Ба­ланс «зе­мель­них» ін­те­ре­сів

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Оле­ксан­дер КОВАЛІВ, до­ктор еко­но­мі­чних на­ук, за­слу­же­ний пра­ців­ник сіль­сько­го го­спо­дар­ства Укра­ї­ни

Най­біль­шою бі­дою для Укра­ї­ни є не­здій­сне­н­ня впро­довж чвер­ті сто­лі­т­тя ба­жа­них ре­фор­му­вань зе­мель­них від­но­син і при­ро­до­ко­ри­сту­ва­н­ня в ін­те­ре­сах гро­ма­дян че­рез не­хту­ва­н­ня «вла­дною елі­тою» ін­сти­ту­ціо­на­лі­за­ці­єю кон­сти­ту­цій­ної нор­ми (ст. 13) сто­сов­но пра­ва ли­ше ко­ри­сту­ва­н­ня при­ро­дни­ми об’єкта­ми, в то­му чи­слі ґрун­та­ми, які є вла­сні­стю укра­їн­сько­го на­ро­ду, і на­ма­га­н­ня за­ко­но­дав­чо за­про­ва­ди­ти ри­нок (обіг) зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня як ци­віль­них прав. Що по­гір­шу­є­ться без­під­став­ним за­тиш­шям і па­сив­ні­стю ор­га­нів вла­ди, осо­бли­во у пе­ред­ви­бор­ний пе­рі­од, що­до ре­а­лі­за­ції ме­ха­ні­змів но­вої па­ра­ди­гми звер­ше­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми в Укра­ї­ні, яка ґрун­ту­є­ться на кон­сти­ту­цій­них ви­мо­гах.

В умо­вах не­ви­зна­че­но­сті, без­ро­бі­т­тя, без­гро­шів’я, де­гра­да­ції ´рун­тів, по­гір­ше­н­ня нав­ко­ли­шньо­го при­ро­дно­го се­ре­до­ви­ща і, як на­слі­док, «ви­ми­ра­н­ня» сіл жо­дні за­кли­ки що­до ле­га­лі­за­ції рин­ку (обі­гу) вір­ту­аль­них зе­мель­них па­їв не ма­ють ні­чо­го спіль­но­го із на­галь­ною по­тре­бою здій­сни­ти ба­жа­ну зе­мель­ну ре­фор­му в Укра­ї­ні. На­віть за умо­ви кон­со­лі­да­ції їх та обме­же­н­ня су­мар­но­го роз­мі­ру па­їв «в одні ру­ки», або по­дов­же­н­ня мо­ра­то­рію та «по­си­ле­н­ня» бо­роть­би з рей­дер­ством, чи при­єд­на­н­ня до все­сві­тньо­го ру­ху се­лян за свої пра­ва, або об’єд­на­н­ня у те­ри­то­рі­аль­ні гро­ма­ди і одер­жа­н­ня зем­лі дер­жав­ної вла­сно­сті за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів у ко­му­наль­ну вла­сність.

Адже справ­жня ре­фор­ма — це не про­сто фра­гмен­тар­ні за­хо­ди, а за­зда­ле­гідь про­ду­ма­ні ком­пле­ксні, про­зо­рі й одно­зна­чні пе­ре­тво­ре­н­ня, змі­ни, які по сво­їй су­ті та фор­мі є до­ко­рін­ним пе­ре­ло­мом уста­ле­них про­це­сів, тен­ден­цій, тра­ди­цій. Го­лов­ною умо­вою успі­ху має слу­гу­ва­ти ро­зу­мі­н­ня і під­трим­ка ці­лей і шля­хів її здій­сне­н­ня пе­ре­ва­жною біль­ші­стю гро­ма­дян, осо­бли­во се­лян, — у від­кри­то­му і прав­ди­во­му ді­а­ло­зі.

