Тінь Бан­де­ри і Хмель­ни­цько­го

Чо­му по­гір­шу­ю­ться від­но­си­ни між Поль­щею та Укра­ї­ною

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Поль­щею бро­дить при­вид «бан­де­рів­ця».

Від­то­ді, як пра­во­цен­трист­ська пар­тія «Пра­во і спра­ве­дли­вість» отри­ма­ла всю пов­но­ту вла­ди, поль­ський істе­блі­шмент кар­ди­наль­но пе­ре­гля­дає по­лі­ти­ку Поль­щі. У то­му чи­слі й у сфе­рі на­ціо­наль­ної пам’яті. Сто­сов­но Укра­ї­ни це при­зве­ло до від­мо­ви від фор­му­ли при­ми­ре­н­ня «про­ща­є­мо і про­си­мо про­ще­н­ня», і те­пер істо­ри­чні крив­ди ви­хо­дять на пер­ший план в укра­їн­сько­поль­ських від­но­си­нах. То­му ті й пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні тур­бу­лен­тно­сті.

«Сво­ї­ми ді­я­ми у сфе­рі по­лі­ти­ки на­ціо­наль­ної пам’яті поль­ська сто­ро­на від­кри­ває скри­ню Пан­до­ри. У від­но­си­нах із Ні­меч­чи­ною, Ли­твою, і на­сам­пе­ред — з Укра­ї­ною, оскіль­ки пред­став­ни­кам ни­ні­шньої поль­ської вла­ди зда­є­ться, що, апе­лю­ю­чи до ци­ві­лі­зо­ва­но­сті, бу­де лег­ше нав’яза­ти своє ба­че­н­ня істо­рії кра­ї­ні еко­но­мі­чно слаб­кій та ура­зли­вій у сфе­рі без­пе­ки», — вва­жає ке­рів­ник Цен­тру гло­ба­лі­сти­ки «Стра­те­гія XXI» Ми­хай­ло Гон­чар.

Ни­ні поль­ська вла­да пред­став­ляє укра­їн­ців як «зло­чин­них на­ціо­на­лі­стів» і «ко­ла­бо­ра­ціо­ні­стів Тре­тьо­го рей­ху», по­кла­дає на них усю від­по­від­аль­ність за Во­лин­ську тра­ге­дію 1943—1944 рр. і до­ко­ряє Ки­є­ву за по­лі­ти­ку ге­ро­ї­за­ції ОУН—УПА та Сте­па­на Бан­де­ри. В цьо­му тра­кту­ван­ні істо­рії по­ля­ки ви­сту­па­ють у ро­лі жер­тви, а укра­їн­ці — ка­та­ми.

Та­кі під­хо­ди не­спра­ве­дли­ві і з істо­ри­чної то­чки зо­ру, і з мо­раль­ної. То­му для укра­їн­ців — не­прийня­тні. Тим біль­ше що Вар­ша­ва не обме­жу­є­ться за­ява­ми, а юри­ди­чно за­крі­плює по­лі­ти­чні клі­ше.

Якщо влі­тку 2016 р. поль­ський пар­ла­мент ви­знав Во­лин­ську тра­ге­дію ге­но­ци­дом по­ля­ків, ско­є­ним укра­їн­ськи­ми на­ціо­на­лі­ста­ми у 1943—1945 рр., то взим­ку 2018 р. він ухва­лив змі­ни до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті. Се­ред ін­шо­го в них іде­ться про кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність за за­пе­ре­че­н­ня зло­чи­нів «укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів». Цей за­кон уне­мо­жли­вив про­фе­сій­ну роз­мо­ву істо­ри­ків про Во­лин­ську тра­ге­дію на те­ри­то­рії Поль­щі.

Свою роль у жорс­ткій по­зи­ції Вар­ша­ви ві­ді­грав прийня­тий Вер­хов­ною Ра­дою на­ве­сні 2015 р. За­кон «Про пра­во­вий ста­тус та вша­ну­ва­н­ня пам’яті бор­ців за не­за­ле­жність Укра­ї­ни у ХХ ст.», в яко­му йде­ться, зокре­ма, і про ОУН та УПА. По­ля­ки до­сить бо­лі­сно сприйня­ли йо­го. Зокре­ма й то­му, що укра­їн­ські де­пу­та­ти про­го­ло­су­ва­ли йо­го че­рез три го­ди­ни пі­сля ви­сту­пу в пар­ла­мен­ті то­ді­шньо­го пре­зи­ден­та Поль­щі Бро­ні­сла­ва Ко­мо­ров­сько­го.

І хо­ча Ки­їв не­о­дно­ра­зо­во обі­цяв пом’якши­ти ст. 6 за­ко­ну, сво­єї обі­цян­ки укра­їн­ські по­лі­ти­ки так і не ви­ко­на­ли. А ця ста­т­тя пе­ред­ба­чає су­до­ву від­по­від­аль­ність, у то­му чи­слі й іно­зем­ців, за зне­ва­жли­ве став­ле­н­ня до бор­ців за не­за­ле­жність і пу­блі­чне за­пе­ре­че­н­ня фа­кту пра­во­мір­но­сті бо­роть­би за не­за­ле­жність на­шої кра­ї­ни в ми­ну­ло­му сто­літ­ті. На дум­ку по­ля­ків, це ускла­днює поль­сько-укра­їн­ський істо­ри­чний діа­лог.

Кри­за в укра­їн­сько-поль­ських від­но­си­нах по­гли­блю­є­ться й ін­ши­ми про­бле­ма­ми у сфе­рі істо­ри­чної пам’яті. Йде­ться про ле­га­лі­за­цію на те­ри­то­рії обох кра­їн поль­ських та укра­їн­ських пам’ятни­ків, по­бу­до­ва­них без до­три­ма­н­ня чин­но­го в них за­ко­но­дав­ства; руй­ну­ва­н­ня укра­їн­ських пам’ятни­ків у Поль­щі; тим­ча­со­ву за­бо­ро­ну на про­ве­де­н­ня по­ля­ка­ми по­шу­ко­вих та екс­гу­ма­цій­них ро­біт в Укра­ї­ні; по­вер­не­н­ня цер­ков­ної вла­сно­сті ка­то­ли­цьким гро­ма­дам у Ки­є­ві та Льво­ві.

Ще один чин­ник, який за­го­стрює кри­зу, — «чор­ні спи­ски»: за­бо­ро­на на в’їзд осо­бам, ко­трих укра­їн­ська і поль­ська вла­да роз­гля­да­ють як за­гро­зу на­ціо­наль­ній без­пе­ці. Але остан­нім ча­сом у цих спи­сках, окрім ра­ди­каль­них по­лі­ти­ків, ча­сто опи­ня­ю­ться істо­ри­ки й пред­став­ни­ки гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, які без­по­се­ре­дньо бра­ли участь у фор­му­ван­ні по­лі­ти­ки на­ціо­наль­ної пам’яті в Укра­ї­ні і Поль­щі.

За­зна­че­ні про­бле­ми спри­я­ють охо­ло­джен­ню укра­їн­сько-поль­ських від­но­син, по­си­лю­ю­чи вза­єм­ну не­до­ві­ру. Спро­би ж укра­їн­ської вла­ди, поль­ської опо­зи­ції та гро­мад­сько­сті двох кра­їн ви­пра­ви­ти си­ту­а­цію по­ки що без­успі­шні.

По­при де­кла­ро­ва­ну го­тов­ність до пе­ре­го­во­рів, за­га­лом Вар­ша­ва на ком­про­мі­си не йде. І, ви­ма­га­ю­чи від Ки­є­ва до­зво­ли­ти екс­гу­ма­цію тіл за­ги­блих по­ля­ків в Укра­ї­ні, обу­рю­ю­чись ви­су­ну­ти­ми укра­їн­ською сто­ро­ною умо­ва­ми для від­нов­ле­н­ня ро­біт, Вар­ша­ва, сво­єю чер­гою, ви­став­ляє без­ліч ви­мог, які, фа­кти­чно, уза­ко­ню­ють де­мон­таж укра­їн­ських пам’ятни­ків у Поль­щі.

