ПТУ на зла­мі й пе­ре­ло­мі

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Сві­тла­на ОРЕЛ

(Кро­пив­ни­цький)

Про­фе­сій­но-те­хні­чна осві­та ни­ні в до­сить не­про­сто­му пе­ре­хі­дно­му ста­ні.

Ста­біль­не дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня по­пе­ре­дніх де­ся­ти­літь, по­при за­трим­ки й де­фі­цит бю­дже­ту, бу­ло на­дій­ні­шим, ніж пе­ре­хід на фі­нан­су­ва­н­ня з мі­сце­вих бю­дже­тів. І річ не тіль­ки в то­му, що тут мо­же за­бра­кну­ти ко­штів (про­цес де­цен­тра­лі­за­ції пом’якшує про­бле­му), а й у то­му, що тре­ба шу­ка­ти но­ві ме­ха­ні­зми по­ро­зу­мі­н­ня, спів­ро­бі­тни­цтва, управ­лі­н­ня. Не зав­жди це вда­є­ться, а от­же, мо­жуть втра­ча­ти­ся до­свід, ка­дри, обла­дна­н­ня. Во­дно­час ви­ро­бни­чни­ки на­го­ло­шу­ють на зро­стан­ні де­фі­ци­ту ква­лі­фі­ко­ва­них ро­бі­тни­чих ка­дрів.

Цен­траль­но­укра­їн­ське ВПТУ№4, що в на­шо­му мі­сті, вхо­дить до де­ся­тки най­кра­щих на­вчаль­них за­кла­дів ці­єї си­сте­ми. Тут не­що­дав­но від­зна­чи­ли не­зви­чний, як для та­ких за­кла­дів, юві­лей — 150-річ­чя від дня ство­ре­н­ня учи­ли­ща. Укра­їн­ський те­атр і пер­ший пам’ятник Шев­чен­ко­ві За­снов­ник учи­ли­ща — ві­до­мий у на­шо­му краї укра­ї­но­філ, то­ді­шній ви­кла­дач Єли­са­вет­град­сько­го ка­ва­ле­рій­сько­го учи­ли­ща Ми­ко­ла Фе­до­ров­ський. Це був пер­ший на той час при­ва­тний, але без­пла­тний на­вчаль­ний за­клад для ді­тей з на­ро­ду. Тут фа­кти­чно да­ва­ли по­ча­тко­ву осві­ту й на­вча­ли сто­ляр­но­го, то­кар­но­го, шор­но­го, чо­бо­тар­сько­го й па­лі­тур­но­го ре­ме­сла, а ще — рі­зьбле­н­ня. Дів­ча­та опа­но­ву­ва­ли ви­ши­ва­н­ня, га­пту­ва­н­ня, ре­ме­сло шва­чки. Учні стар­ших кла­сів ви­вча­ли та­кож шов­ків­ни­цтво й бджіль­ни­цтво. Во­ни ж за­кла­ли на­вчаль­ний фру­кто­вий сад «Аль­гам­бра», де учні са­ди­ли де­ре­ва, до­гля­да­ли за ни­ми, ще­пи­ли.

Сам за­снов­ник учи­ли­ща Ми­ко­ла Фе­до­ров­ський ви­кла­дав са­дів­ни­цтво й шов­ків­ни­цтво, по­стій­но під­три­му­вав за­клад фі­нан­со­во. Пев­ну ча­сти­ну ко­штів вда­ва­ло­ся зі­бра­ти під час чи­слен­них кон­цер­тів, ви­став, про­да­жу ви­ро­бів учнів учи­ли­ща. За­клад фі­нан­со­во під­три­му­ва­ли мі­сце­ві під­при­єм­ці, зокре­ма бра­ти Ель­вор­ті, Єв­ген Тамм (ба­тько май­бу­тньо­го но­бе­лів­сько­го ла­у­ре­а­та Іго­ря Там­ма). За змі­стом на­вча­н­ня, май­стер­ні­стю ви­кла­да­чів та пра­ви­ла­ми вну­трі­шньо­го роз­по­ряд­ку це бу­ло одне з най­кра­щих ре­мі­сни­чих учи­лищ не ли­ше в Укра­ї­ні, а й усій Ро­сій­ській ім­пе­рії. Че­рез кіль­ка ро­ків пі­сля від­кри­т­тя учи­ли­щем по­ча­ло опі­ку­ва­ти­ся мі­сце­ве То­ва­ри­ство по­ши­ре­н­ня гра­мо­тно­сті і ре­ме­сел, яке об’єд­ну­ва­ло то­ді­шню актив­ну гро­мад­ськість мі­ста.

