З лю­бов’ю до жи­т­тя

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ві­ктор ВЕРГУНОВ, ака­де­мік НААН

У кві­тні на дер­жав­но­му рів­ні від­зна­ча­є­ться ві­сім­де­ся­ти­річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня ві­до­мо­го вче­но­го в га­лу­зі аграр­них на­ук, гро­мад­сько­го і по­лі­ти­чно­го ді­я­ча, Ге­роя Укра­ї­ни Ми­хай­ла Ва­си­льо­ви­ча Зуб­ця.

Ми­ну­ло вже 5 ро­ків, як не ста­ло ці­єї не­пе­ре­сі­чної осо­би­сто­сті, уче­но­го, до­бре зна­но­го в ши­ро­ких ко­лах фа­хів­ців-аграр­ни­ків в Укра­ї­ні та за її ме­жа­ми. Йо­го жи­т­тя і ді­яль­ність — яскра­вий при­клад то­го, як обда­ро­ва­на лю­ди­на, зав­дя­ки на­по­ле­гли­вій пра­ці та Бо­жо­му бла­го­во­лін­ню, мо­же ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал і ще за жи­т­тя здо­бу­ти ціл­ком за­слу­же­не ви­зна­н­ня.

На­ро­див­ся М.зу­бець 7 кві­тня (на Бла­го­ві­ще­н­ня) 1938 р. в с. Но­ва Ба­сань Бо­бро­ви­цько­го ра­йо­ну на Чер­ні­гів­щи­ні. Йо­го ба­тько, Ва­силь Юхи­мо­вич, був зна­ме­ни­тим на всю Пів­ні­чну Укра­ї­ну ко­ва­лем. З май­стер­ні­стю юве­лі­ра тво­рив він ди­ва ко­валь­сько­го ми­сте­цтва. Час від ча­су, на за­про­ше­н­ня пра­ців­ни­ків цир­ку, при­їздив до Ки­є­ва під­ко­ву­ва­ти їхніх ко­ней. За­ги­нув на фрон­ті під Ле­нін­гра­дом у 1943 р., ко­ли си­но­ві ви­пов­ни­ло­ся ли­ше 5 ро­ків. Ма­ти, Па­ра­ска Іл­лів­на, бу­ла лан­ко­вою, пра­цю­ва­ла на бу­ря­ко­вих план­та­ці­ях.

Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич на­ле­жить до по­ко­лі­н­ня, яке на­зи­ва­ють ді­тьми вій­ни. Вій­на по­кла­ла на слаб­кі пле­чі під­лі­тків ви­про­бу­ва­н­ня, що під си­лу тіль­ки до­ро­слим. Тяж­ка пра­ця та що­ден­ні зли­дні — са­ме та­кою бу­ла ре­аль­ність для юно­го Зуб­ця. Про­те це не про­сто да­ло йо­му мо­жли­вість ста­ти са­мо­стій­ним у пов­сяк­ден­ні, а й на­вчи­ло бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність за прийня­ті рі­ше­н­ня, бу­ти на­по­ле­гли­вим у будь-якій пра­ці. Усе сві­до­ме жи­т­тя він по­стій­но вдо­ско­на­лю­вав свої зна­н­ня та вмі­н­ня.

Пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли вчи­те­лі ре­ко­мен­ду­ва­ли Ми­хай­лу всту­па­ти до ви­шу. Не­зва­жа­ю­чи на від­су­тність гро­шей на на­вча­н­ня, хло­пець усе ж ви­рі­шив по­да­ти­ся до Ки­є­ва, щоб опа­ну­ва­ти про­фе­сію вер­ста­тни­ка. Ма­ти — чи не єди­на лю­ди­на в йо­го жит­ті, яку він во­дно­час бо­го­тво­рив і по­бо­ю­вав­ся, — під­три­ма­ла.

