Ко­ли па­дає рей­тинг Пу­ті­на…

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Іри­на ПАВЛЕНКО,

Схо­же, що 86% під­трим­ки пре­зи­ден­та за­ли­ши­ли­ся в ми­ну­ло­му. Як і ей­фо­рія від зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних «пе­ре­мог» та ане­ксії Кри­му.

Ли­ше че­рез кіль­ка мі­ся­ців пі­сля трі­ум­фаль­них пре­зи­дент­ських «ви­бо­рів» 18 бе­ре­зня ц.р., де В.пу­ті­на (за вер­сі­єю ЦВК РФ) під­три­ма­ли 76,69% ви­бор­ців при за­галь­ній яв­ці 67,5, уже в черв­ні ціл­ком ло­яль­ний до ре­жи­му Фонд «Об­ще­ствен­ное мне­ние» (ФОМ) за­фі­ксу­вав рі­вень під­трим­ки пре­зи­ден­та у 48%. Остан­нє опи­ту­ва­н­ня ФОМ 9 ве­ре­сня по­ка­за­ло, що як­би пре­зи­дент­ські ви­бо­ри від­бу­ли­ся на­сту­пної не­ді­лі, то за В.пу­ті­на про­го­ло­су­ва­ли б 47% ро­сі­ян.

При цьо­му за­зна­чу, що пре­зи­дент за­ли­ша­є­ться (і з ве­ли­ким від­ри­вом) в Ро­сії лі­де­ром за рів­нем під­трим­ки се­ред усіх ін­ших по­лі­ти­ків та ви­со­ко­по­са­дов­ців. Тоб­то у вла­ди РФ — уря­ду, пар­ла­мен­ту, пар­тії «Єди­на Ро­сія», гу­бер­на­то­рів та ін. — рей­тин­ги по­пу­ляр­но­сті і до­ві­ри, як для ав­то­ри­тар­но­го по­лі­ти­чно­го ре­жи­му, є вкрай низь­ки­ми.

Так, рей­тинг пар­тії «Єди­на Ро­сія» впав до мі­ні­му­му впер­ше з гру­дня 2011 ро­ку — до 37,1%. Як на­слі­док — про­валь­ні для пар­тії вла­ди, за ро­сій­ськи­ми стан­дар­та­ми, ре­зуль­та­ти ви­бо­рів до мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди, що від­бу­ли­ся 9 ве­ре­сня 2018 ро­ку. «Єди­на Ро­сія» змен­ши­ла своє пред­став­ни­цтво у біль­шо­сті за­ко­но­дав­чих збо­рів ре­гіо­нів. Кан­ди­да­ти від ці­єї пар­тії не пе­ре­мо­гли у пер­шо­му ту­рі і пі­шли на дру­гий у чо­ти­рьох ре­гіо­нах Ро­сії. У двох з них пе­ре­мо­гли у під­сум­ку пред­став­ни­ки ЛДПР, а ще у двох кан­ди­да­ти від «Єди­ної Ро­сії» від­мо­ви­ли­ся від подаль­шої уча­сті у ви­бо­рах.

Цьо­го лі­та в Ро­сії ста­ло­ся де­що не­о­чі­ку­ва­не — рей­тинг по­пу­ляр­но­сті Вла­ді­мі­ра Пу­ті­на впав.

Вель­ми по­ка­зо­вий скан­дал із фаль­си­фі­ка­ці­єю став­ся у При­мор­сько­му краї, на­слід­ком чо­го бу­ло ви­му­ше­не ска­су­ва­н­ня ЦВК РФ ре­зуль­та­тів го­ло­су­ва­н­ня. Най­ви­ра­зні­шою осо­бли­ві­стю цих ви­бо­рів гу­бер­на­то­ра бу­ло різ­ке збіль­ше­н­ня го­ло­сів у дру­го­му ту­рі, від­да­них за опо­зи­цій­но­го єди­но­ро­су кан­ди­да­та від КПРФ, який у пер­шо­му ту­рі про­гра­вав з від­ри­вом біль­ше ніж у 20%. Тоб­то ви­бор­ці При­мор­сько­го краю про­го­ло­су­ва­ли не стіль­ки «за» ко­му­ні­ста, скіль­ки «про­ти» пред­став­ни­ка пар­тії вла­ди.

