До­ро­гі мої акто­ри

Ве­зі­н­ня Шан­таж

Dzerkalo Tizhnya - - ТИ­ТУЛЬ­НЫЙ ЛИСТ -

Що для ар­ти­ста змі­на? Ро­бо­чий час від мо­мен­ту, ко­ли ти сту­пив сво­єю до­ро­го­цін­ною но­гою на зні­маль­ний май­дан­чик, і зго­дом, від­пра­цю­вав­ши не­об­хі­дний пе­рі­од, звід­ти ж вві­чли­во йдеш у ви­зна­че­ний час. Змі­на — це гро­ші. Актор — це то­вар. Сп­осо­би про­ни­кне­н­ня пле­ме­ні мо­ло­до­го на зні­маль­ні май­дан­чи­ки, при­ро­дно, рі­зно­ма­ні­тні. Тут не­має се­кре­тів і від­крит­тів. Зві­сно, пре­кра­сно, якщо для ка­стинг-ди­ре­кто­ра твій та­лант — єди­на но­ви­на. Це чу­до­во. Але не менш ва­жли­вий та­лант для мо­ло­до­го акто­ра, ко­трий жва­во бор­са­є­ться у щіль­но­му кон­ку­рен­тно­му по­лі се­ред сво­їх ро­ве­сни­ків, — це йо­го осо­би­ста на­по­ле­гли­вість, йо­го ча­рів­ли­вість, а та­кож при­ро­дна ін­ту­ї­ція й ор­га­ні­чна ко­му­ні­ка­ція. Са­ме ко­му­ні­ка­тив­ні зді­бно­сті швид­ше й ефе­ктив­ні­ше до­по­ма­га­ють зна­йти енер­гій­но­го аген­та, із яким мир­но роз­ді­лиш свій куш. Ска­жі­мо, до­ріс якийсь ар­тист до го­но­ра­ру 500 у.о. за змі­ну — ви­бач-по­сунь­ся, а со­тку від­да­вай аген­то­ві. Пев­на річ, ці пра­ви­ла не­пи­са­ні, а за­ко­ни — не­ре­гла­мен­то­ва­ні. Але жи­т­тя є жи­т­тя, ні­чо­го осо­би­сто­го — тіль­ки бі­знес. Ро­зу­мію рі­вень ко­ре­ктно­сті й не­ко­ре­ктно­сті в роз­мо­ві на та­кі те­ми — осо­бли­во в на­шій кра­ї­ні. Осо­бли­во з її пра­во­вим ні­гі­лі­змом. Втім, для ба­га­тьох це дав­но «се­крет По­лі­ши­не­ля», — го­но­ра­ри, хай не зав­жди, але «ін­ко­ли», пла­тя­ться не­о­фі­цій­но. І для ба­га­тьох ар­ти­стів роз­го­ло­ше­н­ня кон­кре­тних цифр без­сон­ню по­ді­бне. Ща­слив­чик са­ме той із мо­ло­дих, хто одра­зу по­тра­пив в ко­ман­ду успі­шно­го ка­стин­гди­ре­кто­ра. Та­ко­го, на­при­клад, як Ал­ла Са­мой­лен­ко. Оче­ви­дя­чки, до сво­їх акто­рів во­на ста­ви­ться, як до пта­ше­нят, — ува­жно сте­жить за їхні­ми по­льо­та­ми. Се­ред її від­крит­тів — но­ві­тній укра­їн­ський секс-сим­вол Ро­ман Лу­цький.

Зір­ко­ва ком­па­нія мо­ло­дих і со­лі­дних акто­рів — агент­ство Ал­ли Гор­ді­єн­ко. Се­ред її зі­рок, су­дя­чи з офі­цій­но­го сай­ту, — Ві­та­лій Са­лій, В’яче­слав Дов­жен­ко, Остап Сту­пка, Оль­га Гри­ши­на, Яна Со­бо­лев­ська, на­віть Ада Ро­гов­це­ва.

