Та­рас Во­зняк: «Про­кла­да­є­мо до­ро­ги Пін­зе­лю у Єв­ро­пу»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ва­силь МИЦЬКО

Ман­дрів­ни­ків зі Схо­ду і За­хо­ду ва­бить Львів­щи­на, адже ле­во­ва час­тка пам’яток ар­хі­те­ктур­но­го, обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва Укра­ї­ни са­ме в обла­сті, тут же най­біль­ший му­зей­ний ком­плекс — Львів­ська на­ціо­наль­на га­ле­рея ми­стецтв іме­ні Бо­ри­са Во­зни­цько­го (во­на скла­да­є­ться з 16 му­зе­їв).

У ве­ре­сні 2016 ро­ку ві­до­мий куль­ту­ро­лог, по­лі­то­лог, ре­да­ктор ча­со­пи­су «Ї» Та­рас Во­зняк очо­лив цей за­клад. В один з най­біль­ших му­зей­них ком­пле­ксів Укра­ї­ни з но­вим ке­рів­ни­ком при­йшла й но­ва ко­ман­да, яка, пра­гну­чи за­ці­ка­ви­ти но­вих і ста­рих від­ві­ду­ва­чів, по­ча­ла ре­мон­ту­ва­ти, ре­став­ру­ва­ти при­мі­ще­н­ня, по-но­ві­тньо­му по­да­ва­ти екс­по­зи­цію.

— Па­не Та­ра­се, як по­чи­на­ла­ся

ро­бо­та?

— По­чи­на­ти бу­ло важ­ко, осо­бли­во, ко­ли в кра­ї­ні ко­трий рік вій­на, осо­бли­во, ко­ли на вій­ні мо­жна спе­ку­лю­ва­ти, мов­ляв, не до куль­ту­ри за­раз. Та у ко­жно­го свій фронт. З мер­твої то­чки зру­ши­ли, на­віть з до­бря­чим при­ско­ре­н­ням.

Із до­сві­ду вла­сно­го ке­рів­ни­цтва по­са­да бу­цім­то не но­ва, зда­ва­лось би — куль­ту­ра, Га­ли­чи­на; але ця уста­но­ва мас­шта­бна, під 300 пра­ців­ни­ків, тут і на­у­ка, і твор­чість, і те­хні­чні, й еко­но­мі­чні пи­та­н­ня.

Це не чи­нов­ни­цький від­діл із чі­тки­ми при­пи­са­ми, не ко­ман­да ча­со­пи­су, не гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція з «одно­дум­ця­ми-до­бро­воль­ця­ми» — тут ба­га­то лю­дей і ба­га­то ду­мок. І ду­же ча­сто змі­ни на кра­ще галь­му­ю­ться, вла­сне, дум­ка­ми в сти­лі «со­вок».

— Про кіль­кість із які­стю, будь

ла­ска.

— Ста­ти­сти­ка — це річ упер­та — по­ча­ток ді­яль­но­сті при­ніс но­ве ви­став­ко­ве жи­т­тя в за­ли га­ле­реї, та не ли­ше її за­ли. Но­ве ке­рів­ни­цтво по­тро­ху під­ви­щи­ло ча­сто­ту від­крит­тів ви­ста­вок, ось по­ета­пно: 22 ви­став­ки за ве­ре­сень–гру­день 2016 ро­ку, 19 ви­ста­вок за пер­ше пів­річ­чя 2017 ро­ку, 21 ви­став­ка за дру­ге пів­річ­чя і 24(!) ви­став­ки за пер­ше пів­річ­чя 2018-го.

