Та­єм­ни­ця пла­ща­ниць

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ро­ман ЯКЕЛЬ Фо­то ав­то­ра

(Іва­но-фран­ків­ська область) «Свя­та пла­ща­ни­ця Хри­сто­ва» — ви­став­ка кар­тин са­краль­но­го ми­сте­цтва три­ває в На­ціо­наль­но­му за­по­від­ни­ку «Дав­ній Га­лич» (мі­сто Га­лич на При­кар­пат­ті).

Ви­став­ка ста­ла сво­є­рі­дним про­дов­же­н­ням ми­ну­ло­рі­чної екс­по­зи­ції дев’ятнад­ця­ти пла­ща­ниць, які по­хо­дять з рі­зних хра­мів Га­ли­цько­го ра­йо­ну. Те­пер ор­га­ні­за­то­ри ви­став­ки — а це спів­ро­бі­тни­ки на­у­ко­во-до­слі­дно­го від­ді­лу На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Дав­ній Га­лич» на чо­лі з уже по­кій­ним за­ві­ду­ва­чем Яро­сла­вом По­та­шни­ком — із по­над ста пла­ща­ниць з фон­до­вої ко­ле­кції Ар­хі­ка­те­драль­но­го со­бо­ру Свя­то­го Во­скре­сі­н­ня УГКЦ в мі­сті Іва­но-фран­ків­ську ві­ді­бра­ли для по­ка­зу трид­цять три. Се­крет та­кої кіль­ко­сті роз­га­да­ти не­скла­дно: во­ни сим­во­лі­зу­ють 33 ро­ки зем­но­го жи­т­тя Ісу­са Хри­ста.

Іні­ці­а­то­ри ви­став­ки вті­ли­ли бла­го­ро­дну ідею: лю­ди ма­ють бо­дай на ко­ро­ткий час від­чу­ти свою при­су­тність в обря­ді по­кло­ні­н­ня пла­ща­ни­ці, який від­бу­ва­є­ться у Ве­ли­ку П’ятни­цю і Су­бо­ту, від­тво­рює істо­ри­чну по­дію май­же 2000-рі­чної дав­ни­ни й сим­во­лі­зує вша­ну­ва­н­ня ті­ла Хри­сто­во­го. З ін­шо­го бо­ку, чо­му ж від­ві­ду­ва­чам не по­ба­чи­ти ху­до­жню ево­лю­цію, яку про­йшло ми­сте­цтво ство­ре­н­ня пла­ща­ниць у кіль­кох етно­гра­фі­чних ре­гіо­нах Укра­ї­ни — у Га­ли­чи­ні, на Бу­ко­ви­ні й По­діл­лі з кін­ця XVIII — до по­ча­тку XXI сто­лі­т­тя?!

На ви­став­ці екс­по­ну­ю­ться три основ­ні ві­до­мі в іко­но­пи­сі сю­же­ти пла­ща­ниць. Пер­ший — сам Ісус Хри­стос у гро­бі, огор­ну­тий пла­ща­ни­цею. Дру­гий тип роз­ви­ває те­му «По­кла­да­н­ня Ісу­са Хри­ста до гро­бу». Най­пов­ні­ше її ви­ра­же­но, ко­ли під час ці­єї по­дії при­су­тні всі бі­блій­ні осо­би — Йо­сиф з Ари­ма­теї, Ни­ко­дим, свя­тий Іван Бо­го­слов, Бо­го­ро­ди­ця й жін­ки-ми­ро­но­си­ці — Ма­рія Ма­гда­ли­на і Со­ло­мія За­ве­дє­є­ва. Але є й «не­пов­ні» сю­же­ти. На де­яких пла­ща­ни­цях під час по­кла­да­н­ня Хри­ста до гро­бу не­має Со­ло­мії. Ма­буть то­му, що ця осо­ба — най­мо­лод­ша. На ви­став­ці є й та­кі пла­ща­ни­ці, ко­ли ли­ше Йо­сиф з Ари­ма­теї, Ни­ко­дим і Бо­го­ро­ди­ця по­кла­да­ють Хри­ста до гро­бу.

Не менш ко­ло­ри­тним і не­по­втор­ним є ху­до­жнє по­ло­тно (да­то­ва­не ще 1846 ро­ком!), на яко­му, окрім свя­тих, при­су­тні ще й хе­ру­ви­ми і се­ра­фи­ми. Тре­тій тип пла­ща­ниць, ска­за­ти б, за­вер­шує мо­тив смер­ті Ісу­са Хри­ста. На кар­ти­нах «Опла­ку­ва­н­ня Ісу­са Хри­ста» цей обряд звер­шу­ють не­бе­сні си­ли — ан­ге­ли, ар­хан­ге­ли, хе­ру­ви­ми і се­ра­фи­ми. І тут зно­ву ж та­ки по­мі­ча­є­мо рі­зні ро­бо­ти: є пла­ща­ни­ці се­ре­ди­ни ХІХ сто­лі­т­тя, ви­ко­на­ні про­стим сти­лем і не­скла­дною те­хні­кою, а ось — пла­ща­ни­ці з ба­га­тши­ми сю­же­та­ми, ко­ли, на­при­клад, по ку­тах зо­бра­же­но чо­ти­рьох Єван­ге­лі­стів або їхні сим­во­ли — ор­ла, тель­ця, кни­гу й ан­ге­ла.

— На при­кла­ді пла­ща­ниць мо­жна про­сте­жи­ти ево­лю­цію цьо­го рі­зно­ви­ду іко­но­пи­су, який уві­брав і тра­ди­ції за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го ми­сте­цтва, і рі­зних етно­гра­фі­чних ре­гіо­нів Укра­ї­ни, — пе­ре­ко­нує про­від­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник на­у­ко­во-до­слі­дно­го від­ді­лу На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Дав­ній Га­лич» Ан­дрій Ста­сюк.

