Бо­роть­ба за мі­гран­тів. Укра­ї­ні при­го­ту­ва­ти­ся

Що ро­би­ти Укра­ї­ні в епо­ху ви­со­ко­го по­пи­ту на укра­їн­ців?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ан­дрій ГАЙДУЦЬКИЙ

DT.UA си­сте­ма­ти­чно ви­сві­тлює те­му укра­їн­ської мі­гра­ції, про­во­дя­чи як са­мо­стій­ні до­слі­дже­н­ня, та­кі як «Кро­во­те­ча», що на­бу­ла роз­го­ло­су, так і за­про­шу­ю­чи до дис­ку­сії про­філь­них фа­хів­ців. Із на­бли­же­н­ням ви­бо­рів те­ма мі­гра­ції спри­чи­няє де­да­лі біль­ший по­лі­ти­чний ажі­о­таж. По­лі­ти­ки то до­рі­ка­ють вла­ді за без­ді­яль­ність при розв’язан­ні ці­єї про­бле­ми, то ма­лю­ють вла­сні «про­же­кти» рі­шень, прив­но­ся­чи чим­да­лі біль­ше де­ма­го­гії та по­пу­лі­зму. Про­те кон­стру­ктив­них рі­шень щось не ви­дно ні в сті­нах пар­ла­мен­ту, ні в уря­ді. Про­бле­ма тим ча­сом за­го­стрю­є­ться, з’яв­ля­ю­ться но­ві її від­га­лу­же­н­ня й аспе­кти. Укра­ї­на ни­ні стра­ждає вже не тіль­ки від емі­гра­ції пра­це­зда­тно­го на­се­ле­н­ня. Її еко­но­мі­ка від­чу­ває го­стру по­тре­бу в ім­мі­гра­ції ро­бо­чої си­ли.

DT.UA звер­ну­ло­ся до ав­то­ри­те­тно­го фа­хів­ця в цій сфе­рі, ав­то­ра чо­ти­рьох кни­жок і со­тні пу­блі­ка­цій на те­му про­блем мі­гра­ції — до­кто­ра еко­но­мі­чних на­ук Ан­дрія Гай­ду­цько­го з про­ха­н­ням по­ді­ли­ти­ся сво­ї­ми до­слі­дни­цьки­ми про­гно­за­ми: що очі­кує на­шу кра­ї­ну в най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му в кон­текс­ті роз­ви­тку гло­баль­них мі­гра­цій­них про­це­сів?

Про­бле­ма тру­до­вої мі­гра­ції для Укра­ї­ни справ­ді на­би­рає де­да­лі сер­йо­зні­ших обер­тів.

Але кон­стру­ктив­них під­хо­дів до її ви­рі­ше­н­ня не спо­сте­рі­га­є­ться. Ба біль­ше, за­пуск без­ві­зо­во­го ре­жи­му тіль­ки при­ско­рив цей про­цес. Розв’яза­ти цю про­бле­му за­ва­жа­ють як об’єктив­ні, так і суб’єктив­ні при­чи­ни. Об’єктив­ною є те, що дже­ре­ло мо­ти­ва­ції тру­до­вої емі­гра­ції укра­їн­ців — за ме­жа­ми Укра­ї­ни. А суб’єктив­ною — ігно­ру­ва­н­ня вла­дою успі­шно­го до­сві­ду ба­га­тьох кра­їн у цій спра­ві. Як на­слі­док — на змі­ну про­бле­мі зайня­то­сті тру­до­вих ре­сур­сів в Укра­ї­ні при­йшла про­бле­ма де­фі­ци­ту ро­бо­чої си­ли і по­тре­ба її ім­мі­гра­ції. У ре­зуль­та­ті вла­ді до­ве­де­ться роз­ро­би­ти і впро­ва­ди­ти від­по­від­ну ім­мі­гра­цій­ну по­лі­ти­ку, щоб по­жва­ви­ти еко­но­мі­ку і зро­би­ти її при­ва­бли­вою для при­пли­ву ін­ве­сти­цій.

От­же, спо­ча­тку про зов­ні­шній, до то­го ж де­да­лі біль­ший, по­пит на укра­їн­ських мі­гран­тів, який є мо­ти­ва­цій­ною по­лі­ти­кою ба­га­тьох роз­ви­не­них кра­їн, яку роз­ро­бле­но спе­ці­аль­но для за­лу­че­н­ня до­да­тко­вої ро­бо­чої си­ли. За да­ни­ми кон­сал­тин­го­вої ком­па­нії CEB, яка опи­та­ла 900 ре­кру­те­рів і 6 тис. Hr-ме­не­дже­рів, у де­да­лі біль­шої кіль­ко­сті ком­па­ній ви­ни­ка­ють сер­йо­зні про­бле­ми з по­шу­ком спів­ро­бі­тни­ків. На­при­клад, у США 2009 ро­ку ли­ше 30% ком­па­ній ма­ли та­кі про­бле­ми, а 2015-го — уже май­же 40%. 2010 ро­ку ком­па­нія ви­тра­ча­ла на по­шук спів­ро­бі­тни­ка 26 днів, 2015-го — уже 68. Че­рез ко­жну не­за­пов­не­ну ва­кан­сію ком­па­нії не­до­о­три­му­ють у се­ре­дньо­му 500 дол. на день. У ці­ло­му та­кий «про­стій» об­хо­ди­ться ком­па­нії в 34 тис. дол. за ко­жну не­за­пов­не­ну ва­кан­сію. Тіль­ки в США че­рез це 2015 ро­ку ком­па­нії не­до­о­три­ма­ли до­хо­дів на 184 млрд дол. Крім то­го, у ком­па­ній істо­тно зро­ста­ють ви­тра­ти на по­шук спів­ро­бі­тни­ків. За да­ни­ми Manpower Group, 2006 ро­ку ви­тра­ти на по­шук 1 спів­ро­бі­тни­ка ста­но­ви­ли 2,7 тис. дол., а 2016-го — уже 4,4 тис.

По­ді­бна си­ту­а­ція й у Поль­щі. За да­ни­ми поль­сько­го агент­ства зайня­то­сті Work Service, 2018 ро­ку май­же 50% усіх ком­па­ній спі­тка­ли про­бле­ми по­шу­ку спів­ро­бі­тни­ків, хо­ча 2016го про це за­яв­ля­ли тіль­ки 35%. У Ні­меч­чи­ні — ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція. У ве­ре­сні 2018 р. кан­цлер­ка Ан­ге­ла Мер­кель за­яви­ла, що брак ка­дрів є «най­біль­шим» ви­кли­ком для еко­но­мі­ки Ні­меч­чи­ни. На­при­кін­ці 2018 р. Мер­кель анон­су­ва­ла за­ко­но­дав­чі но­ва­ції, які і да­лі пом’якшу­ва­ти­муть умо­ви ім­мі­гра­ції для за­до­во­ле­н­ня по­пи­ту на ро­бо­чу си­лу, що не­мо­жли­во зро­би­ти за ра­ху­нок ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня.