Тим ча­сом да­ле­ко не всі «аген­ти» пра­цю­ють у пу­блі­чній пло­щи­ні, де­які, ска­жі­мо так, — бій­ці не­ви­ди­мо­го фрон­ту. Са­ме «фрон­ту», яким і є наш те­пе­рі­шній кі­но- й шоу-бі­знес. Сти­ра­ю­чи пі­до­шви на не­без­пе­чних стеж­ках та­ко­го бі­зне­су, в жо­дно­му ра­зі не мо­жна втра­пи­ти в ха­ле­пу, опи­нив­шись у цен­трі ба­та­лій по­пу­ляр­них ка­стинг-ди­ре­кто­рів. Актор Ро­ман Ясі­нов­ський (Гід у «Кі­бор­гах») не­дав­но від­вер­то ді­лив­ся в со­цме­ре­жах: «Існує не­гла­сний за­кон: якщо ти пра­цю­єш з аген­том Ва­сею, а він є ка­стинг-ди­ре­кто­ром одні­єї ком­па­нії, то те­бе не за­про­сить ка­стинг-ди­ре­ктор Ві­ра, яка пра­цює в ін­шій ком­па­нії і теж тру­ди­ться аген­том. У нас ду­же ча­сто, щоб по­тра­пи­ти на про­би, тре­ба їх або ви­про­си­ти, або «за­слу­жи­ти», або на­ха­бно на­пи­са­ти ре­жи­се­ро­ві у при­ват, ко­ри­сту­ю­чись усі­ма мо­жли­ви­ми ме­то­да­ми. Але, на жаль, на це зда­тні не всі акто­ри, ба­га­то хто за­кри­ва­є­ться, зри­ва­є­ться». Але зно­ву про го­лов­не, про гро­ші. «Шту­ка» у.о. яко­мусь су­пер­стар за одну удар­ну змі­ну — це, мої юні дру­зі, не тіль­ки ха­ри­зма або ме­дій­на при­ва­бли­вість, але ще й ли­це­дій­ське вмі­н­ня, м’яко ка­жу­чи, «шан­та­жу». Якщо пі­ді­преш до сті­ни кі­но­ви­ро­бни­ка, якщо ви­тор­гу­єш ту чи ін­шу су­му про­пи­сом, то­ді мо­ло­дець! То­ді та­лант. При­чо­му (не на­зи­ва­ю­чи прі­звищ) є аб­со­лю­тні акто­ри­фан­то­ми, ко­трі ін­ко­ли до­би­ва­ю­ться ви­со­ких та­ри­фів за ро­бо­чу змі­ну крив­лянь пе­ред ка­ме­рою. Так би мо­ви­ти, хто на що вчив­ся. Для успі­ху у кі­но­те­ле­бі­зне­сі де­бю­тан­ту не зав­жди по­трі­бна шко­ла чи фа­куль­тет, на­віть ти­ту­ло­ва­ні. На­при­клад, ма­є­мо сьо­го­дні фе­но­мен мо­ло­дої укра­їн­ської актри­си, ко­тра пра­кти­чно і фа­кти­чно зро­би­ла се­бе са­ма. Мі­ла Си­ва­цька. Їй 19. На­ро­ди­ла­ся у Ки­є­ві. Спі­ва­ла-тан­цю­ва­ла. Пра­цю­ва­ла як мо­дель, бу­ла за­ді­я­на у рі­зних шоу. Ще ди­ти­ною по­ча­ла зні­ма­ти­ся. Про­дю­се­ри її за­пам’ята­ли. Або во­на не да­ла про се­бе за­бу­ти. І сьо­го­дні у неї без­ліч про­е­ктів («Ни­ти су­дьбы», «Цве­ты до­ждя», «Пес-2», «По­сле­дний бо­га­тырь» и т.д.). Актор­ської осві­ти у Мі­ли не­має. Але її го­но­ра­ри, за де­яки­ми вер­сі­я­ми, на­ба­га­то при­ва­бли­ві­ші, ніж у тих акто­рів, ко­трі ма­ють про­фе­сій­не по­свід­че­н­ня. А вза­га­лі, дру­зі, і ці, й ін­ші, іно­ді роз­ду­ті, «та­ри­фи» — на­скіль­ки це ба­га­то чи ма­ло в на­шій зму­че­ній кра­ї­ні, в на­шій щой­но за­ро­джу­ва­ній кі­но­те­ле­ін­ду­стрії? По­рів­ня­н­ня зі стар­ши­ми бра­та­ми, які те­пер про­пи­са­ні за оке­а­ном, пев­на річ, не­об´рун­то­ва­ні. Там і мир на зем­лі, і ко­ру­пції мен­ше, і про­зо­рість чи­сті­ша, і якість ви­ща. У нас же «ці­ну пи­та­н­ня» в кі­но­те­ле­бі­зне­сі ба­га­то в чо­му са­ме й ви­зна­чає не­впо­ряд­ко­ва­ність рин­ку, а та­кож, на жаль, йо­го зла со­ці­аль­на ре­аль­ність. На дум­ку де­яких про­дю­се­рів, сьо­го­дні в нас до­сить-та­ки «ди­ка» си­сте­ма вза­є­мин на те­ри­то­рії «гро­ші—то­вар—гро­ші». Ка­жуть: «Не­має ран­жи­ру, не­має кор­по­ра­тив­но­го до­го­во­ру! Хто се­бе якою су­мою оці­нить, та­кої ча­сом і ви­ма­гає».

