День учи­те­ля

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Оль­га МУСАФІРОВА,

Ста­лі­на Чу­бен­ко, шкіль­ний ви­кла­дач ро­сій­ської мо­ви та лі­те­ра­ту­ри, ви­йшла на ро­бо­ту з по­ча­тком но­во­го, 2014­го на­вчаль­но­го ро­ку, щоб не з’їха­ти з глу­зду. А екс­гу­ма­цію ті­ла си­на при­зна­чи­ли на День учи­те­ля. Так збі­гло­ся.

Стьо­пу від­ко­па­ли з роз­стріль­ної ями бі­ля бе­ре­га рі­чки, в се­лі Гор­ба­чо­во-ми­хай­лів­ка. І во­ни з чо­ло­ві­ком ве­зли сво­го хло­пчи­ка до­до­му, в Кр­ама­торськ, са­мі. У чор­но­му пла­сти­ко­во­му мі­шку, че­рез блок­по­сти. І з нею істе­ри­ка тра­пи­ла­ся тіль­ки раз, уже пі­сля похо­ро­ну. А по­тім по­чав­ся на­сту­пний етап, ко­ли тре­ба бу­ло за­ли­ша­ти­ся без змін ста­ле­вою — хо­ча, зда­ва­ло­ся б, що ще мо­же бу­ти пі­сля?

Істо­рія 16-рі­чно­го Сте­па­на Чу­бен­ка на­віть на тлі вій­ни, ко­тра не­ймо­вір­но роз­ши­ри­ла на­ші уяв­ле­н­ня про ве­лич і ни­цість люд­ської при­ро­ди, все ж уні­каль­на. Тут, ні­би нав­ми­сне, зі­ткну­ли­ся ан­ти­по­ди: під­лі­ток із си­ньо-жов­тою стрі­чкою на рюк­за­ку і шар­фом фут­боль­но­го клу­бу «Кар­па­ти» се­ред ре­чей і де­бе­лий чо­лов’яга в ка­му­фля­жі, з ав­то­ма­том, ко­ман­дир «Дн­рів­сько­го» ба­таль­йо­ну «Керч» Ва­дим По­го­дін.

До­нецьк оку­по­ва­но, але по­їзди з Ки­є­ва ще про­дов­жу­ють при­йма­ти. На­при­кін­ці ли­пня Стьо­па по­вер­та­є­ться з ка­ні­кул, від дру­зів-фут­бо­лі­стів. По­до­рож не пер­ша са­мо­стій­на, і чха­ти, що на пе­ро­ні пу­блі­ка кри­мі­наль­но­го ви­гля­ду ви­дає се­бе за па­тру­лі, та­ких не­дав­но по­гна­ли з рі­дно­го Кр­ама­тор­ська, і звід­си теж по­же­нуть, бо весь Дон­бас — це Укра­ї­на. Шпи­гун, «пра­во­сек»! Здо­бич тя­гнуть на до­пит. Б’ють. Пі­до­зра тіль­ки мі­цні­шає: хло­пчи­сько мов­чить. За якийсь час у ко­мен­да­ту­рі, при­мі­ській Гор­ба­чо­во-ми­хай­лів­ці, з’яв­ля­є­ться сам ко­ман­дир на прі­зви­сько «Керч», і тор­ту­ри ста­ють ще більш ди­ки­ми. Ви­би­ва­ють зу­би. Мов­чить. Та­ко­го роз­тер­за­но­го, зві­сно, ні від­пу­ска­ти, ні по­ка­зу­ва­ти ні­ко­му не мо­жна...

Зму­шу­ють зня­ти кро­сів­ки — ста­нуть у при­го­ді. Зв’язу­ють ру­ки за спи­ною, на­тя­гу­ють фут­бол­ку на го­ло­ву, штов­ха­ють в окоп. Ви­ко­нує на­каз і стрі­ляє в по­ти­ли­цю бо­йо­вик Су­хом­ли­нов на прі­зви­сько «Бу­ба». По­го­дін ба­чить, що спра­ву до кін­ця не до­ве­де­но, бе­ре в Су­хом­ли­но­ва пі­сто­лет і чо­тир­ма ку­ля­ми ста­вить кра­пку. По­тім від­дає ко­ман­ду бо­йо­ви­ку Мо­ска­льо­ву на прі­зви­сько «Жо­ра» ті­ло за­ко­па­ти.