Зро­ста­н­ня по­пи­ту на ро­бо­чу си­лу зу­мов­ле­не не тіль­ки ста­рі­н­ням на­се­ле­н­ня, а й зро­ста­н­ням емі­гра­ції. На­віть роз­ви­не­ні кра­ї­ни це від­чу­ва­ють. Якщо 2005 ро­ку з ЄС-28 і Пів­ні­чної Аме­ри­ки емі­гру­ва­ло (у т.ч., все­ре­ди­ні цих ре­гіо­нів) 2,5 млн лю­дей, то 2016-го — близь­ко 3,5 млн. Однак якщо ра­ні­ше емі­гра­ція бу­ла зу­мов­ле­на пе­ре­ва­жно чин­ни­ка­ми, що ви­штов­ху­ють, то в ХХI сто­літ­ті пе­ре­ва­жа­ють чин­ни­ки, що при­тя­гу­ють. Ба­га­то кра­їн ство­рю­ють ве­ли­ку кіль­кість мо­ти­ва­цій­них про­грам для що­рі­чно­го за­лу­че­н­ня міль­йо­нів мі­гран­тів.

У де­яких кра­ї­нах за­лу­че­н­ня мі­гран­тів вхо­дить до си­сте­ми дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня з ме­тою за­без­пе­чи­ти свою еко­но­мі­ку ро­бо­чи­ми ру­ка­ми (де­таль­ні­ше див. «Мі­гра­но­мі­ка ХХІ сто­лі­т­тя», DTUA № 37 від 6 жов­тня, 2017)l). Для цьо­го уря­ди ви­ді­ля­ють ве­ли­кі бю­дже­ти, до осво­є­н­ня яких за­лу­че­но мі­сце­ву вла­ду, при­ва­тні ор­га­ні­за­ції (ре­кру­те­рів, юри­стів, кон­суль­тан­тів). На­при­клад, у Ка­на­ді у 2018–2020 рр. бу­де ви­тра­че­но 440 млн дол. США для за­лу­че­н­ня май­же 1 млн мі­гран­тів за 60 ім­мі­гра­цій­ни­ми про­гра­ма­ми.

На­ві­що по­трі­бні ім­мі­гран­ти?

По­гір­ше­н­ня де­мо­гра­фі­чної си­ту­а­ції в роз­ви­не­них кра­ї­нах і зро­ста­н­ня емі­гра­ції на­се­ле­н­ня — пер­ша при­чи­на актив­ної ім­мі­гра­цій­ної по­лі­ти­ки ба­га­тьох кра­їн. Ім­мі­гран­ти по­трі­бні, щоб за­без­пе­чи­ти зро­ста­н­ня або спо­віль­ни­ти змен­ше­н­ня кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня в кра­ї­ні. У ба­га­тьох кра­ї­нах са­ме ім­мі­гран­ти вже за­без­пе­чу­ють збіль­ше­н­ня на­се­ле­н­ня (рис. 1). У США — май­же на 50%, у Ка­на­ді — май­же на 70, у Шве­ції — май­же на 80, в Угор­щи­ні — на 100%. Однак у Поль­щі, Ру­му­нії і, тим біль­ше, в Укра­ї­ні кіль­кість на­се­ле­н­ня змен­шу­є­ться за ра­ху­нок емі­гра­ції. Ці кра­ї­ни вже по­тре­бу­ють ім­мі­гран­тів, щоб по­кри­ти від’єм­не мі­гра­цій­не саль­до.

Дру­га при­чи­на — ім­мі­гран­ти по­трі­бні, щоб за­без­пе­чи­ти зро­ста­н­ня або спо­віль­ни­ти змен­ше­н­ня кіль­ко­сті ро­бо­чої си­ли. На­при­клад, у Ка­на­ді 2018 ро­ку вже по­над 75% при­ро­сту ро­бо­чої си­ли від­бу­ва­є­ться зав­дя­ки ім­мі­гран­там. А до 2034 р. цей по­ка­зник ста­но­ви­ти­ме 100%. У Ка­на­ді мі­гран­ти вже ста­нов­лять по­ло­ви­ну всіх пра­це­зда­тних ка­дрів у всіх се­кто­рах то­чних на­ук, те­хно­ло­гій, ін­же­не­рії. Та­ка са­ма си­ту­а­ція у Швей­ца­рії: мі­гран­ти вже ста­нов­лять близь­ко 50% усіх пра­ців­ни­ків у хар­чо­вій про­ми­сло­во­сті, 70 — у фар­ма­цев­ти­ці, 80% — у го­дин­ни­ко­вій про­ми­сло­во­сті. А що як­би Швей­ца­рія від­тор­га­ла мі­гран­тів? Кон­стру­ктив­на ві­зіо­нер­ська по­лі­ти­ка швей­цар­ської вла­ди до­зво­ляє кра­ї­ні роз­ви­ва­ти клю­чо­ві се­кто­ри еко­но­мі­ки са­ме зав­дя­ки ім­мі­гран­там і за­без­пе­чу­ва­ти її со­лі­дною екс­порт­ною ви­ру­чкою.

Тре­тя при­чи­на — ім­мі­гран­ти спри­я­ють зро­стан­ню ВВП. Роз­ви­не­ні кра­ї­ни звер­ну­ли ува­гу на ім­мі­гран­тів як на но­ве дже­ре­ло зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки. Ні при­ро­дні ре­сур­си, ні іно­зем­ні ін­ве­сти­ції вже не да­ють та­ко­го тем­пу зро­ста­н­ня ВВП, який був у ХХ сто­літ­ті. Остан­ні 60 ро­ків ко­жне де­ся­ти­лі­т­тя се­ре­дньо­рі­чні тем­пи зро­ста­н­ня ВВП у сві­ті весь час зни­жу­ю­ться: якщо в 1960-х зро­ста­н­ня ста­но­ви­ло 5,48%, то у 2000-х — усьо­го 2,81%. Про­гно­зу­є­ться, що якщо не за­лу­ча­ти ім­мі­гран­тів, то до 2040 р. тем­пи зро­ста­н­ня ВВП упа­дуть ще май­же вдві­чі. Це від­бу­де­ться у т.ч. че­рез змен­ше­н­ня кіль­ко­сті пра­це­зда­тно­го на­се­ле­н­ня, що при­зве­де до змен­ше­н­ня ка­пі­таль­них та іно­зем­них ін­ве­сти­цій, по­да­тків і пла­те­жів.

Ця про­бле­ма осо­бли­во ха­ра­ктер­на для Схі­дної Єв­ро­пи, де крім низь­кої ім­мі­гра­ції має мі­сце ви­со­ка емі­гра­ція. На­при­клад, у Поль­щі че­рез низь­кий при­плив ім­мі­гран­тів уже ско­ро­чу­є­ться при­плив іно­зем­них ін­ве­сти­цій. Якщо 2015 ро­ку він ста­но­вив 15,3 млрд дол., то 2017-го — усьо­го 6,4 млрд. Опи­ту­ва­н­ня пред­став­ни­ків поль­сько­го бі­зне­су 2018 ро­ку по­ка­зує, що 16% ком­па­ній пла­ну­ють і да­лі ско­ро­чу­ва­ти ін­ве­сти­ції в кра­ї­ні че­рез не­мо­жли­вість за­без­пе­чи­ти під­при­єм­ства ро­бо­чою си­лою.

