Світ пі­сля Трам­па

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Про До­наль­да Трам­па пи­шуть або по­га­но, або ні­як.

Не ми­ну­ло й пів­то­ра ро­ку від дня йо­го інав­гу­ра­ції, а екс­пер­тне спів­то­ва­ри­ство вже від­кри­то на­зи­ває йо­го руй­нів­ни­ком по­во­єн­но­го сві­то­во­го по­ряд­ку, то­го са­мо­го, який за­без­пе­чив люд­ству без­пре­це­ден­тні 75 ро­ків від­но­сно­го ми­ру. Гри­ма­са істо­рії по­ля­гає в то­му, що са­ме США бу­ли го­лов­ним ди­зай­не­ром, ін­же­не­ром та ін­ве­сто­ром цьо­го по­ряд­ку. До­бро­бут За­хо­ду, зокре­ма й са­мо­го Трам­па, є ре­зуль­та­том існу­ва­н­ня за­хі­дних ін­сти­ту­тів — НАТО, ЄС, СОТ, МФВ, Сві­то­во­го бан­ку, які, се­ред ін­ших, за­без­пе­чи­ли спри­я­тли­ві умо­ви для те­хно­ло­гі­чно­го роз­ви­тку США і до­зво­ли­ли Ва­шинг­то­ну пе­ре­кла­сти борг в 21 трлн дол. на весь ін­ший світ.

То­ді, три чвер­ті сто­лі­т­тя то­му, зда­ва­ло­ся, що де­мо­кра­тії ба­га­то бу­ти не мо­же. На про­ти­ва­гу ко­му­ні­сти­чній за­гро­зі зі Схо­ду з’яви­ли­ся «уні­вер­саль­ні цін­но­сті» За­хо­ду, ідеї про ци­ві­лі­за­цій­ну єд­ність і вій­сько­во-по­лі­ти­чний блок, по­кли­ка­ний цю єд­ність за­хи­ща­ти. І тут з’ясу­ва­ло­ся, що за­ко­нів ді­а­ле­кти­ки ні­хто не ска­со­ву­вав — будь-яка най­про­гре­сив­ні­ша ідея чи дія, до­ве­де­на до аб­сур­ду, пе­ре­тво­рю­є­ться на свою про­ти­ле­жність. Ста­ло­ся те, що не­дав­но жур­нал The Economist на­звав «ти­ра­ні­єю то­ле­ран­тно­сті». Будь-які спро­би за­пе­ре­чи­ти або за­сум­ні­ва­ти­ся в «лі­бе­раль­них цін­но­стях» по­ча­ли роз­гля­да­ти як за­гро­зу по­вер­не­н­ня до ча­сів се­гре­га­ції, ре­лі­гій­них по­гро­мів і то­та­лі­та­ри­зму, а по­всю­дне по­ши­ре­н­ня де­мо­кра­тії за За­хі­дним зраз­ком — не іна­кше як єди­но мо­жли­вий про­гре­сив­ний шлях роз­ви­тку люд­ства.

Та чи за­без­пе­чив лі­бе­раль­ний сві­то­вий по­ря­док за­галь­ну рів­ність і про­цві­та­н­ня?

Йо­го кри­ти­ки не без під­став зав­ва­жу­ють по­гли­бле­н­ня роз­ко­лу між «ба­га­ти­ми» і «бі­дни­ми», «Пів­ніч­чю» і «Пів­днем», вка­зу­ють на не­спра­ве­дли­вий роз­по­діл су­спіль­них благ, по­мі­тне збіль­ше­н­ня втру­ча­н­ня дер­жа­ви в жи­т­тя гро­ма­дян. Про­те­сти ан­ти­гло­ба­лі­стів і ру­ху на кшталт Occupy Wall Street — це тіль­ки вер­ши­на айс­бер­га.

