Не­ви­ди­мий хов­рах: чо­му ка­ту­ва­н­ня в по­лі­ції ста­ли нор­мою

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Те­тя­на КУРМАНОВА

Ка­ту­ва­н­ня і жор­сто­ке по­во­дже­н­ня до­сі за­ли­ша­ю­ться си­стем­ни­ми про­бле­ма­ми в ро­бо­ті по­лі­ції.

За 2017 рік май­же 2500 осіб звер­ну­ли­ся по ме­ди­чну до­по­мо­гу че­рез трав­ми, зав­да­ні пра­ців­ни­ка­ми по­лі­ції. Це ли­ше офі­цій­на ста­ти­сти­ка. На­справ­ді по­стра­жда­лих мо­же бу­ти на­ба­га­то біль­ше, але ка­ту­ва­н­ня фі­ксу­ю­ться і роз­слі­ду­ю­ться не­ефе­ктив­но. І на­віть ко­ли про­ви­ну по­лі­цей­сько­го до­во­дять, йо­го ча­сто звіль­ня­ють від ре­аль­но­го по­ка­ра­н­ня. Най­ча­сті­ше б’ють по го­ло­ві Якщо у ві­до­мо­му анек­до­ті про хов­ра­ха, яко­го ні­хто не ба­чив, але він є, за­мі­ни­ти гри­зу­на на тор­ту­ри, отри­ма­є­мо ти­по­ву си­ту­а­цію в Укра­ї­ні. Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни (ЄСПЛ) ви­но­сить со­тні рі­шень, які під­твер­джу­ють, що в на­шій кра­ї­ні не­має ефе­ктив­ної си­сте­ми роз­слі­ду­ва­н­ня ка­ту­вань. На­то­мість очіль­ни­ки мі­ні­стерств і ві­домств пе­ре­ко­ну­ють, що у пра­во­охо­рон­ній си­сте­мі не­має тор­тур.

Упер­ше в Укра­ї­ні пра­во­за­хи­сни­ки ви­рі­ши­ли ма­кси­маль­но ´рун­тов­но до­слі­ди­ти ре­аль­ний рі­вень і при­чи­ни ка­ту­ва­н­ня та жор­сто­ко­го по­во­дже­н­ня в На­ціо­наль­ній по­лі­ції.

До­слі­дже­н­ня «Не­на­ле­жне по­во­дже­н­ня в ді­яль­но­сті На­цпо­лі­ції Укра­ї­ни: про­я­ви, по­ши­ре­ність, при­чи­ни» бу­ло про­ве­де­не Ек­спер­тним цен­тром з прав лю­ди­ни у спів­пра­ці з Управ­лі­н­ням за­без­пе­че­н­ня прав лю­ди­ни На­цпо­лі­ції в рам­ках спіль­но­го про­е­кту ЄС і РЄ «По­си­ле­н­ня ім­пле­мен­та­ції єв­ро­пей­ських стан­дар­тів прав лю­ди­ни в Укра­ї­ні».

У зві­ті про­ана­лі­зо­ва­но офі­цій­ні да­ні, пов’яза­ні з тор­ту­ра­ми і жор­сто­ким по­во­дже­н­ням, як-от: да­ні ГПУ що­до кри­мі­наль­них про­ва­джень; ви­ро­ки на­ціо­наль­них су­дів з 2012-го по 2017 р.; офі­цій­ні ві­до­мо­сті за­кла­дів охо­ро­ни здо­ров’я що­до кіль­ко­сті звер­нень гро­ма­дян по ме­ди­чну до­по­мо­гу у зв’яз­ку з по­би­т­тям у по­лі­ції. Крім то­го, пра­во­за­хи­сни­ки про­ве­ли ін­терв’ю з жер­тва­ми ка­ту­вань, су­д­дя­ми, про­ку­ро­ра­ми, адво­ка­та­ми, па­труль­ни­ми по­лі­цей­ськи­ми, слід­чи­ми та опе­ра­тив­ни­ка­ми На­цпо­лі­цїї.

Тіль­ки за офі­цій­ни­ми да­ни­ми за­кла­дів охо­ро­ни здо­ров’я, 2386 осіб 2017 ро­ку звер­ну­ли­ся по мед­до­по­мо­гу че­рез трав­ми, зав­да­ні пра­ців­ни­ка­ми по­лі­ції. І з ко­жним ро­ком та­ких звер­нень біль­шає. Ме­ди­ки фі­ксу­ють трав­ми го­ло­ви (30,12% від усіх ви­дів травм), кор­пу­са ті­ла, кін­ці­вок, мно­жин­ні трав­ми.