У низ­ці кра­їн уже ро­зу­мі­ють ва­жли­вість ім­мі­гран­тів для роз­ви­тку еко­но­мі­ки. На­при­клад, мі­ні­стер­ство у спра­вах ім­мі­гран­тів Ка­на­ди по­ра­ху­ва­ло, що 2017 ро­ку ім­мі­гран­ти вже за­без­пе­чи­ли 8% при­ро­сту ВВП, до 2023-го їхній вне­сок у при­ріст ВВП ста­но­ви­ти­ме 23%, а до 2040 р. — 33%. Це ду­же від­чу­тно, зва­жа­ю­чи на те, що у 2020–2040 рр. ВВП Ка­на­ди зро­ста­ти­ме в се­ре­дньо­му за рік на 1,9–2,5%. За де­яки­ми оцін­ка­ми, у Поль­щі й Шве­ції вне­сок мі­гран­тів у при­ріст ВВП 2018 ро­ку ста­но­ви­ти­ме вже по­над 10%.

Ім­мі­гран­ти, як пря­мо, так і опо­се­ред­ко­ва­но від­чу­тно впли­ва­ють на еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня. Зав­дя­ки їхньо­му під­при­єм­ни­цько­му ду­ху істо­тно збіль­шу­ю­ться до­хо­ди до­мо­го­спо­дарств мі­гран­тів. За да­ни­ми до­слі­дже­н­ня Center for American Progress, ле­га­лі­за­ція ім­мі­гран­тів у США в пер­ший рік при­но­сить зро­ста­н­ня їхніх до­хо­дів від 15 до 28%, а отри­ма­н­ня гро­ма­дян­ства збіль­шує їхні до­хо­ди ще на 10% на рік. Ін­ше до­слі­дже­н­ня по­ка­зує, що пі­сля отри­ма­н­ня гро­ма­дян­ства до­хо­ди ім­мі­гран­та вже за пер­ший рік зро­ста­ють на 32% (у ко­рін­них жи­те­лів до­хо­ди збіль­шу­ю­ться ли­ше на 5–15% на рік). Та­ким чи­ном дер­жа­ва отри­мує до­сить до­хі­дно­го пла­тни­ка по­да­тків.

Скіль­ки по­трі­бно ім­мі­гран­тів?

У кві­тні 2018 р., ви­сту­па­ю­чи на Ка­над­сько­му ім­мі­гра­цій­но­му са­мі­ті, мі­ністр у спра­вах ім­мі­гран­тів Ка­на­ди Ахмед Хус­сен за­явив, що вже не сто­їть пи­та­н­ня, на­ві­що по­трі­бні ім­мі­гран­ти. Те­пер го­лов­не пи­та­н­ня — скіль­ки по­трі­бно ім­мі­гран­тів? За йо­го да­ни­ми, 1971 ро­ку в Ка­на­ді на одно­го пен­сіо­не­ра при­па­да­ло шість осіб пра­це­зда­тно­го ві­ку, 2012-го — чо­ти­ри, а до 2036-го за­ли­ши­ться всьо­го двоє пра­ців­ни­ків на одно­го пен­сіо­не­ра. То­му ка­над­ський мі­ністр по­ста­вив ще одне за­пи­та­н­ня: «Якщо при­плив ім­мі­гран­тів до кра­ї­ни за­ли­ши­ться на ни­ні­шньо­му рів­ні, то як під­три­му­ва­ти подаль­ший роз­ви­ток Ка­на­ди?»

Ана­лі­ти­чний центр Conference Board of Canada ствер­джує, що кра­ї­на має що­рі­чно за­лу­ча­ти кіль­кість ім­мі­гран­тів, яка до­рів­нює 1% її на­се­ле­н­ня. Це до­зво­лить розв’яза­ти про­бле­му ско­ро­че­н­ня спів­від­но­ше­н­ня пра­це­зда­тних і пен­сій­них ка­те­го­рій на­се­ле­н­ня, а та­кож збе­рег­ти тем­пи зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки. По­ди­ві­мо­ся, чи до­ста­тньо кра­ї­ни за­лу­ча­ють ім­мі­гран­тів (рис. 2). Якщо взя­ти 1% на­се­ле­н­ня за нор­ма­тив по­тре­би кра­ї­ни в ім­мі­гран­тах, то тіль­ки Шве­ція і Ні­меч­чи­на змо­гли ви­три­ма­ти йо­го 2016 ро­ку. Ін­ші кра­ї­ни йо­го не ви­тя­гу­ють, при­чо­му ба­га­то які на 50% і біль­ше. Цим 10 кра­ї­нам (вклю­ча­ю­чи три бал­тій­ські) тре­ба бу­ло 2016 ро­ку до­да­тко­во за­лу­чи­ти 0,5 млн лю­дей, щоб під­три­ма­ти тем­пи зро­ста­н­ня сво­єї еко­но­мі­ки. Вра­хо­ву­ю­чи, що за да­ни­ми Єв­ро­ста­ту у всіх цих кра­ї­нах (окрім Ка­на­ди) укра­їн­ці є одни­ми з лі­де­рів тру­до­вої ім­мі­гра­ції — уявіть який що­рі­чний по­пит на укра­їн­ців во­ни сфор­му­ють у на­сту­пні 10 ро­ків…

Але да­вай­те ще окре­мо по­ди­ви­мо­ся на Шве­цію — лі­де­ра із за­лу­че­н­ня ім­мі­гран­тів (рис. 3). За 17 ро­ків кра­ї­на збіль­ши­ла рі­чну кіль­кість ім­мі­гран­тів у 2,5 ра­зу, во­на що­рі­чно ви­три­мує за­зна­че­ний нор­ма­тив в 1% (і на­віть біль­ше). Але хі­ба цьо­го до­ста­тньо? Ні — ми ба­чи­мо, що про­дов­жує зро­ста­ти спів­від­но­ше­н­ня кіль­ко­сті пен­сіо­не­рів до кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня в кра­ї­ні. У то­му чи­слі й че­рез те, що збіль­шу­є­ться що­рі­чна емі­гра­ція (май­же в 1,5 ра­зу за 17 ро­ків). Шве­ди це чу­до­во ро­зу­мі­ють, і в най­ближ­чі 10 ро­ків во­ни мо­жуть по­дво­ї­ти рі­чну кіль­кість ім­мі­гран­тів. У цьо­му пи­тан­ні во­ни вже лі­де­ри се­ред скан­ди­нав­ських кра­їн: роз­ра­хо­ву­ю­чи на 1000 жи­те­лів, Шве­ція за­лу­чає у 2 ра­зи біль­ше ім­мі­гран­тів, ніж Нор­ве­гія і Да­нія, і в 3 ра­зи біль­ше, ніж Фін­лян­дія. І ось ре­зуль­тат ці­єї ро­бо­ти: за 2011–2016 рр. се­ре­дньо­рі­чні тем­пи зро­ста­н­ня ВВП Шве­ції ста­но­ви­ли 2,33%. Це в 1,5 ра­зу біль­ше, ніж у Нор­ве­гії, май­же в 2 ра­зи біль­ше, ніж у Да­нії, і май­же в 7 ра­зів біль­ше, ніж у Фін­лян­дії. Це ще один при­клад вда­лої ім­мі­гра­цій­ної по­лі­ти­ки. Цей при­клад по­чи­на­ють на­слі­ду­ва­ти й ін­ші кра­ї­ни. За да­ни­ми Єв­ро­ста­ту, 24 з 32 роз­ви­не­них кра­їн Єв­ро­пи за 2007–2016 рр. істо­тно збіль­ши­ли рі­чний при­плив ім­мі­гран­тів. На­при­клад, Поль­ща і Бол­га­рія — в 15 ра­зів, Есто­нія у 5, Угор­щи­на й Ли­тва — вдві­чі.