— ...Нам хо­че­ться ду­ма­ти: Стьо­пку роз­стрі­ля­ли на кіль­ка днів ра­ні­ше, аніж вва­жа­є­ться. І він мен­ше стра­ждав.

Ні­ко­ли не чу­ла більш мо­то­ро­шно­го у сво­їй пра­во­ті ма­те­рин­сько­го зі­зна­н­ня, аніж рік то­му, в Кр­ама­тор­ську, вдо­ма у сім’ї Чу­бен­ків.

На­го­ро­ди — «На­ро­дно­го ге­роя Укра­ї­ни» та ор­ден «За му­жність» тре­тьо­го сту­пе­ня — вру­чи­ли ба­тькам. Жур­на­лі­сти до­по­мо­гли: про Стьо­пу ді­зна­ли­ся. Во­ро­тар мі­сце­вої ко­ман­ди «Аван­гард» — про­ро­ку­ва­ли ве­ли­ке спор­тив­не май­бу­тнє, Кв­кшник, уча­сник зма­гань з гре­ко-рим­ської бо­роть­би, ав­тор са­мо­ді­яль­них пі­сень і «Пла­ну з роз­ви­тку ди­тя­чо-юна­цько­го фут­бо­лу в До­не­цькій обла­сті», го­лов­ний біль учи­те­лів, які від­да­ва­ли пе­ре­ва­гу пе­ре­сі­чним, су­мир­ним ді­тям, улю­бле­нець дів­чат, нянь­ка для ма­ле­чі у дво­рі, бо­рець за спра­ве­дли­вість... За­ли­ши­ла­ся без­ліч фо­то і ві­део, якісь фле­шки, аль­бо­ми, що­ден­ни­ки. Ма­ма роз­би­рає но­ча­ми. Хо­че, щоб ви­ста­чи­ло на­дов­го. Про­сто оче­ви­дний факт: він ду­же ква­пив­ся жи­ти і до­ро­слі­ша­ти. То­му що до­ро­сла лю­ди­на свою кра­ї­ну крив­ди­ти не дасть. А кра­ї­на — лю­ди­ну?..

Са­ме зав­дя­ки на­по­ле­гли­во­сті ма­те­рі і єди­но їй зло­чин ста­ли роз­слі­ду­ва­ти не на «Тіль­ки від­че­пи­ся!», а всер­йоз. При­чо­му з обох бо­ків, і з укра­їн­сько­го, і з «Дн­рів­сько­го», хо­ча ком­пе­тен­тні осо­би, ви­слов­лю­ю­чи спів­чу­т­тя, на­вряд чи ві­ри­ли вла­сним обі­цян­кам зна­йти і по­ка­ра­ти. У пер­ші мі­ся­ці вій­ни на Дон­ба­сі без­ві­сти зни­ка­ли со­тня­ми, зокре­ма ді­ти.

Ма­ти по­ча­ла шу­ка­ти свід­ків са­ма, об­хо­дя­чи Гор­ба­чо­во-ми­хай­лів­ку від дво­ру до дво­ру. Но­ча­ми з ба­тьком мо­ні­то­ри­ли со­цме­ре­жі і сай­ти ти­пу «Рус­ской ве­сны». Ста­лі­на, уро­джен­ка Ма­га­да­на, у 90-х опи­ни­ла­ся в Кр­ама­тор­ську, ви­йшла за­між за гро­ма­дя­ни­на Укра­ї­ни, але своє ро­сій­ське гро­ма­дян­ство не змі­ню­ва­ла — без най­мен­шо­го по­лі­ти­чно­го під­текс­ту. От і ста­ло в при­го­ді, на жаль. Па­спорт з «ор­лом», ко­ли про­би­ла­ся на при­йом до За­хар­чен­ка, спра­вив ма­гі­чне вра­же­н­ня.

