До­не­цьких.net

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Окса­на ЧЕПІAEКО

Ре­гіо­наль­на гор­дість і ки­їв­ський сно­бізм одна­ко­во не­без­пе­чні для Укра­ї­ни.

Я пам’ятаю, як усе по­чи­на­ло­ся. Міф про «кіль­ка Укра­їн» і «´атун­ків гро­ма­дян», за­пу­ще­ний під ви­бо­ри 2004 ро­ку, ви­явив­ся не­ймо­вір­но жи­ву­чим. Не­аби­як цьо­му спри­я­ла кла­но­вість укра­їн­ської по­лі­ти­ки.

То­таль­на екс­пан­сія у вла­ду спо­ча­тку «дні­про­пе­тров­ських», а по­тім, пі­сля пев­ної пе­ре­р­ви, «до­не­цьких» по­ро­ди­ла ка­та­стро­фі­чні пе­ре­ко­си в еко­но­мі­чній і со­ці­аль­ній по­лі­ти­ці. Три­ва­лий час Дон­бас спри­йма­ли як фе­одаль­ну во­тчи­ну Рі­на­та Ахме­то­ва. Роз­ви­ток ре­гіо­ну ре­гу­лю­вав­ся вру­чну — низь­ки­ми та­ри­фа­ми на еле­ктро­енер­гію для ме­та­лур­гів, суб­си­ді­я­ми на під­три­ма­н­ня жи­т­тя зби­тко­вих шахт, шту­чним утри­ма­н­ням цін.

При цьо­му те­му ре­гіо­наль­но­го не­о­фе­о­да­лі­зму актив­но екс­плу­а­ту­ва­ли ті, хто шу­кав лег­ких шля­хів до сер­дець еле­кто­ра­ту. Пред­став­ни­ки Пар­тії ре­гіо­нів роз­по­від­а­ли, що «Дон­бас не по­ста­ви­ти на ко­лі­на», а їхні су­про­тив­ни­ки дя­ку­ва­ли «жи­те­лям Дон­ба­су за пре­зи­ден­та п...са». У ре­зуль­та­ті про­тест про­ти ке­рів­ни­цтва дер­жа­ви, яке зар­ва­ло­ся, де­хто сприйняв як хре­сто­вий по­хід про­ти «до­не­цьких».

2014 ро­ку де­я­кі ки­я­ни від­мов­ля­ли­ся зда­ва­ти квар­ти­ри при­їжджим з Дон­ба­су, а ЗМІ не про­га­ю­ва­ли на­го­ди під­кре­сли­ти, що ма­ши­ну ви­крав ви­хо­дець з Лу­ган­ська. Ни­ні ме­діа на­вчи­ли­ся бу­ти більш по­лі­тко­ре­ктни­ми. Однак до­сі в дис­кри­мі­на­ції «до­не­цьких» ча­сти­на укра­їн­ців ба­чить ма­ло не від­нов­ле­н­ня істо­ри­чної спра­ве­дли­во­сті.

Ма­я­тник гой­днув­ся в ін­ший бік. Пе­ре­се­лен­цям не по­спі­ша­ють по­вер­та­ти ви­бор­че пра­во у пов­но­му об­ся­зі, бо ба­га­то по­лі­ти­ків бо­я­ться, що еле­кто­раль­ний ба­ланс змі­ни­ться не на їхню ко­ристь. І одно­ча­сно не гре­бу­ють тим, щоб мо­бі­лі­зу­ва­ти ча­сти­ну ви­бор­ців, про­по­ну­ю­чи від­рі­за­ти не­зру­чні те­ри­то­рії і зай­вих лю­дей.

Не­спра­ве­дли­вість і се­гре­га­ція ще ні­ко­ли не при­во­ди­ли до успі­ху.

Че­рез чо­ти­ри ро­ки пі­сля по­ча­тку во­єн­но­го кон­флі­кту в Дон­ба­сі ми все ще пе­ре­бу­ва­є­мо в по­ло­ні стра­хів, мі­фів і за­бо­бо­нів, які вже при­зве­ли до тра­гі­чних на­слід­ків. Ви­клик, на який ма­є­мо шу­ка­ти аде­ква­тну від­по­відь, оче­ви­дний. Укра­ї­ні по­трі­бна ефе­ктив­на по­лі­ти­ка ре­ін­те­гра­ції для всіх. По­ки Дон­бас за­ли­ша­є­ться хо­ча б у яко­мусь сен­сі осо­бли­вим, ми ри­зи­ку­є­мо зно­ву на­сту­пи­ти на ті са­мі гра­блі.