Ко­му по­трі­бні ім­мі­гран­ти?

Че­рез де­мо­гра­фі­чний дис­ба­ланс і емі­гра­цію пра­кти­чно всі се­кто­ри еко­но­мі­ки го­стро по­тре­бу­ють ро­бо­чої си­ли. Однак де­да­лі біль­ше до­слі­джень вка­зу­ють на те, що най­біль­ший по­пит на мі­гран­тів фор­му­ва­ти­муть мі­ста й ме­га­по­лі­си. Світ стає все більш ур­ба­ні­зо­ва­ним, і цей про­цес тіль­ки при­ско­рю­є­ться. За да­ни­ми ві­до­мо­го ур­ба­ні­ста Га­брі­е­ля Лан­фран­чі з по­си­ла­н­ням на ООН, у мі­стах ни­ні жи­ве близь­ко 3,5 млрд лю­дей, а до 2050 р. тут жи­ти­ме май­же вдві­чі біль­ше — 6,5 млрд. У най­ближ­чі 15 ро­ків світ ур­ба­ні­зу­є­ться силь­ні­ше, ніж за всю по­пе­ре­дню істо­рію люд­ства. Ур­ба­ні­за­ція від­бу­ва­є­ться втри­чі швид­ше, ніж зро­стає на­се­ле­н­ня. До 2035 р. мі­ська те­ри­то­рія у сві­ті зро­сте вдві­чі, і за цей пе­рі­од бу­де роз­ши­ре­но на­яв­них і по­бу­до­ва­но но­вих міст за пло­щею стіль­ки, скіль­ки за по­пе­ре­дні шість ти­сяч ро­ків.

Між мі­ста­ми вже йде бо­роть­ба за мі­гран­тів. На­при­клад, у США ве­ли­кі мо­ло­ді мі­ста актив­но за­лу­ча­ють ро­бо­чу си­лу вну­трі­шньою ім­мі­гра­ці­єю з най­біль­ших ме­га­по­лі­сів, і єди­ний ва­рі­ант під­три­ма­ти чи­сель­ність на­се­ле­н­ня — за­лу­чи­ти іно­зем­них ім­мі­гран­тів (рис. 4). У ба­га­тьох ме­га­по­лі­сах мі­гран­ти вже ста­нов­лять 17– 37% на­се­ле­н­ня. Але цьо­го не­до­ста­тньо. Ме­га­по­лі­си по­тре­бу­ють міль­йо­ни но­вих ро­бо­чих рук для під­три­ма­н­ня й роз­ви­тку ін­фра­стру­кту­ри, об­слу­го­ву­ва­н­ня жи­те­лів і бі­зне­су. При цьо­му вла­да при­ді­ляє осо­бли­ву ува­гу мі­гран­там-під­при­єм­цям, за­лу­че­н­ня яких дасть змо­гу спо­віль­ни­ти вну­трі­шню емі­гра­цію й під­три­му­ва­ти на ви­со­ко­му рів­ні збір пла­те­жів і по­да­тків.

При­чо­му ме­рії цих міст не бо­я­ться пра­цю­ва­ти не тіль­ки з еко­но­мі­чни­ми мі­гран­та­ми. Во­ни за­лу­ча­ють їхні ро­ди­ни і на­віть бі­жен­ців. Ме­рії ро­зу­мі­ють, що ко­жен ім­мі­грант не­се ве­ли­че­зний по­тен­ці­ал зро­ста­н­ня для мі­ста. Адже ко­жен ім­мі­грант ви­рі­зня­є­ться біль­шою про­ду­ктив­ні­стю, ніж ко­рін­ний жи­тель. На­при­клад, на сай­ті ме­рії Чи­ка­го на­во­ди­ться звіт Center for American Progress про те, на­скіль­ки ко­ри­сни­ми для кра­ї­ни є ви­хід­ці з Си­рії. Се­ре­дній рі­чний до­хід си­рій­сько­го мі­гран­та в США — 52 тис. дол, а ко­рін­но­го аме­ри­кан­ця — 46 тис.; 11% си­рій­ців у США є вла­сни­ка­ми бі­зне­су, а з ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня — всьо­го 3%; пов­ну ви­щу осві­ту ма­ють 27% си­рій­ських мі­гран­тів, а з пред­став­ни­ків ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня — ли­ше 11%. Це пов’яза­но, зокре­ма, з тим, що най­більш про­ду­ктив­ні аме­ри­кан­ці теж емі­гру­ють в ін­ші ре­гіо­ни. 2016 ро­ку близь­ко 9 млн гро­ма­дян США за кор­до­ном (в 2,2 ра­зу біль­ше, ніж 1999 ро­ку).

Ме­рії вже са­мі ство­рю­ють по­трі­бну ін­фра­стру­кту­ру для при­бу­т­тя, об­слу­го­ву­ва­н­ня, пра­це­вла­шту­ва­н­ня мі­гран­тів. Ме­рії та­кож ма­ють вплив на цен­траль­ну вла­ду, щоб та спро­щу­ва­ла пра­ви­ла і зни­жу­ва­ла ви­мо­ги для за­лу­че­н­ня не­об­хі­дної кіль­ко­сті ім­мі­гран­тів. Пе­ред­усім це сто­су­є­ться ква­лі­фі­ко­ва­них мі­гран­тів. На­при­клад, Ка­на­да за 2015–2018 рр. удві­чі змен­ши­ла про­хі­дний бал SRC Score (з 886 до 440) для при­пли­ву ква­лі­фі­ко­ва­них мі­гран­тів за про­гра­мою Express Entry System. Це до­зво­лить мі­стам Ка­на­ди збіль­ши­ти рі­чний при­плив ім­мі­гран­тів з 60 тис. 2015 ро­ку до 100 тис. 2018-го. Ме­рії та­кож по­чи­на­ють пе­ред­ба­ча­ти стат­ті в бю­дже­тах для фі­нан­со­во­го сти­му­лю­ва­н­ня до пе­ре­їзду ква­лі­фі­ко­ва­них мі­гран­тів. На­при­клад, з 2018 р. ме­рія Санкт-пе­тер­бур­га ви­ді­ляє Itфа­хів­цям ра­зо­ву фі­нан­со­ву до­по­мо­гу в роз­мі­рі до 17 тис. дол. на пе­ре­їзд і ада­пта­цію. Клю­чо­ві ви­мо­ги: офі­цій­не пра­це­вла­шту­ва­н­ня і мі­ні­мум п’яти­рі­чний кон­тракт на ро­бо­ту. Та­ким чи­ном ме­рія отри­мує га­ран­тії по­вер­не­н­ня ко­штів у бю­джет у ви­гля­ді по­да­тків.

Ко­ли по­трі­бні ім­мі­гран­ти?