«Поль­ська сто­ро­на слу­хає, але не чує. Якщо, зві­сно, сло­ва не збі­га­ю­ться з поль­ським ба­че­н­ням істо­рії», — кон­ста­тує Ми­хай­ло Гон­чар. «Істо­рія пе­ре­ста­ла бу­ти діа­ло­гом. По­ля­ки впев­не­ні, що Во­лин­ська тра­ге­дія — ге­но­цид. І Укра­ї­на або ви­знає це, і то­ді бу­де діа­лог, або — ні, і в та­ко­му ра­зі діа­ло­гу не бу­де», — за­зна­чає за­ві­ду­вач Цен­тру між­на­ро­дних до­слі­джень Ди­пло­ма­ти­чної ака­де­мії ім. Г.удо­вен­ка На­дія Ко­валь.

Си­ту­а­ція тіль­ки по­гір­шу­є­ться, оскіль­ки Вар­ша­ва роз­ши­рює кон­флі­ктне по­ле: те­пер поль­ська вла­да за­го­во­ри­ла і про «зло­чи­ни Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го про­ти єв­ре­їв». «У на­ших поль­ських су­сі­дів не­га­тив­ні емо­ції ви­кли­ка­ють усі ті ге­рої укра­їн­ської істо­рії, які бо­ро­ли­ся за на­ціо­наль­не са­мо­ви­зна­че­н­ня Укра­ї­ни», — ствер­джує ди­ре­ктор Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич.

То що ж при­зве­ло до кри­зи у від­но­си­нах Ки­є­ва і Вар­ша­ви? Яки­ми мо­жуть бу­ти її на­слід­ки? Адже про­бле­ма не обме­жу­є­ться тіль­ки істо­ри­чним діа­ло­гом: тінь Бан­де­ри па­дає на весь спектр укра­їн­сько­поль­ських від­но­син. За ве­ли­ким ра­хун­ком, прав­ля­ча ПІС по­ста­ви­ла сьо­го­де­н­ня й май­бу­тнє укра­їн­сько-поль­ських від­но­син у за­ле­жність від прийня­т­тя чи за­пе­ре­че­н­ня Ки­є­вом поль­сько­го тра­кту­ва­н­ня спіль­них сто­рі­нок істо­рії. «Як у ми­ну­ло­му при­йде­шнє зріє, так у при­йде­шньо­му ми­ну­ле тліє…» Ще ро­ків 20 то­му в Поль­щі не бу­ло кон­сен­су­су що­до Во­лин­ської тра­ге­дії. Тіль­ки не­ве­ли­ка гру­па «кре­сов’ян» (на­щад­ків по­ля­ків, які жи­ли на «схі­дних кре­сах» — те­ри­то­рі­ях, що охо­плю­ва­ли су­ча­сні за­хі­дні обла­сті Укра­ї­ни й Бі­ло­ру­сі, а та­кож т.зв. Ві­лен­ську область Ли­тви) го­во­ри­ла про цю по­дію як про «ге­но­цид, ско­є­ний укра­їн­ськи­ми на­ціо­на­лі­ста­ми». Але те­пер са­ме та­ка оцін­ка тра­ге­дії до­мі­нує в поль­сько­му су­спіль­стві.

Цю дум­ку по­ді­ля­ють і кон­сер­ва­то­ри, і лі­бе­ра­ли. У то­му чи­слі й ті, хто на­зи­ває се­бе сим­па­ти­ка­ми Укра­ї­ни. Та­ку оцін­ку по­дій 1943—1944 рр. на Во­ли­ні по­ля­ки вже не змі­нять. «У Ки­є­ві цьо­го не ро­зу­мі­ють. Тут ба­га­то хто ду­має, що ко­ли ПІС про­грає ви­бо­ри, а «Гро­ма­дян­ська пла­тфор­ма» — ви­грає, то си­ту­а­ція змі­ни­ться й від­бу­де­ться пе­ре­оцін­ка Во­ли­ні. Цьо­го не бу­де», — ска­зав один із поль­ських ди­пло­ма­тів на умо­вах ано­нім­но­сті.

До­не­дав­на основ­ним стри­жнем у поль­ській по­лі­ти­ці на­ціо­наль­ної пам’яті бу­ли зло­чи­ни на­ци­зму і ко­му­ні­зму про­ти по­ля­ків. Але з 2000-х у Поль­щі по­ча­ли по­ру­шу­ва­ти те­му «Во­лин­ської рі­за­ни­ни», — так по­ля­ки на­зи­ва­ють по­дії на Во­ли­ні у 1943— 1944 рр. «На мі­сце Ка­ти­ні при­йшла Во­линь, а го­лов­ни­ми зло­чин­ця­ми ста­ли укра­їн­ці. І цей на­ра­тив від­ті­сняє зло­чи­ни ко­му­ні­стів та на­ци­стів», — за­зна­чає Во­ло­ди­мир В’ятро­вич.

Існує кіль­ка при­чин та­ко­го за­мі­ще­н­ня в поль­ській по­лі­ти­ці на­ціо­наль­ної пам’яті. Річ не тіль­ки в то­му, що Поль­ща за ро­ки член­ства в Єв­ро­со­ю­зі зро­би­ла ко­ло­саль­ний ри­вок у роз­ви­тку, що в поль­ської елі­ти від­бу­ло­ся «за­па­мо­ро­че­н­ня від успі­хів», і те­пер по­ля­ки пра­гнуть ві­ді­гра­ти­ся в істо­ри­чних пи­та­н­нях на слаб­кій дер­жа­ві, нав’язу­ю­чи Укра­ї­ні своє тра­кту­ва­н­ня істо­рії.

Кон­флікт нав­ко­ло по­лі­ти­ки істо­ри­чної пам’яті двох кра­їн — це зов­ні­шній ви­яв більш гли­бо­ких про­це­сів, що від­бу­ва­ю­ться як в Укра­ї­ні і Поль­щі, так і в Єв­ро­пі в ці­ло­му.

Як за­зна­чає ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Мі­жна­ро­дно­го фон­ду «Від­ро­дже­н­ня» Оле­ксандр Су­шко, з 90-х ро­ків і до­не­дав­на в Поль­щі до­мі­ну­ва­ла лі­бе­раль­на ідея, яку по­ді­ля­ли і клю­чо­ві по­лі­ти­чні пар­тії (на­віть ра­н­ня ПІС), і біль­шість су­спіль­ства. Во­на ба­зу­ва­ла­ся на двох прин­ци­пах. По­пер­ше, Поль­ща, як ча­сти­на Єв­ро­пи, бе­ре участь у по­бу­до­ві спіль­но­го єв­ро­пей­сько­го до­му. Йо­го фун­да­мент — лі­бе­раль­но­де­мо­кра­ти­чні цін­но­сті. По-дру­ге, від­но­си­ни з Укра­ї­ною роз­ви­ва­ю­ться в рам­ках кон­це­пції Єжи Ге­дрой­ця.

За­га­лом «до­ктри­на Ге­дрой­ця» по­ля­гає в та­ко­му: кон­флі­кти ми­ну­ло­го не мо­жуть ста­ти осно­вою для по­бу­до­ви май­бу­тньо­го. То­му по­ля­ки ви­зна­ють свої пі­сля­во­єн­ні схі­дні кор­до­ни, а Поль­ща, як більш силь­на дер­жа­ва, під­три­мує не­за­ле­жність Укра­ї­ни, Бі­ло­ру­сі та Ли­тви і спри­яє ін­те­гра­ції цих кра­їн у за­хі­дну ци­ві­лі­за­цію. У ре­зуль­та­ті, Вар­ша­ва отри­мує на­дій­ний бу­фер, що від­окрем­лює Поль­щу від Ро­сії.