Те­пер про якість. Моя ви­мо­га — ма­кси­маль­но за­лу­ча­ти ба­га­тю­щі вла­сні фон­до­схо­ви­ща. А це зна­чить, що пе­ред від­кри­т­тям доби­ра­ю­ться екс­по­на­ти, во­ни ре­став­ру­ю­ться, опра­цьо­ву­є­ться лі­те­ра­ту­ра, ар­хі­ви, пу­блі­ку­є­ться ка­та­лог з текс­та­ми та ілю­стра­ці­я­ми, вті­лю­є­ться ін­ший «при­кла­дний кре­а­тив» — то­ді 1–3 мі­ся­ці де­мон­стра­ції, і знов щось но­ве — не­ма­ло зу­силь. Ще до яко­сті: ви­став­ки пе­ре­тво­ри­лись із су­хо­го по­ка­зу пре­дме­тів на ін­те­р­актив­ні по­дії. Пер­шою бом­бою по­зи­ти­ву ста­ли «Скар­би Пі­дго­ре­цько­го зам­ку». Та­ко­го у га­ле­реї ще не бу­ло: ілю­стро­ва­на істо­рія ро­дів-го­спо­да­рів зам­ку, ін­тер’єри, жи­во­пис йо­го ка­пли­ці, — все ожи­ва­ло на трьох екра­нах пі­сля до­ти­ків паль­ців го­стей по­дії.

Від­кри­т­тя ча­сто су­про­во­джу­ю­ться не­ве­ли­ки­ми кла­си­чни­ми кон­цер­та­ми, зав­дя­чу­ю­чи спів­пра­ці з львів­ською фі­лар­мо­ні­єю. А от ви­став­ка «Ве­не­ція як стан ду­ші» роз­по­ча­ла­ся з па­ла­цо­во­го кар­на­ва­лу, за­про­ше­ні бу­ли в ма­сках і ко­стю­мах. Ре­гу­ляр­но від­чи­ня­ю­ться во­ро­та дво­ру пе­ред від­ві­ду­ва­ча­ми му­зи­чних фе­сти­ва­лів Льво­ва.

Спів­пра­ця у спіль­них про­е­ктах з Оде­ським му­зе­єм за­хі­дно­го та схі­дно­го ми­сте­цтва та Ки­їв­ським на­ціо­наль­ним му­зе­єм ми­стецтв іме­ні Бо­г­да­на та Вар­ва­ри Ха­нен­ків до­зво­ли­ла ра­ри­те­там ман­дру­ва­ти у спіль­них ви­став­ках. За­раз у тур­не Укра­ї­ною га­ле­рей­ні скуль­пту­ри аме­ри­кан­сько­го укра­їн­ця Ми­хай­ла Дзин­дри (Оде­са, Дні­про, Хар­ків, Ки­їв).

І, зві­сно ж, су­пер­зір­ки га­ле­реї, яких по­ба­чи­ла Єв­ро­па, — Іван Ге­ор­гій Пін­зель (Па­риж, Ві­день, Ан­твер­пен, Мі­лан) та Жорж де Ла Тур (Мі­лан і Ло­зан­на).

Ще один ва­жли­вий мо­мент — під біль­шість ви­ста­вок са­мо­стій­но дру­ку­є­мо ко­льо­ро­ві ка­та­ло­ги. Чо­му це ва­жли­во — бо ко­жна та­ка по­дія не­по­втор­на: осо­бли­вий до­бір екс­по­на­тів, осо­бли­ве оформ­ле­н­ня, по­да­ча, а по­тім ра­птом усе це роз­фор­мо­ва­но, ро­зі­йшлось по фон­дах чи роз’їха­ло­ся по мі­стах до сво­їх го­спо­да­рів. У цьо­му сен­сі це ва­жли­вий еле­мент ар­хі­ву­ва­н­ня на май­бу­тнє.

— А звід­ки ді­ста­ва­ти гро­ші?

— Спо­ча­тку тре­ба зре­кти­ся тра­ди­цій­ної «сов­ко­вої» дум­ки, що му­зей — це пов­ні­стю бю­дже­тна, скром­но існу­ю­ча уста­но­ва. Зно­ву впер­та ста­ти­сти­ка про до­хід ЛНГМ: 2016 рік — 7 міль­йо­нів гри­вень, 2017 рік — 12,5 міль­йо­на гри­вень. От­же, май­же вдві­чі біль­ше зав­дя­ки рі­зним ме­то­дам, не в остан­ню чер­гу й че­рез «пе­ре­спря­му­ва­н­ня по­ті­чка гро­шей» з при­ва­тних ки­шень до бух­гал­те­рії уста­но­ви. Ще за­пра­цю­вав но­во­ство­ре­ний від­діл фа­ун­драй­зин­гу та про­мо­цій — рух до за­лу­че­н­ня ко­штів від гран­то­дав­ців та пар­тне­рів. І, зві­сно, ж цей від­діл став до­брим пі­ар-по­се­ре­дни­ком між му­зей­ни­ка­ми й від­ві­ду­ва­ча­ми, зав’яза­ла­ся дру­жба, скрі­пле­на Фейс­бу­ком, жур­на­лі­ста­ми та ін­ши­ми ме­діа.