Че­рез по­гір­ше­н­ня де­мо­гра­фі­чної си­ту­а­ції та при­ско­ре­н­ня емі­гра­ції де­да­лі біль­ше кра­їн за­зна­ча­ють, що мі­гран­ти по­трі­бні їм тут і те­пер. На­при­клад, по­зи­ція мі­ні­стер­ства у спра­вах ім­мі­гран­тів Ка­на­ди та­ка: що ско­рі­ше мі­грант при­їде в кра­ї­ну, то швид­ше бу­де від­чу­тним со­ці­аль­но­еко­но­мі­чний ефект від йо­го жит­тє­ді­яль­но­сті в Ка­на­ді. До­свід США та­кож по­ка­зує: що ско­рі­ше ле­га­лі­зу­ва­ти мі­гран­тів і да­ти їм гро­ма­дян­ство, то швид­шим і ви­щим бу­де еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня кра­ї­ни. Оскіль­ки це не тіль­ки но­ві ро­бо­чі ру­ки, це та­кож спо­жи­ва­чі і пла­тни­ки по­да­тків. 2013 ро­ку в США про­ве­ли до­слі­дже­н­ня впли­ву рі­зних стро­ків ле­га­лі­за­ції та ін­те­гра­ції на клю­чо­ві еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки (рис. 5). Якщо мі­гран­то­ві ви­да­ти гро­ма­дян­ство то­го ж ро­ку, ко­ли й по­свід­ку на про­жи­ва­н­ня (ПНAE), то до­да­тко­вий при­ріст клю­чо­вих по­ка­зни­ків (ВВП, до­хо­дів на­се­ле­н­ня, зі­бра­них по­да­тків, но­вих ро­бо­чих місць) збіль­ши­ться на 60% по­рів­ня­но з тим, якщо гро­ма­дян­ство на­да­ти тіль­ки че­рез 10 ро­ків пі­сля ПНAE. От­же, від­по­відь на це за­пи­та­н­ня оче­ви­дна: якщо кра­ї­на або мі­сто хо­че швид­ше роз­ви­ва­ти­ся, по­трі­бно швид­ше за­лу­ча­ти ім­мі­гран­тів, ле­га­лі­зу­ва­ти їх і ви­да­ва­ти гро­ма­дян­ство сво­єї кра­ї­ни.

Клю­чо­ві зав­да­н­ня для Укра­ї­ни

Стає оче­ви­дним, що акти­ві­за­ція по­лі­ти­ки ім­мі­гра­ції в кра­ї­нах Єв­ро­пи і Пів­ні­чної Аме­ри­ки при­зво­дить до зро­ста­н­ня тру­до­вої емі­гра­ції, зокре­ма з Укра­ї­ни, ви­ни­кне­н­ня де­фі­ци­ту тру­до­вих ре­сур­сів та ім­мі­гра­ції ро­бо­чої си­ли. От­же, Укра­ї­на має при­го­ту­ва­ти­ся до про­бле­ми де­фі­ци­ту тру­до­вих ре­сур­сів. Із ко­жним ро­ком у на­шій кра­ї­ні зни­жу­є­ться час­тка еко­но­мі­чно актив­но­го на­се­ле­н­ня. 2018 ро­ку, за да­ни­ми Держ­ста­ту, з 42 млн на­се­ле­н­ня май­же 28% (11,7 млн) — пен­сіо­не­ри, ще 26% (11 млн) — еко­но­мі­чно не­актив­ні (за кла­си­фі­ка­ці­єю МОП, це на­се­ле­н­ня у ві­ці 15–70 ро­ків, яке не по­тра­пляє до ка­те­го­рій «зайня­ті» або «без­ро­бі­тні»), близь­ко 7–10% (3–5 млн.) пра­цю­ють за кор­до­ном. За­ли­ша­є­ться всьо­го близь­ко 15 млн (36%) еко­но­мі­чно актив­них лю­дей. Це втри­чі мен­ше, ніж у Ні­меч­чи­ні (близь­ко 45 млн), хо­ча на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни офі­цій­но ли­ше вдві­чі мен­ше. Однак ба­га­то екс­пер­тів упев­не­ні, що ре­аль­на кіль­кість на­се­ле­н­ня мен­ша, ніж за­зна­че­но в стат­зві­тно­сті. То­му Укра­ї­на має ви­рі­ши­ти два зав­да­н­ня: 1) на­вчи­ти­ся за­лу­ча­ти іно­зем­них ім­мі­гран­тів; 2) на­вчи­ти­ся по­вер­та­ти укра­їн­ських емі­гран­тів.

Зав­да­н­ня №1. За­лу­че­н­ня іно­зем­них ім­мі­гран­тів

Що­рі­чна по­тре­ба кра­їн ЄС в ім­мі­гран­тах ста­но­вить близь­ко 5–6 млн лю­дей, зокре­ма кра­їн ЄС–10 — близь­ко 1 млн. Схі­дним кра­ї­нам ЄС по­трі­бно біль­ше ро­бо­чих рук, оскіль­ки емі­гра­ція не змен­шу­є­ться, а за­лу­че­н­ня ім­мі­гран­тів від­бу­ва­є­ться по­віль­но. То­му очі­ку­є­ться, що до 2030 р. кра­ї­ни ско­ро­тять стро­ки отри­ма­н­ня ПНAE з 3–6 мі­ся­ців до 1–4 ти­жнів, а стро­ки отри­ма­н­ня гро­ма­дян­ства з 5–10 ро­ків до 6–12 мі­ся­ців. Кра­ї­ни за­пу­ска­ти­муть но­ві спро­ще­ні й гі­бри­дні фор­ми ПНAE і гро­ма­дян­ства, щоб за­лу­чи­ти по­трі­бну кіль­кість мі­гран­тів. Бе­ру­чи до ува­ги, що в ба­га­тьох кра­ї­нах ЄС укра­їн­ці вже лі­де­ри з ім­мі­гра­ції, мо­жна при­пу­сти­ти що що­рі­чно 300– 400 тис. укра­їн­ців ви­їжджа­ти­муть до кра­їн ЄС. Че­рез де­мо­гра­фі­чну кри­зу Укра­ї­на до­да­тко­во втра­чає близь­ко 200 тис. лю­дей на рік. Та­ким чи­ном, що­рі­чна по­тре­ба Укра­ї­ни в ім­мі­гран­тах уже ста­но­вить 500–600 тис. лю­дей. Тіль­ки в цьо­му ви­пад­ку кра­ї­на змо­же ком­пен­су­ва­ти від­плив і при­ро­дні втра­ти люд­ських ре­сур­сів і спря­му­ва­ти їх на роз­ви­ток еко­но­мі­ки.

За­лу­че­н­ня тру­до­вих ре­сур­сів (чи­тай — ім­мі­гран­тів) — го­лов­ний ви­клик для мі­сце­вої вла­ди Укра­ї­ни. Адже якщо не бу­де при­пли­ву тру­до­вих ре­сур­сів, під­при­єм­ства по­чнуть за­кри­ва­ти­ся, що при­зве­де до зни­же­н­ня над­хо­джень до мі­сце­вих бю­дже­тів. Як ре­зуль­тат — зро­ста­н­ня на­ван­та­же­н­ня на утри­ма­н­ня ін­фра­стру­кту­ри й пен­сіо­не­рів. Від­по­від­но, зро­ста­ють ри­зи­ки, пов’яза­ні з без­пе­кою і за­до­во­ле­н­ням жи­т­тям у ре­гіо­ні, а це ли­ше по­си­лює емі­гра­цій­ні на­строї. Але цей ви­клик мі­сце­ва вла­да має роз­ді­ли­ти з цен­траль­ною. Адже Укра­ї­на по­сі­дає 116-те мі­сце (зі 138) в рей­тин­гу при­ва­бли­во­сті кра­їн для мі­гран­тів Gallup Migrant Acceptance Index. Як ре­зуль­тат, Укра­ї­на на рік за­лу­чає всьо­го 20–30 тис. мі­гран­тів (ви­дає ПНAE), тоб­то в 20 ра­зів мен­ше, ніж це не­об­хі­дно еко­но­мі­ці.