Але світ змі­нив­ся. Ма­я­тник гой­днув­ся у про­ти­ле­жно­му на­прям­ку, й істо­рія по­ча­ла до­мі­ну­ва­ти над по­лі­ти­кою. І то­ді ко­ли укра­їн­ський по­лі­ти­кум пе­ре­гля­дає роль Поль­щі як «мо­ста» між Укра­ї­ною та ЄС, поль­ський істе­блі­шмент від­прав­ляє кон­це­пцію Ге­дрой­ця в ар­хів на по­ли­цю. Те­пер у Поль­щі ствер­джу­ють, що по­лі­ти­ка за­мов­чу­ва­н­ня скла­дних істо­ри­чних про­блем, яка про­во­ди­ла­ся в 90-х, —при­зве­ла до ни­ні­шньої си­ту­а­ції.

«У Поль­щі, як і в ін­ших єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, роз­по­чав­ся ре­не­санс на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті. Цей ре­не­санс від­бу­ва­є­ться під аком­па­не­мент від­ро­дже­н­ня кон­флі­ктно­сті у тра­кту­ван­ні всі­єї укра­їн­сько­поль­ської істо­рії, по­си­ле­ної істо­ри­чни­ми мі­фа­ми про вла­сні жер­тви», — по­яснює при­чи­ни транс­фор­ма­ції по­лі­ти­ки на­ціо­наль­ної пам’яті Оле­ксандр Су­шко.

Одно­ча­сно з поль­ським ре­не­сан­сом на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті від­бу­ва­є­ться про­цес фор­му­ва­н­ня укра­їн­ської іден­ти­чно­сті, су­про­во­джу­ва­ний ство­ре­н­ням пан­те­о­ну ге­ро­їв на­ціо­наль­но-ви­зволь­ної бо­роть­би. А ця бо­роть­ба ве­ла­ся, фа­кти­чно, з усі­ма на­ши­ми су­сі­да­ми. Па­ра­лель­ність про­це­сів у двох кра­ї­нах по­си­лює кон­фрон­та­цію. «Чор­но-чер­во­ний пра­пор впли­ває на укра­їн­сько-поль­ські від­но­си­ни», — під­кре­слив поль­ський ди­пло­мат у роз­мо­ві з DT.UA.

Але чор­но-чер­во­ні пра­по­ри — це не де­мон­стра­ція ан­ти­поль­ських на­стро­їв в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, а, по­ряд із дер­жав­ним си­ньо-жов­тим, — сим­вол на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, сим­вол бо­роть­би за не­за­ле­жність і на Май­да­ні, і на Схо­ді. «Ге­ро­ї­за­ція Бан­де­ри та ОУН—УПА для укра­їн­ців не мі­стить ан­ти­поль­сько­го змі­сту. Чо­го не ска­жеш про поль­ське су­спіль­ство, для яко­го ці лю­ди й ор­га­ні­за­ції асо­ці­ю­ю­ться з Во­лин­ською тра­ге­ді­єю», — звер­тає ува­гу Оле­ксандр Су­шко.

Ко­ли йде дис­ку­сія про істо­ри­чне ми­ну­ле, то над­зви­чай­но ва­жли­во усві­дом­лю­ва­ти: ко­жен на­род має пра­во на сво­їх ге­ро­їв і на тра­кту­ва­н­ня сво­єї істо­рії. Так ста­ло­ся, що в Укра­ї­ни і Поль­щі — ан­та­го­нізм пан­те­о­нів на­ціо­наль­них ге­ро­їв, які об­сто­ю­ва­ли не­за­ле­жність сво­їх кра­їн. У нас на­ціо­наль­ні ге­рої ті, хто бо­ров­ся з по­ля­ка­ми, у них — ті, хто во­ю­вав з укра­їн­ця­ми.

Але, став­ля­чи пам’ятник поль­сько­му по­лі­ти­ко­ві, шо­ві­ні­сто­ві й укра­ї­но­фо­бо­ві Ро­ма­ну Дмов­сько­му, на­зи­ва­ю­чи йо­го іме­нем ву­ли­цю та міст, по­ля­ки не го­то­ві ви­зна­ти, що й укра­їн­ці ма­ють пра­во на свою оцін­ку та­ких по­ста­тей, як Сте­пан Бан­де­ра і Ро­ман Шу­хе­вич. Во­ни не го­то­ві усві­до­ми­ти, що в Укра­ї­ні, зна­чною мі­рою зав­дя­ки ро­сій­ській агре­сії, від­бу­ло­ся пе­ре­о­сми­сле­н­ня вла­сної істо­рії та під­хо­дів до істо­ри­чної пам’яті. І шля­ху на­зад не­має.

Як не усві­дом­лю­ють у Вар­ша­ві й то­го, що по­лі­ти­ка Поль­щі у сфе­рі на­ціо­наль­ної пам’яті ви­кли­кає в Укра­ї­ні ре­а­кцію у від­по­відь. «Вар­ша­ва фор­мує в укра­їн­ців не­га­тив­не став­ле­н­ня до по­ля­ків. Це при­ро­дна ре­а­кція укра­їн­сько­го су­спіль­ства, яке про­йшло че­рез Ре­во­лю­цію Гі­дно­сті, чия кра­ї­на пе­ре­бу­ває у ста­ні вій­ни з Ро­сі­єю», — від­зна­чив у роз­мо­ві з DT.UA один з ви­со­ко­по­став­ле­них укра­їн­ських ди­пло­ма­тів.

У ре­зуль­та­ті, по­ля­ки обу­ре­но за­яв­ля­ють, що Укра­ї­на від­пла­ти­ла за газ, по­став­ле­ний у дні, ко­ли «Газ­пром» зу­пи­нив по­став­ки на­шій кра­ї­ні, мар­шем «Львів не для поль­ських па­нів». Але що не три­во­жить поль­ський істе­блі­шмент — то це ви­ко­ри­ста­н­ня істо­рії у вну­трі­шньо­по­лі­ти­чній бо­роть­бі: емо­цій­на те­ма істо­ри­чних кон­флі­ктів при­но­сить по­лі­ти­кам і пар­ті­ям ди­ві­ден­ди на ви­бо­рах. Як не тур­бує їх і те, що са­ме укра­їн­ців зо­бра­жа­ють го­лов­ни­ми во­ро­га­ми по­ля­ків у ми­ну­ло­му.

«Поль­ська по­лі­ти­чна елі­та сві­до­мо ра­ди­ка­лі­зує су­спіль­ство на осно­ві істо­ри­чної те­ми. І ро­би­ти­ме це й на­да­лі, оскіль­ки у всій вла­дній стру­кту­рі Поль­щі ви­ро­би­ло­ся ро­зу­мі­н­ня: істо­рія — чу­до­вий мо­бі­лі­за­цій­ний чин­ник. А те­ма «схі­дних кре­сів» зав­жди бу­ла зро­зумі­ла по­ля­кам», — від­зна­чив укра­їн­ський ди­пло­мат, на­го­ло­шу­ю­чи, що ці­єї осе­ні в Поль­щі від­бу­ду­ться мі­сце­ві ви­бо­ри, а во­се­ни 2019 р. — пар­ла­мент­ські.

Та якщо ра­ні­ше те­ма «зло­чи­нів бан­де­рів­ців» роз­кру­чу­ва­ла­ся пе­ре­ва­жно по­лі­ти­чни­ми мар­гі­на­ла­ми, пред­став­ле­ни­ми на­ціо­на­лі­сти­чни­ми пар­ті­я­ми і кре­со­ви­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми, то те­пер цей тренд взя­ли на озбро­є­н­ня й основ­ні пар­ла­мент­ські пар­тії — пра­во­цен­трист­ська ПІС та по­пу­ліст­ська Ку­кіз’15. Гра­ю­чи на одно­му еле­кто­раль­но­му по­лі, ці дві пар­тії бо­рю­ться за го­ло­си ви­бор­ців, і агре­сив­на по­зи­ція одні­єї по­лі­ти­чної си­ли при­му­шує ін­шу бу­ти ще жорс­ткі­шою.

При­мі­тно й те, що на­ші поль­ські спів­ро­змов­ни­ки пов’язу­ють прийня­т­тя в сі­чні по­пра­вок до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті з ре­зо­нан­сним сю­же­том на поль­сько­му те­ле­ка­на­лі TVN24, у яко­му йшло­ся про поль­ських нео­на­ци­стів з ор­га­ні­за­ції Duma i Nowoczesność та їхні зв’яз­ки з пра­ви­ми. За вер­сі­єю на­ших спів­ро­змов­ни­ків, прав­ля­ча пар­тія ПІС, іні­ці­ю­вав­ши прийня­т­тя скан­даль­них по­пра­вок до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті, сві­до­мо за­ті­ни­ла одну гу­чну по­дію ін­шою.

