Ста­лін і Гі­тлер: дру­зі — во­ро­ги

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Во­ло­ди­мир ГАЗІН,

до­ктор істо­ри­чних на­ук (Кам’янець-по­діль­ський) Пі­сля Ра­палль­сько­го до­го­во­ру 1922 ро­ку роз­по­ча­ло­ся вій­сько­ве спів­ро­бі­тни­цтво Ве­ймар­ської Ні­меч­чи­ни і Ра­дян­ської Ро­сії.

По­при за­бо­ро­ни Вер­саль­сько­го ми­ру, Ні­меч­чи­на по­ча­ла ви­ро­бля­ти й ви­про­бо­ву­ва­ти в Ро­сії но­ву зброю, зокре­ма й хі­мі­чну. У ство­ре­них нім­ця­ми авіа­цій­ній (Ли­пецьк) і тан­ко­вій (Ка­зань) шко­лах про­хо­ди­ли ви­шкіл ні­ме­цькі вій­сько­ві. Бер­лін го­ту­вав­ся до ре­ван­шу й дру­го­го ра­ун­ду бо­роть­би за сві­то­ве па­ну­ва­н­ня (Weltmacht). Біль­шо­ви­цька Ро­сія сво­єю чер­гою ви­но­шу­ва­ла пла­ни ста­ти си­ло­вим га­ран­том сві­то­вої ко­му­ні­сти­чної ре­во­лю­ції. І тут та­ка на­го­да отри­ма­ти но­ві­тні зраз­ки зброї від нім­ців, обра­же­них ка­та­стро­фі­чни­ми ре­зуль­та­та­ми Пер­шої сві­то­вої вій­ни!

І хо­ча кін­це­ва ме­та обох дер­жав роз’єд­ну­ва­ла їх, ро­би­ла не­при­ми­рен­ни­ми в агре­сив­них на­мі­рах, тим­ча­со­ві ці­лі Мо­скви й Бер­лі­на на ета­пі озбро­є­н­ня і пе­ре­озбро­є­н­ня ціл­ком збі­га­ли­ся. Спіль­ним бу­ло й те, що і ро­сі­я­ни, і нім­ці ні­ко­ли не зна­ли де­мо­кра­тії, а пі­сля вій­ни 1914–1918 рр. опи­ни­ли­ся в ста­ні пе­ре­мо­же­них і при­ни­же­них. Лю­тне­ва ре­во­лю­ція 1917 р. в Ро­сії за­кін­чи­ла­ся ко­му­ні­сти­чним пе­ре­во­ро­том, а спро­ба пе­ре­мож­ців де­мо­кра­ти­зу­ва­ти Ні­меч­чи­ну на­ра­зи­ла­ся на спро­тив ні­ме­цько­го су­спіль­ства, ви­хо­ва­но­го на ім­пер­ських тра­ди­ці­ях. Ба біль­ше, спро­во­ко­ва­ний по­раз­кою, в Ні­меч­чи­ні за­ро­див­ся і на­би­рав си­ли пра­во­ра­ди­каль­ний то­та­лі­та­ризм у фор­мі на­ци­зму. За та­ких об­ста­вин фі­нан­со­ва ще­дрість ім­пе­ра­то­ра Віль­гель­ма ІІ 1917 ро­ку на­ди­ха­ла біль­шо­ви­ків на дру­жбу з Ні­меч­чи­ною про­ти За­хо­ду, під­трим­ку Ли­сто­па­до­вої ре­во­лю­ції 1918–1919 рр. і пу­тчу ко­му­ні­стів. То­ді, 1923 ро­ку, в Мо­скві на­віть бу­ло ство­ре­но ко­мі­тет для до­по­мо­ги Ко­му­ні­сти­чній пар­тії Ні­меч­чи­ни (КПН). Се­ред йо­го чле­нів був і Ста­лін. По­раз­ка ко­му­ні­стів пе­ре­мкну­ла ува­гу Ста­лі­на на на­ціо­нал-со­ці­а­лізм Гі­тле­ра. У ньо­му він угле­дів тим­ча­со­во­го со­ю­зни­ка у спра­ві по­вер­не­н­ня ім­пер­ських те­ри­то­рій до скла­ду Ро­сії (СРСР).