То­му в Укра­ї­ні по­трі­бна від­по­від­на по­го­дже­на по­лі­ти­ка між цен­траль­ною і мі­сце­вою вла­дою. Ва­жли­вою умо­вою роз­роб­ки та ре­а­лі­за­ції ці­єї по­лі­ти­ки є вста­нов­ле­н­ня клю­чо­вих по­ка­зни­ків ефе­ктив­но­сті за­лу­че­н­ня ім­мі­гран­тів (від англ. KPI — key performance indicators).

Для цен­траль­ної вла­ди KPI ма­ють вклю­ча­ти ско­ро­че­н­ня стро­ків: 1) ре­є­стра­ції в кра­ї­ні; 2) отри­ма­н­ня ПНAE; 3) від­кри­т­тя бан­ків­сько­го ра­хун­ка; 4) отри­ма­н­ня гро­ма­дян­ства; 5) ви­да­чі до­зво­лу на ро­бо­ту; 6) ре­є­стра­ції їхніх ін­ве­сти­цій то­що. Та­кож свої по­ка­зни­ки KPI ма­ють бу­ти й для мі­сце­вої вла­ди, яка по­вин­на по­ка­зу­ва­ти ди­на­мі­ку збіль­ше­н­ня в ре­гіо­ні: 1) кіль­ко­сті ім­мі­гран­тів; 2) кіль­ко­сті ім­мі­гран­тів у роз­рі­зі се­кто­рів еко­но­мі­ки; 3) кіль­ко­сті ім­мі­гран­тів-під­при­єм­ців; 4) об­ся­гів гро­шо­вих пе­ре­ка­зів; 5) об­ся­гів ін­ве­сти­цій ім­мі­гран­тів то­що. Якщо цьо­го не зро­би­ти, не вста­но­ви­ти та­ких KPI і не кон­тро­лю­ва­ти їх ви­ко­на­н­ня, бю­ро­кра­тія цен­траль­них ор­га­нів вла­ди не до­зво­лить роз­ви­ва­ти­ся мі­стам і ре­гіо­нам. А бю­ро­кра­тія мі­сце­вої вла­ди не до­зво­лить роз­ви­ва­ти­ся еко­но­мі­ці кра­ї­ни і ство­рю­ва­ти не­об­хі­дні муль­ти­е­фе­кти в су­мі­жних га­лу­зях.

Брак ро­бо­чої си­ли в мі­сті чи ре­гіо­ні — це не про­бле­ма під­при­єм­ця. У ба­га­тьох ви­пад­ках він мо­же за­кри­ти бі­знес в Укра­ї­ні й від­кри­ти йо­го там, де від­бу­ва­є­ться при­плив тру­до­вих ре­сур­сів. Брак ро­бо­чої си­ли — це про­бле­ма мі­сце­вої вла­ди, і са­ме во­на по­вин­на її ви­рі­шу­ва­ти. І тут її мо­жна по­рів­ня­ти з вла­сни­ка­ми тор­го­вель­них цен­трів, які сти­ка­ю­ться з про­бле­мою на­яв­но­сті від­ві­ду­ва­чів — по­тен­цій­них по­ку­пців. Для її ви­рі­ше­н­ня вла­сни­ки тор­го­вель­них цен­трів са­мі ор­га­ні­зо­ву­ють без­пла­тну до­став­ку і роз­ве­зе­н­ня по­тен­цій­них по­ку­пців то­ва­рів і по­слуг у тор­го­вель­них цен­трах. Во­ни ро­зу­мі­ють, що якщо цьо­го не ро­би­ти­муть, орен­да­рі про­сто звіль­нять тор­го­вель­ні пло­щі, і бі­знес вла­сни­ка­орен­до­дав­ця зу­пи­ни­ться. Зав­да­н­ня бі­знес-орен­да­ря — про­да­ва­ти то­ва­ри і на­да­ва­ти по­слу­ги, тоб­то отри­му­ва­ти до­хід і при­бу­ток, спла­чу­ва­ти по­да­тки. То­му по­шук і до­став­ку клі­єн­тів на се­бе бе­ре вла­сник тор­го­вель­но­го цен­тру. І це су­во­рі ре­а­лії рин­ко­вої еко­но­мі­ки. Та­кий са­мий ви­клик по­став і пе­ред ре­гіо­наль­ною вла­дою: хо­че­те, щоб при­йшли ін­ве­сто­ри, збіль­ши­ло­ся над­хо­дже­н­ня мі­сце­вих по­да­тків, ре­а­лі­зу­ва­ли­ся ін­те­ре­си ва­ших ви­бор­ців, вам до­ве­де­ться по­дба­ти про за­лу­че­н­ня ім­мі­гран­тів.

При­ско­ре­н­ня й спро­ще­н­ня умов ім­мі­гра­ції, тоб­то те, до чо­го світ стрім­ко ру­ха­є­ться і що слід ре­а­лі­зу­ва­ти в Укра­ї­ні (ви­ко­на­н­ням зга­да­них ви­ще KPI), — ва­жли­ва умо­ва для при­ско­ре­н­ня роз­ви­тку еко­но­мі­ки. Бо вже за два-три ро­ки по­тен­цій­ний ін­ве­стор, який ба­жає вкла­сти гро­ші, ста­ви­ти­ме но­ві клю­чо­ві за­пи­та­н­ня: скіль­ки пра­це­зда­тно­го ві­ку на­се­ле­н­ня про­жи­ває в ре­гіо­ні, скіль­ки ча­су по­трі­бно, щоб отри­ма­ти ПНAE, які є про­гра­ми мі­сце­вої вла­ди для ін­те­гра­ції іно­зем­ців? І якщо від­по­віді на ці за­пи­та­н­ня бу­дуть не­ви­ра­зни­ми й не­кон­ку­рен­то­спро­мо­жни­ми, по­тен­цій­ний ін­ве­стор роз­вер­не­ться і пі­де геть, і на­віть не ді­йде до стан­дар­тних за­пи­тань, як під’єд­на­ти­ся до еле­ктро­ме­ре­жі, які по­да­тко­ві став­ки, чи мо­жли­во за­хи­сти­ти свої ін­те­ре­си в су­ді то­що. Адже ін­ве­стор ро­зу­міє, що він мо­же за рік збу­ду­ва­ти за­вод, а по­тім у ньо­го ви­ни­кне про­бле­ма, че­рез яку він пів­ро­ку не змо­же йо­го за­пу­сти­ти.

То­му в ре­гіо­наль­но­му роз­рі­зі май­бу­тнє Укра­ї­ни оче­ви­дне: ті мі­ста й ре­гіо­ни кра­ї­ни, які пер­ши­ми роз­по­чнуть по­лі­ти­ку сти­му­лю­ва­н­ня при­пли­ву ім­мі­гран­тів, пер­ши­ми й ма­ти­муть ви­граш у ви­гля­ді зро­ста­н­ня: 1) тру­до­вих ре­сур­сів; 2) ін­ве­сти­цій; 3) кіль­ко­сті під­при­ємств; 4) над­хо­джень по­да­тків і пла­те­жів; 5) ва­ло­во­го ре­гіо­наль­но­го про­ду­кту.