У то­му чи­слі й зав­дя­ки то­му, що пар­тії по­си­лю­ють ри­то­ри­ку у сфе­рі на­ціо­наль­ної пам’яті, 50,2% по­ля­ків го­то­ві про­го­ло­су­ва­ти за про­вла­дну ПІС, а 7,3% — за Ку­кіз’15. Але, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи у вну­трі­шньо­по­лі­ти­чній бо­роть­бі те­му істо­ри­чних про­блем і кривд, ство­рю­ю­чи мі­фо­ло­гію жертв і ка­тів, екс­плу­а­ту­ю­чи по­ня­т­тя ви­ни й від­по­від­аль­но­сті, поль­ські по­лі­ти­ки тим са­мим під­ні­ма­ють на но­вий рі­вень кон­флікт в укра­їн­сько-поль­ських від­но­си­нах.

На­слід­ком по­си­ле­н­ня ра­ди­каль­них на­стро­їв ста­ють не тіль­ки акції про­те­сту на­ціо­на­лі­стів під сті­на­ми укра­їн­сько­го по­соль­ства у Вар­ша­ві й поль­сько­го — у Ки­є­ві, а й на­па­ди на укра­їн­ські пам’ятни­ки та цвин­та­рі в Поль­щі і поль­ські — в Укра­ї­ні. Втім, не­рід­ко акти ван­да­лі­зму іні­ці­йо­ва­ні ро­сій­ськи­ми спец­слу­жба­ми, що пра­гнуть збіль­ши­ти ам­плі­ту­ду «роз­гой­ду­ва­н­ня» від­но­син Ки­є­ва і Вар­ша­ви.

Сві­до­мо ство­рю­ю­чи кон­це­пцію ге­но­ци­ду по­ля­ків укра­їн­ця­ми, Вар­ша­ва не хо­че го­во­ри­ти про те, що ста­ло пе­ред­умо­вою Во­лин­ської тра­ге­дії, — про поль­ську по­лі­ти­ку на те­ри­то­рії За­хі­дної Укра­ї­ни у 20— 30-х ро­ках. То­ді вла­да Дру­гої Ре­чі По­спо­ли­тої про­во­ди­ла по­лі­ти­ку па­ци­фі­ка­ції, що су­про­во­джу­ва­ла­ся ма­со­ви­ми аре­шта­ми, за­кри­т­тям і зни­ще­н­ням укра­їн­ських цер­ков. Жор­сто­кість акції при­зве­ла до жор­сто­ко­сті й ра­ди­ка­лі­за­ції укра­їн­ців.

«Поль­ські по­лі­ти­ки й істо­ри­ки сві­до­мо зву­жу­ють укра­ї­но-поль­ський кон­флікт до 1943 р. Оче­ви­дно, що роз­ши­ре­н­ня хро­но­ло­гі­чно­го і гео­гра­фі­чно­го кон­текс­ту, який по­яснює при­чи­ни та мас­шта­би цьо­го кон­флі­кту, ста­вить під сум­нів кон­це­пцію ге­но­ци­ду і зни­щує образ по­ля­ка як жер­тви. То­му ми ні­чо­го не чу­є­мо про ре­пре­сив­ну по­лі­ти­ку Дру­гої Ре­чі По­спо­ли­тої, про ан­ти­укра­їн­ські акції поль­сько­го під­пі­л­ля на Во­ли­ні й Га­ли­чи­ні. І ду­же не­охо­че окре­мі поль­ські істо­ри­ки роз­по­від­а­ють про зло­чи­ни про­ти укра­їн­ців на те­ри­то­рії Холм­щи­ни», — за­зна­чає Во­ло­ди­мир В’ятро­вич.

За ве­ли­ким ра­хун­ком, по­ля­ки став­лять знак рів­но­сті між на­ціо­наль­но-ви­зволь­ною бо­роть­бою укра­їн­ців та зло­чи­на­ми про­ти по­ля­ків. І ча­сто ри­то­ри­ка Поль­щі в пи­тан­ні істо­ри­чної пам’яті не від­рі­зня­є­ться від ри­то­ри­ки Ро­сії. А спро­би ж Крем­ля впли­ну­ти на по­гля­ди укра­їн­ців на своє ми­ну­ле за­кін­чи­ли­ся спро­ба­ми впли­ну­ти на на­ше зав­тра.

Не див­но, що че­рез та­кі під­хо­ди Вар­ша­ви Ки­є­ву не вда­є­ться на­ла­го­ди­ти діа­лог. Не див­но, що пі­сля пе­ре­го­во­рів ві­це­прем’єра Пав­ла Ро­зен­ка з йо­го поль­ським ко­ле­гою Пе­тром Глин­ським «сто­рін­ку» так і не бу­ло пе­ре­гор­ну­то. Не див­но, що між Ки­є­вом і Вар­ша­вою па­дає до­ві­ра.

Ри­то­ри­ка поль­сько­го істе­блі­шмен­ту та дії поль­ської вла­ди за­пу­ска­ють лан­цю­го­ву ре­а­кцію: Ки­їв ви­му­ше­ний ре­а­гу­ва­ти на по­стій­но озву­чу­ва­ні пре­тен­зії Вар­ша­ви. По­ки що спра­ва обме­жу­є­ться різ­ки­ми за­ява­ми, тим­ча­со­вою за­бо­ро­ною на про­ве­де­н­ня по­шу­ко­вих та екс­гу­ма­цій­них ро­біт в Укра­ї­ні, при­пи­не­н­ням ле­га­лі­за­ції пам’ятни­ків на те­ри­то­рії двох кра­їн, «чор­ни­ми спи­ска­ми». Але, зре­штою, си­ту­а­ція за­гро­жує втра­тою вза­єм­ної до­ві­ри, що ма­ти­ме ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки для всьо­го спе­ктра дво­сто­рон­ніх від­но­син. Не­ев­клі­до­ва гео­ме­трія укра­їн­сько-поль­ських від­но­син В умо­вах ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни Ки­є­ву ва­жли­ва під­трим­ка мі­жна­ро­дної спіль­но­ти у про­ти­дії во­єн­ній агре­сії та по­лі­ти­чно­му ти­ску Мо­скви. По­зи­ція ж Поль­щі в Єв­ро­со­ю­зі сто­сов­но Ро­сії — одна з най­більш без­ком­про­мі­сних. Во­на за­ли­ша­є­ться та­кою, не­зва­жа­ю­чи на кри­зу у від­но­си­нах двох кра­їн. А як із сі­чня 2018 р не­по­стій­ний член Ра­ди без­пе­ки ООН, Вар­ша­ва пла­нує бра­ти актив­ну участь в уре­гу­лю­ван­ні си­ту­а­ції в Дон­ба­сі.

Тим ча­сом від пред­став­ни­ків поль­ської сто­ро­ни ча­сто до­во­ди­ться чу­ти: «Існує про­бле­ма до­ві­ри. Пре­зи­дент По­ро­шен­ко обі­цяв ба­га­то, а на пра­кти­ці ні­чо­го не зро­бив. Про­те річ не тіль­ки в до­ві­рі між По­ро­шен­ком і Ду­дою. Пи­та­н­ня сто­їть шир­ше: у до­ві­рі між Ки­є­вом та Вар­ша­вою». Втім, пе­ре­хо­ди­ти чер­во­ну лі­нію у Вар­ша­ві по­ки що на­мі­ру не ма­ють і не став­лять у за­ле­жність про­дов­же­н­ня сан­кцій про­ти Мо­скви від по­сту­пок Ки­є­ва у пи­та­н­нях істо­ри­чної пам’яті.