Єди­не, в чо­му по­мі­тний про­грес: які­сний пов­ний метр із хо­ро­шим сце­на­рі­єм — сер­йо­зна за­яв­ка для мо­ло­до­го ар­ти­ста по­тра­пи­ти у ви­щу лі­гу. Хай не у фі­нан­со­вий рай, та хо­ча б у ре­пу­та­цій­ну ко­гор­ту. Ось чо­му ба­га­то мо­ло­дих по­лю­ють на ре­пу­та­цій­ні про­е­кти. Та­кі, як «Кі­бор­ги», на­при­клад. Сту­па­ю­чи на са­краль­ну те­ри­то­рію умов­но ша­ле­них гро­шей, не тре­ба осте­рі­га­ти­ся, що на сві­тло­му шля­ху юно­го та­лан­ту не­о­дмін­но стрі­не­ться якийсь не­на­жер­ли­вий се­ксу­аль­ний ма­ні­як «Вайн­штейн» (з усі­ма очі­ку­ва­ни­ми на­слід­ка­ми в подаль­шій кар’єрі). Якраз вайн­штей­нів у нас для вас не­має. Не то­му, що в на­шо­му кі­но­те­ле­бі­зне­сі су­ціль­ні ім­по­тен­ти, а то­му, що в цьо­го бі­зне­су ін­ші по­тре­би й зав­да­н­ня — пер­вин­не на­ко­пи­че­н­ня ка­пі­та­лу. Так би мо­ви­ти, «пер­вым де­лом — са­мо­ле­ты. Ну а де­ву­шки? А де­ву­шки — по­том! » Актри­са й те­ле­ве­ду­ча Яні­на Со­ко­ло­ва ка­же, що шо­ко­ва­на ста­ном справ у кі­но­те­ле­бі­зне­сі: «Ро­сі­я­ни знов у фа­во­рі! В окре­мих на­ших ком­па­ні­ях 80% про­ду­кту ви­ро­бля­є­ться для «Пер­во­го» і «Рос­сии-1». І це най­біль­ші ви­ро­бни­ки се­рі­а­лів. Го­но­ра­ри укра­їн­ських акто­рів не ро­стуть. Ста­біль­но ви­со­кі го­но­ра­ри в ро­сій­ських, і ста­біль­но — уп’яте­ро— вде­ся­те­ро — ниж­чі в укра­їн­ських акто­рів». Як ва­рі­ант актри­са про­по­нує: «Усіх іно­зем­них ар­ти­стів, які зні­ма­ю­ться в Укра­ї­ні, тре­ба об­кла­сти 50-від­со­тко­вим по­да­тком».

За сло­ва­ми актри­си, бу­ва­ють си­ту­а­ції, ко­ли па­трі­о­ти­чна по­зи­ція теж пе­ред­ба­чає су­во­рі ор­гви­снов­ки окре­мих про­дю­се­рів, орі­єн­то­ва­них на су­сі­дній кі­но­те­ле­ри­нок.

Тим ча­сом актри­са ствер­джує, що сьо­го­дні є ін­те­рес до укра­їн­ських акто­рів з бо­ку єв­ро­пей­ських кі­но­ви­ро­бни­ків. На­при­клад, Оле­ксій Гор­бу­нов зні­ма­є­ться в се­рі­а­лі «Ле­ген­да» (Фран­ція). Є за­про­ше­н­ня у поль­ські, фран­цузь­кі се­рі­а­ли. Одним зі спосо­бів при­вер­ну­ти до­да­тко­ву ува­гу до про­ка­тних про­е­ктів те­пер ста­ли на­ро­дні пу­блі­чні ка­стин­ги. Як це від­бу­ва­є­ться нав­ко­ло за­пу­ску філь­мів «За­хар Бер­кут» (ре­жи­сер Ахтем Се­ї­та­бла­єв) або «Ле­ся + Ро­ма. Наш час».

