Аль­фонс Му­ха: ге­ній «ми­сте­цтва для всіх»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Сер­гій МАХУН

Ім’я зна­ме­ни­то­го че­сько­го ху­до­жни­ка, гра­фі­ка, де­ко­ра­то­ра та ди­зай­не­ра, одні­єї з клю­чо­вих по­ста­тей сти­лю ар­тну­во Аль­фон­са Му­хи (1860—1939), і до­ни­ні на ву­стах.

Йо­го кар­ти­ни, ві­тра­жі, ілю­стра­ції, ли­стів­ки, те­а­траль­ні афі­ші, ре­клам­ні бу­кле­ти і пла­ка­ти, ре­сто­ран­ні ме­ню ви­рі­зня­ю­ться но­ва­тор­ським і фір­мо­вим сти­лем. Во­ни, без пе­ре­біль­ше­н­ня, є ше­дев­ра­ми ми­сте­цтва сві­то­во­го рів­ня. То­му й сьо­го­дні во­ни по­пу­ляр­ні, про­дов­жу­ють ті­ши­ти по­гляд су­ча­сни­ків на пла­ка­тах, ка­лен­да­рях...

Лю­дям, не ду­же обі­зна­ним з істо­рі­єю гро­шо­вих від­но­син, на­вряд чи ві­до­мо, що цей че­ський па­трі­от, рев­ний за­хи­сник слов’ян­ської ідеї, був ав­то­ром пер­ших бан­кнот но­во­ство­ре­ної Че­хо­сло­ва­цької ре­спу­блі­ки. 28 жов­тня 1918 р. На­ціо­наль­на Че­хо­сло­ва­цька ра­да про­го­ло­си­ла на ру­ї­нах Ав­стро-угор­ської ім­пе­рії не­за­ле­жність кра­ї­ни. Остан­ні два де­ся­ти­лі­т­тя жи­т­тя Аль­фонс Ма­рія Му­ха пра­кти­чно не ви­їжджав за ме­жі зно­ву від­най­де­ної ба­тьків­щи­ни.

…Уро­джен­цю пів­ден­но­мо­рав­сько­го мі­ста Іван­чи­це на той час уже ви­пов­ни­ло­ся 58 ро­ків. Про ньо­го, про йо­го твор­чість бу­ло ві­до­мо да­ле­ко за ме­жа­ми Єв­ро­пи. У мо­ло­до­сті те­а­траль­ний де­ко­ра­тор, ву­ли­чний порт­ре­тист, ма­ляр у Бр­но та Ві­дні, Аль­фонс Му­ха по­сту­по­во став бра­ти ви­со­ту за ви­со­тою. Роз­пи­су­вав сті­ни й сте­лі в бу­дин­ках за­мо­жних гро­ма­дян, у то­му чи­слі й гра­фа Ку­ен­бе­лас­сі. Са­ме зав­дя­ки суб­си­ді­ям цьо­го ви­со­ко­шля­хе­тно­го ари­сто­кра­та Аль­фонс Му­ха впро­довж двох ро­ків ося­гав ази жи­во­пи­су в Мюн­хен­ській ака­де­мії ми­стецтв. На­ре­шті 1887 р. він пе­ре­їхав до Па­ри­жа — мі­ста-при­ви­да, бо­гем­не жи­т­тя яко­го ва­би­ло ба­га­тьох та­ла­но­ви­тих лю­дей сві­ту ми­стецтв. Так, пев­ний час він ді­лив май­стер­ню з ви­да­тним гол­ланд­ським ху­до­жни­ком Він­сен­том ван Го­гом, який без­успі­шно на­ма­гав­ся зна­йти свій шлях до сла­ви. Че­рез три ро­ки Він­сент ван Гог зве­де ра­хун­ки з жи­т­тям...