На жаль, в Укра­ї­ні цьо­го не ро­би­ло­ся на­віть пі­сля прийня­т­тя кон­сти­ту­цій­ної нор­ми (ст. 3): «Лю­ди­на, її жи­т­тя і здо­ров’я, честь і гі­дність, не­до­тор­кан­ність і без­пе­ка ви­зна­ю­ться в Укра­ї­ні най­ви­щою со­ці­аль­ною цін­ні­стю. Пра­ва і сво­бо­ди лю­ди­ни та їх га­ран­тії ви­зна­ча­ють зміст і спря­мо­ва­ність ді­яль­но­сті дер­жа­ви. Дер­жа­ва від­по­від­ає пе­ред лю­ди­ною за свою ді­яль­ність. Утвер­дже­н­ня і за­без­пе­че­н­ня прав і сво­бод лю­ди­ни є го­лов­ним обов’яз­ком дер­жа­ви».

Са­ме ви­зна­н­ня жи­т­тя і здо­ров’я лю­ди­ни най­ви­щою со­ці­аль­ною цін­ні­стю ви­ма­гає фор­му­ва­н­ня від­по­від­них умов її жит­тє­ді­яль­но­сті, осо­бли­во для сіль­сько­го на­се­ле­н­ня — ге­но­фон­ду на­ції, яке роз­ви­ва­є­ться (фор­му­є­ться) в чи­сто­му й жи­во­твор­но­му дов­кіл­лі та слу­гує по­стій­но­му «елі­тно­му піджив­лен­ню» мі­сько­го на­се­ле­н­ня.

Все­ляє впев­не­ність і на­дію, що по­до­лан­ню бю­ро­кра­тії, ко­ру­пції і де­гра­да­ції дов­кі­л­ля спри­я­ти­муть ін­ші нор­ми Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, зокре­ма ст. 13, яка ви­ма­гає ін­сти­ту­а­лі­за­ції норм пра­ва вла­сно­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду на зем­лю та її при­ро­дні ре­сур­си як при­ро­дні об’єкти і від­ме­жу­ва­н­ня йо­го від пра­ва вла­сно­сті на зе­мель­ні ді­лян­ки (при­ва­тна, ко­му­наль­на, дер­жав­на) як об’єкти ци­віль­них прав. Цей ню­анс має ста­ти своє­рі­дною «збро­єю» і основ­ним ін­стру­мен­том пря­мої дії з усу­не­н­ня «зе­мель­но­го ди­я­во­ла».

З ці­єю ме­тою, до­лу­ча­ю­чи гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, осо­бли­во сві­до­му елі­ту, та для усві­дом­ле­н­ня ал­го­ри­тму ре­аль­но­го здій­сне­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми в Укра­ї­ні на­ми об´рун­то­ва­но основ­ні її за­са­ди, го­лов­ні з яких уже роз­кри­то і ви­сві­тле­но в по­пе­ре­дніх ста­т­тях на шпаль­тах DT.UA. Не за­вер­шу­ва­на «кол­го­спна зе­мель­на ре­фор­ма»… На жаль, здій­сню­ва­ні аграр­ні пе­ре­тво­ре­н­ня шля­хом па­ю­ва­н­ня ко­ле­ктив­них зе­мель і май­на під ви­гля­дом «зе­мель­но­а­грар­ної ре­фор­ми» на­чеб­то на ко­ристь пра­цю­ю­чих і пен­сіо­не­рів (се­лян) при­ве­ли до пе­ре­тво­ре­н­ня пе­ре­ва­жної біль­шо­сті та­ких па­йо­ви­ків-кол­го­спни­ків у вір­ту­аль­них орен­до­дав­ців. Одно­ча­сно від­бу­ла­ся зе­мель­но-го­спо­дар­ська і фі­нан­со­во-по­да­тко­ва екс­пан­сія з бо­ку ве­ли­ко­го бі­зне­су, і, як на­слі­док, сфор­му­ва­лось екс­порт­но-орі­єн­то­ва­не агро­про­ми­сло­ве під­при­єм­ни­цтво, аси­ме­три­чне до ма­ло­го та се­ре­дньо­го го­спо­да­рю­ва­н­ня в при­ро­дних еко­си­сте­мах, і з’яви­ли­ся стій­кі не­га­тив­ні тен­ден­ції до зро­ста­н­ня без­ро­бі­т­тя і зу­бо­жі­н­ня се­лян. При цьо­му по­всю­дно від­бу­ва­є­ться при­хо­ва­не по­збав­ле­н­ня їх прав на паї (зе­мель­ні ді­лян­ки) че­рез «за­кон­ні» ме­ха­ні­зми обмі­ну, да­ру­ва­н­ня, ем­фі­тев­зи­су то­що.