Окре­мо ска­жу про слід­чих. Не­рів­ні за чи­сель­ні­стю «шма­тки» ра­ні­ше єди­но­го апа­ра­ту МВС — ті спів­ро­бі­тни­ки, які ви­йшли на під­кон­троль­ну те­ри­то­рію, до Кр­ама­тор­ська, і ті, що, як ви­яви­ло­ся, все жи­т­тя че­ка­ли Ро­сію і за­ли­ши­ли­ся в До­не­цьку — че­рез си­лу, з ма­тю­ка­ми, але до­мо­ви­ли­ся вста­но­ви­ти вбивць Стьо­пи Чу­бен­ка спіль­но, а облич­чя одне одно­му на­би­ти ко­лись при зу­стрі­чі, якщо во­на від­бу­де­ться. В усіх ро­сли си­ни.

Обмін опе­ра­тив­ною ін­фор­ма­ці­єю, слід­чі екс­пе­ри­мен­ти й ін­ші за­хо­ди ви­яви­лись успі­шни­ми. Спра­ви пе­ре­да­ли до су­дів на­при­кін­ці 2015 ро­ку. Так По­го­дін, Су­хом­ли­нов і Мо­ска­льов ви­яви­ли­ся дві­чі обви­ну­ва­че­ни­ми, в Укра­ї­ні і в «ДНР», — на жаль, за­о­чно. Ба­таль­йон «Керч» роз­пав­ся ще ра­ні­ше. По­го­дін-«керч» від­чув, що при­го­рає, і по­ки­нув Дон­бас, на­звав­ши За­хар­чен­ка «де­ге­не­ра­лом», який зво­дить з ним осо­би­сті ра­хун­ки.

Ну, те­пер про По­го­ді­на. Уро­дже­нець До­не­цька, по­місь ма­жо­ра і бан­ди­та. Ма­ти пра­цю­ва­ла на «зо­ло­то­му дні», за­ві­ду­ва­ла се­кто­ром гро­мад­сько­го хар­чу­ва­н­ня в адмі­ні­стра­ції то­ді­шньо­го ме­ра Во­ло­ди­ми­ра Ри­ба­ка. З ви­кра­да­н­ня­ми ма­шин, здир­ни­цтвом й ін­ши­ми ви­тів­ка­ми си­на до­по­ма­га­ли «ви­рі­шу­ва­ти пи­та­н­ня» ви­со­ко­по­став­ле­ні осо­би з мі­сце­во­го управ­лі­н­ня СБУ. Про це ме­ні роз­по­від­ав у Кр­ама­тор­ську пол­ков­ник Ігор Но­во­сель­цев, стар­ший упов­но­ва­же­ний з роз­кри­т­тя зло­чи­нів про­ти осо­би­сто­сті Управ­лі­н­ня кар­но­го роз­шу­ку ГУ МВС Укра­ї­ни в До­не­цькій обла­сті, ко­трий чу­до­во пам’ятав «Кер­ча» за «ми­ну­лим жи­т­тям». За сло­ва­ми пол­ков­ни­ка, УБОЗ не раз за­три­му­вав По­го­ді­на, але що­ра­зу від­пу­скав. Ще Но­во­сель­цев ви­мо­вив за­гад­ко­ву фра­зу про вер­бу­ва­н­ня ко­ли­шньо­го до­не­цько­го «ма­ми­но­го син­ка» — кіль­ка ро­ків пе­ред по­ча­тком вій­ни той пе­ре­бу­вав у Кри­му, в Кер­чі, звід­си і по­зив­ний. По­за­су­до­ві стра­ти (є ві­до­мо­сті, що вбив­ство Стьо­пи — не єди­не та­ке на ра­хун­ку По­го­ді­на), без­ме­жна жор­сто­кість во­дно­час з упев­не­ні­стю, що йо­го при­кри­ють якнай­кра­ще, мо­жуть бу­ти свід­че­н­ня­ми то­го, що «Керч» по­тра­пив на слу­жбу до ві­до­мо­го фе­де­раль­но­го ві­дом­ства Ро­сії з по­зна­чкою «укра­їн­ський ша­хтар-ком­бай­нер».

Ма­ксим Су­хом­ли­нов-«бу­ба», той, що пер­шим стрі­ляв у по­ти­ли­цю хло­пча­ко­ві, дав дра­ла з оку­по­ва­них те­ри­то­рій і роз­чи­нив­ся на про­сто­рах Ро­сії, біль­ше про ньо­го ні­чо­го не ві­до­мо.

