Ми­сте­цтво гро­шей як прі­о­ри­тет до­ві­ри

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ва­лен­тин ТКАЧ

Бог ство­рив нас по­ді­бни­ми до се­бе, але до­зво­лив нам бу­ти со­бою.

Про це опо­від­а­є­ться в Бі­блії як про ви­бір, зро­бле­ний Ада­мом і Євою. Фа­кти­чно це озна­чає, що лю­ди­на по­ча­ла ін­тер­пре­ту­ва­ти по­да­ро­ва­ний їй Світ. Ця зда­тність лю­ди­ни тво­рить ці­ка­ву кон­стру­кцію — уяв­ле­н­ня про Світ.

Між Сві­том і уяв­ле­н­ням лю­ди­ни про Світ зав­жди є і бу­дуть не­від­по­від­но­сті. Во­ни в рі­зних ін­тер­пре­та­ці­ях на­бу­ва­ють рі­зної го­стро­ти. Та­кі не­від­по­від­но­сті, що ви­зна­ча­ю­ться ва­да­ми люд­ської уяви, зав­жди ви­кли­ка­ють у лю­ди­ни нев­роз. Якщо нев­роз не су­блі­му­є­ться, він спри­чи­нює накопичення агре­сії, яка стає за­гро­зою ви­жи­ван­ню лю­ди­ни.

Та­ким чи­ном, ви­жи­ва­н­ня лю­ди­ни пов’язане з дво­ма ме­ха­ні­зма­ми: ство­ре­н­ня аде­ква­тно­го уяв­ле­н­ня про Світ (ма­три­ця Культури) і су­блі­ма­ція нев­ро­зу, ви­кли­ка­но­го не­від­по­від­ні­стю між уяв­ле­н­ням про Світ і са­мим Сві­том. В іде­а­лі ці ме­ха­ні­зми ма­ють бу­ти не­роз­діль­ни­ми. Це — най­ви­ще ми­сте­цтво. Та­кий стан до­ся­га­є­ться аб­со­лю­тною до­ві­рою до Сві­ту. До­ві­ра є най­кра­щим і най­пов­ні­шим ін­стру­мен­том ство­ре­н­ня уяв­ле­н­ня про Світ і най­кра­щим ме­ха­ні­змом су­блі­ма­ції нев­ро­зу (він про­сто не ви­ни­кає).

Ін­стру­мен­та­ми ма­три­ці Культури є ві­ра, тра­ди­ції, ро­бо­та, на­у­ка, за­бо­бо­ни, каз­ки, пі­сні, ху­до­жні тво­ри то­що.

Ство­ре­не уяв­ле­н­ня про Світ має по­збав­ля­ти лю­ди­ну стра­хів, які ви­ни­ка­ють у неї при обмі­ні ін­фор­ма­ці­єю з дов­кі­л­лям.

На­у­ка за­без­пе­чує ча­сти­ну сві­то­гля­дно­го по­ясне­н­ня не­зві­да­но­го і при­чин явищ. Тра­ди­ції і ро­бо­та формують і збе­рі­га­ють про­ду­ктив­ний до­свід, який убез­пе­чує від пов­то­ре­н­ня по­ми­лок. Каз­ки, пі­сні, ба­ла­ди, кар­ти­ни, скуль­пту­ри й ін­ші «ми­сте­цькі» тво­ри, окрім аку­му­ля­ції до­сві­ду, за­без­пе­чу­ють по­зи­тив­не на­пов­не­н­ня ча­су, що теж су­блі­мує нев­роз. Не ком­пен­со­ва­ні за­зна­че­ни­ми ін­стру­мен­та­ми стра­хи лю­ди­ни су­блі­му­ю­ться ві­рою, ві­ру­ва­н­ня­ми, за­бо­бо­на­ми. У свою чер­гу во­ни актив­но впли­ва­ють і на на­у­ку, і на тра­ди­ції, і на «ми­сте­цькі» тво­ри.

Успіх лю­ди­ни фор­му­є­ться в три­ку­тни­ку су­пе­ро­снов «хо­чу»— «мо­жу»—«маю». Гар­мо­ній­ний ба­ланс цих скла­дни­ків є ми­сте­цтвом успі­ху. Якщо та­кий ба­ланс по­ру­шу­є­ться, то лю­ди­на отри­мує одно­мір­ний спо­тво­ре­ний успіх. Йо­го не­без­пе­чність сфор­му­льо­ва­на в ко­гні­тив­них ме­мах грі­ха.

