Олег Пе­тров: «Нам і те­пер про­по­ну­ють від­пра­ви­ти в ко­смос астро­нав­та. Усе впи­ра­є­ться в гро­ші»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - На­тал­ка ПОЗНЯК-ХО­МЕН­КО

Укра­ї­на впер­ше за остан­ні 20 ро­ків зу­стрі­ла Між­на­ро­дний день по­льо­ту лю­ди­ни в ко­смос без сво­го ко­смо­нав­та.

В остан­ній день зи­ми, під час тра­ди­цій­ної ран­ко­вої про­біж­ки, в Ле­о­ні­да Ка­де­ню­ка, Ге­роя Укра­ї­ни, пер­шо­го і по­ки що єди­но­го ко­смо­нав­та в но­ві­тній істо­рії на­шої дер­жа­ви, ра­пто­во зу­пи­ни­ло­ся сер­це. За кіль­ка мі­ся­ців до цьо­го він за­вер­шив ро­бо­ту над дру­гим, більш ´рун­тов­ним і до­пов­не­ним ви­да­н­ням сво­єї книж­ки «Мі­сія — ко­смос» — про Все­світ, про лю­ди­ну в ньо­му, про від­по­від­аль­ність за на­ше май­бу­тнє і до­лю на­сту­пних по­ко­лінь. А в пла­нах бу­ло про­би­ва­н­ня на рі­зних рів­нях мо­ло­ді­жних про­грам із ае­ро­ко­смі­чних до­слі­джень, про­су­ва­н­ня на між­на­ро­дно­му рів­ні ідеї Еко­ло­гі­чної кон­сти­ту­ції та під­го­тов­ка до чер­го­во­го по­льо­ту: у 2021 р. пла­ну­ва­ло­ся за­пу­сти­ти мі­сію на пер­шу при­ва­тну ко­смі­чну стан­цію, і Ле­о­нід Ко­стян­ти­но­вич отри­мав за­про­ше­н­ня увійти до скла­ду екі­па­жу. Не су­ди­ло­ся.

По­над 20 ро­ків Ле­о­нід Ка­де­нюк ті­сно спів­пра­цю­вав із Укра­їн­ським мо­ло­ді­жним ае­ро­ко­смі­чним об’єд­на­н­ням (УМАКО) «Су­зір’я», пе­ре­да­ю­чи мо­ло­ді свій до­свід і свій за­пал від по­льо­ту в ко­смос. На­пе­ре­до­дні Дня ко­смо­нав­ти­ки ми роз­го­во­ри­ли­ся з го­ло­вою прав­лі­н­ня УМАКО «Су­зір’я» Оле­гом Пе­тро­вим про Ле­о­ні­да Ко­стян­ти­но­ви­ча, про пер­спе­кти­ви збе­ре­же­н­ня за Укра­ї­ною ста­ту­су ко­смі­чної дер­жа­ви. — Оле­же Во­ло­ди­ми­ро­ви­чу, по­над 20 ро­ків ваш ка­бі­нет роз­мі­щу­вав­ся по­руч із ка­бі­не­том Ле­о­ні­да Ка­де­ню­ка. Яким він вам за­пам’ятав­ся? — Ме­не зав­жди вра­жа­ла над­зви­чай­на скром­ність Ле­о­ні­да Ко­стян­ти­но­ви­ча, йо­го про­сто­та. Пі­сля стіль­кох зу­стрі­чей і при­йо­мів на най­ви­що­му рів­ні, ор­га­ні­зо­ва­них пі­сля йо­го по­льо­ту на шат­тлі «Ко­лум­бія» 19 ли­сто­па­да 1997 р., він ли­шив­ся та­кою ж щи­рою і від­кри­тою лю­ди­ною, як і до­ти. Він їздив гро­мад­ським транс­пор­том, ме­тро на зу­стрі­чі зі сту­ден­та­ми, шко­ля­ра­ми, — а їх бу­ли со­тні. Пі­сля цих зу­стрі­чей зні­мав Зір­ку Ге­роя, щоб не при­вер­та­ти ува­ги, і спу­скав­ся еска­ла­то­ром...

