Ястру­би за­хі­дно­го кри­ла

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

У вів­то­рок бу­ло ви­не­се­но пер­ший ви­рок у рам­ках цьо­го роз­слі­ду­ва­н­ня — 30 діб ув’язне­н­ня і штраф у роз­мі­рі 20 тис. дол. Але­ксу ван дер Цва­а­ну. Хо­ча він птах і не над­то ви­со­ко­го по­льо­ту, а йо­го про­ви­на по­ля­гає ли­ше в на­дан­ні не­прав­ди­вих свід­чень ФБР сто­сов­но зв’яз­ків із чле­ном пе­ред­ви­бор­ної ко­ман­ди Трам­па й не­на­зва­ним спів­ро­бі­тни­ком ро­сій­ських спец­служб, а не вла­сне у при­че­тно­сті до втру­ча­н­ня у ви­бо­ри, — це не­дво­зна­чний си­гнал ін­шим фі­гу­ран­там спра­ви, що за най­мен­ший зло­чин су­во­ре по­ка­ра­н­ня не­ми­ну­че на­ста­не. До цьо­го вже бу­ло озву­че­но зви­ну­ва­че­н­ня на адре­су ря­ду ро­сій­ських гро­ма­дян, зокре­ма шеф-по­ва­ра Вла­ді­мі­ра Пу­ті­на, який ке­ру­вав пі­тер­ською фа­бри­кою тро­лів. Не ство­рює по­зи­тив­но­го тла і спра­ва з отру­є­н­ням в ан­глій­сько­му Солс­бе­рі, то­кси­чні слі­ди якої ве­дуть до Крем­ля. При цьо­му ди­ре­ктор слу­жби зов­ні­шньої роз­від­ки РФ Сер­гій На­ри­шкін зви­ну­ва­тив спец­слу­жби США й Ве­ли­кої Бри­та­нії у «гру­бо сфа­бри­ко­ва­ній гро­те­скній про­во­ка­ції зі Скри­па­ля­ми». Тож по­ява за та­ких об­ста­вин в Оваль­но­му ка­бі­не­ті ко­ли­шньо­го спів­ро­бі­тни­ка КДБ спри­чи­нить шквал кри­ти­ки з обох по­лі­ти­чних флан­гів Кон­гре­су США, не ка­жу­чи вже про про­від­ні мас-ме­діа.

Член Ра­ди Фе­де­ра­ції від Ре­спу­блі­ки Мор­до­вія Сер­гій Кі­сляк, біль­ше зна­ний як ко­ли­шній ро­сій­ський по­сол у Ва­шинг­то­ні, який то­рік був від­кли­ка­ний за ре­зуль­та­та­ми роз­слі­ду­ва­н­ня спе­ці­аль­но­го ра­дни­ка Ро­бер­та Мюл­ле­ра, ске­пти­чно по­ста­вив­ся до мо­жли­во­сті будь-яко­го про­гре­су, оскіль­ки «США не ма­ють від­по­від­но­го на­строю».

Сим­пто­ма­ти­чним став епі­зод на одно­му з цен­траль­них ро­сій­ських ка­на­лів, де ймо­вір­ну зу­стріч Пу­ті­на і Трам­па по­рів­ню­ва­ли з істо­ри­чним са­мі­том 1989 ро­ку пре­зи­ден­та США Джор­джа Бу­ша (стар­шо­го) і ген­се­ка ЦК КПРС Ми­хай­ла Гор­ба­чо­ва на Маль­ті на­пе­ре­до­дні роз­ва­лу СРСР. Сміх і ей­фо­рію в сту­дії ви­кли­ка­ло при­пу­ще­н­ня, що цьо­го ра­зу роз­ва­ля­ться Спо­лу­че­ні Шта­ти. На­тхне­ний не­аби­яки­ми еле­кто­раль­ни­ми «ре­зуль­та­та­ми», а та­кож упев­не­ний, що зі згор­та­н­ням аме­ри­кан­ської при­су­тно­сті в Си­рії йо­го аван­тю­ра та­ки увін­ча­є­ться успі­хом, Вла­ді­мір Пу­тін яв­но не го­то­вий до ком­про­мі­сів.