Вже то­ді ви­кла­да­чі Те­хні­чно­го учи­ли­ща № 1 про­гно­зу­ва­ли та­ла­но­ви­то­му юна­ку сві­тле май­бу­тнє, на­сам­пе­ред на ін­же­нер­ній ни­ві. Як най­кра­що­му ви­пу­скни­ко­ві учи­ли­ща, Ми­хай­ло­ві бу­ло при­сво­є­но п’ятий роз­ряд вер­ста­тни­ка. За рік ро­бо­ти на Ки­їв­сько­му за­во­ді пор­цій­них ав­то­ма­тів Ми­хай­ло під ке­рів­ни­цтвом до­свід­че­них май­стрів спов­на опа­ну­вав не ли­ше вер­ста­тну спра­ву, а й зна­чно скла­дні­шу — ре­мон­тну. На пер­шу зар­пла­ту при­дбав фар­бу і по­їхав у Но­ву Ба­сань до ро­дин­ної осе­лі. Не­вдов­зі су­сі­ди, за­мість ір­жа­во­го за­лі­за на да­ху бу­дин­ку, по­ба­чи­ли справ­жнє ди­во: під яскра­вим со­ня­чним про­мі­н­ням по­кри­тий фар­бою дах на­га­ду­вав скла­де­ні кри­ла пта­ха.

Не­вдов­зі з’яви­ла­ся мо­жли­вість за на­прав­ле­н­ням під­при­єм­ства всту­пи­ти до зна­ме­ни­то­го КПІ. Пі­сля пев­них ва­гань М.зу­бець усе ж прийняв ін­ше рі­ше­н­ня. Се­ло бу­ло справ­жнім сен­сом йо­го жи­т­тя. Ще змал­ку він усім сер­цем по­лю­бив тва­рин. От­же, в 1957 р., звіль­нив­шись із ро­бо­ти на за­во­ді, Ми­хай­ло стає сту­ден­том зоо­те­хні­чно­го фа­куль­те­ту Укра­їн­ської сіль­сько­го­спо­дар­ської ака­де­мії. А в 1962-му роз­по­чи­нає про­фе­сій­ну сте­жи­ну стар­шим зоо­те­хні­ком-се­ле­кціо­не­ром При­лу­цької дер­жав­ної пле­мін­ної стан­ції Мі­ні­стер­ства сіль­сько­го го­спо­дар­ства УРСР. Да­лі він актив­но ру­хав­ся кар’єр­ни­ми схо­дин­ка­ми, обі­йма­ю­чи по­са­ди від ря­до­во­го до го­лов­но­го зоо­те­хні­ка Дер­жав­но­го пле­мін­но­го за­во­ду «Тро­стя­нець» Чер­ні­гів­ської обла­сті.

Слід за­зна­чи­ти, що «Тро­стя­нець» був то­ді своє­рі­дною сто­ли­цею си­мен­таль­ської по­ро­ди. На­че ма­гніт, при­тя­гу­вав він до се­бе та­ла­но­ви­тих уче­них і пра­кти­ків. Без пе­ре­біль­ше­н­ня, там на­ро­джу­ва­ло­ся май­бу­тнє тва­рин­ни­цтва не ли­ше Укра­ї­ни, а й усьо­го ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Сво­єю ді­яль­ні­стю плем­за­вод ски­дав­ся на ве­ли­кий на­у­ко­во­ви­ро­бни­чий центр. У цій ку­зні М.зу­бець, ко­ри­сту­ю­чись га­лу­зе­вою лі­те­ра­ту­рою, ор­га­ні­зо­ву­ю­чи зу­стрі­чі з ко­ле­га­ми та вче­ни­ми, за­про­ва­джу­вав но­ві­тні ме­то­ди се­ле­кції. Не­у­хиль­не ба­жа­н­ня до са­мов­до­ско­на­ле­н­ня до­по­мо­гло йо­му ста­ти про­від­ним фа­хів­цем «Тро­стян­ця». До йо­го дум­ки до­слу­ха­ли­ся і вче­ні, які ство­рю­ва­ли но­ві та по­лі­пшу­ва­ли існу­ю­чі по­ро­ди ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, і мо­жно­влад­ці.

Та­ла­но­ви­тим го­лов­ним зоо­те­хні­ком за­ці­ка­вив­ся мі­ністр сіль­сько­го го­спо­дар­ства П.по­гре­бняк. За йо­го під­трим­ки, Ми­хай­ло Зу­бець обійняв по­са­ду го­лов­но­го зоо­те­хні­ка (з 1965 р.), а тро­хи зго­дом — за­сту­пни­ка на­чаль­ни­ка від­ді­лу го­лов­но­го управ­лі­н­ня ско­тар­ства Мі­ні­стер­ства сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Даль­ши­ми схо­дин­ка­ми ста­ли по­са­ди на­чаль­ни­ка го­лов­но­го управ­лі­н­ня сіль­сько­го­спо­дар­ської на­у­ки, за­сту­пни­ка мі­ні­стра сіль­сько­го го­спо­дар­ства (з 1983 р.), на­чаль­ни­ка го­лов­но­го управ­лі­н­ня сіль­сько­го­спо­дар­ської на­у­ки, про­па­ган­ди і впро­ва­дже­н­ня мі­ні­стер­ства, на­чаль­ни­ка го­лов­но­го управ­лі­н­ня ви­ро­бни­чої пе­ре­вір­ки, про­па­ган­ди і впро­ва­дже­н­ня на­у­ко­во-те­хні­чних до­ся­гнень (з 1986 р.), на­чаль­ни­ка го­лов­но­го управ­лі­н­ня на­у­ко­во-те­хні­чно­го про­гре­су в га­лу­зях АПК Дер­жа­гро­про­му УРСР (з 1987 р.).

