Ми­ро­слав Куль­чи­цький і оде­ський кон­це­пту­а­лізм

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Ма­рія ГУДИМА

Сім ро­ків то­му по­ча­ло­ся спів­ро­бі­тни­цтво Му­зею су­ча­сно­го ми­сте­цтва Оде­си з Ми­ро­сла­вом Куль­чи­цьким (1970—2015), ку­ра­то­ром, зна­ко­вою по­ста­т­тю су­ча­сно­го укра­їн­сько­го ми­сте­цтва.

Ди­ре­ктор МСМО Се­мен Кан­тор по­ді­лив­ся спо­га­да­ми про Ми­ро­сла­ва, про спіль­ні про­е­кти, но­ву арт-епо­ху, яку ці про­е­кти фор­му­ва­ли.

Ми­ро­сла­ва не ста­ло на 45-му ро­ці жи­т­тя — 20 лю­то­го 2015 ро­ку. Усьо­го мі­сяць він не до­жив до гу­чної мі­жна­ро­дної ви­став­ки зі сво­єю уча­стю в Ін­сти­ту­ті су­ча­сно­го ми­сте­цтва Фі­ла­дерль­фії (США). Без ньо­го ж улі­тку 2015-го від­бу­ла­ся й IV Оде­ська бі­є­на­ле су­ча­сно­го ми­сте­цтва, спів­ку­ра­то­ром якої був Ми­ро­слав.

Він за­кін­чив Оде­ський еко­но­мі­чний уні­вер­си­тет. Пра­цю­вав у рі­зних ме­діа су­ча­сно­го ми­сте­цтва — фото, ві­део, ін­ста­ля­ція. З 2000-го до 2003-го був ди­ре­кто­ром Цен­тру су­ча­сно­го ми­сте­цтва (Оде­са), спів­за­снов­ни­ком Ін­сти­ту­ту су­ча­сно­го ми­сте­цтва (Оде­са). Та­кож був уча­сни­ком чи­слен­них ви­ста­вок і про­е­ктів — у Пра­зі, Сток­голь­мі, Ту­ри­ні, То­рон­то. При­ро­дно, в Оде­сі, в Укра­ї­ні.

— Свій ху­до­жній ме­тод Ми­ро­слав ха­ра­кте­ри­зу­вав як пу­блі­чний екс­пе­ри­мент із ре­кон­текс­ту­а­лі­за­ції со­ціо­куль­тур­них фе­но­ме­нів, як своє­рі­дну спіль­ну з гля­да­чем пра­кти­ку, як лі­ку­ва­н­ня від за­ми­ле­но­сті по­гля­ду, ху­до­жні оку­ля­ри й очні лін­зи і на­віть як но­ву ефе­ктив­ну зброю, про­по­но­ва­ну для за­сто­су­ва­н­ня у вій­ні з ма­ши­на­ми зо­ру, ме­ді­аль­ни­ми філь­тра­ми, що узур­пу­ють на­ше ба­че­н­ня ре­аль­но­сті, — роз­по­від­ає ди­ре­ктор Му­зею су­ча­сно­го ми­сте­цтва Оде­си Се­мен Кан­тор. — У се­ре­ди­ні 2011 ро­ку від­бу­ла­ся ви­став­ка «Пра­во­руч і лі­во­руч від текс­ту» Ми­ро­сла­ва Куль­чи­цько­го. Ми по­ка­за­ли там усе, крім ві­део у ве­ли­кій кіль­ко­сті, бо в нас то­ді ще не бу­ло по­трі­бної кіль­ко­сті те­ле­ві­зо­рів.

Із цьо­го ча­су по­ча­ло­ся спів­ро­бі­тни­цтво на­шо­го му­зею з Ми­ро­сла­вом. Ми при­дба­ли ба­га­то йо­го ро­біт. А ще в йо­го осо­бі при­дба­ли кла­сно­го ку­ра­то­ра.

Ще 2010-го він по­ра­див ме­ні ку­пи­ти (це бу­ла пер­ша по­ку­пка ві­део­ар­ту в Укра­ї­ні му­зей­ною ін­сти­ту­ці­єю) ві­део­ро­бо­ту Юрія Лей­дер­ма­на «Ха­сид­ський Дю­шан». То­ді ж з’явив­ся пер­ший в Укра­ї­ні зал оде­сько­го кон­це­пту­аль­но­го ми­сте­цтва у при­мі­щен­ні на Фран­цузь­ко­му буль­ва­рі.

Най­го­лов­ні­ший, зви­чай­но, 2013 рік, ко­ли Ми­ро­слав Куль­чи­цький і Ми­хай­ло Ра­шко­ве­цький ста­ли спів­ку­ра­то­ра­ми Оде­ської бі­є­на­ле. А я був їхнім ві­чним опо­нен­том-ске­пти­ком.

Ми за­ду­ма­ли і про­ве­ли тре­тю, але по-справ­жньо­му, з від­по­від­ною на­звою пер­шу Оде­ську бі­є­на­ле су­ча­сно­го ми­сте­цтва. Во­на вже бу­ла між­на­ро­дною, і в цьо­му ду­е­ті Ми­хай­ло і Ми­ро­слав аб­со­лю­тно чі­тко про­сте­жу­ва­ла­ся си­ту­а­ція: Ми­хай­ло — вель­ми ви­бу­хо­вий то­ва­риш, як і я, Ми­ро­слав же тон­ко, з лег­кою іро­ні­єю за­спо­ко­ю­вав нас обох.