Одно­мір­ний успіх, пов’яза­ний із «маю» (ста­тки), при йо­го ре­а­лі­за­ції про­во­кує гріх «жа­до­би», а при йо­го не­до­ся­гнен­ні — гріх «за­здро­сті». У ви­пад­ку з «мо­жу» (влада) ми отри­му­є­мо, від­по­від­но, грі­хи «гор­ди­ні» й «гні­ву». Ко­ли спо­тво­ре­ний успіх пов’яза­ний ви­клю­чно з «хо­чу», то лю­ди­на по­тра­пляє у по­лон або «обжер­ли­во­сті й хти­во­сті», або «зне­ві­ри». По­ня­т­тя грі­ха, яке бу­ло вклю­че­не в мо­раль­ний за­кон, слу­гу­ва­ло ін­стру­мен­том, який за­сте­рі­гав від май­бу­тніх по­ми­лок.

Ві­ра, мо­раль­ний за­кон, ро­бо­та, тра­ди­ції, на­у­ка і т.д., до­пов­ню­ю­чи одне одно­го, за­без­пе­чу­ва­ли ство­ре­н­ня уяв­ле­н­ня лю­ди­ни про Світ і су­блі­ма­цію нев­ро­зу, що ви­ни­кав при не­від­по­від­но­сті та­ко­го уяв­ле­н­ня Сві­то­ві.

Гро­ші — це уні­вер­саль­не мі­ри­ло обмі­ну між лю­дьми. Са­мі по со­бі во­ни ні­чо­го не озна­ча­ють, на що вка­зу­вав іще Адам Сміт. Але гро­ші є чу­до­вим ін­стру­мен­том еко­но­мі­чної фор­му­ли. Во­ни за­без­пе­чу­ють не­об­хі­дні кіль­кі­сні оцін­ки при по­рів­нян­ні рі­зних то­ва­рів і по­слуг.

Якщо еко­но­мі­ку ви­зна­чи­ти як су­ку­пність ме­ти, за­со­бів і спосо­бів її до­ся­гне­н­ня, то гро­ші тут ви­ко­ну­ють ли­ше дру­го­ря­дну фун­кцію. Ме­ту ви­зна­чає мо­раль­ний за­кон (це в іде­а­лі су­блі­ма­ції нев­ро­зу), за­со­би ви­зна­чає об’єктив­на ре­аль­ність, а спосо­би ми вста­нов­лю­є­мо по­слу­го­ву­ю­чись еко­но­мі­чною фор­му­лою (отут про­яв­ля­є­ться феномен гро­шей).

Вла­сне, ме­та зав­жди по­вин­на слу­гу­ва­ти по­до­лан­ню стра­хів і су­блі­ма­ції нев­ро­зу, але ми про це на­дій­но за­бу­ли або на­віть не здо­га­ду­є­мо­ся про це.

Ко­лись, щоб здо­ла­ти стра­хи ото­чу­ю­чо­го Сві­ту, лю­ди­на бу­ду­ва­ла пев­ні мо­де­лі зов­ні­шньо­го ото­че­н­ня. Цьо­му слу­жи­ли на­у­ка і ре­шта ін­стру­мен­тів ма­три­ці Культури. Ми­сте­цтво за­без­пе­чу­ва­ло ко­ор­ди­на­цію лю­ди­ни в та­ких мо­де­лях, її спів­жи­т­тя з ни­ми і в них.

Ни­ні­шні мо­де­лі Сві­ту, що ство­ре­ні лю­ди­ною, вже та­кі, що са­мі по­ро­джу­ють стра­хи. Але, за­мість змі­ни­ти мо­де­лі, лю­ди­на ви­га­дує до­да­тко­ві ін­стру­кції що­до ви­жи­ва­н­ня в цих мо­де­лях. По­хо­дже­н­ня цьо­го аб­сур­ду лег­ко про­слід­ку­ва­ти на при­кла­ді змі­ни фун­кції гро­шей. Кла­си­чне ор­га­ні­чне мі­сце гро­шей в еко­но­мі­ці за­зна­че­но ви­ще.

Якщо ми­сте­цтво успі­ху лю­ди­ни діє гар­мо­ній­но зі Сві­том (уяв­ле­н­ня про Світ не­кон­флі­ктне), тоб­то є ба­ланс йо­го су­пе­ро­снов «хо­чу»— «мо­жу»—«маю», то ме­ту еко­но­мі­ки вста­нов­лює мо­раль­ний за­кон. При цьо­му за­со­би вра­хо­ва­но від­по­від­но до спосо­бів, які вста­но­ви­ла еко­но­мі­чна фор­му­ла.

