Від­по­від­аль­ний ка­пі­та­лізм

Dzerkalo Tizhnya - - ГРОШІ - Ві­кто­рія ВОЙЦІЦЬКА, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни; Оле­на СОТНИК, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни

Не­ре­гу­льо­ва­ні рин­ки за­кін­чу­ю­ться ство­ре­н­ням мо­но­по­лій, що га­ран­ту­ють над­при­бу­тки сво­їм вла­сни­кам, які по­чи­на­ють ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти вла­сний по­лі­ти­чний вплив для це­мен­ту­ва­н­ня сво­їх при­ві­ле­йо­ва­них по­зи­цій.

Де­мо­кра­тія пе­ре­тво­рю­є­ться з ме­то­ду розв’яза­н­ня про­блем спіль­но­го жи­т­тя всі­ма гро­ма­дя­на­ми на зо­ну ком­фор­ту для ло­бі­стів при­ва­тно­го бі­зне­су, а дер­жа­ва біль­ше не пред­став­ляє ін­те­ре­си ре­шти на­се­ле­н­ня. Однак еко­но­мі­чної ста­гна­ції та за­не­па­ду де­мо­кра­тії мо­жна уни­кну­ти шля­хом пе­ре­хо­ду до но­вих мо­де­лей вза­є­мо­дії між дер­жа­вою, ве­ли­ким бі­зне­сом та гро­мад­ські­стю.

Збі­дні­н­ня vs де­мо­кра­тія

«Де­рaeав­ні пе­ре­во­ро­ти ви­ни­ка­ють та­ко­ae че­рез на­дмір­не ви­ви­ще­н­ня (пев­ної ча­сти­ни на­се­ле­н­ня у по­рів­нян­ні з ре­штою). До­сто­ту як ті­ло скла­да­є­ться з ча­стин і збіль­шу­є­ться у сво­є­му зро­стан­ні про­пор­цій­но, аби збе­рі­га­ла­ся си­ме­трія; в про­ти­ле­aeно­му ви­пад­ку во­но ги­не, ко­ли, при­мі­ром, но­га бу­де зав­до­вaeки у чо­ти­ри лі­кті, а ре­шта фі­гу­ри всьо­го один лі­коть. Ін­ко­ли ae ті­ло одні­єї aeи­вої істо­ти пе­ре­тво­рю­є­ться на ін­шу, якщо збіль­ше­н­ня її ча­стин бу­де не­спів­мір­ним не ли­ше в кіль­кі­сно­му, а і в які­сно­му від­но­шен­ні.

Так са­мо й де­рaeа­ва скла­да­є­ться з окре­мих ча­стин; і тра­пля­є­ться, що одна з них, на­при­клад, ма­са зли­да­рів у де­мо­кра­ті­ях і в по­лі­ті­ях, зро­стає, при­чо­му не­по­мі­тно, і ся­гає не­без­пе­чної по­зна­чки».

Ці сло­ва із тра­кта­ту «По­лі­ти­ка» яскра­во де­мон­стру­ють, що по­над 23 сто­лі­т­тя то­му Арі­сто­тель був пер­шим, хто по­ба­чив пря­мий зв’язок між збі­дні­н­ням біль­шо­сті на­се­ле­н­ня та за­не­па­дом де­мо­кра­тії в ме­жах дав­ньо­гре­цьких міст-дер­жав. І по­при ве­ле­тен­ський про­мі­жок ча­су, що від­ді­ляє су­ча­сну ци­ві­лі­за­цію від ан­ти­чної, та­ке вра­же­н­ня, що ге­ній дав­ньо­гре­цько­го фі­ло­со­фа сфор­му­лю­вав за­ко­но­мір­ність, ха­ра­ктер­ну для будь-якої епо­хи за­га­лом. При­найм­ні, наш час це під­твер­джує. Сам факт існу­ва­н­ня май­но­во­го роз­ша­ру­ва­н­ня в су­ча­сно­му сві­ті ні в ко­го не ви­кли­кає сум­ні­ву.