Не так усе бу­ло лег­ко й про­сто і в Аль­фон­са Му­хи. Уро­дже­нець Мо­ра­вії про­йшов че­рез го­лод і хо­лод, по­дов­гу хво­рів. Зда­ва­ло­ся, на ньо­го че­ка­ла до­ля ба­га­тьох «шу­ка­чів ща­стя», які ка­ну­ли в Ле­ту або отри­ма­ли свою де­щи­цю сла­ви вже по­смер­тно. Аль­фонс ви­го­тов­ляв ре­клам­ні афі­ші, ка­лен­да­рі, ре­сто­ран­ні ме­ню, за­про­ше­н­ня, ві­зи­тні кар­тки, зно­ву, як і у Ві­дні, став го­ту­ва­ти де­ко­ра­ції до те­а­траль­них ви­став...

Однак 1894 р. ху­до­жник на­ре­шті ви­тя­гнув ща­сли­вий бі­лет: отри­мав за­мов­ле­н­ня на ви­го­тов­ле­н­ня ре­клам­но­го пла­ка­та до прем’єри в те­а­трі «Ре­не­санс» ви­ста­ви «Жи­смон­да» з уча­стю ве­ли­кої Са­ри Бер­нар, яку те­а­траль­ні ре­жи­се­ри й кри­ти­ки вва­жа­ли взір­цем те­хні­чної до­ско­на­ло­сті на сце­ні. За­мов­ле­н­ня бу­ло ви­ко­на­не за до­бу й ви­кли­ка­ло за­хо­пле­н­ня у 50-рі­чної «бо­же­ствен­ної Са­ри». Во­на на­по­ля­гла на зу­стрі­чі з 34-рі­чним ху­до­жни­ком. Аль­фонс Му­ха був при­зна­че­ний го­лов­ним де­ко­ра­то­ром те­а­тру, отри­мав­ши ше­сти­рі­чний кон­тракт, від­по­від­но до яко­го, мав го­ту­ва­ти не тіль­ки де­ко­ра­ції, а й ко­стю­ми до ви­став, а та­кож бу­кле­ти й афі­ші. Ви­ста­ви «Ме­дея», «Да­ма з ка­ме­лі­я­ми», «То­ска», «Гам­лет», «Са­ма­ри­тян­ка» з уча­стю во­ло­дар­ки сце­ни ма­ли гу­чний успіх. Те­атр «Ре­не­санс» че­рез кіль­ка ро­ків уже на­зи­вав­ся про­сто «Те­атр Са­ри Бер­нар». Аль­фонс і Са­ра кіль­ка ро­ків бу­ли ко­хан­ця­ми...

Ху­до­жник про­дов­жує ви­го­тов­ля­ти ві­ньє­тки й ети­ке­тки для шам­пан­сько­го, бі­скві­тів, цу­ке­рок, шо­ко­ла­ду, ви­яв­ляє се­бе та­ла­но­ви­тим ди­зай­не­ром юве­лір­них при­крас. При­хо­дить не­ба­че­ний ко­мер­цій­ний успіх, от­же й фі­нан­со­ва не­за­ле­жність. Ці ро­ки, на зла­мі XIX і XX сто­літь, ста­ють епо­хою пов­но­го до­мі­ну­ва­н­ня сти­лю арт-ну­во (но­ве ми­сте­цтво). Стиль мо­дерн, зда­ва­ло­ся, зайняв не­по­ру­шні по­зи­ції.