Сьо­го­дні­шні від­но­си­ни двох кра­їн поль­ський істе­блі­шмент зво­дить до фор­му­ли «ми бу­де­мо до­по­ма­га­ти, але й бу­де­мо ви­ма­га­ти». «Ми б хо­ті­ли, щоб Укра­ї­на на­ле­жа­ла до сім’ї де­мо­кра­ти­чних кра­їн у Єв­ро­пі. Ми під­три­му­є­мо її те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність, під­три­му­є­мо в кон­флі­кті з Ро­сі­єю», — під­кре­слює го­ло­ва МЗС Поль­щі Яцек Ча­пу­то­віч. І во­дно­час до­дає: у най­ва­жли­ві­ших пи­та­н­нях Поль­ща під­три­мує Укра­ї­ну, але Поль­ща по­вин­на ви­ма­га­ти ви­зна­н­ня від Укра­ї­ни істо­ри­чної прав­ди.

Дво­їстість по­лі­ти­ки Вар­ша­ви на укра­їн­сько­му на­пря­мі зда­є­ться па­ра­до­ксаль­ною. Але, як від­зна­ча­ють на­ші поль­ські спів­ро­змов­ни­ки, для мі­сце­во­го істе­блі­шмен­ту під­три­му­ва­ти Укра­ї­ну у сфе­рі без­пе­ки й во­дно­час кри­ти­ку­ва­ти Ки­їв що­до УПА, Бан­де­ри і т.ін. — при­ро­дно, ці дії не су­пе­ре­чать одна одній і до­бре по­єд­ну­ю­ться.

При­чи­на та­кої під­трим­ки Укра­ї­ни — в Ро­сії, з якою в Поль­щі дав­ній кон­флікт.

Як член ЄС і НАТО, Поль­ща має ва­го­мі під­ста­ви бу­ти впев­не­ною у вла­сній без­пе­ці. І якщо ра­ні­ше по­ля­ки ствер­джу­ва­ли, що «не­має не­за­ле­жної Поль­щі без не­за­ле­жної Укра­ї­ни», то те­пер во­ни пря­мо го­во­рять про від­су­тність та­кої за­ле­жно­сті. На­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку очіль­ник по­лі­ти­чно­го ка­бі­не­ту поль­сько­го МЗС Ян Па­рис за­явив: існу­ва­н­ня Укра­ї­ни не є умо­вою існу­ва­н­ня віль­ної Поль­щі, а ось Ки­їв по­тре­бує Вар­ша­ви.

Однак, хо­ча поль­ський істе­блі­шмент і від­мо­вив­ся від «до­ктри­ни Ге­дрой­ця», на­ша кра­ї­на за­ли­ша­є­ться ва­жли­вим чин­ни­ком без­пе­ки Тре­тьої Ре­чі По­спо­ли­тої. «Вар­ша­ва про­дов­жує бу­ти со­ю­зни­ком Ки­є­ва у ба­га­тьох пи­та­н­нях, де є чин­ник Ро­сії. То­му Поль­ща, не­зва­жа­ю­чи ні на що, під­три­му­ва­ти­ме Укра­ї­ну на між­на­ро­дній аре­ні. Про­те якщо з ці­єї схе­ми ви­лу­чи­ти чин­ник Ро­сії, то мо­же зни­кну­ти й ро­зу­мі­н­ня, що Укра­ї­на ва­жли­ва для без­пе­ки Поль­щі», — впев­не­ний Оле­ксандр Су­шко.

Це до­бре ро­зу­мі­ють у Мо­скві. І ро­блять усе для по­си­ле­н­ня роз­бі­жно­стей між Ки­є­вом та Вар­ша­вою, пра­цю­ю­чи все­ре­ди­ні Поль­щі й Укра­ї­ни та вби­ва­ю­чи кли­ни в де­да­лі шир­ші трі­щи­ни на­ших від­но­син. «Якщо ми не за­ли­ши­мо Поль­щу на­шим со­ю­зни­ком, то Ро­сія зро­бить її на­шим во­ро­гом», — пе­ре­ко­на­на ві­це-спі­кер Окса­на Си­ро­їд, що очо­лює пар­ла­мент­ську асам­блею Укра­ї­на—поль­ща.

По­ки що по­лі­ти­ка на­ціо­наль­ної пам’яті не впли­ває на по­лі­ти­ку у сфе­рі без­пе­ки та дво­сто­рон­ні еко­но­мі­чні від­но­си­ни. Але це тіль­ки в ев­клі­до­вій гео­ме­трії па­ра­лель­ні лі­нії не пе­ре­ти­на­ю­ться. У по­лі­ти­ці ж по­стій­но. І ви­пи­на­н­ня те­ми ми­ну­лих кон­флі­ктів, їх екс­тра­по­ля­ція на су­ча­сність — це те, що зни­щує су­ча­сні укра­їн­сько-поль­ські від­но­си­ни.

«Чим біль­ше зро­ста­ти­ме вза­є­мо­не­ро­зу­мі­н­ня, тим мен­ше бу­де ба­жа­н­ня до вза­єм­но­го спів­ро­бі­тни­цтва», — за­зна­чає На­дія Ко­валь. Якщо не зав­тра, то пі­сля­зав­тра істо­рія мо­же без­по­се­ре­дньо по­зна­чи­ти­ся і на еко­но­мі­ці, і на спів­пра­ці у сфе­рі без­пе­ки, і на між­осо­би­сті­сних сто­сун­ках укра­їн­ців та по­ля­ків.

«До­ки ми всі до­во­лі впер­то за­хи­ща­є­мо свою на­ціо­наль­ну пам’ять, те­о­ре­ти­чно мо­жли­вий сце­на­рій, ре­а­лі­зо­ва­ний угор­ця­ми, які на­ма­га­ю­ться бло­ку­ва­ти все що мо­жна. Але я в ньо­го не ві­рю», — пе­ре­ко­на­ний стра­те­гі­чний ра­дник Мі­жна­ро­дно­го фон­ду «Від­ро­дже­н­ня» Та­рас Ка­чка.

Най­ре­аль­ні­ші на­слід­ки ни­ні­шньої по­лі­ти­ки Вар­ша­ви — зро­ста­н­ня ан­ти­укра­їн­ських на­стро­їв у поль­сько­му су­спіль­стві й ан­ти­поль­ських — в Укра­ї­ні; по­гли­бле­н­ня кри­зи у від­но­си­нах поль­сько­го та укра­їн­сько­го істе­блі­шмен­ту; про­вал спіль­них про­е­ктів у сфе­рі еко­но­мі­чно­го, енер­ге­ти­чно­го та вій­сько­во-про­ми­сло­во­го спів­ро­бі­тни­цтва.

Де­фі­цит до­ві­ри Вар­ша­ви до Ки­є­ва від­чу­ва­є­ться дав­но. «Поль­ська сто­ро­на, де­кла­ру­ю­чи спів­пра­цю в тих чи ін­ших сфе­рах, во­дно­час не хо­че зв’язу­ва­ти се­бе до­да­тко­ви­ми від­но­си­на­ми в чу­тли­вих сфе­рах зі Схо­дом — Укра­ї­ною та Бі­ло­рус­сю, по­си­лю­ва­ти за­ле­жність Поль­щі від цих кра­їн. Це більш ніж на­о­чно ви­яв­ля­є­ться у сфе­рі енер­ге­ти­чних від­но­син, де не­має жо­дно­го успі­шно­го про­е­кту», — ствер­джує Ми­хай­ло Гон­чар.

Бе­зу­мов­но, по­ля­ки по­ста­ви­ли укра­їн­цям газ у хо­ло­дні дні бе­ре­зня, пі­сля то­го, як «Газ­пром» від­мо­вив­ся по­став­ля­ти газ Укра­ї­ні. Об­ся­ги цих по­ста­вок до­сить скром­ні, але во­ни зна­чу­щі як сим­во­лі­чний акт енер­ге­ти­чної со­лі­дар­но­сті.

Вар­ша­ва та­кож ви­сту­пає по­слі­дов­ним про­тив­ни­ком га­зо­про­во­ду «Пів­ні­чний по­тік-2». «По­ля­ки — на­ші при­ро­дні со­ю­зни­ки у про­ти­дії спро­бам Ро­сії по­бу­ду­ва­ти об­хі­дні га­зо­про­во­ди», — ка­же го­ло­ва прав­лі­н­ня Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­чних до­слі­джень і по­лі­ти­чних кон­суль­та­цій Ігор Бу­ра­ков­ський.