— Як же до­бра­ти і втри­ма­ти та­кі ква­лі­фі­ко­ва­ні ка­дри — зно­ву гро­ші?

— Так. За­про­си­ти спе­ці­а­лі­стів, яких не ви­ста­чає, і ви­ма­га­ти від ко­лег біль­шо­го скла­дно, ко­ли ті жи­вуть на мі­зер, — ба­наль­на кон­ста­та­ція, без­пе­ре­чно. Та ви­хід, про який ні­хто ра­ні­ше не го­во­рив, зна­йшов­ся — це по­хід на Ки­їв. Уряд до­слу­хав­ся, і те­пер за­вер­шу­є­ться пе­ре­ра­ху­нок зар­пла­тні за но­вим ко­е­фі­ці­єн­том. Ко­е­фі­ці­єнт — це та­ка ци­фра, яка мо­же зро­би­ти пра­ців­ни­ка з ба­зо­вою став­кою у сфе­рі куль­ту­ри в ра­зи ща­сли­ві­шим і про­ду­ктив­ні­шим, від двох до п’яти ра­зів.

— Які за­мі­ські фі­лії най­біль­ше

лю­блять від­ві­ду­ва­чі?

— На ща­стя чи на жаль, са­мі сло­ва «за­мок» або «па­лац» ва­блять від­ві­ду­ва­чів біль­ше, ми й не про­ти. Але бо­ре­мо­ся за ува­гу й до ін­ших на­ших за­мі­ських му­зе­їв: по­бли­зу Льво­ва є ма­льов­ни­ча ло­ка­ція Му­зею мо­дер­ної скуль­пту­ри Ми­хай­ла Дзин­дри, та­кож окре­ма за­мі­ська гіл­ка: Му­зей-за­по­від­ник Мар­кі­я­на Ша­шке­ви­ча, Му­зей геть­ма­на Укра­ї­ни Іва­на Ви­гов­сько­го, Му­зей-за­по­від­ник «П’ятни­чан­ська ве­жа», Му­зей Жи­да­чів­ської зем­лі.

По­пит зро­стає — те­пер му­си­мо ду­ма­ти біль­ше про пе­ре­роз­по­діл ру­ху го­стей фі­лій по­ін­шо­му. До при­кла­ду, Оле­ський за­мок пе­ре­ван­та­же­ний, і та­ка, до ре­чі, про­бле­ма у ба­га­тьох ві­до­мих єв­ро­пей­ських му­зе­їв. По­при те, що там пра­цює ма­кси­маль­на кіль­кість пер­со­на­лу з ма­кси­маль­ною кіль­кі­стю ро­бо­чих го­дин, по­тік ту­ри­сти­чних груп не спо­віль­ню­є­ться. Тож ми від­кри­ли для від­ві­ду­ва­чів пі­сля ко­сме­ти­чно­го впо­ряд­ку­ва­н­ня ча­сти­ну за­лів Пі­дго­ре­цько­го зам­ку, впер­ше май­же за 80 ро­ків! Там за­раз діє ви­став­ка ре­про­ду­кцій жи­во­пи­су, що ко­лись ви­сів на йо­го сті­нах, де­мон­стру­ю­ться фо­то­гра­фії ко­ли­шніх роз­кі­шних ін­тер’єів. На жаль, не мо­же­мо за­про­по­ну­ва­ти біль­шо­го, адже ре­став­ра­цію, по­вер­не­н­ня ра­ри­те­тів, за­без­пе­че­н­ня тем­пе­ра­тур­но-во­ло­гі­сно­го ре­жи­му для них галь­мує не­ви­зна­че­ний ста­тус па­ла­цу.