Гра­фі­чні се­рії у сти­лі арт-ну­во «По­ри ро­ку», «Кві­ти», «Мі­ся­ці», «Зір­ки», «Де­ре­ва», «Ми­сте­цтва», «Ко­штов­не ка­мі­н­ня» бу­кваль­но пі­дір­ва­ли Па­риж. Зда­ва­ло­ся, сто­ли­цю Фран­ції, яка по­сі­да­ла осо­бли­ве мі­сце у сві­то­во­му ми­сте­цтві, бу­ло важ­ко чи­мось зди­ву­ва­ти. Але «Жін­ки Му­хи», яскра­во ви­ра­же­ної слов’ян­ської зов­ні­шно­сті, ішли у світ пря­мо ве­ли­че­зни­ми ти­ра­жа­ми. Він стає чле­ном гру­пи сим­во­лі­стів «Са­лон ста», уча­сни­ка­ми якої бу­ли та­кі ві­до­мі ху­до­жни­ки, як Ан­рі Ту­лу­зло­трек, П’єр Бон­не, Ежен Грас­се, по­е­ти Поль Вер­лен і Сте­фан Ма­лар­ме... Жив ху­до­жник пе­ре­ва­жно в Па­ри­жі, кіль­ка ра­зів від­ві­ду­вав США, де та­кож пра­цю­вав і ви­кла­дав. Твор­чий, а та­кож і фі­нан­со­вий успіх за оке­а­ном (упер­ше США він від­ві­дав 1906 р.), мо­жли­во, й на­ди­хнув ху­до­жни­ка, але за­ли­ша­ти­ся там він не за­хо­тів. Аль­фонс Му­ха по­вер­нув­ся в Єв­ро­пу і де­да­лі біль­ше за­ми­слю­вав­ся про по­вер­не­н­ня на ба­тьків­щи­ну. І, на­ре­шті, 1910 р. він оста­то­чно пе­ре­їхав до Пра­ги.

Ще на по­ча­тку XX ст. в Аль­фон­са Му­хи зріє ідея ство­ри­ти ці­лу се­рію кар­тин, яка вті­ли­ла­ся вже че­рез де­ся­ти­лі­т­тя. З 1912-го по 1928-й рік ху­до­жник на­пи­сав 20 мо­ну­мен­таль­них по­ло­тен (6х8 м) у се­рії «Слов’ян­ська епо­пея». Не всі кар­ти­ни (про­ект про­фі­нан­су­вав аме­ри­кан­ський міль­йо­нер Чарльз Крейн), по­да­ро­ва­ні Пра­зі, рів­но­цін­ні, але це спра­ва сма­ку. Ху­до­жні кри­ти­ки на за­гал зу­стрі­ли ви­хід у світ «Слов’ян­ської епо­пеї» в ба­гне­ти. Та­кож від­зна­чи­мо і ві­тра­жі ху­до­жни­ка у все­сві­тньо ві­до­мо­му празь­ко­му Со­бо­рі Свя­то­го Ві­та.

На­при­кін­ці 1918 р. Аль­фонс Му­ха взяв­ся за ви­ко­на­н­ня тер­мі­но­во­го за­мов­ле­н­ня пер­шо­го уря­ду не­за­ле­жної Че­хо­сло­вач­чи­ни. До ньо­го вхо­ди­ла й роз­роб­ка гер­ба но­вої кра­ї­ни та блан­ків уря­до­вих до­ку­мен­тів і по­што­вої ко­ре­спон­ден­ції. За лі­че­ні мі­ся­ці за­мов­ле­н­ня бу­ло ви­ко­на­не. Пер­шою, вже 15 кві­тня 1919 р., бу­ло ви­пу­ще­но бан­кно­ту но­мі­на­лом 100 крон. Усьо­го в 1919 р. ви­пу­ска­ли­ся в Че­хо­сло­вач­чи­ні та­кі бан­кно­ти: 10, 20, 50, 100 і 500 крон (весь ти­раж ви­дру­ку­ва­ли у США, кра­ї­ні, яка до­кла­ла най­біль­ше зу­силь до ство­ре­н­ня не­за­ле­жної Че­хо­сло­ва­цької дер­жа­ви). Да­лі Аль­фонс Му­ха не­о­дно­ра­зо­во ма­лю­вав і про­ма­льо­ву­вав но­ві те­ми. Го­лов­ним «ге­ро­єм» Аль­фон­са Му­хи за­ли­ша­ли­ся йо­го лю­би­мі жін­ки, в яких він ці­ну­вав при­ро­дну кра­су. Дру­жи­ною ху­до­жни­ка ще 1903 р. ста­ла спів­ві­тчи­зни­ця Ма­рія Хі­ті­ло­ва, яку він сам на­зи­вав ла­ска­во Ма­ру­шкою. Во­на бу­ла по­стій­ною на­тур­ни­цею Аль­фон­са, як і донь­ка — Яро­сла­ва. Їхні обра­зи вга­ду­ю­ться на ба­га­тьох кар­ти­нах і бан­кно­тах. Від­зна­чи­мо скла­дну ком­бі­на­цію узо­рів бан­кнот, які, пра­кти­чно, не­мо­жли­во від­тво­ри­ти. Во­ни й за­раз до­сить до­ро­гі в се­ре­до­ви­щі ко­ле­кціо­не­рів бан­кнот. Але тра­пив­ся й «ви­ня­ток». На 1923 р. ху­до­жник уже був у ма­сон­ській ло­жі, й на бан­кно­ті но­мі­на­лом 50 че­хо­сло­ва­цьких крон зо­бра­жу­ю­ться ма­сон­ські сим­во­ли.

