Бо­роть­ба з лу­пою че­рез усі­кно­ве­н­ня го­ло­ви

По­да­тко­ре­фор­ма­то­ри бо­рю­ться з не­пра­виль­ним ви­ко­на­н­ням за­ко­ну шля­хом ви­прав­ле­н­ня за­ко­ну, а не йо­го ви­ко­нав­ців

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Да­ни­ло ГЕТМАНЦЕВ, до­ктор юри­ди­чних на­ук, про­фе­сор

Ін­ко­ли в тру­дно­щах вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня лю­дей вин­ні не одві­чні его­їзм та ду­рість, а щи­ра ві­ра лю­дей у те, чо­го не існує. На­при­клад, в істи­ну і спра­ве­дли­вість. Шу­ка­ну, аб­со­лю­тну цін­ність, до­ско­на­лу фор­му, яка, зві­сно ж, існує, однак, на жаль, тіль­ки в на­шій сві­до­мо­сті. Ця по­мил­ка зов­ні ви­гля­дає бла­го­ро­дні­ше, і то­му нам хо­че­ться ві­ри­ти, що са­ме во­на на­ди­хну­ла по­да­тко­ре­фор­ма­то­рів на змі­ни до КК Укра­ї­ни, за­про­по­но­ва­ні за­ко­но­про­е­ктом №8151.

Ми всі спри­йма­є­мо по­дії, яви­ща, ре­чі че­рез при­зму сво­єї суб’єктив­ної сві­до­мо­сті, об­тя­же­ної до­сві­дом, зна­н­ня­ми (або по­мил­ка­ми) і вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми. На­ша кар­ти­на сві­ту — кар­ти­на «для се­бе» і «че­рез се­бе». Ми оці­ню­є­мо їх. І на­ша оцін­ка ви­зна­чає їхню су­тність у на­шій сві­до­мо­сті, а от­же — на­справ­ді. Ство­ре­ні на­ми та­ким чи­ном хи­бні обра­зи зі­штов­ху­ю­ться з со­тня­ми обра­зів цьо­го ж са­мо­го яви­ща, так са­мо ство­ре­них ін­ши­ми. І всі во­ни, ма­ю­чи одна­ко­ві пра­ва на істин­ність, по­мил­ко­ві. Не­скін­чен­но пра­гну­чи в на­шій сві­до­мо­сті до пер­шо­дже­ре­ла, во­ни зав­жди від­рі­зня­ю­ться від ньо­го, утво­рю­ю­чи на­шу, уні­каль­ну, але все-та­ки по­мил­ко­ву кар­ти­ну сві­ту.

На­їв­но по­сту­лю­ю­чи існу­ва­н­ня аб­со­лю­тної цін­но­сті або до­ско­на­лої фор­ми, ви­ди­мої нам на­ши­ми очи­ма, ми щи­ро не ро­зу­мі­є­мо, чо­му та­ка про­ста річ не спри­йма­є­ться ото­че­н­ням. Ми не мо­же­мо зна­йти спіль­но­го зна­мен­ни­ка для двох хи­бних кар­тин сві­ту чи бо­дай їх ча­стин, хо­ча для цьо­го ін­ко­ли про­сто слід роз­гор­ну­ти під­ру­чник те­о­рії пра­ва для сту­ден­тів пер­шо­го кур­су уні­вер­си­те­ту.

Усі спро­би по­шу­ку про­стої фор­ми, яка б за­без­пе­чу­ва­ла аб­со­лю­тну спра­ве­дли­вість, в істо­рії за­вер­шу­ва­ли­ся або про­ва­лом, або тра­ге­ді­єю че­рез не­мо­жли­вість зав­да­н­ня. Хо­ча са­ма со­бою аб­со­лю­тна спра­ве­дли­вість є одним із основ­них дви­гу­нів будь-яких со­ці­аль­них по­тря­сінь та ре­во­лю­цій. Її під­но­си­ли на щит в ім’я до­бра і в ім’я зла, не­су­чи смерть і не­су­чи по­ря­ту­нок, не­су­чи ка­ру і звіль­не­н­ня від неї. До­ся­гне­н­ня спра­ве­дли­во­сті — не­за­мін­ний акту­аль­ний мо­тив для всіх ча­сів і всіх по­лі­ти­чних сил.