Як по­тім ствер­джу­вав сам М.зу­бець, ро­бо­та в мі­ні­стер­стві роз­ши­ри­ла йо­го сві­то­гляд і по­де­ся­те­ри­ла мо­жли­во­сті. Йшло­ся на­сам­пе­ред про агро­про­ми­сло­ву га­лузь, у якій, зав­дя­ки від­хо­ду від тра­ди­цій­них по­гля­дів, він став пер­шо­про­хід­цем ві­дом­чо­го мас­шта­бу.

З 1991 р. М.зу­бець — ві­це-пре­зи­дент УААН, з 1996 р. — ві­це-прем’єр-мі­ністр Укра­ї­ни, з 1997 р. — мі­ністр сіль­сько­го го­спо­дар­ства і про­до­воль­ства. У 1996 р. Ми­хай­ла Ва­си­льо­ви­ча бу­ло обра­но пре­зи­ден­том УААН, і він обі­ймав цю по­са­ду до 2010 р., а по­тім був по­че­сним пре­зи­ден­том НААН. Крім то­го — чле­ном пре­зи­дії НАН Укра­ї­ни (1998—2010).

У той пе­рі­од у на­у­ко­вих уста­но­вах НААН пра­цю­ва­ло по­над 13 тис. осіб, із них 5тис. 333 на­у­ко­вих пра­ців­ни­ків, зокре­ма 364 до­кто­ри і 2 тис.162 кан­ди­да­ти на­ук. Ака­де­мія про­во­ди­ла на­у­ко­ві до­слі­дже­н­ня за 46 га­лу­зе­ви­ми на­у­ко­во-те­хні­чни­ми про­гра­ма­ми, здій­сню­ва­ла се­ле­кцію по­над 100 основ­них сіль­сько­го­спо­дар­ських куль­тур. У га­лу­зі зоо­те­хнії, в ме­жах ви­ко­на­н­ня 11 прі­о­ри­те­тних на­у­ко­во­те­хні­чних про­грам, бу­ло ство­ре­но ві­тчи­зня­ні по­ро­ди мо­ло­чно­го і м’ясно­го спря­му­ва­н­ня, які не по­сту­па­ли­ся єв­ро­пей­ським ана­ло­гам.

За пе­рі­од пре­зи­дент­ства М.зуб­ця на­ла­го­дже­но вза­є­мо­ви­гі­дні твор­чі зв’яз­ки з 51 за­ру­бі­жною кра­ї­ною, зокре­ма з 21 іно­зем­ною га­лу­зе­вою ака­де­мі­єю. У спів­пра­ці з на­у­ко­ви­ми уста­но­ва­ми ін­ших дер­жав ви­ко­на­но 239 про­е­ктів.

Зав­дя­ки зу­си­л­лям Ми­хай­ла Ва­си­льо­ви­ча, Укра­ї­на за­яви­ла про се­бе як сер­йо­зний сві­то­вий екс­пор­тер зер­на. Під ке­рів­ни­цтвом М.зуб­ця зро­бле­но пер­шо­чер­го­ві кро­ки до лі­дер­ства Укра­ї­ни на сві­то­во­му аграр­но­му рин­ку. Основ­ну свою на­у­ко­ву ді­яль­ність він при­свя­тив подаль­шо­му роз­ви­тку ві­тчи­зня­но­го тва­рин­ни­цтва.

