Чи ста­не ін­ста­ля­ція за­ма­ху на Ма­ду­ро по­ча­тком ве­ли­ких ре­пре­сій у Ве­не­су­е­лі?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Не­вда­лий за­мах на пре­зи­ден­та Ве­не­су­е­ли Ні­ко­ла­са Ма­ду­ро 4 сер­пня під час па­ра­ду на честь свя­тку­ва­н­ня 81-ї рі­чни­ці ство­ре­н­ня Бо­лі­ва­рі­ан­ської на­ціо­наль­ної гвар­дії, ко­ли два ке­ро­ва­них дро­ни не змо­гли ура­зи­ти го­лов­ну ціль, ски­да­є­ться на си­му­ля­цію ата­ки й ду­же на­га­дує під­пал Рейх­ста­гу 27 лю­то­го 1933 р., що йо­го на­ци­сти ви­ко­ри­ста­ли для вста­нов­ле­н­ня ди­кта­ту­ри Адоль­фа Гі­тле­ра.

У пе­рі­од со­ці­аль­ної ка­та­стро­фи у Ве­не­су­е­лі Ма­ду­ро був по­трі­бен са­ме та­кий при­від, щоб зви­ну­ва­ти­ти в за­ма­ху опо­зи­цію і ще біль­ше роз­ши­ри­ти ди­кта­тор­ські пов­но­ва­же­н­ня пре­зи­ден­та пі­сля до­ве­де­н­ня ним еко­но­мі­ки кра­ї­ни до ко­ла­псу.

Крім то­го, те­пер ди­кта­тор Ма­ду­ро, який гно­бить опо­зи­цію і вже дав­но зро­бив сво­бо­ду сло­ва у Ве­не­су­е­лі по­ро­жнім зву­ком, в очах сво­їх при­бі­чни­ків по­чи­нає ви­гля­да­ти як жер­тва те­ро­ри­сти­чно­го на­па­ду.

Без­пі­ло­тні лі­таль­ні апа­ра­ти бу­ло за­пу­ще­но не тіль­ки у бік Ма­ду­ро, це був удар, спря­мо­ва­ний на да­ле­к­ося­жні ці­лі. Ре­жи­му по­трі­бен при­від для то­го, щоб ви­прав­да­ти то­таль­не при­ду­ше­н­ня опо­зи­цій­них сил, які ще за­ли­ши­ли­ся, та за­ля­ка­ти не­ло­яль­них ін­те­ле­кту­а­лів і сту­ден­тів, ко­трі ма­ли на­хаб­ство кри­ти­ку­ва­ти чин­ну вла­ду.

Пе­ре­фра­зо­ву­ю­чи ві­до­мий ви­слів, мо­жна кон­ста­ту­ва­ти: «Ска­жи ме­ні, хто те­бе під­три­мує, і я ска­жу, хто ти». Го­лов­ним па­тро­ном бо­лі­ва­рі­ан­сько­го ре­жи­му є Вла­ді­мір Пу­тін, який не тіль­ки на­дав йо­му ба­га­то­мі­льяр­дні по­зи­ки та су­ча­сну зброю, а й по­кри­ває Ма­ду­ро на між­на­ро­дній аре­ні, зро­бив­ши ве­не­су­ель­сько­го ди­кта­то­ра основ­ним со­ю­зни­ком Мо­скви в Ла­тин­ській Аме­ри­ці.

Ко­жен не­по­пу­ляр­ний пра­ви­тель по­тре­бує зов­ні­шньо­го во­ро­га, щоб мо­бі­лі­зу­ва­ти ма­си на бо­роть­бу з ним і від­вер­ну­ти ува­гу на­се­ле­н­ня від вну­трі­шніх про­блем. І ко­ли Ма­ду­ро обви­ну­ва­чує в за­ма­ху на се­бе не ли­ше опо­зи­цію, а й Ко­лум­бію та США, не мо­жна ви­клю­ча­ти, що він отри­мав від Крем­ля вка­зів­ку ді­я­ти рі­шу­че і спро­во­ку­ва­ти зброй­ний кон­флікт із ко­лум­бій­ськи­ми су­сі­да­ми.

