Трамп Ки­таю не то­ва­риш

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Від­то­ді Ки­тай став для США най­біль­шим тор­го­вим пар­тне­ром і го­лов­ним ви­ро­бни­чим май­дан­чи­ком ба­га­тьох гі­ган­тів аме­ри­кан­сько­го бі­зне­су, — й аме­ри­кан­ці на­вчи­ли­ся ті­сно по­єд­ну­ва­ти в ді­а­ло­зі з Пе­кі­ном по­лі­ти­чні та еко­но­мі­чні пи­та­н­ня.

Трамп, по су­ті, ого­ло­сив но­вий хре­сто­вий по­хід про­ти КНР, по­ру­шу­ю­чи ба­ланс, що слу­гу­вав по­тре­бам аме­ри­кан­ської по­лі­ти­ки чверть сто­лі­т­тя. Тіль­ки те­пер хре­сто­вий по­хід став у сво­їй осно­ві еко­но­мі­чним. Во­ро­жість Трам­па до Ки­таю ви­ни­кла ще в пе­рі­од пе­ред­ви­бор­ної кам­па­нії. Про­гра­ма Трам­па-кан­ди­да­та не ря­сні­ла зов­ні­шньо­по­лі­ти­чни­ми сю­же­та­ми, але для Ки­таю в ній бу­ло від­ве­де­но чи­ма­ло мі­сця. Трамп зви­ну­ва­чу­вав Пе­кін у дем­пін­гу, шту­чно­му за­ни­жен­ні кур­су юа­ня, не­до­бро­со­ві­сній кон­ку­рен­ції та про­ми­сло­во­му шпіо­на­жі. Всі ці «зло­чин­ні дії» Ки­таю і бу­ли, на дум­ку мі­льяр­де­ра, що ого­ло­сив про на­мір ба­ло­ту­ва­ти­ся на по­са­ду пре­зи­ден­та, при­чи­ною ве­ли­че­зно­го тор­го­во­го дис­ба­лан­су й еко­но­мі­чних про­блем США. Трамп обі­цяв, що, тіль­ки-но ста­не ха­зя­ї­ном Бі­ло­го до­му, за­про­ва­дить за­го­ро­джу­валь­ні та­ри­фні бар’єри для ки­тай­ських то­ва­рів і офі­цій­но ого­ло­сить КНР «ва­лю­тним ма­ні­пу­ля­то­ром».

При­зна­чив­ши Ки­тай на роль го­лов­но­го ви­ну­ва­тця вла­сних про­блем США, Трамп зі­грав на стра­хах про­стих аме­ри­кан­ців. Біль­шість їх не­за­до­во­ле­ні за­си­л­лям ки­тай­ських то­ва­рів у ма­га­зи­нах і всер­йоз по­бо­ю­ю­ться втра­ти­ти ро­бо­чі мі­сця, які «по­пли­вуть» за оке­ан. Для ба­га­тьох аме­ри­кан­ців КНР — еко­но­мі­чний кон­ку­рент, а не гео­по­лі­ти­чний про­тив­ник. І кро­ки, спря­мо­ва­ні на ство­ре­н­ня «спра­ве­дли­вих тор­го­вих від­но­син із Ки­та­єм», від­гу­ку­ю­ться в су­спіль­стві зна­чно силь­ні­ше, ніж пла­ни вій­сько­во­го стри­му­ва­н­ня Пе­кі­на. Прав­да, Трамп був не пер­шим, хто звер­нув­ся до цих мо­ти­вів аме­ри­кан­ської гро­мад­ської дум­ки. Під час пре­зи­дент­ської кам­па­нії 2012 р. кан­ди­дат від ре­спу­блі­кан­ців Мітт Ром­ні та­кож обви­ну­ва­чу­вав Ки­тай у ма­ні­пу­ля­ці­ях із юа­нем, а пре­зи­дент США Ба­рак Оба­ма не­о­дно­ра­зо­во за­зна­чав, що йо­го адмі­ні­стра­ція зро­би­ла для зба­лан­су­ва­н­ня тор­гів­лі з КНР біль­ше, ніж будь-хто з по­пе­ре­дни­ків.