Не знаю, чи тре­ба бу­ло пу­ска­ти­ся в та­кі роз­ло­гі мір­ку­ва­н­ня, шу­ка­ю­чи при­чи­ну та­кої за­ви­дної жит­тє­зда­тно­сті дис­ку­сії про не­об­хі­дність ре­фор­му­ва­н­ня ни­ні­шньо­го ін­сти­ту­ту кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті за по­да­тко­ві пра­во­по­ру­ше­н­ня (ст. 212, 212-1 КК) шля­хом спро­ще­н­ня її кон­стру­кції. Однак азарт і енер­гія по­да­тко­вих ен­ту­зі­а­стів, які так по­слі­дов­но вже кіль­ка ро­ків но­ся­ться з іде­єю ви­хо­ло­щу­ва­н­ня ст. 212 КК, ви­кли­кає ін­те­рес і по­тре­бує гли­бо­ко­го осми­сле­н­ня.

Впер­тість у до­ся­гнен­ні ме­ти, яка су­пе­ре­чить здо­ро­во­му глу­зду, на­штов­хує на дум­ку, що річ усе-та­ки не в зі­ткнен­ні рі­зних кар­тин сві­ту, а ли­ше в не­до­сить гли­бо­ко­му ро­зу­мін­ні су­тно­сті об’єктив­ної і суб’єктив­ної сто­рін по­да­тко­во­го зло­чи­ну.

Зві­сно, на­ба­га­то про­сті­ше бу­ло б, як це пе­ред­ба­че­но за­ко­но­про­е­ктом №8151, зве­сти по­да­тко­ву від­по­від­аль­ність до від­по­від­аль­но­сті за ухи­ле­н­ня від спла­ти тіль­ки узго­дже­но­го по­да­тко­во­го зо­бов’яза­н­ня, ні­би про­дов­жив­ши кри­мі­наль­но-пра­во­вою сан­кці­єю нор­ми По­да­тко­во­го ко­де­ксу, які та­кож вста­нов­лю­ють від­по­від­аль­ність за не­спла­ту по­да­тку.

Однак для по­ча­тку ре­фор­ма­то­рам не гріх бу­ло б про­чи­та­ти ст. 56 ПК (а кра­ще — й ін­ші нор­ми), що до­зво­ляє кіль­ка ра­зів змі­ню­ва­ти ста­тус гро­шо­во­го зо­бов’яза­н­ня з узго­дже­но­го на­зад у не­узго­дже­не шля­хом про­стої по­да­чі по­зо­ву в адмі­ні­стра­тив­ний суд (упро­довж 1095 днів від мо­мен­ту ви­не­се­н­ня по­да­тко­во­го по­ві­дом­ле­н­ня-рі­ше­н­ня), що са­мо со­бою ро­бить пер­спе­кти­ву при­тя­гне­н­ня зло­чин­ця до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті при­мар­ною.

Однак не бу­де­мо бу­кво­їда­ми, зу­пи­ня­ю­чись на цих про­тив­них ви­со­ко­му по­льо­ту фан­та­зії по­да­тко­вих кон­стру­кто­рів дрі­бни­цях. Адже їхня кар­ти­на сві­ту про­ста й зро­зумі­ла, а ви­бра­на ни­ми юри­ди­чна фор­ма, зда­є­ться, іде­аль­но під­хо­дить для за­хи­сту прав пла­тни­ків по­да­тків від по­да­тко­во­го сва­ві­л­ля. Та чи тіль­ки за­хист прав пла­тни­ка по­да­тків є ме­тою кри­мі­наль­но-пра­во­во­го й по­да­тко­во-пра­во­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня? Чи все-та­ки ін­сти­тут від­по­від­аль­но­сті має ін­ші ці­лі? Ска­жі­мо, ефе­ктив­но сти­му­лю­ва­ти пла­тни­ка по­да­тків до пра­во­мір­ної по­ве­дін­ки або утвер­ди­ти спра­ве­дли­вість опо­да­тку­ва­н­ня шля­хом аде­ква­тно­го по­ка­ра­н­ня пра­во­по­ру­шни­ка.