При­хід до вла­ди Гі­тле­ра дав Мо­скві на­дію на май­бу­тній со­юз із Ні­меч­чи­ною. Лі­вий чи пра­вий то­та­лі­та­ризм — одна­ко­во то­та­лі­та­ризм. Гі­тлер отри­мав вла­ду на під­ста­ві стат­ті 48 Ве­ймар­ської кон­сти­ту­ції 1919 ро­ку. Ста­лі­ну вла­да ді­ста­ла­ся не тіль­ки як ген­се­ку ЦК ВКП(Б), який вів ор­га­ні­за­цій­но-пар­тій­ну ро­бо­ту, а й то­му, що зу­мів усу­ну­ти ін­ших пре­тен­ден­тів на мі­сце Ле­ні­на (Тро­цько­го, Бу­ха­рі­на, Зі­нов’єва). Про­го­ло­ше­н­ня у стат­ті 6 Кон­сти­ту­ції СРСР 1936 ро­ку ВКП(Б) «ке­рів­ним ядром дер­жав­них та гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій» уза­ко­ни­ло її ген­се­ка в ста­ту­сі лі­де­ра — ні­ким і ні­чим не обме­же­но­го во­ждя-мо­нар­ха.

При­пи­не­н­ня вій­сько­вої спів­пра­ці з при­хо­дом 1933 ро­ку до вла­ди Гі­тле­ра жо­дним чи­ном не озна­ча­ло по­ча­тку кри­ти­ки на­цист­сько­го ре­жи­му з бо­ку ген­се­ка Ста­лі­на. На­сту­пні по­дії (ін­сце­ну­ва­н­ня на­ци­ста­ми під­па­лу Рейх­ста­гу і суд над бол­гар­ськи­ми ко­му­ні­ста­ми) в ра­дян­ській пре­сі по­да­ва­ли­ся в за­галь­них ри­сах, без най­мен­шо­го на­тя­ку на роль у них уря­ду Гі­тле­ра. Ніч «дов­гих но­жів» 30 черв­ня 1934 р. Ста­лін сприйняв як на­ле­жний за­хід у бо­роть­бі з опо­зи­ці­єю, во­ро­га­ми на­ро­ду за­ра­ди змі­цне­н­ня осо­би­стої вла­ди во­ждя.

По­ро­зу­мін­ню ди­кта­то­рів не за­ва­ди­ли ні по­дії в Іспа­нії, де Ні­меч­чи­на і Ра­дян­ський Со­юз бу­ли на про­ти­ле­жних по­зи­ці­ях, ні ане­ксія Ав­стрії, ні роз­чле­ну­ва­н­ня і лі­кві­да­ція Че­хо­сло­вач­чи­ни як дер­жа­ви.

З 1933 р. і аж до 22 черв­ня 1941-го Ста­лін, уба­ча­ю­чи у фа­ши­стах тим­ча­со­вих по­пу­тни­ків на шля­ху до сві­то­вої ко­му­ні­сти­чної ре­во­лю­ції, по­стій­но бло­ку­вав у ра­дян­ській цен­траль­ній пре­сі ан­ти­на­цист­ські ма­те­рі­а­ли, хоч від ко­го во­ни по­хо­ди­ли — від Ко­мін­тер­ну, крем­лів­ських пар­тій­них по­са­дов­ців то­що. На під­го­тов­чо­му ета­пі до неї тре­ба бу­ло не про­сто за­ру­чи­ти­ся під­трим­кою на­ци­стів, а на­віть по­дру­жи­ти­ся з ни­ми. Мо­ти­ва­ція ви­да­ва­ла­ся не­за­пе­ре­чною: вождь і фю­рер — ди­кта­то­ри від при­ро­ди; ні­ме­цькі фа­ши­сти — це на­ціо­нал-со­ці­а­лі­сти, а ра­дян­ські біль­шо­ви­ки — ін­тер­на­ціо­нал-со­ці­а­лі­сти. Гі­тлер і Ста­лін бу­ли во­ждя­ми то­та­лі­тар­но­го со­ці­а­лі­зму, не при­йма­ли де­мо­кра­тії як та­кої. Ста­лін ста­вив за ме­ту со­ці­а­лі­сти­чну транс­фор­ма­цію сві­ту, в яко­му Ро­сія як Тре­тій Рим ста­не ти­туль­ною на­ці­єю і до­ро­го­вка­зом для су­спіль­но­го по­сту­пу; пле­кав на­дію на пе­ре­ро­дже­н­ня на­ци­зму. Чо­му б і ні, якщо ко­му­нізм — май­бу­тнє сві­ту. Гі­тлер, сво­єю чер­гою, ви­но­шу­вав план по­бу­ду­ва­ти но­ву Єв­ро­пу, де на змі­ну тра­ди­цій­но­му лі­бе­ра­лі­зму Ан­глії і Фран­ції при­йде со­ці­а­лізм у йо­го ро­зу­мін­ні. Для Гі­тле­ра, з йо­го ра­со­ви­ми під­хо­да­ми до на­ро­дів сві­ту, на­ціо­нал-со­ці­а­лізм Тре­тьо­го Рей­ху при­зна­че­ний тіль­ки для нім­ців як ви­щої ра­си, на­ді­ле­ної пра­вом ке­ру­ва­ти сві­том за стан­дар­та­ми ні­ме­цько­го по­ряд­ку. При цьо­му Гі­тлер не пе­ре­ймав­ся спо­ді­ва­н­ня­ми на пе­ре­ро­дже­н­ня ко­му­ні­зму — тіль­ки пов­не під­по­ряд­ку­ва­н­ня ви­щій ра­сі…