Істо­рик Ніл Фер­гю­сон роз­по­чи­нає одну із сво­їх книг по­рів­ня­н­ням зар­плат топ-ме­не­джмен­ту аме­ри­кан­ських фі­нан­со­вих стру­ктур з до­хо­да­ми пе­ре­сі­чних гро­ма­дян. У 2007-му рі­чний до­хід се­ре­дньо­ста­ти­сти­чно­го аме­ри­кан­ця зріс на 5% у по­рів­нян­ні з по­пе­ре­днім ро­ком і ста­но­вив 34 тис. дол. На­то­мість су­ку­пний рі­чний при­бу­ток ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра бан­ку Goldman Sachs збіль­шив­ся на 25% і ста­но­вив 73 млн дол. Це пе­ре­ви­щу­ва­ло се­ре­дньо­ста­ти­сти­чний за­ро­бі­ток у США май­же в 2 тис. ра­зів.

Однак на­слід­ки ді­яль­но­сті та­ких ви­со­ко­опла­чу­ва­них фа­хів­ців уже з на­сту­пно­го, 2008 р., за­че­пи­ли на­сам­пе­ред пе­ре­сі­чних лю­дей, які від­чу­ли на со­бі фі­нан­со­ву кри­зу на­ба­га­то го­стрі­ше, ніж «один від­со­ток».

Не­дав­но якраз ми­ну­ла де­ся­та рі­чни­ця ко­ла­псу бан­ку Lehman Brothers, який по­ста­вив під за­гро­зу кра­ху всю фі­нан­со­ву си­сте­му Спо­лу­че­них Шта­тів, що кар­ди­наль­ним чи­ном впли­ну­ло б на весь світ. Най­гір­шо­го ва­рі­ан­ту вда­лось уни­кну­ти, однак, по­при по­ря­ту­нок сві­то­вої фі­нан­со­вої си­сте­ми, ду­же швид­ко га­ря­ча су­спіль­на і на­у­ко­ва дис­ку­сія з при­во­ду при­чин кри­зи зро­би­ла акту­аль­ним пов­не пе­ре­ви­зна­че­н­ня всіх на­ших уяв­лень про те, що та­ке ри­нок і якою має бу­ти роль дер­жа­ви сто­сов­но ньо­го. Вар­то за­зна­чи­ти, що ця дис­ку­сія ва­жли­ва не ли­ше в кон­текс­ті одні­єї кра­ї­ни, але є чу­до­вим при­кла­дом для ін­ших дер­жав, як аде­ква­тно про­во­ди­ти свою еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку. І Укра­ї­на тут не ви­ня­ток.

Для біль­шо­сті лю­дей оче­ви­дно, що віль­ний ри­нок — це не ли­ше пев­ний рі­вень сво­бо­ди від дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня, але ще й від­по­від­аль­ність за вла­сні кро­ки і про­ра­хун­ки, що мо­же ви­яв­ля­тись у фор­мі бан­крут­ства. На­при­кін­ці ми­ну­ло­го де­ся­ти­річ­чя ви­ни­кла си­ту­а­ція, ко­ли ве­ли­кі фі­нан­со­ві стру­кту­ри, на­ро­бив­ши в умо­вах сво­бо­ди ряд по­ми­лок, ви­йшли су­хи­ми з во­ди зав­дя­ки дер­жав­ній про­гра­мі ре­фі­нан­су­вань, че­рез те, що їх крах за­че­пив би міль­йо­ни ін­ших лю­дей. Мо­но­поль­ний ста­тус ком­па­ній став найм’які­шою у сві­ті по­ду­шкою без­пе­ки для їхніх вла­сни­ків. Аме­ри­кан­ська дер­жа­ва в під­сум­ку бу­ла зму­ше­на за­пла­ти­ти де­ся­тки мі­льяр­дів до­ла­рів ре­фі­нан­су­вань. Чи акту­аль­не пі­сля та­ко­го са­ме по­ня­т­тя не­ре­гу­льо­ва­них рин­ків як та­ке?

У та­ких дис­ку­сі­ях клю­чо­ви­ми ста­ли три за­пи­та­н­ня. По-пер­ше, яким чи­ном за­хи­сти­ти від ви­ро­дже­н­ня кон­ку­рен­цію на мо­но­поль­них рин­ках? По­дру­ге, як обме­жи­ти по­лі­ти­чний вплив кор­по­ра­тив­них ло­бі­стів? І, на­ре­шті, як зро­би­ти стра­те­гі­чне пла­ну­ва­н­ня ве­ли­ко­го бі­зне­су більш со­ці­аль­но­о­рі­єн­то­ва­ним?