Про­сті від­по­віді на скла­дні за­пи­та­н­ня не мо­жуть не при­ва­блю­ва­ти. У них хо­ро­ше все, за ви­ня­тком то­го, що їх не існує.

Ро­збе­рі­мо­ся у пра­во­вій су­тно­сті ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня, від­по­від­аль­ність за яке пе­ред­ба­че­не го­ре­зві­сною ст. 212 КК. За­кон (ні кри­мі­наль­ний, ні по­да­тко­вий) не роз­кри­ває су­тно­сті за­зна­че­но­го по­ня­т­тя. Однак си­стем­ний ана­ліз ПК дає мо­жли­вість ді­йти ви­снов­ку, що ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня не є про­стою не­спла­тою по­да­тку.

Ми на­ма­га­є­мо­ся роз­ме­жу­ва­ти не­спла­ту по­да­тку й ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня про­сто, роз­ме­жо­ву­ю­чи скла­ди пра­во­по­ру­шень за дже­ре­ла­ми пра­ва (при­на­ле­жно­сті до рі­зних га­лу­зей), суб’єкта­ми (від­су­тні­стю кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті юри­ди­чних осіб за ст. 212) та ін­ши­ми фор­маль­ни­ми озна­ка­ми. Однак роз­бі­жність на­ба­га­то глиб­ша. Во­на кри­є­ться у пра­во­вій при­ро­ді цих явищ. За­ко­но­да­вець пе­ред­ба­чає кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність не за не­спла­ту по­да­тку до бю­дже­ту, а за нав­ми­сний обман дер­жа­ви з ме­тою звіль­не­н­ня від по­да­тко­во­го окла­ду або змен­ше­н­ня йо­го. Не­спла­та по­да­тку — по­ня­т­тя шир­ше, ніж ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня. При цьо­му про­ста не­спла­та (за яку, до ре­чі, по­да­тко­вий за­кон пе­ред­ба­чає фі­нан­со­ву від­по­від­аль­ність (ст. 123, 126 КК) не має та­ко­го сту­пе­ня су­спіль­ної не­без­пе­ки, який має ухи­ле­н­ня. Адже ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня — це не са­ма со­бою не­спла­та по­да­тку, це не­пра­во­мір­на по­ве­дін­ка осо­би, спря­мо­ва­на на не­спла­ту шля­хом ство­ре­н­ня пе­ре­пон для по­да­тко­во­го кон­тро­лю, подаль­шо­го уни­ка­н­ня не тіль­ки до­бро­віль­ної, а й при­му­со­вої спла­ти. У цьо­му й по­ля­гає під­ви­ще­на су­спіль­на не­без­пе­ка ді­я­н­ня, що ка­ра­є­ться кри­мі­наль­но.

При ухи­лен­ні пла­тник по­да­тків чи­нить нав­ми­сні дії (у т.ч. у фор­мі без­ді­яль­но­сті), пря­мо або опо­се­ред­ко­ва­но спря­мо­ва­ні на не­пра­во­мір­не змен­ше­н­ня по­да­тко­во­го тя­га­ря. Та­ким чи­ном, кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність не є й не мо­же бу­ти про­дов­же­н­ням від­по­від­аль­но­сті фі­нан­со­вої, як це, фа­кти­чно, про­по­ну­є­ться в за­ко­но­про­е­кті №8151.

Ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня, за сво­єю при­ро­дою, є ша­храй­ством, ко­ли обма­ню­є­ться дер­жа­ва, щоб ускла­дни­ти ви­яв­ле­н­ня остан­ньою су­ми не­д­опла­ти. Але, на від­мі­ну від кла­си­чно­го ша­храй­ства, ухи­ле­н­ня спря­мо­ва­не не на отри­ма­н­ня чу­жо­го май­на, а на не­д­опу­ще­н­ня пра­во­мір­но­го від­чу­же­н­ня май­на пла­тни­ка по­да­тків. Ці нав­ми­сні, як пра­ви­ло, узго­дже­ні між со­бою дії під­по­ряд­ко­ва­ні єди­ній ме­ті.

Пра­виль­не ро­зу­мі­н­ня суб’єктив­ної і об’єктив­ної ча­стин скла­ду зло­чи­ну дає мо­жли­вість зня­ти на­ду­ма­ну про­бле­му ду­блю­ва­н­ня двох ви­дів від­по­від­аль­но­сті за одне пра­во­по­ру­ше­н­ня ні­би всу­пе­реч кон­сти­ту­цій­но­му прин­ци­пу non bis in idem. Оче­ви­дно, що при істо­тно від­мін­них під­ста­вах (пра­во­по­ру­ше­н­нях) ні про­це­ду­ри при­тя­гне­н­ня до від­по­від­аль­но­сті, ні сан­кції не ду­блю­ю­ться. На про­ти­ва­гу цьо­му, за­про­по­но­ва­не в за­ко­но­про­е­кті №8151 при­тя­гне­н­ня до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті тіль­ки за не­спла­ту узго­дже­но­го по­да­тко­во­го зо­бов’яза­н­ня, з усі­єю оче­ви­дні­стю, су­пе­ре­чить за­зна­че­но­му прин­ци­пу, вста­нов­лю­ю­чи для пла­тни­ка по­да­тків по­двій­ну від­по­від­аль­ність (кри­мі­наль­ну і фі­нан­со­ву) за ско­є­н­ня одно­го й то­го са­мо­го пра­во­по­ру­ше­н­ня.

Та­ке ро­зу­мі­н­ня ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня ро­бить оче­ви­дним те, що йо­го пре­дме­том най­ча­сті­ше є не узго­дже­не по­да­тко­ве зо­бов’яза­н­ня, а про­цес ухи­ле­н­ня від­бу­ва­є­ться вза­га­лі за ме­жа­ми здій­сню­ва­ної в по­да­тко­вих про­це­ду­рах ди­на­мі­ки гро­шо­во­го зо­бов’яза­н­ня. По­над те, не­спла­та узго­дже­но­го по­да­тко­во­го зо­бов’яза­н­ня, за­де­кла­ро­ва­но­го пла­тни­ком по­да­тків, який не має мо­жли­во­сті йо­го спла­ти­ти, ні­ко­ли не під­па­да­ти­ме під склад, пе­ред­ба­че­ний ст. 212! Як не бу­де під­па­да­ти під ст. 212 і зло­вжи­ва­н­ня з бо­ку пла­тни­ка по­да­тків сво­ї­ми пра­ва­ми для уни­кне­н­ня опо­да­тку­ва­н­ня, оскіль­ки, злов­жи­ва­ю­чи пра­ва­ми, пла­тник по­да­тків не здій­снює пра­во­по­ру­ше­н­ня, що є обов’яз­ко­вою під­ста­вою для будь-якої від­по­від­аль­но­сті.

Під­трим­ка за­про­по­но­ва­них за­ко­но­про­е­ктом змін до ст. 212, 212-1 пар­ла­мен­том, без жо­дних пе­ре­біль­шень, атро­фує кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність як за­хід за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня по­да­тко­во­го обов’яз­ку пла­тни­ком по­да­тків. Мо­жли­во, це й ма­ли на ува­зі при­бі­чни­ки ідеї бо­роть­би з лу­пою че­рез усі­кно­ве­н­ня го­ло­ви. Але в та­ко­му ра­зі че­сні­ше про­сто ви­лу­чи­ти ст. 212, 212-1 з текс­ту кри­мі­наль­но­го за­ко­ну.