А ще — він був без­від­мов­ним і ду­же до­брим. У ча­си де­пу­тат­ства до ньо­го звер­та­ли­ся со­тні лю­дей з усі­єї Укра­ї­ни. І на­віть пі­сля то­го, як пе­ре­став бу­ти де­пу­та­том, до ньо­го не за­ро­ста­ла стеж­ка. Так бу­ває: обра­ли ін­шо­го, а по до­по­мо­гу йшли до Ка­де­ню­ка. І він ні­ко­му не міг від­мо­ви­ти. — Як га­да­є­те, чо­му са­ме він став пер­шим

ко­смо­нав­том не­за­ле­жної Укра­ї­ни? — Ве­ли­ка роль у цьо­му — ви­пад­ку. І ві­ри у свою мрію. Ле­о­нід Ко­стян­ти­но­вич із то­го по­ко­лі­н­ня, яке пі­сля по­льо­ту Га­га­рі­на ма­ри­ло ко­смо­сом. То­ді не бу­ло хло­пчи­ка, який би не мрі­яв ста­ти ко­смо­нав­том. Але одна річ — мрі­я­ти, а ін­ша — до­ся­га­ти ме­ти. І ли­ше він та йо­го рі­дні зна­ли, че­рез що до­ве­ло­ся прой­ти, перш ніж ця мрія ре­а­лі­зу­ва­ла­ся. Спо­ча­тку Ле­о­нід Ка­де­нюк за­кін­чив Чер­ні­гів­ське ви­ще вій­сько­ве авіа­цій­не учи­ли­ще, став льо­тчи­ком-ви­про­бу­ва­чем. У 1976 р. бу­ло за­пу­ще­но про­гра­му під­го­тов­ки до по­льо­тів ба­га­то­ра­зо­вої ко­смі­чної си­сте­ми «Бу­ран», і йо­го ві­ді­бра­ли до за­го­ну ра­дян­ських ко­смо­нав­тів.

Ка­де­нюк про­хо­див під­го­тов­ку й го­ту­вав­ся до по­льо­ту на «Бу­ра­ні» ко­ман­ди­ром екі­па­жу, був одним із не­ба­га­тьох, хто про­йшов цю під­го­тов­ку до кін­ця, хо­ча ви­мо­ги там ста­ви­ли­ся ко­ло­саль­ні. Ві­ра Ка­де­нюк, дру­жи­на ко­смо­нав­та: Ко­ли Ле­о­нід Ко­стян­ти­но­вич по­дав за­яв­ку в за­гін ко­смо­нав­тів, — то­ді ще був Ра­дян­ський Со­юз, — зго­ло­си­ло­ся 9 тис. ба­жа­ю­чих. По­тім по­чав­ся від­бір, про­во­ди­ли рі­зні ви­про­бу­ва­н­ня, те­сти. За­ли­ши­ло­ся 4 тис., а під кі­нець — 9 лю­дей, які уві­йшли до За­го­ну ко­смо­нав­тів. І Льо­ня був се­ред них. А ви зна­є­те, які те­сти про­во­ди­ли над ни­ми? Роз­ка­жу ли­ше про один. Лю­ди­ну кла­ли на стіл, про­пу­ска­ли че­рез неї струм, до­ки сер­це не зу­пи­ня­ло­ся. А то­ді про­во­ди­ли ре­а­ні­ма­цій­ні за­хо­ди, щоб по­ба­чи­ти, як швид­ко мо­жна «за­пу­сти­ти» сер­це, і чи мо­жна це зро­би­ти вза­га­лі. Як їм по­тім по­ясню­ва­ли, це ро­би­ло­ся для то­го, аби зро­зу­мі­ти, що бу­де, ко­ли в ко­смо­сі ко­смо­нав­та ра­птом уда­рить стру­мом, як швид­ко лю­ди­на при­йде до тя­ми. Ота­кі бу­ли те­сти. І це ли­ше один, а їх про­во­ди­ло­ся со­тні.

