі­пчен­ка «От име­ни стра­ны». Укра­їн­ські ди­пло­ма­ти ма­ють не ли­ше істо­рію, а й істо­рії, ко­трі аж про­ся­ться на екран.

А ось по­ява справ­жніх ди­пло­ма­тів на дру­го­ря­дних то­кшоу — пи­та­н­ня спір­не. Осо­бли­во за кор­до­ном. Ви­ко­ри­ста­н­ня Твіт­те­ра як ін­фор­ма­цій­но­го си­гна­лу в наш час, зро­зумі­ло, до­ціль­не, але пе­ре­тво­ре­н­ня йо­го на ін­стру­мент для дис­ку­сії — швид­ше, шкі­дли­ве. Не­о­ко­вир­на го­ло­бля лег­ко ла­має ви­шу­ка­ну ди­пло­ма­ти­чну шпа­гу. Як влу­чно за­ува­жив ві­до­мий са­ти­рик, «по­го­джу­ю­чись на де­ба­ти із Жи­ри­нов­ським, ми­мо­во­лі гра­єш за пра­ви­ла­ми Жи­ри­нов­сько­го». Ста­тус осо­бли­во­сті й екс­те­ри­то­рі­аль­но­сті, що йо­го на­да­ють від­по­від­на осві­та і ди­пло­ма­ти­чний па­спорт, під­сту­пно (й на­зав­жди) зір­вуть про­во­ка­то­ри. Це ро­зу­мі­ють ди­пло­ма­ти успі­шних кра­їн, які ні­ко­ли не опу­стя­ться до діа­ло­гу із «за­ха­ро­ви­ми». Не вар­то й нам.

Де ж то­ді де­мон­стру­ва­ти твор­чість і бу­ти се­ксі? У пе­ре­го­вор­но­му про­це­сі. В опра­цю­ван­ні модаль­но­стей мо­жли­вої мі­сії ООН у Дон­ба­сі. У про­су­ван­ні гу­ма­ні­тар­но­го по­ряд­ку ден­но­го з су­сі­дні­ми кра­ї­на­ми. У ви­хо­ді на афри­кан­ські рин­ки, де дав­но пра­цю­ють не­ве­ли­ка Сло­ве­нія і су­сі­дні Поль­ща та Бі­ло­русь. Бу­ло би ба­жа­н­ня й хист!

Умі­ти пов­ною мі­рою ви­ко­ри­ста­ти си­сте­му зов­ні­шніх зно­син як для за­хи­сту Укра­ї­ни у скру­тний час, так і для про­ду­ктив­них ре­форм — не менш ва­жли­во, ніж зба­га­ті­ти на «джа­ве­лі­ни», які без ди­пло­ма­тів, до ре­чі, ми б нав­ряд чи отри­ма­ли. Чим швид­ше це усві­дом­лять укра­їн­ське гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, пар­ла­мент, дер­жав­на вла­да й уряд, тим кра­ще. Ве­ли­ка дис­ку­сія на цю те­му на­зрі­ла. Сто­лі­тній ди­пло­ма­тії час жи­ти в но­во­му ви­мі­рі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.