Якщо на ідею «не­за­мін­но­сті» Ро­сії у бо­роть­бі з те­ро­ри­змом «клю­ва­ли» два по­пе­ре­дні пре­зи­ден­ти, то ни­ні­шня адмі­ні­стра­ція США у сво­їх стра­те­гі­чних до­ку­мен­тах, ар­хі­те­кто­ром яких був Гер­берт Ма­кма­стер, ста­вить те­ро­ризм ли­ше на тре­тє мі­сце пі­сля во­ро­гів та су­про­тив­ни­ків Аме­ри­ки — Пів­ні­чної Ко­реї та Іра­ну, а та­кож су­про­тив­ни­ків — Ки­таю і РФ. Ві­двер­тий ядер­ний шан­таж Вла­ді­мі­ра Пу­ті­на, озву­че­ний під час йо­го звер­не­н­ня до Фе­де­раль­них збо­рів, не спра­вив очі­ку­ва­но­го вра­же­н­ня на Ва­шинг­тон. Мі­ністр обо­ро­ни Джим Мет­тіс за­зна­чив, що всі те­хно­ло­гі­чні й до­ктри­наль­ні змі­ни, що від­бу­ли­ся в Ро­сії, вра­хо­ва­ні в но­вій Ядер­ній стра­те­гії США. Тож яким бу­де по­ря­док ден­ний са­мі­ту? Яких рі­шень мо­жна очі­ку­ва­ти? Тим біль­ше за від­су­тно­сті будь-яко­го си­стем­но­го діа­ло­гу рів­ня­ми ниж­че. Не­що­дав­но ро­сій­ський по­сол у США Ана­то­лій Ан­то­нов ви­знав, що йо­го не при­йма­ють ані в аме­ри­кан­сько­му уря­ді, ані в Кон­гре­сі США. На до­да­чу до цьо­го аме­ри­кан­ська ди­пло­ма­тія не­о­дно­ра­зо­во на­го­ло­шу­ва­ла, що будь-яка нор­ма­лі­за­ція від­но­син не­мо­жли­ва без уре­гу­лю­ва­н­ня укра­їн­сько­го пи­та­н­ня.

От­же, Пу­ті­ну є сенс пе­ре­тну­ти Атлан­ти­ку, щоб про­де­мон­стру­ва­ти «від­су­тність» ди­пло­ма­ти­чної ізо­ля­ції і на­яв­ність діа­ло­гу «на рів­них» із най­по­ту­жні­шою кра­ї­ною сві­ту. А що, крім го­лов­но­го бо­лю для се­бе, мо­же отри­ма­ти До­нальд Трамп?

Дзві­нок у Бі­ло­кам’яну, то­чні­ше роз­го­лос нав­ко­ло ньо­го, став остан­ньою кра­плею не­за­до­во­ле­н­ня До­наль­да Трам­па ра­дни­ком з пи­тань на­ціо­наль­ної без­пе­ки Гер­бер­том Ма­кма­сте­ром, що й спри­чи­ни­ло йо­го від­став­ку. У сво­є­му остан­ньо­му в ста­ту­сі дер­жав­но­го слу­жбов­ця ви­сту­пі в Атлан­ти­чній ра­ді пан Ма­кма­стер ви­знав, що «Ро­сія на­ха­бно й не­прав­до­по­ді­бно за­пе­ре­чує свою при­че­тність. І ми не змо­гли при­му­си­ти її за­пла­ти­ти за це на­ле­жну ці­ну». Ра­зом із тим він ви­сло­вив дум­ку, що Пу­тін по­ми­ля­є­ться у сво­їй ві­рі, що ви­грає цю но­ву фор­му вій­ни, бо «ро­сій­ська агре­сія по­си­лює на­шу рі­шу­чість і на­шу впев­не­ність».