Вза­га­лі, жи­т­тя Ле­о­ні­да Ко­стян­ти­но­ви­ча бу­ло су­ціль­ним ри­зи­ком. Він був льо­тчи­ком-ви­про­бу­ва­чем, і що­ра­зу, ко­ли їм при­во­зи­ли но­вий лі­так, до­во­ди­ло­ся ри­зи­ку­ва­ти. Ча­сто про­во­ди­ли та­ке ви­про­бу­ва­н­ня: лі­так під­ні­ма­ли на ма­кси­маль­ну ви­со­ту і там ви­ми­ка­ли дви­гун. І ко­ли лі­так по­чи­нав па­да­ти, на мі­ні­маль­ній ви­со­ті тре­ба бу­ло за­пу­сти­ти дви­гун зно­ву й ви­рів­ня­ти лі­так. Але це не зав­жди вда­ва­ло­ся. Ска­жу та­ке: з 50 льо­тчи­ків-ви­про­бу­ва­чів за­го­ну, в яко­му слу­жив Ле­о­нід, жи­ви­ми ли­ши­ло­ся се­ме­ро. І ми, жін­ки, які ме­шка­ли у вій­сько­во­му мі­сте­чку, по­над усе бо­я­ли­ся мо­мен­ту, ко­ли по­чи­на­ли ви­ти си­ре­ни. Бо це озна­ча­ло, що зно­ву хтось роз­бив­ся… — Але ж цю про­гра­му по­тім за­кри­ли. Як йо­му вда­ло­ся та­ки ре­а­лі­зу­ва­ти свою мрію? — Так, на по­ча­тку 90-х, пі­сля роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, ба­га­то вій­сько­вих офі­це­рів опи­ни­ли­ся пе­ред ви­бо­ром: іти слу­жи­ти в ро­сій­ську ар­мію чи по­вер­та­ти­ся в Укра­ї­ну й по­чи­на­ти все з ну­ля. Ба­га­то офі­це­рів ви­бра­ли дру­ге. Ле­о­нід Ко­стян­ти­но­вич так са­мо, без жо­дних га­ран­тій, по­вер­нув­ся в Укра­ї­ну. Але, на йо­го ща­стя, са­ме у 1995 р. по­ча­ли­ся пе­ре­го­во­ри між укра­їн­ським пре­зи­ден­том Ле­о­ні­дом Ку­чмою та йо­го аме­ри­кан­ським ко­ле­гою Біл­лом Клін­то­ном про спів­пра­цю в ко­смі­чній га­лу­зі.

І Аме­ри­ка за­про­по­ну­ва­ла взя­ти на се­бе всі ви­тра­ти з під­го­тов­ки укра­їн­сько­го астро­нав­та. Ука­зом пре­зи­ден­та Ку­чми бу­ло ство­ре­но ко­мі­сію, яку очо­лю­вав ві­це-прем’єр, зго­ло­си­ло­ся ба­га­то кан­ди­да­тів, від­би­ра­ло Ко­смі­чне агент­ство. І Ка­де­нюк по­тра­пив до че­твір­ки, яку за­про­си­ли до США на за­вер­шаль­ний етап під­го­тов­ки. Це бу­ла су­то по­лі­ти­чна про­гра­ма, але во­на бу­ла ви­гі­дна і нам, і Клін­то­ну, — він теж ви­грав як по­лі­тик. — А чия бу­ла ідея взя­ти в ко­смос пра­пор Укра­ї­ни і «Ко­бзар»? — Це бу­ла іні­ці­а­ти­ва Ка­де­ню­ка. Хо­ча там ви­су­ва­ли­ся пев­ні обме­же­н­ня що­до ба­га­жу, але він на­по­ліг, аби ці ре­чі бу­ли з ним. «Ко­бзар» Шев­чен­ка став пер­шою дру­ко­ва­ною книж­кою, що по­бу­ва­ла в ко­смо­сі, і 2014-го ро­ку, з на­го­ди 200-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня Ве­ли­ко­го Ко­бза­ря, Ле­о­нід Ко­стян­ти­но­вич осо­би­сто по­да­ру­вав її Му­зе­є­ві Та­ра­са Шев­чен­ка в Ка­не­ві.