— Ре­став­ра­ція зам­ків — як упо­ра­ти­ся з цим ви­про­бу­ва­н­ням?

— На­га­дай­мо, як з на­ши­ми зам­ка­ми сьо­го­дні. Зо­ло­чів­ський за­мок у до­бро­му ста­ні, мо­жна, зві­сно, щось до­бу­до­ву­ва­ти-до­ре­став­ро­ву­ва­ти, але ком­плекс за­га­лом пре­зен­та­бель­ний.

Оле­ський — у за­до­віль­но­му ста­ні, основ­ні ро­бо­ти про­во­ди­ли­ся ще дав­но за ра­дян­ської вла­ди, ко­ли пі­сля по­же­жі ту­ди вві­йшла га­ле­рея. Як­би тут при про­ве­ден­ні ро­біт пра­гну­ли біль­шої ві­зу­аль­ної ав­тен­ти­чно­сті, але то­ді ви­би­ра­ти не до­во­ди­лось. І тре­тя пер­ли­на — ве­ли­че­зний і за­не­дба­ний «за сов­ка» Пі­дго­ре­цький ком­плекс. По­пе­ре­дня оцін­ка йо­го пов­ної ре­став­ра­ції — від 20 до 40 міль­йо­нів єв­ро — для дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня су­ма не­пі­д­йом­на. Вже дав­но ве­ду­ться пе­ре­мо­ви­ни про мас­шта­бну під­трим­ку з рі­зни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми: бла­го­дій­ни­ми фон­да­ми, ме­це­на­та­ми або на­віть по­соль­ства­ми дер­жав, з чи­єю істо­рі­єю пов’яза­ний па­лац, — гео­гра­фія най­рі­зно­ма­ні­тні­ша. Во­ни го­то­ві до­по­ма­га­ти і да­ру­ва­ти у ве­ли­ких мас­шта­бах — про­те тра­ди­цій­но є одне «але». До­по­ки не впо­ряд­ко­ва­но май­но­вий стан спо­руд та те­ри­то­рій на­ших му­зе­їв у обла­сті, по­чи­на­ти ро­би­ти бу­дья­ку сер­йо­зну ре­став­ра­цію не­мо­жли­во. Цей ду­же вар­ті­сний про­цес будь-який со­лі­дний гран­то­да­вець чи то ме­це­нат не за­хо­че по­чи­на­ти, якщо ми, му­зей, не ма­є­мо до­ку­мен­тів орен­ди або вла­сно­сті на об’єкт ре­став­ра­ції. Пі­дго­ре­цька пер­ли­на сьо­го­дні най­про­блем­ні­ша, її «істо­ри­чна те­ри­то­рія» за­га­лом по­ді­ле­на на чо­ти­ри зо­ни у рі­зно­му під­по­ряд­ку­ван­ні, тож тут пи­та­н­ня не ли­ше про фі­нан­си.

Упо­ряд­ку­ва­н­ня до­ку­мен­та­ції на зам­ки за­ле­жить за­раз від Львів­ської обла­сної адмі­ні­стра­ції, а іна­кше — об’єкти у під­ві­ше­но­му ста­ні, не­має від­по­від­но­сті до су­ча­сно­го зна­чно змі­не­но­го за­ко­но­дав­ства. Якщо ра­ні­ше, за ча­сів сві­тлої пам’яті Бо­ри­са Во­зни­цько­го, отри­ма­ти бу­дів­лі для збе­ре­же­н­ня бу­дья­ки­ми па­пе­ро­ви­ми за­со­ба­ми бу­ло яви­щем про­гре­сив­ним, то те­пер цьо­го за­ма­ло. Те­пер ці пам’ятки тре­ба да­лі збе­рі­га­ти і «му­зей­но роз­ви­ва­ти», і це на осно­ві пра­виль­но роз­ро­бле­ної до­ку­мен­та­ції.