Та при цьо­му, за­зна­чає М.гон­чар, так і не був ре­а­лі­зо­ва­ний про­ект на­фто­про­во­ду Бро­ди—плоцьк. Поль­ська сто­ро­на від­хи­ли­ла укра­їн­ську про­по­зи­цію про­е­кту енер­го­мо­сту Укра­ї­на—єв­ро­па для екс­пор­ту еле­ктро­енер­гії у Поль­щу з Хмель­ни­цької АЕС. Поль­сько-укра­їн­ські не­га­ра­зди по­бі­чно впли­ва­ють і на темп ре­а­лі­за­ції про­е­кту га­зо­во­го ін­тер­ко­не­кто­ра, по­кли­ка­но­го збіль­ши­ти про­пу­скну зда­тність укра­їн­сько­поль­сько­го га­зо­во­го спо­лу­че­н­ня.

Дво­їста по­лі­ти­ка поль­сько­го істе­блі­шмен­ту вже при­зве­ла до то­го, що в де­яких укра­їн­ських по­лі­ти­ків і екс­пер­тів зро­ста­ють пі­до­зри і мі­цніє впев­не­ність у під­го­тов­ці по­ля­ка­ми пла­тфор­ми для від­тор­гне­н­ня те­ри­то­рій від Укра­ї­ни. У зв’яз­ку з цим ча­сто зга­ду­є­ться ві­до­мий лист лі­де­ра ЛДПР Во­ло­ди­ми­ра Жи­ри­нов­сько­го, який у бе­ре­зні 2014 р. про­по­ну­вав Поль­щі, Угор­щи­ні та Ру­му­нії при­єд­на­ти су­мі­жні з ни­ми обла­сті Укра­ї­ни.

Пу­блі­чно про цю за­гро­зу по­ки що го­во­рять або та­кі по­пу­лі­сти як гла­ва Ра­ди­каль­ної пар­тії Олег Ля­шко, або та­кі по­лі­ти­ки на­ціо­на­лі­сти­чно­го шти­бу як екс­де­пу­тат від «Сво­бо­ди» Юрій Ми­халь­чи­шин.

«Той рі­вень ди­скур­су, до яко­го при­йшли поль­ські по­лі­ти­ки, вже не пе­ред­ба­чає по­ва­ги до укра­їн­сько­го су­ве­ре­ні­те­ту і по­лі­ти­ки до­бро­су­сід­ства. Це вже від­вер­то за­гар­бни­цька ри­то­ри­ка... Су­ча­сна по­лі­ти­ка Ре­спу­блі­ки Поль­ща в пер­спе­кти­ві най­ближ­чих трьох—п’яти ро­ків за­вер­ши­ться ви­су­не­н­ням до Укра­ї­ни те­ри­то­рі­аль­них пре­тен­зій, які бу­де під­крі­пле­но си­ло­ви­ми про­во­ка­ці­я­ми та спро­бою ане­ксу­ва­ти За­хі­дну Укра­ї­ну», — про­гно­зує в ін­терв’ю ви­дан­ню «Мир» Юрій Ми­халь­чи­шин.

«Це пов­ний аб­сурд!» — ви­гу­ку­ють поль­ські екс­пер­ти і ди­пло­ма­ти, ко­мен­ту­ю­чи мо­жли­ві те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії Поль­щі до на­шої кра­ї­ни. «Поль­ща бу­ла б остан­ньою, хто ви­су­нув те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії до Укра­ї­ни. Іна­кше опи­ни­ли­ся б під сум­ні­вом і за­хі­дні кор­до­ни са­мої Поль­щі, вста­нов­ле­ні пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Крім то­го, в За­хі­дній Укра­ї­ні біль­шість на­се­ле­н­ня — укра­їн­ці, а по­ля­ків пра­кти­чно не за­ли­ши­ло­ся», — за­пев­няє поль­ський ди­пло­мат.

Однак ко­ли між по­лі­ти­ка­ми двох кра­їн па­дає до­ві­ра, а поль­ська вла­да в за­ко­ні про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті ви­ко­ри­сто­вує тер­мін «Схі­дна Ма­ло­поль­ща», то ви­ни­ка­ють і по­бо­ю­ва­н­ня з при­во­ду ви­су­не­н­ня те­ри­то­рі­аль­них пре­тен­зій. Во­ни з’яв­ля­ю­ться, по­при щи­рі за­пев­не­н­ня по­ля­ків у про­ти­ле­жно­му. Адже й ро­сі­я­ни не менш щи­ро го­во­ри­ли про аб­сур­дність та­ких пре­тен­зій до Укра­ї­ни. За­кін­чи­ло­ся це оку­па­ці­єю Кри­му та ча­сти­ни Дон­ба­су.

Та якщо за­гро­за те­ри­то­рі­аль­них пре­тен­зій із бо­ку Поль­щі по­ки що ви­да­є­ться гі­по­те­ти­чною, то не­га­тив­ні на­слід­ки від по­лі­ти­ки на­ціо­наль­ної пам’яті, яку про­во­дить Вар­ша­ва, для від­но­син між «пе­ре­сі­чни­ми» укра­їн­ця­ми й по­ля­ка­ми — ре­аль­ні.

Да­ні до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го Ки­їв­ським між­на­ро­дним ін­сти­ту­том со­ціо­ло­гії (КМІС) на за­мов­ле­н­ня DT.UA й опри­лю­дне­но­го в сі­чні ц.р., свід­чать, що най­біль­ше укра­їн­ці хо­чуть їха­ти на за­ро­бі­тки в Ні­меч­чи­ну (13,6%) і Поль­щу (13,1%). Але в спи­ску кра­їн, де по­тен­цій­ні тру­до­ві мі­гран­ти по­бо­ю­ю­ться ви­явів во­ро­жо­сті до укра­їн­ців, Ро­сія по­сі­дає пер­ше мі­сце (34,4%), а Поль­ща — дру­ге (7,2%).

«У Поль­щі ба­га­то укра­їн­ців. Во­ни не жи­вуть у гет­то. Во­ни жи­вуть се­ред по­ля­ків, у поль­сько­му су­спіль­стві. У Вар­ша­ві і Вро­цла­ві май­же 10% на­се­ле­н­ня — це укра­їн­ці. У Вро­цла­ві в ко­жно­го тре­тьо­го по­ля­ка є укра­їн­ський су­сід. Це по­зи­тив­но впли­ває на від­но­си­ни на­ро­дів», — роз­по­від­ає поль­ський ди­пло­мат про де­мо­гра­фі­чні змі­ни у сво­їй кра­ї­ні, яка пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни ста­ла пра­кти­чно мо­но­е­тні­чною, а те­пер за­но­во вчи­ться жи­ти в ба­га­то­на­ціо­наль­но­му су­спіль­стві.

Ни­ні в Поль­щі пра­цю­ють 1,2—2 млн укра­їн­ців. За да­ни­ми за­сту­пни­ка гла­ви МЗС Поль­щі Бар­то­ша Ці­хо­цько­го, якщо у 2016 р. укра­їн­ські пра­ців­ни­ки пе­ре­ра­ху­ва­ли до­до­му 8 млрд зло­тих (близь­ко 61 млрд грн), то у 2017-го — 13 млрд зло­тих (близь­ко 100 млрд грн). Гро­шо­ві пе­ре­ка­зи укра­їн­ців із Поль­щі ста­но­ви­ли у 2016 р. близь­ко 2,5% ВВП Укра­ї­ни. Але на­скіль­ки ва­жли­ві «за­ро­бі­тча­ни» для укра­їн­ської еко­но­мі­ки, на­стіль­ки во­ни не­об­хі­дні і для поль­ської.