Ху­до­жник у між­во­єн­ній Че­хо­сло­вач­чи­ні був ві­до­мий сво­ї­ми ан­ти­ні­ме­цьки­ми й ан­ти­на­цист­ськи­ми по­гля­да­ми. Для ньо­го, як і для біль­шо­сті че­хів та сло­ва­ків, Мюн­хен­ська змо­ва 1938 р. ста­ла справ­жньою ка­та­стро­фою. 15 бе­ре­зня 1939 р. на­ци­сти вві­йшли в Пра­гу. По­мер Аль­фонс Му­ха че­рез чо­ти­ри мі­ся­ці, 14 ли­пня, в уже пов­ні­стю оку­по­ва­ній гі­тле­рів­ця­ми кра­ї­ні. Пе­ред смер­тю йо­го кіль­ка ра­зів за­а­ре­што­ву­ва­ли, про­во­ди­ли ба­га­то­го­дин­ні до­пи­ти, ки­да­ли в хо­ло­дні ка­ме­ри...

Один із най­яскра­ві­ших пред­став­ни­ків сти­лю мо­дерн за­ли­шив не­з­гла­ди­мий слід у ху­до­жньо­му ми­сте­цтві. Йо­го пам’ятні кар­ти­ни, бу­кле­ти, афі­ші, ди­зай­нер­ські роз­роб­ки в юве­лір­ній спра­ві й сьо­го­дні ті­шать око. Аль­фонс Му­ха при­му­сив іна­кше по­ди­ви­ти­ся на най­про­сті­ші по­бу­то­ві те­ми в ми­сте­цтві. Йо­го во­і­сти­ну ба­га­то­гран­на спад­щи­на є взір­цем для на­слі­ду­ва­н­ня для ба­га­тьох ху­до­жни­ків, ілю­стра­то­рів, май­стрів ре­кла­ми.

«Я знаю два жит­тє­во не­об­хі­дних для на­шо­го на­ро­ду обов’яз­ки, — ка­зав Аль­фонс Му­ха. Пер­ший — збе­рег­ти й ви­ро­сти­ти свою вла­сну са­мо­бу­тність. А дру­гий — удо­ско­на­ли­ти свої ма­те­рі­аль­ні умо­ви до та­ко­го рів­ня, щоб во­ни слу­гу­ва­ли на­ле­жним ін­стру­мен­том для роз­кві­ту та зро­ста­н­ня на­шої куль­ту­ри і до­бро­бу­ту. Щоб на­ша бла­го­ро­дна во­ля мо­гла вті­ли­ти­ся у спра­ви спра­ве­дли­во­сті, тер­пи­мо­сті та лю­бо­ві, не­об­хі­дні для існу­ва­н­ня на­шо­го на­ро­ду й гар­мо­ній­но­го спів­існу­ва­н­ня з люд­ством...»

«Слов’яни на спо­кон­ві­чній Ба­тьків­щи­ні: між ту­ран­ським ба­то­гом і гот­ським ме­чем», 1912 р.

«По­ри ро­ку». «Ве­сна»

Аль­фонс Му­ха

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.