В охай­них ба­вар­ських мі­сте­чках на­рі­ка­ють на при­хід му­суль­ман, які не тіль­ки бу­ду­ють ме­че­ті, що різ­ко кон­тра­сту­ють ар­хі­те­кту­рою з про­він­цій­ним ні­ме­цьким сти­лем, а й про­те­сту­ють про­ти ма­со­во­го спо­жи­ва­н­ня сви­ни­ни під час свя­тку­ва­н­ня Рі­здва. Тра­ди­ціо­на­лі­сти спра­ве­дли­во за­пи­ту­ють: чо­му про­во­ди­ти прай­ди мо­жна й по­трі­бно, а ан­ти­прай­ди — це по­га­но і не­де­мо­кра­ти­чно? В осно­ву ЄС і НАТО бу­ли за­кла­де­ні пра­виль­ні прин­ци­пи, які, про­те, ма­ють одна­ко­во за­сто­со­ву­ва­ти­ся і до Ні­меч­чи­ни, і до Чор­но­го­рії, що на­вряд чи мо­жли­во.

Яв­на не­від­по­від­ність за­де­кла­ро­ва­них цін­но­стей і ре­а­лій жи­т­тя ста­ла на да­но­му ета­пі оче­ви­дною. Но­ві по­ко­лі­н­ня, які ви­ро­сли на За­хо­ді без вій­ни, в умо­вах ми­ру та про­цві­та­н­ня зна­чною мі­рою втра­ти­ли від­чу­т­тя го­строї не­об­хі­дно­сті під­три­му­ва­ти по­ря­док, який по­бу­ду­вав дядь­ко Сем. У ре­зуль­та­ті в Єв­ро­пі (та й у США) під­ня­ли го­ло­ву на­ціо­на­лі­сти­чні і по­пу­ліст­ські си­ли, а хи­бні кро­ки Ва­шинг­то­на, яких бу­ло без­ліч (по­чи­на­ю­чи з вій­ни у В’єтна­мі й за­кін­чу­ю­чи «чер­во­ною ме­жею» Оба­ми в Си­рії), зу­мо­ви­ли зро­ста­н­ня ан­ти­а­ме­ри­ка­ні­зму пра­кти­чно по­всю­дно.

Спро­би де­мо­кра­ти­за­ції Ро­сії, вій­ни в Іра­ку та Лі­вії, араб­ські ре­во­лю­ції по­ка­за­ли, що на­са­дже­н­ня лі­бе­раль­них цін­но­стей си­лою, а не в ре­зуль­та­ті ево­лю­ції су­спіль­ної сві­до­мо­сті, при­зво­дить до пря­мо про­ти­ле­жних ре­зуль­та­тів. Там, де обі­йшло­ся без кро­во­про­ли­т­тя, бу­ли пу­ще­ні в хід те­хно­ло­гії со­ці­аль­них ма­ні­пу­ля­цій, ко­ли су­спіль­ству нав’язу­ють від­вер­то бре­хли­ві (як у Бри­та­нії з Brexit) або кон­фрон­та­цій­ні (на кшталт мов­ної про­бле­ми в Угор­щи­ні чи істо­ри­чних дис­ку­сій у Поль­щі) те­ми, ви­гі­дні ча­сти­ні прав­ля­чої «елі­ти» та­кти­чно, але без­на­дій­но мар­гі­наль­ні стра­те­гі­чно. У ре­зуль­та­ті храм лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії по­крив­ся трі­щи­на­ми, в яких аж за­бу­яв по­пу­лізм, при­сма­че­ний не­аби­якою до­зою на­ціо­на­лі­зму. Об’єктив­ний і че­сний ана­ліз про­блем, що ви­ни­кли, став по­всю­дно під­мі­ню­ва­ти­ся по­лі­ти­чною до­ціль­ні­стю.

До­сить по­ка­зо­вим що­до цьо­го є при­клад Ки­таю.