Тур­бує й сти­хій­на змі­на ці­льо­во­го фун­кціо­наль­но­го при­зна­че­н­ня ро­дю­чих зе­мель в об­хід мо­ра­то­рію на їх про­даж. Як на­слі­док, від­бу­ва­ю­ться без­си­стем­ні змі­ни у стру­кту­рі ка­те­го­рій зе­мель, різ­ко збіль­шу­ю­ться пло­щі за­бу­до­ва­них зе­мель, осо­бли­во в при­мі­ських зо­нах, і стрім­ко зро­ста­ють кри­зо­ві яви­ща і ко­ру­пцій­на ви­го­да. По­си­лю­ю­ться ур­ба­ні­за­цій­ні про­це­си та зни­кне­н­ня сіль­ських по­се­лень, осо­бли­во від­да­ле­них від ме­га­по­лі­сів.

Оче­ви­дним є й те, що ре­зер­ви на­пов­не­н­ня мі­сце­вих бю­дже­тів за ра­ху­нок про­да­жу зе­мель у ме­жах на­се­ле­них пун­ктів уже пра­кти­чно ви­чер­па­но, і то­му з’яви­ла­ся жа­га чи­нов­ни­ків до зе­мель за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів, ко­ли про­по­ну­є­ться пе­ре­да­ти їх у ко­му­наль­ну вла­сність, об’єд­ну­ю­чи нав­ко­ло ще «жи­вих» се­лищ мі­сько­го ти­пу і мі­сте­чок нав­ко­ли­шні се­ла ра­зом з їхні­ми зем­ля­ми, на­чеб­то для змен­ше­н­ня роз­ри­ву між рів­нем жи­т­тя та рів­нем до­хо­дів мі­ських і сіль­ських жи­те­лів. При цьо­му, за­мов­чу­ю­чи кон­сти­ту­цій­не пра­во вла­сно­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду на зем­лю та її при­ро­дні ре­сур­си як при­ро­дні об’єкти (в ме­жах і за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів) і ро­зу­мі­ю­чи, що зе­мель­ні ді­лян­ки (паї) при­ва­тної вла­сно­сті як об’єкти ци­віль­них прав, що роз­та­шо­ва­ні за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів, про­ти­прав­но пе­ре­да­ти в ко­му­наль­ну вла­сність, ав­то­ри та­кої ідеї зу­пи­ни­ли­ся на зе­мель­них ді­лян­ках дер­жав­ної вла­сно­сті, осо­бли­во не роз­па­йо­ва­них.

Не­а­би­який не­га­тив­ний вплив справ­ля­ють та­кож гі­пер­тро­фо­ва­ний роз­ви­ток не­ви­ро­бни­чих — по­се­ре­дни­цьких, на­гля­до­вих, фі­нан­со­вих та ін­ших — стру­ктур як на­пів­ле­галь­них, а ще шту­чна мо­но­по­лія та кон­троль при­ро­дних ре­сур­сів, то­вар­них і фі­нан­со­вих по­то­ків, у то­му чи­слі на зов­ні­шніх рин­ках, че­рез свої офшор­ні стру­кту­ри, в то­му чи­слі в га­лу­зях, пов’яза­них із ви­ко­ри­ста­н­ням ро­дю­чих угідь.

За та­ких пе­ред­умов го­лов­ні уча­сни­ки — се­ля­ни, пе­ре­ва­жно лю­ди по­хи­ло­го ві­ку, за­ли­ша­ю­ться в по­лі до­ре­фор­ме­но­го про­ко­му­ні­сти­чно­го ми­сле­н­ня і про­дов­жу­ють стра­жда­ти, а пра­це­зда­тна мо­лодь ви­їжджає із сіл. Про­те но­во­яв­ле­ні ла­ти­фун­ди­сти, по­ява яких не пла­ну­ва­лась ав­то­ра­ми так зва­ної зе­мель­ної ре­фор­ми, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи за без­цінь на­два­го­мий і не­за­мін­ний за­галь­но­на­ціо­наль­ний ін­ве­сти­цій­ний (не по­зи­че­ний) зе­мель­ний ка­пі­тал, ло­бі­ю­ють прийня­т­тя за­ко­ну про обіг ро­дю­чих зе­мель як на­чеб­то «за­вер­шаль­ний» етап «кол­го­спної зе­мель­ної ре­фор­ми» в Укра­ї­ні. Ма­лень­кий, але сут­тє­вий се­крет успі­ху… Оче­ви­дним є й те, що зе­мель­ну ре­фор­му в Укра­ї­ні по­трі­бно звер­ши­ти не ли­ше як но­ву, ком­пле­ксну і си­стем­ну в сві­тлі ви­мог Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни —не­мов­би із чи­сто­го ар­ку­ша, а й ре­аль­но «пе­ре­ре­фор­му­ва­ти» здій­сне­не до­те­пер, ви­прав­ля­ю­чи в за­кон­ний спо­сіб допу­ще­ні по­мил­ки й не­до­ре­чно­сті.

