Укра­ї­на: «Ро­дин­ний порт­рет в ін­тер’єрі»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Оле­ксандр ШАРОВ

Но­ва мо­но­гра­фія член-ко­ре­спон­ден­та НАН Укра­ї­ни, про­фе­со­ра Сер­гія Ко­ра­блі­на «Ма­кро­еко­но­мі­чна ди­на­мі­ка Укра­ї­ни: пас­тка си­ро­вин­них рин­ків» при­свя­че­на, на пер­ший погляд, су­то на­у­ко­вій про­бле­мі (в най­кра­що­му ро­зу­мін­ні цьо­го сло­ва). Між тим, вла­сне, гли­би­на до­слі­дже­н­ня, по­єд­на­на з до­сту­пним (по­збав­ле­ним на­ро­чи­тої на­у­ко­по­ді­бно­сті) сти­лем ви­кла­де­н­ня, ро­блять її ці­ка­вою для най­шир­шо­го за­га­лу. Ма­кро­еко­но­мі­чна си­ту­а­ція в Укра­ї­ні роз­гля­да­є­ться в кон­текс­ті гло­баль­но­го рин­ку, і цей «ін­тер’єр» одра­зу роз­ши­рює ме­жі до­слі­дже­н­ня, пе­ре­тво­рю­ю­чи, зда­ва­ло­ся б, вну­трі­шні про­бле­ми Укра­ї­ни у про­я­ви за­галь­но­сві­то­вих тен­ден­цій і про­ти­річ.

Що сто­су­є­ться «ро­дин­них зв’яз­ків», то, як ви­пли­ває вже з са­мої на­зви пра­ці, во­ни від­но­сять нас до си­ро­вин­них еко­но­мік: це дав­но вже ні для ко­го не є се­кре­том, тим не менш, ми ні­як не мо­же­мо ви­бра­ти­ся з ці­єї пас­тки (на не­без­пе­ці чо­го і на­го­ло­шує ав­тор). Але С.ко­ра­блін іде да­лі і на­зи­ває по­і­мен­но на­ших най­ближ­чих «еко­но­мі­чних ро­ди­чів», ко­ри­сту­ю­чись як на­пра­цю­ва­н­ня­ми Да­во­сько­го фо­ру­му, так і ре­зуль­та­та­ми вла­сної роз­від­ки. Пер­ший з них, під­твер­джу­ю­чи ві­до­ме на­ро­дне твер­дже­н­ня, — Гон­ду­рас. Як ка­жуть, не по­трі­бно хо­ди­ти у роз­від­ку, щоб з’ясу­ва­ти, що се­ред них мо­жна знай­ти і де­які пост­ра­дян­ські (Ро­сію, Ка­зах­стан, Азер­бай­джан) і пост­со­ці­а­лі­сти­чні кра­ї­ни (Мон­го­лія). А да­лі є ню­ан­си. Бо­тсва­на, Бру­ней, Ку­вейт — кра­ї­ни, ВВП яких у ра­зи пе­ре­ви­щує укра­їн­ський по­ка­зник. Або, на­при­клад, В’єтнам — кра­ї­на, яку ба­га­то хто з екс­пер­тів вва­жає но­вим кан­ди­да­том до гру­пи BRICS. То чи та­кі вже по­га­ні на­ші «ро­дин­ні зв’яз­ки», тоб­то стар­то­ві умо­ви роз­ви­тку?

І тут ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: а чи ці умо­ві на­справ­ді стар­то­ві? Чи не зга­я­ли ми час, вва­жа­ю­чи се­бе все ще на стар­ті, ко­ли ін­ші уча­сни­ки пе­ре­го­нів пі­шли вже на дру­ге ко­ло? З цьо­го при­во­ду у мо­но­гра­фії ду­же до­ре­чно зга­ду­є­ться, що «у 1990 р. ВВП Ки­таю, чиє на­се­ле­н­ня на той час ста­но­ви­ло по­над 1,1 млрд осіб, був біль­шим за ВВП Укра­ї­ни всьо­го у чо­ти­ри з по­ло­ви­ною ра­зи». Сьо­го­дні, як ві­до­мо, ви­пе­ре­дже­н­ня ся­гає більш як 60 ра­зів. То, мо­же, у нас був фальш-старт, і ми пі­шли хи­бною до­ріж­кою? Ще один ці­ка­вий факт: «до 2017 р. з усіх пост­со­ці­а­лі­сти­чних кра­їн ли­ше Гру­зія та Укра­ї­на не до­ся­гли об­ся­гів ви­ро­бни­цтва ВВП, що спо­сте­рі­га­ли­ся на­пе­ре­до­дні по­ча­тку «ра­ди­каль­них стру­ктур­них ре­форм». Мо­же, ми не той до­свід пе­ре­йма­є­мо?