Стрім­кий роз­ви­ток ці­єї кра­ї­ни, яка збіль­ши­ла з 1990 ро­ку свій ВВП у 20 ра­зів, так на­ля­кав США і ЄС, що в на­ші дні стри­му­ва­н­ня КНР ста­ло ледь не цен­траль­ним зав­да­н­ням. При цьо­му за­хі­дні елі­ти зви­ну­ва­чу­ють Ки­тай у не­че­сній ді­ло­вій пра­кти­ці, пра­гнен­ні екс­плу­а­ту­ва­ти най­бі­дні­ші кра­ї­ни, ре­а­лі­зо­ву­ва­ти про­е­кти, які при­зво­дять до істо­тної бор­го­вої за­ле­жно­сті дер­жав-по­зи­чаль­ниць. Во­дно­час при­кла­ди, які на­во­дять кри­ти­ки Пе­кі­на, обме­жу­ю­ться дво­ма-трьо­ма ви­пад­ка­ми, що ви­ни­кли у ви­ня­тко­вих об­ста­ви­нах, а де­ся­тки успі­шних про­е­ктів у кра­ї­нах, які без Ки­таю вза­га­лі не змо­гли б за­лу­чи­ти хоч якісь ін­ве­сти­ції, за­мов­чу­ю­ться.

На­віть гре­ки, не ка­жу­чи вже про та­кі кра­ї­ни, як Пів­ден­ний Су­дан або Мав­ри­кій, без най­мен­шо­го зні­яко­ві­н­ня за­яв­ля­ють про ря­тів­ну ру­ку Пе­кі­на, по­да­ну в пе­рі­од най­тяж­чої еко­но­мі­чної кри­зи. І порт Пі­рей, те­пер кон­тро­льо­ва­ний КНР, ні­ку­ди з Гре­ції не по­дів­ся. Ці­на, яку за ньо­го за­пла­ти­ли ки­тай­ці (18,6 млрд дол.), не мо­же вва­жа­ти­ся низь­кою, бо йо­го вза­га­лі ні­хто не хо­тів ку­пу­ва­ти.

У Ні­меч­чи­ні не до­зво­ли­ли ки­тай­ській ком­па­нії SGCC при­дба­ти 20% акцій одні­єї з чо­ти­рьох ком­па­ній — ре­гу­ля­то­рів еле­ктри­чних ме­реж, але не ба­чать жо­дних про­блем у 100% вла­сно­сті ро­сій­ських енер­ге­ти­чних ком­па­ній у ні­ме­цьких під­при­єм­ствах. Ки­тай зви­ну­ва­чу­ють у ко­ру­пції та ви­кра­дан­ні те­хно­ло­гі­чних се­кре­тів, ні­би на За­хо­ді гре­бу­ють про­ми­сло­вим шпи­гун­ством, не­має ба­га­то­мі­льяр­дних па­тен­тних спо­рів між Apple і Samsung, і не в ЄС сім ро­ків три­ва­ло роз­слі­ду­ва­н­ня ко­ру­пцій­них пра­ктик «Газ­про­му» на єв­ро­пей­сько­му рин­ку га­зу.

Обра­н­ня Сі Цзі­ньпі­на до­ві­чним пре­зи­ден­том КНР кри­ти­ку­є­ться, а транс­фор­ма­ція Ту­реч­чи­ни з пар­ла­мент­ської ре­спу­блі­ки в ду­же близь­ку до ав­то­кра­тії мо­дель пре­зи­дент­ської — ви­зна­є­ться. Ме­ха­ні­зми ба­га­то­сто­рон­ньої між­на­ро­дної вза­є­мо­дії че­рез стру­кту­ри ООН і ОБСЄ, які до­ве­ли свою не­ефе­ктив­ність як мі­ні­мум у кон­флі­ктах у Гру­зії й в Укра­ї­ні, — це пра­виль­но, а по­лі­ти­ка Пе­кі­на, за­сно­ва­на на дво­сто­рон­ніх і ба­га­то­сто­рон­ніх до­го­во­рах з кра­ї­на­ми Єв­ро­пи, Пів­ден­ної Аме­ри­ки, Азії, — це, на дум­ку За­хо­ду, «пов­зу­ча екс­пан­сія Ки­таю», яку по­трі­бно зу­пи­ни­ти. При­кла­ди мо­жна про­дов­жу­ва­ти.