М.зу­бець за­по­ча­тку­вав вла­сну на­у­ко­ву шко­лу, до скла­ду якої вхо­дять 11 до­кто­рів та 18 кан­ди­да­тів сіль­сько­го­спо­дар­ських на­ук. Біль­шість їх за­хи­сти­ли ди­сер­та­ції за на­пря­мом «се­ле­кція м’ясної ху­до­би». А ще — бу­ли учні з еко­но­мі­чних, те­хні­чних, агро­но­мі­чних і на­віть істо­ри­чних на­пря­мів, най­кра­щі з яких ста­ли ака­де­мі­ка­ми та чле­на­ми-ко­ре­спон­ден­та­ми НААН. Ба­га­то сил від­дав Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич осві­тян­ській спра­ві як про­фе­сор ка­фе­дри роз­ве­де­н­ня та ге­не­ти­ки тва­рин, на­зва­ної ім’ям йо­го «на­у­ко­во­го ба­тька» про­фе­со­ра М.крав­чен­ка, На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту біо­ре­сур­сів і при­ро­до­ко­ри­сту­ва­н­ня Укра­ї­ни.

Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич опу­блі­ку­вав по­над со­тню на­у­ко­вих праць, зокре­ма де­ся­тки мо­но­гра­фій, під­ру­чни­ків, кни­жок, бро­шур і про­грам, пе­ре­ва­жно з пи­тань се­ле­кції та ге­не­ти­ки тва­рин. У спів­ав­тор­стві роз­ро­бив близь­ко 40 ме­то­дик, ме­то­ди­чних ре­ко­мен­да­цій, ме­то­дів і спосо­бів, за­хи­ще­них ав­тор­ськи­ми сві­до­цтва­ми та па­тен­та­ми, які бу­ло ши­ро­ко впро­ва­дже­но у ви­ро­бни­цтво.

За ба­га­то­лі­тню са­мо­від­да­ну пра­цю на бла­го Ві­тчи­зни М.зу­бець удо­сто­є­ний ор­де­нів кня­зя Яро­сла­ва Му­дро­го V і IV сту­пе­нів (1998, 2004). Йо­му бу­ло при­сво­є­но по­че­сне зва­н­ня «За­слу­же­ний ді­яч на­у­ки і те­хні­ки Укра­ї­ни» (1996). Він — ла­у­ре­ат Дер­жав­ної пре­мії Укра­ї­ни в га­лу­зі на­у­ки і те­хні­ки (1993, 1999), пре­мії УААН (1995), пре­мії іме­ні В.юр’єва На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни (1997).

Не менш ва­го­мою бу­ла за­ко­но­твор­ча ді­яль­ність ака­де­мі­ка М.зуб­ця як на­ро­дно­го де­пу­та­та Укра­ї­ни IV—VI скли­кань. Крім ве­ли­че­зно­го вне­ску в укра­їн­ську на­у­ку і роз­ви­ток сіль­сько­го го­спо­дар­ства, він по­стій­но пі­клу­вав­ся про свою ма­лу Ба­тьків­щи­ну — Чер­ні­гів­щи­ну. За йо­го спри­я­н­ня га­зи­фі­ко­ва­но рі­дне се­ло Но­ва Ба­сань, 15 сіль­ських діль­ни­чних лі­ка­рень отри­ма­ли ав­то­мо­бі­лі швид­кої до­по­мо­ги, ме­ди­чне обла­дна­н­ня на кіль­ка міль­йо­нів гри­вень, у дев’яти сіль­ських шко­лах ор­га­ні­зо­ва­но комп’ютер­ні кла­си то­що.

По­при то­таль­ну за­ван­та­же­ність про­фе­сій­ною та гро­мад­ською ді­яль­ні­стю, Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич зав­жди зна­хо­див час для ро­ди­ни. Лю­бов до тва­рин­ни­цтва він пе­ре­дав сво­їм ді­тям, — у йо­го сім’ї ше­сте­ро зоо­те­хні­ків: дру­жи­на Ін­на Пе­трів­на, син Ми­ко­ла, донь­ка Ла­ри­са, зять Юрій, не­віс­тка Іри­на. Ша­ну­вав Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич укра­їн­ську істо­рію, куль­ту­ру, тра­ди­ції…

У за­ти­шно­му ро­дин­но­му ко­лі лю­бив спів­а­ти укра­їн­ські на­ро­дні пі­сні, го­лос у ньо­го був силь­ний і гар­ний. Грав на ман­до­лі­ні та гі­та­рі. Ще пра­цю­ю­чи у держ­плем­за­во­ді «Тро­стя­нець», був уча­сни­ком квар­те­ту мі­сце­вої ху­до­жньої са­мо­ді­яль­но­сті. Якось, по­чув­ши, як спів­ає М.зу­бець, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни На­за­рій Ярем­чук за­про­по­ну­вав йо­му ви­сту­пи­ти соль­но з вла­сним ре­пер­ту­а­ром.

