Ла­у­ре­ат Шев­чен­ків­ської пре­мії Сер­гій Пло­хій: «У пер­спе­кти­ві нас очі­кує пе­ре­тво­ре­н­ня до­мі­нан­тної ро­сій­ської куль­ту­ри на мен­шин­ну»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИ­ТУЛЬ­НЫЙ ЛИСТ -

— Ко­ли ви­ник за­дум ці­єї ав­тор­ської вер­сії істо­рії Укра­ї­ни? З чо­го все по­ча­ло­ся? І на­скіль­ки ін­тен­сив­но про­су­ва­ла­ся ро­бо­та? — Упро­довж уже де­ся­ти ро­ків ви­кла­даю курс істо­рії Укра­ї­ни («Фрон­ти­ри Єв­ро­пи: Укра­ї­на з 1500 ро­ку до сьо­го­де­н­ня») на істо­ри­чно­му фа­куль­те­ті Гар­вард­сько­го уні­вер­си­те­ту. Так що ба­га­то з на­пра­цю­вань і зна­хі­док цьо­го кур­су вві­йшло до книж­ки.

Але я не ду­мав про на­пи­са­н­ня за­галь­но­го огля­ду укра­їн­ської істо­рії до­ти, до­ки не по­ча­ла­ся вій­на в Укра­ї­ні. Во­на су­про­во­джу­ва­ла­ся вій­ною істо­ри­чних сте­ре­о­ти­пів, які по­тра­пля­ли та­кож у за­хі­дні ме­діа й спо­тво­рю­ва­ли і істо­рію кра­ї­ни, і її сьо­го­де­н­ня.

Са­ме то­ді, на­ве­сні 2014 ро­ку, я від­чув, що тре­ба від­кла­сти всі ін­ші спра­ви й спро­бу­ва­ти да­ти за­хі­дно­му чи­та­че­ві су­ча­сний, від­но­сно по­пу­ляр­ний і на­скіль­ки мо­жли­во ко­ро­ткий, огляд істо­рії Укра­ї­ни. Так ін­тен­сив­но я ще ні­ко­ли не пра­цю­вав, але до кін­ця 2014-го пер­ший ва­рі­ант книж­ки був го­то­вий.

Ре­да­гу­ва­н­ня, уто­чне­н­ня, ви­дав­ни­чий про­цес три­ва­ли ще рік. У гру­дні 2015-го «Бра­ма Єв­ро­пи» з’яви­ла­ся в кни­гар­нях Нью­йор­ка, Лон­до­на, ін­ших сто­лиць і міст сві­ту. — Які клю­чо­ві мі­фи що­до сприйня­т­тя Укра­ї­ни роз­би­ває «Бра­ма Єв­ро­пи»? І які ім­пер­ські іде­о­ло­гі­чні схе­ми, на­ки­ну­ті на сприйня­т­тя укра­їн­ської істо­рії, Ви де­кон­стру­ю­є­те сво­єю пра­цею? — Пе­ре­д­усім істо­рія Укра­ї­ни в мо­їй ін­тер­пре­та­ції є ча­сти­ною не тіль­ки єв­ро­пей­ської, а й сві­то­вої істо­рії. Тоб­то во­на не на­ле­жить якійсь одній чи на­віть кіль­ком ім­пе­рі­ям. Хо­ча по­лі­ти­чна істо­рія, зокре­ма істо­рія ім­пе­рій, до­по­ма­гає стру­кту­ру­ва­ти мій на­ра­тив, го­лов­ний на­го­лос у ньо­му — на істо­рії зни­зу. Тоб­то істо­рія Пів­дня Укра­ї­ни і Кри­му на­ле­жить не ар­хі­те­кто­рам Но­во­ро­сії — чи то XVIII, чи то XXI сто­лі­т­тя, — а лю­дям, які на­се­ля­ли ці сте­пи і го­ри, від но­га­їв і крим­ських та­тар до укра­їн­ських ко­за­ків, ме­но­ні­тів і мо­ло­кан. Су­ча­сна Укра­ї­на по­ста­ла не як кла­пти­ко­ва дер­жа­ва з на­ді­лів, на­чеб­то да­ро­ва­них їй у ХХ сто­літ­ті біль­шо­ви­ка­ми, а з не­про­стої істо­рії не тіль­ки кон­флі­ктів, а й по­ро­зу­мінь тих етні­чних, ре­лі­гій­них та со­ці­аль­них груп, які її на­се­ля­ли, пе­ре­дов­сім, зви­чай­но, укра­їн­ців. — Під час це­ре­мо­нії вру­че­н­ня Шев­чен­ків­ської пре­мії ви бу­ли в Укра­ї­ні. Що змі­ни­ло­ся у ва­шо­му сприйнят­ті укра­їн­ської ре­аль­но­сті? Чи по­мі­ти­ли не­га­тив­ні транс­фор­ма­ції? Чи змі­ни ма­ють пе­ре­ва­жно по­зи­тив­ний ха­ра­ктер? — За­галь­ний кон­текст по­зи­тив­ний. Укра­ї­на ви­сто­я­ла, кон­со­лі­ду­ва­ла­ся як дер­жа­ва, від­бу­ла­ся еко­но­мі­чна ста­бі­лі­за­ція.