Зокре­ма, для спра­ве­дли­во­го розв’яза­н­ня шту­чно ство­ре­ної про­бле­ми із пра­вом на від­чу­же­н­ня на­бу­тих у не­при­ро­дний спо­сіб зе­мель­них ча­сток (па­їв) — вір­ту­аль­них ді­ля­нок (меж), по­трі­бно за­сто­су­ва­ти об’єктив­ний ме­ха­нізм ре­фор­ми як скла­до­вий і обов’яз­ко­вий ре­цепт ви­хо­ду із зе­мель­ної кри­зи.

Для цьо­го на­сам­пе­ред слід зна­ти, що «при­ско­ре­н­ня», від­по­від­но до ука­зів пре­зи­ден­та Укра­ї­ни (1994, 1995), де­кла­ро­ва­ної «зе­мель­ної» як аграр­ної ре­фор­ми від­бу­ва­ло­ся під га­слом: «Зем­ля має на­ле­жа­ти тим, хто її обро­бляє», тоб­то мі­сце­вим зем­ле­ро­бам.

Ке­ру­ю­чись та­кою ви­мо­гою, дер­жа­ва са­ма вка­за­ла, ко­му із 7 млн се­лян і скіль­ки з 27,5 млн га зе­мель по­да­ру­ва­ти без­пла­тно сіль­сько­го­спо­дар­ських угідь як при­ро­дних об’єктів. Із пе­ре­да­них у ко­ле­ктив­ну вла­сність зе­мель, шля­хом па­ю­ва­н­ня їх на рів­ні час­тки (паї) без ви­ді­ле­н­ня у на­ту­рі (на мі­сце­во­сті) ко­жно­му окре­мо­му го­спо­дар­ству для ор­га­ні­за­ції вла­сних го­спо­дарств на до­бро­віль­ній осно­ві. Уряд схва­лив ме­то­ди­ку оці­ню­ва­н­ня їх у ка­да­стро­вих ге­кта­рах і в гро­шо­во­му (вар­ті­сно­му) ви­ра­зі та ор­га­ні­зу­вав по­всю­дне ви­го­тов­ле­н­ня і ви­да­чу сер­ти­фі­ка­тів на пра­во та­кої вла­сно­сті, не га­ран­ту­ю­чи вка­за­ної ці­ни. Ор­га­ни дер­жа­ви са­мо­стій­но (пі­сля прийня­т­тя Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, в якій від­су­тні нор­ми «ко­ле­ктив­на вла­сність на зем­лю») — без рі­ше­н­ня вла­сни­ків сер­ти­фі­ка­тів про ба­жа­н­ня одер­жа­ти на­ле­жні зем­лі (зе­мель­ної ді­лян­ки) в на­ту­рі, для са­мо­стій­но­го обро­бі­тку — за­мі­ни­ли на дер­жав­ні акти про пра­во при­ва­тної вла­сно­сті на зе­мель­ні ді­лян­ки (вка­зав­ши в актах ли­ше їхні вір­ту­аль­ні ме­жі) як об’єкти ци­віль­них прав. Цим са­мим бу­ло лі­кві­до­ва­но пра­во вла­сно­сті на «по­да­ро­ва­ну» час­тку (пай) при­ро­дно­го об’єкта, па­ра­ме­три яко­го (ка­да­стро­ві ге­кта­ри і гро­ші) за­зна­ча­лись у лі­кві­до­ва­них сер­ти­фі­ка­тах. Ав сі­чні 2001 р. бу­ло за­ко­но­дав­чо на­кла­де­но за­бо­ро­ну (мо­ра­то­рій, що діє до­сі) на від­чу­же­н­ня прав на зе­мель­ні час­тки (паї).

