В «Ар­се­на­лі» впер­ше пред­став­лять пар­ти­ту­ру му­зи­чно­го про­е­кту Кур­ба­са

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Дми­тро ЛЕВИЦЬКИЙ

З 17 жов­тня по 2 гру­дня в «Ми­сте­цько­му Ар­се­на­лі» роз­гор­не­ться про­ект «Кур­бас: но­ві сві­ти», ме­та яко­го — до­слі­дже­н­ня но­ва­цій ви­да­тно­го укра­їн­сько­го ре­жи­се­ра в йо­го ки­їв­ський та хар­ків­ський пе­рі­о­ди.

Світ Кур­ба­са, без пе­ре­біль­ше­н­ня, без­ме­жний: те­а­тро­знав­ці пов­ся­кчас від­кри­ва­ють но­ві і но­ві «пла­не­ти» у йо­го без­ме­жно­му ко­смо­сі. За 50 ро­ків сво­го жи­т­тя ве­ли­кий укра­їн­ський ре­жи­сер був да­ле­бі не ко­ме­тою на укра­їн­ській сце­ні, а був він справ­жнім сон­цем, нав­ко­ло яко­го ру­ха­лись ін­ші сві­ти, тво­ри­ли­ся но­ві сми­сли.

На­га­да­є­мо, що Лесь Кур­бас на­ро­див­ся 25 лю­то­го 1887 ро­ку, на­вчав­ся в Тер­но­піль­ській гім­на­зії, Ві­ден­сько­му та Львів­сько­му уні­вер­си­те­тах. Ба­тьки при­ще­пи­ли йо­му лю­бов до те­а­тру. Він і сам улі­тку 1911-го на за­про­ше­н­ня Гна­та Хо­тке­ви­ча вла­шту­вав­ся в «Гу­цуль­ський те­атр», а зго­дом спро­бу­вав се­бе у про­фе­сій­но­му пе­ре­сув­но­му те­а­трі «Ру­ська бе­сі­да» (1912–1914).

У Вар­ша­ві, Пра­зі, Бер­лі­ні, Мюн­хе­ні Кур­бас по­ба­чив най­кра­щі те­а­траль­ні по­ста­нов­ки по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. І зго­дом пра­гнув пе­ре­не­сти єв­ро­пей­ські сце­ні­чні тен­ден­ції на укра­їн­ську сце­ну.

Впро­довж 1916 ро­ку Кур­бас пра­цю­вав у те­а­трі Ми­ко­ли Са­дов­сько­го в Ки­є­ві, по­тім по­чав вла­сне те­а­траль­не сві­то­тво­ре­н­ня — «Мо­ло­дий те­атр», «Ки­їв­драм­те», «Бе­ре­зіль». Він був і ре­жи­се­ром, і акто­ром, він був іде­о­ло­гом но­во­го те­а­траль­но­го сві­ту, адже у Ки­є­ві та Хар­ко­ві Кур­бас на­ро­джу­вав но­вий укра­їн­ський те­атр, об­сто­ю­вав єв­ро­пей­ський ве­ктор на­ціо­наль­но­го те­а­тру.

Те­а­тро­знав­ці під­кре­слю­ють, що са­ме Кур­бас був за­снов­ни­ком по­лі­ти­чно­го і фі­ло­соф­сько­го те­а­тру в Укра­ї­ні. А йо­го спів­пра­ця з дра­ма­тур­гом Ми­ко­лою Ку­лі­шем та ху­до­жни­ком Ва­ди­мом Мел­ле­ром ста­ла пі­ком тво­ре­н­ня са­ме та­ко­го те­а­тру.

Тра­гі­чний фі­нал Ле­ся Кур­ба­са — ві­до­мий: 1933 ро­ку йо­го звіль­ни­ли від ке­рів­ни­цтва те­а­тром «Бе­ре­зіль» у Хар­ко­ві, зви­ну­ва­ти­ли в на­ціо­на­лі­змі, «хи­бно­сті» ре­пер­ту­ар­ної по­лі­ти­ки. Зго­дом йо­го за­су­ди­ли, ви­сла­ли на бу­дів­ни­цтво Бі­ло­мор­сько­бал­тій­ско­го ка­на­лу, а 3 ли­сто­па­да 1937 ро­ку ге­ні­аль­но­го укра­їн­сько­го ре­жи­се­ра роз­стрі­ля­ли в ур­очи­щі Сан­дар­мох…

Про­ект «Кур­бас: но­ві сві­ти» — це й є спро­ба пиль­ні­ше вди­ви­ти­ся в тра­ге­дію йо­го ча­су, у твор­чі сві­ти ре­жи­се­ра.