І са­ме зав­дя­ки Ле­о­ні­до­ві Ка­де­ню­ку, про­сто­му бу­ко­вин­сько­му хло­пцю, на ор­бі­ті впер­ше про­зву­чав Гімн Укра­ї­ни. Річ у то­му, що там був ін­тер­на­ціо­наль­ний екі­паж, і ко­жен ра­нок по­чи­нав­ся з пі­сні, яку оби­рав один із чле­нів ко­ман­ди. Отож, ко­ли на­ста­ла чер­га Ле­о­ні­да Ко­стян­ти­но­ви­ча, він по­про­сив по­ста­ви­ти Гімн Укра­ї­ни. І раз на ти­ждень екі­паж «Ко­лум­бії» про­ки­дав­ся під Гімн Укра­ї­ни. — Від ча­су по­льо­ту Ле­о­ні­да Ка­де­ню­ка ми­ну­ло 20 ро­ків. Нев­же від­то­ді не над­хо­ди­ло жо­дної про­по­зи­ції від­пра­ви­ти в ко­смос іще хоч одно­го укра­їн­ця? — Про­по­зи­ції бу­ли, во­ни й те­пер є, але все впи­ра­є­ться в гро­ші. Кіль­ка ро­ків то­му, в ча­си пре­зи­дент­ства Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча, нам про­по­ну­ва­ли спів­пра­цю в ко­смі­чній га­лу­зі з Ро­сі­єю, Ле­о­нід Ка­де­нюк на­віть їздив у Мо­скву на пе­ре­го­во­ри з при­во­ду під­го­тов­ки ко­смо­нав­тів. Йо­го за­лу­чи­ли до ці­єї про­гра­ми, бо то­ді Зо­ря­не мі­сте­чко очо­лю­вав йо­го ко­ле­га по про­гра­мі «Бу­ран» Во­ло­ди­мир Джа­ні­бе­ков.

Але Ро­сія то­ді ви­ста­ви­ла не­по­мір­ну су­му — 150 млн дол. І Джа­ні­бе­ков пря­мо ска­зав Ле­о­ні­ду Ко­стян­ти­но­ви­чу: я ро­зу­мію, мов­ляв, — ко­ли ви до­мов­ля­ли­ся з Клін­то­ном, вам був по­трі­бен сим­вол, що ви — ко­смі­чна дер­жа­ва. Але на­ві­що вам за­раз ви­тра­ча­ти та­кі гро­ші?

Те­пер, ко­ли Ле­о­ні­да Ко­стян­ти­но­ви­ча не ста­ло, це пи­та­н­ня акту­а­лі­зу­ва­ло­ся. Аме­ри­кан­ці й за­раз нам про­по­ну­ють бра­ти участь у їхніх ко­смі­чних про­гра­мах, при­чо­му вар­тість під­го­тов­ки одно­го астро­нав­та на­ба­га­то ниж­ча — 50—70 млн дол. Для дер­жа­ви це не так уже й ба­га­то. Про­те в на­шо­му бю­дже­ті на­вряд чи най­ближ­чим ча­сом зна­йду­ться та­кі ко­шти. І так чи­ма­ло про­грам не­до­фі­нан­со­ву­ю­ться, за­кри­ва­ю­ться ці­лі те­хно­ло­гі­чні ін­сти­ту­ти, що для ко­смі­чної га­лу­зі — ка­та­стро­фа. — Укра­ї­на — одна з не­ба­га­тьох кра­їн сві­ту, які ма­ють ста­тус ко­смі­чної дер­жа­ви. Які шан­си в нас збе­рег­ти цей ста­тус і свій ко­смі­чний по­тен­ці­ал? — Шан­си зав­жди є, тре­ба тіль­ки пра­цю­ва­ти в цьо­му на­пря­мі. Хо­ча я ска­жу та­ке. Вся на­ша ра­ке­тно-ко­смі­чна га­лузь по­бу­до­ва­на на ра­дян­ських стан­дар­тах. І ми за ці 27 ро­ків ні­чо­го сво­го не до­да­ли, ми ли­ше про­їда­є­мо ра­дян­ський пи­рі­жок, від яко­го вже, пра­кти­чно, ні­чо­го не за­ли­ши­ло­ся.