При учи­ли­щі бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но хор, де спів­а­ли не ли­ше учні, а й усі охо­чі. Якийсь час ним ке­ру­ва­ла се­стра ві­до­мо­го дра­ма­тур­га Іва­на Кар­пен­ка-ка­ро­го — май­бу­тня зір­ка укра­їн­ської сце­ни Ма­рія Са­дов­ська­ба­рі­лот­ті. Тут спів­а­ли її бра­ти Ми­ко­ла (Са­дов­ський) і Па­нас (Са­кса­ган­ський), не­біж Та­ра­са Шев­чен­ка Йо­сип — кур­сант Єли­са­вет­град­сько­го ка­ва­ле­рій­сько­го учи­ли­ща. Вва­жа­є­ться, що са­ме для цьо­го хо­ру Пе­тро Ні­щин­ський на­пи­сав свої зна­ме­ни­ті «Ве­чор­ни­ці» і са­ме їх по­ста­нов­ка ста­ла під­ва­ли­ною, на якій зго­дом по­став пер­ший укра­їн­ський про­фе­сій­ний ре­а­лі­сти­чний те­атр, що бу­кваль­но за кіль­ка ро­ків за­явив про се­бе на сце­ні ста­ціо­нар­но­го Зи­мо­во­го те­а­тру слав­но­зві­сною «На­тал­ко­ю­пол­тав­кою».

Учні учи­ли­ща, уча­сни­ки хо­ру й ама­тор­сько­го гур­тка бра­ли участь у на­си­пан­ні — з іні­ці­а­ти­ви Ми­ко­ли Фе­до­ров­сько­го — сим­во­лі­чної мо­ги­ли до де­ся­ти­річ­чя смер­ті Шев­чен­ка. Во­на вва­жа­є­ться пер­шим в Укра­ї­ні пам’ятни­ком Ко­бза­ре­ві, і, об­са­дже­на де­ре­ва­ми й кві­та­ми, про­сто­я­ла по­бли­зу то­ді­шньо­го при­мі­ще­н­ня учи­ли­ща (ни­ні Бу­ди­нок ди­тя­чої те­хні­чної твор­чо­сті, мі­кро­ра­йон Ко­ва­лів­ка) до кін­ця 50-х рр. ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя.

Усе це й усю подаль­шу істо­рію роз­ви­тку на­вчаль­но­го за­кла­ду від­обра­же­но у фо­то­аль­бо­мі «На зла­мі сто­літь: від ре­мі­сни­чо-гра­мо­тно­го до ви­що­го про­фе­сій­но­го», ви­да­но­му до юві­лею. На по­ча­тку цьо­го ро­ку ВПТУ №4 при­сво­є­но ім’я Ми­ко­ли Фе­до­ров­сько­го. Пер­шо­про­хід­ці ду­аль­ної осві­ти Зві­сно, ни­ні в учи­ли­щі вже не вчать чо­бо­та­рю­ва­ти чи шор­ної спра­ви. Тут го­ту­ють ква­лі­фі­ко­ва­них ро­бі­тни­ків, які ма­ють по­пит на рин­ку пра­ці: вер­ста­тни­ків ши­ро­ко­го про­фі­лю — опе­ра­то­рів вер­ста­тів з про­грам­ним ке­ру­ва­н­ням; еле­ктро­га­зо­звар­ни­ків; еле­ктро­мон­те­рів; ав­то­слю­са­рів. Учи­ли­ще, як і вся си­сте­ма про­фе­сій­но-те­хні­чної осві­ти, пе­ре­жи­ває не­про­стий пе­ре­хі­дний пе­рі­од. У на­шій обла­сті тіль­ки Кро­пив­ни­цький зда­тен фі­нан­су­ва­ти за­кла­ди про­фте­хо­сві­ти, усі ін­ші мі­ста обла­сно­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня — Оле­ксан­дрія, Знам’ян­ка, Сві­тло­водськ, — які, за за­ду­мом уря­ду, ма­ли би за­без­пе­чу­ва­ти та­кі за­кла­ди, ви­яви­ли­ся не­спро­мо­жни­ми це ро­би­ти і їх узяв під своє кри­ло обла­сний бю­джет.