Зав­да­н­ня №2. По­вер­не­н­ня укра­їн­ських емі­гран­тів

Це зав­да­н­ня ми по­ста­ви­ли на дру­ге мі­сце, то­му що в ко­ро­тко­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві Укра­ї­на не змо­же її ви­рі­ши­ти. Aeо­дна кра­ї­на у сві­ті не мо­же цьо­го зро­би­ти за ко­ро­ткий час. До ре­чі, як і жо­дна рин­ко­ва кра­ї­на у сві­ті не обме­жує емі­гра­ції. По­лі­ти­ка по­вер­не­н­ня емі­гран­тів — це «гра в дов­гу», оскіль­ки мі­гра­ція має свої ци­кли. Як пра­ви­ло, лю­ди го­то­ві по­вер­та­ти­ся при до­ся­гнен­ні пев­них ці­лей, ві­ку, на­ко­пи­че­них за­оща­джень, ка­пі­та­лу то­що. На­при­клад, в Ір­лан­дії мас­шта­бне по­вер­не­н­ня емі­гран­тів роз­по­ча­ло­ся тіль­ки при­бли­зно че­рез 130 ро­ків, у Пів­ден­ній Ко­реї — 40, у Ту­реч­чи­ні — че­рез 30 ро­ків. До­свід ін­ших кра­їн по­ка­зує, що в осно­ві по­лі­ти­ки по­вер­не­н­ня емі­гран­тів ле­жить ком­плекс фі­нан­со­во-еко­но­мі­чних та ор­га­ні­за­цій­них ме­ха­ні­змів (мо­ти­ва­цій­них про­грам). Їх за­пуск до­зво­ляє спо­ча­тку істо­тно збіль­ши­ти при­плив гро­шо­вих пе­ре­ка­зів та ін­ве­сти­цій мі­гран­тів, які ви­їха­ли, а вже по­тім во­ни по­чи­на­ють са­мі по­вер­та­ти­ся на ба­тьків­щи­ну.

Під фі­нан­со­во-еко­но­мі­чни­ми ме­ха­ні­зма­ми і про­гра­ма­ми ро­зу­мі­ють плі­дну ро­бо­ту вла­ди та фі­нан­со­во-бан­ків­сько­го се­кто­ра. Се­ред клю­чо­вих мо­ти­ва­цій­них про­ду­ктів мо­жна ви­ді­ли­ти роз­мі­ще­н­ня облі­га­цій се­ред мі­гран­тів і ді­а­спо­ри. За 60 ро­ків близь­ко 20 кра­їн (вклю­ча­ю­чи Ін­дію, Ізра­їль) за­лу­чи­ли по­над 50 млрд дол. роз­мі­ще­н­ням облі­га­цій для сво­єї ді­а­спо­ри в кра­ї­нах їх про­жи­ва­н­ня. Ці гро­ші йдуть на роз­ви­ток ін­фра­стру­ктур­них про­е­ктів на ба­тьків­щи­ні, фі­нан­су­ва­н­ня дер­жбор­гу, бу­дів­ни­цтва со­ці­аль­но ва­жли­вих про­е­ктів. Ін­ші кра­ї­ни за­пу­ска­ють де­по­зи­тно-на­ко­пи­чу­валь­ні бан­ків­ські по­слу­ги. За 1970–2010 рр. близь­ко де­ся­ти кра­їн (вклю­ча­ю­чи Ту­реч­чи­ну, Ін­дію, Ма­рок­ко) за­лу­чи­ли по­над 100 млрд дол. від сво­їх мі­гран­тів на спе­ці­аль­ні де­по­зи­тні та оща­дні ра­хун­ки в мі­сце­вих бан­ках. За­ле­жно від кра­ї­ни гро­ші мі­гран­тів і ді­а­спо­ри ста­но­ви­ли 10–40% усіх де­по­зи­тів на­се­ле­н­ня цих кра­їн.

Окре­му ро­бо­ту по­трі­бно про­во­ди­ти для спро­ще­н­ня ре­є­стра­ції та сти­му­лю­ва­н­ня роз­ви­тку но­вих ка­на­лів гро­шо­вих пе­ре­ка­зів. У кра­ї­нах, які сти­му­лю­ють при­плив ко­штів сво­їх мі­гран­тів, на рин­ку пра­цює від 500 до 1000 си­стем пе­ре­ка­зів. Та­кі кра­ї­ни отри­му­ють від 15 до 30 млрд дол. на рік. Збіль­ше­н­ня об­ся­гів пе­ре­ка­зів має су­про­во­джу­ва­ти­ся за­пу­ском кре­ди­тних, стра­хо­вих, пен­сій­них та іпо­те­чних про­грам. Кра­ї­ни на­ма­га­ю­ться за­хи­сти­ти сво­їх мі­гран­тів, по­ки ті пе­ре­бу­ва­ють за кор­до­ном. Тіль­ки на Фі­ліп­пі­нах упро­довж ро­ку про­да­є­ться по­над 5 млн стра­хо­вих по­лі­сів для мі­гран­тів, які від’їжджа­ють, що по­кри­ває від 10 до 20 ти­пів стра­хо­вих ви­пад­ків.

З огля­ду на те, що гро­шо­ві пе­ре­ка­зи — це ста­біль­не дже­ре­ло над­хо­дже­н­ня ва­лю­ти в кра­ї­ну, кра­ї­ни по­чи­на­ють про­во­ди­ти сек’юри­ти­за­цію май­бу­тніх над­хо­дaeень гро­шо­вих пе­ре­ка­зів. За 1992–2006 рр. шість кра­їн (у т.ч. Бра­зи­лія, Пе­ру) отри­ма­ли на рин­ках по­зи­ко­во­го ка­пі­та­лу май­же 2 млрд дол. під за­ста­ву май­бу­тніх по­то­ків гро­шо­вих пе­ре­ка­зів. Сві­то­вий банк вва­жає та­кий ме­ха­нізм ду­же пер­спе­ктив­ним у за­сто­су­ван­ні й іще 2006 ро­ку оці­ню­вав йо­го рі­чний по­тен­ці­ал у 36 млрд дол. Щоб іще біль­ше за­лу­чи­ти пе­ре­ка­зів мі­гран­тів у ре­гіо­ни, мі­сце­ва вла­да роз­ви­ває про­гра­ми де­рaeав­но-при­ва­тно­го пар­тнер­ства. До­свід Ла­тин­ської Аме­ри­ки по­ка­зує, що в ці­ло­му 30– 40% мі­гран­тів за­ці­кав­ле­ні ви­ді­ля­ти 1–10% сво­їх осо­би­стих до­хо­дів на со­ці­аль­ні про­е­кти на ба­тьків­щи­ні, якщо в їх спів­фі­нан­су­ван­ні бе­ре участь мі­сце­ва/цен­траль­на вла­да. У ці­ло­му у сві­ті до 10 млрд дол. пе­ре­ка­зів на рік спря­мо­ву­є­ться на та­кі про­гра­ми.

Окре­ме пи­та­н­ня по­трі­бно при­ді­ли­ти за­пу­ску ін­ве­сти­цій­них і ми­тно-по­да­тко­вих пільг/сти­му­лів. Кра­ї­ни роз­ро­бля­ють ін­вес­т­про­гра­ми і зни­жу­ють по­да­тки для мі­гран­тів, які ба­жа­ють ін­ве­сту­ва­ти ко­шти на ба­тьків­щи­ні. У Ту­реч­чи­ні за 1961–2007 рр. ре­а­лі­зо­ва­но 44 спец­про­гра­ми спів­ро­бі­тни­цтва зі сво­ї­ми мі­гран­та­ми та ді­а­спо­рою. В Ін­дії для мі­гран­тів-ін­ве­сто­рів по­да­ток на при­бу­ток удві­чі мен­ший; по­да­тки на ди­ві­ден­ди та до­хід від де­по­зи­тів — від­су­тній.