Але, якщо уяв­ле­н­ня про успіх лю­ди­ни спо­тво­рю­є­ться, то ме­та еко­но­мі­ки по­чи­нає спо­тво­рю­ва­ти­ся спо­ку­са­ми грі­ха. Уза­галь­не­но це мо­жна сфор­му­лю­ва­ти так: гро­ші, за­мість ін­стру­мен­ту до­ся­гне­н­ня ме­ти, са­мі ста­ють ме­тою. Що за­без­пе­чує та­кий пе­ре­хід? Як уже за­зна­ча­ло­ся, ко­ре­не­вим зав­да­н­ням ме­ти є су­блі­ма­ція нев­ро­зу. Вла­сне, це її зав­да­н­ня і є ви­зна­чаль­ним. Цьо­му спри­я­ли на­ста­но­ви мо­раль­но­го за­ко­ну. Ко­ли ж у ви­ко­на­н­ня на­ста­нов Ві­ри і мо­ра­лі ста­ло впро­ва­джу­ва­ти­ся лу­кав­ство, то ме­та по­ча­ла ви­зна­ча­ти­ся не­пра­виль­но, во­на втра­ти­ла своє люд­ське при­зна­че­н­ня. Спо­тво­ре­на ме­та пе­ре­ста­ла су­блі­му­ва­ти нев­ро­зи лю­ди­ни.

Та­кі ста­ни при­зво­дять до агре­сії і са­мо­зни­ще­н­ня, якщо не бу­дуть зна­йде­ні но­ві до­да­тко­ві ме­ха­ні­зми су­блі­ма­ції. Та­ким ком­пен­са­тор­ним ме­ха­ні­змом і ста­ли гро­ші. Спо­тво­ре­ні лу­кав­ством мо­раль­ні за­ко­ни до­пов­ни­ла на­ста­но­ва, що гро­ші ком­пен­су­ють усі стра­хи. Що са­мо по со­бі є гли­бо­ко по­мил­ко­вим: так, гро­ші за­без­пе­чу­ють уні­вер­саль­ну без­пе­ку від рі­зно­ма­ні­тних стра­хів, але на­то­мість ви­ни­кає ін­те­граль­ний страх від­су­тно­сті гро­шей.

Фа­кти­чно ко­ло за­мкну­ло­ся. Гро­ші, які на­ді­ли­ли не при­та­ман­ною їм які­стю ком­пен­са­то­ра стра­хів, са­мі ста­ли по­ро­джу­ва­ти страх. При­ни­зив­ши мо­раль­ний за­кон, люд­ство, за­мість ме­ха­ні­зму су­блі­ма­ції нев­ро­зу, по­ро­дже­но­го стра­ха­ми, ство­ри­ло ме­ха­нізм са­мо­від­тво­ре­н­ня стра­ху.

Гро­ші, які бу­ли уні­вер­саль­ним ін­стру­мен­том обмі­ну, які ви­яв­ля­ли свій феномен в еко­но­мі­чній фор­му­лі, а от­же слу­гу­ва­ли за­по­бі­жни­ком фор­му­ва­н­ня фі­зіо­ло­гі­чних стра­хів го­ло­ду, спра­ги, хо­ло­ду, са­мі ста­ли ін­стру­мен­том нев­ро­ти­за­ції лю­дей.

За сво­єю ко­ре­не­вою іде­о­ло­гі­єю гро­ші є своє­рі­дним аку­му­ля­то­ром до­ві­ри. Во­ни свід­чать про спро­мо­жність їх вла­сни­ка ви­сту­пи­ти га­ран­том тран­за­кції і є до­ка­зом йо­го до­бро­че­сно­сті. Гро­ші в пер­ві­сних сто­сун­ках обмі­ну бу­ли під­твер­дже­н­ням то­го, що їх вла­сник уже щось «від­дав»: ро­бо­ту, до­свід, та­лант то­що. То­му те­пер він має «пра­во» отри­ма­ти щось на­то­мість — щось, чо­го по­тре­бує. Та­кі гро­ші бу­ли зна­ком до­ві­ри. Але це бу­ла до­ві­ра до здій­сне­ної ро­бо­ти, а не до гро­шей як та­ких. На це й ука­зує Адам Сміт, ко­ли ка­же, що во­ни са­мі по со­бі ні­чо­го не зна­чать. Не­дар­ма у при­пи­сах і на­ста­но­вах ба­га­тьох ре­лі­гій за­бо­ро­ня­є­ться да­ва­ти (по­зи­ча­ти) гро­ші «під від­со­ток», бо це су­пе­ре­чить їхній іде­о­ло­гії, це де­валь­вує до­ві­ру, аку­му­ля­то­ром якої во­ни є за пер­ши­ми прин­ци­па­ми. По­зи­чко­вий від­со­ток — це при­вла­сне­на до­ві­ра до ро­бо­ти, до­сві­ду, та­лан­ту ін­ших. Тут і ви­ни­кає під­мі­на «Вся­ке ми­сте­цтво має на ме­ті при­ве­сти до по­ряд­ку пев­ну роз­хри­ста­ну у жит­ті лю­ди­ну». по­нять: не по­зи­чко­вий від­со­ток ви­ни­кає як ком­пен­са­тор втра­ти вар­то­сті гро­шей у ча­сі, а гро­ші втра­ча­ють вар­тість у ча­сі че­рез упро­ва­дже­н­ня по­зи­чко­во­го від­со­тка. Як на­слі­док — упо­слі­джу­є­ться мо­раль­на на­ста­но­ва на до­го­ду ма­те­рі­аль­ній до­ціль­но­сті. У ре­зуль­та­ті ма­є­мо де­валь­ва­цію гро­шей. Але це ли­ше де­ко­ра­ція, бо по су­ті де­валь­ву­є­ться до­ві­ра у вза­є­ми­нах між лю­дьми. Це ав­то­ма­ти­чно при­зво­дить до ви­ни­кне­н­ня стра­хів, а від­так і нев­ро­зу, який по­ява гро­шей ма­ла би су­блі­му­ва­ти.