«Укра­їн­ці по­трі­бні Поль­щі для еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку. Оскіль­ки в Поль­щі спо­сте­рі­га­є­ться від­плив ква­лі­фі­ко­ва­них фа­хів­ців в ін­ші кра­ї­ни, подаль­ший роз­ви­ток поль­ської еко­но­мі­ки пря­мо за­ле­жить від на­яв­но­сті ро­бо­чої си­ли. І ця си­ла — укра­їн­ська. То­му до­да­тко­вий зло­тий у поль­ську еко­но­мі­ку мо­жли­вий при за­лу­чен­ні ро­бо­чої си­ли з Укра­ї­ни», — звер­тає ува­гу Та­рас Ка­чка.

Та ни­ні укра­їн­ці в Поль­щі від­чу­ли по­гір­ше­н­ня став­ле­н­ня до се­бе з бо­ку по­ля­ків, і акти агре­сії про­ти них уже дав­но не рід­кість. «На жаль, у поль­сько­му су­спіль­стві по­ши­рю­ю­ться й по­си­лю­ю­ться укра­ї­но­фоб­ські по­гля­ди. І це на­слі­док сві­до­мої по­лі­ти­ки поль­сько­го уря­ду», — кон­ста­тує Окса­на Си­ро­їд. У рік 75-річ­чя Во­лин­ської тра­ге­дії ан­ти­укра­їн­ські на­строї тіль­ки на­ро­ста­ти­муть.

За ре­зуль­та­та­ми рі­зних со­цо­пи­ту­вань, по­ля­ки за­га­лом став­ля­ться до укра­їн­ців зна­чно гір­ше, ніж укра­їн­ці до по­ля­ків. При цьо­му да­ні со­ціо­ло­гі­чних до­слі­джень поль­сько­го Цен­тру до­слі­дже­н­ня гро­мад­ської дум­ки (CBOS) де­мон­стру­ють зв’язок між акти­ві­за­ці­єю по­лі­ти­ки поль­ської вла­ди у сфе­рі на­ціо­наль­ної пам’яті та зро­ста­н­ням кіль­ко­сті по­ля­ків, які не­га­тив­но став­ля­ться до укра­їн­ців.

У 2015 р. до укра­їн­ців до­бре ста­ви­ли­ся 38% по­ля­ків, по­га­но — 32%. У кві­тні 2016 р. до нас сим­па­тію від­чу­ва­ли вже 27% опи­та­них, ан­ти­па­тію — 34% (на­га­да­є­мо, що то­го ро­ку поль­ський пар­ла­мент ви­знав Во­лин­ську тра­ге­дію ге­но­ци­дом по­ля­ків). У лю­то­му 2017 р. укра­їн­ці по­до­ба­ли­ся 36% ре­спон­ден­тів, а 32% — ні. Пі­сля то­го, як бу­ли вне­се­ні по­прав­ки до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті, CBOS опри­лю­днив у бе­ре­зні 2018 р. да­ні но­во­го со­цо­пи­ту­ва­н­ня, з яко­го ви­пли­ває, що ли­ше 24% поль­ських гро­ма­дян по­зи­тив­но став­ля­ться до укра­їн­ців, то­ді як 40% (!) — не­га­тив­но.

Як за­зна­чає Gazeta Prawna, ав­то­ри до­слі­дже­н­ня ствер­джу­ють, що, по­рів­ня­но з ми­ну­лим ро­ком, став­ле­н­ня по­ля­ків ста­ло гір­шим пра­кти­чно до всіх на­цій, вклю­че­них в опи­ту­ва­н­ня. Але став­ле­н­ня до укра­їн­ців, а та­кож до нім­ців по­гір­ши­ло­ся істо­тно й сьо­го­дні є най­менш спри­я­тли­вим за остан­ні 10 ро­ків. І ця во­ро­жість — сер­йо­зна пе­ре­по­на на шля­ху ін­те­гра­ції тру­до­вих мі­гран­тів у поль­ське су­спіль­ство.

«Якщо по­ля­ки ду­ма­ють про да­ле­к­ося­жну пер­спе­кти­ву, то їм тре­ба, щоб укра­їн­ська гро­ма­да мир­но жи­ла в поль­сько­му су­спіль­стві. Тут же іскрить, бо в по­ля­ків про­ки­да­є­ться пи­ха­тість, і вна­слі­док те­пе­рі­шньої по­лі­ти­ки на­ціо­наль­ної пам’яті по­гір­шу­є­ться став­ле­н­ня до укра­їн­ців. Цю про­бле­му, яка не­га­тив­но по­зна­чи­ться і на поль­ській еко­но­мі­ці, і на дво­сто­рон­ніх від­но­си­нах, не­об­хі­дно ви­рі­шу­ва­ти поль­сько­му уря­ду», — вва­жає Та­рас Ка­чка.

По­лі­ти­ка Вар­ша­ви б’є бу­ме­ран­гом і по са­мих по­ля­ках. По­сол Укра­ї­ни в Поль­щі Ан­дрій Де­щи­ця, ко­мен­ту­ю­чи прийня­т­тя пар­ла­мен­том по­пра­вок до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті, від­зна­чив в ін­терв’ю ра­діо Zet, що це ви­кли­кає ан­ти­поль­ські на­строї в Укра­ї­ні.

Укра­їн­ські екс­пер­ти теж при­пу­ска­ють, що за­го­стре­н­ня від­но­син у сфе­рі істо­ри­чної пам’яті не тіль­ки ма­ти­ме не­га­тив­ні на­слід­ки для від­но­син укра­їн­ців і по­ля­ків, а й у се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві та­кож не­га­тив­но по­зна­чи­ться на еко­но­мі­чно­му спів­ро­бі­тни­цтві двох кра­їн.

За сло­ва­ми Іго­ря Бу­ра­ков­сько­го, поль­ський ри­нок ва­жли­вий для Укра­ї­ни. У 2017 р. на Поль­щу при­па­да­ло 6,3% екс­порт­них укра­їн­ських по­ста­вок. Май­же 7% ім­порт­них то­ва­рів над­хо­ди­ло з поль­сько­го рин­ку. У 2017 р. Поль­ща бу­ла най­біль­шим тор­го­вим пар­тне­ром Укра­ї­ни се­ред кра­їн — чле­нів ЄС. На неї при­па­да­ло 15,5% екс­пор­ту укра­їн­ських то­ва­рів у ЄС. Поль­ща бу­ла на дру­го­му мі­сці з ім­пор­ту з ЄС — 16,6%.

На дум­ку Оле­ксан­дра Су­шка, ни­ні­шня по­лі­ти­ка Вар­ша­ви ве­де, зокре­ма, до не­ви­ко­ри­ста­них шан­сів у сфе­рі еко­но­мі­ки. «Річ не в то­му, що в нас щось по­гір­ши­ться. Про­сто ми не ви­ко­ри­ста­є­мо тих мо­жли­во­стей, які б мо­гли бу­ти, як­би ми пі­шли ін­шим шля­хом. На­при­клад, в Укра­ї­ні бу­де мен­ше поль­ських ін­ве­сти­цій. Зни­зи­ться кіль­кість спіль­них про­е­ктів. Не роз­ви­ва­ти­ме­ться при­кор­дон­на ін­фра­стру­кту­ра», — за­зна­чає пред­став­ник Мі­жна­ро­дно­го фон­ду «Від­ро­дже­н­ня».

Екс­пер­ти у сфе­рі еко­но­мі­ки, яких ми опи­та­ли, при­пу­ска­ють, що че­рез роз­бі­жно­сті з Ки­є­вом у по­лі­ти­ці на­ціо­наль­ної пам’яті Вар­ша­ва мо­же вда­ти­ся до жорс­тких за­хо­дів. На­при­клад, у сфе­рі мі­гра­цій­ної по­лі­ти­ки. «Це не озна­чає, що укра­їн­ських тру­до­вих мі­гран­тів ви­шлють або для них за­кри­ють поль­ський ри­нок. Іде­ться про вве­де­н­ня жорс­ткі­ших пра­вил ре­є­стра­ції, пе­ре­бу­ва­н­ня, ро­бо­ти то­що», — при­пу­скає Ігор Бу­ра­ков­ський.