«Но­ва­тор­ство» Трам­па в ін­шо­му. Він зро­бив по­мил­ку, дзер­каль­ну тій, якої допу­стив­ся сво­го ча­су Рей­ган, — ви­рі­шу­ва­ти еко­но­мі­чні про­бле­ми у від­но­си­нах із КНР Трамп пла­ну­вав, ігно­ру­ю­чи по­лі­ти­чні роз­бі­жно­сті. Та­ка по­зи­ція зро­зумі­ла: но­вий ха­зя­їн Бі­ло­го до­му мав на­мір «зно­ву зро­би­ти Аме­ри­ку ве­ли­кою», а для цьо­го, на йо­го дум­ку, тре­ба бу­ло біль­ше ви­ро­бля­ти і біль­ше про­да­ва­ти. І то­му вій­сько­во-по­лі­ти­чне стри­му­ва­н­ня Ки­таю для ньо­го бу­ло не са­мо­стій­ною ме­тою, а ли­ше ін­стру­мен­том ти­ску на Пе­кін у тор­го­вих пе­ре­го­во­рах. По­ка­зо­вий та­кий факт: не­вдов­зі пі­сля обра­н­ня Трамп за­явив про не­об­хі­дність збіль­ши­ти вій­сько­ву при­су­тність США в Азій­сько-ти­хо­оке­ан­сько­му ре­гіо­ні. Але цей крок був йо­му по­трі­бен не то­му, що Ки­тай ста­но­вить де­да­лі біль­шу вій­сько­ву за­гро­зу для ре­гіо­наль­них ін­те­ре­сів США, а щоб зро­би­ти Пе­кін більш зго­вір­ли­вим на май­бу­тніх пе­ре­го­во­рах із еко­но­мі­чних пи­тань.

Про­сто­му оби­ва­те­лю мо­жна ви­ба­чи­ти ви­ді­ле­н­ня одно­го з фа­кто­рів сві­то­вої по­лі­ти­ки — най­більш істо­тно­го са­ме для ньо­го — на шко­ду ін­шим. Але для лі­де­ра дер­жа­ви та­кий під­хід не­д­опу­сти­мий. Не див­но, що пер­ше ж зі­ткне­н­ня з ре­аль­ни­ми між­на­ро­дни­ми ви­кли­ка­ми при­му­си­ло Трам­па різ­ко змі­ню­ва­ти курс сто­сов­но КНР. Це ста­ло­ся на­ве­сні 2017-го, на пі­ку кри­зи на Ко­рей­сько­му пів­остро­ві. Ви­яви­ло­ся, що без го­лов­но­го про­тив­ни­ка Трам­па на між­на­ро­дній аре­ні — Ки­таю — не­мо­жли­во зна­йти прийня­тне ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми ядер­ної зброї КНДР. І під час пер­шо­го са­мі­ту з ки­тай­ським лі­де­ром Сі Цзі­ньпі­ном аме­ри­кан­ський пре­зи­дент му­сив від­кла­сти вбік свій еко­но­мі­чний по­ря­док ден­ний, до­ма­га­ю­чись від Ки­таю під­трим­ки в ко­рей­ській про­бле­мі. Ки­тай, не­спо­ді­ва­но для са­мо­го Трам­па, став пар­тне­ром, без яко­го го­лов­ний зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний ви­клик пер­шо­го ро­ку йо­го пре­зи­дент­ства пе­ре­тво­рю­вав­ся на гу­чний про­вал.