Пі­сля під­пи­са­н­ня 23 сер­пня 1939 р. па­кту про не­на­пад, се­кре­тних про­то­ко­лів про пе­ре­діл Єв­ро­пи Мо­сква і Бер­лін від збли­же­н­ня й вза­єм­ної при­я­зні пе­ре­йшли до дру­жби, що три­ва­ла до 22 черв­ня 1941 ро­ку. На­ціо­нал-со­ці­а­лізм ні­скіль­ки не бен­те­жив ра­дян­ське ке­рів­ни­цтво, як і ін­тер­на­ціо­нал-со­ці­а­лізм — ні­ме­цьке. Оби­дві си­сте­ми ха­ра­кте­ри­зу­ва­ли­ся одна­ко­вою вер­ти­каль­но збу­до­ва­ною вла­дою: фю­рер — вождь, одна пар­тія, озбро­є­на ві­чно­зе­ле­ним і єди­но пра­виль­ним уче­н­ням, слу­хня­ний на­род, го­то­вий мо­ли­ти­ся на сво­го лі­де­ра, який за­для до­ся­гне­н­ня сво­їх ці­лей упро­довж ро­ків і на­віть де­ся­ти­літь ула­што­ву­вав «вар­фо­ло­мі­їв­ські но­чі». На ра­хун­ку обох — чи­слен­ні зло­чи­ни про­ти люд­ства, те­рор, ігно­ру­ва­н­ня прав лю­ди­ни. Тра­ге­дію ХХ сто­лі­т­тя одні­єю фра­зою зма­лю­вав по­ет В.со­ко­лов: «Я устал от двад­ца­то­го ве­ка, от его окро­вав­лен­ных рек. И не на­до мне прав че­ло­ве­ка. Я дав­но уже не че­ло­век».

Бу­ла й від­мін­ність, яка сер­йо­зно роз­ді­ля­ла. На­цизм збе­ріг при­ва­тну вла­сність і рин­ко­ву еко­но­мі­ку, ви­ко­ри­сто­ву­вав їхні ва­же­лі для зро­ста­н­ня рів­ня жи­т­тя, по­са­див пе­ре­сі­чних нім­ців за кер­мо «фоль­ксва­ге­на». В СРСР, нав­па­ки, рі­вень жи­т­тя гро­ма­дян по­гір­шив­ся у по­рів­нян­ні з 1913 ро­ком.

Пі­сля че­твер­то­го по­ді­лу Поль­щі агре­сив­ність ди­кта­то­рів по­си­лю­є­ться. Гі­тлер по­вер­тає на За­хід. Ста­лін го­тує за­хо­пле­н­ня Бал­тії, оку­пує Бес­са­ра­бію і Пів­ні­чну Бу­ко­ви­ну, ра­дя­ні­зує їх.