— У чо­му пе­ре­ва­ги му­зей­ної опі­ки над пам’ятка­ми пе­ред кон­це­сій­ною опі­кою?

— Тут тре­ба ска­за­ти про кіль­ка чин­ни­ків. Десь у ци­ві­лі­зо­ва­ній Єв­ро­пі, де пра­цює про­ду­ма­не за­ко­но­дав­ство про кон­це­сію, де є ко­му кон­тро­лю­ва­ти і вжи­ва­ти за­хо­дів, якщо кон­це­сіо­нер не до­три­му­є­ться обі­ця­но­го, десь там та­ке яви­ще по­зи­тив­не — не в нас. Ство­ре­н­ня від­по­від­но­го за­ко­но­дав­ства ло­бі­ю­є­ться ско­ро­ба­га­тька­ми, які не зна­ють, як ле­га­лі­зу­ва­ти на­кра­де­не. Окрім то­го, сьо­го­дні­шнє по­ко­лі­н­ня бі­зне­сме­нів не зви­кло ін­ве­сту­ва­ти у щось дов­го­стро­ко­ве, йо­му хо­че­ться швид­ких гро­шей, адже «ко­си­ти ба­бло» зви­кли одра­зу, і ще не­ві­до­мо, хто бу­де «на ко­ні» пі­сля чер­го­вих ви­бо­рів. До то­го ж у ра­зі по­ру­шень умов кон­це­сії — хто сер­йо­зно про­кон­тро­лює або вжи­ве від­по­від­них за­хо­дів? Най­імо­вір­ні­ше, все «па­рі­ша­є­тца», якщо вза­га­лі до то­го ді­йде.

От і ма­є­мо, до при­кла­ду, за­мок у Ста­ро­му се­лі — кон­це­сія з 2010 ро­ку. Фа­кти­чно ні­чо­го не ро­би­ться і три­ває руй­ну­ва­н­ня. Пе­чаль­ний ви­па­док з По­мо­рян­ським зам­ком — від ко­мен­та­рів мо­жна утри­ма­тись, по­ба­чив­ши сві­жо­обва­ле­ну сті­ну на фо­то. Там не бу­ло кон­це­сії, про­те бу­ла гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція. Та­кож гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція фа­кти­чно за­крі­пи­ла за со­бою Свірзь­кий за­мок, і ро­зра­хо­ву­ва­ти на фа­хо­ву ре­став­ра­цію їм з ви­ще­за­зна­че­них при­чин не вда­сться. А час ми­нає — Свірж теж не в най­кра­що­му ста­ні. Ми мо­гли б вклю­чи­ти і йо­го у свої від­ді­ли. Він не збе­рі­га­є­ться за­раз пра­виль­но, і хо­ча є в тер­пи­мо­му ста­ні, про­те не від­кри­тий для які­сно­го по­ка­зу від­ві­ду­ва­чам.

— На­скіль­ки актив­но га­ле­рея на­ма­га­є­ться ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня з упо­ряд­ку­ва­н­ням до­ку­мен­та­ції на зам­ки?

— Актив­но, в ме­жах пра­во­во­го по­ля. Це не одне звер­не­н­ня до Львів­ської обла­сної дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції, Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри Укра­ї­ни, до го­ло­ви Львів­ської обл­держ­адмі­ні­стра­ції О.си­ню­тки, до го­ло­ви Львів­ської обла­сної ра­ди О.га­ну­щи­на. І, на­ре­шті, з огля­ду на від­су­тність сут­тє­вих від­по­від­ей, до пре­зи­ден­та Укра­ї­ни П.по­ро­шен­ка ли­стом від 16.04.2018 № 188. Ми у пов­ній бо­йо­вій чи рад­ше ро­бо­чій го­тов­но­сті до роз­ви­тку зам­ків-му­зе­їв, че­ка­є­мо на дії вла­ди.

— Паль­ця­ми на опо­нен­тів вка­же­мо?