Пі­зні­ше дер­жа­ва са­ма від­мо­ви­ла­ся від дер­жав­них актів на всі зе­мель­ні ді­лян­ки на ко­ристь комп’ютер­ної зе­мель­но­ре­є­стра­цій­ної си­сте­ми, пе­ре­клав­ши на са­мих се­лян від­по­від­аль­ність за не­об­хі­дність дер­жав­ної ре­є­стра­ції їхніх меж і прав на них, у то­му чи­слі фі­нан­су­ва­н­ня до­да­тко­вих ро­біт.

За усіх цих об’єктив­них умов ли­ше дер­жа­ва має пер­шо­чер­го­ве пра­во на та­кі роз­па­йо­ва­ні зем­лі у ра­зі від­мо­ви се­лян (ро­ди­чів пер­шої чер­ги) са­мо­стій­но їх обро­бля­ти. При цьо­му вар­тість «по­да­рун­ка», вка­за­на в сер­ти­фі­ка­ті, по­вин­на ком­пен­су­ва­ти­ся вла­сни­кам па­їв (спад­ко­єм­цям) у вка­за­них роз­мі­рах.

Та­кий спра­ве­дли­вий, одно­зна­чний і про­зо­рий ме­ха­нізм пер­шо­чер­го­во­го пра­ва ви­ку­пу (по­вер­не­н­ня) на­бу­тих па­їв до зе­мель за­па­су як кон­со­лі­ду­ю­чий рі­зні ін­те­ре­си від­криє мо­жли­во­сті не ли­ше для ви­прав­ле­н­ня допу­ще­них по­ми­лок, зне­шко­дже­н­ня ко­ру­пцій­них схем і без­бо­лі­сно­го вре­гу­лю­ва­н­ня за­над­то за­плу­та­них від­но­син «вла­сно­сті» з мо­ти­вів су­спіль­них по­треб, але й для не­д­опу­ще­н­ня оста­то­чної «пар­це­ля­ції» про­ду­ктив­них ма­си­вів угідь; здій­сне­н­ня за­хи­сту пра­ва па­йо­ви­ків на «по­да­ро­ва­ні» у не­при­ро­дний спо­сіб зе­мель­ні паї; мо­жли­во­го без­про­блем­но­го фор­му­ва­н­ня ці­лі­сних ма­си­вів і про­по­но­ва­них го­спо­дарств сі­мей­но­го ти­пу; га­ран­ту­ва­н­ня про­до­воль­чої без­пе­ки і еко­ло­гі­чної рів­но­ва­ги та ін­ших су­спіль­но зна­чу­щих ін­те­ре­сів. Одно­ча­сно від­кри­є­ться мо­жли­вість здій­сни­ти за­хо­ди з охо­ро­ни і під­ви­ще­н­ня ро­дю­чо­сті ´рун­тів то­що.