«Жо­ра» — Юрій Мо­ска­льов був за­три­ма­ний у «ДНР», але зу­мів пе­ре­ко­на­ти суд­дів, що не вби­вав Стьо­пу, про­сто за­ко­пу­вав уже вби­то­го — бо­яв­ся за вла­сне жи­т­тя. Від­си­дів 16 мі­ся­ців і по­вер­нув­ся до рі­дних, у Чу­ва­шію. У Че­бо­кса­рах аре­што­ва­ний за «чер­во­ною кар­ткою» Ін­тер­по­лу (Укра­ї­на по­да­ла всіх трьох у між­на­ро­дний роз­шук), але ви­да­ча з не ві­до­мих ме­ні при­чин не від­бу­ла­ся. Сто­рін­ка Мо­ска­льо­ва на сай­ті «Фо­то­стра­на. Ру» не­актив­на з кін­ця 2016 ро­ку.

За­те По­го­ді­на у черв­ні 2017-го взя­ли в Кри­му. За ін­фор­ма­ці­єю, яку я маю, по­пав­ся він вза­га­лі ви­пад­ко­во. При­йшов вла­што­ву­ва­ти­ся на ро­бо­ту в си­ло­ві ор­га­ни, на­ха­бно пред’явив укра­їн­ський па­спорт — усе ні­ко­ли бу­ло по­мі­ня­ти, за­три­ма­ний як по­ру­шник па­спорт­но­го ре­жи­му. А по­тім ви­яви­ло­ся го­лов­не... Рі­ше­н­ням суд­ді Ял­тин­сько­го місь­ксу­ду Окса­ни Си­ні­ци­ної аре­шту­ва­ли «Кер­ча» на 40 днів «для за­без­пе­че­н­ня мо­жли­во­сті ви­да­чі пра­во­охо­рон­ним ор­га­нам Укра­ї­ни». Су­д­дя Си­ні­ци­на від­ре­а­гу­ва­ла на «чер­во­ну кар­тку» Ін­тер­по­лу. Гвалт, здійня­тий со­ра­тни­ка­ми бо­йо­ви­ка, по­чи­на­ю­чи від Гір­кі­на до де­пу­та­тів Дер­жду­ми РФ, був до­бря­чий.

Строк адмі­ні­стра­тив­но­го за­три­ма­н­ня спли­вав. У про­ку­ра­ту­рі Кр­ама­тор­ська дав­но че­кав па­кет ма­те­рі­а­лів, на під­ста­ві яких слід бу­ло за­жа­да­ти екс­тра­ди­ції По­го­ді­на в Укра­ї­ну. Бра­ку­ва­ло ли­ше офі­цій­но­го до­ру­че­н­ня від Ген­про­ку­ра­ту­ри, як то­го ви­ма­гає про­це­ду­ра, щоб за­пу­сти­ти про­цес. Не ви­клю­чаю, що в ГПУ дов­го ви­рі­шу­ва­ли, як са­ме звер­ну­ти­ся до крим­ської вла­ди в «ша­пці» ли­ста: «Не­ша­нов­ні па­но­ве оку­пан­ти!»? Ко­ли в скан­даль­ну си­ту­а­цію втру­ти­ла­ся пре­са і пред­став­ни­ки Мо­ні­то­рин­го­вої мі­сії ООН з прав лю­ди­ни в Укра­ї­ні, за­сту­пник ген­про­ку­ро­ра Єв­ген Єнін пу­блі­чно ого­ло­сив: він осо­би­сто звер­нув­ся до Ген­про­ку­ра­ту­ри РФ з про­ха­н­ням ви­да­ти вбив­цю Сте­па­на Чу­бен­ка.

Пі­зно: не­за­ба­ром «ге­роя Но­во­ро­сії» ви­пу­сти­ли. Одра­зу ж По­го­ді­на при­ві­тав йо­го адво­кат, Гліб Глін­ка, чо­ло­вік ві­до­мої «до­кто­ра Лі­зи». Са­ме сі­мей­ство Глі­нок при­хи­сти­ло «Кер­ча» в Мо­скві, одра­зу пі­сля вте­чі з Дон­ба­су.