Очі­ку­ва­но кон­тра­стує з ви­слов­ле­ною Ма­кма­сте­ром оцін­ка по­лі­ти­ки адмі­ні­стра­ції з бо­ку її очіль­ни­ка. У вів­то­рок, під час спіль­ної прес-кон­фе­рен­ції у Бі­ло­му до­мі пре­зи­ден­тів США, Есто­нії, Ла­твії та Ли­тви з на­го­ди сто­лі­тньо­го юві­лею не­за­ле­жно­сті бал­тій­ських дер­жав, До­нальд Трамп на­го­ло­сив, що ні­хто до ньо­го не вжи­вав сто­сов­но Ро­сії на­стіль­ки жорс­тких за­хо­дів. Зокре­ма: не­що­дав­но з кра­ї­ни ви­дво­ре­но 60 спів­ро­бі­тни­ків ро­сій­ських спец­служб під ди­пло­ма­ти­чним при­кри­т­тям (див. «Ди­пло­ма­ти­чний ек­зор­цизм«); стра­те­гія «мир че­рез си­лу» пе­ред­ба­чає зна­чні ви­да­тки на вла­сну обо­ро­ну (цьо­го ро­ку — 700 млрд дол.); да­лі — сти­му­лю­ва­н­ня кра­їн-чле­нів НАТО пла­ти­ти за вла­сну без­пе­ку (то­рік зро­ста­н­ня ста­но­ви­ло 4,8%); по­си­ле­н­ня вій­сько­вої при­су­тно­сті в Єв­ро­пі; по­ста­ча­н­ня зброї со­ю­зни­кам; під­трим­ка енер­ге­ти­чної без­пе­ки Єв­ро­пи то­що. Ра­зом із тим До­нальд Трамп не впер­ше вже го­во­рить про те, що він міг би вста­но­ви­ти до­брі від­но­си­ни з Ро­сі­єю, оскіль­ки ла­дна­ти з нею аж ні­як не за­ва­дить. І це при то­му, що лі­де­ри бал­тій­ських дер­жав не по­чу­ли ані тра­ди­цій­но­го для по­пе­ре­дніх пре­зи­ден­тів за­пев­не­н­ня в рі­шу­чо­сті Спо­лу­че­них Шта­тів ви­ко­на­ти свої со­ю­зни­цькі зо­бов’яза­н­ня згі­дно зі стат­тею 5 Ва­шинг­тон­сько­го до­го­во­ру (ко­ле­ктив­на від­по­відь НАТО в ра­зі зброй­ної агре­сії про­ти одно­го з йо­го чле­нів), ані під­трим­ки ідеї що­до роз­мі­ще­н­ня на їхніх те­ри­то­рі­ях на­пів­по­стій­но­го кон­тин­ген­ту аме­ри­кан­ських зброй­них сил.

Ви­му­ше­на від­став­ка Ма­кма­сте­ра ста­ла ли­ше одним з еле­мен­тів пе­ре­ста­но­вок у за­хі­дно­му кри­лі (адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та), які бу­ли здій­сне­ні впро­довж кіль­кох ти­жнів і які мо­жна оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти як своє­рі­дний ре­ванш. Річ у то­му, що за пер­ші 100 днів пре­зи­дент­ства До­наль­да Трам­па з по­лі­ти­чної аре­ни з рі­зних при­чин зі­йшла низ­ка фі­гур, які або бу­ли на­тхнен­ни­ка­ми кам­па­нії «Зро­би­мо Аме­ри­ку ве­ли­кою зно­ву», або во­лі­ли біль­ше при­слу­ха­ти­ся до пре­зи­ден­та-ви­су­ван­ця від Ре­спу­блі­кан­ської пар­тії, ніж до її істе­блі­шмен­ту. На сьо­го­дні звіль­не­но ші­стьох і пі­шло у від­став­ку 16 по­са­дов­ців. І ось те­пер До­нальд Трамп зно­ву на­ма­га­є­ться сфор­му­ва­ти чу­тли­ві­шу до йо­го ідей і менш зда­тну до са­мо­стій­ної гри ко­ман­ду.