Ці­ка­во, що, з ін­шо­го бо­ку, ав­то­ри за­ко­но­про­е­кту про­по­ну­ють по­си­ли­ти кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність за фі­ктив­не під­при­єм­ни­цтво (ст. 205 КК), пе­ред­ба­чив­ши ква­лі­фі­ко­ва­ний склад зло­чи­ну в ча­сти­ні 2. Оче­ви­дно, та­ка бли­ску­ча ідея не має до­ста­тніх під­став, че­рез бо­дай ту ж та­ки ст. 205, по якій уже дав­но пла­че де­кри­мі­на­лі­за­ція. Адже ство­ре­н­ня ком­па­нії без ме­ти за­йма­ти­ся під­при­єм­ни­цькою ді­яль­ні­стю не більш су­спіль­но не­без­пе­чне, ніж про­гу­лян­ка го­ля­ка мо­ро­зно­го зи­мо­во­го дня. Тим ча­сом рі­вень су­спіль­ної не­без­пе­ки, без­пе­ре­чно, під­ви­щу­є­ться, ко­ли йде­ться про ство­ре­н­ня фі­ктив­ної фір­ми як спо­сіб ско­є­н­ня ін­шо­го зло­чи­ну — вже зга­да­но­го на­ми ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня (по­да­тко­во­го ша­храй­ства). То­му до­ціль­ні­ше бу­ло б, ви­лу­чив­ши ст. 205 із КК, до­пов­ни­ти ст. 212 КК від­по­від­ним ква­лі­фі­ко­ва­ним скла­дом.

Чо­му, на­ма­га­ю­чись ви­пра­ви­ти те, що во­че­видь не­спра­ве­дли­ве (як у на­шо­му ви­пад­ку ви­ко­ри­ста­н­ня кри­мі­наль­но­го пе­ре­слі­ду­ва­н­ня на зле), по­да­тко­ре­фор­ма­то­ри остан­ніх ро­ків зав­жди на­ма­га­ю­ться зна­йти від­по­відь у кон­сер­ва­то­рії? Чо­му во­ни бо­рю­ться з не­пра­виль­ним ви­ко­на­н­ням за­ко­ну шля­хом ви­прав­ле­н­ня за­ко­ну, а не то­го, хто йо­го, за­кон, ви­ко­нує? Адже шко­ля­ре­ві оче­ви­дна згу­бність та­ких пра­ктик.

Кри­мі­наль­на від­по­від­аль­ність за ухи­ле­н­ня від опо­да­тку­ва­н­ня по­вин­на бу­ти. При­чо­му в пе­ред­ба­че­них чин­ним за­ко­ном скла­дах, об’єктив­на сто­ро­на яких охо­плює со­бою все рі­зно­ма­ні­т­тя спосо­бів ухи­ле­н­ня пла­тни­ка по­да­тків від опо­да­тку­ва­н­ня, не за­ми­ка­ю­чи кри­мі­наль­не пе­ре­слі­ду­ва­н­ня у вузь­кі рам­ки про­це­дур по­да­тко­во­го адмі­ні­стру­ва­н­ня. По­збав­ля­ю­чи про­ку­ро­ра, де­те­кти­ва, слід­чо­го дис­кре­ції — не­від’єм­ної скла­до­вої їхньо­го пра­во­во­го ста­ту­су, ми не про­сто за­во­ди­мо їх у рам­ки, ми тим са­мим умер­тв­ля­є­мо ін­сти­тут кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті за по­да­тко­ві пра­во­по­ру­ше­н­ня як та­кий. Не хо­че­ться ві­ри­ти, що нам справ­ді ви­ста­чить не­ві­гла­ства для ско­є­н­ня та­кої по­мил­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.