Ре­ін­те­гра­ція не­мо­жли­ва без ство­ре­н­ня за­галь­них пра­вил. На­ве­ду кіль­ка при­кла­дів.

Як ствер­джу­ють во­лон­те­ри зі ста­жем», вла­да до­сі не знає, хто та­кі пе­ре­се­лен­ці і які в них по­тре­би. Про­те ста­тус ВПО став ма­ло не клей­мом. До 90% но­вин, які сто­су­ю­ться пе­ре­се­лен­ців, роз­по­від­а­ють про піль­ги, ви­пла­ти, спе­ці­аль­ні про­гра­ми під­трим­ки… Па­ра­до­ксаль­на си­ту­а­ція. Цих ви­плат яв­но не­до­ста­тньо для гі­дно­го жи­т­тя. Однак су­спіль­ство зви­кає вва­жа­ти ВПО же­бра­ка­ми й на­хлі­бни­ка­ми.

Що ха­ра­ктер­но, ме­діа мар­кі­ру­ють пе­ре­се­лен­ців як чу­жин­ців на­віть то­ді, ко­ли йде­ться про істо­рії успі­ху. По­ві­дом­ле­н­ня про те, як до­неч­чан­ка від­кри­ла ка­фе в Жи­то­ми­рі, та­ке ж свід­че­н­ня се­гре­га­ції, як і но­ви­на про те­ле­фон, по­цу­пле­ний ко­ли­шнім жи­те­лем Гор­лів­ки.

Річ у то­му, що від­кри­ти ка­фе (та й уза­га­лі по­ча­ти вла­сний бі­знес) у на­ших умо­вах — по­двиг як для пе­ре­се­лен­ки з До­не­цька, так і для ко­рін­но­го жи­то­ми­ря­ни­на. Обоє зму­ше­ні ма­ти спра­ву з ре­а­лі­я­ми дер­жре­гу­лю­ва­н­ня в Укра­ї­ні, по­да­тко­ви­ми пра­ви­ла­ми й від­су­тні­стю пра­це­зда­тної бан­ків­ської си­сте­ми.

Тож про­бле­ма не в спе­ці­аль­них піль­гах для ВПО. Змен­ше­н­ня дер­жав­но­го ти­ску й чи­нов­ни­цько­го втру­ча­н­ня у при­ва­тний бі­знес по­тре­бу­ють усі укра­їн­ські під­при­єм­ці, де б во­ни не жи­ли.

До ре­чі, про піль­ги. У гру­дні 2017 ро­ку в Укра­ї­ні на­лі­чу­ва­ло­ся 6,9 млн сі­мей, які отри­му­ють суб­си­дію. Цей по­ка­зник ста­но­вить 46,2% від за­галь­ної кіль­ко­сті до­мо­го­спо­дарств кра­ї­ни. По су­ті, це ви­рок на­шій еко­но­мі­чній по­лі­ти­ці. За­мість то­го, щоб мі­ря­ти­ся успі­шни­ми бі­зне­са­ми, укра­їн­ці зму­ше­ні кон­ку­ру­ва­ти в бі­дно­сті. Звід­си й не­прийня­т­тя пе­ре­се­лен­ців, адже в них мо­жуть бу­ти до­да­тко­ві ви­пла­ти: «Чо­му їм усе, а нам ні­чо­го?»

Ни­ні Укра­ї­на сти­кну­ли­ся з без­пре­це­ден­тною для се­бе кіль­кі­стю пе­ре­мі­ще­них осіб. З рі­дних міст во­ни ви­їха­ли не зі сво­єї во­лі, однак ба­га­то хто зна­йшов се­бе на но­во­му мі­сці. Лю­ди, які зро­би­ли сві­до­мий ви­бір на ко­ристь Укра­ї­ни, мо­ти­во­ва­ні пра­цю­ва­ти і до­по­ма­га­ти та­ким, як во­ни са­мі.