Щось на кшталт то­го, що зро­би­ла Ро­сія у 2014 р., ане­ксу­вав­ши укра­їн­ський Крим та оку­пу­вав­ши тре­ти­ну Дон­ба­су. У та­ко­му ра­зі мо­жна при­пу­сти­ти, що Ка­ра­кас зда­тен ви­су­ну­ти те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії Ко­лум­бії і спро­бу­ва­ти від­хо­пи­ти си­лою якусь те­ри­то­рію в ці­єї су­сі­дньої дер­жа­ви. А ло­каль­не вій­сько­ве про­ти­сто­я­н­ня — це са­ме те, що зда­тне хоч тро­хи під­ня­ти пов­ні­стю де­валь­во­ва­ний рей­тинг Ні­ко­ла­са Ма­ду­ри.

Адже якщо вда­ти­ся до ста­ти­сти­ки, то Ве­не­су­е­ла вже дру­гий рік по­спіль на­зва­на одні­єю з най­не­без­пе­чні­ших кра­їн сві­ту. У 2016-му і 2017-му ро­ках ана­лі­ти­чна ком­па­нія Gallup про­ве­ла у Ве­не­су­е­лі опи­ту­ва­н­ня, ре­зуль­та­ти яко­го бу­ло опу­блі­ко­ва­но тіль­ки 2018 р.

Отож у 2017 р. ли­ше 17% ве­не­су­ель­ців ска­за­ли, що по­чу­ва­ю­ться у без­пе­ці і мо­жуть хо­ди­ти вно­чі по­о­дин­ці в мі­сті або ра­йо­ні, де ме­шка­ють.

Про­сте­жу­є­ться не­га­тив­на ди­на­мі­ка роз­ви­тку зло­чин­но­сті. Якщо у 2016 р. 38% жи­те­лів Ве­не­су­е­ли за­яви­ли, що в них бу­ли вкра­де­ні май­но або гро­ші, то у 2017 р. вже 42% ве­не­су­ель­ців ска­за­ли, що впро­довж остан­ніх 12 мі­ся­ців їх бу­ло обі­кра­де­но, а 23% по­ві­до­ми­ли про на­па­ди чи гра­бе­жі.

Мо­жна зро­би­ти ви­сно­вок: чим гір­шою стає еко­но­мі­чна та со­ці­аль­на си­ту­а­ція у Ве­не­су­е­лі, тим біль­ше за­го­стрю­є­ться і кри­мі­но­ген­на си­ту­а­ція.

А да­ні остан­ньо­го опи­ту­ва­н­ня на­о­чно до­во­дять, що че­рез екс­пе­ри­мен­ти ча­ве­си­стів над Ве­не­су­е­лою во­на ста­ла одні­єю з най­не­без­пе­чні­ших для жи­т­тя кра­їн сві­ту.

Схо­же, Ма­ду­ро пла­нує три­ма­ти­ся за вла­ду до остан­ньо­го. Є ду­же ви­со­ка ймо­вір­ність, що на ве­не­су­ель­ців че­кає по­си­ле­н­ня по­лі­ти­чних ре­пре­сій, жор­сто­ко­сті та не­ви­зна­че­не май­бу­тнє.

Під­трим­ка пре­зи­ден­та ве­не­су­ель­ця­ми ду­же слаб­ка. То­му, щоб хоч якось утри­му­ва­ти си­ту­а­цію під кон­тро­лем, спец­слу­жби бу­дуть на­ро­щу­ва­ти пе­ре­слі­ду­ва­н­ня тих, хто пе­ре­бу­ває в опо­зи­ції до уря­ду, і про­чі­су­ва­ти ря­ди вій­сько­вих, аби ви­яви­ти, хто по­тен­цій­но схиль­ний до іна­ко­дум­ства.

По­ро­жні при­лав­ки ма­га­зи­нів, не­об­хі­дність за­йма­ти чер­гу вдо­сві­та, щоб отри­ма­ти хоч тро­хи їжі, не­до­сту­пність лі­ків та ме­ди­чно­го об­слу­го­ву­ва­н­ня ста­ли основ­ни­ми «здо­бу­тка­ми» бо­лі­ва­рі­ан­сько­го со­ці­а­лі­зму. А ви­до­бу­ток на­фти, який пе­ре­бу­ває на істо­ри­чно­му мі­ні­му­мі, по­зба­вив Ве­не­су­е­лу основ­но­го дже­ре­ла ва­лю­тних до­хо­дів.