У нас за­ста­рі­ла на­у­ко­ва ба­за, нам по­трі­бно при­йма­ти но­ву ко­смі­чну про­гра­му, роз­ви­ва­ти те­хно­ло­гії, якщо хо­че­мо бу­ти зі сві­том на­рів­ні, а не на дру­го­ря­дних ро­лях. Нам ка­жуть: да­вай­те спів­пра­цю­ва­ти з Єв­ро­пою чи з Аме­ри­кою. Але ж ми в цій га­лу­зі кон­ку­рен­ти. Наш «Зе­ніт» — кон­ку­рент єв­ро­пей­сько­го «Арі­а­на». І на­віть аме­ри­кан­цям ми — кон­ку­рен­ти, хо­ча во­ни з на­ми спів­пра­цю­ють.

У нас, вза­га­лі, на­ра­зі стіль­ки пи­тань і про­блем що­до ко­смо­су, що й не ска­за­ти. Але і Аме­ри­ка, і Ро­сія, і Єв­ро­па роз­ви­ва­ють ко­смі­чні про­гра­ми, вча­ться на сво­їх по­мил­ках і ру­ха­ю­ться впе­ред. Весь світ за­раз го­во­рить про Іло­на Ма­ска і по­літ на Марс. А ми тіль­ки про­го­ло­шу­є­мо га­сла, то­ді як тре­ба актив­но про­па­гу­ва­ти ці ідеї се­ред мо­ло­ді. — Чим і за­йма­є­ться УМАКО «Су­зір’я» по­над чверть сто­лі­т­тя. Сво­го ча­су ва­ші ае­ро­ко­смі­чні фе­сти­ва­лі в «Ар­те­ку» бу­ли по­ді­я­ми дер­жав­но­го зна­че­н­ня. — Так. Хо­чу ска­за­ти, що най­біль­ше зу­силь до роз­ви­тку ко­смі­чної га­лу­зі та по­пу­ля­ри­за­ції цих ідей се­ред мо­ло­ді до­кла­дав пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма. Він був сам ви­хід­цем із «Пів­ден­ма­шу» й ро­зу­мів, що за цим май­бу­тнє. У 1995 р. він осо­би­сто при­їхав в «Ар­тек» при­ві­та­ти уча­сни­ків пер­шої між­на­ро­дної ае­ро­ко­смі­чної змі­ни, — а час то­ді був до­сить не­про­стий, крим­ські та­та­ри пе­ре­кри­ва­ли до­ро­ги, ви­ма­га­ю­чи ле­га­лі­за­ції їхньо­го по­вер­не­н­ня. Там же, на пер­шій змі­ні «Су­зір’я-ар­тек», бу­ли при­су­тні і ге­не­раль­ний кон­стру­ктор КБ «Пів­ден­не», і ге­не­раль­ний ди­ре­ктор «Пів­ден­ма­шу», і пер­ший ке­рів­ник ко­смі­чно­го агент­ства Во­ло­ди­мир Гор­бу­лін.