Суд, який тя­гнув­ся в То­ре­цьку До­не­цької обла­сті, мі­сті, ма­кси­маль­но на­бли­же­но­му до мі­сця ско­є­н­ня зло­чи­ну, ви­ніс 10 ли­сто­па­да 2017 ро­ку за­о­чний ви­рок По­го­ді­ну, Су­хом­ли­но­ву і Мо­ска­льо­ву: до­ві­чне ув’язне­н­ня. Апе­ля­цій­ний суд за­ли­шив рі­ше­н­ня без змін. Дер­жа­ва ти­пу ви­ко­на­ла свій обов’язок. Ма­ти — ні. Ста­лі­на Чу­бен­ко по­вер­ну­ла­ся з про­це­су і сі­ла від­прав­ля­ти за­пи­ти в Ро­сію — ко­му з му­чи­те­лів си­на вже всти­гли да­ти ро­сій­ське гро­ма­дян­ство. По­тра­пи­ти на осо­би­стий при­йом до Юрія Лу­цен­ка їй так жо­дно­го ра­зу і не вда­ло­ся. Де­лі­ка­тно від­ши­ва­ли. Хо­ча во­на ні­чо­го про­си­ти не зби­ра­ла­ся, окрім про­фе­сій­ної по­ра­ди: що тре­ба для скла­да­н­ня пла­ну подаль­ших дій.

Зі сво­го бо­ку, я як вла­сний ко­ре­спон­дент «Но­вой га­зе­ты» в Укра­ї­ні звер­ну­ла­ся з офі­цій­ним ли­стом до де­пар­та­мен­ту Ін­тер­по­лу і Єв­ро­по­лу На­ціо­наль­ної по­лі­ції Укра­ї­ни. Ці­ка­ви­ла­ся, чи по­ча­ли шу­ка­ти «Кер­ча», «Бу­бу» і «Жо­ру» за дру­гим ра­зом? На­ді­йшла від­по­відь, під­пи­са­на на­чаль­ни­ком де­пар­та­мен­ту, ге­не­ра­лом Не­во­лею: ві­до­мо­сті, за­пи­ту­ва­ні мною, на­ле­жать до роз­ря­ду кон­фі­ден­цій­них, а роз­го­ло­ше­н­ня їх мо­жли­ве ви­клю­чно з до­зво­лу Ге­не­раль­но­го се­кре­та­рі­а­ту Ін­тер­по­лу. Да­лі ге­не­рал на­га­ду­вав: по­ря­док ого­ло­ше­н­ня в між­на­ро­дний роз­шук, пе­ре­лік не­об­хі­дних до­ку­мен­тів та ко­ло суб’єктів, які ма­ють пра­во ви­сту­па­ти з та­ким за­пи­том, ви­зна­че­но від­по­від­ною ін­стру­кці­єю, за­твер­дже­ною на­ка­зом МВС, ГПУ, СБУ, Держ­ком­кор­до­ну, і т.д., і т.п. ще 1997 ро­ку. Кон­стру­кція ви­да­ва­ла­ся над­зви­чай­но гро­мі­зд­кою, то­му я ви­тлу­ма­чи­ла ге­не­раль­ську від­по­відь рад­ше як «ні», аніж «так».

На во­лі По­го­дін на­сам­пе­ред спро­сту­вав зви­ну­ва­че­н­ня у вбив­стві. Але пі­зні­ше по­ві­до­мив, що вва­жає Сте­па­на Чу­бен­ка на­ци­стом, з яким слід бу­ло б ро­зі­бра­ти­ся іна­кше. «Ви­тра­ти­ти п’ять па­тро­нів на одно­го (...) — мар­но­трат­ство не­до­зво­ле­не. Як­би хтось із мо­го ба­таль­йо­ну шльо­пнув та­ку мер­зо­ту, ма­кси­мум, чим би він від­скі­пав­ся, — про­стре­ле­ним сте­гном. І то ли­ше то­му, що ота­ка тва­ри­на не по­їха­ла на обмін і не вря­ту­ва­ла ко­гось із на­ших по­ло­не­них». «Керч» зви­ну­ва­чу­вав шко­ля­ра в уча­сті в спа­лен­ні Бу­дин­ку проф­спі­лок в Оде­сі 2 трав­ня 2014 ро­ку, в де­яких ка­раль­них акці­ях «Пра­во­го се­кто­ра». Цю ма­я­чню до­сі ре­транс­лює крем­лів­ська пре­са, зокре­ма, «Мо­сков­ский ком­со­мо­лец».