Але уро­ку на да­ле­к­ося­жну пер­спе­кти­ву з цьо­го при­кла­ду Трамп не за­сво­їв . Не­вдов­зі він по­вер­нув­ся до сво­єї по­пе­ре­дньої про­гра­ми, — на осінь 2017-го ідея за­про­ва­дже­н­ня мас­шта­бних та­ри­фних бар’єрів про­ти ки­тай­ської про­ду­кції за­во­ло­ді­ла пре­зи­ден­том, від­кри­ва­ю­чи шлях до по­ча­тку пов­но­мас­шта­бної тор­го­вої вій­ни. Вва­жа­є­ться, що ан­ти­ки­тай­ський еко­но­мі­чний по­ря­док ден­ний фор­му­ють в адмі­ні­стра­ції сам Трамп, тор­го­вий пред­став­ник США Ро­берт Лай­тхай­зер і го­ло­ва На­ціо­наль­ної тор­го­вої ра­ди Пі­тер На­вар­ро. Остан­ні два— пе­ре­ко­на­ні при­бі­чни­ки про­те­кціо­ніст­ських за­хо­дів що­до КНР, але во­ни, як і пре­зи­дент, вва­жа­ють тор­го­ві від­но­си­ни з Ки­та­єм са­мо­до­ста­тньою сфе­рою, по­зи­тив­них ре­зуль­та­тів у якій мо­жна до­сяг­ти, не­за­ле­жно від ре­шти ма­си­ву дво­сто­рон­ніх від­но­син.

І в си­ту­а­ції, ко­ли клю­чо­ві рі­ше­н­ня що­до ки­тай­сько­го на­пря­му аме­ри­кан­ської зов­ні­шньої по­лі­ти­ки ухва­лю­ю­ться в та­ко­му вузь­ко­му (і з вузь­ким сприйня­т­тям цьо­го на­пря­му) ко­лі осіб, не­ми­ну­ча втра­та ці­лі­сно­сті сприйня­т­тя всі­єї про­бле­ма­ти­ки дво­сто­рон­ніх від­но­син. Трамп хо­че укла­сти з Ки­та­єм «ве­ли­ку уго­ду», ось тіль­ки ця уго­да в йо­го ба­чен­ні — ли­ше ве­ли­ка еко­но­мі­чна уго­да, яка за­крі­пить ви­гі­дні для США умо­ви у дво­сто­рон­ній тор­гів­лі. У цьо­му сво­є­му під­хо­ді Трамп роз­кри­ває всю мі­ру не­ро­зу­мі­н­ня Ки­таю та йо­го ро­лі у сві­ті.

По-пер­ше, «еко­но­мі­за­ція» аме­ри­ка­но-ки­тай­сько­го діа­ло­гу ви­па­ла на най­більш не­вда­лий мо­мент за остан­ні чо­ти­ри де­ся­ти­лі­т­тя. Дру­га п’яти­рі­чка прав­лі­н­ня Сі впер­ше ста­вить пе­ред Ки­та­єм оче­ви­дні ці­лі по­лі­ти­чно­го лі­дер­ства у сві­ті. Сьо­го­дні Пе­кін не має на­мі­ру по­сту­па­ти­ся в по­лі­ти­чних пи­та­н­нях на до­го­ду збе­ре­жен­ню спри­я­тли­во­го еко­но­мі­чно­го клі­ма­ту на за­хі­дних рин­ках, — Ки­тай зда­тний до­ма­га­ти­ся ви­гі­дних умов си­лою (ні, не вій­сько­вою, а по­лі­ти­чною й еко­но­мі­чною) і го­то­вий це ро­би­ти. Ко­ли Трамп пла­нує «на­ти­сну­ти» на КНР у по­лі­ти­чних пи­та­н­нях, щоб отри­ма­ти по­сту­пки в еко­но­мі­чних, він най­біль­ше ри­зи­кує за­ве­сти будь-які пе­ре­го­во­ри в глу­хий кут, — адже у їх уча­сни­ків з са­мо­го по­ча­тку не бу­де то­чок до­ти­ку.