У зв’яз­ку з цим ме­ні зга­ду­є­ться ви­па­док на ми­ну­ло­рі­чній зу­стрі­чі з мі­ні­стром фі­нан­сів О.да­ни­лю­ком у Цен­трі віль­ної еко­но­мі­ки ім. К.бен­ду­кі­дзе. Про­су­ну­та сту­ден­тка, що си­ді­ла по­руч зі мною, за­пи­та­ла мі­ні­стра, який га­ря­че за­пев­няв у сво­їй щи­рій від­да­но­сті іде­ям лі­бер­та­рі­ан­ства: «А ко­ли вже ска­су­ють пен­сії?». Са­ме так: не ко­ли про­ве­дуть на­ре­шті пен­сій­ну ре­фор­му, не ко­ли за­про­ва­дять три­рів­не­ву пен­сій­ну си­сте­му і, тим біль­ше, не ко­ли за­без­пе­чать при­стой­ний роз­мір се­ре­дньої пен­сії? Ні, її ці­ка­ви­ло, ко­ли вже ті ста­рі при­пи­нять си­ді­ти на шиї дер­жа­ви (яку, до ре­чі, во­ни ж і збу­ду­ва­ли)? Мі­ністр то­ді до­сить умі­ло уни­кнув пря­мої від­по­віді, а я по­ше­пки за­пи­тав у су­сід­ки: «А вас не ці­ка­вить, ко­ли ска­су­ють сти­пен­дії?». Мої «бру­дні на­тя­ки» бу­ло з гні­вом про­і­гно­ро­ва­но. Але я та­ки нав­ро­чив: при­бли­зно че­рез ти­ждень Мін­фін за­явив про на­мі­ри ска­су­ва­ти сти­пен­дії… хо­ча ли­ше для нев­сти­га­ю­чих сту­ден­тів (так, як і бу­ло за ча­сів аб­со­лю­тно не­лі­бе­раль­ної ра­дян­ської адмі­ні­стра­тив­ної си­сте­ми, не про­ти но­чі будь во­на зга­да­на), і по­ча­ло­ся. Ні, не тор­же­ство лі­бер­та­рі­ан­ства, а ви­мо­ги від дер­жа­ви про­те­кціо­ні­зму та за­хи­сту. «Укра­їн­ське лі­бер­та­рі­ан­ство» пов­ні­стю та­кі ви­мо­ги під­три­му­ва­ло. Геть за­був­ши про Ва­шинг­тон­ський кон­сен­сус.

Той са­мий, який ав­тор мо­но­гра­фії зов­сім не­ви­пад­ко­во ре­тель­но роз­гля­дає на са­мо­му по­ча­тку сво­го ана­лі­зу. Адже са­ме у го­ре­зві­сно­му Ва­шинг­тон­сько­му кон­сен­су­сі одні вба­ча­ють при­чи­ни усіх на­ших не­га­ра­здів, а ін­ші — па­на­цею від них. Пра­ця С.ко­ра­блі­на на­справ­ді — мо­жли­во, єди­не лег­ко­до­сту­пне в Укра­ї­ні дже­ре­ло де­таль­ної, але ма­кси­маль­но кон­цен­тро­ва­ної та си­сте­ма­ти­зо­ва­ної ін­фор­ма­ції сто­сов­но цьо­го са­мо­го Кон­сен­су­су: від йо­го ви­ни­кне­н­ня та су­ті до офі­цій­но­го про­го­ло­ше­н­ня за­вер­ше­н­ня, а та­кож по­ясне­н­ня, що на­справ­ді ні­яко­го кон­сен­су­су (тоб­то пов­ної зго­ди) ні­ко­ли не бу­ло на­віть се­ред йо­го при­бі­чни­ків. При цьо­му С.ко­ра­блін не вда­є­ться до про­сто­го від­ки­да­н­ня прин­ци­пів Ва­шинг­тон­сько­го кон­сен­су­су, про­го­ло­шу­ю­чи йо­го, як це ро­блять де­які ав­то­ри, по­ро­дже­н­ням «за­ку­лі­си» або злих на­мі­рів МВФ та ін­ших «аген­тів ім­пе­рі­а­лі­зму». Про­сто він, як це мо­жна по­ба­чи­ти по мо­но­гра­фії, над­то до­бре ро­зу­міє йо­го суть. Як і те, що ко­жен ре­цепт має свій час і своє мі­сце. Мо­жна до­да­ти — і сво­їх ви­ко­нав­ців. Адже еко­но­мі­ка біль­ше схо­жа не на при­ро­дни­чі на­у­ки (за­ко­ни яких ді­ють не­за­ле­жно від лю­дей), а на ми­сте­цтво, ко­ли за одни­ми й ти­ми са­ми­ми но­та­ми мо­же зі­гра­ти і вір­ту­оз, і по­ча­ткі­вець. З, від­по­від­но, рі­зни­ми ре­зуль­та­та­ми. Про на­ших ви­ко­нав­ців я зга­ду­вав ви­ще. А ре­зуль­та­ти і так усім ві­до­мі.