Щось по­ді­бне від­бу­ло­ся і з на­у­кою, яка бу­ла по­кли­ка­на тво­ри­ти при­хиль­ну для лю­дей сві­то­гля­дну кар­ти­ну Сві­ту. Ни­ні­шні мо­де­лі, які ге­не­рує су­ча­сна на­у­ка, вже біль­ше ля­ка­ють, ніж за­спо­ко­ю­ють. А результати де­яких на­у­ко­вих до­слі­джень не те що не су­блі­му­ють нев­ро­зу, а про­сто ста­ють пря­мою за­гро­зою жи­т­тю люд­ства. «Сві­до­мість і ро­зум у лю­ди­ни є для то­го, щоб від­чу­ти й зро­зу­мі­ти спо­рі­дне­ність зі Сві­том, а не для то­го, щоб по­бу­ду­ва­ти со­бі клі­тку», — так ка­зав вуй­ко Де­зьо.

Якщо ува­жно про­ана­лі­зу­ва­ти ево­лю­цію по­ня­т­тя гро­шей і на­у­ки, де­фор­ма­цію їх при­зна­че­н­ня, то мо­жна то­чно вста­но­ви­ти при­чи­ну йо­го вуль­га­ри­за­ції — ігно­ру­ва­н­ня мо­раль­но­го за­ко­ну. То­му, ко­ли ми те­пер по­чи­на­є­мо обго­во­рю­ва­ти шля­хи ви­хо­ду ци­ві­лі­за­ції з кри­зи, то му­си­мо про­ана­лі­зу­ва­ти при­чи­ну, об­ста­ви­ну, яка за­без­пе­чи­ла не­пра­виль­ну вер­сію роз­ви­тку люд­ства.

До­ки на­шу ме­ту вста­нов­лю­ва­ти­ме еко­но­мі­чна фор­му­ла, а не мо­раль­ний за­кон, до­ти люд­ство бу­де де­да­лі глиб­ше й глиб­ше про­ва­лю­ва­тись у нев­ро­ти­за­цію, йо­го охо­плю­ва­ти­ме агре­сія, яка ве­сти­ме до са­мо­зни­ще­н­ня.

Так, де­який час іще змо­же пра­цю­ва­ти «від­во­лі­ка­ю­ча те­ра­пія», що спи­ра­ти­ме­ться на фар­ма­ко­ло­гію, пор­но­гра­фію, ви­га­да­ну ре­аль­ність і де­фор­мо­ва­ну сві­до­мість, але це шлях з ві­до­мим кін­цем. Що­до гро­шей існує без­ліч на­ста­нов. Одна з них: «Гро­ші не ро­блять лю­ди­ну дур­ною, але во­ни ви­став­ля­ють дур­ня на огля­ди­ни». То чи не час нам «бра­ти­ся за ро­зум».