По-дру­ге, вва­жа­ю­чи по­лі­ти­чні пи­та­н­ня дру­го­ря­дни­ми, Трамп ви­хо­дить із не­пра­виль­ної оцін­ки по­зи­ції КНР, що за­гро­жує кри­зою у дво­сто­рон­ніх від­но­си­нах. Най­ближ­че до та­ко­го ре­зуль­та­ту Трамп був у си­ту­а­ції з Тай­ва­нем. Він став пер­шим із кін­ця 1970-х рр. аме­ри­кан­ським лі­де­ром, який про­вів офі­цій­ну роз­мо­ву з Цай Ін­вень, пре­зи­ден­том Ре­спу­блі­ки Ки­тай (не ви­зна­ним КНР). Біль­ше то­го, Трамп за­сум­ні­вав­ся в до­ціль­но­сті до­три­ма­н­ня по­лі­ти­ки «Одно­го Ки­таю», згі­дно з якою Ва­шинг­тон ви­знає КНР єди­ним пред­став­ни­ком ки­тай­сько­го на­ро­ду (від­мов­ля­ю­чи в та­ко­му пра­ві Тай­бею) — при­найм­ні до то­го мо­мен­ту, по­ки КНР не пі­де на по­сту­пки в еко­но­мі­чних пи­та­н­нях. Ось тіль­ки ці­на тай­ван­ської про­бле­ми для Пе­кі­на не­змір­но ви­ща за про­бле­ми тор­гів­лі, і на­віть на­тяк на її роз­мін на еко­но­мі­чні пи­та­н­ня для ки­тай­ської сто­ро­ни не­прийня­тний.

По-тре­тє, не­ро­зу­мі­н­ня ви­ня­тко­вої ва­жли­во­сті по­лі­ти­чної скла­до­вої аме­ри­ка­но-ки­тай­ських від­но­син при­зво­дить до то­го, що Трамп за­ли­шає за ме­жа­ми сво­єї по­лі­ти­ки над­зви­чай­но ва­жли­ві про­бле­ми. На­сам­пе­ред це ки­тай­ська по­лі­ти­ка у Пів­ден­но­ки­тай­сько­му мо­рі. Пре­тен­зії КНР у цьо­му ре­гіо­ні дав­но є при­чи­ною для за­не­по­ко­є­н­ня ці­ло­го ря­ду кра­їн Пів­ден­но-схі­дної Азії. Аме­ри­кан­ці дав­но ви­ко­ри­сто­ву­ють си­ту­а­цію для ти­ску на Пе­кін: не­ви­зна­н­ня ки­тай­ських пре­тен­зій і під­трим­ка не­за­до­во­ле­них до­зво­ля­ли стри­му­ва­ти рух КНР на пів­день. Але Трамп ва­жли­вість ці­єї про­бле­ми ігно­рує: під час зу­стрі­чей із лі­де­ра­ми В’єтна­му та з фі­ліп­пін­ським пре­зи­ден­том Ро­дрі­го Ду­тер­те пи­та­н­ня ки­тай­ської по­лі­ти­ки у Пів­ден­но­ки­тай­сько­му мо­рі не обго­во­рю­ва­ло­ся. Фа­кти­чно, за­мість пре­зи­ден­та збе­ре­же­н­ня ти­ску в цьо­му бо­лі­сно­му для Пе­кі­на пи­тан­ні зму­ше­ні бра­ти на се­бе ін­ші чле­ни адмі­ні­стра­ції, на­сам­пе­ред мі­ністр обо­ро­ни Джеймс Мет­тіс.

По-че­твер­те, у по­лі­ти­ці Трам­па гу­би­ться за­галь­на кар­ти­на зі­ткне­н­ня аме­ри­кан­ських і ки­тай­ських ін­те­ре­сів — в Азій­сько-ти­хо­оке­ан­сько­му ре­гіо­ні та у сві­ті за­га­лом. Ви­во­дя­чи США з Тран­сти­хо­оке­ан­сько­го пар­тнер­ства, Трамп не тіль­ки уда­рив по пар­тнер­ських від­но­си­нах із кра­ї­на­ми ре­гіо­ну, — він ство­рив пе­ред­умо­ви для по­си­ле­н­ня Пе­кі­на. Адже Ки­тай теж актив­но фор­мує зо­ни віль­ної тор­гів­лі з су­сі­дні­ми кра­ї­на­ми і має всі під­ста­ви пре­тен­ду­ва­ти на лі­дер­ство в та­ких об’єд­на­н­нях. Ще біль­шою про­бле­мою для США мо­же ста­ти не­до­оцін­ка ки­тай­ської іні­ці­а­ти­ви «Один по­яс — один шлях». Хо­ча іні­ці­а­ти­ва з’яви­ла­ся ще за по­пе­ре­дньої аме­ри­кан­ської адмі­ні­стра­ції, ли­ше остан­нім ча­сом (осо­бли­во пі­сля то­рі­шньо­го са­мі­ту під егі­дою іні­ці­а­ти­ви) ста­ли оче­ви­дни­ми її по­тен­цій­ні еко­но­мі­чні — і, що до­сить ва­жли­во, по­лі­ти­чні — рзуль­та­ти. Але Трамп не вва­жає іні­ці­а­ти­ву істо­тною, і то­му адмі­ні­стра­ція мля­во ре­а­гує на кро­ки Пе­кі­на, на­да­ю­чи то­му не­по­га­ні шан­си по­си­ли­ти свої по­зи­ції в Єв­ра­зії.