Якщо ма­ду­рів­ці са­мі вла­шту­ва­ли псев­до­за­мах на сво­го лі­де­ра, то він гі­дний сю­же­ту ма­ло­бю­дже­тної миль­ної опе­ри. Хо­ча фі­ктив­на ата­ка дро­на­ми, про­ве­де­на вкрай не­про­фе­сій­но і, го­лов­не, — не­ефе­ктив­но, дає гі­пер­ко­рум­по­ва­но­му уря­до­ві мо­жли­вість від­тер­мі­ну­ва­ти час сво­го па­ді­н­ня.

Цю «ата­ку» ор­га­ні­зу­ва­ли спец­слу­жби, аби ви­прав­да­ти пов­ний по­лі­ти­чний кон­троль ве­не­су­ель­сько­го су­спіль­ства і по­ча­ток юри­ди­чної лі­кві­да­ції опо­зи­ції. Під­твер­дже­н­ням цьо­го є те, що Ма­ду­ро, яко­го ні­ко­ли не мо­жна бу­ло за­пі­до­зри­ти в хо­ло­дно­кров­но­сті у скла­дних си­ту­а­ці­ях, під час на­па­ду по­во­див­ся нав­ди­во­ви­жу спо­кій­но. І, якщо ува­жно по­ди­ви­ти­ся ві­део­за­пис, він був зов­сім не зди­во­ва­ний, ні­би на­пе­ред знав, що ма­ло ста­ти­ся.

Так са­мо чу­до­во обі­зна­ний Ма­ду­ро і з тим, що ста­ло­ся з Ве­не­су­е­лою. Адже ефе­ктив­на со­ці­аль­на по­лі­ти­ка по­ля­гає в на­дан­ні гро­ма­дя­нам мо­жли­во­стей для ство­ре­н­ня не­за­ле­жно­го ма­ло­го та се­ре­дньо­го бі­зне­су (а от­же, й ро­бо­чих місць), а не в пе­ре­тво­рен­ні біль­шо­сті на­се­ле­н­ня на со­ці­аль­них клі­єн­тів, які ви­му­ше­ні че­ка­ти по­да­чок від дер­жа­ви, на­да­ю­чи в обмін свою під­трим­ку прав­ля­чо­му по­лі­ти­чно­му кла­су.

Тра­ге­дія ве­не­су­ель­сько­го на­ро­ду по­ля­гає в то­му, що зов­ні­шні си­ли во­лі­ють не втру­ча­ти­ся в цю си­ту­а­цію, при­бли­зно так, як це бу­ло під час Го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні. Лю­ди ги­нуть із го­ло­ду, а вже по­тім май­бу­тні істо­ри­ки зна­йдуть на­зву для ці­єї ве­не­су­ель­ської тра­ге­дії, — про­те до­лі міль­йо­нів, чиї жи­т­тя по­ні­ве­чив цей ре­жим, уже змі­ни­ти бу­де не­мо­жли­во.

На­слід­ком са­мо­руй­нів­ної мо­но­поль­ної вла­ди Ма­ду­ро ста­ло то­таль­не роз­кра­да­н­ня на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства, яке на­ле­жить ве­не­су­ель­сько­му на­ро­ду. Ре­жим, пі­сля ство­ре­н­ня ва­ку­у­му в еко­но­мі­чно­му про­сто­рі і спро­во­ко­ва­ної йо­го не­ком­пе­тен­тні­стю гі­пе­рін­фля­ції, пе­ре­тво­рив дер­жа­ву на со­ці­аль­ні ру­ї­ни.

Ма­ду­ро — це по­лі­ти­чний па­ра­но­їк, який не­у­хиль­но ве­де Ве­не­су­е­лу до гро­ма­дян­ської вій­ни, але для ньо­го вла­да до­рож­ча. І ка­та­стро­фа, яку сво­ї­ми не­до­лу­ги­ми ді­я­ми спро­во­ку­вав ре­жим, ви­кли­ка­на тим, що остан­ні 20 ро­ків Ча­вес і Ма­ду­ро ви­тра­ча­ли ба­гат­ство сво­єї кра­ї­ни на ко­ристь обра­них по­лі­ти­чних кла­нів.

То­ді як ве­не­су­ель­ські гро­ма­дя­ни по­тер­па­ють від го­ло­ду, уряд і ви­ще вій­сько­ве ке­рів­ни­цтво у гео­ме­три­чній про­гре­сії збіль­шу­ють свої ста­тки, зба­га­чу­ю­чи се­бе над­хо­дже­н­ня­ми від нар­ко­бі­зне­су та на­фто­ви­до­бу­ва­н­ня.