Стан­дар­тни­ми від­по­від­я­ми на них бу­ли від­по­від­но ан­ти­мо­но­поль­не за­ко­но­дав­ство, за­ко­но­дав­че ре­гу­лю­ва­н­ня ло­бі­зму та пе­ре­роз­по­діл до­хо­дів шля­хом опо­да­тку­ва­н­ня. В аме­ри­кан­сько­му кон­текс­ті всі три ме­ха­ні­зми бу­ли до­во­лі до­бре роз­ви­не­ні, а апо­фе­о­зом бо­роть­би з ре­зуль­та­та­ми фі­нан­со­вої кри­зи 2008–2009 рр. став Акт Дод­да-френ­ка, що по­си­лив дер­жав­ний кон­троль за фі­нан­со­вою ді­яль­ні­стю кор­по­ра­цій.

Про­те про­бле­ми від­су­тно­сті зро­ста­н­ня до­хо­дів се­ре­дньо­го кла­су в США та по­лі­ти­чно­го впли­ву кор­по­ра­цій так і не бу­ли розв’яза­ні, хо­ча так чи іна­кше са­ме ва­рі­ан­ти їх розв’яза­н­ня по­сі­да­ли чіль­ні по­зи­ції у по­лі­ти­чних про­гра­мах аме­ри­кан­ських по­лі­ти­ків рі­зно­го іде­о­ло­гі­чно­го спря­му­ва­н­ня.

Про­по­зи­ція Елі­за­бет Вор­рен — про­ект про по­ря­ту­нок ка­пі­та­лі­зму

Се­на­тор США від шта­ту Мас­са­чу­сетс Елі­за­бет Вор­рен, ві­до­ма сво­єю жорс­ткою по­зи­ці­єю що­до Волл­стріт, не­що­дав­но за­про­по­ну­ва­ла від­мін­ний від стан­дар­тних під­хо­дів спо­сіб розв’яза­н­ня зга­да­них про­блем. До по­ча­тку по­лі­ти­чної кар’єри па­ні Вор­рен обі­йма­ла по­са­ду про­фе­со­ра у Гар­вард­ській шко­лі пра­ва, спе­ці­а­лі­зу­ю­чись на аспе­ктах бан­крут­ства у ко­мер­цій­но­му пра­ві (до сло­ва, най­ча­сті­ше ци­то­ва­на се­ред уче­них у цій га­лу­зі). То­му во­на вда­ло по­єд­нує до­бре зна­н­ня сфе­ри сво­єї за­ко­но­дав­чої ді­яль­но­сті з мо­жли­ві­стю сві­жо­го по­гля­ду на шля­хи її ре­фор­му­ва­н­ня.

Улі­тку цьо­го ро­ку Вор­рен вне­сла в Се­нат про­ект За­ко­ну «Про по­ря­ту­нок ка­пі­та­лі­зму» (Saving capitalism act). Йо­го основ­не но­во­вве­де­н­ня по­ля­гає в то­му, що всі ве­ли­кі кор­по­ра­ції з до­хо­дом по­над 1 млрд дол. по­вин­ні отри­ма­ти «фе­де­раль­ну хар­тію кор­по­ра­тив­но­го гро­ма­дян­ства». Про­сті­ши­ми сло­ва­ми — но­ву фор­му до­зво­лу про офі­цій­не ве­де­н­ня бі­зне­су. Для цьо­го їм по­трі­бно від­по­від­а­ти низ­ці ви­мог. Най­ва­жли­ві­шою з них є та, яка пе­ред­ба­чає, що 40% скла­ду на­гля­до­вих рад кор­по­ра­цій ма­ють ста­но­ви­ти обра­ні пред­став­ни­ки тру­до­во­го ко­ле­кти­ву. Окрім то­го, 75% скла­ду на­гля­до­вих рад та 75% уча­сни­ків збо­рів акціо­не­рів по­вин­ні за­твер­ди­ти рі­ше­н­ня кор­по­ра­ції про здій­сне­н­ня по­жертв по­лі­ти­чним пар­ті­ям або у фон­ди пре­зи­дент­ських кан­ди­да­тів.