«Єди­на Ро­сія», зві­сно, збе­ре­гла до­мі­ну­ю­чі по­зи­ції у вла­ді на всіх рів­нях, про­те по­мі­тно змен­ши­ла своє пред­став­ни­цтво. Це мо­же ство­ри­ти хи­бну ілю­зію де­мо­кра­ти­чно­сті го­ло­су­вань. Але на­справ­ді та­кий ре­зуль­тат став на­слід­ком змі­ни сти­лю про­ве­де­н­ня ви­бор­чих кам­па­ній, який пов’язу­ють з пер­шим за­сту­пни­ком го­ло­ви адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та РФ С.кі­рі­єн­ком.

Кремль, вва­жа­ю­чи що вже мо­же со­бі це до­зво­ли­ти, від­мо­вив­ся від пря­мо­го ти­ску і на­дій­них, про­те гру­бих ме­то­дів фаль­си­фі­ка­ції ви­бо­рів, і по­чав ді­я­ти ін­ши­ми спосо­ба­ми. Основ­ним з них є за­вча­сне «за­чи­ще­н­ня» (у то­му чи­слі шля­хом ускла­дне­н­ня про­це­ду­ри ви­су­не­н­ня кан­ди­да­тів че­рез т.зв. му­ні­ци­паль­ний фільтр) ви­бор­чо­го по­ля від кон­ку­рен­тів, ко­ли ро­сі­я­ни у пе­ре­ва­жній біль­шо­сті ви­пад­ків му­сять оби­ра­ти між кан­ди­да­та­ми від ЛДПР, ко­му­ні­ста­ми або пред­став­ни­ка­ми не та­кої одіо­зної, не іде­о­ло­гі­чної і ціл­ком про­пре­зи­дент­ської пар­тії «Єди­на Ро­сія».

Що­прав­да, в та­ко­го під­хо­ду ви­явив­ся один до­сить ва­жли­вий не­га­тив­ний на­слі­док — втра­та ін­те­ре­су гро­ма­дян до ви­бо­рів. 9 ве­ре­сня, у т.зв. єди­ний день го­ло­су­ва­н­ня, се­ре­дня яв­ка по всій Ро­сії ста­но­ви­ла близь­ко 30%.

Ра­зом із тим, втра­та ін­те­ре­су до ви­бо­рів не свід­чить про апо­лі­ти­чність ро­сі­ян. Нав­па­ки, остан­нім ча­сом со­ціо­ло­ги фі­ксу­ють зро­ста­н­ня го­тов­но­сті до про­те­стів. Так, у ли­пні ц.р. кіль­кість лю­дей, які вва­жа­ли ймо­вір­ни­ми ма­со­ві про­те­сти в Ро­сії з еко­но­мі­чни­ми ви­мо­га­ми впер­ше з 2009 ро­ку, ста­но­ви­ла 41%. Го­тов­ність осо­би­сто взя­ти участь у та­ких про­те­стах ста­но­вить ни­ні 28%, що є ма­кси­маль­ним зна­че­н­ням у «пос­ткрим­ський пе­рі­од». У ве­ре­сні про­ти пен­сій­ної ре­фор­ми го­то­ві бу­ли про­те­сту­ва­ти 53% (і це на­віть пі­сля звер­не­н­ня В.пу­ті­на до ро­сі­ян 28 сер­пня, в яко­му він ого­ло­сив про «пом’якше­н­ня» ре­фор­ми).

За­ко­но­мір­но зна­чна ча­сти­на ро­сі­ян вва­жає, що кра­ї­на ру­ха­є­ться хи­бним шля­хом: якщо у трав­ні так ду­ма­ли 27% гро­ма­дян, то в черв­ні вже 42 (Ле­ва­да­центр).

Що ж до про­те­стів з по­лі­ти­чни­ми ви­мо­га­ми, то тут лю­дей, які до­пу­ска­ють їх мо­жли­вість, по­мі­тно мен­ше — близь­ко тре­ти­ни в ли­пні 2018 ро­ку. Про­те для Ро­сії і цей по­ка­зник є кри­ти­чним. Ана­ло­гі­чні су­спіль­ні на­строї від­зна­ча­ли­ся на­при­кін­ці 2011 ро­ку — по­ча­тку 2012-го, пі­сля ви­бо­рів до Дер­жду­ми і пі­сля про­те­стів на Бо­ло­тній пло­щі, що, як вва­жа­є­ться, спра­ви­ло ве­ли­ке вра­же­н­ня на ре­жим Пу­ті­на і при­зве­ло до вну­трі­шніх ре­пре­сій, а зго­дом — до по­си­ле­н­ня стра­те­гії зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної екс­пан­сії.