Хтось із акто­рів по­тра­пить, хтось не по­тра­пить, але ін­фор­ма­цій­на хви­ля — є. От­же, тре­ба не си­ді­ти, а йти на ка­стин­ги. І ще один до­сить ва­жли­вий чин­ник, який ма­ють вра­хо­ву­ва­ти мо­ло­ді, що ви­би­ва­ю­ться в лю­ди. Чин­ник ре­гіо­наль­ний. Тро­хи вто­мив­шись від на­стир­ли­вих облич сто­ли­чних акто­рів-ма­жо­рів, де­які ка­стин­гди­ре­кто­ри ро­зум­но й пра­виль­но шу­ка­ють при­ро­дний бур­штин не тіль­ки в Рів­нен­ській обла­сті, а й в Іва­но-фран­ків­ську, Льво­ві, Хар­ко­ві, Оде­сі. З цих те­а­траль­них міст ін­ко­ли про­ри­ва­ю­ться на екра­ни по­ки що не обри­длі облич­чя й силь­ні тем­пе­ра­мен­ти — по­тен­цій­но ці­ка­ві ар­ти­сти: Ро­ман Лу­цький, Ми­ко­ла Бе­ре­за, На­дія Лев­чен­ко, Ма­ксим Пан­чен­ко, Юрій Хво­стен­ко, Сер­гій Фро­лов, Ва­дим Го­лов­ко. І ще один штрих до роз­ми­то­го порт­ре­та ша­ле­них гро­шей та їх здо­бу­ва­чів. Ми­сте­цтво дра­ма­ти­чно­го те­а­тру, ра­ді­сно ме­ні від цьо­го чи сум­но, на по­то­чно­му ета­пі для ба­га­тьох ар­ти­сті­в­акти­ві­стів — усе-та­ки вто­рин­не, для них це ча­сто за­па­сний ае­ро­дром. Це ми­сте­цтво для них — як не­о­бов’яз­ко­вий до­да­ток до пла­тних ро­бо­чих бу­днів на ін­ших план­та­ці­ях, мас­шта­бні­ших, ніж зви­чні ми­лі сце­ни. То­му прі­о­ри­те­тною й пер­спе­ктив­ною «сце­ною» для ба­га­тьох стає, ска­жі­мо, Тро­є­щи­на з її зні­маль­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми. Або се­ло Шпи­тьки Ки­є­во-свя­то­шин­сько­го ра­йо­ну, де на всю ши­ро­чінь роз­гор­ну­ла­ся Victoria Film Studios. А там, дру­зі, — ви мо­же­те жи­ти, на­віть не по­вер­та­ю­чись на ве­ли­ку зем­лю, — з де­ся­ток па­віль­йо­нів, рі­зно­ма­ні­тна на­ту­ра, транс­порт і ре­кві­зит на будь-який ча­со­вий пе­рі­од. Там усе, чо­го ви так дов­го пра­гну­ли. Пи­та­н­ня «чи пра­гну­ли ви ми­сте­цтва?» ме­ні ін­ко­ли зда­є­ться ри­то­ри­чним. Ве­ли­кий укра­їн­ський актор Ми­ко­ла Яков­чен­ко у 1960– 70-х актив­но зні­мав­ся ли­ше в епі­зо­дах (не тіль­ки на кі­но­сту­дії Дов­жен­ка) і, ка­жуть, на ті ча­си вва­жав­ся ба­га­тою лю­ди­ною. Жив — не ту­жив і ви­пи­вав, ко­ли ду­ша по­тре­бу­ва­ла.

На те­пе­рі­шні ча­си, най­більш ви­со­ко­опла­чу­ва­ним укра­їн­ським акто­ром (за вер­сі­я­ми про­дю­се­рів і ка­стин­гди­ре­кто­рів) вва­жа­є­ться Ста­ні­слав Бо­клан. Ви­ко­на­вець го­лов­ної ро­лі у філь­мі «По­во­дир», облич­чя се­рі­а­лу «Сто­лі­т­тя Яко­ва» та ін­ші най­рі­зно­ма­ні­тні­ші йо­го ви­яви. Актор та­ла­но­ви­тий, на­ма­га­є­ться уни­ка­ти са­мо­по­вто­рів. Пі­сля Бо­г­да­на Сту­пки дій­сно є по­пит са­ме на та­ке актор­ське облич­чя — му­дре, іро­ні­чне, фі­ло­со­фі­чне, ха­ри­зма­ти­чне.

До «до­ро­гої» обойми укра­їн­ських акто­рів, на яких ви­ро­бни­ки гро­шей не жа­лі­ють (але з та­ри­фа­ми ниж­чи­ми, ніж у акто­ра-лі­де­ра) вхо­дять: Олег Стрель­ни­ков, Дми­тро Сур­жи­ков, Оле­ксій Три­тен­ко, Ві­та­лій Са­лій, Рим­ма Зю­бі­на, Ір­ма Ві­тов­ська, Ана­то­лій Хо­сті­ко­єв, На­та­лія Сум­ська, Оль­га Сум­ська, Бо­г­дан Бе­нюк, Ле­ся Жу­ра­ков­ська, Во­ло­ди­мир Го­рян­ський, Ва­ле­рія Хо­дос, Мі­ла Сі­ва­цька, Оле­ксандр Ко­бзар, Ан­дрій Са­мі­нін.

Це во­че­видь не весь спи­сок. І то­чно гро­ші тут не го­лов­не. Про що ви ка­же­те, яка ще «ці­на пи­та­н­ня» у зв’яз­ку з на­шим акто­ром? Усі й так зна­ють, що укра­їн­ський актор — без­цін­ний. І на цьо­му кра­пка.

Ро­ман Лу­цький і Ста­ні­слав Бо­клан (фільм «Сто­лі­т­тя Яко­ва»)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.