Для кон­тро­лю за ви­ко­на­н­ням за­ко­ну має бу­ти ство­ре­но спе­ці­аль­ну стру­ктур­ну оди­ни­цю в ме­жах фе­де­раль­но­го Де­пар­та­мен­ту тор­гів­лі — Офіс кор­по­ра­цій США. У ра­зі по­ру­шень за­ко­ну ком­па­ні­я­ми, са­ме тут го­ту­ва­ти­муть по­зо­ви до су­дів.

Та­ка фор­ма ре­гу­лю­ва­н­ня ве­ли­ко­го бі­зне­су має ба­га­то пе­ре­ваг. Ця мо­дель, якщо во­на бу­де про­го­ло­со­ва­на, до­зво­лить за­без­пе­чи­ти пе­ре­роз­по­діл зна­чної ча­сти­ни при­бу­тків від то­пме­не­джмен­ту до ря­до­вих пра­ців­ни­ків ком­па­ній, тим са­мим під­ви­щу­ю­чи до­хо­ди се­ре­дньо­го кла­су.

Однак це мо­же здій­сни­тись і без фор­маль­но­го втру­ча­н­ня дер­жа­ви шля­хом під­ви­ще­н­ня по­да­тко­во­го тя­га­ря для най­ба­га­тших, а як ре­зуль­тат вну­трі­шньо­го рі­ше­н­ня, прийня­то­го в ме­жах кор­по­ра­тив­них стру­ктур.

Та­ка рі­шу­чість у змі­ні пра­вил гри мо­ти­ву­є­ться по­тре­бою до­ся­гне­н­ня основ­ної ме­ти — уни­кне­н­ня ко­ро­тко­стро­ко­вої орі­єн­та­ції на ма­кси­мі­за­цію при­бу­тку та ви­пла­ти якнай­біль­ших ди­ві­ден­дів вла­сни­кам і вне­се­н­ня со­ці­аль­но­го аспе­кту у стра­те­гі­чне пла­ну­ва­н­ня ве­ли­ких кор­по­ра­цій. Однак, по­при збіль­ше­н­ня прі­о­ри­те­тно­сті ін­те­ре­сів пе­ре­сі­чних пра­ців­ни­ків, кор­по­ра­ції ма­ють за­ли­ши­ти­ся клю­чо­вим ру­ші­єм еко­но­мі­ки, при­чо­му та­кої еко­но­мі­ки, яка опе­ру­ва­ти­ме в ме­жах по­тен­цій­но на­ба­га­то спри­я­тли­ві­шо­го та здо­ро­ві­шо­го со­ці­аль­но­го се­ре­до­ви­ща.

Зві­сно, та­ка про­по­зи­ція ви­кли­ка­ла ба­га­то бур­хли­вої кри­ти­ки. Вор­рен за­ки­да­ють за­ко­но­про­ект як спро­бу пе­ре­тво­ре­н­ня ве­ли­ких кор­по­ра­цій на екві­ва­лент дер­жав­них ін­сти­ту­цій, ля­ка­ють мо­жли­вим управ­лін­ським ха­о­сом та ма­со­вою вте­чею ве­ли­ких до­ма­шніх грав­ців з аме­ри­кан­ських рин­ків. Зви­ну­ва­чу­ють у пра­гнен­ні ви­ко­ри­ста­ти ра­ди­каль­ні про­по­зи­ції у бо­роть­бі за ідей­не лі­дер­ство в Де­мо­кра­ти­чній пар­тії, що мо­же за два ро­ки до­по­мог­ти здо­бу­ти пар­тій­ну но­мі­на­цію на пре­зи­дент­ство.