— Уже вка­зу­ва­ли — не се­крет. Ро­згор­ну­то де­з­ін­фор­ма­цій­ну кам­па­нію що­до ста­ту­су та до­лі кіль­ця зам­ків, чі­тко окре­сли­ла­ся ро­сій­ська п’ята ко­ло­на, яка скла­да­є­ться з ме­двед­чу­ків­ських по­лі­ти­чних та ме­діа-про­е­ктів, а та­кож про­е­кти­ків ВО Сво­бо­ди.

Чим ближ­че до ви­бо­рів, тим більш оче­ви­дним стає, що во­ни чі­тко пра­цю­ють у зв’яз­ці. Окре­мі де­пу­та­ти бло­ку­ють усі зу­си­л­ля з упо­ряд­ку­ва­н­ня пра­во­во­го ста­ту­су зам­ків і шту­чно утри­му­ють їх у під­ві­ше­но­му ста­ні — а ра­птом при чер­го­вій змі­ні вла­ди «ві­ді­жмуть» со­бі кіль­ка. Хо­ті­лось би по­ми­ля­тись...

— Ще про кра­пки над «і» у скан­даль­но-про­блем­них пи­та­н­нях: кра­діж­ки з фон­дів та до­ля по­ло­тен Аль­та­мон­те, які ста­ли­ся ще до ва­шо­го всту­пу на по­са­ду.

— От­же, сти­сло. 2017-го ко­мі­сія з-по­між на­ших пра­ців­ни­ків з іні­ці­а­ти­ви мі­ні­стер­ства куль­ту­ри про­ве­ла звір­ку фон­дів, бу­ло ви­яв­ле­но зна­чну не­ста­чу му­зей­них пре­дме­тів рі­зних груп збе­рі­га­н­ня: ста­ро­дру­ки, ру­ко­пи­си, гра­фі­ка, ну­мі­зма­ти­ка, ке­ра­мі­ка та ін. За­га­лом близь­ко 500 оди­ниць тво­рів. Га­ле­рея звер­ну­ла­ся з від­по­від­ни­ми за­ява­ми до пра­во­охо­рон­них ор­га­нів — ре­зуль­тат на сьо­го­дні — два кри­мі­наль­них про­ва­дже­н­ня у ві­дан­ні Га­ли­цько­го та Кам’ян­ка­бузь­ко­го від­ді­лів на­цпо­лі­ції Львів­ської обла­сті. На мою дум­ку, фон­ди мо­гли роз­кра­да­ти­ся ще з ра­дян­ських ча­сів, си­сте­ма­ти­чно, але хай остан­нє сло­во бу­де за по­лі­ці­єю.

Про Аль­та­мон­те. Пра­кти­ка да­ру­ва­н­ня ін­шим дер­жа­вам вла­сних му­зей­них пер­лин, ше­дев­рів не пе­ред­ба­че­на укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством. Чо­ти­ри «скан­даль­них» по­ло­тна (які на­справ­ді не всі пен­зля Аль­та­мон­те) на­ле­жать ли­ше укра­їн­ській дер­жа­ві і ні­ко­му ін­шо­му на­ле­жа­ти не мо­жуть, кра­пка!

— Які про­е­кти ре­а­лі­зо­ву­ю­ться

вже сьо­го­дні?

— У спів­пра­ці з Lvivmozfest під­го­тов­ле­но по­ту­жну ви­став­ку, що сто­су­є­ться му­зи­чно­го жи­т­тя у Льво­ві, ко­ли тут про­жи­вав Франц Кса­вер Вольф­ганг Мо­царт.