Але на­справ­ді, ка­жуть ав­то­ри до­слі­дже­н­ня, та­ких фа­ктів на­ба­га­то біль­ше. Про­те їх або не фі­ксу­ють лі­ка­рі, або не роз­слі­ду­ють. На­ра­зі в кра­ї­ні не­має офі­цій­но за­твер­дже­но­го ме­ха­ні­зму фі­кса­ції слі­дів тор­тур (тим ча­сом ба­га­то кра­їн сві­ту ви­ко­ри­сто­ву­ють для цьо­го Стам­буль­ський про­то­кол). А на­яв­ні ме­ди­чні стан­дар­ти за­ста­рі­ли: до­сі ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться пра­ви­ла су­до­во-ме­ди­чно­го ви­зна­че­н­ня сту­пе­ня тяж­ко­сті ті­ле­сних ушко­джень, що бу­ли роз­ро­бле­ні 1995 ро­ку.

«Має існу­ва­ти від­пра­цьо­ва­ний ме­ха­нізм, за­твер­дже­ний Мін­здо­ров’я: як тіль­ки лю­ди­на за­яв­ляє про факт ка­ту­ва­н­ня, лі­ка­рі по­вин­ні за пев­ним ал­го­ри­тмом за­фі­ксу­ва­ти ті­ле­сні ушко­дже­н­ня, а ін­фор­ма­цію — не­гай­но пе­ре­да­ти до ор­га­ну, який роз­слі­дує са­ме фа­кти ка­ту­вань. За та­ким ме­ха­ні­змом по­вин­ні пра­цю­ва­ти аб­со­лю­тно всі лі­ка­рі, і в за­кри­тих уста­но­вах та­кож. Має бу­ти єди­ний по­ря­док, лі­ка­рі по­вин­ні ро­зу­мі­ти: якщо во­ни не за­фі­ксу­ють, то сво­ї­ми ді­я­ми фа­кти­чно при­хо­ва­ють зло­чин. По­ки що в Укра­ї­ні в цьо­му пов­ний про­вал», — ка­же один з ав­то­рів до­слі­дже­н­ня ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Ек­спер­тно­го цен­тру з прав лю­ди­ни Юрій Бє­ло­усов. Ке­рів­ни­ки по­лі­ції за­охо­чу­ють ка­ту­ва­н­ня Як за­зна­че­но в до­слі­джен­ні, най­ча­сті­ше не­на­ле­жне по­во­дже­н­ня за­сто­со­ву­ють пра­ців­ни­ки опе­ра­тив­них під­роз­ді­лів, діль­ни­чної слу­жби і па­труль­ної по­лі­ції.

Са­ме опе­ра­тив­ні пра­ців­ни­ки й діль­ни­чні ін­спе­кто­ри фа­кти­чно пер­ши­ми кон­та­кту­ють із за­три­ма­ни­ми і пер­ши­ми на­ма­га­ю­ться вста­но­ви­ти об­ста­ви­ни пра­во­по­ру­ше­н­ня. При цьо­му без­по­се­ре­дню участь у ка­ту­ва­н­нях бе­руть ке­рів­ни­ки під­роз­ді­лів по­лі­ції.

«За отри­ма­ни­ми да­ни­ми, близь­ко 10– 11% осіб, які за­сто­со­ву­ють тор­ту­ри, — ке­рів­ни­ки від­ді­лів, рай­від­ді­лів по­лі­ції. Це пря­ма вка­зів­ка мо­ло­дим спів­ро­бі­тни­кам на те, що це до­зво­ле­ний ме­тод. На мою дум­ку, ці лю­ди в пер­шу чер­гу по­вин­ні не­сти від­по­від­аль­ність за за­сто­су­ва­н­ня тор­тур», — роз­по­від­ає екс­перт.

За офі­цій­ни­ми да­ни­ми, пра­во­охо­рон­ці най­ча­сті­ше за­сто­со­ву­ють по­би­т­тя ру­ка­ми і но­га­ми, кий­ка­ми, пси­хо­ло­гі­чний тиск, ду­ші­н­ня, за­ла­му­ва­н­ня рук, еле­ктро­струм, за­ля­ку­ва­н­ня во­гне­паль­ною збро­єю. «Па­ли­чна си­сте­ма» ні­ку­ди не по­ді­ла­ся На­рі­жним ка­ме­нем цьо­го пи­та­н­ня є на­яв­на ме­то­ди­ка роз­слі­ду­ва­н­ня зло­чи­нів у по­лі­ції, що бу­ду­є­ться на отри­ман­ні зі­зна­н­ня від пі­до­зрю­ва­но­го.

«Тор­ту­ри існу­ють не то­му, що по­лі­цей­ські не зна­ють пра­ктик Єв­ро­пей­сько­го су­ду. До­ти, до­ки зі­зна­н­ня бу­де го­лов­ним мо­мен­том у роз­слі­ду­ван­ні, до­ки про­ку­ро­ри, суд­ді ви­ма­га­ти­муть від по­лі­цей­ських зі­зна­н­ня, від тор­тур ні­ку­ди не ді­ти­ся», — ка­же Юрій Бє­ло­усов.