На­ре­шті, по-п’яте, США і Ки­тай до­ся­гли ви­со­ко­го рів­ня вза­є­мо­за­ле­жно­сті — осо­бли­во в еко­но­мі­ці, ко­ли роз­ви­ток одні­єї кра­ї­ни ті­сно пов’яза­ний із роз­ви­тком ін­шої. Ви­ро­бни­цтво, фі­нан­си, тор­гів­ля — всі ці сфе­ри ста­нов­лять пе­ре­пле­ті­н­ня вза­єм­них ін­те­ре­сів, у яко­му до­би­ти­ся одно­сто­рон­ніх пе­ре­ваг, пра­кти­чно, не­мо­жли­во, — хі­ба вза­єм­них втрат. По­чав­ши в ли­пні ни­ні­шньо­го ро­ку тор­го­ву вій­ну, США на­о­чно про­де­мон­стру­ва­ли пра­виль­ність цьо­го твер­дже­н­ня: КНР обі­цяє си­ме­три­чно від­по­ві­сти на но­ві аме­ри­кан­ські ми­та, що оці­ню­ю­ться у 34 млрд дол., — ми­та­ми у від­по­відь на сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію, ав­то­мо­бі­лі та ін­ші то­ва­ри на та­ку ж су­му. Біль­ше то­го, по­чи­на­ю­чи, ма­буть, на­ймас­шта­бні­шу тор­го­ву вій­ну в істо­рії, США за­гро­жу­ють зруй­ну­ва­ти ни­ні­шній ре­жим між­на­ро­дної тор­гів­лі в рам­ках СОТ. Та­кий ре­зуль­тат уда­рить по ін­те­ре­сах і США, і КНР — най­біль­ших грав­ців у між­на­ро­дній тор­гів­лі.

У «ки­тай­ській» по­лі­ти­ці Трам­па у кон­цен­тро­ва­но­му ви­гля­ді від­би­ли­ся всі основ­ні ри­си йо­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних під­хо­дів — схиль­ність до на­дмір­но­го спро­ще­н­ня кар­ти­ни сві­ту, ігно­ру­ва­н­ня дум­ки про­ти­ле­жної сто­ро­ни, во­люн­та­ризм, ви­пи­на­н­ня одних про­блем на шко­ду ін­шим. Та­кий на­бір сам со­бою обі­цяє про­бле­ми, якщо спро­бу­ва­ти за­сто­су­ва­ти йо­го в ре­аль­ній по­лі­ти­ці. Але тут він ви­ко­ри­сто­ву­є­ться ще й в аб­со­лю­тно не­під­хо­дя­що­му ви­пад­ку. Адже Ки­тай — одна з не­ба­га­тьох кра­їн, нав’яза­ти якій свою по­зи­цію аме­ри­кан­ці не мо­жуть. А сам Ки­тай зда­тний дій­сно ускла­дни­ти жи­т­тя США пра­кти­чно в будь-якій сфе­рі. Пра­гне­н­ня Трам­па пе­ре­гля­ну­ти тра­ди­цій­ну по­лі­ти­ку сто­сов­но Ки­таю справ­ді не­без­пе­чне. І спо­тво­ре­на кар­ти­на аме­ри­ка­но-ки­тай­ських від­но­син, яка сфор­му­ва­ла­ся у Трам­па (та, зна­чною мі­рою, в усі­єї йо­го адмі­ні­стра­ції), не­ми­ну­че ве­де до кри­зи, що обі­цяє не­при­єм­ні на­слід­ки як без­по­се­ре­днім її уча­сни­кам, так і ре­шті сві­ту.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.