Дру­жба ди­кта­то­рів три­ває і до­ся­гає сво­го пі­ку во­се­ни 1939-го — на­ве­сні 1940 ро­ку. Усьо­го, що мо­же за­ва­ди­ти спів­пра­ці з Гі­тле­ром, Ста­лін не при­ймає. Для ньо­го він — пра­ви­тель, який усі про­бле­ми хо­че ви­рі­шу­ва­ти мир­но. І Ста­лін за­бо­ро­няє дру­ку­ва­ти будь-що, що мо­же обра­зи­ти фю­ре­ра.

Пі­сля поль­ської кам­па­нії вій­сько­во­те­хні­чна спів­пра­ця двох кра­їн за­крі­плю­є­ться під­пи­са­ни­ми в Мо­скві мі­ні­стром за­кор­дон­них справ Ні­меч­чи­ни Й. фон Ріб­бен­тро­пом і нар­ко­мом СРСР В.мо­ло­то­вим уго­да­ми як скла­до­ви­ми ча­сти­на­ми До­го­во­ру про дру­жбу і кор­до­ни від 28 ве­ре­сня 1939 ро­ку. На по­ча­тку жов­тня цьо­го ж ро­ку СРСР на­дав свою те­ри­то­рію в ра­йо­ні Мур­ман­ська для ні­ме­цької вій­сько­во-мор­ської ба­зи, яку нім­ці ви­ко­ри­ста­ли в бо­роть­бі з ан­глій­ським фло­том у пе­рі­од опе­ра­ції про­ти Да­нії і Нор­ве­гії. Там ні­ме­цькі вій­сько­ві ко­ра­блі за­прав­ля­ли­ся паль­ним, отри­му­ва­ли про­до­воль­ство і ме­тео­зве­де­н­ня. Ра­дян­ський кри­го­лам про­во­див ні­ме­цькі ко­ра­блі по Пів­ні­чно­му Льо­до­ви­то­му оке­а­ну в Ти­хий, де во­ни то­пи­ли ан­глій­ські су­дна. І, нав­па­ки, у пе­рі­од вій­ни з Фін­лян­ді­єю нім­ці на­ро­щу­ва­ли по­ста­ча­н­ня до СРСР уста­тку­ва­н­ня, у той час як ін­ші згор­та­ли спів­пра­цю на знак про­те­сту про­ти ра­дян­ської агре­сії. Во­дно­час «не­зна­ме­ни­та» вій­на про­ти Фін­лян­дії пе­ре­ко­на­ла Гі­тле­ра в май­бу­тній лег­кій пе­ре­мо­зі вер­ма­хту над Чер­во­ною Ар­мі­єю.

Успі­шно роз­ви­ва­ла­ся й еко­но­мі­чна спів­пра­ця. 19 сер­пня 1939 р. між кра­ї­на­ми бу­ло під­пи­са­но Тор­го­вель­но-кре­ди­тну уго­ду, а 11 лю­то­го 1940-го — го­спо­дар­ську, яку Мо­сква оці­ню­ва­ла як без­пре­це­ден­тну у сві­то­вій тор­гів­лі. Ві­дно­ви­ла­ся пра­кти­ка, що ма­ла мі­сце з 1926 по 1936 рік, ко­ли Ні­меч­чи­на по­ста­ви­ла в СРСР уста­тку­ва­н­ня на 4 млрд. ма­рок. По­над 1 млрд. ма­рок СРСР спла­тив зо­ло­том. Чи не тим, яке бу­ло ви­чав­ле­не з Укра­ї­ни го­ло­до­мо­ром? Са­ме тор­гів­лею з СРСР на­цист­ській Ні­меч­чи­ні вда­ло­ся про­рва­ти ан­глій­ську бло­ка­ду. Упро­довж 17 мі­ся­ців пі­сля під­пи­са­н­ня па­кту про не­на­пад Ні­меч­чи­на отри­ма­ла 865 тис. т на­фти, 140 тис. т мар­ган­це­вої ру­ди, 14 тис. т мі­ді, 3 тис. т ні­ке­лю, 101 тис. т ба­вов­ни-сир­цю, 1 млн т лі­со­ма­те­рі­а­лів, 11 тис. т льо­ну, 26 тис. т хро­мо­вої ру­ди, міль­йо­ни тонн зер­на. Ра­дян­ський Со­юз по­ста­чав до Ні­меч­чи­ни си­ро­ви­ну й отри­му­вав від неї уста­тку­ва­н­ня. Че­рез СРСР до Ні­меч­чи­ни йшла стра­те­гі­чна си­ро­ви­на з ба­сей­ну Ти­хо­го оке­а­ну, Близь­ко­го Схо­ду. Ра­дян­ський Со­юз став та­кож те­ри­то­рі­єю для пе­ре­ве­зе­н­ня та­кої стра­те­гі­чної си­ро­ви­ни, як ка­у­чук, воль­фрам, оло­во, а та­кож транс­пор­ту­ва­н­ня ні­ме­цьких то­ва­рів до тре­тіх кра­їн. Гі­тле­рів­ська Ні­меч­чи­на ство­рю­ва­ла свою вій­сько­ву по­ту­гу на си­ро­вин­них ре­сур­сах Ра­дян­сько­го Со­ю­зу.