Бу­ло б по­мил­кою всі ці змі­ни на­стро­їв у ро­сій­сько­му су­спіль­стві пов’язу­ва­ти ли­ше з не­за­до­во­ле­н­ням пен­сій­ною ре­фор­мою чи по­гір­ше­н­ням со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го ста­но­ви­ща ро­сі­ян. У ре­аль­но­сті кри­ти­чно­го обва­лу ро­сій­ської еко­но­мі­ки не­має. Ба біль­ше, зав­дя­ки зро­стан­ню сві­то­вих цін на на­фту, ро­сій­ський бю­джет цьо­го ро­ку став упер­ше за остан­ні чо­ти­ри ро­ки про­фі­ци­тним (пе­ре­ва­жа­н­ня до­хо­дів над ви­да­тка­ми ста­но­вить 1,4% ВВП). Що­прав­да, весь цей над­при­бу­ток РФ «від­кла­дає», збіль­шу­ю­чи свої зо­ло­то­ва­лю­тні за­па­си.

Вну­трі­шні по­тре­би, як і в по­пе­ре­дні кри­зо­ві ро­ки, по­кри­ва­ю­ться кон­тро­льо­ва­ною де­валь­ва­ці­єю ру­бля та по­си­ле­н­ням фі­скаль­но­го ти­ску. Ре­аль­ні до­хо­ди ро­сі­ян і справ­ді змен­шу­ю­ться, а кре­ди­тна за­бор­го­ва­ність зро­стає. Про­те не кри­ти­чно. Так, за­галь­не па­ді­н­ня ре­аль­них до­хо­дів на­се­ле­н­ня з ве­сни 2014 ро­ку ста­но­вить 11— 13%.

Для по­ясне­н­ня при­чин еко­но­мі­чних ускла­днень для на­се­ле­н­ня ви­га­да­ли бай­ку про не­га­тив­ний вплив за­хі­дних сан­кцій, які в ре­аль­но­сті спря­мо­ва­ні пе­ре­ва­жно про­ти кон­кре­тних осіб або ком­па­ній. На жаль, це не ті сан­кції, які зда­тні істо­тно по­зна­чи­ти­ся на еко­но­мі­ці Ро­сії: во­ни ли­ше обме­жу­ють її зро­ста­н­ня, по­гір­шу­ю­чи ін­ве­сти­цій­ну при­ва­бли­вість кра­ї­ни та ство­рю­ю­чи ре­пу­та­цій­ні ри­зи­ки. У зв’яз­ку із цим слід за­зна­чи­ти, що най­біль­ше про­те­стні на­строї при­та­ман­ні жи­те­лям ціл­ком бла­го­по­лу­чних ве­ли­ких міст — на­сам­пе­ред Мо­скви і Санкт-пе­тер­бур­га. А чи­ма­ло ро­сій­ських екс­пер­тів ка­жуть, що в Ро­сії та­ки є ро­зу­мі­н­ня, що справ­жнім дже­ре­лом про­блем в еко­но­мі­ці є не сан­кції, а по­лі­ти­ка уря­ду.

Тож при­чи­на ро­сій­ської кри­зи до­ві­ри до вла­ди не в гро­шах чи їх не­ста­чі. Ро­сі­я­ни не вдо­во­ле­ні тим, як ре­жим управ­ляє кра­ї­ною. Де­я­кі ро­сій­ські ана­лі­ти­ки за­зна­ча­ють, що на­справ­ді зро­ста­н­ня не­вдо­во­ле­н­ня (і це по­ка­зу­ють на­ве­де­ні ви­ще со­ціо­ло­гі­чні да­ні) від­бу­ва­ло­ся і до 2014 ро­ку, на тлі ціл­ком бла­го­по­лу­чної еко­но­мі­ки зав­дя­ки «на­ка­чці» ро­сій­сько­го бю­дже­ту на­фто­до­ла­ра­ми. Ефект від «Крим — наш» до­сить швид­ко зні­ве­лю­вав­ся, а стра­те­гія про­ти­сто­я­н­ня з За­хо­дом, уяв­на вій­на зі США та­кож да­ли не­о­дно­зна­чний ре­зуль­тат. Як ви­яви­ло­ся, да­ле­ко не всі ро­сі­я­ни го­то­ві жи­ти в «за­кри­тій фор­те­ці» у пер­ма­нен­тно мо­бі­лі­зо­ва­но­му су­спіль­стві. Від цьо­го всьо­го з’яви­ла­ся пев­на вто­ма. І пен­сій­на ре­фор­ма про­сто ві­ді­гра­ла роль пу­ско­во­го ме­ха­ні­зму.