Не по­го­джу­ю­чись з іде­я­ми тор­го­вель­них во­єн і про­те­кціо­ні­зму, з по­са­ди ди­ре­кто­ра На­ціо­наль­ної еко­но­мі­чної ра­ди (ана­лог Ра­ди на­ціо­наль­ної без­пе­ки) пі­шов ко­ли­шній ін­ве­ст­бан­кір Ге­рі Кон, яко­го до­не­дав­на Трамп на­зи­вав «одним зі сво­їх ге­ні­їв». У сво­є­му тві­ті від 4 кві­тня аме­ри­кан­ський пре­зи­дент пе­ре­ко­нує: «…у нас не­має з Ки­та­єм тор­го­вель­ної вій­ни, бо її ба­га­то ро­ків то­му про­гра­ли не­ро­зум­ні й не­ком­пе­тен­тні лю­ди, які пред­став­ля­ли ін­те­ре­си США. Ми ма­є­мо що­рі­чний тор­го­вель­ний де­фі­цит у 500 млрд дол., а та­кож іще 300 млрд у ви­гля­ді кра­діж­ки ін­те­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті. Ми не мо­же­мо допу­сти­ти, щоб це три­ва­ло й да­лі!» Та­ка ар­гу­мен­та­ція на­мі­ру Спо­лу­че­них Шта­тів за­про­ва­ди­ти 25% та­риф на ки­тай­ський ім­порт, за­галь­ною вар­ті­стю 50 млрд дол. нав­ряд чи за­до­воль­нить Пе­кін, який уже рі­шу­че за­су­див «одно­сто­рон­ні й про­те­кціо­ніст­ські» дії та обі­цяв за­про­ва­ди­ти си­ме­три­чні обме­же­н­ня що­до 106 аме­ри­кан­ських то­ва­рів. Окрім цьо­го, Ки­тай мо­же за­ді­я­ти ще ефе­ктив­ні­ший ва­жіль впли­ву — аме­ри­кан­ські бор­го­ві зо­бов’яза­н­ня, бо з 1,7 трлн дол. він є най­біль­шим зов­ні­шнім кре­ди­то­ром США і по­сі­дає дру­ге пі­сля Фе­де­раль­ної ре­зерв­ної си­сте­ми мі­сце як по­зи­ко­да­вець. Но­вий ди­ре­ктор На­ціо­наль­ної еко­но­мі­чної ра­ди — ко­ли­шній еко­но­мі­чний ко­мен­та­тор ка­на­лу «Фокс Ньюз» Лар­рі Ку­длоу, яко­му ді­став­ся про­блем­ний «ки­тай­ський порт­фель», уже за­явив, що та­ри­фи мо­жуть бу­ти й не за­ді­я­ні за умо­ви змі­ни Пі­дне­бе­сною сво­їх тор­го­вель­них під­хо­дів. Не ма­ю­чи фор­маль­ної еко­но­мі­чної осві­ти, пан Ку­длоу, за ви­зна­че­н­ням жур­на­лу «Еко­но­міст», є «ти­по­вим пред­став­ни­ком бі­знес-кри­ла Ре­спу­блі­кан­ської пар­тії». Він вва­жає се­бе при­хиль­ни­ком віль­но­го рин­ку, що не за­ва­ди­ло йо­му на­пе­ре­до­дні при­зна­че­н­ня за­яви­ти про свою під­трим­ку ідеї До­наль­да Трам­па за­про­ва­ди­ти за­хи­сні та­ри­фи на сталь і алю­мі­ній.

Но­вий ра­дник з пи­тань на­ціо­наль­ної без­пе­ки Джон Бол­тон фа­кти­чно три­ма­ти­ме­ться ана­ло­гі­чної лі­нії по­ве­дін­ки — на­ма­га­ти­ме­ться да­ва­ти об’єктив­ні по­ра­ди пре­зи­ден­то­ві, але пі­сля ухва­ле­н­ня ним рі­шень без­за­сте­ре­жно ви­ко­ну­ва­ти­ме будь-яке з них. Схо­же, що, крім більш во­йов­ни­чої по­зи­ції що­до во­ро­гів США, са­ме ця ри­са —до­го­джа­ти Трам­пу, а не на­ма­га­ти­ся гар­мо­ні­зу­ва­ти йо­го рі­ше­н­ня від­по­від­но до пев­ної куль­ту­ри у сфе­рі на­ціо­наль­ної без­пе­ки та іде­о­ло­гі­чних орі­єн­ти­рів, від­рі­зня­ти­ме йо­го від по­пе­ре­дни­ка.

У Все­сві­тній оцін­ці за­гроз, опри­лю­дне­ній ди­ре­кто­ром На­ціо­наль­ної роз­від­ки США Де­ном Ко­у­тсом у лю­то­му цьо­го ро­ку, не ли­ше йшло­ся про фа­кти кі­бе­ра­так з бо­ку Ро­сії, а й про­гно­зу­ва­ло­ся їх про­дов­же­н­ня на по­лі­ти­чні, еко­но­мі­чні та енер­ге­ти­чні стру­кту­ри. Но­ва без­пе­ко­ва ко­ман­да по­вин­на зна­йти аде­ква­тну від­по­відь на цю не­тра­ди­цій­ну за­гро­зу. Мо­жна очі­ку­ва­ти, що Мо­сква вре­шті-решт отри­має си­ме­три­чну від­по­відь, бо під­хо­ди Джо­на Бол­то­на і май­бу­тньо­го очіль­ни­ка Аген­ції на­ціо­наль­ної без­пе­ки та Кі­бер­ко­ман­ду­ва­н­ня ар­мії США ге­не­рал-лей­те­нан­та По­ла На­ка­со­не що­до не­об­хі­дно­сті кон­тр­дій у кі­бер­про­сто­рі збі­га­ю­ться.