Пе­ре­бу­ва­ю­чи у по­ло­ні дії еко­но­мі­чної фор­му­ли, нам важ­ко уяви­ти со­бі під­по­ряд­ко­ва­не по­зи­ці­ю­ва­н­ня до­ціль­но­сті, але во­но є при­ро­дним. Вста­нов­лю­ю­чи по­зи­чко­вий від­со­ток, об´рун­то­ву­ю­чи йо­го, лю­ди на­ма­га­ю­ться скла­сти ці­ну май­бу­тньо­му, а цьо­го ро­би­ти не мо­жна. За­лі­за­ю­чи в бор­ги, лю­ди про­да­ють своє май­бу­тнє, в яко­му ще не зро­бле­но жо­дної ро­бо­ти, а ли­ше во­на має мі­ру. Май­бу­тнє ж жи­т­тя — без­цін­не, бо во­но у Бо­га. То­му ни­ні­шнє став­ле­н­ня до гро­шей на­га­дує тор­ги з Ним. А це облу­да, адже зав­тра­шній день не обі­ця­ний ні­ко­му. Це озна­чає, що до­ві­ру, яка є які­сною су­т­тю гро­шей, не мо­жна під­по­ряд­ко­ву­ва­ти еко­но­мі­чній фор­му­лі, в якій ви­яв­ля­є­ться ли­ше їх кіль­кі­сний феномен.

То­му-то су­ча­сна ци­ві­лі­за­ція й пе­ре­жи­ває по­стій­ні фі­нан­со­ві (!) кри­зи. Кри­за — це про­яв на­ко­пи­че­них допу­ще­них по­ми­лок. У на­шо­му ви­пад­ку ми ма­є­мо по­мил­ку, за­кла­де­ну від по­ча­тку в не­пра­виль­ній ко­ор­ди­на­ції між до­ві­рою і до­ціль­ні­стю (еко­но­мі­чною фор­му­лою).

У ситуації, ко­ли ста­лась якась втра­та, му­дрі єв­реї ка­жуть: «Спа­си­бі Го­спо­ди, що взяв гро­ши­ма». Що це озна­чає? Ща­стя лю­ди­ни ча­сто ото­то­жню­ють зі ще­дрі­стю, від­да­чею. Як це зро­би­ти, під­ка­зує ще одна на­ста­но­ва: «Ще­дрий не той, хто дає ба­га­то, а той, хто дає сво­є­ча­сно». В цій на­ста­но­ві, яка зро­зумі­ла й близь­ка усім, на­го­лос на «сво­є­ча­сно». І най­ці­ка­ві­ше те, що цей стан не ви­зна­ча­є­ться жо­дною з на­у­ко­вих чи еко­но­мі­чних фор­мул, йо­го під­ка­зує лю­ди­ні мо­раль­ний за­кон і до­ві­ра до Сві­ту.

Ко­ли ми го­во­ри­мо про ми­сте­цтво гро­шей, то ма­є­ться на ува­зі роз­кри­т­тя то­го по­тен­ці­а­лу до­ві­ри, який у них зо­се­ре­дже­ний, — до­ві­ри до но­сія гро­шей, а не до гро­шо­вої оди­ни­ці. Від­так, вка­зу­ю­чи на не­ми­ну­чий па­ра­ди­гмаль­ний зсув ци­ві­лі­за­ції, му­си­мо ро­зу­мі­ти, що це має бу­ти й но­ва те­хно­ло­гія ми­сле­н­ня: за­мість ана­лі­зу по­ви­нен при­йти син­тез: ми­сте­цтво ка­зок, тра­ди­цій, вза­є­мин і обмі­ну, як ма­те­рі­аль­но­го, так і без­ті­ле­сно­го, ін­фор­ма­цій­но­го. А для цьо­го кон­цепт збе­ре­же­н­ня і змі­цне­н­ня до­ві­ри ма­є­мо ви­зна­чи­ти па­нів­ним у пе­ре­лі­ку прі­о­ри­те­тів ци­ві­лі­за­ції лю­дей.

Ви­слов­лю­ю­чись ме­та­фо­ри­чно, мо­жна сказати, що феномен гро­шей має «два кри­ла». Одне — ма­те­рі­а­лі­сти­чне, що роз­кри­ва­є­ться в еко­но­мі­чній фор­му­лі, ін­ше — ме­та­фі­зи­чне, що дає кіль­кі­сну оцін­ку без­ті­ле­сно­му суб­стра­ту гро­шей — до­ві­рі.

Ми­сте­цтво гро­шей по­ля­гає в гар­мо­ній­но­му син­те­зі, до­пов­нен­ні цих «крил», а на­шим зав­да­н­ням є пра­виль­но вста­но­ви­ти прі­о­ри­те­ти між ни­ми на ко­ристь по­да­ро­ва­ній лю­дям до­ві­рі, а не ви­га­да­ній лю­дьми до­ціль­но­сті, аб­со­лю­ти­за­ція якої при­зво­дить до пер­ма­нен­тних криз, бо до­ціль­ність зав­жди є ли­ше до­ктри­ною мо­мен­ту.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.