Утім, за­гро­за по­вто­ре­н­ня по­дій де­ся­ти­рі­чної дав­но­сті та зро­ста­н­ня со­ці­аль­ної на­пру­ги да­ють нам зро­зу­мі­ти, що кон­кре­тні спро­би розв’яза­ти цю про­бле­му та­ки по­вин­ні здій­сню­ва­тись. І цьо­го най­кра­ще до­сяг­ти ци­ві­лі­зо­ва­ним шля­хом. Не то­та­лі­тар­ни­ми га­сла­ми по­бу­до­ви пла­но­вої еко­но­мі­ки або ре­во­лю­цій­ним по­пу­лі­змом, а «одо­ма­шне­н­ням» «ди­ко­го ка­пі­та­лі­зму», ство­ре­н­ням «ка­пі­та­лі­зму з люд­ським облич­чям», тоб­то ре­фор­му­ва­н­ням са­мих йо­го прин­ци­пів із­се­ре­ди­ни. Діа­лог між дер­жа­вою, бі­зне­сом та пра­ців­ни­ка­ми, який зда­тна за­без­пе­чи­ти та­ка мо­дель, мо­же ви­яви­ти­ся над­зви­чай­но про­ду­ктив­ним у зба­лан­су­ван­ні ін­те­ре­сів усіх сто­рін та подаль­шо­му гар­мо­ній­но­му роз­ви­тку еко­но­мі­ки.

Сим­біоз двох «не­до»

Ці ідеї і мо­жли­вість та­ко­го діа­ло­гу ма­ють без­по­се­ре­днє зна­че­н­ня і для укра­їн­сько­го по­лі­ти­чно­го й су­спіль­но­го жи­т­тя. Фор­му­ва­н­ня се­ре­дньо­го кла­су від­бу­ва­є­ться ду­же не­впев­не­но. По­лі­ти­ки та їхні по­лі­ти­чні про­гра­ми ку­пу­ю­ться олі­гар­ха­ми, як то­ва­ри в су­пер­мар­ке­ті, з ме­тою по­вер­не­н­ня вкла­де­них гро­шей зав­дя­ки ко­ру­пцій­ним схе­мам та мо­но­по­лі­за­ції рин­ків за мов­ча­зно­го спри­я­н­ня дер­жа­ви. Від­бу­ва­є­ться по­ру­ше­н­ня фун­да­мен­таль­но­го прин­ци­пу рин­ко­вої еко­но­мі­ки що­до роз­ді­ле­н­ня тих, хто роз­ро­бляє пра­ви­ла гри, і тих, хто має здій­сню­ва­ти свою ді­яль­ність за ци­ми пра­ви­ла­ми.

Олі­гар­хі­чні кла­ни фа­кти­чно ви­ко­ри­сто­ву­ють дві ма­ски. Ма­ска дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня та про­те­кціо­ні­зму на­дя­га­є­ться то­ді, ко­ли по­трі­бно «ви­би­ва­ти» в дер­жа­ви ви­гі­дні для се­бе та­ри­фи, екс­клю­зив­ні пра­ва, дер­жав­ні до­та­ції то­що. Ма­ска віль­но­го рин­ку — ко­ли мо­жна за без­цінь «при­ва­ти­зу­ва­ти» дер­жав­ні акти­ви або ко­ли дер­жа­ва ра­пто­во по­чи­нає втру­ча­тись у вже мо­но­по­лі­зо­ва­ні ни­ми (зав­дя­ки цій же дер­жа­ві) рин­ки.

Ці дві по­зи­ції — це са­ме ка­ри­ка­тур­ні ма­ски, адже ко­жна з них є по­ло­вин­ча­стою і не пред­став­ле­ною у чи­сто­му ви­гля­ді. Ми не отри­ма­ли ні дер­жа­ву за­галь­но­го до­бро­бу­ту, яка ефе­ктив­но фун­кціо­нує, ні віль­ний ри­нок, що про­цві­тає, і який би до­зво­лив ко­жно­му до­стой­но пі­клу­ва­ти­ся про се­бе. У цьо­му і по­ля­гає па­ра­до­ксаль­ний сим­біоз без­зу­бо­го дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня та при­ва­тно­го бі­зне­су, пов­ні­стю за­ле­жно­го від «не­рин­ко­вих» форм за­без­пе­че­н­ня вла­сної при­бу­тко­во­сті.

При­кла­дів та­ко­го сим­біо­зу, який є вкрай не­ви­гі­дним для пе­ре­сі­чних гро­ма­дян, мо­жна на­во­ди­ти без­ліч.