У Кро­пив­ни­цько­му та­ких учи­лищ шість. Це за­ба­га­то для мі­ста. Тіль­ки для то­го ж та­ки ВПТУ №4 по­трі­бно близь­ко 7 млн грн на рік (за­галь­но­осві­тні пре­дме­ти фі­нан­су­ю­ться Мі­ні­стер­ством осві­ти). До­сі си­ту­а­ція бу­ла па­ра­до­ксаль­на: усі ПТУ — дер­жав­на вла­сність, опе­ра­тив­не управ­лі­н­ня здій­сню­ва­ло обла­сне управ­лі­н­ня осві­ти, на­у­ки, мо­ло­ді та спор­ту, а фі­нан­су­ва­н­ня — з мі­сько­го бю­дже­ту. Го­ло­ва мі­ста Ан­дрій Рай­ко­вич не раз звер­тав ува­гу на цей пе­ре­кіс. Ни­ні си­ту­а­ція по­тро­ху стає на мі­сце. За сло­ва­ми на­чаль­ни­ка обла­сно­го управ­лі­н­ня Во­ло­ди­ми­ра Та­бо­ран­сько­го, уже сфор­мо­ва­но й по­да­но па­ке­ти до­ку­мен­тів для пе­ре­ве­де­н­ня учи­лищ і всьо­го їхньо­го май­на у ко­му­наль­ну вла­сність. З по­ча­тку ро­ку мі­ській вла­ді пе­ре­да­но та­кож управ­лі­н­ня за­кла­да­ми про­фе­сій­но-те­хні­чної осві­ти.

Але й при цьо­му їх, оче­ви­дно, не оми­не про­цес пев­ної опти­мі­за­ції. Як це, на­при­клад, уже від­бу­ло­ся в Оле­ксан­дрії, де чо­ти­ри ПТУ те­пер об’єд­на­ні в один про­фе­сій­ний лі­цей. Во­ло­ди­мир Та­бо­ран­ський вва­жає, що це був успі­шний до­свід: те­пер тут за­мість чо­ти­рьох учи­лищ зі слаб­кою ма­те­рі­аль­ною ба­зою і ма­лою на­пов­ню­ва­ні­стю — один по­ту­жний пов­но­ком­пле­ктний на­вчаль­ний за­клад, де зна­чно під­ви­щи­лась якість осві­ти.

Пев­ним ви­хо­дом мо­же ста­ти ство­ре­н­ня на­вчаль­но-пра­кти­чних цен­трів. Обла­дна­н­ня для них і під­го­тов­ку при­мі­ще­н­ня фі­нан­сує дер­жа­ва, а да­лі во­ни існу­ють як госп­ро­зра­хун­ко­ві, укла­да­ю­чи уго­ди з ви­ро­бни­чи­ми та під­при­єм­ни­цьки­ми стру­кту­ра­ми, цен­тра­ми зайня­то­сті (дру­га про­фе­сій­на осві­та, пе­ре­пі­дго­тов­ка). Та­кий центр у Кро­пив­ни­цько­му вже ство­ре­но при ПТУ №8, яке го­тує ро­бі­тни­ків бу­ді­вель­них про­фе­сій. Кіль­ка та­ких цен­трів ді­я­ти­муть та­кож в обла­сті.

Але най­пер­спе­ктив­ні­ша фор­ма роз­ви­тку про­фе­сій­но-те­хні­чної осві­ти, на дум­ку Во­ло­ди­ми­ра Та­бо­ран­сько­го, — ду­аль­на. Ця ідея для на­шо­го краю не но­ва, її вже кіль­ка ро­ків актив­но про­па­гує го­ло­ва ор­га­ні­за­ції ро­бо­то­дав­ців Кі­ро­во­град­ської обла­сті, го­ло­ва на­гля­до­вих рад «Ель­вор­ті­груп» і «Гі­дро­си­ла-груп» Пав­ло Шту­тман. Фа­кти­чно про­дов­жу­ю­чи тра­ди­цію за­снов­ни­ків най­біль­шо­го в мі­сті ма­ши­но­бу­дів­но­го за­во­ду бра­тів Ель­вор­ті, які до­по­ма­га­ли ре­мі­сни­чо-гра­мо­тно­му учи­ли­щу, він і в.о. ди­ре­кто­ра ВПТУ №4 Окса­на Яцен­ко з 1 ве­ре­сня ми­ну­ло­го ро­ку за­про­ва­ди­ли ду­аль­ну фор­му на­вча­н­ня для двох груп вер­ста­тни­ків ши­ро­ко­го про­фі­лю.