Ра­дян­ські кон­стру­кто­ри від­ві­ду­ва­ли за­во­ди Мес­сер­шміт­та, Юн­кер­са, Хейн­ке­ля. Про це зга­дує в сво­їй книж­ці «Цель жи­зни» авіа­кон­стру­ктор А.яков­лєв. Від ра­дян­ських фа­хів­ців нім­ці ні­чо­го не при­хо­ву­ва­ли. Зна­йом­ля­чись із ні­ме­цькою те­хні­кою, во­ни щось-та­ки за­по­зи­ча­ли, що спо­ну­ка­ло до мо­дер­ні­за­ції, осо­бли­во в авіа­цій­ній га­лу­зі.

З на­бли­же­н­ням «ча­су Ч» нім­ці по­ча­ли галь­му­ва­ти й за­три­му­ва­ти до­го­вір­ні за­мов­ле­н­ня, що ма­ло би на­сто­ро­жи­ти Мо­скву. Але кі­нець еко­но­мі­чно­му спів­ро­бі­тни­цтву на­став ли­ше вно­чі 22 черв­ня 1941 р., ко­ли остан­ні еше­ло­ни пе­ре­тну­ли кор­дон бу­кваль­но за хви­ли­ни до ні­ме­цько­го втор­гне­н­ня.

Ро­зви­ва­ло­ся й по­лі­ти­чне спів­ро­бі­тни­цтво, яке пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни ´рун­ту­ва­ло­ся на то­му, що Ні­меч­чи­на і Ро­сія (Ра­дян­ський Со­юз) мо­жуть до­мог­ти­ся успі­хів тіль­ки че­рез спіль­ний за­хист ін­те­ре­сів обох дер­жав. Вій­на про­ти Поль­щі це під­твер­ди­ла. А то­му Мо­ло­тов на­звав аб­сур­дом вій­ну як за­со­бу бо­роть­би про­ти ні­ме­цько­го фа­ши­зму. Пі­сля по­раз­ки Фран­ції він при­ві­тав ні­ме­цький уряд з пе­ре­мо­гою і за­кли­кав США не ви­сту­па­ти на бо­ці Ан­глії. Ні­ме­цький на­цизм, бу­ли пе­ре­ко­на­ні в Крем­лі, — при­ро­дний со­ю­зник ра­дян­сько­го ко­му­ні­зму.