У спіль­но­му про­е­кті «Но­ва ре­аль­ність Пін­зе­ля» з ГО Ми­сте­цька ра­да «Діа­лог» по­ча­ли ін­тен­сив­не ска­ну­ва­н­ня та фо­то­гра­фу­ва­н­ня ро­біт май­стра, аби по­тім спо­гля­да­ти три­ви­мір­ні про­е­кції скуль­птур Пін­зе­ля, на­віть кам’яні, які є ча­сти­ною оздо­бле­н­ня бу­ді­вель — та­ко­го в му­зе­ях Укра­ї­ни ще не бу­ло. У Львів­ській га­ле­реї ми­стецтв пе­ре­бу­ва­ють при­бли­зно 90 від­со­тків ві­до­мих ро­біт май­стра — є що оци­фро­ву­ва­ти, про­ект роз­тя­гне­ться в ча­сі, але «пер­ші кві­тки» роз­кві­тнуть у на­ших за­лах до по­ча­тку зи­ми. Цей про­цес скру­пу­льо­зний, те­хні­чно скла­дний, та він від­кри­ває пе­ред на­ми мо­жли­во­сті, про які ми й са­мі мо­же­мо не пі­до­зрю­ва­ти. Три­ви­мір­ні го­ло­гра­ми змо­жуть «екс­по­ну­ва­ти Пін­зе­ля ди­стан­цій­но», збе­рег­ти йо­го не­тор­ка­ним для до­слі­дни­ків і ре­став­ра­то­рів, мо­жли­во, урі­зно­ма­ні­тнять по­да­чу йо­го у на­вчаль­но­му про­це­сі.

І на­да­лі про­кла­да­є­мо до­ро­ги для Пін­зе­ля у Єв­ро­пу — узго­джу­ю­ться пла­ни на Ло­зан­ну (Швей­ца­рія) і Ва­ти­кан­ський му­зей.

Оде­си­тів, хар­ків’ян та ки­ян про­си­мо не пропу­сти­ти на­ші ви­став­ки у мі­сце­вих пар­тнер­ських му­зе­ях, на­ша спів­пра­ця на­дов­го.

Ро­зро­бля­є­ться мо­жли­вість ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти Qr-ко­ди для ком­по­ну­ва­н­ня вла­сної екс­кур­сії: ма­єш смар­тфон — і ти сам со­бі гід. Є про­гра­ми з ди­тя­чи­ми май­стер-кла­са­ми, а та­кож кве­ста­ми для будь-яко­го ві­ку, ле­кції про окре­мі на­ші ше­дев­ри на ви­хі­дних у дру­жній атмо­сфе­рі.

Ще до но­во­вве­день — впро­ва­джу­є­мо Pos-тер­мі­на­ли, для опла­ти кар­ткою без­по­се­ре­дньо в му­зеї, па­ра­лель­но впро­ва­джу­є­мо еле­ктрон­ний кви­ток, який від­ві­ду­ва­чі змо­жуть ку­пу­ва­ти он­лайн. По­чне­мо з най­по­пу­ляр­ні­ших фі­лій, у му­зе­ях по­за Льво­вом — скла­дно, бо не­має ін­тер­не­ту, тож за­ку­по­ву­є­мо мо­де­ми. До зи­ми все має бу­ти, як ка­жуть га­ли­ча­ни, — хоч кров з но­са, але бу­де!

— Для то­го, щоб бу­ти за­до­во­ле­ним, ро­бо­ти ще ба­га­то… — Ду­же... Та за­до­во­ле­ність — по­ня­т­тя від­но­сне, мо­жна кай­фу­ва­ти і від про­це­су, зре­штою, ба­га­тьма ре­ча­ми вже мо­жна пи­ша­тись. Усві­дом­лю­є­мо, що є й зов­ні­шні пе­ре­по­ни, і ку­па про­блем у сво­їй ха­ті. Опти­мі­за­ція пе­ред­ба­чає і не­по­пу­ляр­ні ме­то­ди, але «на­звав­ся гри­бом (ген­ди­ре­кто­ром) — лізь у кіш. «Лу­па­ти сю ска­лу» пос­тсов­ко­вої му­зей­щи­ни не­лег­ко — що­ден­но ви­рі­шу­ю­ться пи­та­н­ня, які до­ти не ста­ви­лись: від смі­шної за­ку­пів­лі мі­тел, не­об­хі­дних пра­ців­ни­кам комп’юте­рів — до га­ле­рей­но-на­по­ле­о­нів­сько-сві­то­вої екс­пан­сії. Але му­зеї те­пер не са­мі, а з но­ви­ми від­ві­ду­ва­ча­ми, вір­ни­ми від­ві­ду­ва­ча­ми, 16 ло­ка­цій уста­но­ви від­кри­ті для дру­жби.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.