При цьо­му існу­ю­чі орен­дні від­но­си­ни із че­сни­ми і за­ко­но­слу­хня­ни­ми орен­да­ря­ми зе­мель­них па­їв (ді­ля­нок), які до­бро­віль­но й ціл­ко­ви­то бра­ти­муть участь у звер­шен­ні про­по­но­ва­ної зе­мель­ної ре­фор­ми в Укра­ї­ні, збе­рі­га­ти­му­ться до мо­мен­ту за­вер­ше­н­ня тер­мі­ну їх дії або на ін­ших вза­є­мо­ви­гі­дних умо­вах, що від­по­від­а­ти­муть за­галь­но­на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам. Істи­на зе­мель­но­го ба­лан­су… Успі­шність зе­мель­ної ре­фор­ми та­кож за­ле­жить від усві­дом­ле­н­ня за­кон­них ін­те­ре­сів го­лов­них її уча­сни­ків. Зокре­ма, до­ся­гне­н­ня ін­те­ре­су над­хо­дже­н­ня ста­біль­но зро­ста­ю­чих до­хо­дів до бю­дже­тів мі­сце­вих гро­мад у ви­гля­ді по­да­тку на всі об’єкти не­ру­хо­мо­сті — у ме­жах і за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів, у то­му чи­слі на зе­мель­ні ді­лян­ки при­ва­тної, дер­жав­ної та ко­му­наль­ної вла­сно­сті як об’єкти ци­віль­них прав, а та­кож до бю­дже­ту На­ціо­наль­ної зе­мель­ної уста­но­ви у ви­гля­ді рен­то­узго­джу­валь­но­го при­бу­тку (до­хо­ду) за ко­ри­сту­ва­н­ня при­ро­дни­ми об’єкта­ми пра­ва вла­сно­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду, що зна­хо­дя­ться в ме­жах усіх ді­ля­нок (єди­ний зе­мель­ний по­да­ток), оскіль­ки роз­мір їх ко­ре­лю­ва­ти­ме­ться і ко­ре­спон­ду­ва­ти­ме­ться між со­бою та з ре­аль­ною їхньою цін­ні­стю й до­хі­дні­стю та із ре­зуль­та­та­ми го­спо­дар­ської (ко­мер­цій­ної) ді­яль­но­сті. Про­те за ва­жли­ві­стю і вер­хо­вен­ством ін­те­ре­сів, зокре­ма в сіль­сько­му про­сто­рі, про­гля­да­є­ться що­най­мен­ше п’ять груп.

По-пер­ше, це всі гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни — спів­вла­сни­ки зем­лі та її при­ро­дних ре­сур­сів, які ма­ють основ­ний за­галь­но­на­ціо­наль­ний ін­те­рес до ство­ре­н­ня умов ра­ціо­наль­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ва­н­ня всі­ма суб’єкта­ми на те­ри­то­рії дер­жа­ви і до ство­ре­н­ня спри­я­тли­вих умов іні­ці­а­тив­ним гро­ма­дя­нам-го­спо­да­рям і під­при­єм­цям, які до­бро­віль­но ба­жа­ють здій­сню­ва­ти свою ком­фор­тну за­мо­жну жит­тє­ді­яль­ність у здо­ро­во­му при­ро­дно­му се­ре­до­ви­щі. Із цим ін­те­ре­сом не мо­жуть кон­флі­кту­ва­ти всі ін­ші «впо­до­ба­н­ня і за­ба­ган­ки».

По-дру­ге, це жи­те­лі сіль­ських те­ри­то­рій — усі чле­ни мі­сце­вих те­ри­то­рі­аль­них гро­мад, рі­вень жит­тє­ді­яль­но­сті й до­бро­бу­ту яких пов’яза­ний із рів­нем со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку від­по­від­ної те­ри­то­рії, охо­ро­ною та ра­ціо­наль­ним ви­ко­ри­ста­н­ням при­ро­дних ре­сур­сів в агро­ланд­ша­фтах та зі ста­ном еко­ло­гі­чної без­пе­ки нав­ко­ли­шньо­го при­ро­дно­го се­ре­до­ви­ща. Во­ни уосо­блю­ва­ти­муть основ­ний ін­те­рес те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди шля­хом фор­му­ва­н­ня та ре­а­лі­за­ції про­гра­ми со­ці­аль­но­еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку кон­кре­тної те­ри­то­рії (в ме­жах і за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів) від­по­від­но до за­галь­но­на­ціо­наль­но­го ін­те­ре­су.

По-тре­тє, це вла­сни­ки зе­мель­них па­їв — усі гро­ма­дя­ни, яким на­да­ва­ли пра­во на зе­мель­ні паї без ви­зна­че­н­ня в на­ту­рі за­для ор­га­ні­за­ції вла­сно­го го­спо­дар­ства та зро­ста­н­ня сі­мей­но­го до­бро­бу­ту з огля­ду на те, що зем­ля по­вин­на на­ле­жа­ти тим, хто її обро­бляє. Основ­ний ін­те­рес ці­єї гру­пи по­ля­гає в одер­жан­ні ма­кси­маль­ної ви­го­ди від роз­по­ря­дже­н­ня на­бу­тою вла­сні­стю на зе­мель­ний пай (ді­лян­ку) — в один із спосо­бів, що від­по­від­ає ви­мо­гам со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку та зе­мель­но­те­ри­то­рі­аль­но­му устрою від­по­від­ної те­ри­то­рії. Це та­кі спосо­би: — отри­ма­н­ня зе­мель­ної ді­лян­ки в на­ту­рі (ді­ля­нок — ра­зом із ро­ди­ча­ми) для ор­га­ні­за­ції вла­сно­го осо­би­сто­го чи се­лян­сько­го (фер­мер­сько­го) го­спо­дар­ства, що ´рун­ту­є­ться на вла­сній пра­ці та пра­ці чле­нів сім’ї;