Та ось з’явив­ся Трамп. Лю­ди­на, яка не має ні від­по­від­ної осві­ти, ні до­сві­ду дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, бі­зне­смен зі скла­дною істо­рі­єю зле­тів і па­дінь, епа­та­жний шо­у­мен, пе­ред­ба­чу­ва­но не­пе­ре­дба­чу­ва­ний і не­по­слі­дов­ний до ста­ну спон­тан­но­сті, став пре­зи­ден­том США — лі­де­ром віль­но­го сві­ту. Ві­сім ро­ків не­ви­зна­че­но­сті та не­рі­шу­чо­сті Оба­ми хи­тну­ли ма­я­тник в ін­ший бік. Трамп рі­шу­чий і має на­мір ді­я­ти не огля­да­ю­чись на умов­но­сті. На до­ма­шній те­ри­то­рії він не­гай­но розв’язав вій­ну із про­від­ни­ми ЗМІ, зви­ну­ва­тив де­мо­кра­тів у всіх не­ща­стях сві­ту, за­явив про не­об­хі­дність дру­жи­ти з го­лов­ним во­ро­гом — Ро­сі­єю, а за кор­до­ном обру­шив­ся з кри­ти­кою на НАТО і ЄС, ви­йшов з ба­га­то­стра­ждаль­ної клі­ма­ти­чної уго­ди і над­зви­чай­но ва­жли­вих для стри­му­ва­н­ня Ки­таю пе­ре­го­во­рів про транс­о­ке­ан­ські зо­ни віль­ної тор­гів­лі. Про­бле­му дис­ба­лан­су в тор­гів­лі та ве­ли­че­зно­го зов­ні­шньо­го бор­гу США мо­жна ви­рі­шу­ва­ти рі­зни­ми спосо­ба­ми. Трамп обрав хі­рур­гію, при­чо­му з мі­ні­му­мом ане­сте­зії.

До­бре, що та­кий по­лі­тик як Трамп з’явив­ся в США, де най­му­дрі­ші ба­тьки-за­снов­ни­ки так про­ду­ма­ли дер­жав­ний устрій, що на­віть та­кій впли­во­вій лю­ди­ні, як пре­зи­дент США, са­мо­туж­ки не до сна­ги роз­ва­ли­ти кра­ї­ну та си­сте­му її ін­сти­ту­тів. Хоч би що він ро­бив, со­ціо­ло­гія не­змін­но фі­ксує 40% по­пу­ляр­но­сті — зов­сім не­по­га­ний по­ка­зник як для нео­фі­та в по­лі­ти­ці. Прав­да ж по­ля­гає в то­му, що еко­но­мі­ка США зро­стає вдві­чі швид­ше, ніж при Оба­мі, без­ро­бі­т­тя (зав­дя­ки бо­роть­бі з емі­гран­та­ми та вда­лій по­да­тко­вій ре­фор­мі) — на мі­ні­му­мі за де­ся­ти­лі­т­тя, а стиль «ма­чо», який він де­мон­струє у грі­зних тві­тах то на адре­су Пів­ні­чної Ко­реї, то Ні­меч­чи­ни, то Іра­ну, ду­же по­до­ба­є­ться «справ­жнім аме­ри­кан­цям» Се­ре­дньо­го За­хо­ду. Все це чу­до­вий кон­траст із не­рі­шу­чі­стю де­мо­кра­тів, які за стіль­ки ро­ків кон­флі­кту в Си­рії так і не зва­жи­ли­ся «врі­за­ти як слід» во­ро­гам Аме­ри­ки. Трамп зро­бив це дві­чі.