Але чи пе­ре­ро­сте ця «кри­за сві­до­мо­сті» у кри­зу су­спіль­но­по­лі­ти­чну, ро­сій­ські со­ціо­ло­ги та по­лі­то­ло­ги по­ки що ска­за­ти не мо­жуть.

Як ві­до­мо, ре­во­лю­ції від­бу­ва­ю­ться зов­сім не обов’яз­ко­во вна­слі­док зу­бо­жі­н­ня, іно­ді (як це бу­ло в нас 2013 ро­ку) при­чи­ною стає не­спра­ве­дли­вість. І цей сти­мул є не менш ефе­ктив­ним. У ро­сі­ян це не­спра­ве­дли­вий роз­по­діл «су­спіль­них благ» — усіх тих над­при­бу­тків, які отри­мує РФ, тор­гу­ю­чи сво­ї­ми при­ро­дни­ми ре­сур­са­ми. Дер­жав­ні те­ле­ві­зій­ні про­па­ган­ди­сти що­дня роз­по­від­а­ють ро­сі­я­нам про еко­но­мі­чні до­ся­гне­н­ня, на­ка­чу­ють су­спіль­ство обі­цян­ка­ми під час пре­зи­дент­ської ви­бор­чої кам­па­нії, і ра­птом — пен­сій­на ре­фор­ма, зро­ста­н­ня фі­скаль­но­го ти­ску. Усе це по­ро­джує роз­ча­ру­ва­н­ня і про­тест.

Ми мо­же­мо іро­ні­зу­ва­ти над не­чи­слен­ни­ми опо­зи­цій­ни­ми мі­тин­га­ми, по­рів­ню­ю­чи їх із вла­сним до­сві­дом. Але до­ціль­ні­ше по­рів­ню­ва­ти Ро­сію ни­ні­шню з Ро­сі­єю по­пе­ре­дніх ро­ків. То­ді стає зро­зумі­ло, чо­му Пу­тін зро­бив те, чо­го від ньо­го не че­ка­ли, — пі­шов на по­сту­пки у пен­сій­ній ре­фор­мі; чо­му ЦВК РФ ска­су­вав ре­зуль­та­ти гу­бер­на­тор­ських ви­бо­рів у При­мор­сько­му краї; чо­му 20 ве­ре­сня Вер­хов­ний суд РФ ухва­лив по­ста­но­ву, в якій ре­ко­мен­ду­вав не ув’язню­ва­ти за «без­дум­ні лай­ки та ре­по­сти» в со­ці­аль­них ме­ре­жах; чо­му пі­сля «Мар­шу ма­те­рів» під до­ма­шній арешт від­пу­сти­ли двох дів­чат — фі­гу­ран­ток сфа­бри­ко­ва­ної спра­ви «Но­вої ве­ли­чі»; чо­му ЦБ не­о­чі­ку­ва­но під­ні­має облі­ко­ві став­ки, щоб зу­пи­ни­ти па­ді­н­ня ру­бля (у прин­ци­пі, уря­ду ви­гі­дне, з огля­ду на фі­нан­со­ву по­лі­ти­ку, яку він про­во­дить).

З цьо­го, зві­сно, не ви­пли­ває, що ро­сій­ське су­спіль­ство на на­ших очах пе­ре­тво­рю­є­ться на гро­ма­дян­ське, а пу­тін­ський ре­жим узяв курс на лі­бе­ра­лі­за­цію. Зві­сно, ні.