20 ро­ків ми про­во­ди­ли ці змі­ни, і хо­чу ска­за­ти, що на де­яких бу­ва­ло по чо­ти­ри пре­зи­ден­ти рі­зних кра­їн, а Ку­чма до нас при­їжджав що­лі­та. І ді­ти бу­ли з усьо­го сві­ту — з Аме­ри­ки, Ко­реї, Япо­нії, Ні­меч­чи­ни, Поль­щі. І мов­ний бар’єр не за­ва­жав. Я при­га­дую, як був свід­ком ро­змо­ви на­шо­го й ко­рей­сько­го хло­пчи­ків. Во­ни го­во­ри­ли щось про ра­ке­ти. Ко­жен сво­єю мо­вою. Але во­ни ро­зумі­ли один одно­го. Те­пер та­ко­го не­має. Ми пла­ну­є­мо від­но­ви­ти цю пра­кти­ку, і ко­ли­шній за­сту­пник ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра «Ар­те­ку» нас під­три­мує. Хо­ча бю­ро­кра­тія ду­же ускла­дни­ла цей про­цес. — В «Ар­те­ку» — це в «Бу­ко­ве лі»? — Ні, в «Бу­ко­ве­лі» — це ко­мер­цій­ний про­ект, там тіль­ки екс­плу­а­ту­ють роз­кру­че­ний бренд. Справ­жній «Ар­тек» — не бу­дів­лі, а лю­ди, які два ро­ки то­му пе­ре­їха­ли під Ки­їв, у Пу­щу-озер­ну. Озву­чу­ва­лась ідея пе­ре­вез­ти «Ар­тек» у Ме­жи­гір’я — це, вза­га­лі, був би іде­аль­ний ва­рі­ант: там і зоо­парк є, й ін­фра­стру­кту­ра, а збу­ду­ва­ти кор­пу­си, щоб бу­ло де роз­мі­сти­ти­ся ді­тям, — спра­ва кіль­кох мі­ся­ців. Але по­ки що «Ар­тек» у Пу­щі-озер­ній. Ле­о­нід Ка­де­нюк встиг іще в гру­дні за­ві­та­ти ту­ди, по­спіл­ку­ва­ти­ся з ар­те­ків­ця­ми. Те­пер там від­кри­то ла­бо­ра­то­рію астро­но­мії і фі­зи­ки, во­ни пра­цю­ють, щоб від­но­ви­ти ае­ро­ко­смі­чні змі­ни для ді­тей. У нас ба­га­то та­ла­но­ви­тих ді­тей, які мрі­ють про ко­смос, і тре­ба їм до­по­ма­га­ти ре­а­лі­зу­ва­ти ці мрії. — За чверть сто­лі­т­тя ли­ше че­рез фе­сти­валь «Су­зір’я-ар­тек» про­йшло по­над пів­міль­йо­на та­ла­но­ви­тих шко­ля­рів. Є якийсь ре­зуль­тат? — Зві­сно, є. Го­лов­ний ре­зуль­тат — два на­ших ви­пу­скни­ки бра­ли участь у пер­шо­му за­пу­ску «Мор­сько­го стар­ту» на ми­сі Ка­на­ве­рал. Три хло­пці пра­цю­ють у ко­ман­ді Іло­на Ма­ска. В Укра­ї­ні, пра­кти­чно, ко­жен п’ятий пра­ців­ник ко­смі­чної га­лу­зі — ви­хо­дець із про­гра­ми «Су­зір’я». І на­віть якщо з ко­жної со­тні з тих пів­міль­йо­на в ко­смі­чну га­лузь пі­шло троє-че­тве­ро ді­тей — ми ви­ко­на­ли своє зав­да­н­ня.

А го­лов­не — ми ни­ні спо­сте­рі­га­є­мо спа­лах ін­те­ре­су до ко­смі­чної те­ма­ти­ки. Ба­га­то рі­зних за­хо­дів від­бу­ва­є­ться в Ки­є­ві з іні­ці­а­ти­ви ама­то­рів. Це і ви­на­хі­дни­ки, і бі­зне­сме­ни, і те­о­ре­ти­ки, і до­слі­дни­ки ко­смо­су. Во­ни го­то­ві на­віть вкла­да­ти пев­ні ко­шти в про­су­ва­н­ня сво­їх ідей. То­му в нас ви­ни­кла ідея ство­ри­ти та­кий со­бі во­лон­тер­ський за­гін КОЗАК (Ко­смі­чний За­гін Ка­де­ню­ка), який об’єд­нає всіх не­бай­ду­жих і до­по­ма­га­ти­ме роз­ви­ва­ти ці іні­ці­а­ти­ви на­віть без під­трим­ки дер­жа­ви. Сер­гій Яцков, ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор УМАКО «Су­зір’я»: Ідея во­лон­тер­сько­го за­го­ну ви­ни­кла ще 2016-го, ко­ли ми про­ве­ли Пер­ший все­укра­їн­ський мо­ло­ді­жний ае­ро­ко­смі­чний фо­рум. Ме­тою фо­ру­му бу­ло озна­йо­ми­ти шко­ля­рів, сту­ден­тів із до­ся­гне­н­ня­ми укра­їн­ської ко­смо­нав­ти­ки, роз­по­ві­сти про но­ві­тні трен­ди в ко­смо­нав­ти­ці, по­ка­за­ти, ку­ди май­бу­тні абі­ту­рі­єн­ти мо­жуть звер­та­ти­ся для отри­ма­н­ня від­по­від­них спе­ці­а­лі­за­цій, які ви­ші пра­цю­ють у цьо­му на­пря­мі. Це був екс­промт, але він вдав­ся і по­ка­зав ви­со­ку за­ці­кав­ле­ність. При­ї­ха­ло біль­ше ста уча­сни­ків із усі­єї Укра­ї­ни, при­чо­му не так із ве­ли­ких міст, як із мі­сте­чок, сіл. Їм це бу­ло ду­же ці­ка­во, і ми звер­ну­ли­ся до одно­дум­ців із про­ха­н­ням до­по­мог­ти. З’ясу­ва­ло­ся, що ба­га­то лю­дей го­то­ві нам до­по­ма­га­ти на во­лон­тер­ських за­са­дах. І ко­жен при­хо­дить зі сво­ї­ми іде­я­ми. А в нас є до­свід, стра­те­гі­чне ба­че­н­ня. То­му ми ви­рі­ши­ли об’єд­на­ти всіх, ко­му ця те­ма ці­ка­ва.