У мір­ку­ва­н­нях про май­бу­тній сві­то­вий по­ря­док, який на­ста­не «пі­сля Трам­па», пе­ре­ва­жа­ють дві по­зи­ції. Пер­ша — під­му­рів­ки аме­ри­кан­ської де­мо­кра­тії на­стіль­ки мі­цні, що на­віть До­наль­ду-руй­нів­ни­ко­ві не вда­сться обі­йти за­по­бі­жні за­хо­ди, впро­ва­дже­ні Кон­гре­сом у за­ко­но­дав­че по­ле, а транс­а­тлан­ти­чна єд­ність втри­ма­є­ться під ата­ка­ми Трам­па й ро­сій­ських ха­ке­рів.

Справ­ді, на­віть по­при всю мо­гу­тність пре­зи­ден­та США й та­кі до­сить спір­ні мо­мен­ти, як зви­ну­ва­че­н­ня на адре­су спе­ці­аль­но­го про­ку­ро­ра Міл­ле­ра в осо­би­стій не­при­я­зні до Трам­па, роз­слі­ду­ва­н­ня про втру­ча­н­ня Ро­сії в пре­зи­дент­ські ви­бо­ри 2016 ро­ку три­ває. Пі­сля про­валь­ної зу­стрі­чі в Гель­сін­кі Трамп зму­ше­ний був ви­прав­до­ву­ва­ти­ся й пу­блі­чно ви­зна­ва­ти свої «обмов­ки» (яких, зві­сно ж, не бу­ло), опи­нив­шись під во­гнем жорс­ткої кри­ти­ки як де­мо­кра­тів, так і ре­спу­блі­кан­ців. ЄС і НАТО теж всто­я­ли, хо­ча спро­би за­ра­ху­ва­ти ЄС до чи­сла «тор­го­вель­них во­ро­гів», а НАТО по­ста­ви­ти в скла­дне ста­но­ви­ще, зви­ну­ва­тив­ши Чор­но­го­рію в агре­сив­но­сті, бу­ли до­сить бо­лю­чи­ми.

Однак є й ін­ша по­зи­ція. Сло­ва і по­гро­зи Трам­па на адре­су най­ближ­чих со­ю­зни­ків у ба­га­тьох ку­то­чках сві­ту спри­йма­ю­ться всер­йоз. Пра­ві й по­пу­лі­сти вва­жа­ють, що в них з’яви­ла­ся на­дія. У ре­зуль­та­ті ЄС і Бри­та­нія усві­до­ми­ли, що по­кла­да­ти­ся ма­ють на­сам­пе­ред на са­мих се­бе, і вже актив­но шу­ка­ють но­вих со­ю­зни­ків на Схо­ді, зокре­ма в осо­бі Япо­нії та Ки­таю. Брюс­сель зму­ше­ний до­бря­че ви­бо­ра­ми на­сту­пно­го ро­ку до Єв­ро­пар­ла­мен­ту, як і над тим, що ро­би­ти з Ор­ба­ном. Ки­тай зов­сім не про­ти ско­ри­ста­ти­ся ва­ку­у­мом лі­дер­ства і зайня­ти ні­ші, що від­кри­ва­ю­ться, в Афри­ці, Цен­траль­ній Азії, Пів­ден­ній Аме­ри­ці, на Близь­ко­му Схо­ді та в Цен­траль­ній Єв­ро­пі. Га­сло «Аме­ри­ка по­над усе» зву­чить як квін­те­сен­ція ізо­ля­ціо­ні­зму, що на ру­ку Пе­кі­ну. Ки­тай уже ві­ді­грає клю­чо­ву роль у низ­ці кра­їн Афри­ки, по­ті­снив Ро­сію в Цен­траль­ній Азії і змі­цнює свої по­зи­ції в араб­сько­му сві­ті.