«Керч» осів у Се­ва­сто­по­лі. За ба­жа­н­ня з ним на­віть мо­жна по­то­ва­ри­шу­ва­ти у Facebook.

Мій ко­ле­га Пав­ло Ка­ни­гін на­ма­гав­ся зу­стрі­ти­ся з По­го­ді­ним. Спо­ча­тку той ви­ста­вив умо­ву: «Тіль­ки в Кри­му!». Але пе­ред са­мі­сінь­кою зу­стріч­чю по­чав шу­ка­ти шля­хів від­сту­пу: «Від­по­від­аю, це не я! Це на­чаль­ни­ки ме­не тер­мі­но­во ви­кли­ка­ли!» — за­пев­няв те­ле­фо­ном.

Ще де­таль. Ци­тую Ка­ни­гі­на: «По­го­дін на­ле­жав до вузь­ко­го ко­ла піо­не­рів дон­ба­ської аван­тю­ри, се­ред яких — ро­сі­я­ни Оле­ксандр Бо­ро­дай, Ігор «Стрєл­ков»-гір­кін, Сер­гій Ду­бин­ський («Хму­рий»), Ігор Бе­злер («Бєс») і укра­ї­нець Оле­ксандр Хо­да­ков­ський. 2014-го ці лю­ди ке­ру­ва­ли на мі­сці до­не­цьким за­ко­ло­том, а ближ­че до 2015-го ві­ді­йшли від справ, пе­ре­дав­ши ру­ти­ну про­фе­сіо­на­лам з «гі­бри­дних військ». Утім, всі за­ли­ши­ли­ся (за ви­ня­тком Гір­кі­на) в ті­сно­му кон­та­кті і на­віть ор­га­ні­зу­ва­ли «Со­юз до­бро­воль­ців Дон­ба­су»... «З’їзди ге­ро­їв» про­хо­дять те­пер що­рі­чно в Ро­сто­ві, ре­шту ча­су со­ра­тни­ки спіл­ку­ю­ться у Facebook, обго­во­рю­ють чу­тки і роз­по­від­а­ють по­бре­хень­ки.

Та, окрім ста­рої дру­жби, цих «ве­те­ра­нів» об’єд­нує, вва­жаю, одне ду­же ва­жли­ве зна­н­ня. Во­ни зна­ють, у чиє роз­по­ря­дже­н­ня в ли­пні 2014-го по­тра­пи­ла уста­нов­ка «Бук», з якої бу­ло зби­то ма­лай­зій­ський «Бо­їнг». Ко­жно­му з ше­сти цих пер­со­на­жів має бу­ти до­сте­мен­но ві­до­мо про те, що ста­ло­ся в не­бі над То­ре­зом 17 ли­пня 2014 ро­ку. І, зві­сно, ви­да­ча будь-ко­го з них Укра­ї­ні (під будь-яким при­во­дом) мо­же ви­яви­ти­ся по­да­рун­ком для слід­чих у спра­ві «Бо­їн­га». (Укра­ї­на вхо­дить до п’ятір­ки кра­їн-уча­сниць роз­слі­ду­ва­н­ня). При­мі­тно, що са­ме «Хму­рий», він же Сер­гій Ду­бин­ський, той са­мий фі­гу­рант спра­ви МН-17, про роль яко­го в тра­ге­дії лай­не­ра сьо­го­дні ві­до­мо най­біль­ше, актив­ні­ше за ін­ших пе­ре­йма­є­ться до­лею По­го­ді­на...

...У хви­ли­ни від­чаю Ста­лі­ні Чу­бен­ко зда­є­ться, що в Ген­про­ку­ра­ту­рі Укра­ї­ни за­сі­ли лю­ди, яки­мось чи­ном теж при­че­тні до ко­шма­ру, який по­чав­ся на Дон­ба­сі 2014-го і тя­гне­ться до­те­пер. Злов­лять «Кер­ча», екс­тра­ду­ють, він за­го­во­рить — і все, їм га­плик. Іна­кше — чо­му?..

Ой, за­бу­ла. Ка­жуть, у По­го­ді­на двоє ді­тей.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.