Ми хо­че­мо збе­рег­ти цих ен­ту­зі­а­стів для Укра­ї­ни, по­ка­за­ти, що во­ни тут по­трі­бні, що во­ни мо­жуть зна­йти одно­дум­ців. Бо на­справ­ді світ за­раз по­лює на фа­на­тів сво­єї спра­ви і го­то­вий пла­ти­ти ве­ли­кі ко­шти, щоб їх пе­ре­ма­ни­ти. А ми хо­че­мо, аби ро­зум­ні ді­ти, в яких ми вкла­да­є­мо ду­шу, ли­ша­ли­ся тут. — Що ще по­трі­бно для то­го, аби наш шлях

до зі­рок був не та­ким тер­ни­стим? — По­трі­бне про­сто ро­зу­мі­н­ня ва­жли­во­сті ці­єї спра­ви, на­сам­пе­ред — із бо­ку дер­жа­ви. Не­дав­но до нас при­їжджав аме­ри­кан­ський астро­навт пол­ков­ник Рен­долф Бре­зник, і йо­го тут зу­стрі­ча­ли на най­ви­що­му рів­ні, бу­ла пре­са, со­тні шко­ля­рів сто­я­ли в чер­зі, щоб отри­ма­ти ав­то­граф. Три до­би Бре­зни­ком опі­ку­вав­ся осо­би­сто по­сол США, во­ни від­ві­да­ли Дні­про, Ки­їв, Жи­то­мир, і скрізь бу­ла на­си­че­на про­гра­ма. Нам як дер­жа­ві на цьо­му при­кла­ді тре­ба по­вчи­ти­ся опі­ку­ва­ти­ся сво­ї­ми ко­смо­нав­та­ми.

У нас 20 ро­ків по­руч із на­ми жи­ла зір­ка не мен­шо­го мас­шта­бу, а ми її не по­мі­ча­ли. Ме­ні зда­є­ться, ми са­мі ще не зро­зумі­ли, ко­го втра­ти­ли. А тим ча­сом ін­ший аме­ри­кан­ський астро­навт, Майкл Ло­пес, ко­ли ми за­про­по­ну­ва­ли йо­му зро­би­ти екс­кур­сію по Ки­є­ву, ска­зав, що на­сам­пе­ред хо­тів би по­їха­ти до Ле­о­ні­да. І ми по­ве­зли йо­го на Бай­ко­вий цвин­тар. То­ді ж він ска­зав, що ми по­вин­ні го­ту­ва­ти ко­смо­нав­тів, бо ли­ши­ли­ся без сим­во­лу.

Нам тре­ба ро­би­ти ви­снов­ки. У 2016-му, ко­ли ми про­во­ди­ли Пер­ший все­укра­їн­ський мо­ло­ді­жний ае­ро­ко­смі­чний фо­рум, до нас до­дзво­нив­ся ке­рів­ник ко­смі­чно­го агент­ства Уган­ди і го­во­рив, на­скіль­ки ва­жли­ва спра­ва, яку ми ро­би­мо. Ро­зу­мі­є­те: в Уган­ді є своє ко­смі­чне агент­ство! А ми до­сі жи­ве­мо одним днем, не ро­зу­мі­ю­чи, що май­бу­тнє по­чи­на­є­ться вже тут і за­раз. І це май­бу­тнє без­по­се­ре­дньо пов’яза­не з ко­смо­сом.

Ле­о­нід Ка­де­нюк

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.