Во­дно­час три­ва­ла щіль­на спів­пра­ця між ні­ме­цьки­ми й ра­дян­ськи­ми ор­га­на­ми держ­без­пе­ки. Під при­кри­т­тям опта­ції на­се­ле­н­ня бу­ло ви­сла­но з СРСР 800 ні­ме­цьких і ав­стрій­ських ан­ти­фа­ши­стів. У гру­дні 1940 р. у Бер­лі­ні Мо­ло­тов вів пе­ре­го­во­ри про при­єд­на­н­ня СРСР до Тро­їсто­го па­кту. Ста­лін і Гі­тлер ве­ли між со­бою се­кре­тне ли­сту­ва­н­ня. Ко­мін­терн, ке­ро­ва­ний Ста­лі­ним, так са­мо за­кли­кав тру­дя­щих бо­ро­ти­ся про­ти сво­їх ім­пе­рі­а­лі­сти­чних уря­дів — як в Ан­глії і Фран­ції, так і в Ні­меч­чи­ні та Іта­лії. Хо­ча та­кий за­клик VІІ кон­гре­су Ко­мін­тер­ну не вла­што­ву­вав Ста­лі­на, який сто­яв на то­му, що Ан­глія і Фран­ція — це агре­со­ри, а Ні­меч­чи­на — їхня жер­тва. Як і ра­ні­ше, він во­лів, щоб за­хі­дні де­мо­кра­тії і фа­шист­ські дер­жа­ви зі­йшли­ся в дво­бої. Ви­го­да для СРСР бу­де оче­ви­дною. Ста­лін ви­сту­пав як екві­лі­брист і про­во­ка­тор, по­збав­ле­ний ло­гі­ки в су­дже­н­нях і ді­ях. Поль­щу 1939 ро­ку він на­зи­вав фа­шист­ською. А Гі­тлер для ньо­го був ми­ро­твор­цем, бо ви­сту­пав із мир­ни­ми про­по­зи­ці­я­ми. В ін­те­ре­сах Ні­меч­чи­ни на­віть по­ду­му­вав у кві­тні 1941 р. роз­пу­сти­ти Ко­мін­терн, як це він зро­бив 1943-го, щоб збе­рег­ти дру­жні від­но­си­ни зі США. Ста­лін, ви­сту­па­ю­чи адво­ка­том на­ци­стів і бу­ду­чи во­дно­час фа­кти­чним ке­рів­ни­ком Ко­мін­тер­ну, де­зо­рі­єн­ту­вав не тіль­ки сво­їх со­ра­тни­ків по ко­му­ні­зму, а й сві­то­ву спіль­но­ту.

Пі­сля по­раз­ки Фран­ції спів­ві­дно­ше­н­ня сил у Єв­ро­пі й сві­ті змі­ни­ло­ся. Убез­пе­чив­ши се­бе на За­хо­ді, Гі­тлер пе­ре­ніс свої зу­си­л­ля на Схід, щоб роз­пра­ви­ти­ся з го­лов­ним про­тив­ни­ком у су­пер­ни­цтві за па­ну­ва­н­ня над сві­том і отри­ма­ти для се­бе при­ро­дні й люд­ські ре­сур­си. Для Ста­лі­на на­став мо­мент істи­ни. Він теж по­чав го­ту­ва­ти­ся до «ви­зво­ле­н­ня» Єв­ро­пи. У дру­гій по­ло­ви­ні 1940-го і пер­шій 1941 ро­ку між дво­ма сві­то­ви­ми ди­кта­то­ра­ми на­ро­стає на­пру­же­ність у сто­сун­ках. Ста­лін че­кав і ба­жав на­па­ду Ні­меч­чи­ни. Гі­тлер хо­тів і че­кав цьо­го ж від Ста­лі­на. Усі роз­мо­ви про ра­пто­вий на­пад — бай­ка. Ста­лін ні­би під­штов­ху­вав Гі­тле­ра: «Ну ж бо, да­вай, ата­куй». Гі­тлер ду­мав то­чно так са­мо. Оби­два зо­се­ре­ди­ли один про­ти одно­го ледь не всі свої удар­ні си­ли. Ста­лін не вра­ху­вав одно­го — ні­ме­цькі вій­ська бу­ли до­бре на­вче­ні ми­сте­цтва ве­де­н­ня вій­ни і їх очо­лю­ва­ли обі­зна­ні у сво­їй спра­ві ге­не­ра­ли. Чер­во­на ар­мія бу­ла, як зав­жди, по­га­но пі­дго­тов­ле­на. Її най­кра­щі ка­дри бу­ли зни­ще­ні у пе­рі­од Ве­ли­ко­го те­ро­ру. Лю­ди на кшталт Во­ро­ши­ло­ва, Бу­дьон­но­го, Ти­мо­шен­ка, Ку­ли­ка — па­ра­мі­лі­тар­ні пол­ко­вод­ці пе­рі­о­ду Гро­ма­дян­ської вій­ни 1918–1920 рр. — бу­ли геть не­ком­пе­тен­тні у ве­ден­ні кла­си­чної вій­ни з фрон­та­ми, зла­го­дже­ною вза­є­мо­ді­єю рі­зних ро­дів військ, на­си­че­них те­хні­кою. За­мість пла­но­ва­но­го ви­зволь­но­го по­хо­ду в Єв­ро­пу, Чер­во­на ар­мія в па­ні­ці від­сту­па­ла і зда­ва­ла вла­сну те­ри­то­рію. Щоб пе­ре­кла­сти про­ви­ну за та­кий роз­ви­ток по­дій на на­род, Ста­лін ого­ло­сив вій­ну ве­ли­кою ві­тчи­зня­ною, в якій ви­тра­ти і втра­ти мав узя­ти на се­бе на­род. Так за­во­йов­ни­цькі пла­ни ра­дян­ських ко­му­ні­стів по­вер­ну­ли­ся про­ти них са­мих. А по­тім для по­во­єн­них по­ко­лінь шко­ля­рів ви­га­да­ли міф про вій­сько­ву ге­ні­аль­ність ве­ли­ко­го Ста­лі­на, який ні­би­то 1941 ро­ку по­вто­рив те, що в се­ре­ди­ні І ст. до н. е. зро­бив пар­фян­ський цар, який, за­ма­нив­ши в глиб сво­єї те­ри­то­рії рим­сько­го пол­ко­вод­ця Мар­ка Лі­ци­нія Крас­са, зни­щив йо­го вій­сько.