Си­ла ки­тай­ців у то­му, що во­ни не бо­я­ться пра­цю­ва­ти в га­ря­чих то­чках і з бі­дни­ми кра­ї­на­ми не втру­ча­ю­чись до пев­но­го ча­су в їхні вну­трі­шні та зов­ні­шні кон­флі­кти. Однак на тлі по­си­ле­н­ня са­мо­ізо­ля­ції США і про­су­ва­н­ня в ре­а­лі­за­ції про­е­ктів «одно­го по­ясу і шля­ху» Пе­кін не­ми­ну­че по­ста­не пе­ред не­об­хі­дні­стю під­три­ма­н­ня ми­ру та за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки в зо­нах клю­чо­вих ін­ве­сти­цій. Са­ме цей фа­ктор і тур­бує За­хід най­біль­ше. Ки­тай — не США, там пи­та­н­ня іде­о­ло­гії та прі­о­ри­те­тів ви­рі­шу­ю­ться в ЦК КПК й одно­го­ло­сно.

Про­ти­сто­я­ти «ки­тай­сько­му сві­то­во­му по­ряд­ку» мо­жуть тіль­ки США. Однак ме­то­да­ми «тві­пло­ма­тії», по­гро­за­ми та ха­о­ти­чною вза­є­мо­ді­єю з со­ю­зни­ка­ми си­стем­ний і по­слі­дов­ний Ки­тай не стри­ма­ти. Ро­сія зруй­ну­ва­ла ту ча­сти­ну сві­то­во­го по­ряд­ку, яка сто­су­ва­ла­ся між­на­ро­дної без­пе­ки. США, з огля­ду на жит­тє­вий до­свід ни­ні­шньо­го пре­зи­ден­та, розв’яза­ли тор­го­вель­ні вій­ни. Ки­тай на­ма­га­є­ться за­про­по­ну­ва­ти аль­тер­на­ти­ву, ви­сту­па­ю­чи на за­хист про­це­сів гло­ба­лі­за­ції і про­ти ха­о­су в між­на­ро­дних від­но­си­нах. Той факт, що Пе­кін до­три­му­є­ться кон­це­пції «актив­ної обо­ро­ни», не за­ва­жає КНР жорс­тко об­сто­ю­ва­ти свої ін­те­ре­си що­до Тай­ва­ню, Ти­бе­ту та Пів­ден­но-ки­тай­сько­го мо­ря. Однак при цьо­му Ки­тай за­пев­няє, що не зби­ра­є­ться здій­сню­ва­ти ні во­єн­ної, ні еко­но­мі­чної, ні іде­о­ло­гі­чної екс­пан­сії.

Так це чи ні — пи­та­н­ня до­ві­ри, а во­на в умо­вах су­ча­сної гео­по­лі­ти­ки у ве­ли­ко­му де­фі­ци­ті. Світ пі­сля Трам­па бу­де жорс­ткі­шим і пра­гма­ти­чні­шим, та не очі­куй­мо, що він бу­де зруй­но­ва­ний «до осно­ва­ния, а за­тем…». Трамп не ре­во­лю­ціо­нер і, най­го­лов­ні­ше, на­вряд чи має якийсь план. Для ре­шти ва­шинг­тон­ських ди­зай­не­рів най­ва­жли­ві­ше, щоб у три­ку­тни­ку Сша—ро­сія—ки­тай жо­дні дві вер­ши­ни не до­мі­ну­ва­ли над тре­тьою, Ізра­їль був у без­пе­ці, ЄС за­ли­шав­ся на пла­ву, але не втра­чав пиль­но­сті, а НАТО пе­ре­йшло на са­мо­опла­тність. Однак клю­чо­ве пи­та­н­ня сьо­го­де­н­ня — цін­но­сті чи гро­ші? — усе ще за­ли­ша­є­ться від­кри­тим.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.