Кри­хта не­ба на зем­лі

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Сві­тла­на КАБАЧИНСЬКА Фо­то ав­то­ра

Від­ко­ли свя­то По­кро­ви про­го­ло­ше­но в Укра­ї­ні Днем за­хи­сни­ка Ві­тчи­зни і офі­цій­ним ви­хі­дним, йо­му де­да­лі біль­ше при­па­со­ву­ють по­го­ни. І су­то на­ро­дна тра­ди­ція вва­жа­ти По­кро­ву по­кро­ви­тель­кою за­між­жя на­че від­хо­дить у тінь.

Хоч са­ме в цей свя­тко­вий день з ран­ньо­го ран­ку ма­ють по­спі­ша­ти до хра­му дів­ча­та, які вже хо­чуть за­між, із дав­ньою мо­ли­твою-про­ха­н­ням:

Ой свя­тая По­крі­вонь­ко,

По­крий мою го­лі­вонь­ку

Хоч ону­чею, хоч ху­сти­ною —

Аби з до­брою ди­ти­ною.

Змі­ни­ли­ся ча­си, ще­зли ста­рі тра­ди­ції, і на­віть при­ро­дне ба­жа­н­ня дів­чат ви­йти за­між усе ча­сті­ше змі­ню­є­ться сто­сун­ка­ми, які ні до чо­го не зо­бов’язу­ють, над­то ж чо­ло­ві­ків, — за­те опри­стой­не­ні до­бро­зву­чною де­фі­ні­ці­єю «ци­віль­ний шлюб». ЗМІ і со­цме­ре­жі охо­пле­ні здо­га­да­ми, чи ва­гі­тна та або ін­ша зір­ка, а якщо так, то від ко­го. Ва­гі­тні зір­ки ро­блять з цьо­го ін­три­гу, ре­кла­му, пі­ар, до остан­ньо­го при­хо­ву­ю­чи, хто ж ба­тько ди­ти­ни — й іно­ді ця та­єм­ни­ця так і за­ли­ша­є­ться не­ві­до­мою і для спра­глої до сен­са­цій пу­блі­ки, і для на­ро­дже­ної ди­ти­ни, і, схо­же, для зір­ко­вої ма­те­рі та­кож. Вла­сне, її ста­тус від цьо­го не змі­ню­є­ться, в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі її до гли­бо­кої ста­ро­сті на­зи­ва­ють дів­чи­ною. Зір­ки, як во­ди­ться, зраз­ки для мас. Тож та­кі си­ту­а­ції все мно­жа­ться, та за­мість то­го, щоб сер­йо­зно пе­ре­йня­ти­ся кри­зою сім`ї як осно­ви су­спіль­ства, все спи­су­є­ться на рів­ність сто­сун­ків ста­тей і за­гор­та­є­ться в мо­дну обгор­тку ген­дер­ної по­лі­ти­ки. Ця сі­мей­на роз­хри­ста­ність про­гре­сує, скосо­бо­чу­ю­чи су­спіль­ство, ви­хо­ло­щу­ю­чи з люд­ської сві­до­мо­сті по­ня­т­тя ро­дин­но­го те­пла і до­ма­шньо­го за­ти­шку.

…А тут їдеш по Вер­хо­ви­ні, по­віль­но так, обе­ре­жно, ви­би­ра­ю­чи се­ред роз­би­тої до­ро­ги твер­де по­кри­т­тя для без­пе­чно­го про­їзду, — і враз галь­му­єш, по­ба­чив­ши ди­во…

Бі­ля цер­кви се­ла Іль­ці Вер­хо­вин­сько­го ра­йо­ну Іва­но-фран­ків­ської обла­сті зу­пи­нив­ся ве­сіль­ний кор­теж. З ньо­го ви­йшли лю­ди у свя­то­шній гу­цуль­ській оде­жі: все, від ка­пе­лю­хів і він­ків на го­ло­вах і аж до по­сто­лів на но­гах, зши­то, ви­ши­то, ви­чи­не­но, оздо­бле­но вла­сни­ми ру­ка­ми. Гу­цуль­ське ве­сі­л­ля! Обряд, який пе­ре­да­є­ться від по­ко­лі­н­ня до по­ко­лі­н­ня май­же у пер­во­з­дан­но­му ви­гля­ді. Май­же — бо та­ки бу­ла три­ва­ла па­у­за в тра­ди­ції: за ра­дян­ських ча­сів, ко­ли все бу­ло уні­фі­ко­ва­но й стан­дар­ти­зо­ва­но, вбра­не в бі­ле і чор­не й пі­ді­гна­но під ро­бо­чий гра­фік чу­жої ті­тки в заг­сі. Май­же — бо час та­ки де­що змі­нив у тра­ди­ції. Ра­ні­ше мо­ло­дий і мо­ло­да їха­ли до цер­кви по­о­дин­ці й на ко­нях — бо ж го­ри, кру­чі, без­до­ріж­жя. А ни­ні тут ав­та — одне від ін­шо­го кру­ті­ші. За­те ляль­ки на них теж у гу­цуль­ських стро­ях. Як і го­сті на ве­сіл­лі. Все яскра­ве, кра­си­ве, ра­ді­сне. Все у пе­ред­чут­ті свя­та!

Та у цер­кві облич­чя при­су­тніх ураз сер­йо­зні­ша­ють: мо­ло­да па­ра бе­ре шлюб. При­ся­гає пе­ред Все­ви­шнім на вір­ність і лю­бов.

— Чи не при­си­лу­ва­ний ти, Ва­си­лю, взя­ти за се­бе як жо­ну дів­чи­ну Іван­ну? — стро­го за­пи­тує мо­ло­до­го ле­ге­ня си­вий свя­ще­ник.

Шлю­бний обряд роз­пи­са­ний, як по но­тах, не ро­ка­ми — ві­ка­ми. Мо­ло­ді ж, на­пев­не, не впер­ше бе­руть у ньо­му участь — як оті па­ри дру­жок, сві­ти­лок і дру­жбів, від най­біль­ших до най­мен­ших дів­чат і хло­пців, що чем­но ви­ши­ку­ва­ли­ся за на­ре­че­ни­ми. Та впер­ше ці сло­ва зву­чать са­ме для них. Тіль­ки для них. І ли­ше їх сьо­го­дні чує і ба­чить Го­сподь. І по­кри­ває обе­ре­гом ко­ха­н­ня і по­дру­жньої вір­но­сті Ма­тір Бо­жа. То­му й сто­ять во­ни ти­хо й сми­рен­но, вслу­ха­ю­чись у сло­ва па­но­тця, у спів цер­ков­но­го хо­ру, в сту­кіт вла­сних сер­дець. Гар­ні, мов із кар­ти­ни спи­са­ні, чем­ні і слу­хня­ні люд­ські ді­ти. Ді­ти Бо­жі — скла­да­ють кля­тву пе­ред не­бе­сним Отцем.

І хо­че­ться, щоб жи­ли во­ни дов­го й ща­сли­во, у ра­до­сті, лю­бо­ві і шлю­бі за­чи­на­ю­чи, на­ро­джу­ю­чи, пле­ка­ю­чи сво­їх ді­тей. У віль­ній і ба­га­тій рі­дній Укра­їн­ській дер­жа­ві. І щоб дер­жа­ва на­ша з ро­ку в рік мі­цні­ла — пра­цею та гі­дні­стю мі­цних, на­дій­них, бла­го­сло­вен­них Бо­гом сі­мей.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.