На­віть пі­сля ухва­ле­н­ня но­вої ре­да­кції КПК 2012 ро­ку, який за­про­ва­див ці­лу низ­ку за­по­бі­жни­ків для ви­би­ва­н­ня зі­знань у пі­до­зрю­ва­них, ця пра­кти­ка за­ли­ши­лась у пра­во­охо­рон­них ор­га­нах. Але якщо ра­ні­ше «ви­би­ва­ли» так зва­ну яв­ку з по­вин­ною, то те­пер — ін­фор­ма­цію про до­ка­зи при­че­тно­сті пі­до­зрю­ва­но­го до зло­чи­ну.

На дру­го­му мі­сці се­ред най­більш по­ши­ре­них при­чин ка­ту­ва­н­ня та жор­сто­ко­го по­во­дже­н­ня — «по­ка­ра­н­ня осо­би за пев­ні дії або за дії тре­тіх осіб, у вчи­нен­ні яких во­ни пі­до­зрю­ю­ться» та за­ля­ку­ва­н­ня за­три­ма­ної осо­би.

Пі­сля отри­ма­н­ня до­ка­зів із за­сто­су­ва­н­ням ка­ту­вань пра­во­охо­рон­ці їх ле­га­лі­зу­ють. На­при­клад, про­во­дять слід­чий екс­пе­ри­мент, під час яко­го пі­до­зрю­ва­на осо­ба ні­би­то до­бро­віль­но по­ві­дом­ляє про об­ста­ви­ни вчи­не­н­ня зло­чи­ну та мі­сце­зна­хо­дже­н­ня ре­чо­вих до­ка­зів.

Для чо­го ви­би­ва­ти ці свід­че­н­ня, якщо мо­жна про­ве­сти зви­чай­не роз­слі­ду­ва­н­ня?

«При­чин ба­га­то, — ка­же Ю.бє­ло­усов. — По-пер­ше, це на­яв­ний кри­те­рій оцін­ки ро­бо­ти по­лі­ції. Хоч би що ка­зав А.ава­ков, оці­ню­ють ви­клю­чно за кіль­кі­сни­ми по­ка­зни­ка­ми: що біль­ше справ на­прав­ле­но до су­ду, що біль­ший від­со­ток роз­кри­тих зло­чи­нів, то кра­ще. Це при­зво­дить до змі­ще­н­ня акцен­тів: пра­во­охо­рон­ці пра­цю­ють на по­ка­зни­ки».

До при­чин по­ши­ре­но­сті ка­ту­вань до­слі­дни­ки від­но­сять та­кож низь­ку ква­лі­фі­ка­цію пра­во­охо­рон­ців і за­бю­ро­кра­ти­зо­ва­ність си­сте­ми.

«Пра­во­охо­ро­нець ду­має: на­ві­що ме­ні бі­га­ти, шу­ка­ти до­ка­зи, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти те­хні­чні за­со­би, отри­му­ва­ти ве­ли­че­зну кіль­кість до­зво­лів, зу­стрі­ча­ти­ся з аген­та­ми, якщо ме­ні про­сто по­трі­бно зна­йти пі­до­зрю­ва­но­го і ви­би­ти зі­зна­н­ня», — на­во­дить при­клад Ю.бє­ло­усов.

Крім то­го, да­є­ться взна­ки й ве­ли­ке емо­цій­не на­ван­та­же­н­ня по­лі­цей­ських, що при­зво­дить до про­фе­сій­ної де­фор­ма­ції та ви­го­ра­н­ня. Су­ди про­сто звіль­ня­ють вин­них по­лі­цей­ських Про­те клю­чо­вою при­чи­ною існу­ва­н­ня ка­ту­вань та жор­сто­ко­го по­во­дже­н­ня в ді­яль­но­сті пра­во­охо­рон­ців є без­кар­ність че­рез не­на­ле­жну ква­лі­фі­ка­цію ка­ту­вань, від­су­тність ефе­ктив­но­го ме­ха­ні­зму роз­слі­ду­ва­н­ня, за­сто­су­ва­н­ня на­ціо­наль­ни­ми су­да­ми на­дзви­чай­но м’яких по­ка­рань або ж уза­га­лі звіль­не­н­ня вин­них у ка­ту­ва­н­нях від від­по­від­аль­но­сті.