Вну­трі­шня мі­гра­ція мо­же да­ти до­да­тко­ві мо­жли­во­сті. Якщо ко­жен ре­гіон по­чне ди­на­мі­чно роз­ви­ва­ти­ся, укра­їн­ці бу­дуть на­ба­га­то віль­ні­ші у ви­бо­рі мі­сця ро­бо­ти, а от­же й про­жи­ва­н­ня. По­ки що це іде­аль­на кар­ти­на, але са­ме так від­бу­ва­є­ться в роз­ви­не­них кра­ї­нах: фа­хів­ці їдуть за ро­бо­чим мі­сцем, за­пов­ню­ють ні­шу, де ви­ни­кає де­фі­цит ка­дрів і як на­слі­док, ста­ю­чи спо­жи­ва­ча­ми по­слуг, про­ду­ктів і ква­дра­тних ме­трів, ство­рю­ють но­ві ро­бо­чі мі­сця.

Та­ка мо­біль­ність зни­жує рі­вень не­тер­пи­мо­сті між пред­став­ни­ка­ми рі­зних ре­гіо­нів. Ін­те­гра­ція в мі­сце­ву гро­ма­ду пе­ре­стає бу­ти ви­про­бу­ва­н­ням, оскіль­ки ба­га­то жи­те­лів кра­ї­ни ма­ють та­кий до­свід.

Про­те за­мість ком­пле­ксних рі­шень, акту­аль­них для всі­єї кра­ї­ни, вла­да йде зви­чним шля­хом. При­мі­ром, ство­рює вузь­ко­про­філь­ні мі­ні­стер­ства — у нас уже є Мі­ні­стер­ство з пи­тань тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рій, а не­вдов­зі мо­же з’яви­ти­ся Мі­ні­стер­ство у спра­вах ве­те­ра­нів. Як пра­цює наш чи­нов­ни­цький апа­рат — окре­ме пи­та­н­ня. Річ в ін­шо­му.

Якщо си­сте­ма ефе­ктив­на, то во­на зда­тна гну­чко й опе­ра­тив­но пе­ре­бу­до­ву­ва­ти­ся для ви­рі­ше­н­ня но­вих зав­дань. Для цьо­го не по­трі­бні спе­ці­аль­ні ін­сти­ту­ти. При­мі­ром, сер­це­во-су­дин­ні за­хво­рю­ва­н­ня — основ­на при­чи­на смер­тно­сті в Укра­ї­ні, однак ні­ко­му не спа­дає на дум­ку зро­би­ти окре­ме мі­ні­стер­ство.

Не мен­ше за­пи­тань ви­кли­ка­ють чи­слен­ні про­по­зи­ції ство­ри­ти осо­бли­вий «план Мар­шал­ла» для від­нов­ле­н­ня еко­но­мі­чно­го по­тен­ці­а­лу Дон­ба­су. В основ­но­му йде­ться про за­лу­че­н­ня іно­зем­них ін­ве­сти­цій, адже са­ма Укра­ї­на не по­тя­гне та­ких ви­трат.

Тим ча­сом по­чи­на­ти тре­ба з за­галь­них пра­вил для ін­ве­сто­рів, які хо­чуть ро­зу­мі­ти, що їх очі­кує на ми­тни­ці, в по­да­тко­вій чи, не дай Бо­же, у мі­сце­во­му су­ді. На­сту­пний крок — зу­стрі­чні про­по­зи­ції від ре­гіо­нів. То­чки роз­ви­тку, бі­знес-стра­те­гію і KPI ма­є­мо ви­зна­ча­ти ми са­мі. При­чо­му для всіх ре­гіо­нів, у яких ба­чи­мо пер­спе­кти­ву. То­ді зов­ні­шні ін­ве­сто­ри, по­пер­ше, ро­зу­мі­ти­муть, у чо­му їхній ін­те­рес, а по-дру­ге, змо­жуть ви­бра­ти, ку­ди са­ме вкла­сти гро­ші — у До­не­цьку, Во­лин­ську чи Оде­ську область.

І так пра­кти­чно в усьо­му. Без се­гре­га­ції за ре­гіо­ном про­жи­ва­н­ня чи близь­кі­стю до вла­ди. З твер­ди­ми со­ці­аль­ни­ми га­ран­ті­я­ми, мо­жли­во­стя­ми для са­мо­ре­а­лі­за­ції всіх актив­них гро­ма­дян і чі­тким уяв­ле­н­ням про еко­но­мі­чні пер­спе­кти­ви.

Жи­тель Лу­цька так са­мо, як і жи­тель Ма­рі­у­по­ля, має по­чу­ва­ти­ся вдо­ма.

Зре­штою, «До­не­цьких не­має» — це те са­ме, що й «До­нецьк — це Укра­ї­на».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.