Ви­став­ка в «Ар­се­на­лі» ство­ре­на у спів­дру­жно­сті з Му­зе­єм те­а­траль­но­го, му­зи­чно­го та кі­но­ми­сте­цтва Укра­ї­ни та те­а­траль­ною гру­пою «Яра ми­сте­цька гру­па» (Нью-йорк).

Ку­ра­то­ри про­е­кту — Вір­ля­на Ткач, Те­тя­на Ру­ден­ко, Валь­де­мар Клюз­ко.

Як за­зна­ча­ють ор­га­ні­за­то­ри в офі­цій­но­му ре­лі­зі, ця ви­став­ка скла­да­є­ться з двох ча­стин, пер­ша при­свя­че­на екс­пе­ри­мен­таль­ній твор­чо­сті Ле­ся Кур­ба­са й Ми­сте­цько­го об’єд­на­н­ня «Бе­ре­зіль» у Ки­є­ві у 1922–1926 ро­ках, а у дру­гій ча­сти­ні йде­ться про ви­ста­ви, ство­ре­ні в Хар­ків­сько­му дер­жав­но­му те­а­трі «Бе­ре­зіль», де Кур­бас пра­цю­вав у 1926–1933 ро­ках.

Згі­дно з ре­лі­зом, у ки­їв­ській ча­сти­ні ви­став­ки ува­гу зо­се­ре­дже­но на трьох ви­ста­вах, у яких ре­жи­сер звер­та­є­ться до фун­да­мен­таль­них пи­тань сві­то­во­го те­а­тру. У но­ва­тор­ській по­ста­нов­ці «¥аз» ¥еор´а Кай­зе­ра (1923) ру­хи акто­рів ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для від­тво­ре­н­ня на сце­ні ви­бу­ху на фа­бри­ці. У по­ста­нов­ці «Джім­мі Гі´´інз» (1923), аби пред­ста­ви­ти дум­ки пер­со­на­жа, ре­жи­сер по­єд­нує дію на кі­но­е­кра­ні та на сце­ні. Екс­пе­ри­мен­ти Кур­ба­са з кі­но на­ле­жать до най­ці­ка­ві­ших ран­ніх за­сто­су­вань муль­ти­ме­діа у сві­то­во­му те­а­трі. У «Мак­бе­ті» Шек­спі­ра (1924) за за­ду­мом Кур­ба­са акто­ри пе­ре­вті­лю­ю­ться в «образ» про­сто пе­ред гля­да­ча­ми.

У хар­ків­ській ча­сти­ні ви­став­ки йде­ться про три ви­ста­ви «Бе­ре­зо­ля». У по­ста­нов­ці «На­ро­дний Ма­ла­хій» Ми­ко­ли Ку­лі­ша (1928) го­лов­ним еле­мен­том стає осо­бли­ва му­зи­каль­ність мо­ви ви­ста­ви. Мю­зикл «Ал­ло на хви­лі 477!» по­ка­зує Хар­ків у кон­текс­ті то­го­ча­сних най­но­ві­ших єв­ро­пей­ських трен­дів: це пер­ше джаз-ре­вю в Укра­ї­ні.

Тре­тю ви­ста­ву — ко­ме­дію Ми­ко­ли Ку­лі­ша «Ми­на Ма­зай­ло» (1929) про су­ча­сних хар­ків’ян — Кур­бас «роз­мі­щує» у ко­смі­чних кон­стру­кці­ях Мел­ле­ра. Та­ке ре­жи­сер­ське рі­ше­н­ня по­єд­нує час — де ми­ну­ле і май­бу­тнє впли­ва­ють на су­ча­сність. Кур­бас спів­пра­цює з ху­до­жни­ком-аван­гар­ди­стом Ва­ди­мом Мел­ле­ром. Сце­ні­чні кон­стру­кції, що їх ство­рює Мел­лер, біль­ше на­га­ду­ють скуль­пту­ри або ін­ста­ля­ції, ніж те­а­траль­ні де­ко­ра­ції. Ці кон­стру­кції фор­му­ють скла­дний, ба­га­то­по­вер­хо­вий про­стір дії та схо­жі на по­ло­тна ку­бі­стів або су­пре­ма­ти­стів.

На ви­став­ці в «Ар­се­на­лі» бу­де від­тво­ре­но сце­но­гра­фію Ва­ди­ма Мел­ле­ра до кіль­кох ви­став Ле­ся Кур­ба­са.