Фор­му­ла «Рот­тер­дам+» є за­по­ру­кою еко­но­мі­чно­го про­цві­та­н­ня кор­по­ра­ції ДТЕК, яка, окрім зда­тно­сті не­по­мі­тно транс­пор­ту­ва­ти ву­гі­л­ля з Рот­тер­да­ма в Укра­ї­ну, ще й мо­же ста­ва­ти аб­со­лю­тно не­ви­ди­мою, ко­ли ри­нок ТЕС ана­лі­зу­є­ться дер­жав­ни­ми чи­нов­ни­ка­ми що­до фа­кту існу­ва­н­ня мо­но­по­лій. Тіль­ки от на­со­ло­да спо­сте­рі­га­ти та­ку ма­гію аж ні­як не без­пла­тна, і укра­їн­ці ре­гу­ляр­но опла­чу­ють шоу за сво­ї­ми пла­тіж­ка­ми за еле­ктро­енер­гію, у ко­му­наль­но­му транс­пор­ті та ку­пу­ю­чи хар­чо­ві про­ду­кти за но­ви­ми ці­на­ми. Остан­ні теж час­тко­во на со­ві­сті го­ре­зві­сної фор­му­ли.

Ця ж кор­по­ра­ція мо­же при­ва­ти­зу­ва­ти При­дні­пров­ську ТЕС, пов­ні­стю про­ва­ли­ти обі­цян­ку що­до її еко­ло­гі­чної мо­дер­ні­за­ції і при цьо­му на­ма­га­тись отри­ма­ти но­ві до­зво­ли на ви­ки­ди зна­чних об­ся­гів шкі­дли­вих ре­чо­вин в атмо­сфе­ру. Все одно «за­па­шок» до місць про­жи­ва­н­ня кін­це­вих бе­не­фі­ці­а­рів не ді­йде, а жи­те­лі Дні­пра, оче­ви­дно, ма­ють з вдя­чні­стю да­ру­ва­ти «ін­ве­сто­ру» кві­ти за те, що він є.

Дер­жав­ні ор­га­ни на­ма­га­ю­ться зро­би­ти «від­кри­т­тя» роз­дрі­бно­го рин­ку при­ро­дно­го га­зу ма­кси­маль­но ком­фор­тним для обл­газ­збу­тів, біль­шість з яких на­ле­жать ком­па­нії РГК. Хо­ча якість на­да­н­ня по­слуг та мо­жли­ве зни­же­н­ня та­ри­фів че­рез кон­ку­рен­цію по­ста­чаль­ни­ків бу­ли б ду­же на­віть ком­фор­тни­ми для спо­жи­ва­чів.

Окре­мі при­бу­тко­ві агро­хол­дин­ги з хо­ро­ши­ми сто­сун­ка­ми в по­трі­бних ка­бі­не­тах отри­му­ють мі­льяр­дні до­та­ції від дер­жа­ви, по­при вла­сну ви­со­ку при­бу­тко­вість і без ці­єї до­по­мо­ги. А дрі­бні фер­ме­ри не­хай са­мо­стій­но до­ла­ють всі свої про­бле­ми — во­ни ж віль­ні ін­ди­ві­ди!

«Укр­на­фта», най­біль­ша дер­жав­на на­фто­ва ком­па­нія, фа­кти­чно кон­тро­лю­є­ться мі­но­ри­тар­ни­ми при­ва­тни­ми акціо­не­ра­ми з гру­пи «При­ват», які не при­хо­ву­ють, що не во­лі­ють спла­чу­ва­ти по­да­тки, чим за остан­ні ро­ки за­вда­ли бю­дже­ту зби­тків на пів­то­ра де­ся­тка мі­льяр­дів гри­вень. На­то­мість зві­тність ма­лих під­при­єм­ців мо­же ви­вча­ти­ся під мі­кро­ско­пом, при­чо­му фа­хів­ця­ми да­ле­ко не одні­єї уста­но­ви.