Але ж Дж.сті­гліц (дар­ма, що Но­бе­лів­ський ла­у­ре­ат) ще кіль­ка ро­ків то­му го­во­рив уже про «по­ства­шинг­тон­ський кон­сен­сус», ствер­джу­ю­чи , що спро­ще­не сприйня­т­тя Ва­шинг­тон­сько­го кон­сен­су­су ли­ше де­зо­рі­єн­тує еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку. Зокре­ма, ав­тор пра­ці на­го­ло­шує, що Сті­гліц «від­зна­чав роль на­дій­ної фі­нан­со­вої си­сте­ми». А це, до ре­чі, ду­же акту­аль­но для Укра­ї­ни, оскіль­ки, як свід­чать ре­зуль­та­ти ін­ших на­у­ко­вих до­слі­джень, на­віть при по­мі­тно­му по­кра­щен­ні по­лі­ти­ко-пра­во­вих ін­сти­ту­тів і під­ви­щен­ні се­ре­дньо­го рів­ня до­бро­бу­ту кра­ї­на з ре­сур­сною спе­ці­а­лі­за­ці­єю еко­но­мі­ки бу­де на­ра­жа­ти­ся на ви­щий ри­зик фі­нан­со­вої не­ста­біль­но­сті та не­до­ста­тньої кон­ку­рен­ції у фі­нан­со­во­му се­кто­рі. І для ви­прав­ле­н­ня та­кої си­ту­а­ції по­трі­бна ці­ле­спря­мо­ва­на дер­жав­на по­лі­ти­ка втру­ча­н­ня в еко­но­мі­чні про­це­си.

Ви­ба­чте, зда­є­ться, тут я по­ру­шую «лі­бер­та­рі­ан­ське та­бу». Але не я один. Про­фе­сор С.ко­ра­блін не менш ре­тель­но, аніж Ва­шинг­тон­ський кон­сен­сус, роз­гля­дає «за­хі­дні за­хо­ди» не­кон­вен­цій­ної мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки, про­сті­ше ка­жу­чи, по­лі­ти­ки «кіль­кі­сно­го пом’якше­н­ня». «Пом’якше­н­ня» са­ме у за­бо­ро­ні на дер­жав­не втру­ча­н­ня мо­не­тар­ни­ми ме­то­да­ми в тих ви­пад­ках, ко­ли для ви­рі­ше­н­ня кри­зо­вих про­блем ко­ри­сни­ми бу­ли не лі­бер­та­рі­ан­ські до­гми (ав­тор ду­же до­бре по­яснює, що на­справ­ді з цьо­го пи­та­н­ня не тіль­ки у нас, але й на За­хо­ді існу­ють до­сить рі­зні дум­ки, при­чо­му не менш по­ва­жних вче­них, аніж ті, які по­да­ю­ться у нас, як но­сії «єди­но пра­виль­но­го вче­н­ня»), а на­справ­ді но­ва­тор­ський і від­по­від­аль­ний під­хід. Чи­та­ю­чи ці сто­рін­ки, так і хо­че­ться за­пи­та­ти уяв­но «пред­став­ни­ка МВФ»: «А чо­му ж цим кра­ї­нам (США, Ве­ли­ка Бри­та­нія, Япо­нія…) так ро­би­ти мо­жна, а нам — ні?» Але «від­по­відь» і так зву­чить у ву­хах: «А вам не мо­жна!». Зась! Мо­жна ли­ше спо­ді­ва­ти­ся на те, що пі­сля озна­йом­ле­н­ня з пра­цею С.ко­ра­блі­на та­ке за­пи­та­н­ня ви­ни­кне не ли­ше у ме­не. І, мо­жли­во, то­ді від­по­відь бу­де ін­шою.

У мо­но­гра­фії роз­гля­ну­то ще ба­га­то ці­ка­вих і акту­аль­них для Укра­ї­ни пи­тань: і про ін­фля­цій­не тар­ге­ту­ва­н­ня, і про тру­до­ву мі­гра­цію, і, зві­сно, про «си­ро­вин­не май­бу­тнє Укра­ї­ни». Втім, спо­ді­ва­ю­ся, що ця кни­га ді­йде до ши­ро­ко­го ко­ла чи­та­чів, які змо­жуть оці­ни­ти усі на­пра­цю­ва­н­ня та ідеї ав­то­ра. А я осо­би­сто ре­ко­мен­дую по­чи­та­ти її сту­ден­там ви­шів та у ви­со­ких ка­бі­не­тах з тим, щоб при­найм­ні зна­ти, що на­ші вче­ні зна­ють те, чо­го вчать їхні за­хі­дні ко­ле­ги (з рі­зних на­у­ко­вих шкіл). А от чи зна­ють во­ни, що по­трі­бно для спа­сі­н­ня укра­їн­ської еко­но­мі­ки, це ще пи­та­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.