Але в ме­не та­кож за­ли­ши­ло­ся вра­же­н­ня, що по­лі­ти­чно Укра­ї­на вхо­дить у ду­же не­без­пе­чну ста­дію. За­па­хло ви­бо­ра­ми, і обді­ле­ні в су­ча­сно­му уря­ді й пар­ла­мен­ті по­лі­ти­чні си­ли ки­ну­ли­ся роз­хи­ту­ва­ти чов­на в на­дії опи­ни­ти­ся звер­ху.

Ре­во­лю­ція, яка від­бу­ла­ся на Май­да­ні, да­ле­ко не за­кін­чи­ла­ся, ба­га­тьох ці­лей, осо­бли­во в ді­лян­ці бо­роть­би з ко­ру­пці­єю, не до­ся­гну­то, і ви­бу­хо­вий по­тен­ці­ал у су­спіль­стві за­ли­ша­є­ться чи­ма­лим.

У цих умо­вах пе­ред гро­ма­дян­ським су­спіль­ством, яке, на ща­стя, від­мо­ви­ло­ся де­мо­бі­лі­зу­ва­ти­ся пі­сля Май­да­ну, сто­їть не­лег­ке зав­да­н­ня кон­со­лі­ду­ва­ти­ся і ви­зна­чи­ти по­лі­ти­чну стра­те­гію, яка не допу­стить до вла­ди ні ура-па­трі­о­ти­чних по­пу­лі­стів, ні при­хиль­ни­ків ре­ван­шу, а за­без­пе­чить ефе­ктив­не про­су­ва­н­ня ре­форм. — Що са­ме за­пам’ята­ло­ся вам в «осо­би­стій» істо­рії Шев­чен­ків­ської пре­мії? Що бу­де­те зга­ду­ва­ти? — Шев­чен­ків­ська пре­мія — най­пре­сти­жні­ша з усіх, які я до­сі отри­му­вав. Але бу­ли й ін­ші до­сить пре­сти­жні — в Аме­ри­ці, Ка­на­ді, Ве­ли­кій Бри­та­нії, Поль­щі.

Що ви­рі­зняє, се­ред ін­шо­го, Шев­чен­ків­ську пре­мію — це про­цес. Тре­ба бу­ло «за­ре­є­стру­ва­ти­ся», спи­сок кан­ди­да­тів опри­лю­дни­ли. Те са­ме від­бу­ва­ло­ся з про­хо­дже­н­ням у ко­жен тур. Кан­ди­да­ту­ри і пра­ці пу­блі­чно обго­во­рю­ва­ли в пре­сі.

Тоб­то був еле­мент про­зо­ро­сті. Але та­кож пу­блі­чної «зма­галь­но­сті», який без­по­се­ре­дньо за­лу­чав кан­ди­да­та емо­цій­но, а ча­сом і ор­га­ні­за­цій­но.

Це бу­ло для ме­не не­спо­ді­ван­кою. В усіх ін­ших пре­мі­ях кан­ди­да­тів ви­зна­ча­ють чле­ни жу­рі. Ти до­від­у­є­шся про вла­сне «кан­ди­да­ту­ва­н­ня», тіль­ки ко­ли по­тра­пля­єш у фі­нал, а ін­ко­ли — тіль­ки ко­ли те­бе ви­зна­ча­ють пе­ре­мож­цем.