Вла­сне ка­жу­чи, поль­ська вла­да вже по­ча­ла ро­би­ти щось по­ді­бне. Як по­ві­дом­ля­ють мас-ме­діа, гро­ма­дян Укра­ї­ни, які ма­ють поль­ське по­хо­дже­н­ня й хо­чуть отри­ма­ти по­свід­ку на про­жи­ва­н­ня в Поль­щі, за­пи­ту­ють про їхнє став­ле­н­ня до Бан­де­ри й УПА. Якщо за­яв­ник ва­га­є­ться або не­до­сить чі­тко ви­слов­лю­є­ться з цих пи­тань, то за­яв­ку від­хи­ля­ють. Крім то­го, Вар­ша­ва пра­кти­кує по­лі­ти­ку «чор­них спи­сків».

Сво­єю чер­гою, Та­рас Ка­чка звер­тає ува­гу на те, що «подаль­ша пра­кти­чна ін­те­гра­ція Укра­ї­ни в рин­ки ЄС по­тре­бує під­трим­ки всіх кра­їн клу­бу. На­при­клад, ко­ли мо­ва за­хо­дить про ци­фро­вий ри­нок. І якщо в нас за­го­стря­ться від­но­си­ни з Поль­щею, то чи бу­де во­на нас під­три­му­ва­ти? По­ля­ки ме­ні ка­жуть: ви звер­та­є­те­ся по під­трим­ку до Бер­лі­на або Па­ри­жа й за­бу­ва­є­те про Вар­ша­ву, а не факт, що ми вам її на­да­мо».

Та по­ки що укра­їн­сько-поль­ські від­но­си­ни ще не до­ся­гли ті­єї то­чки за­мер­за­н­ня, ко­ли Вар­ша­ва за­хо­че від­мо­ви­ти­ся від сво­єї тра­ди­цій­ної по­лі­ти­ки сто­сов­но Ки­є­ва і з со­ю­зни­ка й пар­тне­ра пе­ре­тво­ри­ти­ся на від­вер­то­го во­ро­га, зда­тно­го обме­жи­ти до­ступ на­шій кра­ї­ні на поль­ський і єв­ро­пей­ський рин­ки. При цьо­му екс­пер­ти ви­клю­ча­ють си­ту­а­цію, ко­ли на­ші тер­тя з Поль­щею у сфе­рі на­ціо­наль­ної пам’яті при­зве­дуть до впро­ва­дже­н­ня ЄС еко­но­мі­чних сан­кцій про­ти Укра­ї­ни.

Мо­жли­ві за­гро­зи від за­го­стре­н­ня від­но­син у сфе­рі істо­ри­чної пам’яті при­му­шу­ють по­лі­ти­ків і пред­став­ни­ків гро­мад­сько­сті шу­ка­ти ви­хід із кри­зи. Але ви­хо­ду з ці­єї си­ту­а­ції по­ки що не ви­дно: Вар­ша­ва за­га­няє її в глу­хий кут.

«Пе­ре­о­сми­сле­н­ня під­хо­дів у поль­ської сто­ро­ни не бу­де. Ни­ні­шня поль­ська вла­да діє так, як вва­жає за не­об­хі­дне, не­зва­жа­ю­чи на кри­ти­ку і все­ре­ди­ні кра­ї­ни, і за її ме­жа­ми. Це сто­су­є­ться не тіль­ки по­лі­ти­ки на­ціо­наль­ної пам’яті. У ре­зуль­та­ті, си­ту­а­ція ве­де до по­ки що м’якої ізо­ля­ції Поль­щі все­ре­ди­ні Єв­ро­со­ю­зу й на­пру­ги у від­но­си­нах із її су­сі­да­ми — Укра­ї­ною, Ли­твою та Ні­меч­чи­ною», — впев­не­ний Ми­хай­ло Гон­чар.

У цих не­спри­я­тли­вих «по­лі­ти­ко-клі­ма­ти­чних» умо­вах укра­їн­ська вла­да на­ма­га­є­ться ре­а­гу­ва­ти ма­кси­маль­но стри­ма­но. Зокре­ма й то­му, що на Бан­ко­вій не ви­ро­би­ли но­во­го кур­су у від­но­си­нах із пар­тне­ром в умо­вах, що змі­ни­ли­ся. Але, по­тре­бу­ю­чи со­ю­зни­ка, Ки­їв не вжи­ває ра­ди­каль­них за­хо­дів і во­дно­час до­три­му­є­ться по­зи­ції, що укра­їн­ці ма­ють пра­во на сво­їх ге­ро­їв та на вла­сне тра­кту­ва­н­ня істо­рії, а від­но­си­ни пар­тне­рів і со­ю­зни­ків ма­ють бу­ду­ва­ти­ся на ді­а­ло­зі, а не на ди­кта­ті.

«Вза­є­мо­по­ва­га, то­ле­ран­тність, спіль­ний осуд зло­чи­нів і вша­ну­ва­н­ня пам’яті без­не­вин­них жертв, зре­штою, пра­гма­тизм і еле­мен­тар­ний здо­ро­вий глузд — ось пе­ре­ві­ре­ний єв­ро­пей­ський ре­цепт по­до­ла­н­ня ни­ні­шньої кри­зи в укра­їн­сько-поль­ських від­но­си­нах», — ка­же гла­ва МЗС Укра­ї­ни Пав­ло Клім­кін, апе­лю­ю­чи до до­сві­ду мир­но­го спів­існу­ва­н­ня в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі.

Але за­кли­ки Ки­є­ва «за­ли­ши­ти істо­рію істо­ри­кам» і по­вер­ну­ти­ся до фор­му­ли «про­ща­є­мо і про­си­мо про­ще­н­ня» не зна­хо­дять від­гу­ку у Вар­ша­ви: ко­ли­шні під­хо­ди до дво­сто­рон­ніх від­но­син уже не ді­ють. У цій си­ту­а­ції мо­жли­вий пе­ре­гляд Кон­сти­ту­цій­ним три­бу­на­лом по­пра­вок до за­ко­ну про Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті ли­ше на час зні­ме на­пру­же­ність в укра­їн­сько-поль­ських від­но­си­нах, але не ви­рі­шить про­бле­му.

Опи­та­ні на­ми екс­пер­ти впев­не­ні, що до­ти, до­ки ПІС пе­ре­бу­ває при вла­ді, си­ту­а­ція у сфе­рі по­лі­ти­ки істо­ри­чної пам’яті бу­де пер­ма­нен­тно кон­фрон­та­цій­ною, а дво­сто­рон­ні від­но­си­ни бу­де ли­хо­ма­ни­ти. Однак та­кі при­пу­ще­н­ня ви­да­ю­ться на­дмі­ру опти­мі­сти­чни­ми. Зов­сім не оче­ви­дно, що у ра­зі при­хо­ду до вла­ди ін­шої по­лі­ти­чної си­ли Вар­ша­ва пе­ре­гля­не свій курс. Ду­же ба­га­то по­лі­ти­ків за­ра­ди го­ло­сів ви­бор­ців го­то­ві ма­ні­пу­лю­ва­ти дав­ні­ми кон­флі­кта­ми і крив­да­ми.

То­му не вар­то на­ді­я­ти­ся на но­ве «чу­до на Ві­слі». По­лі­пше­н­ня від­но­син не­мо­жли­ве без по­стій­но­го спіл­ку­ва­н­ня укра­їн­ців і по­ля­ків. Без їхньої го­тов­но­сті до вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня та спів­пра­ці. Без пра­гне­н­ня істе­блі­шмен­ту двох кра­їн при­мен­ши­ти роль істо­рії в по­лі­ти­ці. Без ба­жа­н­ня Поль­щі ви­зна­ти за Укра­ї­ною пра­во на вла­сне про­чи­та­н­ня ми­ну­ло­го. Без від­мо­ви поль­ської сто­ро­ни від за­ро­зумі­ло­го мен­тор­ства сто­сов­но укра­їн­ської. Без го­тов­но­сті Вар­ша­ви до рів­но­прав­но­го пар­тнер­ства з Ки­є­вом.

По­ки що ж при­ви­ди ми­ну­ло­го три­во­жать сьо­го­де­н­ня укра­їн­сько-поль­ських від­но­син і за­гро­жу­ють їхньо­му май­бу­тньо­му.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.