За сло­ва­ми ав­то­рів до­слі­дже­н­ня, це від­бу­ва­є­ться че­рез кон­флікт ін­те­ре­сів: адже про­ку­рор, з одно­го бо­ку, від­по­від­ає за своє­ча­сне роз­слі­ду­ва­н­ня зло­чи­ну, у вчи­нен­ні яко­го пі­до­зрю­ють за­три­ма­ну осо­бу, а з ін­шо­го — по­ви­нен ре­а­гу­ва­ти на скар­ги ці­єї осо­би що­до за­сто­су­ва­н­ня до неї ка­ту­вань. На дум­ку окре­мих про­ку­ро­рів, це мо­же при­зве­сти до за­тя­гу­ва­н­ня роз­слі­ду­ва­н­ня «основ­но­го зло­чи­ну» і, від­по­від­но, до не­своє­ча­сної пе­ре­да­чі спра­ви до су­ду.

Вка­зу­ють до­слі­дни­ки й на про­га­ли­ни у кри­мі­наль­но­му за­ко­но­дав­стві в ча­сти­ні ква­лі­фі­ка­ції фа­ктів не­на­ле­жно­го по­во­дже­н­ня. На­при­клад, то­рік за стат­тею ка­ту­ва­н­ня (ст. 127 ККУ) до су­ду пе­ре­да­но всьо­го дев’ять про­ва­джень. При цьо­му за­зна­че­на ста­т­тя від­но­сить ка­ту­ва­н­ня до зло­чи­нів се­ре­дньої тяж­ко­сті (від двох до п’яти ро­ків).

Біль­шість та­ких справ ква­лі­фі­ку­ють як пе­ре­ви­ще­н­ня слу­жбо­вих пов­но­ва­жень, пов’яза­не з на­силь­ством (ста­т­тя 365, ча­сти­на 2 ККУ). Про­те і їх що­ро­ку до­хо­дить до су­ду не біль­ше ніж 15–20.

«Біль­шість су­до­вих ви­ро­ків звіль­няє по­лі­цей­ських від від­бу­ва­н­ня по­ка­ра­н­ня за тор­ту­ри. Що до­во­дить: су­ди роз­гля­да­ють тор­ту­ри як не­тяж­кий зло­чин. Се­ре­дній строк на­віть для тих, ко­го ре­аль­но при­тя­гну­ли до від­по­від­аль­но­сті, ста­но­вить три­чо­ти­ри ро­ки», — ка­же ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Ек­спер­тно­го цен­тру з прав лю­ди­ни. Що мо­жна змі­ни­ти? Ав­то­ри до­слі­дже­н­ня пе­ре­ко­на­ні, що тре­ба по­си­ли­ти від­по­від­аль­ність за ка­ту­ва­н­ня до що­най­мен­ше п’яти ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі, при цьо­му роз­ме­жу­ва­ти «ка­ту­ва­н­ня» і «пе­ре­ви­ще­н­ня вла­ди».

Не­об­хі­дно та­кож змі­ню­ва­ти су­до­ву пра­кти­ку.

«Ва­жли­во, щоб су­ди актив­но ре­а­гу­ва­ли. Як тіль­ки су­д­дя отри­мує ін­фор­ма­цію, що до­каз отри­ма­но під тор­ту­ра­ми, він по­ви­нен ви­ки­да­ти йо­го з про­це­су і звіль­ня­ти лю­ди­ну, яка пі­до­зрю­є­ться. То­ді від­па­де ба­жа­н­ня за­сто­со­ву­ва­ти тор­ту­ри і в пра­во­охо­рон­ців: на­ві­що ви­тра­ча­ти стіль­ки ча­су, ка­ту­ва­ти пі­до­зрю­ва­но­го, якщо су­д­дя йо­го по­тім від­пу­скає, а до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті при­тя­гу­ють са­мо­го пра­во­охо­рон­ця», — роз­по­від­ає Ю.бє­ло­усов.

А пра­во­охо­рон­ці як аль­тер­на­ти­ву ка­ту­ва­н­ням мо­жуть, на­при­клад, за­сто­со­ву­ва­ти так зва­не про­це­су­аль­не ін­терв’ю, ко­ли ме­тою є не зі­зна­н­ня, а збір то­чних да­них. При цьо­му змі­на під­хо­дів до роз­слі­ду­ва­н­ня по­вин­на від­бу­ва­ти­ся на всіх ета­пах слід­ства.

Роз­слі­ду­ва­н­ня ка­ту­вань по­вин­но бу­ти одним з основ­них на­пря­мів Дер­жав­но­го бю­ро роз­слі­ду­вань, а МОЗ має роз­ро­би­ти єди­ний ме­ди­чний стан­дарт фі­кса­ції ознак ка­ту­вань, вва­жа­ють до­слі­дни­ки.

Го­лов­не, ка­жуть фа­хів­ці, щоб у всіх лан­ках пра­во­охо­рон­ної си­сте­ми зро­зумі­ли: тор­ту­ри — це не­ефе­ктив­ний ме­тод, який не до­зво­ляє зна­йти ре­аль­но вин­них осіб, однак це на­дій­ний ме­тод для за­су­дже­н­ня не­ви­ну­ва­тих.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.