Мо­жу ска­за­ти, що це більш спри­я­тли­ва про­це­ду­ра, з огля­ду на, так би мо­ви­ти, вра­зли­ве ав­тор­ське е´о. Ті, хто не про­йшов у фі­нал, про це не зна­ють, і їхнє е´о, зда­є­ться, осо­бли­во не стра­ждає.

Із Шев­чен­ків­ською пре­мі­єю не­ма пу­блі­чної по­ща­ди не тіль­ки «пе­ре­мо­же­ним», а й «пе­ре­мож­цям» — те­пер уже від «пе­ре­мо­же­них».

Це, зви­чай­но, на­пів­жарт, але тіль­ки на­пів... — Ро­зу­мію, що це за­пи­та­н­ня, рад­ше, сто­су­ва­ло­ся б фу­ту­ро­ло­га, на кшталт Ел­ві­на Тоф­фле­ра, про­те, на ва­шу дум­ку, ко­ли за­кін­чи­ться вій­на в Укра­ї­ні, на те­ри­то­рії Дон­ба­су? — Пи­та­н­ня і про­сте, і скла­дне. Від­по­відь на йо­го про­сту ча­сти­ну по­ля­гає в то­му, що вій­на за­кін­чи­ться, ко­ли в Крем­лі ви­рі­шать, що во­на не ви­ко­нує зав­да­н­ня роз­гой­ду­ва­н­ня Укра­ї­ни і шко­дить ре­жи­му.

Те­пер до скла­дної ча­сти­ни: ко­ли са­ме це ста­не­ться? Від­по­відь тут за­ле­жить не тіль­ки від Крем­ля, а й від укра­їн­сько­го су­спіль­ства.

Якщо в на­сту­пних ви­бо­рах во­но кон­со­лі­ду­є­ться нав­ко­ло ідей змі­цне­н­ня дер­жав­но­сті, де­мо­кра­ти­чних ін­сти­ту­цій та ан­ти­ко­ру­пцій­них ре­форм, вій­на за­кін­чи­ться швид­ше, ніж нам зда­є­ться. У гір­шо­му ра­зі це змен­шить шанс її еска­ла­ції, бо це та­кож за­ли­ша­є­ться ре­аль­ні­стю. — Із чим ни­ні Укра­ї­на асо­ці­ю­є­ться в аме­ри­кан­сько­му сві­ті? Чи змі­ни­ла­ся ре­це­пція Укра­ї­ни впро­довж остан­ніх чо­ти­рьох-п’яти ро­ків? Чи вда­є­ться змі­ни­ти сприйня­т­тя Укра­ї­ни як сі­рої бу­фер­ної зо­ни між ЄС і Ро­сі­єю? — По­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція і Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті зро­би­ли чи­ма­ло для змі­ни уяв­ле­н­ня про Укра­ї­ну як край по­гро­мів і Чор­но­би­ля на образ кра­ї­ни, де лю­ди бо­рю­ться за свої пра­ва і сво­бо­ди. Цей образ ни­ні до­мі­нан­тний у Пів­ні­чній Аме­ри­ці, якщо не в ці­ло­му за­хі­дно­му сві­ті.

Але для тих, хто кра­ще обі­зна­ний з Укра­ї­ною, кар­ти­на скла­дні­ша. З одно­го бо­ку, є уяв­ле­н­ня про Укра­ї­ну як пар­тне­ра, який по­тре­бує під­трим­ки для про­ти­сто­я­н­ня ро­сій­ській агре­сії та ре­фор­му­ва­н­ня еко­но­мі­ки. З ін­шо­го — є уяв­ле­н­ня про Укра­ї­ну як за­по­від­ник ко­ру­пції.

Ко­ру­пція і уяв­ле­н­ня про неї (а це не зав­жди те са­ме) є най­біль­ши­ми вну­трі­шні­ми й зов­ні­шні­ми во­ро­га­ми Укра­ї­ни. — Які іме­на чи текс­ти су­ча­сної укра­їн­ської куль­ту­ри і, зокре­ма, лі­те­ра­ту­ри зна­ють у за­хі­дно­му сві­ті? Чи спо­сте­рі­га­є­те осо­бли­ву ві­таль­ність у су­ча­сній укра­їн­ській лі­те­ра­ту­рі, яка мо­же ін­спі­ру­ва­ти ін­ші сві­ти? — Для ме­не осо­би­сто ве­ли­ким і при­єм­ним від­кри­т­тям став цей Lux ex Orient у су­ча­сній Укра­ї­ні — від­кри­т­тя і на­ми, і сві­том лі­те­ра­ту­ри зі Схо­ду Укра­ї­ни, від Сер­гія Жа­да­на до Во­ло­ди­ми­ра Ра­фе­єн­ка, Лю­бо­ві Яким­чук.