Ні­ко­лас Ма­ду­ро — ди­кта­тор, що здій­снив дер­жав­ний пе­ре­во­рот, лі­кві­ду­вав пар­ла­мен­та­ризм, ви­на­йшов­ши під­кон­троль­ні со­бі Уста­нов­чі збо­ри, аби пе­ре­кре­сли­ти ро­бо­ту пар­ла­мен­ту й ні­ве­лю­ва­ти дію кон­сти­ту­ції. Ве­не­су­ель­ці, які за­хи­ща­ли свій пар­ла­мент у що­ден­них де­мон­стра­ці­ях, за­пла­ти­ли за за­хист де­мо­кра­тії со­тня­ми смер­тей, по­ки ча­ве­си­стам не вда­ло­ся си­ло­ви­ми ме­то­да­ми при­ду­ши­ти на­ро­дні про­те­сти.

Не мо­жна ви­клю­ча­ти, що вла­ді ча­ве­си­стів цей «те­ракт» зна­до­бив­ся для про­во­ку­ва­н­ня хви­лі те­ро­ри­зму, яка бу­де спря­мо­ва­на на де­ста­бі­лі­за­цію Ве­не­су­е­ли і ви­прав­да­н­ня «гу­ма­ні­тар­ної» ін­тер­вен­ції Ро­сії.

Крім то­го, Мо­сква зда­тна під­клю­чи­ти до та­кої акції й Ку­бу, чиї вій­сько­ві сво­го ча­су вже на­да­ва­ли схо­жу «ін­тер­на­ціо­наль­ну до­по­мо­гу» Ан­го­лі та Мо­зам­бі­ку.

Однак ін­ста­ля­ція за­ма­ху на Ма­ду­ро зда­тна ли­ше на пев­ний час від­тер­мі­ну­ва­ти роз­пла­ту за без­за­ко­н­ня йо­го ото­че­н­ня. І якщо в ча­си прав­лі­н­ня Уго Ча­ве­са ве­не­су­ель­ський уряд хоч мав ко­му­ні­сти­чну іде­о­ло­гі­чну ба­зу, то в пе­рі­од прав­лі­н­ня йо­го на­сту­пни­ка го­лов­ною до­ктри­ною ста­ли не­при­кри­тий жорс­ткий ні­гі­лізм та си­ло­ве утри­му­ва­н­ня вла­ди.

Про­бле­му бан­крут­ства ре­жи­му не мо­жна роз­гля­да­ти в іде­о­ло­гі­чній пло­щи­ні, бо у вла­ди Ма­ду­ро не­має іде­о­ло­гії. Тра­ге­дія Ве­не­су­е­ли по­ля­гає в то­му, що по­пу­ліст­ська по­лі­ти­чна си­ла за­хо­пи­ла кра­ї­ну, зба­га­ти­ла­ся і не хо­че цю вла­ду ви­пу­ска­ти з рук. Бо втра­тить при­ві­леї і ба­гат­ства, а та­кож бу­де при­тя­гну­та до від­по­від­аль­но­сті, за­су­дже­на й по­ка­ра­на.

Сьо­го­дні­шня Ве­не­су­е­ла ду­же на­га­дує «цвин­тар на­дій». Дер­жа­ву до­ве­де­но до та­ко­го га­не­бно­го ста­ну то­му, що нею ке­ру­ють жа­ді­бні, амо­раль­ні, не­осві­че­ні й ко­рум­по­ва­ні по­лі­ти­ки. У ви­пад­ку ж із Ма­ду­ро та йо­го по­діль­ни­ка­ми, кор­по­ра­тив­но-кла­но­вий его­їзм, під­крі­плю­ю­чись ін­стин­ктом ви­жи­ва­н­ня, під­няв­ся до ма­кси­маль­но­го рів­ня, що за­га­няє си­ту­а­цію у без­ви­хідь.

Але ста­лін­ський екс­пе­ри­мент у ХХІ ст. над ве­не­су­ель­ським на­ро­дом не прой­де. І якщо Ма­ду­ро не по­ли­шить вла­ду до­бро­віль­но, то на­сту­пно­го ра­зу все мо­же бу­ти по-справ­жньо­му. То­ді йо­му вже не уни­кну­ти до­лі Му­ам­ма­ра Кад­да­фі, Ні­ко­лає Ча­у­ше­ску або Мус­со­лі­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.