Ор­га­ні­за­то­ри ви­став­ки та­кож за­зна­ча­ють, що 1923 ро­ку Ми­сте­цьке об’єд­на­н­ня «Бе­ре­зіль» за­по­ча­тку­ва­ло Те­а­траль­ний му­зей для збе­ре­же­н­ня пам’яті про істо­рію укра­їн­сько­го те­а­тру та фі­кса­ції роз­ви­тку су­ча­сно­го те­а­тру. Ко­ли в 1926 ро­ці «Бе­ре­зіль» пе­ре­їхав до Хар­ко­ва, Те­а­траль­ний му­зей у Ки­є­ві став са­мо­стій­ною уста­но­вою. Са­ме ко­ле­кцію Му­зею те­а­траль­но­го, му­зи­чно­го та кі­но­ми­сте­цтва Укра­ї­ни, яка є най­біль­шим в Укра­ї­ні зі­бра­н­ням пам’яток про ді­яль­ність «Бе­ре­зо­ля», по­кла­де­но в осно­ву екс­по­зи­ції «Кур­бас: но­ві сві­ти». Це ори­гі­наль­ний ма­кет сце­но­гра­фії, ко­стю­ми, ескі­зи, афі­ші, ре­жи­сер­ські ру­ко­пи­си та до­ку­мен­таль­ні фо­то­гра­фії.

Осо­бли­ва по­дія в рам­ках ви­став­ки: впер­ше бу­де пред­став­ле­но пар­ти­ту­ру джаз-ре­вю «Ал­ло на хви­лі 477!», яка збе­рі­га­є­ться в му­зеї Хар­ків­сько­го дер­жав­но­го ака­де­мі­чно­го укра­їн­сько­го дра­ма­ти­чно­го те­а­тру ім. Т.г.шев­чен­ка. Як за­зна­ча­ють ку­ра­то­ри, це дасть мо­жли­вість від­тво­ри­ти му­зи­ку до пер­шо­го укра­їн­сько­го мю­зи­клу.

Сто­сов­но са­ме цьо­го те­а­траль­но­го про­е­кту — естра­дна ви­ста­ва-ре­вю те­а­тру «Бе­ре­зіль» «Ал­ло на хви­лі 477!» бу­ла пред­став­ле­на гля­да­чам, вва­жай­те, май­же 90 ро­ків на­зад, на по­ча­тку сі­чня 1929-го. У той час на хви­лі 477 м з’яв­ля­ли­ся по­пу­ляр­ні пе­ре­да­чі хар­ків­сько­го ра­діо. І це зу­мо­ви­ло на­зву ре­вю. Естра­дна ви­ста­ва пе­ред­ба­ча­ла три дії. Пер­ша ма­ла на­зву «Га­ло­пом по Хар­ко­ву», де бу­ли діа­ло­ги хар­ків­ських сту­ден­тів Ля­ща і Свин­ки, а та­кож ін­ші сце­ни. Дія дру­га пе­ре­но­си­ла в «Аме­ри­ку», а го­спо­да­рем тре­тьої дії був Остап Ви­шня. Те­а­тро­знав­ці від­зна­ча­ють, що та­ка естра­дна ви­ста­ва об’єд­ну­ва­ла сцен­ки, мі­ні­а­тю­ри на зло­бо­ден­ні те­ми, а та­кож цир­ко­ві но­ме­ри, пан­то­мі­му, тан­ці. Ком­по­зи­тор — Юлій Мей­тус, ав­тор ба­га­тьох вір­шів — Майк Йо­ган­сен. Ре­жи­се­ри — Бо­рис Ба­ла­бан, Ле­он­тій Ду­бо­вик, Во­ло­ди­мир Скля­рен­ко. А вла­сне ке­рів­ни­ком та­ко­го про­е­кту і був Лесь Кур­бас.

Ці­ка­во, що ко­ло­ри­тні ро­лі хар­ків­ських сту­ден­тів Ля­ща та Свин­ки ви­ко­ну­ва­ли не­пе­ре­вер­ше­ні Йо­сип Гір­няк та Мар’ян Кру­шель­ни­цький.

От­же, ви­став­ка в «Ар­се­на­лі» дасть змо­гу бо­дай час­тко­во від­чу­ти атмо­сфе­ру «ре­вю» в до­во­лі жор­сто­ку епо­ху кін­ця 20-х ро­ків ХХ сто­лі­т­тя.

До то­го ж на ви­став­ці бу­де мо­жли­вість про­слу­ха­ти ау­діо­за­пис пер­шої дії ви­ста­ви «На­ро­дний Ма­ла­хій» у ви­ко­нан­ні Йо­си­па Гір­ня­ка, який у 1928 р. був го­лов­ним акто­ром ці­єї по­ста­нов­ки. За­пис здій­сне­ний у 1960-х ро­ках у Нью-йор­ку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.