За кіль­ка днів до за­кін­че­н­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни на­клав на се­бе ру­ки Гі­тлер. Йо­го по­плі­чни­ки, при­че­тні до мас­шта­бних зло­чи­нів, опи­ни­ли­ся на ла­ві під­су­дних. До­лю ке­рів­ни­ків Тре­тьо­го Рей­ху ви­рі­шив Нюрн­берзь­кий про­цес. За за­ко­на­ми істо­рії і су­ду люд­ської со­ві­сті Ста­лін теж мав би від­по­ві­сти за зло­чи­ни про­ти люд­ства, розв’яза­н­ня спіль­но з Гі­тле­ром Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Але… пе­ре­мож­ців не су­дять. Тож він, так са­мо як ко­лись кре­слив га­зе­тні ма­те­рі­а­ли, за­хи­ща­ю­чи Гі­тле­ра, і 1946 ро­ку, про­гля­да­ю­чи фа­кти зло­чи­нів на­ци­стів у до­по­віді, що го­ту­ва­ла­ся для ра­дян­сько­го пред­став­ни­ка на Нюрн­берзь­ко­му про­це­сі Ро­ма­на Ру­ден­ка, був не­вдо­во­ле­ний ци­фра­ми, які в ній фі­гу­ру­ва­ли. І так са­мо як і то­ді вдав­ся до ма­ні­пу­ля­цій. Бо ви­яви­ло­ся, що ті ци­фри не мен­ші, ніж кіль­кість жертв біль­шо­ви­цько­го те­ро­ру. І див­ні дії Ста­лі­на, спря­мо­ва­ні на фаль­си­фі­ка­цію і при­мен­ше­н­ня зло­чи­нів на­ци­зму, ски­да­ли­ся на са­мо­від­ми­ва­н­ня пе­ред май­бу­тнім су­дом істо­рії, яка ра­но чи пі­зно про­ста­вить ци­фри і по дру­гий бік фрон­ту («дру­жби») між на­ціо­нал-со­ці­а­лі­змом і біль­шо­ви­цьким со­ці­а­лі­змом. Не ви­пад­ко­во, до­ку­мен­ти, що свід­чать про сто­сун­ки Ста­лі­на і Гі­тле­ра, на сьо­го­дні за­кри­ті в осо­бли­во­му се­кто­рі ЦК ВКП(Б) Пре­зи­дент­сько­го ар­хі­ву РФ, а са­мо­го Ста­лі­на в РФ на­зва­но одним з трьох най­успі­шні­ших пра­ви­те­лів, або, на но­вий ко­пил, ме­не­дже­рів, за всю ро­сій­ську істо­рію. Усе пі­зна­є­ться у по­рів­нян­ні…

Ні­ме­цький ге­не­рал Ґу­де­рі­ан і ра­дян­ський ком­бриг Кри­во­ше­їн огля­да­ють вій­ська під час пе­ре­да­чі м. Брест-ли­товськ Чер­во­ній ар­мії

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.