Ке­рів­ни­цтво дер­жав­ної НАК «На­фто­газ Укра­ї­ни» мо­же отри­ма­ти від сво­єї на­гля­до­вої ра­ди без­пре­це­ден­тні на­віть для при­ва­тно­го се­кто­ра пре­мії з від­со­тків окре­мих ста­тей при­бу­тків, при цьо­му не вра­хо­ву­ю­чи ін­ші мас­шта­бні стат­ті ви­трат (див. по­пе­ре­дній абзац). Ко­мер­цій­на ло­гі­ка ви­ма­гає жертв! При цьо­му уряд, як єди­ний акціо­нер від іме­ні дер­жа­ви, су­во­ро по­ма­хає паль­чи­ком, а ти­ся­чі лі­ка­рів, учи­те­лів, по­же­жни­ків та ін­ших бю­дже­тни­ків по­ра­ді­ють за спів­ві­тчи­зни­ків і сми­рен­но за­си­на­ти­муть із дум­ка­ми про те, що бо­дай десь дер­жа­ва мо­же сти­му­лю­ва­ти за сум­лін­не ви­ко­на­н­ня сво­їх по­са­до­вих обов’яз­ків.

Ру­ха­тись упе­ред

Кон­ку­рен­ція в ме­жах окре­мих га­лу­зей, нав­ко­ли­шнє се­ре­до­ви­ще, ді­яль­ність ке­рів­ни­ків дер­жав­них ком­па­ній — це да­ле­ко не пов­ний пе­ре­лік ви­пад­ків, ко­ли, по­при фор­маль­не існу­ва­н­ня ме­ха­ні­змів держ­кон­тро­лю, їх фа­кти­чно не­ма, ко­ли спра­ва сто­су­є­ться «ве­ли­кої ри­би». Без­пе­ре­чно, про­бле­ма в то­му, що на­яв­ність держ­кон­тро­лю не озна­чає йо­го якість, але йо­го від­су­тність ча­сто зда­тна по­зба­ви­ти гро­ма­дян остан­ніх мо­жли­во­стей за­хи­сту сво­їх ін­те­ре­сів.

Від­кри­т­тя рин­ків та усу­не­н­ня з них дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня мо­жуть да­ти ма­кси­маль­ний со­ці­аль­ний ефект тіль­ки в то­му ра­зі, якщо ці рин­ки кон­ку­рен­тні. За умов існу­ва­н­ня мо­но­поль­них рин­ків дер­жа­ва, нав­па­ки, має бу­ти актив­но при­су­тньою у ви­гля­ді охо­рон­ця че­сних пра­вил гри. Адже си­ту­а­ція іде­аль­ної кон­ку­рен­ції, опи­са­на в книж­ках з еко­но­мі­чної те­о­рії, ве­ли­кою мі­рою є спро­ще­ною на­вчаль­ною аб­стра­кці­єю. На­віть спо­сте­рі­га­ю­чи не­тор­ка­ну лю­ди­ною при­ро­ду, ми рід­ко ба­чи­мо в ній фі­гу­ри з Ев­клі­до­вої гео­ме­трії. Сво­бо­да рин­ку від втру­ча­н­ня дер­жа­ви са­ма по со­бі не є га­ран­том збе­ре­же­н­ня кон­ку­рен­ції. А від­су­тність кон­ку­рен­ції по­збав­ляє мо­жли­во­сті пра­цю­ва­ти в рів­них умо­вах, ви­хо­ло­щу­ю­чи та­ким чи­ном са­ме по­ня­т­тя віль­но­го рин­ку як та­ке.

Світ біль­ше не бу­де та­ким, як ко­лись, і кра­ще ру­ха­тись в яко­мусь на­пря­мі ме­то­дом спроб і по­ми­лок, на­ма­га­ю­чись ор­га­ні­зу­ва­ти ма­кси­маль­но ефе­ктив­ний три­сто­рон­ній діа­лог дер­жа­ви, бі­зне­су та гро­мад­сько­сті, ніж за­сти­гну­ти на мі­сці й на­да­лі слі­по по­кла­да­ти­ся на до­гми еко­но­мі­стів XVIII сто­лі­т­тя про не­ви­ди­му ру­ку рин­ку, яка ні­би­то са­ма все роз­кла­де по по­ли­чках.

Уже дав­но на­став час із кле­пто­кра­ти­чно-олі­гар­хі­чно­го ха­о­су пер­ших ро­ків Не­за­ле­жно­сті тво­ри­ти еко­но­мі­чний по­ря­док сві­тло­го май­бу­тньо­го на­шої кра­ї­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.