Ор­га­ні­за­цій­ні ме­ха­ні­зми та про­гра­ми та­кож ві­ді­гра­ють клю­чо­ву роль, оскіль­ки са­ме во­ни сти­му­лю­ва­ти­муть ре­а­лі­за­цію пе­ре­ра­хо­ва­них ви­ще еко­но­мі­чних ме­ха­ні­змів. Тут на пер­шо­му ета­пі по­трі­бно ство­ри­ти Мі­ні­стер­ство у спра­вах мі­гран­тів і ді­а­спо­ри для роз­ви­тку мо­ти­ва­цій­ної по­лі­ти­ки їх ре­ін­те­гра­ції в Укра­ї­ну. Уже в 46 кра­ї­нах є цен­траль­ний ор­ган (у т.ч. у Вір­ме­нії, Гру­зії, Ір­лан­дії, Ка­на­ді), який роз­ро­бляє клю­чо­ві мо­ти­ва­цій­ні ме­ха­ні­зми і пра­цює з до­но­ра­ми. Та­кож не­об­хі­дно ство­ри­ти про­філь­ні під­роз­ді­ли в цен­траль­них і ре­гіо­наль­них ор­га­нах вла­ди для впро­ва­дже­н­ня мо­ти­ва­цій­ної по­лі­ти­ки мі­ні­стер­ства. Уже в 56 кра­ї­нах пра­цює по­над 400 спе­ці­аль­них під­роз­ді­лів, які ре­а­лі­зу­ють про­гра­ми з по­вер­не­н­ня мі­гран­тів на ба­тьків­щи­ну. Крім цьо­го, не­об­хі­дно за­про­ва­ди­ти по­зи­цію ата­ше у спра­вах мі­гран­тів при по­соль­ствах Укра­ї­ни. У ба­га­тьох кра­ї­нах Азії з ви­со­ким рів­нем пе­ре­ка­зів при ко­жно­му по­соль­стві є та­кі по­зи­ції. Роль цих ата­ше — під­три­му­ва­ти сто­сун­ки з мі­гран­та­ми та ін­фор­му­ва­ти про всі мо­ти­ва­цій­ні про­гра­ми з ін­ве­сту­ва­н­ня сво­їх за­оща­джень і по­вер­не­н­ня на ба­тьків­щи­ну.

Окре­мий на­прям — ство­ре­н­ня про­філь­них під­роз­ді­лів у фі­нан­со­во­бан­ків­ських ор­га­ні­за­ці­ях. Уже в 30 кра­ї­нах сві­ту в най­біль­ших бан­ках ство­ре­но спе­ці­аль­ні під­роз­ді­ли з роз­роб­ки по­слуг та за­лу­че­н­ня гро­шей мі­гран­тів і ді­а­спо­ри. Крім бан­ків, вла­да мо­же за­лу­чи­ти мі­aeна­ро­дних до­но­рів та асо­ці­а­ції ді­а­спор. Усі най­біль­ші між­на­ро­дні ор­га­ні­за­ції ма­ють спе­цфон­ди для роз­ви­тку про­е­ктів у сфе­рі мі­гра­ції та гро­шо­вих пе­ре­ка­зів і го­то­ві ви­тра­ча­ти їх на про­ду­ктив­ні ці­лі. На­при­клад, у Ла­тин­ській Аме­ри­ці за 2001–2011 рр. на ці про­гра­ми до­но­ри ви­тра­ти­ли по­над 45 млн дол.

У ці­ло­му, Укра­ї­на по­вин­на які­сно під­го­ту­ва­ти­ся до збіль­ше­н­ня при­пли­ву ім­мі­гран­тів, за­пу­стив­ши най­кра­щий до­свід ін­ших кра­їн, спря­мо­ва­ний на ле­галь­ну, без­пе­чну та ефе­ктив­ну ім­мі­гра­цію, що до­зво­лить при­ско­ри­ти роз­ви­ток еко­но­мі­ки Укра­ї­ни. При цьо­му по­трі­бно на­вчи­ти­ся фор­му­ва­ти по­пит на ім­мі­гран­тів з роз­ви­не­них кра­їн (з опер­тям на «бі­лі ко­мір­ці», а та­кож із тих, що роз­ви­ва­ю­ться (з опер­тям на «си­ні ко­мір­ці»). Тут по­трі­бно вра­хо­ву­ва­ти по­тре­би ре­гіо­нів і мі­сце­во­го бі­зне­су. Ро­зви­ва­ю­чи ім­мі­гра­цій­ну по­лі­ти­ку, ва­жли­во вра­хо­ву­ва­ти пи­та­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки, ри­зи­ки зро­ста­н­ня зло­чин­но­сті се­ред ім­мі­гран­тів або на їхню адре­су. То­му тут ва­жли­во ви­вчи­ти й за­сто­су­ва­ти най­кра­щі пра­кти­ки за­лу­че­н­ня, ре­гу­лю­ва­н­ня та при­му­со­во­го по­вер­не­н­ня мі­гран­тів. Най­кра­щий до­свід тут ма­ють ан­гло­са­ксон­ські кра­ї­ни (США, Ка­на­да, Ав­стра­лія, Но­ва Зе­лан­дія), де час­тка ім­мі­гран­тів ко­ли­ва­є­ться в 15–35%, а та­кож кра­ї­ни Пер­ської за­то­ки (ОАЕ, Ка­тар, Са­у­дів­ська Ара­вія), де час­тка ім­мі­гран­тів до­ся­гає 90%.

З ін­шо­го бо­ку, Укра­ї­на по­вин­на сти­му­лю­ва­ти по­вер­не­н­ня укра­їн­ських емі­гран­тів, але ро­би­ти це не­об­хі­дно за­пу­ском мо­ти­ва­цій­них про­грам для збіль­ше­н­ня їхніх гро­шо­вих пе­ре­ка­зів на ба­тьків­щи­ну. Тут най­кра­щий до­свід ма­ють Ір­лан­дія, Ізра­їль, Фі­ліп­пі­ни, Ін­дія. Ре­а­лі­за­ція ви­ще за­про­по­но­ва­них еко­но­мі­чних та ор­га­ні­за­цій­них за­хо­дів до­зво­лить у най­ко­ро­тший строк вста­но­ви­ти кон­такт з укра­їн­ськи­ми мі­гран­та­ми, сти­му­лю­ва­ти їх по­вер­не­н­ня роз­ви­тком їхньо­го під­при­єм­ни­цтва на ба­тьків­щи­ні. Крім то­го, впро­ва­дже­н­ням мо­ти­ва­цій­них про­грам і про­е­ктів Укра­ї­на змо­же ре­гу­лю­ва­ти і кон­тро­лю­ва­ти так зва­ний від­плив міз­ків (brain drain), пе­ре­тво­рю­ва­ти йо­го на цир­ку­ля­цію міз­ків (brain circulation) і ма­кси­маль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти зна­н­ня ді­а­спо­ри (brain gain).

Фо­то з FB Га­ли­ни Сер­гє­є­вої

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.