Ро­зро­бле­но чі­ткий гра­фік: мі­сяць учні за­сво­ю­ють те­о­ре­ти­чні зна­н­ня, да­лі — за­крі­плю­ють їх на пра­кти­ці, отри­му­ю­чи кон­кре­тні зав­да­н­ня й від­по­від­ну опла­ту. За сло­ва­ми Окса­ни Яцен­ко, це вза­є­мо­ви­гі­дний про­цес, бо, при­мі­ром, учи­ли­ще має обла­дна­н­ня 1970—19 80-х рр., а на під­при­єм­стві во­но су­ча­сне. Тоб­то рі­вень і якість під­го­тов­ки ав­то­ма­ти­чно зро­стає, а ви­ро­бник отри­мує ком­пе­тен­тних, ква­лі­фі­ко­ва­них ро­бі­тни­ків. Пав­ло Шту­тман, який в одно­му з остан­ніх ін­терв’ю за­явив, що не­ста­ча до­бре під­го­тов­ле­них ро­бі­тни­ків та ін­же­не­рів — це про­бле­ма но­мер один для йо­го під­при­ємств, ду­же від­по­від­аль­но ста­ви­ться до всьо­го, що сто­су­є­ться ду­аль­ної осві­ти. Усе по­трі­бне для учнів, май­стрів, тут на­ле­жно за­без­пе­чу­ють, на­ма­га­ю­ться ство­рю­ва­ти та­ку атмо­сфе­ру, щоб май­бу­тні мо­ло­ді ро­бі­тни­ки від­чу­ва­ли — їх че­ка­ють, во­ни по­трі­бні. Зві­сно, го­лов­ний чин­ник — рі­вень за­ро­бі­тної пла­ти й пре­стиж ро­бі­тни­чих про­фе­сій. Але це вже біль­ше за­ле­жить від ста­ну еко­но­мі­ки кра­ї­ни.

Та по­ки що да­ле­ко не всі ро­бо­то­дав­ці ро­зу­мі­ють ва­жли­вість за­про­ва­дже­н­ня ду­аль­ної осві­ти. На­при­клад, мі­ське тро­лей­бу­сне управ­лі­н­ня, яке не так дав­но по­вер­ну­ли з не­вда­лої орен­ди в ко­му­наль­ну вла­сність і яке актив­но роз­ви­ва­є­ться, вкрай по­тре­бує еле­ктри­ків та еле­ктро­мон­те­рів. Їх го­тує те ж та­ки ВПТУ №4, але, за сло­ва­ми Окса­ни Яцен­ко, тро­лей­бу­сне управ­лі­н­ня не по­спі­шає від­гу­ку­ва­ти­ся на про­по­зи­цію ство­ри­ти гру­пу ду­аль­но­го на­вча­н­ня для учнів ці­єї про­фе­сії. А то­му, якщо мі­ська вла­да ста­ви­ти­ме пи­та­н­ня про зна­чне ско­ро­че­н­ня кіль­ко­сті учнів, гру­пи еле­ктро­мон­те­рів уза­га­лі не на­би­ра­ти­муть. Хто ви­грає від цьо­го?

Не­що­дав­но в на­шо­му мі­сті по­бу­ва­ло ке­рів­ни­цтво Мі­ні­стер­ства осві­ти. За­сту­пник мі­ні­стра Юрій Ра­шке­вич зу­стрів­ся з ро­бо­то­дав­ця­ми, йшло­ся якраз про шир­ше за­про­ва­дже­н­ня ду­аль­ної фор­ми осві­ти. Пав­ло Шту­тман пе­ре­ко­на­ний, що її вар­то по­ши­рю­ва­ти й на під­го­тов­ку ін­же­нер­них ка­дрів.

Ві­до­ма ста­ти­сти­ка, що на За­хо­ді ви­ро­бни­чі про­фе­сії оби­ра­ють для се­бе близь­ко 40% ви­пу­скни­ків шкіл, у нас же — ли­ше 14. При­чин ба­га­то, але одна з них та, що си­сте­ма про­фе­сій­но-те­хні­чної осві­ти три­ва­лий час за­ли­ша­ла­ся за­ко­сте­ні­лою, не ре­фор­му­ва­ла­ся. Ни­ні во­на на пе­ре­ло­мі. І му­сить всто­я­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.