А ще — бу­ло за­хо­пле­н­ня жи­во­пи­сом. Десь із 1960-х ро­ків Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич по­чав ку­пу­ва­ти аль­бо­ми з ху­до­жні­ми ре­про­ду­кці­я­ми Ши­шкі­на, Ай­ва­зов­сько­го, Рє­пі­на та ін. Пі­зні­ше став ко­ле­кціо­ну­ва­ти кар­ти­ни укра­їн­ських ми­тців. І це бу­ла не да­ни­на мо­ді, а справ­жнє за­хо­пле­н­ня з ди­тин­ства, бо вправ­но ма­лю­ва­ти він по­чав ще від­то­ді. Осо­бли­во вда­ло у ньо­го ви­хо­ди­ли порт­ре­ти олів­цем. На­дзви­чай­но лю­бив та­кож за­йма­ти­ся са­дом, над­то — кві­та­ми. За своє жи­т­тя по­са­див їх не одну ти­ся­чу.

Про вмі­н­ня М.зуб­ця до­те­пно і го­стро жар­ту­ва­ти й сьо­го­дні хо­дять ле­ген­ди. Лю­бов до жи­т­тя у всіх йо­го ви­явах бу­ла ха­ра­ктер­ною осо­бли­ві­стю ці­єї не­пе­ре­сі­чної осо­би­сто­сті. При цьо­му він був на­дзви­чай­но чуй­ною лю­ди­ною, справ­жнім то­ва­ри­шем, ува­жно вмів ви­слу­ха­ти й до­по­мог­ти.

Як і всі смер­тні, Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич іно­ді й по­ми­ляв­ся, осо­бли­во ко­ли йшло­ся про ка­дро­ві рі­ше­н­ня, ви­му­ше­но пов’яза­ні з по­лі­ти­чною до­ціль­ні­стю, однак зав­жди з гі­дні­стю міг, так би мо­ви­ти, «ви­ру­ли­ти» си­ту­а­цію. При цьо­му на­віть жар­ту­вав: «Від­чу­ваю, що обма­ню­ва­ли, але ж так ін­те­лі­ген­тно!». Про­те за­зви­чай, звер­нув­ши ува­гу на то­го чи ін­шо­го пер­спе­ктив­но­го пра­ців­ни­ка, ро­зі­брав­шись у йо­го че­сно­тах, він вів йо­го все ви­ще й ви­ще, по­сту­по­во до­во­дя­чи до олім­пу. Ми­нав час, і зго­дом усі ли­ше ди­ву­ва­ли­ся, як це він зміг роз­гле­ді­ти у не­при­мі­тній на по­зір лю­ди­ні та­кі та­лан­ти.

Ми­хай­ла Ва­си­льо­ви­ча Зуб­ця не ста­ло 7 сі­чня (на Рі­здво) 2014 р. Йо­го по­хо­ва­ли на цвин­та­рі в с. Ча­ба­ни на Ки­їв­щи­ні. Це бу­ла тяж­ка втра­та для ві­тчи­зня­ної аграр­ної на­у­ки, про­те в пам’яті йо­го ко­лег і по­слі­дов­ни­ків він на­зав­жди за­ли­ши­ться по­бор­ни­ком ін­те­ре­сів се­ла, гі­дним роз­бу­дов­ни­ком дер­жав­но­сті, справ­жнім Ге­ро­єм Укра­ї­ни. На під­твер­дже­н­ня цих слів пре­зи­дент НАН Укра­ї­ни, ака­де­мік Б.па­тон у пе­ред­мо­ві до «Ви­бра­них тво­рів» М.зуб­ця за­зна­чив, що «…йо­го най­біль­шою за­слу­гою є те, що за умов гли­бо­кої еко­но­мі­чної кри­зи в Укра­ї­ні він зу­мів згур­ту­ва­ти вче­них, спря­му­ва­ти їх по­тен­ці­ал на «то­ру­ва­н­ня» до­ро­ги до по­ря­тун­ку агро­про­ми­сло­вої га­лу­зі еко­но­мі­ки…».

Фо­то: eurowine.com.ua

Ми­хай­ло Зу­бець

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.