Ре­жим бо­ре­ться з опо­зи­ці­єю, не­ща­дно б’є на мі­тин­гах при­бі­чни­ків На­валь­но­го, пе­ре­слі­дує гро­мад­ських акти­ві­стів, ма­ні­пу­лює лі­бе­ра­ла­ми, лі­ва­ка­ми і на­ціо­на­лі­ста­ми. Ін­ши­ми сло­ва­ми, вла­да бо­ре­ться з усім, чо­го не мо­же кон­тро­лю­ва­ти і що мо­же пе­ре­ро­сти в ор­га­ні­зу­ю­чу, об’єд­нав­чу си­лу про­те­стів. Про­те во­на за­грає з на­ро­дом і йде на по­сту­пки там, де вва­жає це для се­бе прийня­тним. Гі­гант­ська про­па­ган­дист­ська ма­ши­на, ство­ре­на в РФ за час прав­лі­н­ня Пу­ті­на, спря­мо­ва­на на­сам­пе­ред на са­мих ро­сі­ян. То­му про­те­сти про­ти пен­сій­ної ре­фор­ми, які від­бу­ва­ли­ся в ба­га­тьох мі­стах Ро­сії і зби­ра­ли по кіль­ка ти­сяч лю­дей там, де вже де­ся­ти­лі­т­тя­ми не бу­ло вза­га­лі ні­яких акцій про­те­сту, — для РФ яви­ще не­пе­ре­сі­чно­го зна­че­н­ня.

Нас в усій цій істо­рії най­біль­ше хви­лює, чи не при­зве­де па­ді­н­ня (до «до­крим­сько­го» рів­ня) по­пу­ляр­но­сті Пу­ті­на та зро­ста­н­ня про­те­стних на­стро­їв у су­спіль­стві (до рів­ня «пе­рі­о­ду Бо­ло­тної пло­щі») до но­вої во­єн­ної агре­сії Крем­ля про­ти Укра­ї­ни? Цей ме­тод кон­со­лі­да­ції і мо­бі­лі­за­ції ро­сі­ян уже був успі­шно за­ді­я­ний 2014-го, ко­ли під­няв рей­тин­ги В.пу­ті­на до фан­та­сти­чних 86% під­трим­ки.

Про­те, при­пу­щу, не при­зве­де.

2014 ро­ку еко­но­мі­чні мо­жли­во­сті РФ бу­ли зна­чно біль­ши­ми, ро­сій­ські олі­гар­хи й не уяв­ля­ли со­бі, що мо­жуть ста­ти об’єктом сан­кцій­них пе­ре­слі­ду­вань, гро­ма­дя­ни та­кож не очі­ку­ва­ли на­слід­ків. І для цьо­го бу­ли при­чи­ни. Пер­ша з них — не­на­ста­н­ня від­по­від­аль­но­сті за на­пад на Гру­зію 2008-го. Дру­га — лег­кість за­во­ю­ва­н­ня Кри­му, яко­му За­хід зміг про­ти­ста­ви­ти ли­ше чи­слен­ні ди­пло­ма­ти­чні «за­не­по­ко­є­н­ня», ви­ма­га­ю­чи від Укра­ї­ни не про­ти­ді­я­ти агре­со­ро­ві.

Ни­ні в Ро­сії вже всі, від дру­зів Пу­ті­на до про­стих гро­ма­дян ро­зу­мі­ють, що до­ве­де­ться ма­ти спра­ву зі спро­ти­вом на всіх рів­нях. А це, у свою чер­гу, ви­ма­гає ін­шої стра­те­гії дій і в Укра­ї­ні і за­га­лом у між­на­ро­дній по­лі­ти­ці.

По-дру­ге, в ро­сій­сько­му су­спіль­стві з’яви­ла­ся пев­на вто­ма від зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної актив­но­сті пре­зи­ден­та, яко­му між­на­ро­дні спра­ви оче­ви­дно ці­ка­ві­ші за вну­трі­шні ро­сій­ські про­бле­ми. Фор­му­є­ться ро­зу­мі­н­ня, що ке­рів­ни­цтво кра­ї­ни пра­гне до­сяг­ти сво­їх гео­по­лі­ти­чних ці­лей за ра­ху­нок на­се­ле­н­ня. Різ­ко змі­ню­є­ться уяв­ле­н­ня про до­ціль­ність ви­трат на вій­ни в Си­рії і Дон­ба­сі.

Зві­сно, при цьо­му пе­ре­ва­жна біль­шість ро­сі­ян про­дов­жує жи­ти в сві­ті, по­ді­ле­но­му на «нас — хо­ро­ших» і «їх — по­га­них». Як і ра­ні­ше, у біль­шо­сті не­має ро­зу­мі­н­ня, що РФ ве­де за­гар­бни­цькі вій­ни, вби­ває ти­ся­чі лю­дей і ще міль­йо­ни ро­бить бі­жен­ця­ми. Ро­сі­я­ни й до­сі вва­жа­ють усе це акці­я­ми «по­ря­тун­ку» і «до­по­мо­ги», але вже за­ду­му­ю­ться: «На­ві­що ми до­по­ма­га­є­мо ін­шим, ко­ли че­рез це нам са­мим стає гір­ше?»