Якщо на П’ятій бі­є­на­ле вже був open call, і ми при­йма­ли за­яв­ки з усьо­го сві­ту, бу­ло 500 за­явок з 45 кра­їн, а за­ли­ши­ло­ся 107 за­явок із 32 кра­їн. То­ді не бу­ло, ми ви­би­ра­ли.

І от Ми­ро­слав ро­бив ці екс­по­на­ти чи­сти­ми. Во­ни швид­ко ста­ва­ли по­слі­дов­ни­ми, менш емо­цій­ни­ми і ду­же ло­гі­чни­ми. По­збу­вав­ся зай­вої сен­ти­мен­таль­но­сті, яки­хось ро­ди­мих плям по­пе­ре­дніх під­хо­дів, яко­гось по­стмо­дер­ні­зму, транс­а­ван­гар­дних штук, які вже ви­гля­да­ли ду­же чу­же­рі­дно й ана­хро­ні­чно.

У цьо­му роль Ми­ро­сла­ва бу­ла ду­же ве­ли­кою. Крім то­го, він то­ді був ві­до­мий в Укра­ї­ні на­ба­га­то мен­ше, ніж за кор­до­ном. І ми актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли йо­го зв’яз­ки. Він ли­сту­вав­ся з ху­до­жни­ка­ми в Ін­тер­не­ті, крім то­го, в ньо­го ан­глій­ська мо­ва бу­ла лі­пшою, ніж у ме­не.

Пі­сля 2013 ро­ку бу­ли два ета­пні ку­ра­тор­ські про­е­кти Ми­ро­сла­ва — «Сце­на­рії май­бу­тньо­го-1» і «Сце­на­рії май­бу­тньо­го-2».

За­га­лом, я вва­жаю, все, що від­бу­ло­ся і від­бу­ва­є­ться в Оде­сі ни­ні, оці по­дії, Тре­тя бі­є­на­ле і два «Сце­на­рії май­бу­тньо­го» і ще плюс га­ле­рея «Нор­ма» Іго­ря Гу­сє­ва — чо­ти­ри то­чки, які змі­ни­ли які­сний арт-про­стір Оде­си і, пев­ною мі­рою, ми отримали вплив і за її ме­жа­ми.

Ра­зом із Ми­ро­сла­вом в 2013—2014 ро­ках ми ство­ри­ли му­зей уже в но­во­му бу­дин­ку на Бє­лін­сько­го. Там ми зро­би­ли екс­по­зи­цію — пер­ший по­верх в основ­но­му від­ве­ли по­стмо­дер­ні­зму. Ми­ро­слав за­про­по­ну­вав, зда­ва­ло­ся б, зов­сім ба­наль­ну ідею: все ми­сте­цтво Оде­си мо­жна роз­та­шу­ва­ти в одно­му про­сто­рі, між хо­ло­дним (кон­це­пту­а­лі­змом і кон­текс­ту­а­лі­змом) і мо­дер­ні­змом, йо­го по­слі­дов­ни­ка­ми (то­ді ще сло­ва «ме­та­мо­дер­нізм» не бу­ло). Це був йо­го на­ра­тив. От він вніс цей на­ра­тив у по­бу­до­ву екс­по­зи­ції. У прин­ци­пі, все, що ми ту­ди ві­ді­бра­ли, ми від­би­ра­ли вдвох. Не­да­рем­но йо­го ви­став­ка на­зи­ва­ла­ся «Пра­во­руч і лі­во­руч від текс­ту» — текст був го­лов­ним.

У нас з’яв­ля­ли­ся но­ві ро­бо­ти, но­ві про­сто­ри.

Ко­ли нас за­про­сив На­ціо­наль­ний ху­до­жній му­зей із про­е­ктом ENFANT TERRIBLE, це бу­ла пер­ша ви­став­ка «про­він­цій­но­го» му­зею в та­ких мас­шта­бах у Ки­є­ві. Ми по­ста­ра­ли­ся по­ка­за­ти, що оде­ський кон­це­пту­а­лізм — го­лов­не, чим ми ма­є­мо пи­ша­ти­ся і вва­жа­ти йо­го вне­ском не тіль­ки в су­ча­сне мі­сце­ве ми­сте­цтво, а й уза­га­лі в ми­сте­цтво Укра­ї­ни. Ко­ли нас за­про­си­ли, іде­єю був не ENFANT TERRIBLE, а дов­га й ну­дна на­зва «Оде­ська кон­це­пту­аль­на тра­ди­ція».

І там, ко­ли йшло­ся про 1980-ті, це був кон­це­пту­а­лізм, у дев’яно­стих — кон­текс­ту­а­лізм і не­о­кон­це­пту­а­лізм ну­льо­вих, ми ж хо­ті­ли по­ка­за­ти все це ра­зом, ком­пле­ксно. Це бу­ла ідея Ми­ро­сла­ва.

На мо­мент здій­сне­н­ня цьо­го про­е­кту він, на жаль, уже пі­шов із жи­т­тя. На мою до­лю ви­па­ло цю спра­ву про­дов­жу­ва­ти…

Для ме­не ду­же ва­жли­ва іро­нія Ми­ро­сла­ва дев’яно­стих, дво­хти­ся­чних. На цій іро­нії бу­ло ви­бу­ду­ва­но всі йо­го ку­ра­тор­ські про­е­кти. Якщо екс­по­на­ти від­би­рав тіль­ки він, во­ни май­же зав­жди бу­ли іро­ні­чни­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.