Актив­на си­ло­ва гра є улю­бле­ним ін­стру­мен­том Джо­на Бол­то­на, який вва­жає, що «пе­ре­го­во­ри не є по­лі­ти­кою. Це те­хні­ка. Це те, що ви ви­ко­ри­сто­ву­є­те, ко­ли це ва­ша пе­ре­ва­га, і те, чо­го ви не ви­ко­ри­сто­ву­є­те, ко­ли це не на ва­шу ко­ристь». Тож ду­же га­ря­че мо­же ста­ти на Близь­ко­му Схо­ді, оскіль­ки, на йо­го пе­ре­ко­на­н­ня, ре­жим ая­тол «бу­де більш ща­сли­вим у за­гро­бно­му жит­ті, ніж у цьо­му, а від­так він не під­по­ряд­ко­ву­є­ться кла­си­чним те­о­рі­ям стри­му­ва­н­ня».

Бу­ду­чи по­стій­ним пред­став­ни­ком США при ООН, Джон Бол­тон не ли­ше кри­ти­ку­вав ор­га­ні­за­цію в ці­ло­му, а й ду­же ске­пти­чно ста­вив­ся до ба­га­то­сто­рон­ніх ре­жи­мів кон­тро­лю за озбро­є­н­ням. Вла­сне, він має ра­цію, адже Пхе­ньян спро­міг­ся до­ся­гну­ти жа­ха­ю­чо­го про­гре­су в ство­рен­ні ядер­них бо­є­за­ря­дів та за­со­бів їх до­став­ки, а си­рій­сько­му ре­жи­му під па­тро­на­том Ро­сії вда­ло­ся збе­рег­ти свою хі­мі­чну зброю, яку він без­кар­но ви­ко­ри­сто­вує про­ти пов­стан­ців і мир­но­го на­се­ле­н­ня. Хі­ба що за ви­ня­тком зни­ще­ної аме­ри­кан­ськи­ми «то­ма­гав­ка­ми» авіа­ба­зи, ко­ли рів­но рік то­му До­наль­ду Трам­пу урвав­ся тер­пець пі­сля хі­мі­чної ата­ки сил пре­зи­ден­та Аса­да, що при­зве­ла до чи­слен­них жертв се­ред мир­но­го на­се­ле­н­ня в мі­сті Хан-шей­хун.

Но­ва ди­ре­ктор­ка ЦРУ Джи­на Ха­спел, як і має бу­ти з ка­дро­вим офі­це­ром роз­від­ки, не ду­же ві­до­ма ши­ро­ко­му за­га­лу. Втім, один «ске­лет у ша­фі» — ймо­вір­на при­че­тність до роз­ши­ре­них те­хнік до­пи­ту, або, про­сті­ше, ка­ту­ва­н­ня — на­віть став при­чи­ною офі­цій­но­го за­пи­ту Джо­на Мак­кей­на з ви­мо­гою роз’ясни­ти її по­зи­цію. Се­на­тор-ре­спу­блі­ка­нець жорс­тко ви­сту­пає про­ти за­сто­су­ва­н­ня тор­тур, бо від­чув їх на со­бі під час ше­сти­рі­чно­го пе­ре­бу­ва­н­ня у в’єтнам­сько­му по­ло­ні.

Майк Пом­пео пе­ре­мі­стив­ся з крі­сла ди­ре­кто­ра ЦРУ на по­са­ду Держ­се­кре­та­ря США. Він вва­жає Іран «най­біль­шим спон­со­ром те­ро­ри­зму у сві­ті» і про­по­ну­вав зав­да­ти уда­ру на­віть то­ді, ко­ли три­ва­ли пе­ре­мо­ви­ни про укла­да­н­ня ядер­ної уго­ди. То­му він, ціл­ком при­ро­дно, під­три­мує ри­то­ри­ку Трам­па що­до не­об­хі­дно­сті ро­зі­рва­ти її, на­віть по­при те, що, очо­лю­ю­чи ЦРУ, при­скі­пли­во спо­сте­рі­гав за тим, щоб Те­ге­ран без­до­ган­но ви­ко­ну­вав свої зо­бов’яза­н­ня, на­віть за яв­ної від­су­тно­сті оче­ви­дних аль­тер­на­тив цій уго­ді. По­над те, ро­зір­ва­н­ня уго­ди до­дасть роз­бі­жно­стей між Ва­шинг­то­ном та йо­го єв­ро­пей­ськи­ми со­ю­зни­ка­ми, що їм то­чно за­раз не по­трі­бні. Втім, огля­да­чі за­зна­ча­ють, що по­си­ле­н­ня ди­пло­ма­ти­чно­го ти­ску на Іран мо­же да­ти по­зи­тив­ний ре­зуль­тат, адже Майк Пом­пео не за­до­во­ле­ний не ли­ше ядер­ним епі­зо­дом, а й по­си­ле­н­ням де­стру­ктив­ної ро­лі Те­ге­ра­на на Близь­ко­му Схо­ді.