Як ре­зуль­тат, за да­ни­ми ФОМ, за два остан­ні ро­ки рі­вень під­трим­ки зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Ро­сії впав на 12% (хо­ча все ще за­ли­ша­є­ться ви­со­ким — 52%). Але вдві­чі (до 34%) зро­сла кіль­кість тих, хто вва­жає, що їй при­ді­ля­є­ться за­над­то ба­га­то ува­ги. Та­кож зро­стає чи­сло тих, хто вва­жає зов­ні­шню по­лі­ти­ку Крем­ля про­валь­ною (23% у ли­пні ц.р.).

Ці­ка­во, що тіль­ки 3% ві­рять, що ав­то­ри­тет Ро­сії у сві­ті зріс, а се­ред основ­них зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних «до­ся­гнень» Пу­ті­на ане­ксію Кри­му від­зна­чи­ли 2018 ро­ку ли­ше 9% ре­спон­ден­тів. Ціл­ком імо­вір­но, що ро­сі­я­ни че­ка­ють від ке­рів­ни­цтва ефе­ктив­ні­шої по­лі­ти­ки зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го «вста­ва­н­ня з ко­лін», але та­кож оче­ви­дним є той факт, що во­ни не го­то­ві за це пла­ти­ти.

Ще один не­о­чі­ку­ва­ний аспект — в уяв­ній вій­ні Ро­сії із За­хо­дом (тре­ба вра­хо­ву­ва­ти, що в ро­зу­мін­ні ро­сі­ян в Укра­ї­ні Пу­тін про­ти­сто­їть не укра­їн­цям, а США) ро­сі­я­ни не зав­жди ста­ють на бік сво­го ке­рів­ни­цтва. Одно­ча­сно з па­ді­н­ням по­пу­ляр­но­сті Пу­ті­на від­бу­ло­ся дво­кра­тне зро­ста­н­ня по­зи­тив­но­го став­ле­н­ня до США: згі­дно з да­ни­ми Ле­ва­да-цен­тру, з 20% у трав­ні до 42 у ли­пні 2018 ро­ку. Ро­сій­ські огля­да­чі за­зна­ча­ють, що ста­ло­ся це, зокре­ма, й уна­слі­док зло­ра­дної вдя­чно­сті на­ро­ду… за сан­кції. Сан­кції, що їх, на­га­да­є­мо, США за­про­ва­ди­ли у кві­тні ц.р. про­ти ро­сій­ських олі­гар­хів, яких у на­ро­ді тра­ди­цій­но не лю­блять.

Та­кі кри­ти­чні на­строї в су­спіль­стві у по­єд­нан­ні зі стра­ха­ми ро­сій­ських еліт пе­ред сан­кці­я­ми не є спри­я­тли­вою умо­вою для по­ча­тку Крем­лем но­вої вій­ни. Будь-яка пе­ре­мо­га, до­ся­гну­та в Укра­ї­ні за до­по­мо­гою зброї, ко­шту­ва­ти­ме ду­же до­ро­го і ро­сій­ським олі­гар­хам і про­стим гро­ма­дя­нам, бо при­не­се зна­чно біль­ше втрат, ніж здо­бу­тків.

Ра­зом із тим, Кремль не від­мо­ви­ться від сво­їх пла­нів що­до Укра­ї­ни. Від­да­ю­чи пе­ре­ва­гу при­хо­ва­ним і не­пря­мим ме­то­дам не­во­єн­ної агре­сії, він на­ма­га­ти­ме­ться сти­му­лю­ва­ти вну­трі­шню де­ста­бі­лі­за­цію у ви­бор­чій кам­па­нії 2019 ро­ку в на­шій кра­ї­ні і про­дов­жу­ва­ти стра­те­гію її еко­но­мі­чно­го уду­ше­н­ня.

Ми щой­но на­вчи­ли­ся від­по­від­а­ти на во­єн­ну гі­бри­дну агре­сію, як уже по­ста­ли пе­ред ін­ши­ми, не менш скла­дни­ми, ви­кли­ка­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.