Ці й ба­га­то ін­ших укра­їн­ських ав­то­рів ідуть у світ стеж­ка­ми, про­то­пта­ни­ми стар­шим по­ко­лі­н­ням, зокре­ма Ан­дру­хо­ви­чем, Кур­ко­вим, За­буж­ко. Пра­ці но­во­го по­ко­лі­н­ня укра­їн­ських ав­то­рів з усіх кін­ців Укра­ї­ни ви­да­ю­ться в пе­ре­кла­дах і по­тра­пля­ють до сві­то­во­го чи­та­ча кра­ще й швид­ше, ніж ко­лись.

Ми в Гар­вар­ді над­зви­чай­но ра­ді під­три­ма­ти ви­да­н­ня ко­ле­кції ан­гло­мов­них пе­ре­кла­дів укра­їн­ських по­е­тів — Words for War: New Poems from Ukraine, що ви­йшла то­рік у ви­дав­ни­цтві Academic Studies Press і бу­ла по­зи­тив­но зу­стрі­ну­та кри­ти­ка­ми. Це на­ра­зі не­ве­ли­кий, але ду­же жи­вий стру­мок.

Не маю сум­ні­ву, що він пе­ре­тво­ри­ться на пов­но­цін­ну рі­чку. У но­вих умо­вах є за­пит на укра­їн­ську лі­те­ра­ту­ру на За­хо­ді, але є та­кож що за­про­по­ну­ва­ти й в Укра­ї­ні. — Сер­гію, які на­галь­ні про­бле­ми ви, як істо­рик, ба­чи­те в укра­їн­сько­му сьо­го­ден­ні — те, що із ча­сом мо­же при­зве­сти до пев­них про­ти­сто­янь, кон­флі­ктів, вій­ни? Над чим ни­ні ма­є­мо за­ми­сли­ти­ся, аби тра­ге­дія вій­ни біль­ше не по­вто­ри­ла­ся? — Вій­на вже змі­ни­ла і ще змі­ню­ва­ти­ме Укра­ї­ну. Ві­дбу­ва­є­ться но­ве «ви­да­н­ня» дер­жа­ви і пе­ре­ви­да­н­ня на­ції, яке по­тре­бує но­во­го су­спіль­но­го до­го­во­ру. Втра­та (бу­де­мо спо­ді­ва­ти­ся, тим­ча­со­ва), те­ри­то­рій та мо­бі­лі­за­ція про­ти ро­сій­ської агре­сії в ре­шті Укра­ї­ни пе­ре­тво­рю­ють кра­ї­ну на більш «укра­їн­ську» етні­чно, по­лі­ти­чно, мен­таль­но й куль­тур­но, ніж во­на бу­ла пе­ред тим.

Ро­сій­сько-укра­їн­ський кон­до­мі­ні­ум ча­сів не­за­ле­жно­сті 1991 ро­ку з де-юре до­мі­нан­тною укра­їн­ською куль­ту­рою, а де-фа­кто — ро­сій­ською вже де­ле­гі­ти­мі­зо­ва­но. У пер­спе­кти­ві нас очі­кує ві­ро­гі­дне пе­ре­тво­ре­н­ня до­мі­нан­тної, зокре­ма в мі­сько­му се­ре­до­ви­щі, ро­сій­ської куль­ту­ри на мен­шин­ну.

Це над­зви­чай­но бо­лі­сний про­цес для ба­га­тьох но­сі­їв до­мі­нан­тної куль­ту­ри. Тут уже від­чу­тні тер­тя і від­бу­ва­ю­ться роз­ко­ли се­ред се­ре­до­вищ, які ра­зом ви­сту­па­ли на Май­да­ні.

По­трі­бне усві­дом­ле­н­ня всі­ма сто­ро­на­ми но­вої ре­аль­но­сті та по­шу­ку но­во­го мо­ду­су ві­вен­ді.

Дми­тро Дро­здов­ський

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.