На ви­став­ці ба­чи­мо пла­ща­ни­ці, ство­ре­ні на по­ча­тку і до се­ре­ди­ни ХІХ сто­лі­т­тя. Від­су­тність яскра­вих барв, тем­ні облич­чя, не­чі­ткі лі­нії… Во­ни ви­ко­на­ні в на­ро­дно­му сти­лі. То­му мо­жна при­пу­сти­ти, що їх ство­рю­ва­ли ма­ля­рі, які не ви­рі­зня­ли­ся ви­со­кою про­фе­сій­ною май­стер­ні­стю.

А ось на пла­ща­ни­ці кін­ця XVIII — по­ча­тку ХІХ сто­лі­т­тя на те­му «По­кла­да­н­ня Ісу­са Хри­ста до гро­бу» мо­жна про­сте­жи­ти ри­си за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го пі­зньо­го ба­ро­ко, яке пе­ре­гу­ку­є­ться з ко­за­цьким ба­ро­ко. Тут ли­ки свя­тих на­бу­ли оваль­ної фор­ми, во­ни під­кре­сле­но емо­цій­ні. Ця пла­ща­ни­ця по­хо­дить, ско­ріш, з По­ді­л­ля, де ко­за­цьке ба­ро­ко бу­ло на той час більш по­ши­ре­не, ніж у Га­ли­чи­ні. На ін­шій пла­ща­ни­ці ці­єї те­ма­ти­ки по­мі­тний стиль во­лин­ської шко­ли іко­но­пи­су, зокре­ма ма­ляр­ства учнів ві­до­мо­го іко­но­пи­сця Йо­ва Кон­дзе­ле­ви­ча (1667— 1740). Твор­чій ма­не­рі цьо­го іко­но­пи­сця та йо­го по­слі­дов­ни­ків при­та­ман­ні по­дов­гу­ва­ті облич­чя, гли­бо­ко по­са­дже­ні вдум­ли­ві очі.

За ор­на­мен­та­ми пла­ща­ниць мо­жна ви­зна­чи­ти, з яких етно­гра­фі­чних ре­гіо­нів Укра­ї­ни во­ни по­хо­дять. Якщо по­ди­ви­мо­ся на пла­ща­ни­ці на те­ми «По­кла­да­н­ня Хри­ста до гро­бу», «Хри­стос у гро­бі», то по­ба­чи­мо, що в га­ли­цькій іко­но­пи­сній тра­ди­ції не­має зо­бра­же­н­ня мі­ся­ця чи сон­ця. Це, най­імо­вір­ні­ше, ви­твір по­діль­ської шко­ли іко­но­пи­су, адже сон­це взя­то за осно­ву гер­ба по­діль­ської зем­лі.

А ось — не­по­втор­на пла­ща­ни­ця, ство­ре­на між 1887 і 1896 ро­ка­ми. Во­на мі­стить ри­си за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го Ре­не­сан­су. Йо­го ви­дає ро­слин­ний ор­на­мент з ли­стям акан­та, яке в се­ре­дньо­ві­чній ми­сте­цькій тра­ди­ції асо­ці­ю­є­ться з тер­но­вим він­ком — сим­во­лом стра­ж­дань Хри­ста. По­за сум­ні­вом, ідей­не ко­рі­н­ня ці­єї пла­ща­ни­ці тя­гне­ться із За­хі­дної Єв­ро­пи, де за­зви­чай під час по­кла­да­н­ня Ісу­са Хри­ста до гро­бу є ли­ше двоє — Хри­стос і Бо­го­ро­ди­ця. За ні­ме­цько­мов­ни­ми на­пи­са­ми на зво­ро­ті мо­жна ви­сну­ва­ти, що ма­ляр, оче­ви­дно, був нім­цем або ав­стрій­цем.

Пла­ща­ни­цям, ство­ре­ним на по­ча­тку XX сто­лі­т­тя, при­та­ман­ні но­ві бар­ви і но­ві зо­бра­же­н­ня, ви­ко­на­ні на­віть у мо­дер­но­му сти­лі. Це мо­жуть бу­ти й онов­ле­ні сю­же­ти, взір­цем для яких по­слу­жив дав­ні­ший сю­жет. Ор­га­ні­за­то­ри ви­став­ки пра­гну­ли до­ве­сти істо­рію ство­ре­н­ня пла­ща­ниць до сьо­го­де­н­ня. То­му увін­чує ви­став­ко­ву екс­по­зи­цію пла­ща­ни­ця 2004 ро­ку, ви­ко­на­на на склі. Яскра­ві бар­ви, у бі­блій­них пер­со­на­жів емо­цій­ні облич­чя… Її ав­тор — ві­до­мий су­ча­сний іва­но-фран­ків­ський ху­до­жник Во­ло­ди­мир Лу­кань.

Ува­гу від­ві­ду­ва­чів ви­став­ки при­вер­та­ють та­кож три ан­ти­мін­си — освя­че­ні ху­сти­ни із за­ши­ти­ми ча­стин­ка­ми мо­щів свя­тих. Са­ме на ан­ти­мін­сі у пра­во­слав­них і гре­ко-ка­то­ли­цьких хра­мах звер­шу­є­ться та­їн­ство Єв­ха­ри­стії. Цін­ність цих ре­лі­квій під­си­лю­ють їхній дав­ній вік та іме­на вла­сни­ків — це ан­ти­мін­си 1800 ро­ку львів­сько­го єпис­ко­па Ми­ко­ли Ско­ро­дин­сько­го і 1841 й 1849 ро­ків — га­ли­цько­го ми­тро­по­ли­та Ми­хай­ла Ле­ви­цько­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.