Бе­зу­мов­но, но­ві чле­ни ко­ман­ди Трам­па, яких на­зи­ва­ють рей­га­нів­ськи­ми за по­гля­да­ми, де­що змі­нять вну­трі­шньо­апа­ра­тну ди­на­мі­ку в пи­та­н­нях зов­ні­шньої по­лі­ти­ки та на­ціо­наль­ної без­пе­ки. Та­кож во­ни на­ма­га­ти­му­ться ске­ро­ву­ва­ти зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний курс у бік актив­ні­шо­го ви­ко­ри­ста­н­ня по­гро­зи си­лою та її за­сто­су­ва­н­ня. Ски­да­є­ться на те, що від­те­пер більш по­мір­ко­ва­но­му мі­ні­стру обо­ро­ни Джи­му Мет­ті­су ви­па­ла мі­сія якщо не стри­му­ва­ти за­над­то ястру­би­ні під­хо­ди, то при­найм­ні при­ве­сти їх до ро­зум­но прийня­тно­го рів­ня. Пі­сля від­хо­ду Гер­бер­та Ма­кма­сте­ра і Ре­кса Тіл­лер­со­на цей по­ва­жний і до­свід­че­ний в пи­та­н­нях на­ціо­наль­ної без­пе­ки та зов­ні­шньої по­лі­ти­ки дер­жав­ний ді­яч фа­кти­чно за­ли­ша­ти­ме­ться фор­по­стом зва­же­но­го ре­а­лі­сти­чно­го (ре­спу­блі­кан­сько­го) під­хо­ду.

Сим­па­тії до Укра­ї­ни не по­мен­шає. Джон Бол­тон кри­ти­ку­вав рі­ше­н­ня про не­на­да­н­ня на­шій дер­жа­ві 2008 ро­ку Пла­ну дій що­до член­ства в НАТО, яке він пов’язу­вав не з не­по­пу­ляр­ні­стю Джор­джа Бу­ша-мо­лод­шо­го, а із за­над­то ве­ли­кою за­ле­жні­стю єв­ро­пей­ських со­ю­зни­ків від ро­сій­ських енер­го­но­сі­їв і гро­шей. Від­ра­зу пі­сля ане­ксії Кри­му у сво­їй стат­ті «НАТО до­сі є від­по­від­дю» він на­по­ля­гав на то­му, що, хо­ча член­ство в альян­сі Укра­ї­ни та Гру­зії й не­се пев­ні не­без­пе­ки, во­но є «без­аль­тер­на­тив­ною по­лі­ти­кою з та­ким рів­нем без­пе­ки, яке при­пи­нить подаль­ше втру­ча­н­ня Ро­сії».

При цьо­му від­кри­тим за­ли­ша­ти­ме­ться пи­та­н­ня, чи спри­я­ти­муть ка­дро­ві змі­ни акти­ві­за­ції вза­є­мо­дії з Укра­ї­ною? Оче­ви­дно, що вну­трі­шньо­укра­їн­ські про­бле­ми є не­га­тив­ни­ми чин­ни­ка­ми, але ще біль­шу не­без­пе­ку ста­но­вить імо­вір­ність за­ну­ре­н­ня Спо­лу­че­них Шта­тів у ре­гіо­наль­ний кон­флікт із гло­баль­ни­ми на­слід­ка­ми, зокре­ма з Іра­ном або Пів­ні­чною Ко­ре­єю. У та­ких умо­вах нам бра­ку­ва­ти­ме ува­ги й під­трим­ки Ва­шинг­то­на, чим не­о­дмін­но спро­бує ско­ри­ста­ти­ся наш го­лов­ний зов­ні­шній во­рог.

На до­да­чу до цьо­го за­ли­ша­ти­ме­ться й чин­ник не­пе­ре­дба­чу­ва­но­сті дій До­наль­да Трам­па. Він то­чно вно­си­ти­ме еле­мент ха­о­су і не ли­ше у ви­гля­ді подаль­ших ка­дро­вих пе­ре­тря­сок.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.