— пе­ре­да­ча в орен­ду зе­мель­но­го паю (кон­со­лі­до­ва­ної ді­лян­ки) че­сним і за­ко­но­слу­хня­ним орен­да­рям;

— у ра­зі ви­ни­кне­н­ня ба­жа­н­ня з мо­мен­ту на­бу­т­тя пра­ва на зе­мель­ний пай (ді­лян­ку) від­чу­жи­ти йо­го (її), не­за­ле­жно від то­го, які опе­ра­ції здій­сню­ва­ли­ся з ни­ми впро­довж дії мо­ра­то­рію і хто фа­кти­чно здій­снює зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня, во­ни по­вер­та­ю­ться до зе­мель за­па­су для кон­со­лі­да­ції та фор­му­ва­н­ня ці­лі­сних го­спо­дар­ських оди­ниць, а їхні вла­сни­ки (спад­ко­єм­ці) га­ран­то­ва­но одер­жу­ють від­по­від­ні ко­шти;

— від­у­мер­ла вла­сність на зе­мель­ні паї (ді­лян­ки) пе­ре­хо­дить до зе­мель за­па­су.

По-че­твер­те, це вла­сни­ки осо­би­стих се­лян­ських го­спо­дарств і їхні чле­ни, які при­єд­на­ли свої зе­мель­ні паї до го­спо­дар­ства для йо­го роз­ши­ре­н­ня, а та­кож вла­сни­ки сі­мей­них фер­мер­ських го­спо­дарств і їхні чле­ни (існу­ю­чі та но­ві), які ма­ють основ­ний ін­те­рес до без­пе­ре­шко­дно­го ве­де­н­ня сво­го го­спо­дар­ства в спри­я­тли­вих умо­вах, від­по­від­но до за­галь­но­на­ціо­наль­но­го ін­те­ре­су та ін­те­ре­су мі­сце­вої те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди, здій­сню­ю­чи ком­фор­тну за­мо­жну жит­тє­ді­яль­ність у здо­ро­во­му при­ро­дно­му се­ре­до­ви­щі.

По-п’яте, це вла­сни­ки сіль­сько­го­спо­дар­ських під­при­ємств, ко­опе­ра­ти­вів, то­ва­риств та ін­ших го­спо­дарств, зокре­ма й фер­мер­ських, а та­кож вла­сни­ки рі­зно­ма­ні­тних агро­бі­зне­со­вих стру­ктур, у то­му чи­слі агро­хол­дин­гів, які орен­ду­ють зе­мель­ні паї (ді­лян­ки) та ін­ші зе­мель­ні ді­лян­ки дер­жав­ної чи ко­му­наль­ної вла­сно­сті для здій­сне­н­ня ко­ри­сту­ва­н­ня при­ро­дни­ми об’єкта­ми пра­ва вла­сно­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду в їхніх ме­жах, ма­ють основ­ний ін­те­рес до без­пе­ре­шко­дно­го ве­де­н­ня сво­го агро­бі­зне­су ли­ше ме­то­да­ми, що узго­джу­ю­ться з ви­мо­га­ми за­галь­но­на­ціо­наль­но­го ін­те­ре­су та ін­те­ре­су мі­сце­вої те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди, де роз­та­шо­ва­ні та­кі ді­лян­ки.

При цьо­му у пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, Вер­хов­ної Ра­ди і уря­ду має бу­ти ли­ше один ін­те­рес — яким чи­ном за­без­пе­чи­ти ба­лан­су­ва­н­ня всіх ін­те­ре­сів, що узго­джу­ю­ться із за­галь­но­на­ціо­наль­ни­ми та ціл­ко­ви­то від­по­від­а­ють де­кла­ро­ва­ним кон­сти­ту­цій­ним нор­мам пря­мої дії як істин­ним ін­те­ре­сам.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.